Теоретичні основи формування державної інноваційно-інвестиційної політики в аграрній сфері економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПВНЗ «Інститут ділового адміністрування», м. Кривий Ріг

Кафедра фінансів і кредиту

Теоретичні основи формування державної інноваційно-інвестиційної політики в аграрній сфері економіки

старший викладач М.В. Костромський

Анотація

В статті розглянута та проаналізована державна інноваційно-інвестиційна політика в аграрній сфері економіки України. Результатом дослідження є визначення особливостей формування інноваційно-інвестиційної політики в аграрній сфері економіки для забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Ключові слова: інноваційно-інвестиційна політика, аграрна сфера економіки, державна аграрна політика, інноваційний процес, інвестиційний процес, сфери аграрної політики, інноваційно-інвестиційна аграрна політика.

Annotation

The article analyzes and deals with innovation and investment public policy in the agricultural sector of Economy of Ukraine. The result of the study is to determine the peculiarities of the formation of innovation and investment public policy in the agricultural sector of Economy for improving the competitiveness of the national economy.

Keywords: innovation and investment public policy of agriculture, state agricultural policy, innovation process, investment process, areas of agricultural policy, agricultural innovation and investment policy.

Постановка проблеми. Економічне зростання в сучасних умовах визначається провідною роллю інвестиційних, науково-технологічних чинників та інтелектуалізацією основних складових в усіх сферах економіки. Розв'язання актуальних проблем соціально-економічного розвитку України вимагає активізації інвестиційної, науково-технологічної та інноваційної діяльності, посилення інноваційного спрямування економіки України.

Основною передумовою здійснення структурної перебудови національної економіки за інноваційною моделлю є переорієнтація державної політики з фінансової донорської підтримки окремих підприємств і галузей виробництва, на створення привабливих умов і середовища для інвестування інноваційної діяльності та розповсюдження інновацій у всіх секторах вітчизняної економіки і формування на цих засадах новітніх п'ятого і шостого технологічних укладів.

Однак на даний час не досягнуто в повному обсязі жодної з головних цілей і залишились нереалізованою переважна більшість заходів щодо удосконалення механізмів інноваційного розвитку, фінансового забезпечення наукової та інноваційної діяльності, організаційно-функціональної трансформації науково-технологічного потенціалу удосконалення управління у науково-технологічній та інноваційній сферах.

Тому нині потребують негайного вирішення проблеми удосконалення структури державного управління інноваційним розвитком, питання удосконалення фінансування і економічного стимулювання інноваційної діяльності, комерціалізації інтелектуальної власності і трансферу технологій, розвитку інноваційної інфраструктури та нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності.

Без активізації інноваційно-інвестиційної діяльності ефективний розвиток аграрної сфери економіки України в сучасних умовах ринкових перетворень неможливий. Підвищення інноваційно-інвестиційної активності суб'єктів господарювання агропромислового комплексу є головною передумовою оздоровлення аграрної економіки, відтворення засобів виробництва і робочої сили, забезпечення продовольчої безпеки країни, ефективного формування її міждержавних економічних зв'язків.

Нині Україна намагається використовувати кращий іноземний досвід у формуванні сучасної державної аграрної політики. Проте цей процес стримується багатьма чинниками, зокрема: несистемною, а в деяких випадках недостатньо якісною розробкою відповідних законодавчо-нормативних актів; обмеженістю фінансових можливостей держави для впровадження ефективних механізмів регулювання ринків агропродукції; використанням незначних обсягів коштів державного бюджету для підтримки конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектору та створення відповідної інфраструктури.

Зважаючи на те, що активізація інноваційно-інвестиційної діяльності належить до системних питань макроекономічного розвитку, вирішення яких має здійснюватися, насамперед, на державному рівні, то дослідження теоретичних і практичних питань формування державної інноваційно-інвестиційної політики становить важливу проблему в сучасній науці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з означених питань свідчить, що проблематика формування аграрної інноваційно-інвестиційної політики останнім часом є предметом досліджень провідних зарубіжних і вітчизняних учених економістів. Так, ці питання викладені в наукових працях Володіна С.А., Дація О.І., Шлапака В.О., Зубця М.В., Ходаківського Є.І. тощо.

Перспективи та проблеми, пов'язані з формуванням та впровадженням державної інноваційно-інвестиційної політики в аграрній сфері економіки, потребують подальших розробок методологічного та організаційного забезпечення. інвестиційний аграрний економіка конкурентоспроможність

Формулювання цілей статті. Метою роботи є визначення особливостей формування інноваційно-інвестиційної політики в аграрній сфері економіки для забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аграрна політика представляє собою упорядковану діяльність держави і санкціонованих нею суспільно-правових інститутів по формуванню культурних, соціальних, правових і економічних умов життя сільського населення. В рамках аграрної політики формується аграрне законодавство, від якого залежить аграрна структура. Не дивлячись на достатню кількість прийнятих законодавчих актів та створення державних структур суттєвої активізації інноваційно-інвестиційного розвитку в аграрній сфері України не відбулося.

На наш погляд, саме в законі «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», який був прийнятий в державі у 2008 році, вперше систематизовано основні засади аграрної політики, згідно з якими Державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору (рис. 1).

Рис. 1. Основні засади державної аграрної політики

Основні засади державної аграрної політики поширюються на сільське та рибне господарство, харчову промисловість і перероблення сільськогосподарських продуктів (аграрний сектор), аграрну науку і освіту, соціальну сферу села, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення. Всі перелічені сфери мають тісний зв'язок з інноваційною та інвестиційною політикою. Адже саме від цих складових аграрної політики залежить ефективність її реалізації. Отже, можна зробити висновок, що інноваційна та інвестиційна політики є важливими складовими аграрної політики держави.

Інноваційна та інвестиційна політика складаються з відповідних процесів, які безпосередньо пов'язані з науково-технічним прогресом.

На наш погляд, інноваційний процес - це не просто введення чогось нового; це такі зміни у цілях, умовах, змісті, засобах, методах, формах організації виробничого та управлінського процесів, які мають ефективну новизну; потенціал підвищення ефективності цих процесів у цілому або їх частин, які мають можливість надати довгостроковий корисний ефект.

Інноваційний процес включає в себе три етапи (рис. 2).

Рис. 2. Етапи інноваційного процесу

До основних особливостей формування і розвитку інноваційного процесу в агропромисловому виробництві належать наступні:

- множинність видів сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, істотна різниця у технологіях виробництва, значна його диференціація в окремих регіонах країни відповідно до конкретних умов;

- значна залежність технологій виробництва в аграрній сфері економіки від природних і погодних факторів;

- велика різниця в періодах виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки;

- відокремленість сільськогосподарських товаровиробників від наукових установ, що створюють науково-технічну продукцію;

- відсутність чіткого і науково обґрунтованого організаційно-економічного механізму передачі досягнень науки сільськогосподарським товаровиробникам і, як наслідок, істотне відставання галузі з освоєння інновацій у виробництві.

Зміст управління інноваційними процесами полягає у складанні інноваційних планів, проведенні єдиної інноваційної політики, контролі за розробкою, виробництвом та введенням нової (удосконаленої) продукції, фінансовому, ресурсному та інтелектуальному забезпеченні інноваційних програм, створенні спеціальних підрозділів, які займаються інноваційною діяльністю.

Отже, на наш погляд, інноваційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Інновація - це ідея, а для того щоб втілити її в життя потрібні кошти, тобто інвестиції. Отже, інновації та інвестиції це нерозривно пов'язані між собою складові.

Інвестиційний процес - це складова частина суспільного відтворення. З точки зору відтворювальних функцій він має два завдання: забезпечувати заміщення зношуваних факторів виробництва і тим самим підтримувати стабільність надходжень у господарський оборот насамперед відтворювальних ресурсів, а також створити нові можливості росту та збільшення реальних прибутків.

Інвестиційний процес в аграрному секторі економіки має свою специфіку, оскільки являє собою складну багатогалузеву виробничо-економічну систему, в складі якої можна виокремити три головні сфери.

Перша сфера включає галузі промисловості, які забезпечують аграрний сектор економіки засобами виробництва: тракторне та сільськогосподарське машинобудування, машинобудування для харчової і легкої промисловості, виробництво мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, ремонт обладнання і техніки, будівництво. На частку даної сфери припадає близько 10% кінцевого продукту та 15% основних виробничих фондів, 20% чисельності працівників аграрного сектору економіки.

Друга сфера представлена сільським господарством. Сільське господарство отримує виробничі ресурси від 80 галузей і постачає свою продукцію в 60 галузей. В даній сфері виробляється майже 50% кінцевого продукту і сконцентровано близько 65% виробничих основних фондів та 60% чисельності працівників.

Третя сфера включає сукупність галузей та підприємств, що забезпечують заготівлю, транспортування, переробку сільськогосподарської сировини, а також реалізацію кінцевого продукту. В дану сферу входять харчова промисловість (харчосмакова, молочна та м'ясна), легка промисловість, заготовчі та торгові організації. На третю сферу припадає 40% загального обсягу кінцевої продукції, 20% усіх виробничих фондів та чисельності працівників аграрного сектору економіки [2, с. 26].

Однією з головних умов динамічного функціонування агропромислового комплексу є пропорційність та збалансованість розвитку всіх його сфер.

Аграрна політика включає в себе багато складових, які взаємопов'язані між собою. Завдяки їх ефективному функціонуванню формується сприятливий клімат для здійснення сільськогосподарської діяльності ( рис. 3).

Рис. 3. Сфери аграрної політики України

Аграрна політика володіє певною визначеною самостійністю і активно впливає на аграрну економіку: вона або пришвидшує або гальмує розвиток. Позитивний вплив на аграрну економіку здійснює науково-обгрунтована аграрна політика. Аграрна політика породжується аграрною економікою і входить в сферу політичних відносин, адже вона представляє собою відносини з діяльністю держави - через органи політичної влади; підпорядковується законам аграрної економіки, які регулюють управління виробництвом, розподілом, обміном і споживанням агропродукції; являється концентрованим завершенням аграрної економіки.

Рис. 4. Основні завдання аграрної політики

У трансформаційних змінах аграрної політики України можна виділити три етапи [3, с.37]:

1) етап лібералізації та в його складі періоди квазілібералізації (1991-1999 рр.);

2) справжньої лібералізації (2000-2002 рр.);

3) етап протекціонізму (з 2004 року).

Визначені етапи набули в Україні своїх особливостей, які в тривалості, так і в змістовному наповненні, що стало відображенням вихідних умов реформування, власного пошуку ефективних шляхів виходу аграрної сфери економіки з кризи та забезпечення її стійкого зростання, місця аграрного сектору в структурі економіки.

Характеризуючи аграрну політику на етапі протекціонізму, слід відзначити, що в ній застосовуються інструменти та важелі механізму цінового (мінімальні та максимальні ціни, заставні ціни); податкового; кредитного та страхового (через здешевлення за рахунок бюджетних трансфертів вартості кредитів та страхових премій); бюджетного (субсидій з ресурсного забезпечення, прямі дотації виробникам, фінансування загальних послуг) регулювання.

На цьому етапі розвитку набуло особливого значення нормативно-правове забезпечення (зокрема, прийняті законодавчі акти, що визначили мету, основні пріоритети державної аграрної політики та шляхи їх реалізації, основні засади та механізми державної підтримки сільського господарства); удосконалення засад діяльності органів формування та реалізації державної аграрної політики; створення державних агенцій з регулювання ринків сільськогосподарської продукції (Аграрного фонду, Аграрної біржі), становлення дорадництва тощо.

На наш погляд, хоча державна підтримка на етапі протекціонізму стала важливим чинником фінансового забезпечення відтворення в аграрній сфері економіки, вона не забезпечила вирішення кардинальних проблем створення засад довгострокового розвитку галузі у сучасному конкурентному середовищі. Цінове регулювання було низькоефективним, не сформовано і не активізовано системи страхового захисту, системи управління якістю продукції, особливо за рахунок екологічно збалансованого ведення виробництва, обсяги прямих і непрямих трансфертів виявились недостатніми для компенсації втрат виробників в наслідок нееквівалентності обміну.

Залежно від масштабності потрібно розрізняти інвестиційну політику на макрорівні, на регіональному та на мікрорівні. Всі вони тісно взаємопов'язані між собою, але визначальною все таки вважається державна інвестиційна політика, тому що вона встановлює інвестиційні правила гри в галузі інвестування та сприяє активізації інвестиційної діяльності на всіх рівнях управління.

Під державною інвестиційною політикою слід розуміти комплекс цілеспрямованих дій, які проводяться державою для створення сприятливих умов для всіх суб'єктів господарювання з метою пожвавлення виробничої діяльності й росту національної економіки, підвищення ефективності інвестицій та вирішення соціальних завдань.

Державна інвестиційна політика реалізується через механізми прямого та непрямого економічного регулювання. Пряма підтримка соціальної інфраструктури села здійснюється державою за визначеними напрямами (пріоритетами) шляхом фінансування державних спеціальних цільових інвестиційних програм розвитку соціальної сфери села, сільської шляхової мережі, підготовки кадрів, інших економічних проблем. Засобами непрямого економічного впливу держава стимулює інвестиції товаровиробників та інших інвесторів на формування соціальної інфраструктури шляхом пільгового оподаткування і кредитної підтримки, удосконалення політики амортизації, прямих та непрямих субсидій тощо.

На наш погляд, опрацювання концепції удосконалення інноваційно-інвестиційної аграрної політики має відбуватися з урахуванням її складових (рис. 5).

Рис. 5. Складові інноваційно-інвестиційної аграрної політики

Для змішаної економіки ринкового типу такими складовими можуть бути: політика упорядкування, компенсації і розвитку. Для економіки, в якій не закінчені системні перетворення, аграрна політика має включати і політику реформування.

На нашу думку, інноваційно-інвестиційна політика в аграрній сфері економіки - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави спрямованих на залучення, розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів для забезпечення техніко-технологічної та організаційної бази виробництва з метою отримання конкурентоспроможної продукції.

Висновки

Отже, державна інноваційно-інвестиційна політика відіграє важливу роль в структурі державного регулювання аграрною економікою. Її реалізація забезпечується багатьма чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища суб'єктів господарювання, які в комплексі спроможні забезпечувати стратегію ефективного управління інноваційною діяльністю аграрних підприємств.

Список літератури

1. Андрійчук В.Г., Зубець М.В. Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. - К.: Аграрна наука, 2010. - 140 с.

2. Ревенко М. Удосконалення державного регулювання розвитку аграрного сектору економіки // Економіка України. - 2011. - №12. - С.51-55.

3. Черевко Г.В. Державне регулювання економіки в АПК: Навч. Посібник. - К.: Знання. - 2011. - 339 с.

4. Юрчишин В. До аналізу причин і наслідків занепаду сільського господарства // Економіка України. - 2010. - №2. - С.54-62.

Размещено на Allbest.ru