Напрями активізації інноваційної діяльності в машинобудівному виробництві

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Черкаська філія ПВНЗ «Європейський університет»

Кафедра менеджменту

Напрями активізації інноваційної діяльності в машинобудівному виробництві

Н.М. Польова, к.е.н, доцент

Анотація

В даній статті досліджено інноваційну діяльність підприємств машинобудівної галузі та запропоновані напрями активізації інноваційної діяльності машинобудівних підприємств як на макроекономічному так і на мікроекономічному рівнях.

Ключові слова: інноваційна діяльність, інноваційний потенціал, інноваційний процес, корпоративний інноваційний центр.

Direction of innovation activity in machine-building production

This paper investigates the innovative activity of enterprises of machine building industry and suggested ways of intensification of innovation engineering companies both macroeconomic and microeconomic levels.

Key words: innovation, innovative capacity, innovative process, corporate innovation center.

Вступ

Для машинобудівних підприємств, що зіткнулися з гострою конкуренцією, проблемою виживання в жорстких умовах ринку, саме інноваційна діяльність і її ефективність - головні умови успіху.

Впровадження в Україні інноваційної моделі розвитку - це об'єктивна потреба та альтернативний шлях для підвищення міжнародної конкурентоспроможності економіки та її галузей, адже світовий досвід доводить, що вихід з економічної кризи не можливий без активізації інноваційної діяльності.

Постановка завдання

Метою написання даної статті є пошук напрямів підвищення активізації інноваційної діяльності машинобудівних підприємств в сучасних ринкових умовах.

Результати

Несвоєчасне прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, необхідних для створення правових та інституційних передумов розвитку науково-інноваційної діяльності на регіональному рівні, займає вагоме місце серед ризиків, що знижують рівень її економічної ефективності.

Основні організаційно-економічні напрямки підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємств машинобудування, на нашу думку, можна систематизувати таким чином (рис. 1).

Рис. 1. Основні напрями активізації інноваційної діяльності машинобудівних підприємств

Перш за все необхідно виділити дві групи: зовнішні напрямки (ті, що не залежать від дій, що керуються підприємством) й внутрішні (визначаються господарською політикою машинобудівного підприємства). У кожній з вказаних груп можна виділити організаційні заходи й направлення економічного регулювання.

Розглянемо сукупність зовнішніх напрямів. До першочергових заходів, які сприяють розвитку галузі в цілому, й, разом з тим, активізуюють інноваційну діяльність, на нашу думку, слід відносити напрям розширення внутрішнього ринку для машинобудівної продукції.

Особливість українського виробничого сектора полягає в тому, що більшість базових галузей представлена так званими «природними» монополіями або олігополіями, які одночасно є йфінансовими монополіями.

Відтак, отримання замовлень від «природних» монополістів для вітчизняного машинобудування є умовою оновлення фондів й номенклатури продукції, тобто умовою виживання і розвитку.

В сфері взаємодії машинобудівного комплексу з «природними» монополіями держава повинна:

- контролювати інвестиційну діяльність «природних» монополій, як основних замовників машинобудівної продукції, на основі розробки спільних програм, виділяючи державні пріоритети в таких відносинах, намагаючись збалансувати інтереси самих монополій й інших галузей промисловості ;

- напрацювати політику довгострокового прогнозування цін й тарифів «природних» монополій.

По-друге, необхідно укрупнення й зміцнення структурних зв'язків в машинобудуванні у зв'язку з процесами глобалізації, що відбуваються в світі. В даний час в машинобудівному комплексі хоча й існують асоціації й об'єднання, створені на добровільній основі, але вони не здатні проводити єдину технічну політику, здійснювати значні вкладення в НДДКР.

Структуризації різних секторів промисловості (не тільки машинобудування) сприяло б створення на державному рівні системи визначення технічних й технологічних пріоритетів на перспективу в 5-10 й більше років, подібно до того, як це має місце у всіх розвинутих країнах (Німеччина, Японія, Франція, США). Схема роботи такої системи представляється наступною. Вповноважений науковий центр, спираючись на думку вчених з Академії наук, із залученням провідних центрів технічної й технологічної спрямованості, під керівництвом Мінпромнауки України, за участі зацікавлених міністерств та відомств на регулярній основі повинен складати прогнози розвитку техніки й технологій, що приводить до створення принципово нових наукоємких продуктів, які будуть користуватись попитом на ринку.

Далі, простежуючи необхідні технологічні ланцюжки, що приводять до випуску відповідної продукції, тобто визначаючи наявність (або відсутність) відповідних фундаментальних і прикладних знань, ноу-хау, технологій, фахівців, виробничих потужностей і так далі, цей центр оцінює час і об'єм необхідних вкладень для збереження такого продукту. Уряд, на основі представлених даних і виходячи із стратегічних інтересів України, ухвалює рішення про доцільність або необхідності виробництва такого продукту в країні, ступені і форми участі держави в підтримці і розвитку відповідного ланцюжка. Створення за підтримки держави таких ланцюжків сприятиме освіті і зміцненню коопераційних договірних зв'язків між безліччю підприємств, які потім можуть перерости і в стійкіші зв'язки, засновані на сумісному володінні капіталом.

Третій напрям активізації - розробка механізмів і каналів для перетікання фінансових коштів в пріоритетні галузі. Банківський капітал не володіє «довгими» грошима, тобто відносно дешевими ресурсами, придатними для вкладення в інвестиційні і інноваційні проекти. Слабо розвинена в Україні і система фондового ринку. Керівники підприємств, побоюючись переділу власності, не поспішають котирувати і виставляти акції на торги.

По-четверте, необхідний розвиток лізингу дорогої машино-технічної продукції і підтримка (в т.ч. з боку держави) експорту високотехнологічних і наукоємних виробів. З наявного в країні верстатного парку більшість одиниць устаткування вже виробили свій амортизаційний ресурс, тому очевидно, що підприємства багатьох галузей не зможуть в короткі терміни відновити свій виробничий апарат без необхідної державної підтримки.

Разом з тим, для подолання основних перешкод розвитку галузі, необхідні заходи економічного регулювання на рівні держави, а саме:

- подальше зниження податкового тягаря й тягаря старих боргів відносно активних працюючих підприємств (підвищити ставки оподаткування для устаткування з терміном експлуатації більше 10 років й вирішити прискорену (до 30% в рік) амортизацію в перші 3-4 роки; відновити пільги щодо податку на прибуток підприємствам, що інвестують його в розвиток й оновлення власного виробництва; знизити ставки ПДВ для обробних секторів промисловості до 10%; внести зміни до податкового кодексу, що дозволить стати їм консолідованими платниками податків;

- в області митно-тарифної політики слід, зберігаючи помірне ввізне мито на широкі групи машинотехнічних виробів, понизити до мінімуму ставки на ті види продукції (виділяючи їх в кодах за технічними характеристиками), які не виробляються в Україні;

- в області бюджетної політики передбачати в бюджеті кошти: на відшкодування частини процентних ставок по кредитах, взятих на оновлення виробництва, а також на здійснення експортнихконтрактів; на відшкодування частини процентних ставок по лізингових платежах при придбанні устаткування; на загально державну адресную інвестиційну програму;

- в області кадрової політики слід: відновити систему професійної підготовки робочих кадрів; відновити порядок обов'язкового розподілу випускників державних Вузів, що здобули освіту за державний рахунок;

- в області науково-технічного забезпечення розвитку машинобудування необхідно: створити науково-виробничі комплекси й наукові центри високих технологій, що забезпечують впровадженняпрогрессивннх технічних й технологічних рішень в промисловість; збільшити обєм фінансування з боку держави фундаментальних, прикладних наукових досліджень на пріоритетних напрямках розвитку машинобудування; створити державну систему визначення пріоритетів в науково-технічній сфері на базі фундаментальної й прикладної науки;

- в області страхування й підтримки експорта потрібно створити систему страхування ризиків забезпечення декларованої якості й безпеки продукції, що виробляється; організувати державне страхування експортних операцій з постачання комплексного устаткування й споруд складних об'єктів за кордоном.

Внутрішні напрями підвищення ефективності інноваційної діяльності машинобудівного комплексу.

Організаційні заходи:

- створення фінансово-промислових груп в галузях;

- здійснення як вертикальної інтеграції в машинобудівній галузі, що стимулює конкуренцію виробництв та зниження витрат, так й міжгрупової інтеграції, що забезпечує проведення реструктуризації на мікрорівні;

- сприяння створенню ієрархії «компанія, що управляє - банки, що управляють», з побудовою системи управління за принципом концерну, що припускає контроль за виробництвом, бізнес-планування, оперативне фінансове планування й кадрову політику з орієнтацією на модернізацію на основі передових технологій, реструктуризацію та зростання.

Разом з тим необхідна модернізація виробництв, що діють, на інноваційній основі й створення нових, сучасних виробництв, зокрема й за участю іноземних фірм.

Частина завдань стосовно активізації інноваційної діяльності повинна вирішуватися на самих підприємствах машинобудування. Для інтенсифікації інноваційного процесу на підприємствах, на наш погляд, дуже важливо стимулювати винахідницьку активність персоналу. Як одне з рішень даного питання - автором пропонується принцип виділення категорій працівників, які сприяють інноваціям.

Вважаємо, що для винагороди за науково-технічну працю можна застосовувати систему, засновану на обліку сукупного ефекту, що накопичується, від робіт співробітника. Він є сумарним ефектом, отриманим від всіх науково-технічних розробок співробітника за певний період його трудової діяльності. Залежно від величини даного ефекту співробітник відноситься до тієї або іншої категорії працівників, сприяючих інноваціям.

Відповідно до сумарного накопиченого ефекту від робіт співробітника йому привласнюється певна категорія, яка встановлює не просто грошову винагороду, а систему матеріальних, морально-психологічних й естетичних вимірів (мається на увазі процедура присвоєння категорії) стимулювання інноваційної ініціативи співробітників, нагородження певними привілеями.

На наш погляд, доцільно розробити типове галузеве положення про категорії працівників, які сприяють інноваціям, що було б пов'язане з державною науково-технічною політикою й носило б рекомендаційний характер. Кожне підприємство, з урахуванням своєї специфіки, може створювати відповідне індивідуальне положення.

Таким чином, запропонований принцип стимулювання творчої праці працівників сприятиме прискоренню генерації й впровадження перспективних ідей, що дозволить істотно активізувати інноваційну діяльність підприємств, й на цій основі дозволить підвищити загальну ефективність виробництва, вдасться закріпити висококваліфіковані наукові кадри на підприємстві.

Одним з найважливіших напрямків розвитку машинобудівного комплексу на сьогодні є забезпечення управління виробництвом конкурентоспроможної кінцевої (готової) продукції. Найдоцільнішою формою є інноваційні центри, що враховують специфіку бізнес-процесів галузі - з одного боку і стратегічні задачі, сформульовані вищим менеджментом - з іншою.

Практика розвинених країн показала ефективність таких організаційних рішень у сфері НДДКР, проте, чисте її копіювання в українських умовах є проблематичним з наступних причин:

- основний ресурсний потенціал щодо створення інновацій для виробництва традиційно формувався в прикладних академічних інститутах (НДІ);

- в результаті роздержавлення прикладних НДІ права власників цього потенціалу закріплені за фізичними і юридичними особами без урахування необхідності першочергового включення в їх число споживачів інновацій;

- сучасний стан господарюючих суб'єктів не дає підстави припускати виникнення тенденцій організації ними власного інноваційного потенціалу на найближчих етапах їх ринкової еволюції.

З вище наведеного можна зробити висновок, що найефективнішим способом збільшення інноваційного потенціалу економіки буде включення творців нововведень у види економічної діяльності, або у вигляді юридично самостійних інноваційних одиниць та у вигляді підрозділів одного з компаній-учасників корпорації.

При реалізації кожного з цих варіантів необхідно спроектувати структуру інноваційного підрозділу машинобудування так, щоб вона була оптимальною.

Організаційна структура корпоративного інноваційного центру (КІЦ) повинна гарантувати ефективне функціонування двох взаємодоповнюючих сфер діяльності - стратегічної щодо розвитку майбутнього потенціалу і оперативної - щодо реалізації існуючого потенціалу.

Проектування організаційної структури КІЦ повинно включати наступні етапи:

- розробку інноваційної стратегії машинобудування;

- розробку варіантів організаційної стратегії КІЦ;

- аналіз чинників, що впливають на ефективність варіантів, вибір стратегії і типа організаційної структури;

- виділення стратегічних напрямів комерційної діяльності, розподіл зон відповідальності;

- структуризацію ресурсів, формування технологічних ланцюжків, встановлення їх повноважень і рівня відповідальності;

- визначення необхідних функцій підтримки основних структурних одиниць, структуризація функціональних служб;

- розподіл стратегічної відповідальності між менеджерами різного рівня;

- формування облікової політики і створення центру обліку витрат і аналізу фінансової діяльності;

- розробку адміністративних проектів, щодо реалізації організаційної структури, забезпечення їх підтримки акціонерами і персоналом фірми;

- реалізацію структури, управління нею, аналіз результатів і внесення корективів.

Тому до системи управління і організаційної структури КІЦ ставляться, в першу чергу, вимоги, що визначають її ринковий успіх (здатність адаптуватися до мінливого ринку нововведень без розривів в отриманні прибутку) (рис. 2).

При проектуванні організаційної структури КІЦ визначальна роль повинна належати децентралізації. Щонайвищого ступеня інноваційна і стратегічна реакції досягають, коли керівник процесу створення конкретного нововведення наділяється достатніми ресурсами (зокрема фінансовими), необхідними розпорядними повноваженнями і адекватною відповідальністю.

Можна запропонувати варіант моноструктури з єдиним ресурсним і багатоаспектним управлінським потенціалами, що дозволяє управляти нею як взаємозв'язаним і інтегрованим цілим.

Запропонована структура містить виробничі бізнес-процеси (технологічні ланцюжки -ТЛ) у вигляді центрів прибутку, що обслуговують відповідний стратегічний напрям діяльності.

Рис. 2. Організаційна структура корпоративного інноваційного центру

інноваційний ринковий конкурентоспроможність машинобудівний

Функції вищого управління корпорації в такій структурі можуть полягати в наступному:

- забезпеченні адекватної реакції КІЦ на стратегічні проблеми, формуванні цілей і постановці задач;

- формуванні стратегічного набору структур, які виступають як галузеві стратегічні бізнес-процеси (КСБП), для досягнення стратегічної гнучкості корпорації;

- розпорядженні стратегічними ресурсами машинобудування, включаючи перерозподіл їх між КСБП;

- розвитку функцій і структур, що забезпечують ефективну діяльність КСБП;

- інтеграції результатів діяльності КСБП в галузевих цілях;

- контролі за реалізацією існуючого потенціалу КСБП машинобудуванні.

Керівництво ТЛ в пропонованій структурі виконує наступні стратегічні і оперативні функції:

- пошук нових і розвиток існуючих ринків для нововведень, які входять в її стратегічну зону відповідальності;

- розробка стратегічних планів діяльності ТЛ;

- безпосереднє управління процесом створення нововведень;

- розпорядження матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами ТЛ;

- повна відповідальність за якість і терміни створення нововведення;

- забезпечення планованих галузевих фінансових результатів діяльності ТЛ.

Важливим елементом, який становить діяльності КІЦ є пошук технологічних рішень, що знаходяться за межами областей інтересів існуючих технологічних ланцюжків, що створює науково-технічний потенціал машинобудівного комплексу, розширює потенційний ринок відповідно до ресурсних можливостей.

Як правило, вона «орієнтована на дослідження» і не приносить прямого комерційного результату, здійснюється, в основному за рахунок інвестиційних вкладень як самого КІЦ, так і фінансових КСБП.

Задача конкретного дослідницького проекту - дослідити новий напрям, запропонувати нові технологічні рішення як основу для розробки конкретного нововведення, використовуючи при цьому виділені центром матеріали трудові і фінансові ресурси.

Результати такої діяльності можуть бути передані керівництвом КІЦ в одну з діючих ТЛ для пошуку конкретного ринку, створення комерціалізації нововведення. Іншим варіантом може бути організація нового технологічного ланцюжка. Для забезпечення єдності і нерозривності процесу створення комерціалізації нововведень ресурсний потенціал КІЦ повинен володіти виробничими і комерційними можливостями, у зв'язку з чим організаційній структурі необхідно передбачити відповідні підрозділи. На відміну від ТЛ, ці структури не несуть стратегічної відповідальності, проте,разом з ними повинні бути центрами прибутку.

Для виконання виробничої функції в КІЦ не можна застосовувати організаційні структури, подібні тим, які склалися на підприємствах, що випускають серійну промислову продукцію, де практично для кожного її виду у складі єдиного технологічного ланцюга є відособлений виробничий потенціал. У структурі КІЦ такий потенціал є загальним для всіх нових виробів.

Функціональна схема виготовлення нового продукту в рамках машинобудівного комплексу в загальному вигляді зображена на рис. 3.

Рис. 3. Функціональна схема взаємозв'язку досліджень і виробництва нової продукції в КІЦ

Таким чином, організаційну структуру КІЦ можна спроектувати як моноструктуру, що складається з блоків:

- управління КІЦ, що здійснює стратегічний розвиток корпорації і оперативний контроль за реалізацією існуючого потенціалу;

- блок стратегічних напрямів зі створення нововведень як комерційного товару, наділених ресурсами, що несуть стратегічну відповідальність в межах закріплених за ними зон і є центрами прибутку;

- блок, що включає виробничу і комерційну структури, які не несу стратегічної відповідальності, але мають прибутки, із закріпленими за ними ресурсами;

- блок підрозділів, що виконують функцію підтримки (забезпечення) технологічних процесів, центрів прибутку і проектних підструктур (фінанси і бухгалтерський облік, робота з персоналом, загальнокорпоративна система управління якістю, маркетингова підтримка, зміст інженерної інфраструктури).

Висновки

Значення менеджменту в сучасній практиці господарювання машинобудівних підприємств істотно зростає. Саме посилення уваги до розвитку менеджментової компоненти здатне забезпечити підприємствам конкурентоспроможність й успіх на ринку.

Надалі, у сфері управління активізацією інноваційного процесу, пріоритетним повинно стати кардинальне відновлення виробничого апарату на основі використання інноваційні технологій і реалізації наявних наукових розробок.

Література

1. Беляев А.А. Механизм хозяйствования: сущность и формы проявления. - К.: Вища шк., 1990. - 147 с.

2. Воеводин С.А. Экономический механизм управления промышленным производством / С. А. Воеводин. -- К.: Вища школа. -- 1991. -- 158 с.

3. Василенко О.В., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, Фенікс, 2003 р. - 166 с.

4. Гриньов А.В. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління. - Харків.: ІНЖЕК, 2003. - 308 с.

5. Ильенкова С.Д. Инновационный менеджмент. - М.: Банки и биржи, 1997. - 327 с.

6. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: Навчальний посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: ВТД ”Університетська книга”; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. - 324 с.

7. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 502 с.

8. Кульман А. Экономические механизмы / Кульман Анри; Общ.ред. Н.И. Хрусталевой; Пер.с фр. Е.П. Островской. - М.: АО Издательская группа «Прогресс», 1993. - 192 с.

9. Машинобудування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи / Під заг. ред. Б.М. Данилишина. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - 308 с.

10. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. Учебник.-4-тое издание. СПб: Питер. 2003.- 400 с.

Размещено на allbest.ru