Генезис антикризового регулювання економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет державної податкової служби України

ГЕНЕЗИС АНТИКРИЗОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

А.А. Олешко, к.е.н., доцент кафедри

міжнародної економіки та підприємництва



Анотація

У статті проаналізовано етапи розвитку антикризового регулювання економіки України. Дана оцінка ефективності антикризових заходів в умовах економічних криз 1991-1999 та 2008-2009 років.

Ключові слова: економічна криза, антикризове регулювання, антикризова політика, антикризова програма.



Annotation

This article is analysed the stages of development of anti-crisis regulation Ukraine's economy. The effectiveness of anti-crisis measures in the economic crisis1991-1999 and 2008-2009 are analyzed.

Keywords: economic crisis, anti-crisis regulation, anti-crisis policy, anti-crisis program.



Вступ

Глобальні кризові процеси 2008-2010 років вплинули на економіку України значно потужніше, ніж на економіки інших країн світу. Діюча модель антикризового регулювання виявила функціональну неспроможність у подоланні кризових явищ та стимулюванні посткризового відновлення національної економіки.

Наукові розробки щодо пошуку оптимальної моделі антикризового регулювання та формування ефективної антикризової політики України у світлі глобальної фінансово-економічної кризи знайшли відображення у роботах відомих українських вчених: О. Білоруса, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, М. Денисенка, М. Довбенка, Я. Жаліла, І. Жиляєва, В. Кузьменка, Б. Маліцького, Ю. Пахомова, А. Сухорукова, А. Філіпенка, В. Федоренка, А. Чухна. Водночас існує нагальна необхідність ретроспективного аналізу антикризового регулювання національної економіки та надання критичної оцінки його ефективності.



Постановка завдання

Метою статті є дослідження генезису антикризового регулювання національної економіки протягом 1991-2011 років, аналіз практики подолання кризових явищ 1991-1999, 2008-2010 років та оцінка ефективності антикризових заходів.

Результати дослідження

Першою економічною кризою в Україні стала трансформаційна криза 1991-1999 років (криза переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки). Ця криза була найбільш руйнівною у пострадянському просторі: Україна 9 років поспіль мала від'ємні темпи ВВП (кумулятивно обсяг ВВП скоротився на 59,2%), обсяг промислового та сільськогосподарського виробництва скоротились на 48,9 % та 51,5 % відповідно, реальна заробітна плата - в 3,82 рази тощо.

У трансформаційній кризі можна виділити дві складові кризових процесів та, відповідно два етапи антикризового регулювання. Перший (1991-1993 роки) - період прогресивного падіння ВВП. У цей період обсяг ВВП скоротився на 45,6%, рівень інфляції у 1993 році сягнув 10256% (найвищий показник у світі), відбулось знецінення грошових вкладень населення в Ощадбанку - у 610 разів, зниження реальних доходів населення - у 4,6 рази. Другий (1994-1999 роки) - період уповільнення темпів падіння ВВП, поступового переходу до його позитивної динаміки та формування антикризового потенціалу. Протягом цього періоду закладені основи реформування економіки, подальшого розвитку набули процеси приватизації, утвердження національної фінансової та грошової системи.

Економічній кризі 1991-1993 років притаманні такі риси: а) спад виробництва; б) гіперінфляція; в) криза платоспроможності; г) зростання бюджетного дефіциту та погіршення платіжного балансу; д) соціальне розшарування населення, збідніння інтелігенції; е) політика „шокової терапії” непродумана лібералізація торгівлі; є) промислова криза; ж) нав'язування моделі перехідної економіки ззовні, зокрема МВФ; з) зростання цін на паливно-енергетичні ресурси в тисячі разів; и) зростання злочинності; і) „колективна безвідповідальність” урядових осіб [1].

Основною причиною економічної кризи став різкий перехід України від політики абсолютизму держави до ринкового саморегулювання за принципом «шокової терапії». Крім того, до причин кризи можна віднести наступні: антикризовий регулювання економіка криза

- наявність проблем, успадкованих від колишнього СРСР (одержавлення економіки, антидемократичний характер державного управління, висока мілітаризація економіки, надмірна централізація розподілу бюджетних коштів);

- відсутність чіткої політичної і соціально-економічної стратегії розвитку України; спотворене формування ринкової економіки шляхом механічного перенесення досвіду інших країн на національний ґрунт, непродуманої лібералізації цін і зовнішньоекономічної діяльності та приватизації, посилених невідповідністю правового забезпечення і відсутністю надійного державного регулювання;

- хаотичне руйнування адміністративно-командної системи, управління без адекватного заміщення їх ринковими механізмами та інфраструктурою;

- розпад союзного народногосподарського комплексу та несформованість механізму функціонування самостійної економіки України;

- безкарний розпродаж і привласнення національного надбання, криміналізація господарської діяльності, зрощування держапарату з тіньовими структурами [2].

Першим програмним антикризовим документом незалежної України стала Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України [3] (табл. 1).

Відсутність управлінського досвіду регулювання ринкової економіки призвела до хаотичного впровадження антикризових інструментів, більшість з яких мали негативний ефект, або були задекларовані, але не виконані.

Негативний вплив на економіку мали антикризові заходи грошово-кредитної політики, що реалізовувались за фрідманівською концепцією. Монетарна політика 1992-1993 років була підпорядкована емісійній підтримці економіки, що сформувало замкнене коло - грошова емісія посилювала інфляційні очікування виробників і домогосподарств, що спричиняло розкручування інфляційної спіралі з наступним поглибленням спаду виробництва. Антикризові заходи щодо безвідсоткового або пільгового кредитування окремих галузей економіки та окремих підприємств, спрямовані на поповнення обігових коштів, та відсутність довіри населення до спеціальних грошових знаків - купоно-карбованців тільки посилювали інфляційні процеси, внаслідок чого прогресуюче зростала дебіторська і кредиторська заборгованість та кількість збиткових підприємств. У такій ситуації податкові надходження до бюджету скоротились у декілька разів.

Таблиця 1

Основні положення антикризової програми 1991-1993 років

Мета антикризової програми
Створення механізмів протидії процесам дестабілізації економіки України шляхом реалізації заходів, спрямованих на зростання обсягів виробництва, обмеження надходження на споживчий ринок грошових ресурсів понад товарну масу, призупинення зниження життєвого рівня населення.
Ключові пріоритети програми
1. Регулювання і стимулювання нарощування обсягів виробництва та стабілізації господарських зв'язків. 2. Розвиток та державне регулювання підприємництва. 3. Демонополізація виробництва і роздержавлення та приватизація власності. 4. Створення державного валютного фонду та зовнішньоекономічна діяльність. 5. Впровадження спеціальних грошових знаків на Україні. 6. Впровадження надзвичайних заходів щодо виконання державного та місцевих бюджетів. 7. Регулювання та стимулювання виробництва продовольчих товарів, підтримка агропромислового комплексу. 8. Стимулювання науково-технічної діяльності, структурна перебудова економіки та розвиток інвестиційної діяльності. 9. Соціальні гарантії та захист населення в перехідний період.
Очікувані результати
Стабілізація економічного стану країни, припинення поглиблення кризи, забезпечення соціального захисту населення в перехідний період; поглиблення ринкових відносин, які ґрунтуються на свободі підприємництва та мотивації високоефективної праці у поєднанні із державними регулюючими підоймами; стимулювання й регулювання господарських відносин, нарощування обсягів виробництва, збалансованість народного господарства та формування ринкової економіки.

Впроваджені антикризовою програмою податкові пільги (зокрема по податку на прибуток підприємств) в умовах гіперінфляції не виконували стимулюючої функції, але обмежували дію фіскальної. Заходи з роздержавлення та приватизації економіки, що передбачали перетворення підприємств у акціонерні та господарські товариства, запровадження іменних сертифікатів на частку державної власності для громадян суттєвих надходжень до державного бюджету не привносили.

Нова фаза антикризової політики України розпочалась наприкінці 1994 року з прийняттям антикризової програми «Основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період» [2]. Програмою передбачалась реалізація стратегічних пріоритетів виведення економіки на траєкторію зростання у три етапи: перший етап - виведення країни з кризи - (1994-1995 рр.), другий - стабілізація (1996-1997 рр.), третій - соціально-економічне зростання (табл. 2).

Таблиця 2

Основні положення антикризової політики України у 1994-1999 роках

Мета антикризової програми
Зупинення кризи, стабілізація соціально-економічного становища в Україні, виведення України на шлях побудови суспільства прогресивного розвитку при реальному підпорядкуванні держави інтересам громадян.
Ключові пріоритети програми
1. Структурні зміни - політика державних пріоритетів на основі впровадження національних програм. 1. Реформування відносин власності та приватизація. 2. Державне регулювання економічних процесів із застосуванням важелів: ціноутворення, податкової, бюджетної, кредитної, валютної, інвестиційної, науково-технічної, зовнішньоекономічної політики та політика заробітної плати. 3. Регулювання у сфері споживання регулювання, зокрема: захист прав споживачів, державне стимулювання зростання споживчого попиту, встановлення прожиткового мінімуму, виходячи з мінімально необхідних потреб людини та можливостей їх задоволення. 4. Правова політика стабілізації і розвитку економіки. 5. Посилення вимог до державного апарату.
Очікувані результати
В економічній сфері - створення високо розвинутої виробничої, фінансової науково-технічної інфраструктури економіки України; забезпечення високотехнологічного енерго- та ресурсозберігаючого й екологічно безпечного розвитку та конкурентноздатності галузей економіки на світовому ринку, рівноправне входження України в світове економічне співтовариство. У сфері національної безпеки - забезпечення високої військової могутності країни, здатності захистити і відстояти її територіальну цілісність і національні інтереси. У соціальній та духовній сфері - зміцнення позицій української науки в світі на основі підвищення загальноосвітнього рівня громадян, гарантування їм можливостей одержання відповідної освіти і кваліфікації, створення умов для розвитку культури, літератури, мистецтва.

На початку 1994 року найбільш розбалансованою була грошова сфера. З метою приборкання інфляції НБУ продовжував проведення рестрикційної грошово-кредитної політики. Концентрація економічної політики на зниженні інфляції шляхом укріплення національної грошової одиниці, демонетизація економіки, утримання на високому рівні облікової ставки (у 1994 році вона становила - 252 %, у 1995 - 110 %) мали негативний вплив на реальний сектор економіки.

Поряд з уповільненням темпів падіння ВВП у 1995-1997 роках негативні наслідки для національної економіки спричинила економічна криза 1998-1999 років, зокрема: 1) нарощування державного боргу за рахунок зовнішніх запозичень (співвідношення державного боргу до ВВП у 1997 р. становило 22,9 %, у 1999 р. сягнуло 54,2 %) та зростання бюджетного дефіциту; 2) девальвація гривні - знецінення національної валюти на 80 %, зростання річної інфляції до 20 % у 1998 році; 3) скорочення експорту продукції (в основному металургії); 4) відтік іноземного капіталу; 5) зростання кількості збиткових і збанкрутілих підприємств, падіння реальних доходів населення, зростання безробіття тощо.

На практиці реалізація антикризових заходів 1991-1999 років, спрямованих на подолання затяжної трансформаційної кризи мала обмежену результативність.

По-перше, задекларовані антикризовими програмами 1991 та 1994 років структурні зміни майже не проводились. На тлі загальносвітових постіндустріальних тенденцій зростання частки наукомісткої високотехнологічної продукції в Україні частка машинобудування скоротилась з 30,7 % у 1990 році до 13,8 у 1999 році. У противагу суттєво зросла частка енергоємних та екологічно небезпечних виробництв - з 26,5 % у 1990 році до 59 % у 1999 році.

По-друге, демонетизація економіки призвела до заміщення грошових розрахунків бартерними, зростання кредиторської заборгованості у 1994-1999 роках більш, ніж у 170 разів, дефіциту високоліквідних активів підприємств (ліквідна частка в оборотних коштах підприємств за 1991-1999 роки скоротилась з 77,6 % до 27 %).

По-третє, неоднозначними були наслідки роздержавлення та приватизації. Протягом 1994-1999 років понад 63,1 тис. підприємств змінили форму власності, понад 70 % загального обсягу промислової продукції вироблялось на недержавних підприємствах. Водночас у ході приватизації не було сформовано ефективного власника, зацікавленого в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні, поширилася неформальна приватизація з появою псевдовласників [4].

По-четверте, низькою була керованість процесів у бюджетно-податковій сфері. З одного боку, внаслідок збитковості підприємств, значної кількості необґрунтованих податкових пільг, зростання тіньового сектору економіки (у тому числі ухиляння від сплати податків), неефективної приватизації зменшувались доходи бюджету. З іншого - кризова економіка вимагала бюджетного фінансування соціальної сфери, науки, державного управління, погашення заборгованості із заробітної плати працівникам бюджетної сфери. Крім того, згортання соціальних програм призвело до скорочення державного замовлення, що внесло свій вклад у загальну динаміку економічного спаду. У таких умовах уряд був змушений скорочувати видатки задля збалансування бюджету, спроможності обслуговувати зовнішні борги та зниження бюджетного дефіциту (у 1997 році дефіцит Державного бюджету становив 6,7 % ВВП проти 13,7 % у 1992 році).

По-п'яте, на характер макроекономічної політики тиснули вимоги міжнародних фінансових організацій, які втілились у сукупності стандартних заходів Вашингтонського консенсусу, розроблених для перехідних економік. Основними положеннями Вашингтонського консенсусу стали: лібералізація руху капіталів; приватизація та роздержавлення; політика залучення іноземних інвестицій; рестрикційна грошово-кредитна політика та підтримка стабільності національної грошово-кредитної одиниці; створення валютних резервів як гарантії для іноземних інвесторів; скорочення програм соціального розвитку, введення платних послуг в системі охорони здоров'я та освіти; податкові реформи, спрямовані на збільшення податкового тягаря населення. За оцінками вчених Гарвардського університету (вересень 1998 року), внаслідок неврахування національної специфіки при впровадженні «реформ, стандартизованих західними економістами» у Вашингтонському консенсусі, антикризова політика України була найменш успішною серед постсоціалістичних країн [5].

По-шосте, загальна неефективність регулювання виробничої сфери призвела до зниження продуктивності ресурсів та негативної динаміки оновлення основних фондів. На кінець 1999 року продуктивність праці знизилась на 42%, у т.ч. у промисловості - на 21%, сільськогосподарських підприємств - більш, ніж у 2 рази.

По-сьоме, проблеми у виробничій сфері та сфері фінансування державних видатків призвели до зубожіння населення (переважно інтелігенції), наявності значної заборгованості із заробітної плати, соціальних виплат та пенсій, прихованого та зареєстрованого безробіття, зниження народжуваності, стагнація медицини, освіти, науки та культури, зростання рівня корупції та злочинності.

До безперечних здобутків державної політики 1991-1999 років можна віднести формування основних атрибутів національного господарства: правової, фінансової, грошової (проведення у 1996 році грошової реформи та впровадження національної грошової одиниці - гривні), платіжної, податкової, митної, банківської системи та системи державного управління змішаною економікою. Також успішними були антикризові заходи у зовнішньоекономічній діяльності, які передбачали створення механізмів захисту внутрішнього ринку, стимулювання виробництва імпортозаміщуючої продукції, розширення експорту та залучення іноземних інвестицій.

Загальний ефект від реалізації антикризових програм 1991-1999 років, на нашу думку, був негативним. Зарубіжні експерти зазначають, що успішний перехід до ринкової економіки потребував не менше, а більше регулювання, необхідно було підтримувати своєрідну симетрію або збалансованість змін [5, с. 19-20].

Відсутність чіткої мети та стратегічних пріоритетів щодо виведення економіки із кризового стану призвела до неузгодженості та унеможливлення виконання антикризових заходів.

Перехід до позитивної динаміки ВВП відбувся з 2000 року. Входження національної економіки у фазу економічного пожвавлення вимагало проведення ревізії імператив антикризової політики. У противагу антикризовим програмам 1991 [3] та 1994 року [2], які визначали механізми подолання трансформаційної кризи, стратегія посткризового соціального та економічного розвитку обґрунтовувала шляхи виведення економіки на траєкторію сталого розвитку, поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною соціальною політикою. Основними пріоритетами стратегії економічної і соціальної політики на 2000-2004 роки визначено [4]:

1) європейський вибір, що полягає у зближенні з Європейським Союзом шляхом набуття спочатку статусу асоційованого, а надалі повноправного члена ЄС (як відомо статусу асоційованого членства Україна не набула до сьогодні);

2) перехід до постіндустріальної інноваційної економіки та розвиток інтелектуального потенціалу нації;

3) забезпечення високих темпів економічного зростання;

4) розвиток аграрної сфери та її матеріально-технічне забезпечення;

5) трансформація соціальної сфери, що передбачає зростання вартості робочої сили, та формування політики соціального партнерства.

Після реалізації першого етапу стратегії у 2002 році прийнято нову стратегію економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки «Європейський вибір», стратегічні пріоритети якої як і у попередній стратегії включали: створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку та соціальну переорієнтацію економічної політики [6]. Надалі у 2004 році прийнято Стратегію економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки: “Шляхом європейської інтеграції”[7].

Таким чином, у 2004 році реалізовувалось одночасно три (!) стратегії. Зазначений факт дає підстави стверджувати про відсутність послідовності у прийнятті і реалізації стратегії економічного зростання національної держави.

Відсутність чіткої стратегії економічного зростання визначила траєкторію подальшого розвитку національної економіки. Саме з цього періоду, на думку В. Гейця, почали накопичуватись передумови до розгортання внутрішніх кризових явищ 2008 - 2010 років, оскільки підтримання економічного зростання не було націлене на реструктуризацію економіки, а використовувався, у першу чергу, ресурс цінової конкуренції [8].

Висхідна макроекономічна динаміка протягом 2000-2004 років зумовлена впливом наступних чинників:

- перехід світової економіки до нарощування темпів економічного зростання, що вплинуло на формування сприятливої для України кон'юнктури світових ринків металопродукції та продукції хімічної промисловості - загалом вартісні обсяги експорту у 2000 році зросли відносно 1999 року на 18,8 відсотків;

- використання наслідків девальвації гривні 1998-1999 років (у 1999 році курс національної валюти відносно долара США упав у 1,6 рази), що забезпечувала зростання експорту продукції сировинних галузей економіки та формування позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу;

- започаткування приватизації великих підприємств, що забезпечило зростання обсягів інвестицій, і, зокрема, прямих іноземних інвестицій;

- завантаження виробничих потужностей, що простоювали у 1995-1999 роках, що стимулювало екстенсивне нарощування обсягів виробництва.

Починаючи з 2004 року, поряд з накопиченими проблемами у 2000-2004 роках (зокрема, утвердження моделі економічного зростання екстенсивного типу, формування сировинної експортної структури промисловості за незначною кількістю товарних груп тощо), на макроекономічну динаміку суттєво вплинула політична ситуація. Змінилась ідеологія економічного зростання - знаходження України в перманентному стані виборчого процесу призвело до економічно необґрунтованого зростання соціальних виплат і гарантій та відповідного перекосу у видатковій бюджетній політиці, перевищення протягом довготривалого періоду динаміки зростання заробітної плати над динамікою продуктивності праці тощо.

Основною рушійною силою накопичення кризового потенціалу у 2004 - 2008 роках стало формування політики економічного зростання на ситуативній основі - економічне зростання забезпечувалось за рахунок сприятливої зовнішньої і внутрішньої кон'юнктури.

Зовнішньоекономічним ситуативним чинником економічного зростання, який виявився ще наприкінці 1990-х років, став зростаючий попит та ціни на продукцію металургії, що у кінцевому рахунку зумовило формування структури української економіки з високою часткою сировинних галузей.

Серед внутрішніх ситуативних чинників економічного зростання можна виділити декілька рольових.

По-перше, - економічне зростання, що розпочалось у 2000 році базувалось на використанні виробничих потужностей, створених ще за радянських часів. Ступінь зносу основних засобів, що у 1990 році становив 36,5 %, у 2000 році сягнув 43,7 відсотки. При цьому у 1991-1995 роках нові виробничі потужності в економіку України майже не вводились, а темпи оновлення почали перевищувати темпи ліквідації основних засобів лише з 1995 року. Починаючи з другої половини 1990-х років відбувалось поступове нарощування обсягів інвестицій в основний капітал, яке не забезпечувало належного відтворення основних засобів. Це призвело до їх подальшого старіння, - у 2008 році ступінь зносу основних засобів досяг критичного рівня - 61,2 %, а у переробній промисловості - 64,9 %, тоді як порогове значення стану індикатору інвестиційної безпеки «ступінь зносу основних засобів» становить - не більше 35 % [9].

По-друге, стрімко зростаючий внутрішній попит забезпечувався за рахунок доступного споживчого кредитування.

Споживче кредитування спрямовувалось на цілі, що формують так зване «спотворене економічне зростання», зокрема: 1) кредитування споживчого імпорту (найбільше автомобілів та побутових товарів), що призвело до деформації зовнішньоторговельного балансу, стрімкого зростання імпорту; 2) кредитування спекулятивних ринків нерухомості і землі, що призвело до створення спекулятивних бульбашок на них та зростання цін на ринку нерухомості і землі у 2008 році більше, ніж на 500 % порівняно з 2005 роком.

По-третє, активно проводилась політика економічно необґрунтованого підвищення соціальних виплат та заробітної плати, внаслідок чого сформувалась довгострокова тенденція перевищення темпів зростання середньомісячної заробітної плати над темпами продуктивності праці [10, с.7]. Це означає, що фінансовий ресурс України протягом 2000-2008 років перерозподілявся непродуктивно - на підтримання темпів зростання середньомісячної зарплати, а не на модернізацію економіки, що сприяла б росту продуктивності праці.

Протягом 1999-2008 років в економіці України сформувались такі внутрішні (ендогенні) загрози розвитку національної економіки [11, с. 7-8]:

- поглиблення прірви між метою і результатами державотворчих зусиль;

- моральне, культурне, інтелектуальне, управлінське зубожіння і деградація правлячого і підприємницького класів, демонстративне, цинічне зневажання ними правових і моральних норм та вимог суспільства;

- деградація системи державного управління через масштабну корупцію та некомпетентність, перетворення корупції на базовий соціальний механізм вирішення суспільних справ, виконання багатьма урядовцями і політиками функцій агентів зовнішнього впливу, наслідком чого є недовіра до державних інститутів;

- суперечності між зовнішньою і внутрішньою політикою держави, підміна прагматичних мотивів зовнішньополітичної і безпекової діяльності ідеологічними, підпорядкування зовнішньої діяльності геополітичним доктринам, невизначеність із геополітичним місцем України;

- тотальна криза суспільної духовності і моралі;

- системна демографічна криза, зокрема відставання України від провідних європейських країн за тривалістю життя населення на 13-15 років, масштабна трудова міграція з тенденціями переростання в стаціонарну;

- інфраструктурна та інституційна невідповідність економіки вимогам часу.

Деформації економічного зростання у виробничій, соціальній, політичній, банківській сфері та відсутність дієвих державних регуляторів щодо їх усунення і, головне, цілісної стратегії економічного зростання на довгострокову перспективу стали основними чинниками накопичення внутрішніх кризових явищ на початку 2008 року. Наприкінці 2008 року в Україні сформувались всі ознаки системної кризи: політичної, ідеологічної, науки та освіти, культури, виробництва, сільського господарства, економіки, соціальної сфери, житлово-комунального господарства [12, с. 4].

Розгортання кризових явищ 2008-2009 року в Україні відбувалось в умовах накладення глобальних кризових явищ на окреслені вище внутрішні проблеми економічного розвитку.

Ключовими причинами кризового стану національної економіки у 2008-2009 роках стали:

1) глобальна фінансово-економічна криза, що спричинила розгортання руйнівних процесів у реальному секторі економіки (внаслідок скорочення зовнішнього попиту на продукцію промисловості), фінансовому секторі, у сфері інвестиційної діяльності;

2) сформована протягом 2000-2008 років модель економічного зростання екстенсивного типу та відсутність у цей період структурних реформ, спрямованих на утвердження інноваційної моделі економічного розвитку;

3) структурна деформованість національної економіки, невідповідність структури економіки потребам зовнішнього та внутрішнього ринку, наявність виробничих диспропорцій у промисловому секторі;

4) політична нестабільність, що виявилась у відсутності консолідації політичних сил щодо розробки, прийняття та впровадження антикризових заходів, зорієнтованість антикризової політики на здобуття прихильності електорату всупереч економічним законам та економічній ситуації;

5) неадекватність регулюючих підойм сучасним процесам економічного розвитку, відсутність ефективного методологічного інструментарію превентивного антикризового регулювання.

Крім вищенаведеного, наприкінці 2008 - у 2009 році загострились проблеми загальної неефективності економічної політики:

1) недосконалість системи державного управління як інституту;

2) невідповідність чинної законодавчої бази нагальним потребам національної економіки та новим геополітичним і геоекономічним викликам;

3) непрозора структура власності як симбіоз приватних, державних, корпоративних інтересів [13].

Політична нестабільність, орієнтація економічної політики короткострокові цілі та нехтування цілями довгострокового розвитку посилили та поглибили економічну кризу в країні.

Суттєвою відмінністю розгортання кризових процесів в Україні відносно інших країн світу стало те, що економіка України зазнала впливу вторинних проявів глобальної фінансово-економічної кризи, що виявились, насамперед, падінні експорту товарів і послуг, відтоку капіталів з країни. Падіння обсягів експорту металургійної продукції викликало ланцюгову реакцію взаємопов'язаних негативних процесів в українській промисловості, а надалі і в фінансовому та інших секторах економіки.

У таких умовах реакція Уряду на виклики кризи була досить повільною. Лише у грудні 2008 року урядом України розроблено та зареєстровано у Верховній раді програмний документ „Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток” [14]. Однак, на думку більшості вітчизняних і зарубіжних вчених ця програма мала декларативний характер. У програмі був відсутній конкретизований план антикризових заходів, і, головне, терміни виконання, джерела та обсяги їх фінансування, а також порушувався принцип реалістичності досягнення поставлених цілей. Зазначена програма так і не була прийнята до реалізації.

Відсутність цілісної концепції виходу економіки України із кризи та наявність значної кількості антикризових нормативно-правових актів, не узгоджених між собою носили дестабілізаційні процеси в національній економіці.

Особливу роль в реалізації антикризової політики відігравала грошово-кредитна політика НБУ. Падіння банківської системи, вимагало впровадження заходів фінансового оздоровлення банків шляхом їх капіталізації за участю держави, реорганізації, введення тимчасової адміністрації [15]. З метою подолання кризових явищ між НБУ та Кабінетом Міністрів України було підписано Меморандум про взаємодію з метою досягнення цінової стабільності та стійкого економічного зростання. Водночас, його ключові заходи не виконувались. По-перше, незважаючи на проголошені наміри щодо незбільшення видатків Державного бюджету видаткова частина збільшувалась понад плановий показник, що погіршувало показники бюджетного дефіциту. При цьому антиінфляційна політика НБУ, спрямована на зменшення інфляційного тиску не узгоджувалась з експансивною бюджетною політикою уряду. По-друге, відсутність реальних джерел наповнення Стабілізаційного фонду у 2009 році, унеможливлювала фінансування задекларованих антикризових заходів.

Як наслідок, у 2009 році Україна у загальносвітовому рейтингу посіла друге місце за темпами його падіння (14,8 %), поступившись Латвії на 3,2 відсоткових пункти.

Після проходження дна кризи (2009 рік), економіка України перейшла у фазу посткризової депресії, поступового відновлення народногосподарського комплексу та, відповідно, поліпшення основних показників соціально-економічного розвитку.

Перехід до позитивної економічної динаміки не був результатом дії антикризової стратегії - як і в попередні роки зростання забезпечувалось збільшенням зовнішнього попиту на експортну продукцію металургії. Принагідно, що одним із ключових чинників, що сприяв переходу України до економічного зростання у 2000 році (після кризи 1998-1999 років) також стало зростання попиту і цін на продукцію металургії.

До позитивних тенденцій на шляху до посткризового відновлення економіки також слід віднести:

- поступове відновлення платоспроможного споживчого попиту, незначне зростання реальних доходів населення;

- приборкання темпів інфляції, утримання індексу споживчих цін на рівні нижче 10 %;

- поліпшення стану банківської системи, що виявилось у зростанні регулятивного капіталу банків, зменшенні залежності банків України від зовнішніх ресурсів тощо;

- стабілізація курсу національної валюти відносно долара США та Євро;

- збільшення надходжень до Державного бюджету за рахунок зростання обсягу мобілізованих податків.

Поряд із позитивними тенденціями, в національній економіці чітко виявились чинники, що гальмували процеси посткризового відновлення. Основні негативні чинники посткризового відновлення економіки наступні:

- нестача власних коштів підприємств для забезпечення інвестиційної діяльності, низький рівень інвестиційного кредитування та висока процентна ставка по кредитах, що зумовило стримування інвестиційних процесів;

- пролонгація тенденції випереджаючого зростання видатків над доходами;

- зростання бюджетного дефіциту, державного боргу країни та боргового навантаження на ВВП;

- зростання виробничої собівартості продукції внаслідок: 1) зростання світових цін на сировину, природний газ (у серпні 2010 року), 2) підвищення цін і тарифів на транспортні перевезення, 3) зростання заробітної плати внаслідок підвищення рівня мінімальної зарплати, 4) для підприємств харчової промисловості - зростання цін на пшеницю;

- відсутність довгострокових стимулів для розвитку сільгоспвиробництва, що виявилась у функціонуванні непрозорого ринку зерна, деформації структури рослинництва у напрямку зростання частки технічних культур і зменшення частки зернових, картоплі, овочів, недостатньому матеріально-технічному та фінансовому забезпеченні аграрного бізнесу;

- зростання імпорту продукції, аналоги якою виготовляються в країні, що призвело до витіснення вітчизняної продукції з внутрішнього ринку;

- зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках внаслідок конкурентної девальвації національних валют країн - зовнішньоекономічних партнерів (конкурентів) України;

- збільшення кількості бідних осіб та злиднів, поглиблення диференціації населення за доходами;

- деформація структури зайнятості: вікової - у напрямі збільшення частки населення непрацездатного віку; професійної - у напрямі збільшення малопродуктивних форм зайнятості, низькокваліфікованої праці та працівників сфери торгівлі і обслуговування;

- низька інноваційна активність промислових підприємств і, зокрема, динаміка технологічних інновацій;

- невідповідність фінансування фундаментальних та прикладних досліджень потребам інноваційно орієнтованої економіки;

- подальше зниження наукоємності ВВП (загальний обсяг видатків та дослідження і розробки у ВВП скоротився з 1,16 у 2000 р. до 0,95 % у 2010 р.).

У таких умовах запровадження системних економічних реформ, визначених Програмою на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" мало на меті забезпечити перехід до політики довгострокового економічного розвитку (табл. 3).



Таблиця 3

Основні напрями реалізації економічних реформ у 2010-2014 роках*

Мета	Завдання
Стабілізація Державного бюджету
Створення системи управління державними фінансами, спрямованої на забезпечення сталого економічного зростання й гарантованого виконання державою своїх соціальних зобов'язань.	- зниження рівня дефіциту й темпів зростання державного боргу; - підвищення ефективності й гнучкості фіскальних видатків; - оптимізації управління державними фінансами.
Податкова реформа
Забезпечення економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі зі збільшенням податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів.	- зміцнення позиції вітчизняного бізнесу в міжнародній конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах підприємств і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків; - підвищення ефективності адміністрування податків; - зменшення глибини соціальної нерівності; - побудова цілісної законодавчої бази з питань оподаткування, гармонізованої із законодавством ЄС; - встановлення податкової справедливості задля рівних умов конкуренції в економіці.
Розвиток фінансового сектору
Підвищення спроможності фінансового сектору забезпечувати стале зростання економіки України.	- забезпечення низького рівня інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу; - збільшення рівня капіталізації фінансової системи; - збільшення обсягу надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків; - зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ; - забезпечення щорічного підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку.
Розвиток науково-технічної та інноваційної сфери
Активізація інноваційних процесів, повноцінне використання потенціалу науки в процесі технологічної модернізації економіки.	- підвищення конкурентоспроможності сектору наукових досліджень і розробок, забезпечення інтеграції вітчизняного сектору наукових досліджень у Європейський дослідницький простір; - підвищення ефективності бюджетного фінансування наукової сфери; - спрямування науково-технічного потенціалу на забезпечення реальних потреб інноваційного розвитку економіки, організацію виробництва високотехнологічних товарів і послуг; - здійснення заходів з підвищення ефективності національної інноваційної системи.

* Узагальнено за [16].

Процес розробки і реалізації антикризової програми в Україні має низку суперечливих моментів, зумовлених складними стартовими умовами на початку розгортання фінансово-економічної кризи та відсутністю наукового консолідованого впливу на владні рішення.

По-перше, знаходження країни у стані політичної боротьби призвело до прийняття популістських антикризових рішень, для реалізації яких відсутні потенційні можливості економіки.

По-друге, невиконання державою інноваційної функції послабило вплив інноваційного чинника на процеси виходу з кризи. Абсолютне зменшення обсягів фінансування інноваційно-інвестиційних програм, продукування інновацій, реалізації інноваційної продукції має гальмуючий вплив на національну економіку, наслідки якого будуть відчутними і у наступні роки. Структурні деформації і висока залежність макроекономічної динаміки від низькотехнологічноукладних експортоорієнтовних галузей та іноземних інвестицій зробила вітчизняну економіку вкрай уразливою до зовнішніх збурень та кон'юнктури світових ринків.

По-третє, відсутність цілеспрямованої державної політики щодо розвитку внутрішнього ринку та активізації ендогенних чинників зростання обмежує можливості подолання зовнішніх дестабілізуючих чинників.



Висновки

Процес становлення антикризового регулювання в Україні пройшов низку взаємопов'язаних етапів (табл. 4).

Таблиця 4

Етапи антикризового регулювання національної економіки*

Етап антикризового регулювання	Економічна криза та природа її походження	Програмний документ	Стратегія антикризового регулювання
І. 1991-1993 рр.	Трансформаційна криза переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки	Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України (1991-1993 рр.)	неоліберальна
ІІ. 1994-1999 рр.	Продовження трансформаційного спаду. Економічна криза 1998 року борової природи внаслідок трансферу ззовні	Основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період (1994-1999 рр.)	неоліберальна
ІІІ. 2000-перша пол. 2008 р.	-	-	змішана
ІV. друга половина 2008 - 2009 р.	Фінансово-економічна криза внаслідок трансферу ззовні	Комплексна програма, затверджена в установленому порядку і прийнята до виконання відсутня. Прийняті окремі підзаконні акти та зміни до законів	кейнсіанська
V. 2010 рік - …	Ризики розгортання боргової кризи у 2012 році	Програма економічних реформ на 2010-2014 рр.	кейнсіанська

*Розроблено автором.

За 21-річну історію Україна протягом 10 років мала від'ємні темпи реального ВВП, що зумовлено, у першу чергу, неефективною антикризовою стратегією.

Формування посткризової моделі розвитку має бути спрямоване на усунення дефектів у механізмі функціонування національної економіки, накопичених протягом років незалежності України, та проведення системних реформ в усіх сферах суспільного життя не за неоліберальною, а за кейнсіанською моделлю.

Подолання негативних тенденцій та посилення антикризового потенціалу вбачається у запровадженні антикризового регулювання національної економіки, спрямованого на формування стійкої до зовнішніх і внутрішніх збурень постіндустріально-інформаційної економіки на інноваційних засадах.



Література

1. Мочерний С. Основні причини соціально-економічної кризи в Україні та шляхи її подолання / С. Мочерний // Економіка України. 1995. № 2. С. 48-58.

2. Про основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період Постанова Верховної Ради України від 15 червня 1994 року № 61/94-ВР.

3. Про Програму надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану Постанова Верховна Рада Української РСР від 3 липня 1991 року № 1291-XII //Відомості Верховної Ради. 1991. № 36. ст. 473. (Зі змінами і доповненнями).

4. «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр. « // Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лютого 2000 року № 276а.

5. Реформи в Україні: ідеї та заходи / за ред. Я. Ширмера, Д. Снелбекера. К.: Альтерпрес, 2000. 220 с.

6. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки // Послання Президента України до Верховної Ради України.

7. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції». К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. 416 с.

8. Геец В. «Я бы распоряжался прежде всего собственными средствами, а не заемными, поскольку мы уже являемся жертвой кредитной экспансии» // Зеркало недели. 2009.

9. Методика розрахунку рівня економічної безпеки України / Затверджена Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007 № 60.

10. Геєць В. Формування і розвиток фінансової кризи 2008-2009 років в Україні / В. Геєць // Економіка України. 2010. № 4. С. 5-13.

11. Новий курс: реформи в Україні 2010-2015. Національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. К.: НВЦ НБУВ, 2010. 232 с.

12. Выход Украины из кризиса / Федоренко В. Г, Белопольский Н. Г., Чувардинский О. Г., Волошин В. С. // Економіка та держава. 2009. № 5. С. 4-7.

13. Шевцов А. І. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової фінансової кризи / А. І. Шевцов, Г. І. Мечніков // Стратегічні пріоритети. 2009. № 1 (10). С. 80-85.

14. Програмa діяльності Кабінету Міністрів України «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток» [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.rada.gov.ua.

15. Про затвердження Спеціального порядку здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків: Постанова НБУ: від 01.12.2008 № 405.

16. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» // Комітет з економічних реформ при Президентові України. 88 с.

Размещено на Allbest.ru

...