Концептуальні підходи до визначення дефініції регіонального економічного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні підходи до визначення дефініції регіонального економічного простору

Просторово-часовий континуум є універсальною формою сприйняття людством всіх існуючих вимірів реальності. Економіка, як й інші процеси має часові та просторові характеристики, а ефективність використання обмежених ресурсів безпосередньо залежить від характеристик факторів виробництва тієї частини простору, де саме і як вони будуть використані.

В сучасній економічній теорії склалася ситуація, за якої, незважаючи на визнання факту існування економічного простору, він сприймається переважною більшістю дослідників як даність, а вивчення його властивостей, функцій, сутності процесів, які у ньому відбуваються, поведінки економічних суб'єктів у цьому просторі залишається поза увагою. Такий стан речей дуже точно охарактеризував Д.Ніколаєнко [9]: «Ігнорування факту існування просторових господарських структур і в більш широкому плані - просторових структур соціокультурного характеру, а також абсолютне домінування лінійного часу носить в економічній теорії настільки масовий характер, що не може розглядатися тільки як певна прогалина одного з авторів або певної методології». З іншого боку, як пише Д. Баттен: «Реальні труднощі вивчення просторової економіки полягають у тому, що ми самі є частиною того, що намагаємося зрозуміти» [17, с. 107].

Розбудова постіндустріальної цивілізації, яка супроводжується тяжкими кризовими явищами на всіх рівнях світогосподарської системи об'єктивно вимагає більш детального, поглибленого вивчення просторових факторів, що дозволить на практиці реалізувати нові підходи до розвитку та розміщення продуктивних сил.

Крім того, до теперішнього часу ще не вироблено єдиних концептуальних засад, які дозволили б інтегрувати вже розроблені положення теорії економічного простору в цілісну логічну схему.

Дослідження економічного простору, на нашу думку, є сучасним етапом розвитку просторової економіки, теоретичні підвалини якої були закладені у роботах присвячених визначенню закономірностей територіального розміщення виробництва Й. Тюнена, В. Лаунхардта, А. Вебера. А. Льоша та фундатора регіональної економіки У.Ізарда. Наступним етапом можна вважати дослідження представників теорії кумулятивної причинності Г. Мюрдаля, А.Хіршмана, Ф. Перру, Х.Річардсона, Дж. Фрідмана, Т. Хегерстранда. Вихідними поняттями цієї теорії є уявлення про економічний простір як силове поле та поляризований простір, детермінуючими факторами в якому виступають полюси росту, агломерація та дифузія нововведень. Формування постіндустріальної цивілізації та докорінні зміни у характері соціально-економічних відносин спричинили трансформацію уявлень про економічний простір, що знайшло своє відображення у роботах М. Портера, М. Енрайта, М. Сторпера, К. Фрімена, В. Лундваля, Б. Йонсона. У сучасних реаліях ключовими факторами розвитку виступають: ефективне використання людського капіталу та накопичених знань, активне впровадження інновацій, кластеризація економіки, розвиток економіки навчання. На формування якісно нових механізмів горизонтальної взаємодії у межах мережевої економіки, розбудову якої спричиняє інформатизація сучасних соціально-економічних відносин вказують С. Гоетц, Р. Шулер, Р. Капелло, Г. Шибусава.

Кількість досліджень економічного простору у вітчизняній науці на сьогоднішній день залишається дуже обмеженою. Більшість фундаментальних досліджень з проблем регіонального розвитку базуються на системно-територіальному підході і неокласичній концепції регіонального економічного росту та не розглядають специфіку, структуру і зміст поняття економічного простору. Основна увага приділяється факторам, які збільшують виробничий потенціал економіки регіонів: кількість і якість природних ресурсів, загальна чисельність і кваліфікація трудових ресурсів, запаси капіталу і рівень технології, головною метою визначається забезпечення сталого розвитку та подолання диференціації регіонів. При цьому регіони розглядаються як одиниці виробництва, між якими за допомогою ринків факторів встановлюється взаємозв'язок і рівновага [5; 6; 12; 13].

Сучасне бачення регіонального економічного простору сформульовано у дослідженнях вітчизняних вчених В. Василенко, О. Горчакової, Т. Пепи. Велику увагу проблемам регіонального економічного простору приділяють російські дослідники О. Гранберг, О.Біяков, І. Кучін, Ф. Рянський, В. Радаєв.

Метою представленої статті є визначення на основі порівняльного та структурно-функціонального аналізу змістовних характеристик регіонального економічного простору, які відповідають індустріальному та постіндустріальному етапам розвитку економічних відносин.

Визначення регіонального економічного простору, на нашу думку, необхідно здійснювати спираючись на філософське категоріальне співвідношення «загальне-особливе». Розглядаючи «особливе» як категорію, яка відображає «загальне» у його реальному втіленні, тобто реалізоване «загальне». Таким чином, ми виходимо з необхідності проекції властивостей абстрактного економічного простору в його конкретні характеристики на регіональному рівні.

Вивчення та аналіз різних точок зору щодо економічного простору і проблем, що з ним пов'язуються, передусім вказує на багатоаспектний характер поняття, наслідком чого є формування двох підходів до його визначення. Перший підхід можна визначити як територіально-ресурсний, він пов'язаний з відображенням у понятті простору фізичного розміщення об'єктів (в цьому випадку простір наближається до семантичного змісту поняття територія) та їхніх взаємодій з приводу використання обмежених ресурсів. Класичним у межах цього підходу є бачення економічного просторуО. Гранберга, який визначає його як: «насичену територію, що вміщує безліч об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарськоосвоєні та рекреаційні площі, транспортні та інженерні мережі. Економічний простір як ємке поняття має свою: щільність, яка визначається природними ресурсами, об'ємом валового регіонального продукту, чисельність населення, основного капіталу на одиницю площі; територіальну організацію, що характеризується диференціацію, концентрацію, структурою зайнятості по сферам діяльності і по території, узгодженістю, регульованістю; збалансованість і пропорційність, що включає показники інтенсивності економічних зв'язків між компонентами простору, збалансованістю регіональних пропорцій, рівня розвитку транспортних систем та інженерних споруд, мобільності забезпечення потреб в товарах і послугах» [4, с. 25].

Ф. Рянский розглядає економічний простір у контексті ландшафтного районування за загальногеографічними критеріями, які враховують розміри, обсяг і час існування таксономічних підрозділів географічної оболонки [14, с. 32]. Спроба розгляду економічного простору за географічними критеріями, безумовно, відповідає певним цілям конкретних досліджень. Разом з тим вона представляється неконструктивною, оскільки в такому випадку саме поняття простору підмінюється географічними межами. На наш погляд правомірність використання тих або інших границь при визначенні економічного простору досить сумнівна. Точніше було б вести мову не про економічний простір, а про економічні групи, відособлені по тим або іншим критеріям.

Ресурсні фактори привалюють у визначенні економічного простору В. Радаєва, який вважає економічним простором сукупність економічних дій, що підпорядковуються існуючим цілям і засобам, а у якості елементів економічної діяльності він називає обмеженість ресурсів, можливість їхнього альтернативного використання і ряд інших елементів [11, с. 20]. І. Кучін і А. Лебедєв визначають простір як «…дискретний розподіл джерел сировини, переробних підприємств та ринків реалізації продукції» [8, с. 26]. Ще більш вузьке визначення надає Я. Круковський - через «безліч взаємодіючих факторів різної природи, що породжують флуктуації процесів «кооперації - розподілу», які впливають на становлення, функціонування і розвиток підприємства».

Деякі економісти розглядають економічний простір як середовище для прийняття рішень щодо використання ресурсів. П. Кругман, не формулюючи конкретного визначення, бачить простір як «абстрактний економічний ландшафт динамічного розподілу ресурсів залежно від кон'юнктури та їхнього місця розташування» [18, с. 413].

Розгорнуте визначення зустрічаємо в роботах В. Чекмарьова під економічним простором він розуміє «простір, утворений: а) фізичними і юридичними особами (суб'єктами), які для реалізації своїх економічних потреб та інтересів вступають в економічні відносини; б) фізичними та нефізичними об'єктами, що є джерелами економічних інтересів та економічних відносин» [16, с. 27].

На нашу думку, територіально-ресурсний підхід до поняття економічного простору методологічно застарілий. Безсумнівно, географічне середовище в значній мірі визначає розвиток як соціальних, так і економічних процесів, і це обумовлено відносно низьким рівнем витрат, які несуть суб'єкти господарювання при встановленні взаємозв'язків на обмеженій території та об'єктивною залежністю економічної системи від наявних ресурсів. Саме ці фактори в остаточному підсумку і формують економічний простір у деяких територіальних границях. Але, відповідна архітектоніка є характерною для економіки індустріального типу в умовах якої, ключовим фактором розвитку дійсно був найбільш ефективний спосіб перетворення наявних на певній території ресурсів. У сучасних реаліях постіндустріального суспільства такою умовою виступає ефективне використання людського капіталу, накопичених знань. У суспільстві з постіндустріальним типом розвитку економічні ресурси в їхньому традиційному виді вже не є prime-елементом економічного процесу. Ця зміна характеризується переходом до іншої парадигми розвитку, що базується не на енергії, а на інформації. Тобто, еволюція суспільства все більше обумовлює відносну незалежність встановлених взаємозв'язків від фактору територіального розташування суб'єктів господарювання. Як наслідок, територіально-ресурсний підхід до економічного простору представляється актуальним у доіндустріальну та індустріальну епохи розвитку суспільства.

Другий підхід асоціює економічний простір з певним середовищем, відносинами, що виникають у результаті взаємодії економічних суб'єктів та поширенням єдиних правил, норм, механізмів регулювання економічних процесів.

Різносторонній аналіз економічного простору здійснюється у дослідженнях Т. Пепи, який виходячи з комплексних передумов формування визначає його наступним чином: «економічний простір це частина реального простору, що обумовлена взаємодією матеріальних (природних та штучних) систем різних ієрархічних рівнів, яка відбувається в процесі господарської діяльності людини і визначається через їх характеристики. Таке визначення, надане з точки зору системного підходу, по-перше, стверджує зв'язок реального фізичного простору з економічним простором, а відтак, розкриває його загальні неемержентні властивості (протяжність, тривимірність, єдність неперервності та перервності, симетрії та асиметрії, розподіл речовини та полів і т.д.); по-друге, визначає видовою ознакою господарську діяльність людини і через неї встановлює зв'язок із часовою координатою; по-третє, вказує на рівні організації матерії, що існує в економічному просторі, з чого можна зробити висновок, що економічний простір існував не завжди (його вичленування із загального простору розпочалось із появою виробництва та виробничих відносин); по-четверте, опосередковано враховує наявність усіх можливих зв'язків, що виникають в процесі взаємодії матеріальних систем різних ієрархічних рівнів, залучених в господарську діяльність людини» [10, с. 27].

Доволі розповсюдженими є визначення економічного простору у якості силового поля, цю традицію започаткував Ф. Перру. Економічний простір - силове поле, яке породжується фірмами та їхніми взаємозв'язками. Нерівність суб'єктів господарювання обумовлює існування домінуючих і підпорядкованих економічних одиниць, нерівність яких має своїм наслідком деформацію економічного простору. Один з видів деформації - поляризація простору навколо провідної галузі («полюса росту»). Підприємства, які входять в поляризований простір знаходяться у нерівноправних стосунках з його полюсами, зазнають на собі їхній вплив, який може мати стимулюючий або гальмуючий характер. Деформація економічного простору навколо домінуючої одиниці означає по Ф. Перру зміну форми та змісту відносин між економічними одиницями, що входять у простір. Якщо раніше вважалося, що кожна фірма діє самостійно, керуючись тільки рівнем ціни на ринку її продукції та обсягами своїх витрат, то тепер (згідно Ф. Перру), потрапивши в поляризований простір, фірма повинна при прийнятті рішень врахувати прямий і непрямий примус, що походить від полюса, домінуючої одиниці. У поляризованому просторі економічні одиниці поводяться вже не як взаємозалежні партнери, а як частини єдиної системи. Основним внеском Ф. Перру в теорію економічного простору можна вважати визначення останнього через силові поля, розгляд простору як об'єкту планування.

Подібне бачення економічного простору визначає В. Василенко: «зовнішнє середовище, своєрідне силове поле в якому існують, функціонують і взаємодіють населення, господарюючі суб'єкти, органи управління. Економічний простір можна уявити як абстрактну форму поєднання окремих елементів продуктивних сил або їх конструкцій, яка утворює економічне середовище або певну сукупність структур, в якій вони взаємодіють у встановлених кордонах певної території» [2, с. 148].

О. Аніміца та В. Сухіх під економічним простором розуміють сферу створення матеріальних благ, у межах якої здійснюється господарська діяльність людини. Це освоєна частина території, де здійснюється виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів та послуг. Властиві простору розширення й стиснення мають головною метою швидкий розподіл створеного та накопиченого багатства у просторі [1, с. 44].

Н. Сурніна, виходячи з таких властивостей економічного простору, як єдність, різноманіття, мінливість, визначає його наступним чином: «ієрархічно організована суперсистема (цілісність) що еволюціонує, циклічно саморозвивається, у кожній частині цієї системи існує інформаційна програма розвитку, яка обумовлює потенційність, наповненість і різноманіття форм її розвитку» [15, с. 23].

На думку О.Біякова, економічний простір - це відносини між економічними процесами суб'єктів господарювання та сукупним економічним процесом по формуванню можливих результатів економічної діяльності.

Найвищою формою абстрактного відображення сутності та механізмів економічного простору є математичні та графічні моделі, які відображають процеси реального фізичного простору та моделюють реально існуючі форми організації діяльності. Наприклад, В. Василенко відображає регіональний економічний простір як куб, а взаємозалежність зв'язків та відносин - як деякі його діагоналі [2].

Модель економічного простору О.М. Горчакової базується на методології тернарного моделювання, яка, на думку автора моделі, дозволяє синтетично поєднати різноманітні способи формалізації економічних відносин. Економічний простір представлений у вигляді куба, внутрішній простір якого диференціюється на економічні системи та елементи. Структурна архітектура економічного простору має багаторівневий характер організації, вона включає 8 економічних систем та 64 елементи. З восьми економічних систем, дві вважаються ключовими: створення матеріальних засобів та використання нематеріальних благ. Ці системи знаходяться у семантичній, математичній та геометричній опозиції одна до одної. Відносини між ключовими системами здійснюються через оточуючі системи: використання матеріальних засобів, використання нематеріальних засобів, створення нематеріальних засобів, використання матеріальних благ, створення матеріальних благ, створення нематеріальних благ. Процеси всередині економічного простору складаються з послідовної зміни їх елементів: розробка - виробництво - використання - утилізація. За допомогою методології тернарного моделювання графіка структури координується з технічною семантикою моделі через математику порядкових індексів. Модель представляє економічний простір як сукупність процесів, що знаходяться у діалектичній опозиції один до одного та залежать від стану оточуючих систем [3].

Третій підхід розвивається на ґрунті теоретичних доробок дослідження економічного простору як середовища. Він представлений галузевими та міжгалузевими моделями економічного простору. Наприклад, Ю. Костинець, досліджуючи економічний простір авіакомпаній надає йому наступне визначення: відносини між економічними процесами авіакомпанії, суб'єктами господарювання й сукупним економічним процесом щодо формування можливих результатів економічної діяльності [7].

Узагальнену модель формування економічного простору компанії можна представити у послідовності трьох етапів. Перший етап - розробки передбачає: по-перше, аналіз економічної ситуації, визначення свого місця на відповідному ринку товарів або послуг; по-друге, визначення стратегічних цілей та планування діяльності; по-третє, визначення інвестиційних потреб. Другий етап - конструктивний, він включає: по-перше, безпосередню організацію виробничих процесів; по-друге, налагодження інфраструктури та зв'язків з контрагентами; по-третє, підбір висококваліфікованого персоналу; по-четверте, розширення економічного простору компанії. Третій етап - адаптації, який передбачає, по-перше інтеграцію до системи мережевої взаємодії; по-друге, забезпечення гнучкості та адаптивності до зовнішніх та внутрішніх проблем, відповідної якості прийняття рішень.

Сформовані у межах перелічених підходів визначення економічного простору відображають складність та багатоаспектність досліджуваного феномену. Одночасно, відзначені дослідниками характеристики економічного простору є актуальними для індустріального етапу розвитку. Фактор трансформації або переходу від індустріальної до постіндустріальної парадигми розвитку вимагає, на нашу думку, виокремлення відповідних характеристик та понять економічного простору.

За умов індустріального розвитку економічний простір виступає як:

- територія, фізичний базис розміщення матеріальних та нематеріальних факторів виробництва;

- сукупність відносин з приводу перерозподілу та використання ресурсів території;

- ієрархічна система, що спрямована на розширене відтворення існуючих відносин.

Відповідним має бути і визначення поняття - територіальновизначена, комплексна, спеціалізована, спрямована на розширене відтворення система економічних відносин з приводу перерозподілу та використання наявних ресурсів території.

При переході до постіндустріальної моделі розвитку, який супроводжується розбудовою мережевої економіки економічний простір набуває якісно нових ознак:

- глобалізована інформаційна просторова структура;

- середовище, що створюється у процесі інформаційної взаємодії суб'єктів економічної діяльності;

- мережева організація взаємодії суб'єктів, що характеризується горизонтальною будовою, здатністю до самоорганізації та саморозвитку, збільшенням синергетичного ефекту.

На наш погляд, доцільним з методологічної точки зору для періоду розбудови постіндустріальної цивілізації та мережевої економіки є визначення економічного простору, як середовища взаємодії між суб'єктами економічної діяльності, що існує у межах процесу трансакційного обміну інформацією та входження у єдину мережеву систему взаємовідносин.

Список використаних джерел

регіональний економічний дефініція

1. Анимица Е.Г. Пространственно-временная парадигма в социоэкономике: региональный аспект / Е.Г. Анимица, В.А. Сухих. - Пермь: Перм.ун-т, 2007. - 342 с.

2. Василенко В.Н. Архитектура регионального пространства: Монография / В.Н. Василенко. - Донецк: Юго-Восток. Лтд, 2006. - 311 с.

3. Горчакова О.М. Концепція конструктивної економіки / О.М. Горчакова // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - №12. - С. 17-25.

4. Гранберг А.Г. Основи региональной экономики / А.Г. Гранберг. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 495 с.

5. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети. / З.С. Варналій, В.Є. Воротін, в.С. Куйбіда. - Нац. інст. страт. досл. - К.: НІСД, 2007 - 768 с.

6. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі XX-XXI століть: нові пріоритети. Монографія / М.І. Долішній. - Нац. акад. наук України, Ін-т регіон. Досліджень. - К.: Наукова думка. - 2006. - 511 с.

7. Костинець Ю.В. Формування економічного простору авіакомпанії / Ю.В. Костинець // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - №6. - С. 113-118].

8. Кучин И.А. Фракталы и циклы социальных процессов / И.А. Кучин // Фракталы и циклы развития систем. - Томск: ИОМ СО РАН, 2001. - с. 21-39.

9. Николаенко Д.В. Экономические теории. Социокультурная оценка / Д.В. Николаенко. [Електронний ресурс] - Режим доступу: - http://www.nikolaenko.ru.

10. Пепа Т.В. Регіональні проблеми трансформації економічного простору України: теорія, методологія, практика: дис. доктора ек. наук: 08.10.01 / Пепа Тарас Вадимович. - К., 2006. - 410 с.

11. Радаев В.В. Что такое «экономическое действие» / В.В. Радаев // Экономическая социология. - 2002. - Т. 3. - №5. С. 19-29.

12. Регіональна політика та механізм її реалізації. / М.І. Долішній та ін. К.: Наук. думка. - 2003. - 503 с.

13. Регіони України: проблеми соціально-економічного розвитку: Монографія / З.С. Варналій, А.І. Мокій, О.Ф. Новікова/ За ред. З.С. Варналія. - Нац. Інст. Стратег. Досл. - К.: Знання України. - 2005. - 498 с.

14. Рянский Ф.Н. Фрактальная теория пространственно-временных размерностей: естественные предпосылки и общественные последствия // Фракталы и циклы развития систем. - Томск: ИОМ СО РАН, 2001.

15. Сурнина Н. Пространственная экономика / Н. Сурнина. - Екатеринбург: Изд-во Урал.гос. экон. ун-та, 2003. - 287 с.

16. Чекмарев В.В. К теории экономического пространства // Известия Санкт-Петербургского университета экономики и финансов. - 2001. - №3.

17. Batten D. Complex landscapes of spatial interaction // The Annals of Regional Science. - 2001. - V. 35.

18. Krugman P. Complex landscapes in economic geography // American Economic Association, Papers and Proceedings. - 1994. - V. 84.

Размещено на Allbest.ru