Методичні підходи до оцінювання економічного потенціалу промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

І.Є. Андрющенко

к.е.н., Запорізького національного технічного університету

У статті розглянуті підходи до оцінювання організаційно-управлінського потенціалу підприємства, які носять суб'єктивний характер і відрізняються слабкою зіставністю різних показників, що викликає певні труднощі при розрахунку і порівнянні як локального, так і загального інтегрального економічного потенціалу підприємства.

Ключові слова: економічний потенціал підприємства, рівень економічного розвитку, ресурси, організаційно-управлінський потенціал, оцінка потенціалу.

The article deals with the estimation of the organizational-administrative potential of an industrial enterprise. The approaches under consideration have subjective character and weak comparability of various indicators, which causes certain difficulties at calculation and comparison for both local and general integral economic potentials of an enterprise.

Вступ

В умовах глобалізації світової економіки, монополізму великих компаній і посилення конкурентної боротьби слід розглядати і враховувати економічний потенціал окремих підприємств, регіонів, держав і навіть об'єднаних державних союзів, континентів. З погляду ієрархії економічних відносин можна виділити такі взаємозв'язані і взаємообумовлені економічні потенціали: підприємства і галузі, регіону, країни; глобальний (транснаціональний) економічний потенціал.

Постановка задачі

Теоретичні та прикладні аспекти оцінки економічного потенціалу промислових підприємств досліджено в наукових працях таких вітчизняних та зарубіжних учених, як А.Л. Гапоненко [1], Ю.А.Дорошенко[2], Л.Г.Мельник [5], А.И. Татаркин [6], але ці дослідження не повною мірою висвітлюють аспекти формування банківських капіталовкладень за рахунок інвестицій, тому вважаємо доцільним:

- дослідити інструменти регіональної промислової політики, що формує позитивний імідж регіону і, в першу чергу, привабливий інвестиційний клімат [1];

- дослідити методи проведення житлово-комунальної реформи з урахуванням приватизаційних процесів і відповідної зміни структури власності;

- дослідити прийоми регіонального соціально-етичного маркетингу [4, с. 676-679], що спрямований на побудову цивілізованих ринкових відносин, маркетингового підходу до територіальних ресурсів (з урахуванням екологічного маркетингу), продукції і послуг;

- дослідити створення муніципальних лізингових центрів, що виконують функцію стимулювання розвитку місцевого територіального виробництва і підприємництва;

- дослідити ринкові форми фінансових технологій (наприклад, створення муніципальних заставних фондів), що дозволяють залучити не тільки зовнішні фінансові ресурси, але й відносно дешеві внутрішні.

економічний потенціал промисловий

Результати

Сучасний стан регіонів України визначається як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками, в першу чергу кадрами місцевих адміністрацій і методами регіонального управління. У складних умовах виходу з соціально-економічної кризи перевагу мають ті регіони, в яких використовуються адекватні методи й інструменти управління їх розвитком. При цьому необхідно зробити важливе зауваження про необхідність первісної побудови суспільно-економічних форм господарювання, які відповідають загальносвітовим критеріям і тенденціям розвитку суспільно-економічних форм господарювання[5]. Сьогодні зрозуміло, що системні зміни у сфері формування нового регіонального мислення, оволодіння навичками ефективного управління територіальним розвитком неминучі. Для ефективного впливу на ці процеси необхідно враховувати закономірності і чинники сучасного соціально-економічного розвитку і, в першу чергу, особливості відтворювальних процесів, що відбуваються в економіці України. Загальні закономірності світового економічного розвитку дають можливість визначити напрями і перспективи соціально-економічного розвитку регіонів [7]. За домінуючою галуззю можна виділити регіони до індустріальні, індустріальні і постіндустріальні. На стадії індустріального розвитку в регіоні може виникнути ситуація, коли діють закономірності, що визначаються роллю провідних галузей, які створюють так званий мультиплікативний ефект і які впливають на розвиток усього регіону в цілому. Таким прикладом для м. Запоріжжя може служити ВАТ «Запоріжсталь». У цих умовах можуть формуватися регіони з моно галузевою структурою, коли одне або декілька підприємств визначають стан економіки і соціальної сфери всього регіону. Така ситуація здається небезпечною з погляду конкурентоспроможності регіону в разі банкрутства «лідера - годувальника».

Як уже наголошувалося, за своїм економічним змістом поняття «потенціал» близько стикається з такими економічними категоріями, як національне багатство, продуктивні сили, матеріально-технічна база, ресурси. Під потенціалом території (регіону) розуміють сукупність усіх наявних у її межах ресурсів (засобів, запасів, джерел) - матеріальних, духовних, природних і людських, як уже залучених до процесів суспільного виробництва і соціального розвитку, так і тих, які можуть бути використані для зростання економічної потужності, встановлення і зміцнення соціально-політичної стабільності, підвищення рівня життя населення певної території [6].

Для використання загально методологічних принципів визначення складу і структури потенціалу регіону, конкретної території необхідно застосувати комплексний аналіз ситуації, що склалася, в її економіці, екології, соціальній і політичній сфері, що дозволить урахувати всі умови і чинники, що впливають на якість створення й оптимального використання потенціалу регіону.

У структурі потенціалу регіону, доцільно виділити такі основні складові: інституційно-управлінський потенціал; трудовий потенціал; демографічний потенціал; фінансовий потенціал; виробничий потенціал; інноваційний потенціал; природний потенціал; потенціал соціальної сфери регіону; потенціал регіональної соціально-економічної інфраструктури.

Основний структуротворчий елемент - інституційний потенціал території, на якому доцільно зупинитися докдадніше. З погляду регіону слід виділити дві складові інституційного потенціалу - державну і муніципальну.

Якщо держава визначає загальні норми і правила господарювання (нормативно-законодавча база), то муніципальні органи, що мають право ухвалювати в рамках загальних законів обов'язкові в межах певного регіону рішення (вводити місцеві податки і платежі, формувати і розподіляти місцеві бюджети), покликані здійснювати конкретні соціальні заходи, спрамовані на підтримку мешканців регіону.

Держава є складною відкритою системою, що має властивості цілеспрямованої адаптації до змінних умов зовнішнього і внутрішнього середовища і здатність до самоврядування, саморегуляції свого розвитку. Керівний вплив вищої ієрархічної структури реалізується прямими зв'язками з керованою системою; контроль виконання, адекватність реакції на керівний вплив визначаються інформацією, що надходить каналами зворотного зв'язку.

Для державних систем управління країн колишнього СРСР характерна розбалансованість прямих і зворотних зв'язків. Велика кількість законів і їх ігнорування виконавчими органами свідчить про зростаючу авторитарну бюрократизацію вищих управлінських рівнів і про розпад управління всієї системи в цілому. Невразливість регіональної системи управління, що прагне до максимальної автономії і досягнення тільки своїх цілей, базується на суперечливій, а іноді й свідомо неправдивій інформації, що надходить каналами зворотного зв'язку [3, с. 39-40].

Держава перебуває в центрі економічного і соціального розвитку, але не як безпосереднє джерело зростання, а як партнер, каталізатор і помічник. Тому ефективна держава життєво необхідна для надання товарів і послуг, а також для створення правил і інститутів. Без цього неможливий стійкий економічний і соціальний розвиток. Економічна політика повинна більш чутливо реагувати на зміни параметрів світової економіки, що набуває глобального характеру. Вимоги більшої ефективності держави досягли критичного напруження в багатьох країнах, де уряди не в змозі забезпечувати навіть такі фундаментальні суспільні блага, як право власності, дороги, елементарні послуги охорони здоров'я і освіти. Виникло порочне коло: громадяни й компанії у відповідь на погіршення соціального обслуговування ухиляються від податків, що викликає подальше падіння якості послуг. Крах системи централізованого планування створив нові проблеми. У вакуумі влади, що утворився, громадяни часом позбавлені таких основоположних суспільних благ, як законність і правопорядок. Для підвищення добробуту людей потрібно нарощувати потенціал держави, який визначається як здатність ефективно проводити і пропагувати колективні заходи. Ця базова концепція трансформується в двоступінчату стратегію:

- приведення функцій держави у відповідність до його потенціалу;

- зміцнення потенціалу держави шляхом активізації суспільних інститутів, тобто розроблення ефективних норм і обмежень, які дозволили б стримувати свавілля властей і боротися із засиллям корупції.

Державні реформи, що стосуються системи регулювання, соціальних послуг, фінансової сфери, інфраструктури і суспільних робіт, не можуть бути реалізовані так само швидко, вони мають на увазі зміни інституційних структур. Такі зміни, безумовно, необхідні для зміцнення потенціалу держави. Одночасне проведення продуманої політики і наявність державних інститутів, що мають потенціал для її втілення, забезпечують значне прискорення економічного розвитку.

У територіальному розрізі економічний потенціал можна представити у вигляді чотирьох взаємозв'язаних блоків: природа - трудові ресурси - виробничі ресурси - природа. Перший і останній блоки характеризують природний потенціал території, розглядаючи природу як джерело забезпечення виробництва мінерально-сировинними та енергетичними ресурсами і як середовище для розміщення відходів виробництва.

Як методологічна основа дослідження відтворення економічного потенціалу нами пропонується використовувати системний підхід, суть якого, в нашому випадку, полягає у виділенні єдиних і протилежних аспектів економічного потенціалу регіону і підприємства. Очевидно, що взаємозв'язок відтворювальних циклів суспільного продукту й економічного потенціалу визначається наявністю між ними причиново-наслідкових зв'язків. Відтворення економічного потенціалу здійснюється за допомогою відтворення окремих його підсистем: робочої сили, капіталу, поновлюваних природних ресурсів і інформації. У цьому відношенні можна говорити про збіг суті відтворення економічного потенціалу як регіону так і окремого підприємства. У той же час відтворення потенціалу регіону як системи в цілому вимагає самостійного вивчення [2, с. 19].

Таким чином, суспільне виробництво необхідно розглядати як складну взаємозв'язану і замкнуту систему окремих чинників, у якій вони, беручи участь у різних стадіях, фактично є єдиними підсистемами. Слід зазначити, що економічний потенціал регіону має певну подвійну значимість. З одного боку, він складається з потенціалів підприємств, розташованих на його території, а з іншого - є інтегральним елементом потенціалу національної економіки. З позицій мікроекономічного підходу галузь можна розглядати як сукупність первинних елементів - підприємств і організацій, що функціонують у межах макроекономіки й об'єднані за продуктовою ознакою. При цьому сукупність первинних елементів слід розглядати як складнішу систему, не обмежуючи рамками досліджень, застосовуваних до її первинних ланок. Усередині галузевого комплексу формуються специфічні взаємини складнішої природи, ніж схожість виробничих характеристик складових елементів і, крім того, галузевий комплекс як відособлена система підпадає під вплив зовнішніх чинників з боку навколишнього економічного контексту.

Оцінка економічного потенціалу підприємства є окремим теоретико-методологічним завданням. Аналіз існуючих способів і методик оцінювання економічного потенціалу підприємства і елементів, що входять до його складу, показав, що загальнопоширеним є оцінювання економічного потенціалу підприємства (ЕПП) на базі фактично досягнутих значень показників, які тим або іншим чином описують систему підприємства, що не цілком відповідає суті даної економічної категорії, яка відображає потенційні можливості підприємства.

При оцінці економічного потенціалу підприємства важливо враховувати територіальний ринок праці і відтворення трудового потенціалу регіону (народжуваність, смертність, тривалість життя, освіта, стаж, стать тощо). Окрім цього, на величину потенціалу підприємства прямо впливають географічні і суспільно-політичні чинники, наявність природних ресурсів, ділова активність у регіоні і тому подібне. Регіональний і муніципальний менеджмент також впливає на рівень економічного потенціалу регіону і його підприємств.

Докладніше слід зупинитися на такому регіональному чиннику, як імідж. Імідж регіону, як і будь-якої організаційної структури, формується багатьма складовими, серед яких у даний час доцільно виділити:

1) інвестиційну привабливість (отримання додаткового зовнішнього фінансування);

2) якість життя - забезпеченість різних соціальних груп житлом, соціальними послугами, спорудами для відпочинку, рівень і доступність освіти;

3) людські ресурси - їхня професійна підготовленість, можливість підвищення кваліфікації, адаптивність до нових умов і вимог;

4) інфраструктуру - стан транспорту, зв'язку, можливості засобів передання даних, готельний потенціал і т.п.;

5) здатність території розвивати і підтримувати високотехнологічні галузі, оновлювати існуючу базу;

6) масу капіталу, сконцентровану на території у вигляді власних і залучених коштів, включаючи обсяг послуг, що надаються на умовах лізингу;

7) контролюючі органи - раціональність, мобільність, ефективність, чесність, відсутність бюрократизму;

8) інфраструктуру бізнесу - доступність і рівень послуг у галузі консалтингу, аудиту, реклами, права, інформації, відносин із громадськістю, інституційні умови здійснення операцій з титулами власності;

9) влада - наявність команди осіб, компетентність членів команди, нестандартність ідей, домінуючий стиль ухвалення рішень, «прозорість» законотворення, ставлення до соціальних проблем.

Очевидно, що всі елементи представленої моделі тісно взаємозв'язані, а часом настільки глибоко інтегруються, що між ними стирається межа, що розділяє їх.

Все це свідчить на користь комплексного вивчення системи потенціалів різних ієрархічних рівнів (підприємство, галузь, регіон, держава, світова економіка), розгляду їх взаємодії з погляду впливу чинників як внутрішнього, так і зовнішнього середовища організації, формування нового стратегічного бачення і розвитку.

До основних принципів оцінювання економічного потенціалу підприємства можна віднести такі: принцип системності, принцип узгодженості, принцип варіантності, принцип оптимальності, принцип комплексності, принцип адекватності, принцип ефективності процесу оцінювання.

Основні підходи до оцінки економічного потенціалу підприємства ЕПП (залежно від базового критерію оцінки) можна поділити на три групи:

- ресурсні (витратні) - визначення величини ЕПП за сумою витрат на його створення і використання;

- відносні (порівняльні, результатно-витратні) - визначення ЕПП на базі порівняння з аналогами або за ефективністю витрачених на його формування і використання;

- цільові (результатні) - визначення величини ЕПП за величиною чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Методи оцінювання підприємства - це способи, прийоми, які використовуються в процесі оцінки економічного потенціалу підприємства і спрямовані на отримання конкретного результату. Основними методами оцінювання ЕПП і елементів, що входять до його складу, є експертний, баловий, аналогій, моделювання, економіко-математичні, а також рейтинговий порівняльний і факторний аналіз.

Під оцінюванням економічного потенціалу підприємства розуміється визначення величини його економічних ресурсів і економічного результату їх ефективного використання.

Висновки

1. Оцінювання економічного потенціалу підприємства в натуральному виразі передбачає визначення кількості економічних ресурсів, якими володіє підприємство, і кількості продукції, робіт і послуг, які можуть бути зроблені підприємством при найбільш повному і ефективному використанні цих ресурсів. При цьому оцінка потенціалу підприємства проводиться з використанням натуральних вимірників.

2. Управління вартістю підприємства для її збільшення в довгостроковій перспективі дозволяє підприємству максимальною мірою задовольнити інтереси власників, визначити оптимальні стратегічні напрями свого розвитку і виробити систему управлінських заходів, які сприяють досягненню поставлених цілей.

3. Оцінка економічного потенціалу підприємства у вартісному виразі передбачає визначення вартості активів підприємства і величини економічних вигод, які воно може отримати в майбутньому. Оцінювання економічних ресурсів підприємства і економічних вигод проводиться з використанням вартісних показників і вимірників.

4. Трудовий потенціал формується на різних рівнях сукупного працівника. Він функціонує як взаємозв'язані трудові потенціали суспільства, виробничого колективу і окремого працівника. Взаємозв'язок індивідуального трудового потенціалу окремого працівника і кадрового потенціалу виробничого колективу виявляється через властивості складних систем. Тому кадровий потенціал трудового колективу вищий, ніж сума індивідуальних трудових потенціалів окремих працівників.

5. Принцип рівності доходів і витрат на задоволення життєвих потреб дозволяє звести завдання економічної оцінювання трудового потенціалу до визначення всієї сукупності витрат, пов'язаних з відтворенням індивідуальної і сукупної робочої сили з урахуванням чинника часу. Ці витрати відповідають величині людського капіталу. Крім того, окрім витрат на відтворення необхідно враховувати нормальний прибуток на вкладений людський капітал.

6. Економічна оцінка кадрового потенціалу конкретного підприємства здійснюється у декілька етапів. Спочатку проводиться оцінювання індивідуального трудового потенціалу, потім кадрового потенціалу підприємства і, нарешті, здійснюється структуризація оцінювання кадрового потенціалу по структурних підрозділах підприємства.

7. Методологія розрахунку витрат на формування індивідуального трудового потенціалу ґрунтується на вартісній оцінці певного комплексу споживчих благ і послуг. Величина цих витрат за роками буде змінюватися залежно від трьох чинників: індексу зміни споживчих цін на товари і послуги; індексу якісних зрушень, що відображає процес зростання в «споживчому кошику» частки якісних і дорожчих товарів та послуг; індексу вимушених зрушень, що враховує «вимивання» дешевшого асортименту товарів і послуг у «споживчому кошику».

8. Виробничим потенціалом підприємства є сукупність ресурсів, наданих в його розпорядження для творчої діяльності. Кількісні і якісні параметри цих ресурсів, а також їх інтеграція визначають виробничу здатність підприємства як господарюючого суб'єкта. Виробничий потенціал, визначаючи можливість випуску матеріальних благ і послуг, не може служити мірою корисного ефекту.

Література

1. Гапоненко А.Л. Управление экономическим развитием/А.Л. Гапоненко -М.: ИНФРА-М, 2006. 340 с.

2. Дорошенко Ю.А. Економічний потенціал територій/Ю.А.Дорошенко -СПб.: Химия, 2007. 237 с.

3. Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления [учебник]/В.И. Кнорринг - М.: Изд. группа «Норма-Инфра-М», 2002. 528 с.

4. Котлер Ф. Основы маркетинга [пер. с англ.] /Ф.Котлер// Под. ред. Е.М.Пеньковой - М.: Прогресс, 2000. 736 с.

5. Мельник Л.Г. Фундоментальні основи розвитку / Л.Г.Мельник - СПб.: ИТД «Університетськая книга», 2003. 288 с.

6. Социально-экономический потенциал региона: проблемы оценки, использования и управления / Под ред. А.И. Татаркина - Екатеринбург: Уральскоеотд-е РАН, 2007. 379 с.

7. Тодаро М.П. Экономическое развитие/М.П.Тодаро - М.: ЮНИТИ, 2007. 115 с.

8. Millet, S. The Future of scenarios: Challenges and Opportunities / S. Millet // Strategy and Leadership. - 2003. - vol. 21. - pp 16

Размещено на Allbest.ru