Інституційні механізми розвитку державно-приватного партнерства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Інституційні механізми розвитку державно-приватного партнерства в Україні

О. В. Степанова,

к.е.н., старший науковий співробітник відділу управління економікою

Анотація

У статті проведено аналіз методичних підходів формування нормативно-правового середовища реалізації проектів державно-приватного партнерства. Визначені основні напрямки удосконалення інституційних механізмів державно-приватного партнерства в Україні.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, типовий договір, компаратор.

In the article the analysis of methodical approaches to perfection of normatively legal environment of projects of public-private partnership are observed. Basic directions of forming institutional mechanisms of development of public-private partnership in Ukraine are offered.

Keywords: public-private partnership, model agreement, public-private comparator.

приватний партнерство інституційний

Вступ

Базовою передумовою успішної реалізації проектів державно-приватного партнерства у різних секторах економіки та соціальної сфери є створення відповідного інституційного та нормативно-правового середовища. В Україні основні інститути такого середовища проходять сьогодні етап формування та розвитку. Стратегічні орієнтири та доцільність розвитку проектів державно-приватного партнерства актуалізовано у Програмі економічних реформ України на 2010-2014 рр. Президента України В.Ф. Януковича «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»[8]. Частково нормативно-правове підґрунтя для реалізації державно-приватних партнерств (ДПП) в Україні вже сформовано, розроблена методична регламентація їх діяльності, оцінки ризиків та ефективності впровадження проектів державно-приватного партнерства. Однак, імплементація цих методичних засад у практичну площину функціонування окремих секторів економіки та соціальної сфери, що визначені Законом України «Про державно-приватне партнерство» як основні для впровадження таких інструментів, - не сприяють його поширенню та розвитку таких сфер. Відтак, існує нагальна потреба у дослідженні провідного зарубіжного досвіду формування інституційного середовища реалізації проектів ДПП та визначення можливості його адаптації до принципів формування нормативно-правової бази та особливостей розвитку різних секторів економіки та соціальної сфери України.

Аналіз останніх наукових досліджень

Важливий внесок у дослідження проблем розвитку партнерства держави та приватного сектору внесли зарубіжні та вітчизняні вчені В.Г. Варнавський, В.М. Геєць, Р.С. Грінберг, В.В. Гуменюк, М.А. Дерябіна, В. В. Івантер, Т.І. Єфименко, М.В. Клінова, І.В. Запатріна, К.В. Павлюк, А.В. Кузнєцов, О.В. Мартякова, Ю. М. Пахомов, С.Є. Півоваров, Є.Л. Черевиков, А. А. Чухно, А.Н. Шохін, Є. Г. Ясін та інші науковці.

Постановка завдання.

Метою даної статті є дослідження основних напрямків формування інституційних механізмів розвитку державно-приватного партнерства, а також дослідження потенціалу його впровадження в Україні.

Результати

Ґрунтовний аналіз нормативно-правових актів, що регулюють реалізацію проектів державно-приватного партнерства дозволяє зробити висновок, що в Україні сформоване таке середовище, яке характеризується великою кількістю документів з дублюванням та протиріччям окремих положень, що регулюють реалізацію таких договорів. Однак, норм, що сприяли б розвитку інституційного середовища державно-приватного партнерства - бракує (таблиця 1). Втім, така ситуація є характерною не тільки для України.

Таблиця 1.

Міжнародна практика наявності в законодавстві норм ДПП, яких потребує ринок

Джерело: [1]

На думку провідних експертів ПРООН [7] з питань розвитку державно-приватного партнерства, надмірна кількість регламентуючих документів може стати вагомим бар'єром поширення державно-приватних партнерств як інструменту розвитку економіки та соціальної сфери. Відтак, з метою забезпечення врегулювання нормативно-правового середовища реалізації зазначених проектів вважаємо з доцільне впровадження типових (модельних) договорів державно-приватного партнерства в Україні. Використання типових (модельних) договорів дає можливість виробити норми якісно нові, такі, що зважають на специфіку сучасних договірних відносин державно-приватного партнерства. Держава, приймаючи ці норми, має право частково їх видозмінювати, адаптувати до особливостей функціонування окремих галузей економіки та соціальної сфери або відміняти у односторонньому порядку, якщо вони виявляться малоефективними. Система типових (модельних) договорів характеризується властивостями «гнучкості», що дозволяють застосовувати модельні норми державам з різними історичними і правовими традиціями.

Типові (модельні) договори державно-приватного партнерства - це рекомендаційні модельні нормативні акти, призначені для застосування у процесі розробки конкретних галузевих договорів державно-приватного партнерства, що імплементуються в національне законодавство за встановленими процедурами.

Отже, у різних секторах економіки та соціальної сфери України можуть бути запропоновані наступні види типових договорів, що забезпечуватимуть регламентацію реалізації проектів державно-приватного партнерства у сфері інноваційної діяльності, а саме:

1) типові (модельні) договори про спільну діяльність;

2) типові (модельні) договори про державно-приватне партнерство;

2) типові (модельні) договори концесії та оренди.

Щодо формування останнього виду договорів, то постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 року № 643 затверджено типовий концесійний договір, відповідно до якого мають бути визначені: права і обов'язки сторін договору; предмет та об'єкт концесійного договору; кошторис витрат на фінансування; порядок виконання робіт та приймання створених об'єктів; розв'язання спорів, що виникають з концесійного договору; порядок припинення дії, зміни умов і розірвання концесійного договору; страхування об'єкта концесії; умови використання праці працівників - громадян України; порядок використання амортизаційних відрахувань; умови встановлення цін та тарифів; умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень. Поряд з типовим концесійним договором, у вітчизняному нормативно-правовому середовищі є наступні акти типових договорів, що потенційно можуть регулювати відносини державно-приватного партнерства: типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (наказ Фонду державного майна України від 23. 08. 2000 року № 1774), типовий договір оренди землі (постанова КМУ від 3. 03. 2004 року № 220).

Незважаючи на створені правові засади формування типових договорів реалізації окремих форм державно-приватного партнерства, на наш погляд, доцільно розробити та затвердити типові форми договорів для інших форм ДПП та визначених секторів економіки та соціальної сфери їх реалізації, що відповідає досвіду країн з високим рівнем застосування механізмів ДПП. Так, значна кількість типових договорів публічно-приватного партнерства впроваджена у Великобританії, Австралії, Індії, Німеччині, Нідерландах та США. У Росії та Франції типові договори державно-приватного партнерства розробляються та впроваджуються на муніципальному рівні окремо, зокрема, тільки у Санкт-Петербурзі розроблено 12 типових договорів ДПП [2].

Досвід окремих країн свідчить про те, що доцільним є розробка спеціальних типових договорів державно-приватного партнерства, які повинні врахувати набор виконуваних функцій, сферу реалізації проекту державно-приватного партнерства та інші їх особливості [13,14]. Базові розділи типового договору про державно-приватне партнерство повинні відповідати наступним вимогам: договір про державно-приватне партнерство є дійсним тільки в тому випадку, якщо в його тексті прямо вказано, що воно є договором про державно-приватне партнерство та відповідає чинним нормам законодавства України, типові форми договорів про державно-приватне партнерство має затверджувати Кабінет Міністрів України; договір про державно-приватне партнерство повинен здійснюватися на підставі рішення уповноваженого державного органу у разі реалізації проекту державно-приватного партнерства в рамках відповідної галузі або адміністративно-територіальної одиниці та в межах компетенції державного органу; договір про державно-приватне партнерство набуває чинності після обґрунтування приватним партнером, можливості повернення кредитних коштів та необхідних договорів з кредитно-фінансовими організаціями щодо отримання грошових коштів для виконання зобов'язань, визначених договором, що потребує регламентації отримання банківської гарантії про завершення робіт за договором про ДПП; один договір про державно-приватне партнерство з приватним партнером можуть укладати декілька державних партнерів.

Якщо декілька державних партнерів укладають один договір про державно-приватне партнерство, представники державних партнерів укладають у письмовій формі договір про взаємодію у реалізації проекту державно-приватного партнерства, що має включати: визначення суб'єкту (представника державного партнера) відповідального за всі дії у рамках підготовки і реалізації угоди про державно-приватне партнерство; порядок ухвалення ними рішень у випадку, якщо необхідне спільне прийняття рішення державних партнерів; порядок покриття державними партнерами необхідних витрат; у випадку якщо договір про державно-приватне партнерство потребує активної участі декількох державних партнерів, учасником цільової компанії (SPV) можуть стати всі ці державні партнери, або хто-небудь з цих державних партнерів[12].

Інформація про укладений договір про державно-приватне партнерство, зміни в ньому та його припинення підлягає внесенню до Національного реєстру договорів про державно-приватне партнерство, а також обумовлює нагальну необхідність його створення в Україні.

При підготовці проекту договору про державно-приватне партнерство в обов'язковому порядку повинні бути передбачені наступні положення:

1) предмет та об'єкт договору про державно-приватне партнерство ;

2) мета договору про ДПП;

3) термін дії договору про державно-приватне партнерство;

4) обсяг, зміст та види робіт і (або) послуг за договором про державно-приватне партнерство;

5) терміни виконання видів робіт і (або) надання послуг за договором про державно-приватне партнерство;

6) порядок створення (будівництво, реконструкція) та (або) експлуатація, управління об'єкту договору про ДПП (порядок формування акту про початок робіт за договором державно-приватного партнерства; актів контролю усіма партнерами процесів проектування та будівництва (реконструкції) об'єкту договору ДПП; актів експлуатаційної готовності об'єкту договору ДПП та його технічного обслуговування; актів завершення робіт за договором про ДПП)[13];

7) повноваження та обов'язки учасників (сторін) договору про державно-приватне партнерство;

8) порядок створення, повноважень, функціонування та ліквідації цільової компанії (SPV) реалізації проекту державно-приватного партнерства за існування нагальної необхідності;

9) фінансова модель договору та інші фінансові питання, зокрема порядок розрахунків між сторонами ДПП, умови фінансового закриття договору державно-приватного партнерства, а також особливі умови рефінансування витрат за договором ДПП, порядок індексації рівня цін, суми платежу за експлуатаційну готовність об'єкту договору ДПП, визначення цін, які не підлягають індексації [5];

10) розподіл між державним та приватним партнером доходів у зв'язку зі здійсненням діяльності, передбаченої договором ДПП, а також порядок визначення та отримання надприбутків, участь учасників договору ДПП в надприбутках, визначення середньозваженої доходності власного капіталу та ін.;

11) розподіл ризиків за усіма стадіями реалізації проекту ДПП та його учасниками відповідно до Постанови КМУ від 16. 02. 2011 року №232;

12) державні гарантії, що надаються учасникам (сторонам) договору проекту ДПП згідно з постановою КМУ від 17. 03. 2011року № 279;

13) ресурси державного партнера, що передаються приватному партнеру, а також порядок передачі цих ресурсів;

14) право власності на об'єкт договору державно-приватного партнерства, а також на нематеріальні активи, пов'язані з договором (ліцензії, дозволи та інша документація), розподіл часток державного та приватного партнерів у праві власності на вказаний об'єкт, умови та момент виникнення таких прав;

15) порядок повернення ресурсів державного партнера та знов створеної в результаті виконання договору ДПП власності, необхідної для подальшого надання послуг, на момент закінчення терміну або у разі дострокового припинення договору[13];

16) порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства відповідно до Постанови КМУ від 11.04.2011 року № 384;

17) екологічні, історико-культурні вимоги та вимоги безпеки до реалізації проекту ДПП;

18) страхування ризиків, що обумовлені реалізацією проекту ДПП, порядок визначення страхового покриття матеріальних втрат, умов страхування та періоду готовності, визначення непередбачуваних втрат прибутків та доходів та визначення ризиків, що не підлягають страхуванню;

19) забезпечення гарантій якості продукції (робіт, послуг) та якості системи управління відповідно до ДСТ України (зокрема, ДСТУ ІSO 9000, ДСТУ ІSO 14000, ДБН України, а також інших галузевих стандартів та вимог, що є обов'язковими до виконання на території України).

Перед формуванням договору про державно-приватне партнерство необхідно провести моніторинг законодавчих та інших нормативно - правових актів, що визначають вимоги до впровадження зазначених проектів [10]. Моніторинг законодавчих та інших нормативно - правових актів, що визначають вимоги до реалізації проектів державно-приватного партнерства доцільно проводити щорічно (з врахуванням терміну договору про ДПП) в наступній послідовності: 1) інвентаризація діючих державних та регіональних нормативно-правових актів з питань реалізації відповідних проектів ДПП, виконання робіт та надання послуг за відповідним проектом; 2) нормативно-правові акти, які регламентують: укладення договору про державно-приватне партнерство, або інші його форми; затвердження тендерної документації; делегування повноважень з організації проведенню конкурсних торгів; 3) існування зобов'язань у держави та (або) регіону забезпечувати та гарантувати надання тих або інших послуг; 3) аналіз нормативно-правових актів, що регламентують питання землекористування та землевідведення, документів державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна; 4) визначення контингенту споживачів, які мають нормативно закріплене право на отримання продуктів, послуг, отриманих за договором державно-приватного партнерства; 5) визначення нормативно-правових актів що визначають можливість залучення джерел фінансування проекту державно-приватного партнерства [9]; 6) встановлення стандартів якості діяльності, продукції, робіт, послуг за договором ДПП; 7) визначення показників, що мають бути враховані при розрахунку окремих статей витрат при формування фінансової моделі договору ДПП; 8) проведення правової та економічної експертизи інших нормативно-правових актів на предмет визначення у них положень регламентації сфери реалізації проектів державно-приватного партнерство (наприклад, дорожня інфраструктура, водо -, теплопостачання та водовідведення, охорона здоров'я) [3], а також технологічні схеми підключення об'єкту до мереж інженерно - технічного забезпечення з відповідними актами розмежування балансової та експлуатаційної відповідальності; 

9) виявлення переліку окремих положень нормативно-правової бази, що можуть стати перепоною до реалізації проекту державно-приватного партнерства (наприклад, документи, що підтверджують наявність інших власників земельної ділянки або заборони на доступ до визначеної земельної ділянки та нерухомого майна); 10) нормативно-правові акти, що регулюють тарифи організацій, які будуть експлуатувати побудований, реконструйований об'єкт договору про ДПП.

Результати інвентаризації нормативно-правових актів повинні враховуватися при оцінці потреб у наданні продукції та послуг, отриманих при реалізації проектів державно-приватного партнерства [4].

За результатами правової та економічної експертизи нормативно-правових актів на предмет визначення в них наявності положень щодо регламентації процесу реалізації проекту ДПП доцільно указати: відповідність проекту ДПП вимогам поточного законодавства України, потенційна поява нових зобов'язань чи їх припинення, зміни режиму їх надання окремих суспільних послуг за період реалізації проекту; оцінка правових наслідків прийняття потенційних нормативно-правових актів; оцінка економічних наслідків прийняття проекту нормативно-правового акту[5].

Удосконалення методичного забезпечення реалізації проектів державно-приватного партнерства в Україні потребує розробки та впровадження відповідних моделей їх об'єктивної та стандартизованої оцінки та відбору, з врахуванням показників ризику та ефективності проектів. Таку модель, яку почали називати «компаратором» (від англ. «compare» - порівнювати), вперше було впроваджено у Великій Британії. Після цього вдосконалені варіанти моделі компаратора ДПП були впроваджені у інших країнах, зокрема у Нідерландах, Австралії та Канаді.

Базова концепція використання компаратора полягає в тому, щоб забезпечити можливість об'єктивного кількісного порівняння проекту ДПП з аналогічним проектом у державному секторі, який забезпечив би надання того самого комплексу послуг. Компаратор дає змогу визначити показники для оцінювання відповідності результатів до витрачених коштів. Використання такого компаратора дозволяє державі оптимізувати та правильно розподілити бюджетні кошти на суспільно важливі проекти.

Дослідження успішного досвіду Нідерландів у розвитку державно-приватного партнерства дає можливість стверджувати про ефективність такої моделі фільтрації проектів[11], яка відбувається за трьома етапами:

- сканування ринку для визначення показників економічної та соціальної потреби і доцільності реалізації проектів ДПП;

- використання компаратора ДПП (рublic-рrivate сomparator (PPC)) для порівняння показників ефективності та ризикованості традиційних інвестиційних контрактів реалізації проекту з потенціалом його впровадження на засадах ДПП (компаратор ДПП є обов'язковим для проведення у Нідерландах за контрактами вартістю більше 60 млн. євро.);

- використання компаратора державного сектора (рublic sector comparator (PSC)), який дає можливість, після прийняття рішення про реалізацію проекту на засадах ДПП, вибору найкращого приватного партнера для його виконання на основі порівняльного аналізу відповідних показників.

Основною причиною використання компаратора у Нідерландах є переконання в тому, що в державному секторі капітальні та поточні витрати на практиці виявляються суттєво вищими, аніж їхні передбачувані значення, визначені на етапі оцінювання проекту. Методологія компаратора у Нідерландах створена задля вирівнювання цього дисбалансу шляхом визначення загального обсягу видатків на реалізацію проекту лише в режимі публічної організації. Основним аспектом кількісного аналізу компаратора є використання спільної дисконтної ставки (визначеної для відображення загальних і специфічних ризиків, пов'язаних з даним проектом) до майбутніх витрат протягом всього життєвого циклу проекту та, зрештою, визначення його теперішньої вартості.

Методика проведення компаратора обов'язково повинна включати наступні складові: аналіз фінансово-економічних показників (за методом витрати вигоди та визначення доданої цінності (економічної, екологічної, соціальної); оцінка та розподіл ризиків (ризик будівництва, комерційний та операційний ризики, а також ризик втраченої вигоди).

Технічна складність використання компаратора для проектів державно-приватного партнерства виходить за межі звичайного економічного аналізу та оцінки ефективності проектів, що обумовлює необхідність ретельної уваги до відбору відповідних алгоритмів, показників та процедур його проведення.

З метою забезпечення суспільного контролю реалізації проектів ДПП в Україні та забезпечення гарантій приватному сектору стабільності намірів щодо потенційної можливості реалізації проектів в майбутньому, існує необхідність у розробці спеціальних середньострокових та (або) довгострокових програм розвитку ДПП.

Досвід Нідерландів у реалізації проектів ДПП засвідчує, що прийняття та впровадження такої Багаторічної програми у сфері транспорту та інфраструктури (назва з гол.: Meerjarenprogramma Infrastructuur, Ruimte en Transport (MIRT)) [11] дала можливість прискорити залучення приватного сектора до реалізації проектів ДПП, забезпечити впевненість його в реалізації цієї програми за умови зміни політичної та економічної ситуації в країні, а також визначити у середньостроковій перспективі ризики та гарантії для держави та приватного сектора. Зокрема, у цій програмі визначаються обсяги державних гарантій, які будуть надані приватному сектору на період до 6 років. Така програма розробляється Міністерством транспорту та інфраструктури Нідерландів та погоджується з Міністерством фінансів на відповідних стадіях розробки.

Включення проектів до цієї програми у Нідерландах є деталізованим має назву «процес MIRT» та включає наступні етапи:

1) сканування ринку;

2) аналіз витрат та вигід проекту;

3) застосування компаратору ДПП (PPC). Проходження компаратору ДПП є обов'язковим для усіх проектів, що включаються до програми MIRT, вартістю більше 112,5 млн. євро.

4) оцінка можливості включення проекту до Інтегрованої Бюджетної моделі та до Багаторічної програми у сфері транспорту та інфраструктури (MIRT);

5) застосування компаратору державного сектора ( PSC);

6) прийняття рішення щодо включення проекту ДПП до Багаторічної програми у сфері транспорту та інфраструктури (MIRT).

До фінансово-економічної кризи усі проекти ДПП, які реалізовувались як на державному, так і на регіональному рівні могли бути включені до програми MIRT. Однак, останнім часом проектам ДПП, що ініціюються місцевими органами влади достатньо складно бути включеними до цієї програми та отримати гарантовану державну підтримку на весь період реалізації проекту.

Процес MIRT (включення проекту ДПП до програми) має наступну тривалість: стартова фаза (аналіз поточної ситуації та проблем, триває 4 місяці); аналітична фаза (аналіз проекту, 8 місяців); оціночна фаза (8 місяців); фаза узгодження з усіма зацікавленими органами влади та сторонами, а також прийняття відповідного рішення (4 місяці). Максимальний період тривалості цього процесу, який регламентований законодавством, - 2 роки. Міністерство щорічно звітує перед парламентом за результатами реалізації програми MIRT, а також перспективами включення до неї потенційних проектів.

Зауважимо, що впровадження таких програм є ефективним механізмом залучення приватного сектора до реалізації проектів ДПП у середньострокові та довгостроковій перспективі. Застосування таких механізмів в Україні ускладнене відсутністю розроблених методичних підходів до реалізації цих програм у сфері ДПП. Необхідність надання державних гарантій за проектами ДПП актуалізує потребу впровадження Необхідність надання державних гарантій за проектами ДПП актуалізує потребу впровадження середньострокового бюджетного планування в Україні.

Насамкінець зауважимо, що розвиток державно-приватного партнерства в Україні потребує удосконалення інституційних механізмів його реалізації. Зокрема, на наш погляд доцільним є прийняття наступних заходів:

- розробка системи типових договорів як рекомендаційних модельних нормативних актів, призначених для застосування у процесі розробки конкретних галузевих договорів державно-приватного партнерства, а також розробки механізму їх імплементації в національне законодавство за встановленими процедурами;

- внесення змін до Закону України «Про державно-приватне партнерство» щодо положень типового (модельного) договору про державно-приватне партнерство, а також розробки та затвердження порядку та форми такого типового договору Постановою Кабінету Міністрів України;

- розробка порядку моніторингу та інвентаризації нормативно-правових актів забезпечення державно-приватного партнерства та затвердити його відповідним Наказом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України;

- внесення змін до Закону України «Про державно-приватне партнерство» щодо статусу цільової компанії (SPV), її функцій, створення, ліквідації та організаційно-економічних відносин з іншими учасниками державно-приватного партнерства, а також узгодження цього терміну з існуючими термінами нормативно-правового поля України;

- розробку та впровадження стандартизованої методики компаратора ДПП та компаратора державного сектора в Україні, а також розробку механізмів галузевої деталізації та особливостей використання компаратора ДПП та компаратора державного сектора для відповідних сфер реалізації ДПП визначених в Законі України «Про державно-приватне партнерство»; визначення критеріїв за якими визначатиметься обов'язковість застосування компараторів для проектів (наприклад, загальна вартість проектів або суспільна значущість проекту);

- розробка методичних рекомендацій щодо вибору та використання фінансових моделей реалізації проектів державно-приватного партнерства прийнятних для різних секторів економіки та соціальної сфери.

Література

1. Аналитический обзор «Сравнение законодательства о публично-частном партнерстве». - Сентябрь. - 2011 года / НП «Центр развития государственно-частного партнерства [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pppcenter.ru

2. Государственно-частное партнерство в Санкт_Петербурге [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cisp-spb.ru/activities/partnership.aspx

3. Дмитриева Н.Е., Головщинский К.И., Елисеенко В.Ф. Вопросы оптимизации предоставления муниципальных услуг с использованием информационно-коммуникационных технологий / Академия народного хозяйства при Правительстве Российской Федерации, ГУ - ВШЭ: учебные материалы. - М.: - 2010, 505 с.

4. Измерение выпуска и производительности сектора государственного управления на субнациональном уровне в России / Ю. Кам, И. Масакова и др. ; Консорциум по вопросам прикладных экономических исследований. - Москва : ИЭПП, 2008. - 122 с

5. Полякова М.М. , Лапшина Е.Г. Об оценке потребности населения в предоставлении бюджетных услуг [електронний ресурс]. - Режим доступу: - http://cprsob.ru/load/14-1-0-38

6. Пояснительная записка к финансовой модели оценки инвестиционного проекта по строительству объектов общественной инфраструктуры в рамках реализации проекта ГЧП [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pppinrussia.ru/userfiles/upload/files/metod/Project/10_fin_model_stroitelstvo.pdf

7. Практическое руководство по вопросам эффективного управления в сфере государственно-частного партнерства. ООН, Женева,. - 2008. - 114с.

8. Програма економічних реформ України на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [електронний ресурс]. - Режим доступу: -www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_1.pdf

9. Рекомендации по проведению аудита нормативно-правовой базы муниципального образования для целей реализации проектов ГЧП/ Центр ГЧП Внешэкономбанком РФ [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.veb.ru/common/upload/files/veb/ppp/audit_npb.pdf

10. Реструктуризация бюджетного сектора / Проект RFTAP/QCBS/3.6 -- Консорциум: ИВЗ, ИРОФ, ИФЭМ. - Глава 8. [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fer.ru/rftap/files/RFTAP

11. Added-value assesment at Rijkswaterstaat. -- [Електронний ресурс]. -- Режим доступу:http://www.ppsbijhetrijk.nl/english/PPP_General/PPP_and_Infrastructure/Added_value_assesment_at_Rijkswaterstaat

12. Chao-Duivis M.A., BruggemanE. M., Konning A.Z.R. Practical Guide to Dutch Building Contracts: Instituut voor Bouwrecht, 2008 - 225 р.

13. Directorate-General for Public Works and Water Management (RWS): DBFM agreement. Standard 2.0. 30 July 2009.[електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ppsbijhetrijk.nl/dsresource?objectid=808&type=org

14. Guidelines for Monitoring of PPP Projects / The Secretariat for the Committee on Infrastructure. Planning Commission. Government of India. New Delhi.- 44 р. [електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.infrastructure.gov.in

Размещено на Allbest.ru