Підходи до визначення поняття "регіон" в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У сучасному світі спостерігаються дві взаємопов'язані тенденції соціально-економічної динаміки: глобалізація і регіоналізація. Ці складні багатоаспектні й багатовекторні процеси мають враховуватися при визначенні стратегій розвитку як на національному, так і на регіональному рівнях. Баланс рівноваги у державі, її цілісність і розвиток можуть бути забезпечені лише за умови врахування всієї сукупності інтересів регіонів, дієвості та ефективності регіональної політики й механізмів її практичної реалізації. Наукове розуміння ролі регіонів як безпосереднього середовища розширеного відтворення підводить до усвідомлення необхідності розвитку потенціалу кожного з них з урахуванням специфіки і взаємозв'язків з іншими регіонами і країнами.

Управління економічним розвитком на регіональному рівні в сучасних умовах зумовлює активізацію теоретичних досліджень категорії «регіон» з одночасним його практичним аналізом, закріпленим нормативно-правовими актами. Дослідження процесів, що відбуваються на цьому рівні, покликані з'ясувати як причини диспаритету територіальних утворень, так і перспективи розвитку регіонів. Інтегрований характер регіональних досліджень пов'язаний із необхідністю застосування підходів, які виникли у різних наукових школах, що дозволяє поглибити фундаментальні та розширити прикладні дослідження, вирішувати нагальні теоретичні й практичні задачі регіонального розвитку.

Очевидним є факт взаємозв'язку процесів глобалізації та регіоналізації. М. Долішній, П. Бєлєнський і Н. Гомольська розглядають останню як своєрідну сходинку у послідовному русі розширення економічної діяльності до глобальних світових масштабів [9, с. 10]. Розвиваючись у регіональних межах, інтеграційні зв'язки приводять до формування міжнародних блоків, розвиток економічних відносин між якими в перспективі зумовить повномасштабну глобалізацію.

Активізація досліджень у даному напрямі зумовлена ще й тим, що на відміну від економічної науки Заходу, де методологічні підходи послідовно змінювались на різних етапах розвитку, українським дослідникам необхідно пройти багаторічний період еволюції регіональної політики розвинутих країн світу за короткий період. Увага багатьох вітчизняних вчених привернута до теоретичних проблем обґрунтування стратегії регіонального розвитку, спрямованої на посилення конкурентоспроможності регіонів та водночас ліквідації диспропорцій їх розвитку. Сучасні вектори економічного розвитку, робить регіони ключовими економічними одиницями: поява нових регіонів з істотними конкурентними перевагами стане відповіддю на виклики кризи.

Серед науковців, які приділяють значну увагу щодо питань регіональної економіки, можна назвати представників української економічної школи: О. Амошу, П. Бєлєнького, П. Бубенка, З. Варналія, В. Василенка, С. Вовканича, З. Герасимчук, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Злупка, Б. Кваснюка, М. Козоріз, Ю. Макогона, В. Мельника, О. Осауленка, В. Пилу, В. Поліщука, В. Симоненка, Д. Стеченка, М. Тимчука, В. Чужикова, М. Чумаченка, А. Шевчук та ін. Разом з тим деякі аспекти визначення «регіон» потребують подальшого теоретичного й методологічного обґрунтування.

Постановка задачі метою дослідження є аналіз дефініції «регіон», та виявлення й представлення авторського тлумачення цього поняття.

Поняття «регіон» (походить від латинського «region» - територія, місцевість, область, район) вживане в різних галузях знань з метою виділення територіальних частин за певними ознаками. У економічній науці категорія «регіон» стала предметом дослідження порівняно недавно, лише у другій половині ХХ століття почали розробляти концепції регіональної економіки. Дослідники використовують дане поняття тоді, коли мова йде про окреслення певної території для якісного й ефективного вирішення загальнодержавних або міжрегіональних проблем. Межі районів розміщення певних галузей не завжди співпадають з межами адміністративно-територіальних кордонів [7, с. 10]. Поняття «регіон» можна трактувати як певну територію з притаманними їй природно-географічними характеристиками і, виходячи з них, специфічною спрямованістю розвитку продуктивних сил. Основний акцент економічного аналізу зосереджується на встановленні притаманних регіону характеристиках, що обумовлюють його можливості та певні переваги.

Категорія «регіон» ні у вітчизняній, ні у зарубіжній літературі не має однозначного визначення, а тому й відсутнє визначення предмета регіональної науки. Є твердження про те, що налічується біля ста тлумачень понять «регіон» та «район» [18, с. 10]. Термін «регіон» з'явився дещо пізніше, ніж «район», що обумовлено новим напрямом економічної науки - регіональної економіки. У даний час термін «регіон» вживається і як синонім терміну «район», і для означення певних територій, що за своїми ознаками не відповідають прийнятій системі територіального поділу.

Автори колективної монографії [18, с. 13] визначають регіон як територіальне утворення, яке має чітко окреслені адміністративні кордони, в межах яких відтворюються соціальні та економічні процеси забезпечення життєдіяльності населення, обумовлені місцем регіону в системі територіального і суспільного поділу праці.

П. Бубенко, аналізуючи загальні принципи становлення і розвитку регіонів, відзначає, що кордони регіонів і межі одиниць адміністративно-територіального устрою можуть не співпадати. «Уявлення про регіон, - зазначає дослідник, виникає тоді, коли на деякій території створюються і реалізуються програми будь-якої конкретної діяльності (чи комплексу видів діяльності): господарської, культурної, освітньої, військової й ін., що має метою формування будь-яких специфічних характеристик життя на цій території. І тоді регіон визначається як територія, на якій розгорнута відповідна програма, що перетворить один чи кілька аспектів (факторів) життєдіяльності цієї території» [2, с. 26-27].

У визначенні В. Бильчака і В. Захарова регіон - «це соціально-економічна просторова цілісність, що характеризується структурою виробництва всіх форм власності, концентрацією населення, робочих місць, духовного життя людини з розрахунку на одиницю простору і часу, має місцеві органи управління своєю територією» [8, с. 13].

С. Романюк під регіоном розуміє «найбільшу адміністративно-територіальну одиницю субнаціонального рівня, яка має виборну владу, юридичну незалежність та власний бюджет» [14, с. 3].

У словнику з регіональної політики наведено наступне тлумачення: «регіон» це - територія, яка відрізняється від інших територій за рядом ознак і характеризується певною цілісністю та взаємопов'язаністю її складових елементів. Регіони виділяються з території відповідно до певних цілей і завдань, найголовнішою з яких є управління розвитком регіону. Регіони можуть бути будь-якого розміру - від міста (або району у великому місті) до величезних регіонів всередині континенту» [15].

Якщо розглянути нормативно-правові акти, то у Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» поняття «регіон» вживається в наступному значенні «територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя» [10]. У розпорядженні Президента України «Про комісію з розробки Концепції державної регіональної політики України» також є варіант визначення поняття «регіон» як частина території країни, яка характеризується комплексом властивих й природно-географічних, економічних та інших ознак. Регіон може збігатися з кордоном адміністративно-територіальної одиниці або об'єднувати території кількох таких одиниць» [13].

«Регіон - певна територіальна одиниця (район, область, зона), що вирізняється з-поміж інших таких же одиниць специфічними рисами графічними, геологічними, етнографічними, економічними та ін.» визначення у Великому тлумачному словнику сучасної української [4, с. 1020]. У Радянському енциклопедичному словнику дефініція «регіон» викладається в такому значенні. «Регіон - територія (акваторія), інколи доволі значна за своїми розмірами, яка не обов'язково є таксономічною одиницею в якійсь системі» [16, с. 1111].

Ф. Кожурін вказує, що під регіоном потрібно розуміти певну частику народногосподарського комплексу країни, що відрізняється географічними умовами і природно-ресурсною спеціалізацією [11, с. 5].

М. Нєкрасов під регіоном розуміє велику територію держави з більш-менш однорідними природними умовами, а головним чином - характерною спрямованістю виробничих сил на основі поєднання комплексу природних ресурсів зі сформованою і перспективною соціальною інфраструктурою [12,с. 29]. В. Шилов, вважає «регіон» соціально-економічним організованим простором з конкретною природно-географічною територією, з притаманним відповідним типом виробництва, специфічними історико-культурними та демографічними особливостями, адміністративно-політичною територією розміщеною у відповідних кордонах регіону, де діє єдине коло нормативно-правової бази [17, с. 50].

Виключно важливу методологічну функцію для розвитку регіону відіграє системний аналіз. Само собою поняття системності є абстрактним, але в ньому відбиваються об'єктивно притаманні явищам системні власності і якості. Широким визнанням системний підхід значною мірою має завдячувати самому поняттю «система» [6, с. 147]. Будь яка система є єдністю елементів, які в розвитку перетворюються на цілісність.

Дослідники трактують систему як єдність цілей, ресурсів та будови, властивості якої визначаються відносинами об'єктів (елементів), які входять до неї, але не належать жодному з них, тому що взаємодія даних об'єктів викликає появу нових, інтегративних якостей, не властивих для окремо взятих утворюючих систему компонентів [6, с. 148]. Основоположною в теорії систем є категорія цілісності. Властивість цілісності і подільності означає, що, з одного боку, система - це цілісне управління, об'єкт, який можна розглядати як одне ціле, обмежене у просторі і часі, з іншого боку, у системі виразно можуть бути виділені її складові елементи, при цьому властивості системи не тотожні сумі властивостей її складових елементів і властивості окремих її частин не виводяться із властивостей цілого [5, с. 16].

Як і кожний об'єктивний процес, сталий розвиток регіонів в контексті системного підходу полягає у тому, що вони, з одного боку, є складовою системи вищого рівня (національної економіки), а з іншого - містять ряд функціонуючих регіональних суб'єктів. З огляду на ці обставини регіоналістика, аналізуючи сучасне становище, має враховувати такі їх суттєві ознаки:

- певну виробничу спеціалізацію;

- комплексність розвитку господарської системи;

- територіальну єдність та визначеність адміністративних кордонів;

- наявність стійких транспортно-логістичних зв'язків;

- як частина цілісної соціальної та адміністративної системи володіти її основними рисами;

- регіональна цілісність, що передбачає територіальну неподільність, збалансованість як основи раціонального інноваційного розвитку даної території;

- регіон являє собою певну соціально-економічну систему.

Відмітною рисою архітектоніки регіонального інноваційного простору є відносна рухливість його елементів. Маються на увазі суб'єкти господарювання, розташовані й функціонуючі на певних територіях, а також господарські зв'язки, що виникають між окремими суб'єктами господарювання як у межах даної території, так і поза ними. Завдяки сумісності різноякісних і перебуваючих у суперечності окремих компонентів регіональної економіки вони стають взаємопов'язаним єдиним утворенням, яке характеризується внутрішньою цілісністю.

Ми поділяємо точку зору науковців [1, с. 32], які вважають, що в сучасних умовах необхідно акцентувати увагу на підході до визначення «регіон», що передбачає характеристику його як соціальної конструкції на основі різних типологічних ознак, які покладені в основу структурування. Сутність такого підходу полягає у тому, що регіон являє собою систему соціально-економічної взаємодії економічних чинників і їх впливу на просторово-територіальні процеси, а не навпаки. Територія з притаманною природно-географічною специфікою стає однією із характеристик соціальної конструкції, яка називається регіоном.

Трактування регіону як соціальної конструкції дозволяє розглядати його як активного суб'єкта економічної діяльності. Одночасно це означає, що в сучасних умовах регіон може здійснювати самостійну економічну політику, застосовуючи ряд економічних інструментів з метою покращення своїх конкурентних позицій для виходу на світовий ринок у якості учасника глобальних конкурентних процесів. Регіони, таким чином, стали набувати власної ідентичності не лише як адміністративно-територіальні одиниці, але і як активні партнери на загальнодержавному та міжнародному рівнях.

Механізм реалізації концепції регіону як соціальної конструкції має базуватися на сталій децентралізації державного управління, подальшому розподілі функцій між загальнодержавним, регіональним та місцевим рівнями - концентрації зусиль уряду на наданні лише найважливіших соціальних послуг і передачі широкого кола управлінських функцій і відповідних ресурсів щодо життєзабезпечення територій органам, які максимально наближені до населення.

Висновки. Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо, що поняття «регіон» може трактуватися з різних точок зору, а також з урахуванням історичного минулого: тобто, з одного боку, йдеться про частину великої географічної, культурної та політичної спільності, з другого - визначається спільність економічних та структурних ознак. Ключовим елементом є територіальна цілісність, територіальна одиниця або територіальне об'єднання, яка характеризується комплексом властивих їй ознак: структурою економіки, розвинутими внутрішніми зв'язками, концентрацією населення, певною соціальною, економічною, інституціональною інфраструктурою, місцевими органами територіального управління тощо.

Отже, розширене трактування категорії «регіон» зумовлюється не тільки авторським розумінням цієї дефініції, але й тим, що вона може мати географічну, економічну, екологічну, адміністративно-територіальну, історико-етнографічну, соціологічну природу, що значно розширює методологічні рамки дослідження її сутності.

Із викладеного можна зробити висновок, що регіон є не тільки підсистемою національної економіки, а й відносно самостійною його частиною із замкнутим циклом відтворення, особливими формами прояву стадії відтворення й специфічним протіканням процесів розвитку.

Література

регіональний економічний соціальний інноваційний

1. Аношкина Е.Л. Регионосозидание: институционально-экономические основы: [Текст] / Е.Л. Аношкина / Монография. - М.: Академичный проект Гаудеамус, 2006. - 304 с.

2. Бубенко П.Т. Регіональні аспекти інноваційного розвитку: [Текст] /П.Т. Бубенко / Монографія. - Х.: НТУ «ХПІ», 2002. - 316 с.

3. Бутко М. Регіональні особливості економічних трансформацій в перехідній економіці. [Текст] /М. Бутко /- К.: Знання України, 2005. - 476 с.

4. Великий тлумачний словник української мови [Текст] / Уклад. і голова ред. В.Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. - 1440 с.

5. Вихор О.Б. Інноваційна активність підприємств регіону (на прикладі Закарпатської області) [Текст] / О.Б. Вихор // Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: ДНУ, - 2004. - В. 193. Т 4. - С. 1136-1142.

6. Геєць В.М. Державні цільові програми та упорядкування програмного процесу в бюджетній сфері [Текст] / В.М. Геєць, О.І. Амоша, Т.І. Приходько - К.: Наукова думка, 2008. - 383 с.

7. Голікова Т.В. Державне управління територіальним економічним розвитком: теорія і практика: [Текст] / Т.В. Голікова/ Монографія. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - 296 с.

8. Движение регионов России к инновационной экономике [Текст] / под ред. А.Г. Гранберга, С.Д. Валентея. - М.: Наука, 2006. - 402 с.

9. Долішній М.І. Стратегічні фактори глобальної конкуренції і механізми забезпечення конкурентоспроможності регіонів [Текст] / М.І. Долішній, П.Ю. Бєлєнський, Н.І. Гомольська // Конкурентоспроможність: проблеми науки і практики: Монографія. - Харків: ВД «ІНЖЕК», 2006 - 248 с.

10. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 08.09.2005р. № 2850-ІV / ВВР України, 2005 № 51 ст. 548/ остання редакція від 10.06.2012 р.

11. Кожурин Ф.Д. Совершенствование регионального управления. / Ф.Д. Кожурин/ - М.: Знание, 1990. - 64 с.

12. Некрасов Н.Н. Региональная экономика / Н.Н. Некрасов/ - М.: Экономика, 1978. - 382 с.

13. Розпорядження Президента України «Про комісію з розробки Концепції державної регіональної політики України» від 30.091999 р. № 241/99-рп , остання редакція від 16.02.2000 р.

14. Романюк С.А. Політика регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і нові можливості: Регіональні дослідження : [монографія] / С.А. Романюк. - К.: УАДУ, 2001. - 112 с.

15. Словник з регіональної політики [електронний ресурс] // Інститут регіональних та евроінтеграційних досліджень ЄвроРегіо Україна. - Режим доступу: http://eu.prostir.ua/library/1405.html

16. Советский энциклопедический словарь / Научн.-ред. совет А.М. Прохоров (пред.). - М.: Сов. энцикл., 1981. - 1600 с.

17. Шилов В. Три подхода к понятию «Регион» // Регион. Проблемы и перспективы. - 1997. - № 4. - С. 50-51.

18. Экономический потенциал региона: анализ, оценка, диагностика: [Текст] / А.Н. Тищенко, И.А. Кизим, А.И. Кубах, Е.В. Давыскиба / Монография. - Х.: ИД «ИНЖЕК», 2005. - 176 с.

Размещено на Allbest.ru