Класифікація чинників і методів інноваційного розвитку промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 338.45:330.341.1

Класифікація чинників і методів інноваційного розвитку промисловості

Г.О. Башук,

асистент кафедри розміщення продуктивних сил і технологій виробництва,

Криворізький національний університет, м. Кривий Ріг

Стаття присвячена дослідженню класифікації чинників і методів регулювання розвитку промисловості, запропонована модель державного регулювання економіки. Визначено методи і методику управління міжгалузевим сировинним комплексом України.

Ключові слова: державне регулювання економіки, форми, методи, розвиток виробництва.

The article is sanctified to research of classification of forms and methods of adjusting of development of production, offered model of government control of economy.

Keywords: government control of economy, form, methods, development of production.

Постановка проблеми Сучасний глобалізований світ вимагає інновацій у вітчизняній економіці і промисловості. Стан інноваційної активності у промисловості визначається сукупністю чинників інноваційного розвитку промисловості, тому ефективна державна економічна політика повинна бути спрямована на підсилення стимуляційних і пом'якшення або нівелювання дії гальмівних факторів Реалізація державної економічної політики, державне регулювання економічних процесів у визначених цією політикою цілях потребують застосування відповідних засобів регулювання.

На основі пізнання об'єктивних закономірностей розвитку господарства наука розробляє принципи регулювання економічного розвитку. Якщо закономірності відображають об'єктивну реальність економічного розвитку господарства, то принципи є відображенням зазначених закономірностей у економічній політиці. Розробка принципів регулювання економічного розвитку ґрунтується на науковому пізнанні об'єктивних закономірностей управління в цілому.

Методологічні основи державного регулювання мають поєднувати підтримку розвитку підприємництва, інноваційність; інтеграцію підприємств, галузей; забезпечення економічної безпеки діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій Методичні аспекти державного регулювання економіки розглядалися у багатьох публікаціях зарубіжних і вітчизняних вчених. Зокрема, цим питанням присвячені наукові дослідження Б.Буркинського, Л.Венделла, М.Делягіна, І.Запоточного, В.Захарченка, М.Коваленка, П.Макаренка, І.Нагорної, С.Наливайченка, Ю.Сафонова, У.Старбука, Т.Уманець, та інші. Однак їх публікації не недостатньо представили питання регулювання розвитку економічних комплексів. інноваційний економічний управління

Невирішені раніше частини загальної проблеми недостатньо досліджено багатогалузевий сировинний комплекс текстильної промисловості. Аналіз видів, чинників і методів державного регулювання розвитку економіки господарських комплексів.

Формулювання цілей статті Метою статті є окреслення стратегій, розробка і виконання системи планів розробку і виконання системи планів (як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів розвитку сировинного комплексу та його окремих підсистем (галузей)) як основи для підвищення його конкурентоспроможності та успішного функціонування у довгостроковій перспективі, дозволяє стратегічний підхід до регулювання розвитку сировинного комплексу.

Виклад основного матеріалу дослідження Основні види, форми, методи, функції та інші елементи системи державного регулювання розвитку виробництва представлені на рис. 1.

В економічній літературі розрізняють прямі і непрямі види державного регулювання. Пряме регулювання характерне для планової економіки, авторитарних, командно-адміністративних, воєнних режимів. Вони можуть застосовуватися й в умовах надзвичайних ситуацій (фінансово-економічна криза тощо), коли адміністративні методи, пряме державне керування є більш ефективним і надійним.

Для ринкової економіки характерні непрямі методи регулювання: регулювання і контроль урядом країни показників економічного розвитку, застосування економічних важелів і методів для приведення їх до запрограмованих у стратегічних, державних, регіональних, галузевих, цільових програмах соціально-економічного розвитку, захист добросовісної конкуренції і перешкоджання монополії, підтримка суб'єктів господарювання, що об'єктивно не в змозі конкурувати на ринку, та мають важливе значення для цілей загальнодержавного або територіального розвитку.

Існують різні методи урядового керування економікою: адміністративні, економічні і юридичні. В умовах ринкової економіки вибір робиться на користь економічних методів регулювання. Основними економічними засобами такого регулювання є фінансова політика, податковий збір, кредитування, прибуток, ціни, зарплата, премії й ін. Причому, успішне регулювання може бути досягнуто лише при виборі економічних засобів, що відповідають кожному конкретному періоду розвитку [1, с. 117].

Рис. 1. Основні елементи системи державного регулювання розвитку виробництва

Найважливішою функцією державних органів є цільова функція, що передбачає постановку конкретних цілей у галузі економічного й соціального розвитку регіону й визначення терміну їх реалізації [2, с. 22]. Цільова функція містить у собі низку цілей, поєднаних у єдину систему, що має певну ієрархічну структуру. Формування цільової функції є вельми складним процесом, який пов'язаний із формуванням стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку, прийняттям відповідних рішень і механізмом їх реалізації. Окреслюючи цільові функції, держава бере на себе те, що непідвладне ринковій системі. Найважливішим напрямом реалізації цільової функції є визначення пріоритетів економічного розвитку, підтримка конкурентного середовища тощо.

Направляючу і координаційну функції забезпечують вибір шляхів, досягнення поставлених цілей, збалансованість найважливіших економічних пропорцій та узгодження суперечливих взаємозв'язків суспільного поділу праці.

Розподільча і перерозподільна функції пов'язані, як правило, зі скороченням розходжень у розмірах прибутків і майна між суб'єктами, із розподілом дефіцитних ресурсів. Основним інструментом у реалізації цієї функції є податкова політика і бюджетне регулювання.

Стимулювання пов'язане з активізацією рушійних сил розвитку суспільства. Реалізація відбувається через систему пільг (субсидій, дотацій, податків тощо), за допомогою яких державні органи забезпечують просування економіки у визначеному напрямі.

Контрольна функція припускає ревізування з боку державних органів за дотриманням господарськими суб'єктами економічних і правових правил і норм у процесі їхньої господарської діяльності. Найголовнішою складовою частиною контрольної функції є інспектування за дотриманням найважливіших параметрів соціально-економічного розвитку держави.

В умовах реформування економіки особливе місце варто відвести такій функції держави, як захист економічного порядку. Вона є опорою будь-якої господарської системи, але особливе значення має для ринкової економіки, що за своєю суттю базується на взаємовигідних угодах рівноправних партнерів, які мають свободу вибору. Відсутність законодавчої регламентації цих угод, їхнього захисту виконавчою і судовою владою дає простір для перетворення, «економіки договорів» у свою протилежність - «економіку криміналу». А це паралізує найважливішу властивість ринкового механізму - спроможність автоматично виправляти розбіжність між попитом і пропозицією. Держава може і мусить не допускати порушення норм і правил поведінки на ринку, керуючись критеріями суспільного блага [2, с.25].

Механізми, якими володіють суб'єкти державної економічної політики для проведення тих чи інших регулюючих заходів, дуже різноманітні. Умовно механізми політики впливу держави на економічні процеси класифікують за рівнем інтенсивності втручання: м'які - інформаційні та консультативні; середні - фінансові; сильні - примусові та адміністративні, а також за тривалістю дії - короткострокові і довгострокові. Примусові та адміністративні механізми (заборона, норми, дозволи, ліцензії, укази Президента) є засобами сильного втручання в економіку. Реалізація цих заходів вимагає створення відповідної державної системи контролю та системи планування.

Становлення елементів державного регулювання перехідної економіки України розглядається у взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів. Головну роль відіграють зовнішні, тому що вони визначають сучасний процес трансформації глобальної (і національної) економіки в ринкову [1, с.28].

Внутрішні фактори, хоча і є похідними від зовнішніх, але відіграють усе більшу роль в економічних перетвореннях. Це політична стабільність, державність, що міцніє, життєва сила народу і невичерпність його творчих можливостей; приватизація, що прискорюється, при обмеженій ефективності післяприватизаційного розвитку багатьох підприємств.

Взаємодія внутрішніх і зовнішніх факторів державного регулювання визначає його форми. Але їх глибокий аналіз неможливий через те, що ці форми тільки з'являються і практика їхнього застосування дуже обмежена.

По-перше, це правові (вихідні і традиційні) форми державного регулювання, визначені новою українською державністю. Відображаючи демократичний поділ влади, вони повинні забезпечувати політико-правовий пріоритет ринкових реформ, сприяти розвитку перехідної економіки, бути юридичною базою формування і розвитку усіх форм державного регулювання.

По-друге, інституціональні форми державного регулювання, що витісняють інститути адміністративно-командної системи і затверджують інститути перехідної економіки. Це і державна власність, що обмежується, її нові види, нові принципи державного регулювання державних підприємств, приватна власність, її різновиди, ринок, конкурента і ринкова регуляція.

По-третє, це функціональні (цільові) форми державного регулювання, за допомогою яких адміністративно-командна система трансформується в планомірну перехідну економіку. При цьому повинні бути використані кейнсіанські методи антикризового регулювання, монетаристські методи антиінфляційної кредитно-грошової й антидефіцитної фінансової політики, але також і адміністративні методи в промисловій, аграрній, структурній політиці, в галузі формування інфраструктури національного ринку, в експортній та імпортозаступній політиці.

Державний механізм регулювання економіки - це сукупність економічних й адміністративно-правових засобів і важелів, за допомогою яких держава здійснює економічну діяльність (політику). [3, с.148]. Інструментарій державного господарського механізму (значною мірою умовно) автори класифікують за певними напрямами. У відповідності до об'єктів економічної діяльності держави (зовнішньоекономічні зв'язки, національна економіка, її окремі галузі та сфери), можна виділити три групи методів державного механізму регулювання: мезо-, макро- і мікроеномічні. З позицій ринкових відносин розглядають ринкові та антиринкові методи впливу на економічне життя суспільства. Ринкові методи дають змогу державі впливати на економіку в визначеному напрямку й регулювати її, але дія механізму ринку при цьому не обмежується, поле діяльності залишається незмінним. Антиринкові методи націлені на обмеження сфери діяльності механізму ринку. Близьким до наведеної класифікації є поділ методів державного механізму на економічні й адміністративні.

При використанні методів економічного впливу держава не втручається в процес прийняття рішень суб'єктами економіки. Вона створює лише передумови для того, щоб при самостійному виборі суб'єкти економіки надавали перевагу тим варіантам, які відповідають цілям економічної політики держави При цьому ринкова ситуація не порушується.

Адміністративні методи у цілому не відповідають природі ринкових відносин, а тому їх називають антиринковими. Але вони відносяться до найдієвіших за ступенем втручання в економіку. Методи прямої дії на економіку часто високоефективні внаслідок оперативного досягнення економічних результатів. Разом з тим, вони потребують створення спеціальних органів і установ для реалізації цих методів і контролю за їх виконанням. У цілому, - це складне завдання, яке нерідко сприяє бюрократизації економіки, стримує ініціативу недержавних суб'єктів, порушує їхню економічну свободу.

Адміністративні методи широко використовуються у регулюванні національної економіки (ліміти, квоти, розподіл ринків, заморожування цін або заробітної платні тощо), а також у захисті національних інтересів у системі світових господарських зв'язків (наприклад, ліцензування експорту або державний контроль за імпортом робочої сили та капіталу).

Висновки Управління міжгалузевим економічним комплексом, яким є і сировинний комплекс текстильної промисловості, кардинально відрізняється від менеджменту на мікроекономічному рівні, що має враховуватися при формування механізму регулювання його розвитку: центральні і місцеві органи влади і самоврядування не можуть бути уподібнені органам управління підприємств, оскільки підприємства не мають адміністративних і майнових відносин з органом державної влади; органи державного управління маючи на меті стабільне функціонування й розвиток сировинного комплексу не мають у своєму розпорядженні управлінських ресурсів, які безпосередньо забезпечують досягнення цієї мети.

Органи державної влади мають певні важелі: організаційно-функціональні, фінансові (кредити, гарантії), податкова політика, нормативне регулювання у сфері охорони навколишнього середовища й торгівлі, кадрова політика, оренда державного, муніципального майна. Саме вони й покладаються в основу механізму державного регулювання діяльності підприємств сировинного комплексу.

Для успішної реалізації концепції державного регулювання розвитку необхідно, щоб сировинний комплекс (і його складові - галузі) розглядався як корпорація, утворена суб'єктами, які об'єднані загальною метою. Центральні й місцеві органи влади беруть участь у даній корпорації як повноцінний суб'єкт господарської діяльності й входять у структуру управління - стають повноправними менеджерами, які у рамках наявних ресурсів реалізують свої цілі, використовуючи класичні прийоми й технології: стратегічне планування; маркетинг; управління інноваціями; антикризове управління.

Література

1. Наливайченко С.П. Основи теорії державного регулювання економіки: [навч. посібник] / С.П. Наливайченко. - Сімферополь: Таврія, 2003. - 420 с.

2. Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державне регулювання регіональної економіки / І.В. Запоточний, В.І. Захарченко/ [За заг. ред. д.е.н., проф. Захарченка В.І.] - Харків - Львів - Одеса: ТОВ «Одісей», 2003. - 592 с.

3. Макаренко П.М. Ринкова трансформація аграрного сектора: теорія і практика: [монографія] / П.М. Макаренко, А.Д. Топалов. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006. - 373 с.

4. Сафонов Ю.М. Теоретичні основи механізму і проблеми державного регулювання розвитку вітчизняного сировинного комплексу текстильної промисловості України: монографія / Ю.М. Сафонов - Одеса: “Апрель”, 2010. - 392 с.

5. Freeman C. The Economics of Industrial Innovation. The MJT Press, 1982.

6. Harvey J/ Modern Economics. 7-th edition. Macmillan Press Ltd. - 1998.

7. http://www ilpp. ru / projects / govern / paf / Man. pdf.

8. Porter M. Competitive Advantage agglomeration economies and regional policy // Int - 1 Regional Science Review / - 1996.

Размещено на Allbest.ru