Теоретико-методологічні засади формування і регулювання цін на сільськогосподарську продукцію

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Кременчуцький національний університет

Теоретико-методологічні засади формування і регулювання цін на сільськогосподарську продукцію

М. М. Одінцов,

д. е. н., професор кафедри економіки

Висвітлюються зарубіжні і вітчизняні теоретико-методологічні підходи до формулювання і регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. Робиться висновок, що в економіці трансформаційного періоду у протиріч розвинутій економіці попит за ціною на продукти харчування має еластичний характер.

The foreign and home теоретико-методологічні going are illuminated near formulation and adjusting of prices on an agricultural produce. Drawn conclusion, that in the economy of transformation period at contradictions to the developed economy demand at price on foodstuffs has elastic character.

Ключові слова: сільськогосподарська продукція, попит, пропозиція, ціна, еластичність попиту, ринковий механізм.

Keywords: agricultural produce, demand, suggestion, price, elasticity of demand, market mechanism.

Вступ

В агропромисловому комплексі країни відбулися певні позитивні зміни, викликані заходами трансформаційних перетворень в економіці. Створені організаційні і правові умови для функціонування всіх форм власності і господарювання. Товаровиробники отримали свободу вибору структури виробництва і реалізації виробленої продукції, придбання матеріально-технічних ресурсів. Приватизована практично вся сфера переробки сільськогосподарської продукції, торгівлі і послуг.

Разом з тим, аграрні перетворення не принесли бажаних результатів -- динамічного розвитку агропромислового комплексу, насищення ринку вітчизняними продуктами харчування населення. Загальний обсяг валової продукції сільського господарства в країні за роки реформ скоротився майже вдвоє. Продуктивність праці знизилася на 40 %, обсяг інвестицій не дозволяє здійснювати розширене відтворення..

Однією з головних причин збереження кризової ситуації в АПК стало проведення необґрунтованої державної цінової політики, яка проявилася в різкому погіршенні еквівалентності обміну між сільським господарством і промисловістю, не контрольованому підвищенню цін монополістами, які постачають селу засоби виробництва, скорочення попиту на сільськогосподарську продукцію через низьку платоспроможність основної маси населення.

За останні роки замість допомоги селу з нього вилучалися значні фінансові ресурси, яких було б достатньо для поновлення застарілої виробничої бази. Замість сприяння розвитку села диспаритет цін привів до значної зміни натуральних показників обміну, підвищення собівартості майже всієї сільськогосподарської продукції. Причому собівартість продукції зростала набагато швидшими темпами, ніж фактичні ціни реалізації.

З іншого боку, використовуючи своє монопольне положення, підприємства по заготівлі, зберіганню, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції різко підвищили ціни на свої товари і послуги, що стало однією із причин диспаритету цін між сільським господарством і названими сферами. Монополізм і нерегульованість міжгалузевих зв'язків у трансформаційний період сприяли зростанню збитковості сільськогосподарського виробництва. Аналіз роздрібних цін по основних видах продукції тваринництва свідчить, що продукція сільського господарства при переважаючій питомій вазі сировини у структурі ціни збиткова, а переробна промисловість і торгівля від реалізації готової продукції отримують значний прибуток.

Основні результати дослідження

У розвинених країнах особливості ціноутворення на продукцію сільського господарства багато в чому пов'язані із специфікою ринку цієї продукції, з особливостями дії законів попиту і пропозиції в сільському господарстві. Характерною рисою ринку сельскогосподарської продукції розвинутих країн є перевищення рівня пропозиції над рівнем його попиту. Це обумовлює тенденцію до формування цін на сільськогосподарську продукцію на заниженому рівні, що відбувається завдяки швидкому зростанню пропозиції і повільному зростанню попиту на неї. Таке явище пояснюється декількома причинами.

По-перше, високими темпами науково-технічного прогресу, які з часом зачіпають і сільське господарство та забезпечують значне зростання продуктивності праці і продуктивності сільськогосподарського виробництва. Наприклад, в США за останні 50 років продуктивність праці виросла більше ніж в 10 раз [1, с. 241].

По-друге, стійке надвиробництво пояснюється тим, що сільськогосподарські товаровиробники (особливо дрібні і середні) продовжують виробництво в колишніх або навіть зростаючих масштабах в умовах відносно низьких цін, оскільки вони відчайдушно намагаються утримати свій доход на постійному рівні [2, с. 244-272].

По-третє, причиною перевищення пропозиції над попитом є проблема фіксованості активів в сільськогосподарському виробництві. Вкладати капітал завжди легше, ніж вилучати його з виробництва. Фермер, який в період підвищення цін побудував нову ферму, навряд чи перестане її використати (а тим більше зруйнує її) при зниженні ціни на продукцію. Якщо він купив новий трактор то не захоче продавати його за нижчою ціною, тим більше, якщо подібні труднощі зазнають усі фермери.

По-четверте, слід зазначити важливу роль очікувань. У розвинених країнах поведінка фермера може визначатися як реальним рухом цін, так і очікуванням їх зміни. Так, зниження цін в деякому році не може вплинути на рівень виробництва сільськогосподарської продукції, якщо фермери не чекають їх зниження і в подальші роки.

По-п'яте, важливою причиною стійкого перевищення пропозиції над попитом в сільському господарстві являється постійний надлишок ресурсів на селі. Надлишок ресурсів призводить до надлишкової пропозиції. Можна було б припустити, що міжгалузева конкуренція, ринковий механізм повинні були б привести до масового переливання надмірних ресурсів з сільського господарства з відносно низьким рівнем цін і доходів у більш прибуткові несільскогосподарські галузі, що привело б до зменшення пропозиції на аграрному ринку. Таке переливання відбувається, але воно не призводить до повного вирівнювання цін і доходів, оскільки перетікання ресурсів з села ускладнене із-за імобільності ресурсів в сільськогосподарському виробництві. ціна сільськогосподарський попит

Переливання надмірних ресурсів в інші сфери діяльності у промисловості може здійснюватися на тому ж підприємстві шляхом його перепрофілювання. Тут частенько є можливість за допомогою колишніх виробничих ресурсів організувати виробництво іншої продукції, на яку є попит. У сільському ж господарстві із-за специфічних особливостей виробничих ресурсів така можливість практично відсутня.

Відносний надлишок ресурсів в сільському господарстві призводить до того, що на виробництво сільськогосподарської продукції витрачається надмірна кількість сукупного робочого часу, що обумовлює стійке виробництво зайвої продукції.

Збільшення ж попиту на сільськогосподарську продукцію виявляється у неспроможності встигати за зростанням його пропозиції, тому що в розвинутих країнах рівень доходів населення при високорозвиненому сільськогосподарському виробництві дозволяє наситити попит по більшості видів продуктів харчування на рівні науково-обгрунтованих норм споживання і вище.

Продукція села відрізняється від інших видів товарів і послуг тим, що зростання фізичної потреби в ній має певні межі. У якийсь момент, коли у людей продукти харчування в надлишку, зростання загального об'єму їх споживання повинне припинитися. Згідно із статистикою, збільшення доходу на душу населення в цілому призводить до менш ніж пропорційного зростання витрат на продукти харчування. Ця природна закономірність була уперше помічена німецьким статистиком Ернстом Энгелем і названа "законом Энгеля" [3].

Іншим чинником, стримуючим зростання попиту на сільськогосподарську продукцію, являється низький темп приросту населення в розвинених країнах. М.Трейси пише: ".середній показник щорічного природного приросту в країнах ЄС, який в 60-х роках складав близько 0,8 %, в 90-і роки впав до показника нижче 0,2 %"[3, с. 140].

Є також і інші демографічні і соціальні чинники, які можуть спричинити важливий вплив на попит сільськогосподарської продукції в розвинених країнах. Одним з таких чинників є усе зростаюче старіння населення. Підраховано, що до 2020 року в країнах ЄС цілому частка осіб старше 60 років збільшиться до 27 %, причому в літніх людей вона зросте серед жінок [4].

Загалом, люди старшого віку їдять менше. Тому наслідком таких змін у віковій структурі населення повинне стати зменшення споживання продуктів харчування в цілому. В сучасних умовах попит на сільськогосподарську продукцію може також стримуватися, а іноді і скорочуватися під впливом наукових і інших рекомендацій по раціональному харчуванню населення і здоровому способу життя. В результаті кількісне зростання попиту на продовольство потрапляє у стан, пов'язаний з обмеженими можливостями зростання споживання не лише з розрахунку на душу, але і з розрахунку на усе населення цих країн.

Дуже важливим чинником, що викликає відставання попиту від пропозиції, являється нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію за цінами. Оскільки в розвинених країнах потреби населення в продуктах харчування в основному задоволені, попит на сільськогосподарську продукцію не може вирости, навіть якщо ціни на неї значно знижуються. Американські учені С.Л. Брю і К.Р. Макконнэлл вважають: "...для фермерської продукції в цілому коефіцієнт еластичності складає від 0,20 до 0,25".

Ці цифри говорять про те, що ціни сільськогосподарських продуктів повинні були б знизитися на 40-50 % для того, щоб споживачі збільшили свої закупівлі усього лише на 10 %"[1, с. 245]. На більшість же промислових товарів коефіцієнт еластичності попиту більше 1,00, що означає високу міру залежності зміни величини попиту від зміни ціни. Невелике пониження у цій галузі цін може викликати набагато більший обсяг зростання величини попиту. Загальна сума доходу збільшується, незважаючи на зниження цін за рахунок зростання обсягу продажів.

З усього вищевикладеного зрозуміло, що в країнах з розвиненою ринковою економікою рівень пропозиції сільськогосподарської продукції значно перевищує рівень його попиту. Відмінності в особливостях дії законів попиту і пропозиції та формування ринкової рівноваги на ринках промислової і сільськогосподарської продукції стали причиною того, що між цими галузями склався стійкий диспаритет цін на користь промисловості.

У США за останні декілька десятиліть паритетне співвідношення погіршувалося. Якщо за даними професорів К.Р.Макконнэлла, С.Л.Брю [1] проаналізувати динаміку зміни цін за 1910 - 1990 роки на товари, що придбавалися фермерами, і цін на їх продукцію, то виявиться, що найбільш стійке співвідношення між ними складалося в 1910 - 1914 роках, потім, аж до 1950 року, слідували незначні розбіжності, і, починаючи з 1950 року, увесь подальший час ціни на товари, що придбавалися фермерами, росли швидше за ціни на їх продукцію. До 1990 року ціни, по яких фермери купували промислові товари, підвищилися в 12 разів, а по яких продавали свою продукцію, - тільки в 6 разів, тобто індекс паритету дорівнював 50 % [2].Щоб розв'язати проблему диспаритету і збалансувати кон'юнктуру аграрного ринку, держава в цих країнах проводить політику стримування, а іноді навіть скорочення пропозиції сільськогосподарської продукції. Це обумовлює спрямованість аграрної політики на поступове згортання державної підтримки виробництва фермерської продукції. Саме такий підхід лежить в основі здійснюваної в розвинути країнах в 90-і роки аграрної реформи.

Нині в нашій країні на ринку сільськогосподарської продукції також спостерігається перевищення рівня пропозиції над рівнем попиту. Як відомо, перехідна економіка розпочалася з падіння реальних доходів населення, скорочення попиту і, відповідно, з падіння виробництва і пропозиції сільськогосподарської продукції. Спад виробництва відбувається при ненасичених потребах населення у більшості продуктів харчування та при незадоволеному попиті .

Особливістю ринкової кон'юнктури в цих умовах є те, що пропозиція сільськогосподарської продукції і продовольства скорочується повільніше, ніж попит на них. Це пов'язано з нееластичністю виробництва і пропозиції продукції села, а попит на продовольство, навпаки, еластичний за доходами населення. Так, з 1991 по 2010 рік в Україні виробництво м'яса і м'ясопродуктів на душу населення за рік скоротилося з 84 до 68 кг(на 19 %), молока і молочних продуктів - з 472 до 245 кг( на 48 %), плодів і ягід з 128 до 38 кг (на 70 %), а виробництво овочів і картоплі навіть збільшилося відповідно з 128 до 177 кг(на 38 %) і з 322 до 408 кг(на 26 %). Споживання ж основних продуктів харчування на душу населення за цей період змінилося таким чином: м'яса і м'ясопродуктів зменшилося з 68 до 52 кг в рік (на 24 %), молока і молокопродуктів з 373 до 206 кг (на 45 %). Споживання хліба, овочів, картоплі і плодів залишилося на рівні 1991 року. Ці дані наочно свідчать про те, що в регресійній економіці попит на сільськогосподарську продукцію і продовольство падає швидше, ніж його виробництво. Попит за доходами на продукти харчування у протиріч розвинутим економікам еластичний.

Висновки

Таким чином, аграрна ринкова кон'юнктура в умовах трансформаційної економіки характеризується тим, що пропозиція продукції перевищує попит в умовах регресуючого ринку, що призводить до цінових диспропорцій на цьому ринку.

Попри те, що нині ринок сільськогосподарської продукції в нашій країні має деяку схожість з ринками європейських країн, застосовувати аграрну політику згортання державної підтримки в наших умовах не доцільно. Специфіка аграрного ринку в перехідній економіці і особливість дії на ньому законів попиту і пропозиції обумовлюють іншу спрямованість політики державного регулювання ринкових цін. Головна причина цього полягає у тому, що попит на продовольство в перехідній економіці еластичний по доходах населення, оскільки тут не досягнута ще межа насичення потреб. У зв'язку з цим державне регулювання аграрного ринку має бути спрямоване на розширення попиту на продовольство.

Така політика може створити сприятливу кон'юнктуру на ринку сільськогосподарської продукції і тим самим стимулювати зростання його пропозиції і виробництва. З урахуванням того, що попит еластичний за доходами, основними чинниками його зростання є збільшення реальних доходів населення і підвищення державних витрат на розширення попиту при виході економіки з кризового стану.

Проте для розширення попиту на продовольство необов'язково чекати загального зростання доходів, яке станеться в післякризовий період. Держава, не проводячи додаткових витрат зі свого боку, може сприяти підвищенню попиту на сільськогосподарську продукцію і продовольство шляхом введення прогресивнішої шкали оподаткування доходів населення, що веде до перерозподілу доходів на користь бідних шарів, у яких еластичність попиту на продовольство висока.

Підвищення ставки податків на високі доходи не приведе до зменшення попиту на продовольство з боку груп населення, що мають високі доходи, оскільки в цих групах практично досягнута межа насичення потреб в продуктах харчування і тому попит на нього нееластичний за доходами. Такий перерозподіл доходів може помітно збільшити попит на продовольство, а також послужити поштовхом до пожвавлення не лише аграрною, але і усієї економіки країни.

Виконані дослідження дозволяють прийти до висновку про недоцільність застосування в Україні методів цінового регулювання аграрного ринку, використовуваних нині в розвинутих європейських країнах. У перехідній економіці, де закони попиту і пропозиції аграрного ринку мають свою специфіку, цінове регулювання має бути спрямоване на розширення попиту на сільськогосподарську продукцію.

Список літератури

1. Макконнэлл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципи, проблемы и политика : В 2-х т. / Пер. с англ. 2-го издания. - М. : Республика, 1992. Т. 2. - С. 241.

2. Чаянов А.В. Основные идеи и формы организациисельскохозяйственной кооперации / А.В. Чаянов. - М.: Наука, 1991. - С. 244 - 272.

3. Самюелсон Пол А. Макроекономіка / Самюелсон Пол А., Норгаус ВільямД. Пер. з англ. - К.: "Основи", 1995. - С. 158 - 162.

4. Трейси М. Сельское хазяйство и продовольствие в экономике развитых стран: Введение в теорию, практику и политику / Трейси М. - Пер. с англ. СПб. : Экономическая школа, 1955. - С. 152.

Размещено на Allbest.ru