Оцінка ефективності реалізації принципів соціальної відповідальності підприємствами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка ефективності реалізації принципів соціальної відповідальності підприємствами

В статті проаналізовано сучасні підходи до трактування соціальної відповідальності в менеджменті, а також моделі граничних витрат підприємства на підвищення рівня соціальної відповідальності бізнесу. На підставі виявлених закономірностей запропоновано окремі економічні важелі управління соціальною відповідальністю підприємства, які мають створювати ефект підвищення конкурентоспроможності, стимулювання інноваційного розвитку.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Зарубіжний досвід ведення бізнесу засвідчує, що додержання принципів етичних підходів до суспільства в цілому й до своїх співробітників, зокрема, є ознакою високого рівня менеджменту, а компанії, в яких приділяється гідна увага персоналу, створенню необхідних і комфортних умов для роботи, є надійними партнерами у взаємовідносинах [7].

Проблема соціальної відповідальності та етики бізнесу довгий час залишалася поза увагою вітчизняних економістів, однак в останнє десятиліття набуває все більшої актуальності, що обумовлене розвитком до процесів глобалізації, інтеграції. Сьогодні все більш популярним стає термін «соціальна відповідальність», однак впровадження міжнародних стандартів з соціальної відповідальності має формальний характер. Така ситуація, на наш погляд, пов'язана з методологічною нез'ясованістю об'єкту, предмету соціальної відповідальності, інструментів її реалізації, важелів, критеріїв її оцінювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Соціально відповідальний підхід в менеджменті, основи якого були закладені ще в 30-х роках ХХ ст. завдяки благочинній суспільній діяльності Е.Карнегі, Дж. Рокфеллера, Роберта Е.Вуда, набув поширення у 50-х роках, чому значною мірою сприяла праця Ховарда Р. Боуена «Соціальна відповідальність бізнесмена».

У поширенні концепції соціально відповідального менеджменту в управлінні вітчизняними підприємствами деякі автори вбачають ознаки соціалізації економіки, актуальність якої підкреслюється Зайцевим Ю.К. [3.

Мескон М., Хедоурі Ф., Альберт М. не відділяють соціальну відповідальність менеджменту від корпоративної або фінансово-економічної та визначають її як певний рівень добровільної реакції організації на соціальні проблеми суспільства [5], відповідно до чого соціальна відповідальність виникає тоді, коли підприємство «перевиконує» нормативи юридичної відповідальності. В своїй роботі [5] вчені наголошують, по-перше, що організація соціально відповідальна, коли максимально збільшує прибуток, не порушуючи норм державного регулювання, виконуючи таким чином економічну функцію виробництва продукції та послуг, необхідних для суспільства з вільною ринковою економікою, забезпечуючи одночасно роботу для громадян та максимальні прибутки та винагороду для акціонерів. Такої думки дотримувався й нобелевський лауреат Мілтон Фрідмен, за висловом якого істинна роль бізнесу полягає «у використанні його енергії та ресурсів в діяльності, спрямованій на збільшення прибутку за умов, що він додержується правил гри та приймає участь у відкритій конкурентній боротьбі, не вдаючись до шахрайства та обману» [5].

По-друге, організація, в доповнення до соціально відповідального економічного характеру, зобов'язана враховувати людські та соціальні аспекти впливу своєї ділової активності на працівників, споживачів та місцеві громади. Ф.Котлер відмічає, що публіка захоплюється компаніями, які залишаються вірними служінню в першу чергу інтересам суспільства, а не своїм власним, та виділяє три напрямки соціальної відповідальності: правова поведінка; етична поведінка; соціально відповідальна поведінка - в роботі з покупцями, представниками інших зацікавлених сторін [4]. Степанова О.В. визначає соціально відповідальне управління підприємством як процес управління з інтеграцією заходів соціальної та екологічної спрямованості до основної діяльності підприємства, що виходять за межі створення прибутку та законодавчо встановлених соціальних стандартів у контексті підвищення добробуту суспільства та локальної громади зокрема, а також забезпечення сталого розвитку [11].

Поряд з поліаспектністю та глибиною досліджень проблем соціальної відповідальності в менеджменті, зберігається формальний характер практики соціально відповідального менеджменту вітчизняних підприємств, що стримує їх розвиток, у зв'язку з чим потрібує поглибленого вивчення проблема оцінювання ефективності реалізації принципів соціальної відповідальності підприємствами.

Формулювання цілей статті. Виходячи з зазначеного, метою даної статті є визначення підходів до оцінки ефективності реалізації принципів соціальної відповідальності підприємств з використанням моделей граничних витрат.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Методологічною основою соціальної відповідальності підприємства є «концепція соціальної відповідальності бізнесу» (the Socially-Responsible Business concept), відома в Україні з кінця 90-х років XX ст. Вона вважається запозиченою з теорії і практики західного бізнесу і грунтується на працях А. Сміта і Д. Рікардо, які досліджували проблему узгодження приватного та громадського інтересів [8].

Теоретичний базис концепції становлять роботи Ф. Берлі, Г. Мінза, А. Мюллер-Армак, Л. Ерхарда та ін. Перші грунтовні праці на тему соціальної відповідальності з'явилися в 1940-1950-х роках в роботах П. Друкера і Х. Боуена. Останній у своїй книзі «Соціальна відповідальність бізнесмена» (1953 р.) розглянув, як «усвідомлення ширших соціальних цілей при прийнятті ділових рішень може приносити соціальні та економічні вигоди суспільству» [7, с.114].

При розгляді соціальної відповідальністі як загальнометодологічного поняття, що виражає «суспільні відносини в суспільстві з приводу регламентації діяльності», виділяють два способи її реалізації: 1) через різні форми соціального контролю (громадська думка, статут, закон); 2) розуміння громадськими суб'єктами своєї суспільної ролі [2].

Постає методологічне питання визначення суб'єкта (хто), об'єкта (перед ким) та предмета (за що) відповідальності організації.

Ідеї соціальної відповідальності в менеджменті втілені у міжнародному стандарті OHSAS 18001, яким визначені суб'єкти соціальної відповідальності - організація або економічний об'єкт, що несе відповідальність за виконання вимог даного стандарту, включаючи весь персонал. Вимоги стандарту визначають предмет соціальної відповідальності, а саме: примусова праця, свобода об'єднань, права на колективний договір, рівна оплата чоловікам і жінкам за рівноцінну роботу; дискримінація, представники працівників, мінімальний вік, професійна реабілітація та зайнятість інвалідів, надомна праця; найгірші форми дитячої праці та форми дискримінації жінок [12].

Інший документ, що визначає площину соціальної відповідальності підприємства - міжнародний стандарт OHSAS 18001 «Система менеджмента професійної безпеки та здоров'я», предметом соціальної відповідальності в якому визначені професійні ризики в сфері безпеки та здоров'я [6].

Міжнароний стандарт ISO14000 «Системи екологічного менеджменту» визначає вимоги до системи екологічного менеджменту підприємства, чим сприяє розширенню предметної області соціальної відповідальності підприємства, зафіксованої в стандартах, - екологічна політика організації та її вплив на навколишнє середовище.

З метою з'ясування чинників, які можуть спонукати підприємство до соціально відповідальної поведінки, розглянемо приклади та спробуємо дістатися причин соціально невідповідальної поведінки. Яскравим прикладом може слугувати скорочення персоналу на період міжсезоння санаторно-курортними закладами з метою зменшення збитків. На перший погляд, заперечення, що це не є проблемою соціальної невідповідальності, а, швидше за все, це галузева проблема сезонності функціонування, може бути частково справедливим (за інших рівних умов), але тільки якщо в якості суб'єктів соціальної відповідальності розглядати керівництво санаторно-курортного закладу. Розширення ж кола соціально відповідальних суб'єктів в даному випадку - до рівня засновників, зацікавлених сторін державного управління, тощо, - загострює соціальний характер проблеми.

У 2010 р. рівень вибуття працівників, за даними статистично-аналітичного огляду стану ринку праці в Україні, становив 28,1%, при цьому з економічних проблем було вивільнено 39,0%. Крім цього, 13,6% працівників (у % до середньооблікової кількості працівників) знаходились у відпустках без збереження заробітної плати, 3,4% були переведені на певний робочий день [10]

В таблиці 1 наведені дані, які відбивають масштаби скорочень та нестабільності персоналу в санаторно-курортних закладах (СКЗ), розташованих в різних регіонах України.

Хоча коефіцієнт плинності в більшості досліджених регіонів і менший за загальний показник по ринку праці країни, однак він має тенденцію до збільшення. Спостерігається тенденція до зменшення середньоспискової чисельності працівників.

Щорічні сезонні скорочення - це масштабне соціальне явище, адже порушується не тільки стабільність соціально-психологічного клімату внутрішнього середовища СКЗ, фактично відбувається призупинення професійної діяльності лікарів, сестер медичних на період від 3 до 7 місяців. Аби не втратити навички, спеціалісти змушені здійснювати пошук більш тривало стабільної роботи, і поступово зайнятість на сезонних курортах перетворюється на спосіб проведення відпустки за основним місцем роботи.

Таблиця 1.Порівняльні дані про рух (вибуття) кадрів санаторно-курортних закладів окремих регіонів України за 2006, 2010 рр.*

Запровадження економічних механізмів соціальної відповідальності менеджменту в подібних випадках слугуватиме ще одним фактором мотивації до більш ефективної реалізації управлінських функцій. Підприємство має усвідомлювати свою відповідальність за працівників, яких воно наймає для виконання певних робіт, в плані створення умов для тривало стобальної праці на підприємстві. Таке розуміння етичності у відношенні до працівника передбачає економічну обґрунтованість необхідної кількості робочих місць, адже причини скорочень, продемонстрованих в табл. 1, - не тільки в зменшенні обсягів обслуговування, а й в штатних нормативах чисельності працівників, які сьогодні потребують перегляду, оптимізації у зв'язку із змінами в технології обслуговування.

Адекватними ринковому попиту мають бути плани з обсягів обслуговування. Очевидно, що чим більший обсяг обслуговування в період «високого» сезону, тим більший коефіцієнт валового обороту робочої сили (відношення кількості прийнятих і вибулих до середньооблікової кількості працівників). Звільнення працівників по закінченню сезону матиме характер негативних зовнішніх ефектів, який, на відміну від традиційного їх трактування, виникає не одночасно с процесом надання послуг, а через певний проміжок часу.

На рис. 1 проілюстровано рішення СКЗ щодо обсягу виробництва послуг на конкурентному ринку. Припустимо, що підприємство має виробничу функцію з фіксованими пропорціями виробничих факторів, тобто, кількість вивільнених працівників по закінченню сезону може бути зменшена тільки за рахунок зменшення обсягу виробництва. Проаналізуємо природу такого зовнішнього впливу, який класифікуються в даному дослідженні як соціально невідповідальне явище.

Рис. 1. Зміна витрат виробництва на збереження сезонних працівників

соціальний економічний відповідальність

Рис. 2. Ефективний рівень вивільнення працівників

Ціна на санаторно-курортну послугу р1 знаходиться на перетині кривої попиту. Крива МС є типовою кривою гранічних витрат підприємства. СКЗ максимізує прибуток при наданні обсягу послуг q1, при якому гранічні витрати дорівнюють ціні (і дорівнюють гранічному доходу, оскільки СКЗ приймає ринкову ціну як завдану). При зміні санаторієм обсягу послуг сумарні втрати працівників, які вивільнятимуться, також змінюються. На рис. 1 ці зовнішні витрати подані як крива гранічних зовнішніх витрат (МЕС). Таким чином, з точки зору суспільства підприємство здійсню занадто великий обсяг обслуговування. Ефективний обсяг обслуговування знаходиться на рівні, при якому ціна послуги дорівнює гранічним витратам вивільнених працівників. Такі граничні витрати являють собою граничні витрати виробництва плюс граничні витрати від вивільнення працівників. На рис. 1 ця крива отримана шляхом додавання граничних витрат та граничних зовнішніх витрат для кожного обсягу виробництва, тобто MSC = MC+MEC. Крива MSC перетинає лінію ціни при обсязі послуг q*. Оскільки в даному випадку тільки один СКЗ здійснює обслуговування, ринкова ціна послуг залишається незмінною, однак санаторій надає забагато послуг (q1 замість q*) та звільняє значну кількість працівників. Зменшення обсягу послуг призведе до падіння рентабельності виробництва.

Отже, за незмінної технології, параметрів попиту зовнішній негативний ефект може бути зменшений тільки за рахунок зниження обсягу обслуговування. Це може бути досягнуто за рахунок, скажімо, податку на «зайвий» обсяг обслуговування, як у випадку забруднення оточуючого середовища [9] . Однак це не сприятиме вирішенню соціальної проблеми зайнятості. Замість сплати штрафу санаторій може вжити заходів щодо подовження тривалості сезону, тим самим зменшивши втрати доходу персоналу в період зупинки. Звичайно, в складних ринкових умовах жорсткої конкуренції це пов'язане з додатковими витратами та потребуватиме професійних зусиль менеджменту. В результаті таких заходів подовження сезону може зменшити здійснюваний зовнішній вплив, не скорочуючи обсяг послуг в такому ступені, як це довелося б зробити при технології з фіксованими пропорціями (рис. 2).

Горизонтальна вісь являє собою рівень вивільнення працівників. В точці А рівень вивільнення працівників відповідає обсягу послуг, який максимізує прибуток. Крива MSC - це граничні витрати вивільнених працівників (втрати суспільства від звільнення). Вона співпадає з кривою MEC, описаною вище. Крива МСА являє граничні витрати на зниження рівня вивільнення працівників та вимірює додаткові витрати санаторію на розширення часових меж сезону. Крива МСА має спадний ухил, оскільки граничні витрати на зниження рівня вивільнення низькі, коли це скорочення невелике, та високі, коли воно суттєве.

Ефективний обсяг вивільнення Е* знаходиться в точці В, де граничні суспільні втрати від вивільнення в обсязі Х3 дорівнюють гранічним витратам на скорочення обсягу вивільнення. Якщо, наприклад, рівень вивільнення нижчий за Е*, наприклад, становить Е0, то граничні витрати на зниження рівня вивільнення Х5 та збитки санаторію від «зайвих» втрат вищі, ніж граничні суспільні втрати Х4, тому рівень вивільнення незначний. Однак якщо рівень вивільнення знаходиться на Е1, граничні суспільні втрати Х4 вищіё ніж граничні витрати на скорочення рівня вивільнення (Х1) та обсяг вивільнення збільшується.

Мотивація СКЗ до скорочення обсягу вивільнення до рівня Е* можлива з використанням таких інструментів, як корпоративні стандарти, подібно до діючих міжнародних стандартів соціальної відповідальності, сплата за вивільнення, тимчасові дозволи на них та ін.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок в даному напрямку.

Сучасні тенденції розвитку вітчизняних підприємств викривають нові аспекти соціальної відповідальності бізнесу - управління, здатне на реалізацію максимально можливих заходів із забезпечення стійкості функціонування з метою створення та збереження сприятливого робочого клімату в організації через гарантію стабільності зайнятості кваліфікованих працівників, зокрема. Створення економічних механізмів ведення соціально відповідального бізнесу не тільки забезпечуватиме конкурентну перевагу вітчизняних підприємств через підвищення мотивації персоналу та ефективне застосування сучасних систем менеджменту, а й відповідатиме одному з найголовніших завдань сучасної економічної науки - посилення соціального фактору в управлінні економікою, напротивагу сучасній антигуманності. За певних умов, при наявності відповідних механізмів, соціальна відповдіальність може перетворитися на потужний стимул інноваційного розвитку вітчизняних підприємств.

Перспективи подальших досліджень пов'язані з апробацією запропонованих моделей на прикладі управління соціальною відповідальністю суб'єктів господарювання.

соціальний економічний відповідальність

Література

соціальний економічний відповідальність

1. Грицина Л. А. Вплив факторів на формування соціальних пріоритетів у діяльності машинобудівних підприємств / Л. А. Грицина // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2008. - Т. 2, № 5. - С. 131-134.

2. Дерев'янченко А.А. Соціальна відповідальність у системі корпоративного управління. - М.: Перспектива, 2005. - 240 с.

3. Зайцев Ю.К. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства. - К.: КНЕУ, - 2002. - 188 с.

4. Котлер Ф., Келлер К.Л. Маркетинг менеджмент. - СПб.: Питер, 2010. - С. 754-756

5. Мескон А. Основы менеджмента / Альберт М ., Мескон А., Хедоури Ф.. - М. : Дело, 2002. - 704 с.

6. Міжнародний стандарт OHSAS 18001 «Система менеджмента професійної безпеки та здоров'я» / Доступно з : http://pelta.org/standards/OHSAS_18001_2007_perevod.zip

7. Момот О.І. Менеджмент якості та елементи системи якості : [Навч. посібник]. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - С. 134

8. Ниязова М.В. Подходы к социальной ответственности вуза //Планирование инновационного развития экономических систем: Труды конф. / Под ред. В.В. Глухова, А.В. Бабкина. - СПб: Изд-во Политехн. ун-та, 2007. - С. 677-682.

Размещено на Allbest.ru