Потенціал та соціальні орієнтири регіональних економік: проблеми і перспективи реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Потенціал та соціальні орієнтири регіональних економік: проблеми і перспективи реалізації

Л.Г. Богуш

Анотації

Досліджено особливості та перспективи соціально-економічного розвитку регіонів України у контексті оптимізації їх потенціалу щодо розв'язання нагальних проблем реалізації соціальних орієнтирів, зумовлених потребами усталення суспільного прогресу та ефективного включення в систему глобалізованого господарювання.

The features and prospects of socio-economic development of Ukrainian regions in the context of optimizing their potential for solving urgent problems of social orientations, caused by the needs of sustainable social progress and effective inclusion in the globalized economy, are investigated.

Ключові слова: соціально орієнтована економіка, диверсифікація господарювання, соціальне забезпечення, регіон.

Key words: socially oriented economy, economic diversification, social protection, region. економічний регіон господарювання

Постановка проблеми. Соціальна орієнтація національної економіки та її регіональних підсистем є невід'ємною умовою усталення темпів та оптимізації пропорцій суспільного й господарського розвитку, забезпечуючи належне відтворення та нарощування його людського, професійно-кваліфікаційного та інноваційного потенціалів, підтримуючи фундамент суспільної злагоди, стимулюючи соціальну відповідальність бізнесу та впровадження гуманістичних концепцій управління виробництвом. Основними напрямами становлення й усталення соціально орієнтованої ринкової економіки України та її регіонів, що ґрунтується на стабілізації і розширенні ринку праці, нарощуванні інтелектуального та професійно-кваліфікаційного потенціалу, стимулюванні продуктивної зайнятості, застосуванні обґрунтованих стандартів в унормуванні основ соціального забезпечення і захисту зайнятого і незайнятого населення, розвитку регулюючих і контролюючих інститутів громадянського суспільства, є:

- диверсифікація та модернізація господарських комплексів у відповідності з регіональним ресурсним потенціалом та потребою посилення їх наукоємності й інноваційності, формування та забезпечення ефективного функціонування в регіональних економіках кластерів виробництв замкненого циклу;

- підтримання суспільно безпечних параметрів і динаміки диференціації населення за характеристиками майновими, доходів і витрат;

- реалізація цільових програм збереження та поліпшення медико-демографічних характеристик локальних і регіональних громад;

- підтримання належної доступності та якості задоволення їх матеріально-побутових і соціально-культурних потреб у розрізі суспільно необхідного та приватного компонентів;

- реалізація гарантій доступності загальної і професійної освіти, а також джерел і каналів суспільно необхідної інформації, призначеної для підвищення конкурентоспроможності окремих індивідів й соціальних груп;

- раціоналізація трансакційних витрат, пов'язаних з механізмами удосконалення особистісного інтелектуального та професійно-кваліфікаційного рівня, а також ведення і координації економічної, підприємницької та інноваційної діяльності;

- досягнення екобезпечності середовища життєдіяльності локальних і регіональних громад, у тому числі в контексті ближчих і віддалених перспектив ресурсного освоєння та господарського використання територій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методологічну основу дослідження соціальних аспектів та орієнтирів поточного і перспективного розвитку регіональних підсистем національної економіки складають численні праці з проблем підвищення ефективності системного управління сукупністю суспільних процесів [1; 5; 12-13], диверсифікації сфери зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці та коригування майнового розшарування економічно активного населення [3; 4; 6; 8; 14-16; 19], вдосконалення механізмів задоволення його суспільно необхідних потреб [2; 5; 11-12; 17; 20], розв'язання гострих проблем оптимізації стартових можливостей і соціального захисту [7; 9-11; 18-19]. Фахівці довели залежність результатів господарювання та перспектив сталого суспільно-економічного розвитку регіонів від системної реалізації чинних гарантій у сфері відтворення людського капіталу і трудоресурсного забезпечення, а також від конкурентоспроможності зайнятих і суб'єктів господарювання, яка в свою чергу пов'язана насамперед з територіальними умовами вдосконалення і реалізації їх професійно-кваліфікаційного, підприємницького та інноваційного потенціалу.

Постановка завдання. Метою статті є визначення особливостей і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів України у контексті оптимізації їх потенціалу щодо розв'язання нагальних проблем реалізації соціальних орієнтирів, зумовлених потребами усталення суспільного прогресу та ефективного включення в систему глобалізованого господарювання.

Виклад основного матеріалу. Зважаючи на критерії якості регіональної політики, що відповідають визначеним вище напрямами становлення й усталення соціально орієнтованої ринкової економіки України та її регіонів, результати реалізації цієї складової державного управління соціально-економічним розвитком України оцінюються неоднозначно. Поряд з позитивними явищами і тенденціями регіонального розвитку (це, зокрема: протидія органів законодавчої влади стрімкому згортанню мережі об'єктів соціального призначення ланок освіти, охорони здоров'я, культури; локальні проекти з відродження інфраструктури дошкільної і середньої освіти, підвищення ефективності організаційно-економічного механізму надання суспільно необхідних послуг на засадах загальнообов'язкового страхування; реалізація низки різномасштабних проектів модернізації та подальшого розвитку дорожньо-транспортної й комунальної інфраструктури; фінансове, податкове, інформаційно-методичне стимулювання регіональних та місцевих ініціатив з пожвавлення підприємницької активності населення в сферах дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва, переробної промисловості, індивідуального житлового будівництва, послуг, туризму), слід відмітити низку негативів і загроз.

Серед них - неефективність державної політики щодо інноваційної трансформації господарських комплексів регіонів, у тому числі в частині забезпечення відповідної спеціалізації ВЕЗ, стимулювання становлення територіальних кластерів сфери послуг та інноваційної інфраструктури; перманентний брак бюджетних ресурсів на задоволення суспільно необхідних матеріально-побутових і соціально-культурних потреб населення (визначення останніх здійснюється практично без урахування галузевих стандартів і норм, лише виходячи з практики фінансування у короткостроковій ретроспективі), а також на модернізацію інфраструктурного забезпечення територіальних громад, що вкрай загострюється на рівні місцевих бюджетів; щорічна ситуативність механізмів дотування відповідних статей видаткової частини регіональних бюджетів та подальшого перерозподілу цих коштів серед територіальних громад; низький рівень фінансування державних і регіональних програм контролю санітарно-епідеміологічної ситуації, профілактики захворюваності серед населення передпрацездатного і працездатного віку, оновлення інженерних мереж та дотримання вимог екобезпеки господарювання; самоусунення профільних державних органів від здійснення належного контролю за працевлаштуванням, умовами та оплатою праці на недержавних підприємствах.

Попри розширення переліку регіонів, у яких обсяги виробництва валового регіонального продукту в розрахунку на 1 особу перевершували середньоукраїнський, з 5 у 2006 р. (м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Полтавська, Запорізька області) до 7 - у 2010 р. (м. Київ, Дніпропетровська, Донецька, Полтавська, Київська, Запорізька, Харківська області), скорочення зазначених показників відносно середньоукраїнського в розглянутому періоді зареєструвалося в 16 адміністративно-територіальних утвореннях, коливаючись від -0,4-1,1% на Тернопільщині, Кіровоградщині, Сумщині, Чернігівщині до -7,4-14,7% в Івано-Франківській, Рівненській, Донецькій, Запорізькій областях. Окрім м. Києва, де обсяги виробництва ВДВ у розрахунку на 1 особу в 2010 р. сягали 90 і більше відсотків середньоукраїнських показників за 12 з 15 основних видів економічної діяльності, що обліковуються КВЕД, достатньо високий рівень диверсифікації та порівняно краща ефективність функціонування господарських комплексів зафіксовані передусім у столичному регіоні, південних, південно- й північно-східних прикордонних адміністративно-територіальних утвореннях, через які проходять транскордонні шляхи сполучення міжнародного значення, а також у низці центральних областей старого індустріального освоєння. У Київській та Одеській областях обсяги виробництва ВДВ у розрахунку на 1 особу в 2010 р. становили 90% і більше їх середньоукраїнських величин по 10 видах економічної діяльності, в м. Севастополі - по 9, на Дніпропетровщині й Харківщині - по 8, у Запорізькій області - по 7, у Криму, на Донеччині, Миколаївщині та Полтавщині - по 6, тоді як у Вінницькій, Волинській, Тернопільській областях - лише за 2 видами економічної діяльності, а на Закарпатті - за жодним з них. Поряд з цим значна частина ланок спеціалізації регіонів з гіршими показниками виробництва ВДВ за основною масою облікованих видів економічної діяльності представлена сферами освіти та державного управління, що в сучасних вітчизняних реаліях відображає не стільки поступ у напрямку постіндустріальної модернізації господарства України, скільки потужну експлуатацію уявлень населення і роботодавців щодо ролі вищої освіти в здобутті та підтриманні гідного соціального статусу, в першому випадку, та бюрократизованість й надмірну фрагментацію функцій органів влади усіх рівнів, у другому.

Що стосується структури виробництва ВДВ, то серед переважної більшості регіонів України, які продовжують зберігати агропромислову спеціалізацію господарства, перші місця посідають Полтавська, Черкаська, Сумська, Кіровоградська, Рівненська, Вінницька та Херсонська області, де на сумарну частку сільського господарства, мисливства, лісового господарства, рибальства і рибництва, добувної і переробної промисловості, а також діяльності з виробництва і розподілення електроенергії, газу й води в 2010 р. припадало 55,31-40,18% ВДВ у розрахунку на 1 особу (для порівняння, в цілому по Україні - 34,19%). Найбільш аграрними із зазначених регіонів за співвідношенням ланок економіки є Тернопільська, Чернівецька та Волинська області (19,48-16,94% ВДВ), тоді як найрозвинутішим промисловим комплексом володіють Полтавщина, Сумщина і Рівненщина, де на ланки добувної і переробної промисловості, а також на діяльність з виробництва та розподілення електроенергії, газу і води в 2010 р. припадало 42,38-26,43%. Натомість переважно промислова спеціалізація економіки властива східним Луганській, Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областям, які залишаються найпотужнішими індустріальними регіонами країни (50,9-38,54% ВДВ виробляється в ланках добувної, переробної промисловості та діяльності з виробництва і розподілення електроенергії, газу й води при 25,9% - по країні в цілому). Специфічна на фоні решти регіонів структура господарства сформувалася в: АР Крим, м. Севастополі, Закарпатській, Київській і Львівській областях (найбільш спільними рисами для них є посилена, порівняно зі структурою економіки України в цілому, орієнтація на нематеріальне виробництво - освіту, охорону здоров'я та соціальне забезпечення, державне управління, діяльність готелів та ресторанів, а також на будівництво та діяльність транспорту і зв'язку за доволі значної частки сільського господарства, мисливства, лісового господарства, рибальства і рибництва); Одеській області (діяльність транспорту та зв'язку, готелів і ресторанів, державне управління); Харківській області та м. Києві (виразно на загальноукраїнському фоні представлені торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, фінансова діяльність в поєднанні із доволі значною часткою ВДВ, виробленою в будівництві, а також діяльності в транспорті й зв'язку).

Загалом висвітлена ситуація засвідчує: 1) низьку ефективність вітчизняної регіональної політики в сфері диверсифікації та інноваційної модернізації національного господарства, а також стимулювання відповідного розвитку депресивних регіонів (передусім праценадлишкових з традиційною аграрною спеціалізацією); 2) недостатню урегульованість фіскальної системи України, коли оподаткування здійснюється за місцем розташування центральних офісів підприємств, а не виробництв безпосередньо; 3) низьку частку виробництв замкненого циклу в поєднанні зі значним рівнем тінізації регіональних господарств; 4) сировинно- й напівфабрикатно-експортну та транзитну спеціалізацію економіки України в цілому.

Доволі тісна кореляція між обсягами виробництва ВРП і ВДВ та рівнем доходів, оплати праці й витрат (насамперед за "обов'язковими" статтями) населення регіонів України відіграє вагому пряму та опосередковану роль (пов'язану з потенціалом наповнення місцевих і регіональних бюджетів, рівнем їх дотування з державного бюджету, а відтак - масштабами видатків на задоволення соціальних потреб та розвиток інфраструктури) у формуванні та підтриманні як просторових параметрів необґрунтованої соціальної нерівності, так і суспільних та індивідуальних факторів і механізмів обмеження або стимулювання освітніх і трудових міграцій, інших активних заходів із забезпечення продуктивної зайнятості та вертикальної соціальної мобільності населення.

Висвітлюючи важливу роль спеціалізації територіальних господарств у визначенні регіональних диспропорцій соціального розвитку, слід насамперед відмітити доволі тісний прямий зв'язок між регіональною диференціацією середньомісячної заробітної плати та: обсягами споживання населенням платних послуг; масштабами розв'язання проблем з підвищення рівня забезпеченості населення житлом; рівнем обладнання житлового фонду інженерними системами, в першу чергу такими, як опалення та гаряче водопостачання, наявність яких характеризує вищий рівень комфортності житла; доступністю для населення шкільного віку новітніх і приватних денних загальноосвітніх навчальних закладів з модерними навчальними програмами та сучаснішим технічним забезпеченням учбового процесу; забезпеченістю систем розселення функціонуючими дошкільними навчальними закладами; усталеною структурою мережі та студентського контингенту вищих навчальних закладів за рівнями акредитації (у регіонах, де мешкає низькодоходне населення, спостерігається переважання ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, що передусім є наслідком історично сформованої господарської спеціалізації цих адміністративно-територіальних утворень); частками студентів, які навчаються за рахунок державного, місцевих бюджетів, коштів центральних органів виконавчої влади і юридичних осіб, а також власне місцевих бюджетів у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації (кращі показники - у регіонах з порівняно вищим рівнем зарплати).

Поряд з рівнем доходів та оплати праці регіональні диспропорції соціально-економічного розвитку посилюються його інфраструктурним забезпеченням, що проявляється, зокрема, у:

- рівні побутового навантаження (у тому числі внаслідок недостатньої забезпеченості населення житлом та незадовільного рівня його інженерного обладнання, низки проблем транспортної доступності населених пунктів і районів у них, а також економічної неефективності функціонування високотехнологічних об'єктів комунального господарства у сільських системах розселення та малих містах);

- територіальній доступності та галузевій ефективності функціонування об'єктів дошкільного виховання, загальної середньої освіти, професійно-технічної підготовки, охорони здоров'я (насамперед багатопрофільних лікарняних закладів та лікарських амбулаторій), культури (масових клубних та бібліотечних установ, закладів естетичного виховання дітей і молоді).

Загалом сучасні структурно-динамічні зміни сукупних та грошових споживчих витрат домогосподарств України відповідають тенденціям розвитку країн з перехідною економікою, що перебувають на етапі розбудови ринкового господарства. В умовах глобалізованої фінансово-економічної кризи поточний етап суспільно-економічного розвитку, зокрема, характеризується збереженням вагомих часток споживчих витрат перш за все у сфері задоволення обов'язкових потреб - у житлі та його обслуговуванні, транспортних послугах.

Факторами низької ефективності регіональної політики у сфері реалізації актуальних соціальних орієнтирів господарювання в останні роки, зокрема, були:

- зволікання з розробкою та адаптацією на регіональному рівні державних соціальних стандартів, перелік яких визначено Законом 2000 р., що призводить до незбалансованості правових гарантій і бюджетних зобов'язань, затвердження фінансово слабко обґрунтованих та взаємоповторюваних державних і регіональних програм, сприяє суб'єктивному розподілу доступних ресурсів органами влади різних рівнів та їх нецільовому використанню;

- кон'юнктурність механізмів визначення першочергових заходів державної соціальної політики та їх реалізації на регіональному рівні, що відображається в розпорошенні відповідного ресурсного забезпечення, незадовільному врахуванні потреб конкретних територіальних громад;

- недостатня розробленість нормативно-правової бази розвитку ринку послуг соціального призначення, а також невідповідність пропонованих механізмів акумуляції позабюджетних ресурсів на задоволення потреб у житлі, охороні здоров'я, професійній освіті фінансовим і майновим реаліям широких верств населення.

В цьому контексті ієрархія викликів для регіональної політики України на поточному етапі соціально-економічного розвитку охоплює:

- нагальність формування та впровадження цілісної системи соціальних стандартів і гарантій, покликаних забезпечувати належну якість відтворення і життєдіяльності населення, а також методик і механізмів їх адаптації, реалізації та корекції на регіональному і локальному рівнях;

- потребу збалансування обсягів та усталення механізмів фінансування видатків місцевих і регіональних бюджетів на задоволення суспільно необхідних матеріально-побутових і соціально-культурних потреб населення;

- важливість забезпечення ефективного контролю та коригування негативних змін і загроз ускладнення медико-демографічної і міграційної ситуації;

- необхідність підвищення ефективності механізмів стимулювання продуктивної зайнятості населення в системах розселення в межах комплексу заходів, представлених відповідними загальнодержавними і регіональними програмами, фінансовими, організаційно- та інформаційно-методичними ініціативами служб зайнятості, роботодавців, підприємницьких структур, добровільних громадських об'єднань;

- доцільність цільового коригування інвестиційного клімату в регіональних та локальних адміністративно-територіальних утвореннях нормативно-правовими, фіскальними, програмними та адміністративними важелями;

- важливість підтримання соціальної злагоди та стабільності, зокрема, в її суспільно-політичному, культурно-ідеологічному, міжетнічному та міжконфесійному аспектах;

- потребу оптимізації методик визначення основних типів проблемних територій (депресивних, відсталих, кризових, особливої функціональної або проблемної орієнтації, особливих режимів господарювання), процедур моніторингу систем їх соціально-економічних характеристик, а також механізмів санації, у тому числі на засадах: виконання спільних програм взаємовигідного розвитку проблемних і передових регіонів; започаткування локальних точок зростання в сферах переробної промисловості, що функціонує на місцевій сировині, обслуговування і туризму, новітніх технологій та інноваційного супроводу підприємницької діяльності;

- нагальність удосконалення механізмів розв'язання гострих соціальних проблем територіального розвитку, зокрема щодо забезпечення можливостей вертикальної соціальної мобільності населення, профілактики його маргіналізації, адаптації молоді в суспільстві й на ринку праці.

До найсуттєвіших проблем, які нагально потребують системного розв'язання (з використанням комплексного програмного підходу та індикативного планування) з метою оптимізації пропорцій соціально-економічного розвитку регіонів та активізації сприятливих можливостей зростання, пов'язаних зокрема з їх соціальною підсистемою, належать:

- структурна перебудова та модернізація житлово-комунального господарства, науково-освітнього комплексу, індустрії дозвілля і відпочинку, сфери охорони і відтворення здоров'я, підвищення екологічної безпеки господарювання в житлово-комунальній і рекреаційній галузях, а також природного та антропогенного (побутового, виробничого) середовища життєдіяльності населення;

- поліпшення інвестиційного клімату та конкурентного середовища в сфері виробництва вітчизняних товарів і послуг соціального призначення, регулювання розвитку їх внутрішнього ринку та конкурентоспроможності на засадах забезпечення належного контролю якості, а також доступності в межах законодавчих гарантій;

- зміцнення та підвищення економічної ефективності використання науково-технічного, соціально-економічного, природного потенціалу експортоорієнтованих ланок з виробництва послуг соціального призначення (насамперед професійної освіти, спеціалізованої медичної допомоги, санаторно-курортного відпочинку і туризму, виставкової діяльності);

- підвищення внеску освіти в модернізацію економіки на засадах ствердження системи безперервної освіти, актуалізації змісту й оптимізації структури професійної освіти, оптимізації механізмів задоволення потреб регіональних господарських комплексів у підготовці фахівців і кваліфікованих робітників, становлення територіальних освітньо-науково-виробничих кластерів;

- збереження і вдосконалення якісних характеристик людського та інших складових соціального капіталу, в тому числі на засадах відновлення стимулюючої функції оплати праці в бюджетному секторі та низькооплачуваних видах економічної діяльності соціального призначення інших форм власності, підвищення платоспроможності та оптимізації рівня соціальної захищеності середньо- і низькодоходних верств населення, подолання організаційно-економічних проблем й територіальних деформацій розвитку матеріально-побутових і соціально-культурних ланок, зокрема регіональних проблем формування і функціонування низової соціальної інфраструктури в системах розселення;

- збалансування попиту і пропозиції фахівців і кваліфікованих робітників на регіональних ринках праці, забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення, а також соціального захисту зайнятих у недержавному секторі економіки.

Висновки

Магістральні напрями регіональної політики України в контексті реалізації соціальних орієнтирів суспільно-економічного розвитку, зумовлених потребами його усталення та ефективного включення в систему глобалізованого господарювання, охоплюють:

- збалансування територіальних і галузевих пропорцій соціально-економічного розвитку регіонів, розширення постіндустріальних секторів їх регульованих ринкових економік; стимулювання споживчого попиту як рушійної сили економічного зростання; оптимізацію загальних умов суспільного відтворення в цілому;

- нарощування обсягів інвестування регіональних кластерів виробництв наукоємної і високотехнологічної продукції та її випуску, підвищення інноваційної активності в усіх сферах господарювання і суспільного життя;

- забезпечення гідної якості життєдіяльності населення (насамперед на засадах повноцінної реалізації законодавчо гарантованих прав людини як гарантій рівного доступу до суспільно необхідних товарів і послуг соціального призначення, оптимізації параметрів соціального захисту вразливих верств і груп населення), створення умов для гармонійного розвитку територіальних громад й індивідів;

- збалансування взаємодій між усіма формами життєдіяльності населення регіонів і систем розселення - трудовою, споживчою, репродуктивною, соціоприродною;

- забезпечення розвитку територіальних громад на засадах принципів громадянського суспільства; підтримання сукупності аспектів національної безпеки.

Література

1. Аитов Н.А. Можно ли управлять социальными процессами? / Н.А. Аитов // Социологические исследования. - 1998. - № 3. - С. 24-30.

2. Ахинов Г.А. Экономика общественного сектора / Г.А. Ахинов, Е.Н. Жильцов. - М.: Инфра-М, 2010. - 352 с.

3. Балакірєва О.М. Проблеми працевлаштування та міграційні орієнтації молоді / О.М. Балакірєва, О.В. Валькована // Економіка і прогнозування. - 2006. - № 4. - С. 76-91.

4. Борецька Н.П. Вища освіта в контексті соціальної політики держави / Н.П. Борецька // Нові технології навчання. - 2005. - № 40. - С. 4-10.

5. Гордей О.Д. Моделі державного регулювання добробуту населення / О.Д. Гордей // Фінанси України. - 2003. - № 11. - С. 51-57.

6. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини / О.А. Грішнова. - К.: Знання, 2007. - 559 с.

7. Иноземцев В.Л. Социальное неравенство как проблема становления постэкономического общества / В.Л. Иноземцев // Полис. Политические исследования. - 1999. - № 5. - С. 17-30.

8. Колот А. Соціально-трудові аспекти забезпечення стійкого розвитку національної економіки / А. Колот, С. Григорович // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 4. - С. 8-15.

9. Костин А.В. Знание как основа социального неравенства в информационном обществе [Электронный ресурс] / А.В. Костин // Информационный гуманитарный портал "Знание. Понимание. Умение". Культурология. - 2009. - № 4. - Режим доступа: http://www.zpu-journal.ru/e-zpu/2009/4/kostin/.

10. Куценко О.Д. Суспільство нерівних. Класовий аналіз нерівностей в сучасному суспільстві: Спроби західної соціології [Електронний ресурс] / О.Д. Куценко. - Харків: Вид. центр ХНУ ім. В. Каразіна, 2000. - 316 с. - Режим доступу: http://www.soc.univ.kiev.ua/lib/pub/k/kutsenko/on.pdf.

11. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків / [за ред. Е.М. Лібанової]. - К.: ІДСД НАН України, Держкомстат України, 2010. - 496 с.

12. Людський розвиток в Україні: соціальні та демографічні чинники модернізації національної економіки / [за ред. Е.М. Лібанової]. - К.: ІДСД НАН України, 2012. - 320 с.

13. Мартинелли А. Рынки, правительства, сообщества и глобальное управление / А. Мартинелли // СОЦИС. - 2003. - № 1. - С. 16-28.

14. Мингалева Ж. Кластеры и формирование структуры региона / Ж. Мингалева, С. Ткачева // Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - № 5. - С. 97-102.

15. Петкова Л.О. Кластерна модель галузево-територіальної організації виробництва як передумова його інноваційної активізації / Л.О. Петкова // Научные труды ДонНТУ. - Донецк: ДонНТУ, 2004. - С. 97-102. - (Серия: Экономика).

16. Український ринок праці: особливості розвитку та ефективність функціонування / [І.Л. Петрова, В.В. Близнюк, Г.Т. Куліков та ін.]. - К.: Ін-т екон. та прогнозув. НАН України, 2009. - 368 с.

17. Услуги в современной экономике / [отв. ред.: Л.С. Демидова, В.Б. Кондратьев]. - М.: ИМЭМО РАН, 2010. - 360 с.

18. Чуприна О.О. Соціальна нерівність і бідність в Україні / О.О. Чуприна // Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. - 2011. - № 2 (5). - С. 57-66.

19. Якість трудового потенціалу та управління трудовою сферою в Україні: соціальна експертиза / [О.І. Амоша, О.Ф. Новікова, В.П. Антонюк та ін.]. - Донецьк: ІЕП НАН України, 2006. - 208 с.

20. Якобсон Л.И. Экономические методы управления в социально-культурной сфере / Л.И. Якобсон. - М.: Экономика, 1991. - 176 с.

Размещено на Allbest.ru