Формування організаційно-економічного механізму стратегічного управління природно-техногенною та екологічною безпекою на засадах сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.15

ДУ «Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»

ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННОЮ ТА ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ НА ЗАСАДАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

І.О. Ілляшенко

Постановка проблеми. Стратегічне управління саме по своїй суті є механізмом. На практиці організаційно-економічний механізм стратегічного управління перебуває в стадії формування. Сталий розвиток передбачає узгодження між економічним та соціальним розвитком суспільства і збереженням довкілля. Згідно принципу «встановлення обмежень» на стан технології і на розвиток людства мають накладатися обмеження задля збереження довкілля [1]. Але мало знайти оптимальне поєднання потреб людини і можливостей природи. Треба ще зуміти перейти від нинішнього далеко не ідеального стану до цього оптимального поєднання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Найбільший внесок у дослідження організаційно-економічного механізму екологічної безпеки внесли такі автори: Барбашова Н.В. [1], Бугас В.В. [3], Веклич О.О. [2, 3], Дорогунцов С.І. [4], Качинський А.Б. [5], Федорищева А.Ю. [4], Хлобистов Є.В. [7] та інші.

Ціль статті. У роботі розкрито напрями на шляху до формування організаційно-економічного механізму стратегічного управління природно-техногенною і екологічною безпекою на засадах сталого розвитку.

Виклад основного матеріалу. Мета організаційно-економічного механізму стратегічного управління природно-техногенною та екологічною безпекою передбачає узгодження економічних іекологічних інтересів суспільного виробництва як вертикальних - державних, регіональних, місцевих, так і горизонтальних - територіальних, відомчих, на рівні зв'язків між підприємствами тощо, а також встановлення певного порядку дій для підготовки ефективного гарантування безпеки.

Завданням організаційно-економічного механізму стратегічного управління є зміцнення і посилення природно-техногенної та екологічної безпеки країни.

Організаційно-економічний механізм повинен відповідати наступним вимогам:

- функціонувати в межах існуючого нормативно-правового поля;

- забезпечувати надійний захист національних і регіональних інтересів у сфері гарантування природно-техногенної та екологічної безпеки;

- надавати можливість до прогнозування та своєчасного запобігання загрозам і несприятливим процесам дотримання безпеки;

- ефективно функціонувати як у звичайних, так і в надзвичайних ситуаціях;

- визначатися чіткою структурою і функціональним розмежуванням органів влади [6].

Організаційно-економічний механізм стратегічного управління природно-техногенною та екологічною безпекою можна розглядати в широкому і вузькому сенсі. У широкому сенсі організаційно-економічний механізм стратегічного управління - це система заходів, що стосуються гарантування безпеки населення, природокористування, охорони навколишнього середовища та означає наявність взаємопов'язаних організаційно-адміністративних та економічних заходів. Так, планування, розробка, введення, виконання та контроль цільових програм природокористування здійснюються за допомогою механізму управління екологічною безпекою. В них містяться елементи економічного впливу. Зокрема, контроль за встановленими державою нормами здійснюється адміністративними методами, але при цьому він супроводжується штрафами і субсидіями, тобто економічними впливами. У вузькому сенсі організаційно-економічний механізм включає власне економічні заходи, без адміністративного впливу. Наприклад, споживачі готові платити більше за екологічно чисті продукти, що стимулює сільськогосподарських виробників виготовляти такі продукти.

В організаційному відношенні доцільним є поділ діяльності стосовно регулювання природно-техногенної безпеки держави та її регіонів на проведення заходів теоретичного і прикладного рівнів. Перший рівень передбачає розробку смислового поля безпеки, критеріїв і параметрів її оцінки, основних засад функціонування системи моніторингу безпеки, у той час як прикладний рівень полягає у безпосередній діяльності з реалізації державної політики гарантування природно-техногенної безпеки.

Економічні відносини пронизують всю діяльність щодо забезпечення екологічної і природно-техногенної безпеки, тому економічний механізм забезпечення стратегічного управління мусить бути логічно завершений побудовою обґрунтованого алгоритму регулювання економічних процесів і сформованих на їх основі раціональних відносин як горизонтальних так і вертикальних. Ефективність економічного механізму забезпечується за умови тісної взаємодії та взаємовпливу з організаційним механізмом, через інституалізацію складових системи та механізмів їх організаційної взаємодії: підпорядкованість, повноваження, права, обов'язки, регулярність та форми організаційних зв'язків [4].

Що стосується способів управління, то сфера економіки вже слабо чутлива до старих методів і важелів впливу, в той же час новий ринковий інструментарій ще не сформований, не відпрацьовані і не забезпечені необхідні канали зв'язку. Істотне розходження цільових установок окремих ієрархічних рівнів ще більш ускладнює завдання за погодженням інтересів у суспільстві. Як підсумок - некерованість поведінки його окремих об'єктів. Те ж саме можна повною мірою віднести і до сфери екологічної і природно-техногенної безпеки [5].

При розробці економічних механізмів стратегічного управління природно-техногенною та екологічною безпекою в Україні необхідно врахувати базові особливості її економіки. Відсутність чіткої, адекватної ринку структури управління, інерційність, бюрократизм і закостенілість інституційної та правової систем також вкрай негативно відбиваються на вирішенні всіх питань, включаючи гарантування екологічної безпеки. У свою чергу утриманський менталітет і низький рівень культури, у тому числі інформаційної, екологічної та економічної, сприяють такому становищу.

Держава зобов'язана не просто визнати рівноправність соціальних, екологічних та економічних інтересів суспільства, а й забезпечити створення національної стратегії сталого розвитку України. Це буде першим кроком до вироблення фундаментальних передумов для подальшого формування стійкої економічної політики за умов, що ці державні цілі повинні бути конкретизовані, виражені у певних параметрах; закріплені законодавчо, бути об'єктами контролю і припускати юридичну та економічну відповідальність суб'єктів за виконання. В іншому випадку декларовані благі цілі сталого розвитку так і залишаться лише побажаннями.

Задача економічного механізму стратегічного управління природно-техногенною та екологічною безпекою складна своєю подвійністю: з одного боку, необхідно задоволення ресурсної потреби для підйому економіки, з іншого-збереження запасів ресурсів для майбутніх поколінь. За такої умови ні в якому разі не можна допускати безкоштовне користування природними ресурсами. Тут необхідно виходити з того, що більшість природних ресурсів, як відновлюваних, так і невідновлюваних, в тій чи іншій мірі виснаження. Це означає, що потенційно можливі такі схеми їх використання, при яких їх запаси і пропозиції можуть бути доведені до нуля. Ризик особливо зростає в період, коли використовується занижена оцінка вартості ресурсів в процесі приватизації та угодах купівлі-продажу і має місце прагнення максимізувати прибуток від їх використання в короткі терміни.

До числа найважливіших важелів узгодження цілей сталого розвитку на макро- і мікрорівні відносяться, безумовно, фінансово-кредитна та податкова системи. Сталий розвиток в принципі виключає єдине субсидування промислових підприємств, оскільки продовжується тенденція неекономічного зростання, коли витрати зростають швидше, ніж прибуток. Державне субсидування можна використовувати, лише ретельно вибравши господарський об'єкт на основі його соціоекологоекономічної перспективності. Тут необхідно цільове фінансування і кредитування тільки тих підприємств, які відповідають вимогам сталого розвитку з ретельним контролем витрачання виділених коштів.

Однією з ефективних заходів соціоекологоекономічної стійкості, спрямованої на підвищення частки сталого ВВП, є також введення термінів прискореної амортизації екологічно чистої і ресурсозберігаючої техніки, що збільшує швидкість відшкодування основного виробничого капіталу.

В цілому за допомогою фінансово-кредитних важелів представляється раціональним поступове формування відповідного еколого-протекціоністського інвестиційного клімату зі зміною його пріоритетів. Банківський рейтинг повинен враховувати при видачі кредитів ступінь не лише економічної, а й екологічної вигідності проектів, екологічний ризик. Зокрема, необхідно пільгове оподаткування екологічно чистих виробництв, інвестиційна підтримка "зелених" бізнес-проектів, конкурсна основа фінансування програм і проектів виходячи з соціоекологічних пріоритетів.

Безумовно, важлива фінансова підтримка розвитку сфери екологічних послуг - екологічного аудіювання, менеджменту, консалтингу. Одне з дуже прогресивних напрямів - еколого-економічне проектування об'єктів. Соціальну значущість має той факт, що розвиток сфери екологічних та інформаційних послуг здатне одночасно зняти напруженість в сфері зайнятості, створюючи нові робочі місця.

Постановка цілей - перший крок стратегічного управління. Подальше визначення шляхів їх досягнення, а також обґрунтування обраних стратегій дозволяють оцінити можливості держави в досягненні запланованого результату, а саме гарантуванні безпеки. Стратегічний план, таким чином, є одним з основних інструментів управління діяльністю в довгостроковій перспективі. організаційний екологічний безпека стратегічний

Формулювання директив, а також моніторинг їх виконання дають можливість контролювати процес досягнення генеральної мети в рамках поточного терміну.

Цілі та шляхи їх досягнення визначають організаційну структуру, яка відображає розподіл функцій по структурних ланках, позначаючи їх роль в досягненні довгострокових цілей. Останні схильні до змін під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Структурна реорганізація дозволяє адаптувати заплановані заходи до нових умов і забезпечити досягнення поставлених цілей природно-техногенної та екологічної безпеки.

Будь-яке управлінське рішення базується на аналізі ситуації і оформляється у вигляді організаційно-розпорядчого документа (наказу, розпорядження, резолюції, рішення, протоколу тощо). Організація виконання прийнятого рішення здійснюється через підготовку відповідних планів заходів, контроль його виконання забезпечується через систему звітності. Технологія управлінських процесів фіксується в нормативно-організаційних документах. Таким чином, під системою управлінської документації мається на увазі перелік, формати та організаційно-часовий регламент підготовки планів, звітів, організаційно-розпорядчих та нормативно-організаційних документів.

Допоміжними інструментами стратегічного управління природно-техногенною та екологічною безпекою виступають еколого-економічних інструментів, використання яких дасть можливість забезпечити фінансове наповнення матеріальних резервів, можна віднести наступні [6]:

- податкові інструменти (податок на розв'язання глобальних, національних і регіональних природно-техногенних та екологічних проблем, податок на транзит через країну вантажів, екологічний податок на транспорт);

- митні інструменти - передбачають стягнення обов'язкового внеску митними органами країни при ввезенні товару на її територію чи його вивезенні з цієї території (екологічні ввізні мита, які сплачуються при ввезенні використаних автомобілів);

- екологічні платежі (плата за землю, плата за мінеральні ресурси, плата за використання інших компонентів природного середовища, платежі за вирубку лісу, платежі за використання ресурсів рослинного і тваринного світу, платежі за полювання і рибальство, платежі за атмосферні емісії (викиди), платежі за скидання у водні джерела);

- використання штрафів - міжнародні санкції, штрафи за недотримання міжнародного законодавства, відшкодування збитків, що завдані однією країною іншій, відшкодування (на національному рівні) збитків, завданих одним економічним суб'єктом іншому.

До нормативно-правового та інституційного забезпечення відносять:

- розробка і прийняття нормативно-правових актів;

- укладення договорів;

- прийняття державних програм;

- система реалізації та дотримання законодавства щодо гарантування природно-техногенної та екологічної безпеки населенню України.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, перехід до сталого розвитку вимагає такої екологічної орієнтації господарства, яка досягається шляхом повсюдного і постійногообліку екологічного фактора при прийнятті управлінських рішень. Реалізація виділених напрямів дозволить контролювати і регулювати природно-техногенну та екологічну безпеку, розробити економічні механізми регулювання безпеки, включаючи страхування потенційно небезпечних об'єктів і населення, що проживає в зонах можливого ураження при надзвичайних ситуаціях. Важливим організаційним механізмом стратегічного управління є збільшення внеску науки й техніки в розвиток економіки країни, у тому числі в рішення проблем природно-техногенної та екологічної безпеки й пов'язаних із цим перетворень у сфері керування, матеріального виробництва, організації науки. Державна й регіональна інноваційна політика в рішенні таких принципових для країни проблем, як безпека, в остаточному підсумку, зводиться до створення необхідних умов для формування інноваційного ринку й підтримки на ньому пріоритетних напрямків і критично важливих технологій.

Джерела

1. Барбашова Н. В. Екологічна безпека промислово розвиненого регіону: правовий аспект / Донецька держ. академія управління. / Н. В. Барбашова -- Донецьк : ДонДАУ, 2002. -- 227с.

2. Веклич О.О. Економічний механізми екологічного регулювання в Україні / О.О. Веклич. - К., УІНСіР, 2003. - 89 с.

3. Веклич О.О. Потрібен «євроремонт» економічного механізму екологічного регулювання / О.О. Веклич, В.В. Бугас // Вісник НАН України, 2006, № 3. - С. 49-57.

4. Дорогунцов С. Державне регулювання техногенно-екологічної безпеки в регіонах України / С. Дорогунцов, А. Федорищева // Економіка України. -- 2002. -- № 4. -- С. 70-76.

5. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення / А.Б. Качинський -- К., 2001. -- 311с.

6. Хлобистов Є.В. Екологічна безпека трансформаційної економіки / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / [відп. ред. С.І. Дорогунцов]. -- К.: Агентство "Чорнобильінтерінформ", 2004. -- 334 с.

7. Хлобистов Є.В. Фінансові механізми екологічної політики // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : наук. журн. - Вип. 3-4 / голов. ред. О.П. Степанов - К. : НАНУ, 2004. - С. 744 - 752.

Анотація

У статті розкрито сутність організаційно-економічного механізму стратегічного управління природно-техногенною і екологічною безпекою як частини загальної системи управління економікою, що має за мету узгодження екологічних та економічних інтересів суспільства на різних рівнях. Висвітлено інструменти організаційно-економічного механізму екологічної безпеки стратегічного управління, основним з яких є стратегічних план.

Ключові слова: організаційно-економічний механізм, природно-техногенна та екологічна безпека, стратегічне управління, еколого-економічний інструментарій.

The article explores the essence of organizational-economic mechanism of strategic management of natural and man-made and environmental safety as part ofthe general system of economic management that aims at harmonization of environmental and economic interests of society at different levels. The author toolsorganizational and economic mechanism of environmental safety of strategic management, the main of which is the strategic plan.

Keywords: organizational and economic mechanism, natural-technogenic and ecological safety, strategic management, environmental and economic tools.

Размещено на Allbest.ru