Зарубіжний досвід державного регулювання інноваційної діяльності та можливі шляхи запровадження в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 338.24

Уманский национальный университет садоводства, Умань

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНІСТІ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

В.В. Мельник

Створюючи ринкову економіку, потрібно орієнтуватися на досвід інших країн, які пройшли через нові для нас форми організації виробничих відносин. Так в умовах глобалізації суспільних та соціально-економічних відносин в світі відбувається переорієнтацію основних цінностей та пошук країнами прийнятної моделі економічного розвитку, яка б забезпечувала національну конкурентоспроможність і орієнтувала національну економіку на довгострокове зростання. Ця модель має стати тим фундаментом, який сприятиме підвищенню рівня зайнятості населення, покращення якісних характеристик та визначатиме економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. Взагалі що до зайнятості то в кожній країні існує власна модель регулювання зайнятості, під якою розуміють: надання переваги проведенню активної чи пасивної політики зайнятості; ступінь централізації ринку праці та законодавства з питань зайнятості; участь у вирішенні проблемних аспектів профспілок, організацій роботодавців тощо. Відповідно до цього, розвиненими країнами використовуються різні за своєю суттю і характером методи регулювання зайнятості. Тобто вибір України шляху інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище зумовив необхідність формування та запровадження інноваційної моделі розвитку, яка повинна була забезпечити високі та стабільні темпи економічного зростання, вирішити певні соціальні і екологічні проблеми, забезпечити конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал країни, гарантувати їй економічну безпеку та чільне місце в міжнародній спільноті.

Постановка проблеми. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку інновації довели, що лідерство на світових ринках мають країни, в економічному розвитку яких переважає інноваційна діяльність. Використання досягнень науки в господарській діяльності завжди давало перевагу, відчуття стабільності і впевненості в майбутньому, як країні в цілому так і окремо взятим підприємствам.

Таким чином на державному рівні мають вирішуватися системні питання макроекономічного розвитку насамперед - це дослідження теоретико-методологічних та практичних питань формування і реалізації інноваційної та інвестиційної політики, страхування її складових, що становлять важливу проблему в сучасній науці державного управління. Крім того має здійснюватися розробка нормативно-правової бази інноваційно-інвестиційної діяльності; розробка стратегічної програми розвитку; визначення оптимального рівня частки державної власності; формування реальних джерел фінансування загальнодержавних заходів тощо.

Аналіз останніх джерел і публікацій. Проблеми соціально - економічного зокрема інноваційного розвитку глибоко вивчають як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, зокрема С. В. Валдайцев, Х. Виссема, Е. Я. Волинець-Руссет, В. Г. Зінов, М. Клейтон Крістенсен, Н. Д. Кондратьєв, В. Г. Мединський, Н. Е. Портер, Б. Санто, Б. Твісс, Р. А. Фатхуддінов, Р. Фостер, Й. Шумпетер, О. Ю. Юданов, Ю. В. Яковець, Г. О. Андрощук, Ю. М. Бажал, В. М. Геєць, С.І.Дорогунцов, Б.М.Данилишин тощо.

Кожен з них підтримує інноваційну модель розвитку економіки України, наголошує на перевагах та відзначає недостатньо ефективну політику для забезпечення механізмів інноваційного зростання. Зокрема малодосліджені є питання інституціонального забезпечення процесів становлення та розвитку інноваційної інфраструктури, ролі та значення суб'єктів державної інноваційної політики у формуванні конкурентоспроможності економіки України тощо.

Метою даної статті є дослідження проблем становлення та розвитку інноваційної діяльності в межах національної економіки та можливість застосування досвіду розвинутих країн світу в Україні.

Виклад основного матеріалу. Аналіз світового досвіду показує, що забезпечення економічного зростання в сучасних умовах вимагає створення відповідних механізмів стимулювання інноваційної діяльності та активне її впровадження в господарську практику. Важливою складовою інноваційної економіки є комплекси інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують взаємодію наукових і підприємницьких структур, які мають міцні національні корені, традиції, політичні і культурі особливості [5]. наука виробництво інтелектуальний інноваційний

У зарубіжних країнах до науково-технічних структур, що забезпечують інтеграцію науки і виробництва на засадах інноваційної діяльності, відносять технополіси, технопарки, бізнес-інкубатори, наукові, технологічні, інноваційні центри та інноваційні банки тощо [9].

Взагалі в економічно розвинених країнах світу технопарки та технополіси складають фундамент національної економіки. Вони виступають основним елементом інноваційної інфраструктури, який безпосередньо пов'язує науку з виробництвом [8].

Крім цього, зарубіжний досвід показує, що ініціаторами створення технопарків, як правило, були університети і тому отримали назву «університетські технопарки». Технопарки, як підтверджує зарубіжна практика, починають давати фінансовий прибуток через 12-15 років після їх створення [3].

Разом з тим, без підтримки державних і місцевих органів влади, без суттєвих фінансових інвестицій, а також іншої потрібної допомоги, реалізувати технопаркові проекти досить важко. Можливо більш ефективними дані структурні елементи ринку будуть за умов співробітництва з подібними собі в зарубіжних країнах. Міжнародна асоціація наукових парків, яка об'єднує 400 членів у 70 країнах, дає визначення науковому парку, як «організації, розміщеній на фізичному просторі, чи віртуальній, керованій спеціалістами-професіоналами, чиєю метою є покращення добробуту суспільства шляхом впровадження інновацій та підвищення конкурентоспроможності бізнесу, пов'язаного з ними» [1]. Експортерами цієї асоціації при дослідженні ефективності технопарків та основних завдань їх діяльності були використані наступні основні критерії:

1) кількість створених робочих місць;

2) кількість створених нових компаній;

3) кількість компаній залучених в технопарк;

4) кількість комерціалізованих ліцензій і патентів;

5) відзиви у ЗМІ [9].

Особливого значення для нашої країни має творче використання досвіду розвинених країн світу по реалізації мір державної підтримки інноваційних процесів. В економіці України, це дозволить сформувати діючу вітчизняну систему стимулювання інноваційної діяльності.

Відповідно до ст. 325 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій із метою виконання довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності витрат і упровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. В статті 326 ГК України, законодавець визначає форми інвестування інноваційної діяльності. Так, відповідно до ч. 1 зазначеної статті, інвестиціями у сфері господарювання признаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей і майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою отримання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту. Формами інвестування інноваційної діяльності є:

* державне (комунальне) інвестування, яке здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетного засобу та інших засобів відповідно закону;

* комерційне інвестування, яке здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позикових засобів із метою розвитку бази підприємництва;

* соціальне інвестування, яке здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

* іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

* загальне інвестування, яке здійснюється суб'єктами України разом із іноземними юридичними особами або іноземцями [7].

Існуюча структура державного управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю не забезпечує належної реалізації державної політики. Зокрема не створено адекватної інфраструктури для забезпечення ефективної інноваційної діяльності. Не одержало належного розвитку вітчизняне венчурне фінансування. Скасування пільг і преференцій практично зупинило діяльність технопарків. Продовжується тенденція зменшення кількості поданих заявок та використання у виробничому процесі винаходів [4].

Стає очевидним, що основним чинником, який робить нашу країну неконкурентоспроможною в сьогоднішньому глобальному світі, є сповільнення інноваційної діяльності. На думку українських вчених, пояснюється це як об'єктивною тенденцією до затухання інноваційних процесів без належної інвестиційної підтримки внаслідок використання науково-технологічних надбань попередніх років, так і суб'єктивним чинником - відмовою економічних суб'єктів від декларування інноваційних продуктів, оскільки через відсутність інноваційних пільг це декларування має сенс лише для спеціалізованих структур на зразок технопарків. Слід також наголосити на тому, що значна частка інновацій, як і інвестицій, здійснювалася в галузях, які мають невисоку інноваційну спрямованість [6].

Таким чином з метою створення інноваційної політики дуже важливо,використовуючи досвід розвинутих країн світу, створити стимулююче економіко-правове середовище для тих суб'єктів циклу «наука - техніка - виробництво», які забезпечують позитивні кінцеві результати відповідної діяльності.

Як наслідок державна інноваційна політика має стати головною підоймою діяльності, спрямованої на розвиток економіки України, стратегічної переорієнтація виробництва на створення і широке застосування принципово нових науково-технічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для розширеного відтворення.

В Україні ж ще відсутній дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін, що має стати ключовим елементом ефективного використання економічного потенціалу країни. Державні програми часто не забезпечують потрібних гарантій інвесторам які гостро реагують на політичний клімат в Україні. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на підтримку виробництв, які мають короткострокову експортну перспективу. А недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгострокові проекти, які б забезпечували базові технологічні зміни.

Отже, без ефективної підтримки з боку держави, яка би сприяла впровадженню інноваційних розробок у виробництво, діяльність технопарків в Україні не вийде на світовий рівень розвитку, не зважаючи на те, що Україна має більш, ніж 50-річну успішну історію розвитку комп'ютерних технологій, є однією з перших п'яти авіаційних націй та експортерів зброї в світі і має зростаючий інтелектуальний потенціал [2]

Висновок

Таким чином, процес інтеграції науки і виробництва, за умови досконалого вивчення та практичного використання досвіду високо розвинутих країн світу, мають сприяти створенню територіальних компонентів інноваційної інфраструктури і стати головним чинником в модернізації економіки та реструктуризації вітчизняних підприємств. При цьому визначальними мають стати наукові знання та інтелектуальні здібності. Така кооперація світової науки і вітчизняного виробництва має стимулювати до постійного і безперервного функціонування всіх структурних елементів ринку в умовах інноваційного розвитку економіки України.

Література

1Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення // Економіст. - 2005. - № 6. - С.28-33.

2Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблема законодавчого забезпечення та правозастосування / Г.О.Андрощук (упорядкування). - К.: Парламентське видавництво, 2007. - 320 с.

3Иванова Н.И. Национальные инновационные системы. - М.: Наука, 2002. - 244 с. - С.121.

4Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації // Я.А.Жаліло, Я.Б.Базілюк, Я.В.Белінська та інші / За ред. Я.А.Жаліла. - К.: ЕІСД, 2005. - С.332.

5Конституція України. - К.: Юридична література, 1996. - 79 с.

6Нежиборець В. Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2007. - № 5. - С.60-69.

7Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку. Навч.посіб. - К.: Вища школа, 2002. - 254 с. - С.107-132.

8Стратегічні виклики ХХІ століття суспільства та економіці України: в 3-х т. / Т.2. Інноваційно-технологічний розвиток України / За ред. акад. НАНУ В.М.Гейця, акад. НАНУ В.П.Семиноженка, чл.-кор. НАНУ Б.Е.Кваснюка. - К.: Фенікс. - 2007. - 584 с.

Аннотация

Развитие инноваций всегда сопутствовало стабильности и уверенности в будущем. Но без государственной поддержки, без существенных финансовых инвестиций, без европейского опыта реализовать инновационные проекты очень тяжело. Процесс интеграции науки и производства должен создавать территориальные составляющие инновационной инфраструктуры учитывая достижения развитых стран мира.

Такая кооперация должна стать стимулом постоянного и беспрерывного функционирования инновационного рынка. При этом решающую роль должны играть научные знания и интеллектуальные способности. А учитывая зарубежный опыт, такое сотрудничество будет способствовать экономическому развитию.

Ключевые слова: государство, экономика, инновации, наука, технопарки, опыт, конкуренция, интеллектуальный капитал.

The development of innovations in the country always gives the fueling of stability and confidence in the future it's very difficult to perform the government support and significant financial investments. The integrative process of science and production has to make territorial structures of innovative infrastructure. Such cooperation has to become an incentive of permanent and continual functioning of elements of the innovative market. In this case the scientific know ledge and intelligent abilities occupy the important place. Such cooperation must assist the efficiency of economic development. Moreover it's important to consider the foreign experience of a such cooperation.

Размещено на Allbest.ru