Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. СУСПІЛЬНІ БЛАГА З ПОЗИЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
• 1.1 Сутність та властивості суспільних благ
• 1.2 Класифікація суспільних благ
• 1.3 Специфіка виробництва суспільних благ
• РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНІ БЛАГА В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ
• 2.1 Характеристика ціни та цінності суспільних благ
• 2.2 Відтворення суспільних благ в економіці
• 2.3 Шляхи підвищення ефективності виробництва суспільних благ
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ДОДАТКИ


ВСТУП

Актуальність теми. Жодна людина, як і суспільство загалом, не може жити без задоволення потреб. Речі і засоби, які задовольняють наші потреби, називаються благами. Благо - це предмет, явище, процес, продукт праці, що задовольняє певну людську потребу і відповідає інтересам, цілям людей. Суспільні благо - це блага, які всі жителі повинні отримувати незалежно від їх доходів і соціального стану. В залежності від набору і корисності пропонованих благ, створюється та чи інша їх структура, і організований в зв'язку з цим простір суспільних благ. Як правило, виробництво суспільних благ підтримує держава за допомогою таких механізмів, як державне фінансування, дотації, податкові пільги, гранти некомерційним організаціям і т.д. Поряд з цим держава може заборонити виробництво і продаж небажаних благ. Стимулювання попиту на суспільні блага держава може реалізовувати за допомогою встановлення соціальних цін, здійснення адресних натуральних дотацій, надання освітніх кредитів, введення податкових відрахувань, наприклад, на освіту і лікування.

Питання розвитку потреб і споживання розроблялись досить широко в різних наукових областях (філософії, соціології, психології, політекономії). Не дивлячись на те що раніше складно було прослідкувати чітке розмежування між потребами індивідуальними і суспільними, сьогодні вже склалося розуміння того, що існують відмінності в їх формуванні, виявленні, способах задоволення. У зв'язку з цим виникає необхідність аналізу існуючих механізмів вдосконалення суспільних благ, а також в розробці напрямків процесу виробництва суспільних благ державою.

Серед вчених, які досліджували суспільні блага і послуги, відомі праці: С.Л. Брю, М. Бурди, Ч. Віплоша, Р. Грінберга, Р. Дорнбуш, К.Р.Макконнелла, Р. Масгрейв, П. Масгрейв, В. Нордхауса, О.Рубінштейна, П. Самуельсона, Р.Шмалензі та других. Для України питання виробництва і надання населенню суспільних благ є надзвичайно важливим і актуальним, оскільки цей чинник впливає на формування комфортних умов для проживання та рівень благополуччя громадян.

Мета курсової роботи - дослідити теоретичні та практичні аспекти формування суспільних благ. суспільне благо ціна економічний

Досягненню поставленої мети сприятиме вирішення наступних завдань:

1. Розкрити сутність та властивості суспільних благ;

2. Розглянути класифікацію суспільних благ;

3. Виявити специфіку виробництва суспільних благ;

4. Охарактеризувати поняття ціни та цінності суспільних благ;

5. Визначити особливості відтворення суспільних благ в економіці;

6. Запропонувати шляхи підвищення ефективності виробництва суспільних благ.

Об'єктом дослідження є суспільне благо.

При написанні курсової роботи використовувались такі методи наукових досліджень, як: методи наукового узагальнення, порівняння, аналізу, формалізації і синтезу.

У ході дослідження використовувалися публікації вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем виробництва та розподілу суспільних благ.

РОЗДІЛ 1. СУСПІЛЬНІ БЛАГА З ПОЗИЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1.1 Сутність та властивості суспільних благ

Однією з ключовими функцій держави в сучасній економіці є продукування нею суспільних благ. Ці блага, статус яких залежить від споживача, реалізуються на основі конституційних прав и свобод, як безпосередньо угода між громадянами стосовно забезпечення їхніх суспільних потреб у певному наборі товарів та послуг.

Аналіз досліджень у сфері виробництва і надання суспільних благ свідчіть, що це питання було и залишається в сфері інтересів багатьох відомих вчених, адже суспільні блага стосуються кожного громадянина в будь-якій країні [13, с. 23]. Проблема суспільних благ привертала увагу науковців у різні історичні періоди. Філософія Нового часу, що сформувалася в період, коли у Європі відбувалось зародження буржуазного суспільного устрою (XVII ст.), ставить перед наукою нові завдання. У цей період шотландський філософ Д. Юм запропонував поняття «суспільне благо» та звернув увагу на існування таких видів послуг, виробництво яких не приносить прибутку індивідам, однак є корисним для суспільства загалом.

Досліджуючи природу колективних (клубних) благ у контексті неокласицизму, А. Маршал вважав, що благом є всі бажані нами речі та предмети, які задовольняють людські потреби. Вчений виділив блага, які особа отримує від проживання в одному місці та в певний період часу, від належності до певного співтовариства [25].

Відомий американський економіст П. Самуельсон уперше висунув теорію публічних благ. Учений вважав, що держава несе відповідальність за досягнення національного суспільного блага, оскільки вона відповідає за забезпечення добробуту громадян. Суспільне благо він трактує як таке, що споживається колективно, при цьому споживання блага одним індивідом не приводить до зменшення споживання блага іншими особами. П. Самуельсон сформулював такі властивості суспільного блага, як неконкурентність (споживання здійснюється однаково усіма членами суспільства) та неможливість виключення індивіда зі споживання цього блага у будь-якому разі (навіть тоді, коли він за це не заплатив) [12, с. 387-399].

Дж. Б'юкенен не вважав за необхідне дотримуватися у своїх роботах якогось єдиного, строго окресленого їх визначення. Тому в його роботах залежно від цілей дослідження можна знайти різні тлумачення суспільних благ: від будь-яких благ, які «група або спільнота індивідуумів через ті чи інші причини вирішує виробляти за посередництва колективної організації» [7] до неподільних та таких, що спільно споживаються, благ [17].

Згідно із визначенням американських вчених, Фішера С., Дорнбуш Р., Шмалензі Р .: "Суспільне благо - це таке благо, яке навіть в разі, якщо воно спожито однією людиною, залишається доступним для споживання іншими "[18, с. 388]. Класичними прикладами суспільних благ є національна оборона і чисте повітря, радіопрограми і краса національних парків.

Вільям Нордхаус стверджує, що: найкращим прикладом суспільних благ є система національної оборони. На думку вченого, коли країна захищає свободу и спосіб життя, вона те ж саме робить і для свого населення, незважаючи на те, хоче хтось цього, чи ні. Купуючи суспільні блага у вигляді системи національної оборони, держава поводить себе так, як будь-який інший суб'єкт господарювання, що використовує гроші.

В економічному енциклопедичному словнику за редакцією С.В.Мочерного зазначається, що "Суспільні блага і послуги" - сукупність матеріальних и нематеріальних благ, які надаються населенню державою у прямій и опосередкованій формах на здебільшого еквівалентній основі (шляхом вилучення податків) [10, с. 398].

Згідно із визначенням російських вчених Грінберга Р. і Рубінштейна О.: "Суспільне благо - це благо, яке в однаковій кількості входить у дві або більше індивідуальні функції корисності; споживання якого може бути тільки спільним і рівним" [4, с. 449].

Соціальне благо має дві характерні ознаки:

1. Благо є суспільним, якщо не існує можливості виключити із числа його споживачів тих, хто за нього не платить. Неможливість виключення із споживання потенційних споживачів, або, коротко кажучи, невиключність - єдина ознака, за якою суспільні блага відрізняються від приватних. Суспільні блага є невиключними у тому розумінні, що виключення потенційних споживачів з їх споживання є або технічно неможливим, або ж, якщо й технічно можливим, то занадто дорогим [11, с. 71]

2. Відсутність суперництва у споживанні. Блага неконкурентні, якщо при будь якому заданому рівні виробництва граничні витрати для додаткового споживання дорівнюють нулю.

Особливість суспільних благ полягає у тому, що вони мають неподільний характер і ними можна користуватися, безпосередньо не оплачуючи їх. Проте іншою особливістю суспільних благ є те, що вони надаються в обмін за сплачені податки. Держава виступає як монопольний виробник суспільних благ і послуг, не конкуруючи з приватним сектором.

Слід зауважити, що окрім суспільних благ, існують ще й так звані суспільні «антиблага» - блага, збільшення яких небажане для людини. Поширення і збільшення обсягів виробництва і споживання антиблаг приносить однозначну шкоду як окремим людям, що є їх споживачами, так і суспільству в цілому, що проявляється у занепаді моралі. Зі збільшенням споживання антиблаг (для залежних від них осіб) гранична корисність зростає. Якщо споживання негативно впливає на корисність людини, то підвищення рівня корисності пов'язане зі скороченням споживання даного блага [29].

Таким чином, суспільним благам притаманні такі принципи:

- вони неподільні і відповідно їх не можна, продавати на ринку;

- до них не застосовується принцип винятковості, цим видом благ можуть користуватися ті, хто за нього не платив (наприклад, світлофор, дороги, освітлення вулиць тощо);

- Якщо забезпечити благом одну людину, то забезпечення інших людей не вимагає зайвих витрат.

До суспільних благ відносяться: охорона здоров'я, освіта, наука, громадський транспорт, енергетика, водне господарство, поліція, пожежна охорона, громадське управління і споруди для відпочинку, спорту і культури. Держава змушена піклуватися про виробництво суспільних благ, в зв'язку з тим, що приватний бізнес не може забезпечити суспільство цими благами.

Громадські блага діляться на власне громадські та на колективні блага. Відмінністю між колективним і суспільним благом є те, що воно обмежено може бути використано всіма членами суспільства [18, с. 185]. Детальну класифікацію суспільних благ розглянемо у наступному підрозділі.

1.2 Класифікація суспільних благ

Члени суспільства після народження і протягом усього життя мають можливість споживати безкоштовні блага охорони здоров'я; безкоштовні блага культури (блага публічних бібліотек, музеїв, установ клубного типу; народних театрів; історико-культурних цінностей; архівів; парків культури і відпочинку; пам'ятників мистецтва і архітектури і т. д.); при досягненні певного віку блага безкоштовні шкільної освіти. Щодня суспільству необхідні такі блага, як громадський порядок, безпека країни, міські і сільські дороги, мости, парки і лісопарки, пляжі річок і озер і т. д., і закінчуючи своє життя, - благо поховання на кладовищі. Більшість з цих благ відносяться до суспільних благ, які мають важливе життєве значення, безумовно необхідні. Це блага, які всі жителі повинні отримувати незалежно від їх доходів і соціального стану (ще їх називають «блага, що забезпечують гідне існування »або« гідні блага »). В залежності від набору і корисності пропонованих благ, створюється та чи інша їх структура, і організований в зв'язку з цим простір суспільних благ [19, с. 347].

За критерієм масштабу поширення в рамках національної економіки виділяють наступні види благ:

1. Загальнодержавні громадські блага. Даний вид благ має величезне значення і поширюється на території держави;

2. Місцеві громадські блага. Доступ до цих благ надається лише певній частині населення країни. Ці кордони зазвичай проводяться регіональною приналежністю населення [21].

На рис.1.1 наведено класифікацію благ, в рамках якої вони початково поділяються на дві категорії - приватні та суспільні блага. Єдиною основою для вказаного поділу є ступінь легкості, з якою потенційні споживачі можуть бути виключені із споживання благ.

Рис. 1.1. Класифікація благ

Зауважимо, що блага на кшталт громадського транспорту або театральних вистав іноді називають клубними благами. Й, нарешті, як можна бачити на рисунку, суспільні блага можна поділити на міжнародні (наприклад, фундаментальні наукові знання), загальнонаціональні (приміром, національна оборона) та локальні (наприклад, освітлення вулиць). Загальнонаціональні та локальні суспільні блага об'єднує те, що вони є невиключними для всіх членів суспільства. Проте якщо вигодами від загальнонаціональних суспільних благ користаються всі члени суспільства, то вигодами від локальних суспільних благ - переважно ті особи, які проживають на відповідних територіях.

Локальні суспільні блага як формально невиключні для всіх членів суспільства блага необхідно відрізняти від благ, які є невиключними лише для певних груп людей (наприклад, дороги на території гаражних кооперативів для членів цих кооперативів). Будучи невиключними для одних людей такого роду блага є, водночас, виключними для інших людей [11, с. 72].

Мотивація державної опіки над суспільними благами ґрунтується на кількох тезах: додаткове їх споживання не збільшує витрат виробництва; нульові граничні витрати і відсутність позитивної ціни генерують небажання споживачів платити за їх користування (феномен «фрірайдерства»), що призводить до небажання суб'єктів ринку їх виробляти (ефект самоочищення ринку).

Як справедливо відзначає О. Рубінштейн, незважаючи на численні спроби економістів розширити коло суспільних благ, зрозуміло, що в ньому не вміщуються усі «патронатні блага». Цей факт і став причиною розмивання контурів групи суспільних благ, які легітимно підпадають під державну опіку. Разом з тим, не можна не звернути увагу на ще одну групу товарів і послуг - так звані «меріторні блага» (merit goods), які, з одного боку, не співпадають з суспільними благами, а з іншого - за визначенням належать до класу «патронатних благ».

На думку Р. Масгрейва, до таких благ можна віднести товари і послуги, індивідуальний попит на які відрізняється від нормативних цілей суспільства [9]. Виокремлення такого типу благ пов'язується з існуванням розриву між «правильними» та фактичними потребами індивідів. Сам факт наявності нормативно «істинних» потреб стосовно виробництва та споживання конкретного товару, що відрізняються від індивідуальних переваг, перетворює такий товар на меріторний і робить його очевидним кандидатом у групу «патронатних благ».

Специфічними ознаками меріторних благ є:

· по-перше, інформаційний дефіцит, пов'язаний з непоінформованістю населення - потенціальних споживачів таких благ;

· по-друге, неготовність багатьох індивідів сплачувати реальну ціну за деякі послуги (наприклад, ЖКГ) за одночасної згоди платити цю ж ціну через механізм оподаткування їх доходів («нестача волі»);

· по-третє, ірраціональна поведінка індивідів, в яких для реалізації нормативно «правильних» переваг немає достатніх ресурсів (необхідність підтримки малозабезпечених громадян стає основною причиною суспільної опіки таких традиційно меріторних благ, як продукти харчування, житло, медичне обслуговування тощо);

· «випадок спільних потреб», до яких можна віднести піклування про збереження історичних місць, повагу до національних свят, природи, культури, мистецтва. За словами Г. Бонуса, М. Тітцеля та К. Мюллера, саме «меріторизація» технічно приватних благ є однією з головних причин постійно зростаючої частки держави у ВВП [5, с. 69]

Видатний науковець О.В. Длугопольський у своїй науковій роботі "Особливості фінансування суспільних благ в епоху глобальних трансформацій: теоретичні та прикладні аспекти" виділяє достойні («патронатні блага») та недостойні (антиблага) блага (додаток А). Він вважає, що виробництво і споживання достойних благ доцільно стимулювати на державному рівні, а споживання недостойних благ повинно заборонятись в установленому порядку або не стимулюватись, незважаючи на прагнення індивідів придбати їх через своє «невігластво». До антиблаг або ж недостойних благ ми можемо віднести алкогольні і тютюнові вироби, наркотики, проституцію, друковані видання та аудіоносії, в яких пропагується насилля [6, с. 21].

Водночас існує значна кількість благ, які мають ознаки і суспільних, і приватних. Це змішані або квазісуспільні блага. Розуміння сутності того чи іншого блага є важливим для ефективної організації його виробництва, розподілу та споживання. Виділяють такі типи змішаних суспільних благ, як:

1) виняткові суспільні (платні суспільні) - блага, на які поширюється принцип винятковості, але відсутнє суперництво у їхньому споживанні. До таких благ належать кабельне телебачення, встановлення плати за користування автомагістралями, бібліотеками, музеями, театрами тощо;

2) спільні (загальнодоступні) - блага, що споживаються усіма та які характеризуються високою конкурентністю і низькою винятковістю. Іншими словами, ці блага є конкурентними, але не винятковими. До них належать міські вулиці, пішохідні зони, ліси, води та ін. [8, с. 34-35].

Головною метою функціонування інститутів суспільного сектору економіки є продукування специфічних благ, потребу в яких не задовольняє ринок, і які споживаються колективно. Державна підтримка виробництва суспільних благ пов'язана з нормативним інтересом суспільства і має переважно доброчинний характер (соціальна корисність). У наступному підрозділі розглянемо специфіку виробництва суспільних благ.

1.3 Специфіка виробництва суспільних благ

Особливістю суспільних благ є те, що їхнє споживання супроводжується позитивними ефектами для всіх людей. Тому суспільство зацікавлене, щоб забезпечити такими благами населення. Однак основним питанням є не розподіл суспільних благ, а забезпечення їх оптимального виробництва. Обсяг суспільних благ має бути таким, щоби граничні суспільні вигоди (як сума граничних вигод усіх споживачів) дорівнювали граничним суспільним витратам на виробництво суспільних благ [13, с. 24].

Звернемо увагу на зміст такої економічної категорії, як "виробництво патронатних благ". Науковець А. Котельников під ним розуміє "перетворення виділених суспільством ресурсів у продукцію особливого виду, певного обсягу, конкретного складу і рівня відповідності стандартам якості; ... відтворення суспільних благ повністю забезпечується за рахунок суспільного фінансування..." [7, с. 11, 16]. У цьому трактуванні за основу взято такий вид благ, як патронатні, причому суспільні блага є одним із їхніх різновидів. Підставами забезпечення безперервності надання таких благ є суспільне фінансування.

Учений О. Грабова наголосила на тому, що "основні тенденції розвитку виробництва суспільних благ задають двома інституційними чинниками: бюджетом - у короткостроковому періоді, законодавчими нормами - у довгостроковому; ... виробництво суспільних благ можливе за рахунок податків, що стягують у "реальному" секторі, тому дуже важливо установити пропорційне партнерство приватного і суспільного секторів, яке забезпечує їхній стабільний розвиток" [3, с. 13, 14, 15]. У сфері відтворення суспільних благ наявний комплекс економічних відносин у ринковому й неринковому секторах національної економіки стосовно поєднання різних способів взаємодії під час надання таких благ інститутом держави і розвитку умов для приватного забезпечення цими благами.

На підставі вивчення особливостей суспільних благ Ю. Федоровою виокремлено найголовніші компоненти їхнього виробництва, до яких належить "неуречевленість праці, провідна роль творчої праці у досягненні кінцевого корисного ефекту, зумовленість корисного ефекту через взаємодію об'єкта і предмета праці, безпосередній вплив на поліпшення якості життя людини" [16, с. 16]. Із цього випливає, що саме виробництво суспільних благ є особливим процесом перетворення акумульованих суспільством ресурсів, завдяки якому створюють продукцію згідно із заданими стандартами якості, визначеного виду та складу [22].

Найефективнішим виробником благ є держава. Держава різними способами бере участь у виробництві суспільних благ:

1. Побічно. Таким чином, держава доручає приватним підприємствам певну норму винагород за виробництво суспільних благ;

2. Безпосередньо. Ця форма виробництва благ полягає в тому, що держава безпосередньо виробляє суспільні блага. Ця форма ефективна в тих випадках, коли для виробництва суспільних благ необхідний високий рівень концентрації виробничих сил, наприклад поліція, армія.

У багатьох економіках ці форми виробництва благ існують одночасно. Критерій вибору певної форми, називається економічна доцільність - це мінімізація витрат на виробництво певного блага при максимізації результату [21].

На сьогодні світовою економічною думкою виокремлюються чотири базових «техніки надання» глобальних суспільних благ, кожна з яких формує власний комплекс переваг щодо забезпечення населення тим чи іншим благом :

1. Технологія підсумовування (summation technology), згідно якої суспільне благо глобального рівня утворюється в результаті додавання національних суспільних благ, коли кожна країна-учасниця вносить пропорційну частку у формування загальної пропозиції глобального суспільного блага, призначеного для колективного споживання.

2. Технологія «слабшої ланки» (weakest-link technology), згідно якої сумарна ефективність забезпечення глобальним суспільним благом визначається найменшим внеском однієї з країн-учасниць. Яскравим прикладом застосування на міжнародному рівні такої технології з метою забезпечення населення суспільними благами є глобальний контроль над інфекційними захворюваннями. Таким чином, глобальні суспільні блага часто виникають коли країни «рухаються» в одному напрямку у наданні суспільного блага на національному рівні. Проте деколи, у випадку «слабкої ланки», інтереси ефективності вимагають доповнення дій на національному рівні активністю на міжнародному, наприклад, через транскордонне співробітництво;

3. Технологія «кращого пострілу» (best-shot technology), згідно якої рівень забезпечення глобальним суспільним благом визначається часткою суб'єкта, що доклав «найбільших зусиль» і здійснив найбільший внесок у загальний добробут. У якості прикладу застосування цієї технології можна навести науково-дослідні роботи щодо винайдення ліків проти малярії чи сніду, оскільки саме країна, яка досягла найкращого результату (ефективності лікування хвороб завдяки власним винаходам) і буде у подальшому «диктувати» світовій спільноті способи лікування, розробляти цінову політику, завойовувати ринки збуту вакцин тощо. Обсяги витрат на наукові дослідження «кращого стрілка» в цьому випадку визначають вартість глобального суспільного блага, не приймаючи до уваги безповоротні втрати на аналогічні винаходи «країн-невдах», які не досягнули кращих результатів;

4. Технологія зваженої суми (weighted-sum technology), згідно якої глобальне суспільне благо забезпечується країнами-учасницями, проте внесок кожної з них може мати різний вплив на рівень і якість суспільного блага. Найкращим чином ця технологія спрацьовує у випадку фінансування регіональних суспільних благ, коли декілька країн, що мають спільні кордони, можуть сумісними зусиллями (використання людських, фінансових, інформаційних ресурсів) розв'язати або попередити, наприклад, масштабну екологічну проблему, яка за відсутності оперативного реагування на неї може спричинити появу «глобального антиблага». Кожна країна в такому випадку здійснює свій внесок у створення глобального суспільного блага, результати якого можуть «споживатися» іншими країнами навіть за відсутності їх відповідного впливу на зазначені проблеми.

Загалом, найоптимальнішим методом фінансування глобальних суспільних благ сьогодні визнається створення спільного міжнародного фонду грошових коштів (з рахунок податків та внесків країн-учасниць) з наступним прямим витрачанням його ресурсів на найбільш пріоритетні програми. Виробництво і фінансування суспільних благ може набувати різноманітних форм, що залежать від «паритету участі» суспільного та приватного секторів економіки у продукуванні таких товарів і послуг, а також інституціональної структури економіки (якщо індивідуальні інтереси щодо існування суспільних благ виявляються ринком, то інтереси суспільства - через інститути політичної системи). Додаток Б демонструє приклади комбінації приватних і державних механізмів виробництва та фінансування суспільних благ, притаманних економікам європейських країн в контексті забезпечення населення базовими суспільними товарами і послугами [5, с. 70].

Як правило, виробництво суспільних благ підтримує держава за допомогою таких механізмів, як державне фінансування, дотації, податкові пільги, гранти некомерційним організаціям і т.д. Поряд з цим держава може заборонити виробництво і продаж небажаних благ. Стимулювання попиту на суспільні блага держава може реалізовувати за допомогою встановлення соціальних цін, здійснення адресних натуральних дотацій, надання освітніх кредитів, введення податкових відрахувань, наприклад, на освіту і лікування.

Важливою умовою стимулювання попиту на суспільні блага є формування у населення на емоційно-психологічного рівні потреби в придбанні таких благ. Поведінка людини залежить не тільки від створених державою умов, а і від власного бажання (мотивації) споживати, тобто внутрішнього усвідомлення наявності потреби в тих чи інших суспільних благах. Необхідність задоволення цих потреб призводить до зростання в цілому суспільного попиту на суспільні блага.

Розглядати механізми державного впливу на формування потреб у суспільних благах можна з різних ракурсів: формування «вищих» потреб у особистості після задоволення потреб з усіх попередніх груп (по А. Маслоу); формування потреб у суспільних благах вище первинних потреб.

Задовольнивши свої первинні потреби (потреби в матеріальних благах), людина прагне збільшити обсяг таких благ л їх якісний рівень, при цьому потреби вищої груп. Коли потреби в суспільні / благах виникають в умовах часткового задоволення всіх попередніх потреб, можна говорити про систему маніпулювання попитом на основі їх стереотипів поведінки, які формують у людини стійку потребу у суспільних благах. Слід зазначити, що основним інструментом маніпуляції є засоби масової комунікації, перш за все засоби масової інформації. Через засоби масової інформації формується, поширюється і зберігається масова культура суспільства, здійснюються сприйняття і інтерпретація явищ та подій, що відбуваються в світовому масштабі. Велика їх роль у формуванні, функціонуванні та еволюції суспільної свідомості в цілому »[2, с. 422].

Сутність механізму державного впливу в сфері стимулювання суспільного попиту на суспільні блага залежить від формування на емоційно-психологічному рівні (в індивідуальній і суспільній свідомості) стійкої потреби у такого роду благах, із застосуванням маніпулятивних технологій, широко використовуваних в діяльності засобів масової інформації,

Таким чином, економічний вплив держави на процес споживання суспільних благ (соціальні ціни, натуральні дотації, введення податкових відрахувань і ряд інших заходів) залишається необхідною умовою підвищення попиту на суспільні блага [23].

РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНІ БЛАГА В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВИ

2.1 Характеристика ціни та цінності суспільних благ

З позиції аналізу категорії «економічне благо» ми можемо оперувати поняттями кількості і якості. Так Маркс, визначаючи благо через споживчу вартість, показує якісну визначеність «економічного блага» - товару. Однак для подальшого аналізу переходить до мінової вартості, що лежить, за його словами, на поверхні. Мінова вартість -- видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого роду. Кожен окремий товар можна обміняти на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільне те, що вони є втіленням суспільної праці, затраченої на їх виробництво, яка й робить їх кількісно зіставлювальними, отже, формує їхню вартість. Крім того, вони мають суспільну споживчу вартість. На відміну від споживчої вартості, яка виражає відношення до природи, вартість відображає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані з цим відношенням, з процесом праці, з виробничою діяльністю людини. Тому у вартості втілено не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

З приводу необхідності врахування відмінності між поняттями цінність і вартість А.В. Орлов зауважує: «Цінність характеризує блага з боку їх корисних властивостей, і в цьому відношенні вона суб'єктивна. Але ця суб'єктивність ґрунтується на об'єктивній основі - на суспільній оцінці блага - результаті, який складається з безлічі причин і факторів. Вона виражає не стільки індивідуальне, скільки суспільне відношення до блага, яке володіє певною корисністю. ... Вартість як основоположні витрати по створенню блага виражає кількісну міру витрат на його виробництво. .. тому ігнорування або недооблік цієї обставини може призвести до втрати економічного сенсу і неправильних висновків. [26].

На рис. 2.1 та 2.2 показано, як, застосувавши однакові підходи до ціноутворення (ціна, яку сплатив кожен споживач, дорівнює його граничній вигоді), можна отримати різний результат для приватних і суспільних благ. Так, сплативши однакову вартість, споживачі А і В отримують різну кількість приватних благ. Водночас, споживаючи однакову кількість суспільних благ, вони сплачують різну вартість.

Рис. 2.1. Попит на приватне благо Рис. 2.2. Попит на суспільне благо

Джерело: Р. Масгрейв та П. Масгрейв [9, с. 66] де DA, DB - криві попиту споживачів А і В; DA+B - сукупний ринковий попит; SS - крива пропозиції; Е - точка рівноваги; ОС - ціна приватного блага; ОН - виробництво приватного блага; OF - частина приватного блага, яку купує споживач А; OG - частина приватного блага, яку купує споживач В; ON - виробництво суспільного блага; OR - ціна суспільного блага; ОМ - ціна, яку сплачує за суспільне благо споживач А; OL - ціна, яку сплачує за суспільне благо споживач В.

На думку американських учених Р. Масгрейва та П. Масгрейв, основною причиною неспроможності ринку щодо створення суспільних благ є те, що потреба у них відчувається колективно, а в приватних благах вона має індивідуальний характер. Науковці вважають, що основною проблемою виробництва суспільних благ є визначення їхньої необхідної кількості [9, с. 21-22].

Тепер докладно розглянемо категорію «корисність». Під корисністю, як правило, розуміється здатність блага задовольняти яку-небудь людську потребу. Відповідно, чим вище задоволення або чим більше потреб задовольняє благо, тим вище його корисність. Відзначимо двоякий характер корисності: з одного боку, це суб'єктивна, внутрішня важливість для людини певної потреби, прихована і недоступна для аналізу і вимірювання, з іншого - це готовність людини заплатити певну суму грошей за благо. Необхідно відзначити, що суб'єктивність оцінки корисності блага породжує певні труднощі. По-перше, це неможливість проведення будь-яких точних розрахунків корисності. По-друге, ірраціональність споживача і високий ступінь впливу другорядних чинників на сприймання корисності призводить до того, що не можна адекватно оцінити і спрогнозувати суб'єктивну оцінку корисності тим чи іншим споживачем. По-третє, споживчі переваги вкрай мінливі. Вони змінюються з віком, під впливом неприємного досвіду споживання блага. По-четверте, існує проблема не тільки розрахунку корисності, а й її виміру, оскільки для ряду благ визначення ціни як мірила корисності взагалі неможливо (суспільні блага, загальнодоступні природні блага і т.п.) [14].

У складі корисності суспільних благ слід розрізняти дві складові:

1. Корисність, створювану певним набором (кількістю) різних суспільних благ, і яка відображає потенційну можливість задовольняти потреби в тих чи інших видах благ. Харевич Г. Л. називає її корисністю «вигоди», так як в тих поселеннях, мешканці яких мають можливість споживати більшу кількість благ, вони мають можливість отримати і більше вигод від їх споживання.

2. Корисність, створювану конкретними (фізичними) активами того чи іншого виду благ, за допомогою яких здійснюється задоволення потреби. Вчений називає її корисність «активів» [18].

Перейдемо до поняття цінності блага. Визначають це поняття по-різному. Наприклад, Карл Менгер писав, що «цінність - це значення, яке для нас мають конкретні блага внаслідок того, що в задоволенні своїх потреб ми усвідомлюємо залежність від наявності їх в нашому розпорядженні» [1]. Також існує думка, що цінність - це суб'єктивна економічна категорія, поняття, близьке до корисності і позначає значення блага для споживача. Так, на думку А.С. Булатова, «цінність - це грошова оцінка споживачем корисності». Ф.Ф. Стерліков зазначеє, що цінність - це узагальнююча категорія для вартості і корисності [14].

Бурдьє П. вказує на наявність наступних складових, які впливають на вартість суспільного блага:

1. «Виробнича» складова, де компонентами є та чи інша корисність «вигоди» і корисність «активів» пропонованих суспільних благ, відображає рівень можливостей виробників (технологічних, організаційних, інноваційних, фінансових) та їх ставлення до виробництва благ. Оцінити її може тільки з позицій споживача, так як самі виробники, які постачають блага для безкоштовного споживання, не мають економічних інтересів від своєї діяльності і можуть бути задоволені будь-яким рівнем їх виробництва. З позицій споживача цю складову можна об'єктивно оцінити за величиною витрат часу індивідів на споживання тих чи інших суспільних благ. Так, якщо корисність «вигоди» висока і набір благ, вироблених в певній місцевості широкий, то немає необхідності індивідам переміщатися в іншу місцевість, щоб їх там споживати. Наприклад, в даному сільському поселенні не пропонуються блага школи, лікарні і т. д., і для задоволення потреби в них індивідам необхідно переміщатися в інші населені пункти. Очевидно, що витрати часу у них будуть істотно вищими, ніж у жителів тих населених пунктів, де ці блага виробляються.

2. «Вирівнююча» складова призначена для оцінки тих додаткових витрат, які потрібні для реалізації прав індивідів для отримання рівних можливостей розвитку їх людського капіталу. Вона складається із трьох компонентів:

? базовий компонент відображає існуючий стан середовища і його потенціал;

? «компенсуючий» компонент відображає можливості заміщення відсутнього потенціалу. Так, у багатьох поселенні в силу об'єктивних причин створення рівних можливостей для розвитку людського капіталу або економічно недоцільно, або навіть, практично, неможливо. Для жителів подібних населених пунктів потрібна розробка заходів, які дозволять компенсувати ці втрати. Оцінка цього компонента може здійснюватися, наприклад, за обсягом скорочення податкових платежів для місцевих споживачів благ, визначених доплат і т. д.;

? «протекціоністський» компонент передбачає ті різноманітні дії з боку держави, які сприяють збільшенню джерел коштів для виробництва благ: наприклад, формування більш широкої власної доходної бази; надання бюджетних позик; розвиток приватно-державного партнерства; компенсацію процентних ставок по отримуваних позик і т.д. Оцінка цієї складової здійснюється на основі приросту обсягу фінансових коштів, що використовуються на цілі виробництва суспільних благ.

3. Складова «практика» призначена для оцінки соціально-ціннісних відносин виробників благ до виробництва, а індивідів до споживання суспільних благ [20].

Таким чином, через обмеженість ресурсів, кожне економічне благо має ціну. Ціна - грошове вираження вартості. Ціна блага, в основному буде залежати від витрат на його виробництво і доставку, а так само від кількості людей, яка потребує певного блага. Цінність і бажаність благ буде безпосередньо залежати від їх корисності, тобто здатності задовольнити потреби [27].

У наступному підрозділі розглянемо особливості процесу відтворення суспільних благ в економіці.

2.2 Відтворення суспільних благ в економіці

Безперервність надання суспільних благ є однією зі складових цього процесу. За своїм предметним наповненням воно орієнтоване на задоволення суспільних потреб на засадах постійності й повторюваності, пов'язане із чинниками корегування слабких сторін ринкового механізму, покликане сприяти прогресивним економічним, соціальним та екологічним змінам у середовищі побутування людини. У зв'язку із цим процес відтворення суспільних благ передбачає поліпшення кількісних і якісних параметрів людського розвитку, гуманізацію соціально-економічних відносин, розв'язання гострих екологічних проблем, що кумулятивно сприяють підвищенню добробуту в національній економіці.

У контексті відтворення суспільних благ доречно звернути увагу на модель виробництва локальних суспільних благ. Зокрема, у дослідженні Н. Ліньової органи місцевого управління визначено як головний суб'єкт постачання локальних суспільних благ, а бюджет - як основний інструмент, за допомогою якого можливе фінансове забезпечення їхнього продукування через проведення відкритих конкурсів і видачу бюджетних завдань.

Відтворення суспільних благ перебуває в органічній єдності з іншими видами господарської діяльності, що спонукає створення складної самовідновлюваної системи виробничих зв'язків і взаємозалежностей на мікро-, мезо- та макро-рівні. Під час відображення сутності відтворення суспільних благ необхідно взяти до уваги синтетичність цієї економічної категорії. Певною мірою це пов'язане і з тим, що на різних стадіях цього процесу у світі "реальної" економіки перевагу надають не лише тим чи іншим державним регуляторам, а й різним формам взаємодії держави, фірм і домогосподарств у цій сфері. На думку О. Длугопольського, "інструменти прямого впливу доцільно застосовувати на етапах виробництва, розподілу та обміну суспільних товарів і послуг, тоді як на етапі їхнього споживання більш доцільним буде використання опосередкованих регуляторів" [5, с. 120].

"Відтворення суспільних благ", як безупинний і перманентний повторюваний процес їхнього забезпечення/надання, що пов'язане з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням таких благ на підставі різних способів суспільної взаємодії та стандартів залучення економічних та грошових ресурсів, спрямоване на досягнення позитивних економічних, соціальних і екологічних екстерналій, дає змогу пом'якшувати жорсткість ринкового механізму, соціалізувати, гуманізувати та екологізувати економічну систему.

Така детермінація сутності відтворення суспільних благ зумовлена тим, що для того, щоб цей процес в економічній системі відбувався на засадах постійності у часі та просторі, необхідно організувати виробництво, що передбачає їхнє створення або підтримання певних параметрів для вже наявних благ за допомогою відповідних технологій, інформації тощо.

Не менш важливим є й обмін, оскільки він сприяє акумуляції необхідних економічних і грошових ресурсів для здійснення виробництва суспільних благ, забезпечує підтримку діяльності виробника таких благ і взаємодію із їхніми споживачами. Хоча, на думку Ю. Федорової, "суспільні блага у пофазній динаміці відтворення оминають фазу обміну" [16, с. 17].

В. Мортіков зазначив, що "як правило, для появи суспільних благ потрібні як капітальні вкладення, так і заходи не інвестиційного типу". Розподіл таких благ зумовлює формування власних підходів до його здійснення, що в межах економічної системи пов'язано із детермінацією пропорцій забезпечення тими чи іншими їхніми видами, установленням пріоритетності надання, використовуваними принципами узгодження різнопланових економічних інтересів у сфері споживання приватних і суспільних благ. тому "одним із варіантів розподілу суспільних благ - розподіл за виявленими потребами, ... на підставі соціальних стандартів" [16, с. 18, 19]. За своїм функціональним призначенням стадія споживання суспільних благ є кінцевою, тому що зорієнтована на задоволення потреб у них. Як зазначила Ю. Федорова, "обсяг рівня споживання залежить від стану суспільства у певний час і від тих обставин, які склалися: наявність достатніх ресурсів; соціальні характеристики; непередбачувані обставини" [16, с. 20].

З погляду змістового наповнення дефініції відтворення суспільних благ важливо наголосити на наявності позитивних економічних, соціальних і екологічних екстерналій. Це пов'язане з тим, що "інвестиції у суспільні блага здійснюють у вигляді вкладень, які мають за мету посилення соціальної орієнтації економічної системи, досягнення певного "корисного ефекту" для суспільства, наприклад, забезпечення належного рівня екологічної безпеки, створення системи стимулів і мотивів, економічно й соціально справедливий розподіл благ, забезпечення соціально значущого рівня освіти і медичної допомоги". Певною мірою кожен із видів екстерналій від відтворення суспільних благ взаємодоповнює один одного, індукуючи прогресивні зміни у довгостроковому періоді та породжуючи низку відкладених вигод від надання таких благ і орієнтованість на задоволення суспільних потреб майбутніх поколінь. Наслідком цього є пом'якшення жорсткості ринкового механізму, соціалізація, гуманізація та екологізація економічної системи. Крім того, на теоретичному рівні науковці детермінують такі поняття, як просте, розширене і звужене відтворення. Тому і процес відтворення суспільних благ доречно розглядати з погляду їхнього забезпечення/надання у попередніх, збільшених і зменшених параметрах. Зокрема, О. Водяненко зазначив, що "стосовно інвестицій у суспільних благ ми також можемо розділити діяльність із підтримки простого відтворення суспільних благ і інвестиційну діяльність - із забезпечення розширеного відтворення наявних суспільних благ або створення нових" [22].

Таким чином, в економічній теорії доцільне використання таких понять, як просте, розширене і звужене відтворення суспільних благ. Його особливостями є:

? часткова залежність відтворення суспільних благ від характеру розвитку економічної системи, оскільки її стан детермінує можливості та умови акумулювання економічних і грошових ресурсів;

? підпорядкованість раціоналізованим засадам та принципам поєднання й використання цих наявних ресурсів, що пов'язане зі стандартами надання таких благ і чинниками охоплення;

? інституційованість межування поділу доходів домогосподарств на споживання приватних і суспільних благ, зовнішнім проявом чого є головним чином межа розподілу і перерозподілу ВВП на їхнє виробництво.

Крім того, на підставі представлених у наукових дослідженнях критеріїв класифікації суспільних благ, їхнє відтворення доречно розглядати із позиції наявності найважливіших ознак, просторової локалізації, структурування, типів об'єктів, джерел фінансування, способів виробництва, видів економічної діяльності, наявності витрат, подолання деструктивів розвитку, засобів задоволення, характеру виникнення і нагальності задоволення тощо [22].

До форм регулювання процесу відтворення суспільних благ, можна виділити формування стандартів державних послуг, застосування системи стратегічних показників діяльності, використання системи контрактів, аудиторський контроль за витратами, структурні перетворення у бюджетній сфері, створення потенційно конкурентних ринків, формування економічно обґрунтованих тарифів і ліквідація перехресного субсидіювання. Залучення економічних і грошових ресурсів у процес відтворення суспільних благ набуває ознак координованості, цілевідповідності, динамічності та еволюційності. У наступному підрозділі розглянемо шляхи підвищення ефективності виробництва суспільних благ.

2.3 Шляхи підвищення ефективності виробництва суспільних благ

Сучасні тенденції в регіональному зрізі, свідчать про деяку еволюцію суспільних відносин і передачу державою функцій на регіональний та місцевий рівень. Тобто розмежовуються функції державного управління, фінансування та регулювання економічними процесами. Розподіл функцій повинен відповідати принципу максимальної ефективності. У зв'язку з цим для кожного рівня управління необхідне чітке визначення цілей і завдань з позиції найбільшого ефекту від їх реалізації. Більшість дослідників вважають найоптимальнішими для передачі на місцевий рівень влади соціальної, стимулюючої і розподільної функцій. Суттєвим моментом у перерозподілі ресурсів є не лише розмежування виробництва суспільних благ, а й спосіб його фінансування відповідно до повноважень того чи іншого органу державного управління [24].

Сучасні інститути децентралізованого управління, як свідчить міжнародний досвід, забезпечують краще виконання функцій держави і ефективніше надання суспільних благ та послуг. Виробництво чистих суспільних благ покривається за рахунок бюджетних витрат. Сплата податків забезпечує надходження коштів до державного та місцевих бюджетів, а зростання вартості суспільних благ призводить до зростання податкового навантаження на громадян. Деякі з членів суспільства, незадоволені таким станом речей і висловлюють свої заперечення, аргументуючи це тим, що ці блага їм не потрібні. Водночас вони отримують користь від чисто суспільних благ незалежно від того чи сплачують за споживання, чи ні. Такий стан речей, коли індивідууми користуються чистими суспільними благами не сплативши за них ні копійки називається "free rider problem" або "проблеми безбілетника". Тобто люди користуються чистими суспільними благами, безкоштовно, як проїзд у транспорті за рахунок інших членів суспільства.

Грінберг Р.С. та Рубінштейн О.Я. вважають, що для вирішення проблеми "безбілетника" -- необхідне створення альтернативних механізмів компенсації витрат виробництва суспільних товарів. По-перше, економічні і інституційні форми державного примусу. По-друге, спеціальні заходи, направлені на подолання не виключення індивидів з процесу споживання конкретного блага. По-третє, формування соціальних установок і норм поведінки, що забезпечують добровільну участь індивідів в створенні суспільних товарів і/або компенсації витрат їх виробництва [4, с. 116].

Нинішні проблеми економіки України, а особливо її суспільний сектор є доволі актуальними для сьогодення. Зважаючи зокрема на створення суспільних благ для України в цілому. Необхідність суспільства в благах ставить перед економікою дві проблеми: по перше, як досягнути економічно ефективного обсягу виробництва таких благ, а по друге, як забезпечити їх виробництво при наявності проблеми “фрірайдера”. Наша цивілізація стає дедалі глобальнішою, і вона повинна мати на меті забезпечувати суспільні блага країни. Держави, на які покладається людство у забезпеченні цих благ, повинні гарантувати їх наявність [27].

Неконкурентність ускладнює застосування ринкового механізму для фінансування блага та унеможливлює його розподіл через конкурентний ринок. Неможливість виключення науковці розглядають у контексті «ефекту безбілетника» - явища, коли людина свідомо відмовляється оплачувати суспільне благо, бажаючи отримати це благо безкоштовно. У сучасних умовах прикладом такої ситуації може слугувати феномен ухилення від сплати податків, які спрямовуються на виробництво суспільних благ. Тому проблема «безбілетника» є надзвичайно актуальною та потребує вирішення. «Безбілетники» знижують цінність суспільного блага, що приводить до неефективності їх виробництва. Якщо усі споживачі відмовляться від оплати за суспільне благо, то відповідно його виробництво стане неможливим. Іншими словами, у користуванні суспільними благами зацікавлені всі, а бажання брати участь у їх оплаті відсутнє.

Надзвичайно велике значення має забезпечення оптимального виробництва суспільних благ. Оскільки суспільне благо є неподільним, його неможливо продавати окремими частинами, всі користувачі споживають його однакову кількість, то, відповідно, неможливо визначити ціну на окремі його частини, що зумовлює особливості сукупного попиту на нього. Цей попит відображає граничну корисність усього наявного обсягу суспільного блага, який користувачі мають спожити [15].

Розподіл державних, матеріальних, фінансових ресурсів має відбуватись на основі ідеї справедливості і не підмінюватись моральними поняттями доброти, щедрості тощо. Кожна людина має право на одержання належної їй частки суспільних благ і вимагати її одержання у відповідний час і розмірах. Фактичний, розподільчий принцип суспільних благ має бути заснований на спеціалізованих соціальних інститутах. В разі якщо він має неефективний механізм щодо чесного і справедливого розподілу багатств і доходів, то цей чинник вказує лише на неправильний суспільний устрій [13, с. 26].

Специфічний соціальний ефект від суспільної опіки, який при взаємодії з адекватним інституційним середовищем примножує національне багатство, можливий лише при реалізації усіх принципів «раціональної поведінки» держави:

1) використання максимально ефективних засобів і процедур розподілу коштів, що знаходяться у власності держави (принцип демократичного прагматизму);

2) обґрунтованість та доречність державної підтримки соціальної сфери (принцип В. Баумоля);

2) необхідність державного регулювання використання факторів виробництва (принцип К. Поланьї). Звичайно, можна припустити, що безліч суспільних благ могли б продукуватися ринком (наприклад, сьогодні вже функціонують приватні в'язниці у США, Великобританії, недержавні служби безпеки у Німеччині, Франції, Фінляндії, США), однак є кілька аспектів, які зумовлюють існування якщо не тотального, то хоча б вагомого регуляторного впливу держави на ринок суспільних товарів і послуг:

* по-перше, соціально орієнтована держава прагне забезпечити для усіх громадян прийнятний рівень життя;