Перспективи експорту залізорудної продукції гірничопромислового комплексу України на європейський ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспективи експорту залізорудної продукції гірничопромислового комплексу України на європейський ринок

Україна посідає перше місце в світі за розвіданими запасами заліза (рис.1) і знаходиться на сьомому місці по видобутку залізної руди. В Україні видобувається п'ять відсотків світової залізної руди. В експорті залізорудної продукції до Европейськіх країн частка української залізної руди перевищує 60%. Незважаючи на це в остані роки спостерігається тенденція до спаду виробництва товарної залізної руди. За період з 1990 по 1998 роки об'єм виробництва товарної залізної руди знизився більш як вдвічи. Скорочуються не тільки об'єми виробництва, але й кількість залізорудних підприємств. Якщо в 70-х роках багаті залізні руди видобувались на 23 шахтах, то до 1999 року їх кількість скоротилась до 10. Інші шахти, або ліквідовані внаслідок виснаження запасів, або працюють в режимі гідрозахисту [1].

економічний експорт залізорудний металургійний

Запаси залізної руди (А) і заліза (Б) країнах світу (млн.т)

В теперішній час на світовому і перш за все Європейському ринках залізорудної продукції, крупним експортером, на який є Україна, загострилась конкурентна боротьба. Це є наслідком зростання пропозицій якісної залізорудної продукції з боку гірничовидобувних компаній, які розробляють родовища із сприятливими гірничо-геологічними умовами в Бразилії, Австралії, Китаю, Росії. Продукція цих підприємств характеризуєтся високою якістю та низькою собівартістю, що обумовлено перш за все природними факторами. Більшість же залізорудних родовищ України мають більш ніж тридцятирічний період інтенсивної експлуатації. За цей час була відпрацьована найбагатша частина запасів з найсприятливішими геологічними умовами розробки. І в теперішній час є тенденція до зниження якості вихідної руди.

Для визначення перспектив експорту залізорудної продукції гірничопромислового комплексу україни на європейський ринок треба оцінити потенціальні можливості світової залізовидобувної промисловості, вимоги європейських споживачив до якості залізорудної продукції і визначити пріорітетні напрямки розвитку відчизняних підпрємств.

Виробництво залізорудної продукції широко розповсюджене в світі. Воно сконцентровано приблизно в 50 країнах. Загальний об'єм виробництва товарної залізної руди перевищує 1 млрд. т/рік., причому 55-58% цієї продукції застосовують для виплавки металу безпосередньо в країнах-продуцентах залізорудної продукції та 42-45% іде на експорт. Розподіл виробництва, експорту та імпорту по карїнам та континентам дуже нерівномірнй. В Європі тільки Швеція, Турція та країни СНД видобувають залізну руду. Швеція, Росія та Україна її експортують, а інші країни є імпортерами. Якщо в 70-х - 80-х роках у Франції та Німеччині видобували залізну руду, то зараз всі залізорудні підприємства закриті. Шахти в районі Лорейн (Франція) видобували більш 50 млн.т. руди на рік, яка експортувалась в Бельгію, Люксембург, Німеччину. Остання шахта в цьому районі була закрита в 1997 р. у зв'язку з тим, що сталеплавильна компанія Арбед, якій належала ця шахта, перейшла до виробництва сталі з використанням замість доменних печей дугових електропечей та більше не мала потреби у руді. Залізну руду видобувають головним чином відкритим способом. Лише у Швеції видобуток здійснюється тільки на підземних рудниках. Більшість залізорудних кар'єрів має виробничу потужність більш 3 млн.т. за рік. Ряд дрібних виробників за останні роки закрили свої виробництва, в той час як крупні розширяють своє виробництво.

Найкрупніші імпортери залізной руди: країни Азії (Японія та Китай). На долю цих двох країн приходиться 37-39% світового імпорту. На другому місці по обсягам імпорту Німеччинна - 9% та Піввденна Корея - 8% світового імпорту. Найбільші експортери залізної руди Бразилія та Австралія - 61-62% світового експорту. Австралія експортує до 95% сировини, яку видобуває. Більш 70% світового об'єму залізної руди виробляють в 5 країнах: Китаї, Австралії, Бразилії, Росії та Індії.

Основним конкурентом України на європейському ринку залізорудної продукції є Бразилія. За даними [1] в Бразилії працюють 12 залізорудних підприємств. Найбільшим виробником залізорудної продукції є компанія “CVRD”, яка вміщує дві комплексні системи, в кожній з яких є гірничорудний комплекс, залізниця, порт. Ці системи відомі як північна та південна. П'ять з семи заводів з виробництва обкатишів компанії “CVRD” є спільними підприємствами із сталевиливними компаніями. Компанія “CVRD” продовжує реалізацію програми розвитку робіт по комплексу Sistema SuL, яка охоплює гірничовидобувні підприємства, залізничні комунікації, портові термінали та підприємства з виробництва обкотишів. Запаси руди в гірничих відводах підприємств і резервних ділянках комплексу складають 22,3 млрд.т. Експортні поставки другої по крупності компанії Бразилії MBR (Мерінокас Бразилейрас Реонідас) складає біля 23 млн.т.

В теперішній час об'єми металургійного виробництва знижуються. З 2001 року прогнозується початок росту випуску металопродукції і попит на залізну руду зросте, проте неоднаково по регіонах. Найбільше пожвавлення буде мати місце у країнах Азії: Китаї, Японії, Республиці Корея. В Китаї річна виплавка сталі в першій половині 21 сторіччя досягатиме за прогнозами 300 млн.т. Нарівні з розвитком своєї залізорудної промисловості Китай буде вимушений імпортувати залізну руду. Оскільки основними постачальниками руди для цих країн є Австралія та Індія, перспективи для розвитку залізорудної промисловості в цих країнах сприятливі, тим більше, що в Австралії виробництво залізної руди орієнтовано в основному на експорт, а внутрішнє споживання в Індії стримується необхідністю імпортувати кокс.

Західна Європа за об'ємами споживання залізної руди посідає друге місці в світі. Проте в цьому регіоні лише Швеція і Турція видобувають залізну руду. Потреби в залізорудній сировині Західна Європа задовільняє за рахунок постачання з Бразилії, Австралії, Швеції, країн СНД. Бразильська руда все більш завойовує цей ринок. Руда з Швеції, хоча видобуток її проводиться підземним методом, конкурує як по якості, так і по ціні з бразильською рудою. В 1999 році ціна за одиницю вмісту заліза в руді з Бразилії (фірма “CVRD”) склала 27,59 цента, з Швеції (компанія “LKAB”) - 29,55 центів; ціна за одиницю вміста заліза в обкотишах склала відповідно 48,1 та 50,8 цента. Низькі витрати виробництва на залізних рудниках Швеції пов'язані з тим, що рудник Кіруна є найбільш високомеханізованим та автоматизованим великомасштабним виробництвом у світі, де 1750 робітників, з них 500 підземних, видобувають до 23 млн.т. руди на рік.

Перспективи забезпечення залізорудною сировиною металургійних підприємств Росії складні [2]. У Росії розробляються 26 родовищ, потужності по видобутку залізної руди нерівномірно розподілені в 4 регіонах - Північно-Західному, Центрально-Черноземному, Уральскому та Сибірському. Об'єми видобутку скорочуються. Якщо в 1990 р потужності з видобутку сирої руди і виробництва товарної продукції складали відповідно 263,9 і 107,9 млн. т., то в останні роки виробництво склало 70-74 млн.т. В теперішній час 2/3 потужностей з видобутку залізної труди знаходяться в Центрально-Черноземному та Північно-Західному регіонах, де скупчено 32% потужностей чорної металургії. На Уралі та в Сибіру знаходиться 33% потужностей залізорудних підприємств і 68% потужностей металургії. В наслідок цього на Уралі щорічно заводиться 55% залізорудної сировини з інших регіонів Росії і Казахстана. Значна частина залізорудних підприємств Урала і Казахстана незадовільно забезпечені запасами сировини і в найближчий перспективі ці регіони можуть залишитися без власної бази. При існуючому рівні фінансування до2000 р.виробництво знизилося.

Без освоєння нових родовищ в Алтайському Краї, КМА та ряді інших регіонів, для чого потрібні значні інвестиції, Росія із країни експортера залізорудної сировини перетвориться в імпортера.

Для визначення конкурентноспроможності продукції гірничовидобувних підприємств на світовому ринку був проведений аналіз якості продукції стран-продуцентів, які мають аналогічну сировину. В табл.1 наведені показники якості концентратів залізовидобувних підприємст україни та їх закордонних аналогів.

Концентрат Південного гірничозбагачувального комбінату, наприклад, має аналог у Мавританії (Tuelba). Він менший 95% - 0,074 мм проти 76% - 0,01 мм. Вміст заліза нижче аналогу на 1,16%, а кремнезему - 1,67% більше. Концентрат фабрики Файр-Лейк у Канаді може бути орієнтиром для концентратів Інгулецького, Центрального та Північного гірничозбагачувальних комбінатів, 66,5% заліза містить канадський концентрат і 66,1% концентрат Інгулецького, 65,59% - Центрального, Північного. За вмістом кремнезему розрив більш значний. Він складає 2,7% та більше. Ці 2,7% необхідно знизити в концентратах Українських підприємств для досягнення значень товарного світового аналога.

За вмістом заліза продукція Українських підприємств не поступається світовим лідерам, але за вмістом кремнезему вітчизняні концентрати значно нижчи за концентрати світового ринку. Прикладом перспективного зразку може бути концентрат Швеції (Мальбергет), в якому вміст заліза 71,5, а кремнезему 0,2%. Характеристика залізорудних концентратів, які постачаються країнами на світовий ринок приведена в табл.2. Аналіз даних, які наведені у цій таблиці, дзволяє виділити основні вимоги до залізорудного концентрату на світовому ринку. Вміст заліза в концентраті знаходиться в межах від 71,5% до 63%, кремнезему від 0,2 до 7.3%, вологи від 0 до7%, гранулометричний склад концентрату 0,074 (0,05) мм. Для того, щоб продукція ГЗКів була конкурентоспроможна на світовому ринку за основними показниками на першому етапі добитися показників.

Мінімально необхідні межі змінення якості продукції українських залізовидобувних підпрємств для експорту на європейський ринок

Література

1. Дядечкин Н.И., Близнюков В.Г., Салганик В.А., Штанько Л.А. Горнопромышленный комплекс Украины на пороге XXI века// Горный журнал.- №10.- 1999.- С. 25-28.

2. Сухорученков А.И. Состояние и проблемы развития железорудной промышленности России// Горный журнал.- 2000.- №5.- С. 82-83.

Размещено на Allbest.ru