Продовольче забезпечення, незалежність і безпека країни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський національний університет садівництва

Продовольче забезпечення, незалежність і безпека країни

Олег Поліщук

Анотація

У статті досліджено питання продовольчого забезпечення, незалежності та безпеки країни в контексті вирішення даних проблем і визначено можливі напрямки державної та регіональної підтримки товаровиробників аграрної продукції.

Ключові слова: продовольча безпека, сільське господарство, державна підтримка, товаровиробники, аграрна продукція.

Аннотация

В статье исследованы вопросы продовольственного обеспечения, независимости и безопасности страны в контексте решения данных проблем и определены возможные направления государственной и региональной поддержки товаропроизводителей аграрной продукции.

Ключевые слова: продовольственная безопасность, сельское хозяйство, государственная поддержка, товаропроизводители, аграрная продукция.

Annotation

This article explores the issue of food security, independence and security in the context of solving these problems and identified possible ways of state and regional support of an agricultural products producers'.

Keywords: food security, agriculture, government support, producers, agricultural products

Одна з головних функцій держави _ забезпечення національної безпеки. Продовольча безпека, в свою чергу, є найважливішою складовою національної безпеки будь-якої країни. Основною умовою продовольчої безпеки є забезпечення фізичної та економічної доступності для населення країни необхідної кількості та асортименту продуктів харчування. Фізична доступність продовольства являє собою безперебійне його надходження в місця споживання в достатніх кількостях і асортименті, що відповідають платоспроможному попиту населення, а економічна _ визначається рівнем економічного і соціального розвитку суспільства, що дозволяє різним верствам населення купувати в певній кількості продукти харчування. Сюди ж доцільно віднести і можливість населення виробляти продукцію для власного споживання в особистому підсобному господарстві.

Найважливіша умова продовольчої безпеки країни _ задоволення основної частини потреб населення в продуктах харчування за рахунок власного виробництва, а також підтримання платоспроможного попиту населення. Власне виробництво безпосередньо залежить від рівня розвитку галузей сільського господарства і переробної промисловості того чи іншого регіону України. Поняття продовольчої безпеки включає в себе політичний (захист внутрішнього ринку і підтримку певного рівня незалежності країни у вирішенні питань, пов'язаних з продовольством), економічний (захист економічних інтересів вітчизняних виробників і споживачів) та соціальний аспекти (забезпечення високої якості та безпеки продуктів харчування).

Продовольча безпека відносяться до числа фундаментальних соціально-економічних і політичних проблем, і є одним з центральних питань в аграрному секторі економіки України. Зазвичай під проблемою продовольчої безпеки розглядається гарантований доступ всіх жителів країни в будь-який час до продовольства в кількості, необхідній для активного здорового життя. продовольчий безпека аграрний ринок

Структура продовольчої безпеки відображає собою багаторівневу ієрархію, в основі якої _ суб'єкт, який вирішує продовольчу проблему, і його функції. В центрі проблеми продовольчої безпеки знаходиться людина з її потребами в харчуванні, без задоволення яких неможливо здійснення продуктивної діяльності і відтворення. Пріоритетні напрями досягнення продовольчої безпеки _ стимулювання розвитку національного сільського господарства і прийняття для цього відповідних заходів підтримки, в тому числі ведення протекціоністської політики. Необхідно відзначити, що на рівні регіону має розглядатися не лише рівень продовольчого самозабезпечення, а й рівень продовольчої залежності, тому що існують регіони, для яких ввезення продовольства є єдино можливим в силу природно-кліматичних, історичних та інших факторів.

Для визначення продовольчої самозабезпеченості країни або окремого регіону використовується ряд схем, серед яких можна виділити методику, яку запропонувала Ільїна З.М. Згідно цієї методики, визначають перелік продуктів, які найбільш достовірно відображають структуру раціону харчування основних груп населення. В раціоні харчування продукти повинні мати найбільш високий рейтинг і при цьому не бути взаємозамінними. Кількість продуктів повинна бути мінімальною, забезпечуючи при цьому на 80% і більше потреби в калоріях і основних харчових речовинах. До таких продуктів можна віднести: хліб і хлібні вироби, картопля, овочі, плоди і ягоди, цукор, масло рослинне, м'ясо і м'ясопродукти, молоко та молокопродукти та яйця. Ці продукти на 90% забезпечують раціон харчування населення в калоріях і на 85% - в основних харчових речовинах. Таким чином, відповідно до змісту поняття «продовольча безпека країни» критеріями її забезпечення є: ступінь задоволення фізіологічних потреб в енергетичному змісті харчового раціону і в інших його компонентах, що визначають структуру і якість харчування; фізична і економічна доступність для різних верств населення.

Щодо безпеки продовольства, то необхідно відзначити збільшення надходження на ринок неякісних, фальсифікованих та небезпечних для здоров'я продуктів. Спад якості деяких видів вітчизняної сільськогосподарської продукції (насамперед молока, м'яса, плодів, овочів та зерна) обумовлений порушенням технологій вирощування і зберігання. В той же час, знижується екологічна безпека продуктів харчування. На думку вчених, до основних напрямків державного впливу та регулювання АПК і продовольчого ринку можна віднести:

1. Розробка та стимулювання реалізації стратегії адаптивної системи інтенсифікації сільського господарства в Україні;

2. Адаптація сільськогосподарських товаровиробників до ринкових умов;

3. Створення умов для матеріально-технічного забезпечення структур АПК.

При цьому одним із ключових напрямків є формування системи ефективних форм і методів державного регулювання та захисту внутрішнього продовольчого ринку. Серед пріоритетних методів захисту внутрішнього продовольчого ринку та підтримки вітчизняних сільськогосподарських виробників можна виділити:

1. Адміністративні методи:

· бюджетні послуги: фінансування державного апарату в сфері регулювання АПК і діяльність щодо здійснення моніторингу продовольчого ринку та контролю за використанням сільськогосподарських земель;

· встановлення кількісних обмежень: ліцензування і квотування, контроль якості, митно-адміністративні вимоги;

2. Економічні:

· державне інвестування: закупівля для державних потреб (формування продовольчих запасів), утримання об'єктів соціальної інфраструктури, державні інтервенції на ринку, інвестування природоохоронних заходів;

· допустимі субсидії та субвенції виробникам сільськогосподарської продукції;

· стимулювання експорту (кредитування і субсидування),

· митні тарифи і ставки.

3. Торгово-політичні:

· програми розвитку;

· створення сприятливих умов доступу вітчизняних товарів на зовнішні ринки збуту;

· сприяння розвитку зовнішньоторговельної діяльності.

Розглянемо детальніше особливості адміністративних і економічних методів регулювання регіональних ринків та ринкової інфраструктури. Адміністративні методи дозволяють реалізувати загально-регіональні інтереси і забезпечують переваги цих інтересів над інтересами окремих суб'єктів регіональної економіки. До основних форм адміністративних методів регулювання відносять: прямі адміністративні розпорядження та постанови; нормативне регулювання; розробка рекомендацій, система контролю і нагляду. Адміністративні методи базуються на силі державної влади і фактично формують вибір продукції споживачів на користь вітчизняних. Ці методи поділяються на три групи: заборона, дозвіл і примус. До них відносяться: кількісні ліміти системи дозволів (ліцензії); заборони (ембарго, економічні санкції) на імпорт або експорт; специфічні вимоги до товару, упаковки чи послуги.

Адміністративні методи включають штучні ускладнення митних процедур, прямим чином обмежують доступ імпортних товарів на національний ринок, а також різні приписи санітарного, ветеринарного характеру. Використання адміністративних заходів підміняє ринкові важелі впливу на економічні процеси. На відміну від них економічні методи базуються на загальних правилах поведінки, вибору варіантів економічної стратегії. Вони надають непрямий вплив на об'єкти управління, враховуючи економічні інтереси підприємств різної форми власності.

Економічні методи регулювання продовольчого ринку використовують такі інструменти, як ціни, митні тарифи, податки, збори, надбавки за експорт, імпортні депозити, кредити, зміни валютного курсу, маніпулювання банківським відсотком та ін. При використанні економічних засобів остаточне право вибору імпортного або національного товару зберігається за споживачем, який орієнтується на ціну, якість, умови поставки продукції. Серед заходів економічного регулювання слід особливо виділити заходи митного регулювання, а також фінансові, валютні, кредитні, страхові.

Необхідність використання економічних методів обумовлена комплексністю підходу у вирішенні питання регулювання та захисту внутрішнього продовольчого ринку і неможливістю використання виключно адміністративних заходів. Крім того, використання економічних методів підвищує ефект дії зворотних зв'язків в економіці і забезпечує поєднання економічних інтересів учасників ринку.

У сформованих умовах питання вирішення захисту інтересів внутрішнього продовольчого ринку все більшої актуальності набувають на рівні регіонів, де виробляється товарна продукція, здійснюються безпосередні економічні зв'язки між сільськогосподарськими товаровиробниками, переробними підприємствами, заготівельними організаціями та торгівлею. Регіони вступають в прямі торговельні відносини не тільки один з одним, але і з зарубіжними країнами, створюють регіональні і міжрегіональні ринки. Ефективна регіональна політика базується на пошуку і використанні механізмів самодостатнього соціально-економічного розвитку регіону та забезпечується, в кінцевому рахунку, чітким поділом ведення справ між різними гілками влади, з одного боку, і цілісністю, узгодженістю проведених ними політик - з іншого. Від того, наскільки органи влади зможуть забезпечити нормальні умови для функціонування агропромислового виробництва, в тому буде залежати вихід аграрної сфери з кризи, і її подальший розвиток і забезпечення населення продовольством.

Вирішення проблеми продовольчого забезпечення на основі розвитку продовольчого ринку, реально здійснити тільки при системному і комплексному підході поставлених завдань. В Україні, як показує практика, ринкові відносини в сільському господарстві і в цілому по АПК дають позитивні результати в тих регіонах, де органи влади забезпечили відповідні умови для функціонування продовольчого ринку. В той же час, розвиток даної галузі економіки не можливий без належної уваги з боку регіональних властей. В умовах діючої економіки підтримка з боку держави господарюючих суб'єктів в сферах АПК повинна базуватися на двох напрямках:

1. Визначення рентабельних базових господарств в регіоні з високою ефективністю виробництва та їх підтримка в інноваційній діяльності, впровадженні нових виробничих технологій, придбанні сучасних основних засобів, виході на міжнародний ринок;

2. Підтримка селянсько-фермерських і особистих підсобних господарств, кооперативів у виробництві сільськогосподарської продукції для власного споживання та реалізації на територіальному рівні.

Визначення даних напрямків підтримки аргументовано тим, що в кризовий період початку двохтисячних років і по теперішній час серед сільського населення країни, через закриття місцевих сільськогосподарських і переробних підприємств, знизилася купівельна спроможність, обумовлена втратою робочих місць. Крім того, закриття ряду сільськогосподарських підприємств або зниження обсягів їх виробництва призвели до того, що на селі: - зменшилось поголів'я тварин та птиці через відсутність кормової бази; - знизилася площа оброблюваної землі на присадибних ділянках через відсутність техніки та підвищення цін на паливно-мастильні матеріали. Дана ситуація посилюється тим, що продукція, вироблена великими передовими підприємствами, внаслідок впровадження нових технологій, зміцнення матеріально-технічної бази і вихід на міжнародні ринки, значно зросла в ціні і часто стала недоступною для придбання населенням (в більшості випадках жителями села) в обсягах, необхідних для повноцінного харчування.

Отже, проблеми продовольчої забезпеченості, незалежності і безпеки країни залишається вкрай актуальним і потребує врахування безлічі факторів на різних рівнях. На регіональних рівнях вирішення проблеми можливе при розробці та реалізації відповідних цільових державних програм.

Література

1. Гойчук О.І Продовольча безпека / O.І. Гойчук. - Житомир: «Полісся», 2004. _ 348 с.

2. Зеленська О.О. Система продовольчої безпеки:сутність та ієрархічні рівні / О.О. Зеленська // Вісник ЖДТУ. - 2012. _ № 1. - С. 108-112.

3. Ильина З.М. Ринки сельскохозяйственной продукции и продовольствия: учеб. пособ. / Ильина З.М., Мирочицкая І.В. _ Минськ: БГЕУ, 2000. _ 226 с.

4. Пасхавер Б.Й. Сучасний стан продовольчої безпеки / Б.Й.Пасхавер // Економіка АПК. _ 2014. _ № 4. _ С. 5-12.

5. Саблук П.Т. та ін. Національна доктрина продовольчої безпеки / П.Т. Саблук та ін. // Економіка АПК. _ 2011. _ № 8. _ С. 3-11.

Размещено на Allbest.ru