Концептуальний підхід до формування конкурентних переваг регіональних промислових комплексів у динамічному ринковому просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ У ДИНАМІЧНОМУ РИНКОВОМУ ПРОСТОРІ

О.В. Царенко,

ст. науковий співробітник

АНОТАЦІЯ

Концептуальні підходи формування конкурентних переваг регіональних промислових комплексів не можуть бути сформованими без широкого охоплення всіх перешкод та факторів впливу в межах певного синергетичного поля, що вимагає перегляду практики координації відтворювальної функції держави у відповідності до потреб забезпечення належного рівня відновлення ресурсної бази виробничо-економічних систем на мезорівні для забезпечення їх конкурентних позицій. Таку функцію можна трактувати як афіліаційну, що передбачає інкорпорування окремих регіональних промислових комплексів у нову багаторівневу просторову форму організації промислового виробництва для забезпечення алокаційної типу ефективності використання стратегічного потенціалу промисловості країни.

ВСТУП

З набуттям незалежності і переходом від планово-адміністративної до ринкової економічної системи особливої актуальності набула проблема щодо формування та нарощення конкурентних перевагрегіональних промислових комплексів в контексті соціально-економічного зростання регіонів країни. Адже конкуренція, та закладений у ній «механізм природного відбору» в економіці, дозволяє інтенсифікувати процеси максимального нарощення конкурентних переваг регіональних економічних систем та виявити найбільш перспективні стратегічні напрями для розвитку певних галузей промисловості[1]. Проте, з перших кроків ринкових перетворень стало зрозуміло, що конкурентні відносини, які складаються у транзитивних економіках, потребують відповідного інституціонального оформлення, оскільки поза таких інститутів вони замість конструктивної сили перетворюються на деструктивну. Ослаблений інтелектуальний потенціал РПК ініціює процеси дееволюції виробничого потенціалу у сировинний придаток. Тому, одним з актуальних моментів формування конкурентних переваг регіональних економічних систем в Україні є афіліація стратегічних потенціалів окремих регіональних промислових комплексів та їх регенерація й відповідно запровадження у практику господарювання нової просторової форми організації та управління промисловістю у регіонах - інтегрований міжрегіональний промисловий комплекс (ІМПК).

З'ясовано, що ІМПК визначається оптимальною для об'єднання моделлю розвитку окремих регіональних промислових комплексів на засадах реалізації стратегії локалізації зусиль за певними видами економічної діяльності для забезпечення алокаційної типу ефективності використання стратегічного потенціалу промисловості.

ПОСТАНОВКА ЗАВДАННЯ

- розроблення методології формування конкурентних переваг виробничо-економічних систем на мезорівні з визначенням принципів забезпечення ефективності функціонування інтегрованих міжрегіональних промислових комплексів та ідентифікації параметрів розвитку при змінах в економічному зовнішньому середовищі.

РЕЗУЛЬТАТИ

В Україні формується принципово нова суспільно-політична ситуація, пов'язана з фактичним завершенням періоду системних перетворень та переходом до етапу практичної реалізації завдань довгострокової стратегії, а саме - регіональної стратегії загальноекономічного зростання/забезпечення збалансованого розвитку, що передбачає діагностику і моніторинг природно-ресурсного, факторного і системного потенціалів регіональних економічних систем [2]. На думку автора статті, застосування методологічних принципів системного та програмно-цільового підходів обумовлює необхідність адаптації до ідентифікації параметрів розвитку інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу (ІМПК) і положень синергетичного підходу для вирішенні проблем забезпечення ефективності його функціонування. При цьому стверджуємо, що вирішення цієї важливої проблеми залежить імовірність реалізації інноваційної моделі розвитку держави та результати сучасних трансформацій в економічній, енергетичній та економічні й сферах. Отже при дослідженні системи управління функціонуванням інтегрованих міжрегіональних промислових комплексів та ідентифікації параметрів розвитку вважаємо за доцільне використати системний аналіз та його принципові підходи до розроблення методів і методик. Зазначимо, що зв'язки і відносини між елементами ІМПК в цілому і визначають їх специфічні ознаки. Саме конструювання такої складної системи із сукупності елементів (регіональних промислових комплексів - РПК) є якісним переходом, зумовленим відповідними кількісними змінами в цілеспрямованості, широті й глибині взаємозв'язку між РПК та окремими галузями. конкурентний перевага економічний промисловий

За задумом і планом автора, завдяки використанню технології стратегічного управління на засадах реалізації програмно-цільового підходу дії окремих галузей промисловості можна афіліювати (інкорпорувати) в систему послідовних явищ. При цьому досягається синергетичний ефект, одержати який в інший спосіб не можливо. Для реструктуризації регіонального промислового комплексу та узгодження діяльності галузей у межах РЕС, координації процесів у сфері формування й нарощення конкурентних переваг розроблено концептуальну модель функціонування ІМПК. Запропоноване абстрактне модельне вирішення описує взаємодію внутрішніх та зовнішніх його зв'язків, що здійснене за результатами інфраструктурно-управлінського та когнітивно-інформаційного аналізу параметрів економічної динаміки регіонального промислового комплексу.

Рис. 2.1 Методологічні положення ідентифікації ефективності функціонування моделі ІМПК як об'єкта управління

Ідентифікація компонент основана на механістичній конструкції ієрархічної побудови, адаптацію її елементів до сучасних умов господарювання здійснено шляхом трансформацій конкурентних переваг виробничо-економічних систем на мезорівні.

Для оцінювання рівня соціально-економічного розвитку, на нашу думку, найбільш об'єктивною є методика за якою визначається: рівень концентрації та використання в межах регіону потенціалів природно-ресурсного, економічного (ВРП, кількість суб'єктів господарювання за ЄДРПОУ, вартість ОВЗ, виробництво промислової та сільськогосподарської продукції, обсяги інвестицій у ОВЗ, перевезення вантажів транспортом, обсяги експорту та імпорту, роздрібний товарообіг) і соціального (кількість економічно активного населення, середньомісячна заробітна плата найманих працівників, доходи і витрати населення, кількість студентів і лікарняних ліжок) потенціалів в порівнянні до середніх значень в державі.

За результатами аналізу сучасного стану взаємопов'язаності підсистем економічних районів можна підсумувати: існує тенденція до зростання галузевої розбалансованості господарських комплексів і зменшення щільності їх зв'язків. Успадкована система розміщення виробництва та форми розселення перестали відповідати сучасним ринковим умовам господарювання. Зараз усе більше зростає роль окремих міст, що знаходяться поблизу транзитних транспортних шляхів, центрів підготовки кваліфікованих кадрів, прикордонних центрів, та господарських комплексів, в яких профілюючим є виробництво продукції, яка має конкурентні переваги на світових ринках. Наразі, найбільш конкурентоспроможними на глобальному ринку є промислові регіони (Донбас, Придніпров'я, Центр) [5, с.23]. В них зосереджено експортоорієнтоване виробництво, ринкова інфраструктура та сформовано вигідні умови інвестування. Завдяки діяльності на їх територіях компаній, що є лідерами у ГМК, хімічній і машинобудівній галузях промисловості, існують умови функціонування територіальних кластерів з конкурентоспроможним виробництвом. Така природа просторової організації й обумовила розрив між регіональними економічними системами. Аналітична оцінка економічної ситуації в регіонах дозволила систематизувати існуючі параметри розвитку (табл. 2) та виявити, що існує суттєва диференціація регіонів за загальним економічним потенціалом (табл.3).

Таблиця 2

Показники економічного розвитку регіонів у 2008 р.

Джерело: Адаптовано автором [349; 353; 354; 356 ]

При використанні базових принципів системного, програмно-цільового та синергетичного підходів до районування регіональних економічних систем (РЕС) автором передбачено імовірність поєднання стратегічних потенціалів областей, зокрема транскордонних (з урахуванням рівня їх доступу до міжнародних ринків та деструктивних тенденцій у структурі економічно активного населення), та виокремлено у якості прикладу для матеріалізації методологічних засад формування й нарощення конкурентних переваг РПК Донецький, Придніпровський, Карпатський, Поліський, Подільський економічні райони. Визначено параметри розвинутості їхніх регіональних промислових комплексів (РПК) та доведено залежність темпів економічного зростання від зміни критеріальних значень факторів прямого й опосередкованого впливу на формування конкурентних переваг соціально спрямованих галузей, вагомості частки останніх у структурі ВРП. Проведений аналіз особливостей регіонального розміщення (локалізації) корпоративних структур дозволяє зробити основне припущення, що не тільки значна присутність таких корпорацій в регіоні, але й синергетичний ефект від їх концентрації в межах окремих регіонів є одним із показників ступеня економічного розвитку останніх, а як наслідок і країни в цілому [9]. Раціональне розміщення продуктивних сил, збалансований та комплексний розвиток господарства регіонів країни можливий за допомогою афіліації стратегічного потенціалу РПК та їх регенерації (при інкорпорації окремих елементних РПК у єдиний ІМПК). Дотримання такого підходу дозволяє, в залежності від специфіки економічної спрямованості території (промислова, сільськогосподарська, інноваційна), виявити можливості створення територіально-виробничих систем, мобілізувати кошти для розвитку комбінованих структур (корпорацій, технополісів, бізнес-парків, експортно-орієнтованих зон, ВЕЗ, ТПР та ін.), цілеспрямовано формувати систему міжрегіональних, транскордонних та інших зовнішніх зв'язків.

Таблиця 3

Узагальнені ознаки якісних параметрів розвитку регіональних економічних систем (авторська розробка)

Підхід, що заснований на реалiзацiї стратегії інкорпорації потенціалів РПК у єдиний ІМПК, має поєднуватися з принципом ланцюгової капіталізації галузей економіки, який полягає у поступовому виходу з кризового стану другорядних галузей промисловості за рахунок тих, що залишають за собою значний потенціал в регіоні, насамперед таких життєво-пріоритетних галузей, як: харчова, легка промисловість, торгівля, житлове будівництво, фармацевтика, транспорт.

На сьогоднішній день, політка держави в першу чергу має спрямовуватися на формування та укріплення інтегрованих міжрегіональних промислових комплексів, що вимагає врахування наступних заходів:

а). підтримка елементів господарської інфраструктури в регіонах. Створення ефективних заходів щодо об'єднання наукових і освітянських організацій, дослідницьких центрів, промислових компаній, фінансових структур в рамках окремих територій. Адже на сьогоднішній день не створюється умови для забезпечення появи інноваційного ланцюга "освіта - наука - виробництво - ринок". За межами інноваційної діяльності часто залишаються також наукові установи та навчальні заклади. Пасивний підхід багатьох наукових установ до комерціалізації наукових результатів, призводить до недостатньо активного використання науково-технологічного потенціалу регіонів. В цьому контексті оптимальним варіантом було б створення умов щодо активізації процесу зародження та функціонування промислово-фінансових груп, як основного елемента побудови корпоративно-коопераційного каркасу економіки країни, для чого, перш за все, переглянути діючий Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» [6].

б). вдосконалення корпоративного управління. Насамперед потребує вирішення питання захисту прав акціонерів, шляхом прийняття введення у дію Закону України «Про акціонерні товариства», адже неврегульованість корпоративних відносин, які проявляються шляхом використання тіньових механізмів у боротьбі за контроль над підприємством, відчуження високоліквідного майна без відома акціонерів, укладання свідомо збиткових угод відлякує інвесторів і в свою чергу гальмує процес укрупнення корпораційних структур. Основні напрями захисту прав інвесторів мають бути направлені на вдосконалення ефективності контролю, раціонального розподілу повноважень, установлення лімітів на обіймання посад у правлінні і спостережній раді, впровадження у практику кумулятивного голосування, створення системи доступного і повного інформаційного забезпечення, формування компенсаційних фондів для захисту інвесторів за участю у них держави, саморегульованих організацій і фінансових посередників.

Одним з напрямів удосконалення організації корпоративного управління на мікрорівні є необхідність реорганізації спостережної ради як ключового суб'єкта корпоративних відносин на основі побудови структури профільних комітетів у межах функціональних підсистем стратегічного управління та захисту прав акціонерів. В контексті створення інтегрованих структур необхідне вирішення питань інтелектуальної власності, що передбачає прийняття закону «Про оцінку інтелектуальної власності», який дозволить на основі виробленої методики, здійснювати оцінку вартості підприємства на основі вартості його нематеріальних активів, проводити експертизу інноваційних проектів, вирішувати майнові спори, визначати частку майнових прав акціонерів тощо.

в). реформування на державному рівні системи діяльності ВЕЗ та ТПР, підприємства яких виконують вимоги українського законодавства, працюють чітко у рамках сформованих інвестиційних програм, випускають дійсно інноваційну продукцію, суттєво впливають на створення нових робочих місць. Насамперед необхідно змінити умови щодо впровадження митних пільг (наприклад шляхом впровадження митних складів, як дозволять отримувати митні відстрочки). Також слід розробити ефективні схеми контролю і запобігання зловживанням в ВЕЗ і ТПР. Іншими компенсаціями мають бути: зменшення податкового навантаження у вигляді ввізного мита лише на імпорт інвестиційних товарів, пільги по платі за землю безкоштовне надання адміністративних послуг

г). Державна підтримка переходу на інноваційний регіональний розвиток. Дотримання фактичного, а не декларативного фінансування витрат, які закладені у законодавчі акти, що становлять фундамент формування національної інноваційної системи. Пряме ігнорування їх найважливіших норм та положень не дозволяє забезпечити скорочення економічного розриву між регіонами. Наприклад Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» [8]. У 2008 році, згідно з яким зупинено його важливу норму, що передбачає виділення коштів на фінансування програм подолання депресивності територій (в розмірі 0,2% відсотка доходної частини державного бюджету). Так само не діє 21 стаття Закону України «Про інноваційну діяльність», яка передбачає фінансування НТР на рівні 2% до ВВП.

ВИСНОВКИ

Відтак, очевидною є невідповідність комунікаційних, логістичних і господарських зв'язків та партнерських відношень між регіонами, зумовлює екстенсивні темпи економічної динаміки, високу енергоємність промислового виробництва, моральну відсталість технологій і деградацію економічної системи. При цьому, вже ослаблений інтелектуальний потенціал трансформує могутній виробничий потенціал у сировинний придаток та джерело дешевої робочої сили. Змінити це можливо лише шляхом проведення збалансованої регіональної політики з урахуванням оптимальних темпів зростання, визначених за єдиним критерієм оцінки результативності галузей, вагомості впливу соціально-економічних факторів, які відображають не тільки нарощування конкурентних переваг галузей, а і розвиток регіону чи економічному району в цілому. Тобто, збалансований розвиток господарства країни не можливий без всебічного розвитку її регіонів. Економічно ефективне розміщення і територіальна організація продуктивних сил можливі лише з урахуванням сукупності факторів, що впливають на ці процеси, зумовлюючи вибір місця зосередження окремих підприємств, і галузей.

Література

1. Алимов О. Промисловий потенціал України: напрями ефективного розвитку / О. Алимов, В. Ємченко // Економічний Часопис - ХХІ. 2003. № 6. С. 41-46.

2. Амитан В. Н. Регион в ресурсной структуре государства / В. Н. Амитан // Регіональні перспективи. 2001. № 5-6. С. 15-17.

3. Амоша А. И. Каноны рынка и законы экономики / А. И. Амоша, Н. Д. Прокопенко, Е. Т. Иванов. Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001. 546 с.

4. Булеев И. П. Промышленные корпорации: особенности развития и принятия решений / И. П. Булеев. Донецк: ИЭП НАН Украины, 2003. 116 с.

5. Ковтуненко К. В. Розвиток бізнесу регіону за рахунок використання кластерних форм виробничих систем / К. В. Ковтуненко, С. В. Філіппова // Вісник соціально-економічних досліджень. Одеса: ОДЕУ, 2003. № 5. С. 305-309.

6. Фащевський М. І. Теорія і практика економічного районування України та шляхи його удосконалення / М. І. Фащевський. К.: РВПС України НАН України, 2007. 52 с.

7. Хлобистов Є. В. Україна: соціально - економічні передумови формування політики техногенної безпеки у трансформаційному суспільстві / Є. В. Хлобистов // Економіка України: проблеми, перспективи ринкових відносин. 2000. № 6. С. 13-20.

8. Царенко О. В. Розвиток інтеграційних процесів у національній економіці / О. В. Царенко // Державне управління та місцеве самоврядування: тези VIIІ міжнар. наук. конгресу (Харків, 27-28 берез. 2008 р.). Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. С. 245-246.

9. Чумаченко Н.Г. Проблемы и пути решения развития регионов / Н. Г. Чумаченко, А.И. Амоша // Економіка промисловості. 2002. № 4. С. 201-206.

Размещено на Allbest.ru