Моделі розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності в залежності від домінуючих суб’єктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 339

МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ДОМІНУЮЧИХ СУБ`ЄКТІВ

MODELS OF DEVELOPMENT AND REGUATION OF INTELLECTUAL PROPERTY MARKET DEPENDING ON DOMINATING AGENTS

Ефективна економіка № 3, 2010

А.М. Петрук, здобувач, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

В Статті аналізується досвід розвинутих країн та країн, що розвиваються в сфері розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності, пропонується та досліджується в залежності від критерію домінування приватного чи державного сектору в даних процесах класифікація таких моделей.

Ключові слова: ринок інтелектуальної власності, моделі розвитку та регулювання, державний моноцентризм, ринок імпорту, приватний поліцентризм, приватний моноцентризм, інтелектуальний соціалізм.

In the article author analyses experience of developed and developing countries in evolvement and regulation of intellectual property (IP) market, and as a result suggests classification of Models of Development and Regulation of IP market depending on domination of private or state sector in this processes.

Ринок інтелектуальної власності є багаторівневою системою, в якій функціонують всі суб'єкти господарювання: міжнародні організації, держава в особі її уповноважених органів, великий бізнес, зокрема багатонаціональні корпорації, представники середнього та малого бізнесу, громадянське суспільство загалом та фізичні особи зокрема. Роль та вплив даних суб'єктів в процесі створення, впровадження, розвитку та реалізації інтелектуальної власності може змінюється як в часі так і в середовищі, тим самим, залежно від того хто домінує в даних процесах, створюючи безліч моделей розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності.

В даній статті вирішується проблема створення ефективної моделі розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності та розподілення стимулюючих та стримуючих механізмів впливу на діяльність суб'єктів, що діють на ринку, що здатне значно скоротити шлях України до сучасних надбань постіндустріального суспільства та наблизити її до рівня розвинутих країн. Досліджуються межі співпраці державних та приватних механізмів впливу, що покликані стимулювати процеси створення інтелектуальної власності, її комерціалізації та подальшого захисту в національних та міжнародних межах.

Дослідження проблеми інноваційної активності підприємств та держави, обґрунтування моделей за різними критеріями на прикладі окремих країн та регіонів знайшли своє часткове відображення в роботах таких зарубіжних вчених, як Г.Варламова, П.Друкер, С.Ільяшенко, Б.Твіст, Б.Санто, І.Шумпетер, К.Холт, Г.Хучек. В Україні питаннями теорії та методології інтелектуалізації економіки займаються такі сучасні вчені, як О. Амоша, В. Александрова, Ю. Бажал, Д. Богиня, В. Воронкова, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Корабльова, В. Корженко, А. Мерзляк, Л. Мельцер, Л. Михайлова, В. Семиноженко, Л. Штика та інші.

Моделі функціонування ринку інтелектуальної власності досліджувалися Е. Лібановою, котра виокремлює два типи економіки за критерієм низького або високого рівня оплати праці [1, с. 33-35]. На основі даної класифікації проведено поверховий аналіз властивостей тієї та іншої систем. У першому випадку однозначно передбачалося відставання країни, еміграцію фахівців. Спроба виокремлення моделей також була здійснена О.А. Лапко [2, с. 31-32], що за критерієм пріоритетності типів досліджень виділяла також дві моделі. Перша заснована на збалансованому розвитку фундаментальної і прикладної науки, освіти і наукомісткої промисловості, та друга, що ґрунтується на прикладних дослідженнях, освіті та наукомістких галузях промисловості.

М.А. Ажажа в свою чергу результував, що не зважаючи на те, що багато фахівців нині ведуть інтенсивний пошук нової моделі, визначаючи провідних суб'єктів, стимули, механізми, критерії тощо, проте чимало питань зазначеного спектра ще не мають теоретичного обґрунтування, нині недостатньо наукових досліджень комплексної дії механізмів державного регулювання інтелектуалізації економіки як перспективної сфери; не визначено механізмів управління нею в умовах ринку; залишаються невисвітленими чимало проблем концептуального та емпіричного характеру[4].

Тому, ціллю даної статті є аналіз моделей розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності в залежності від домінуючих суб'єктів, що діють на даному ринку, проведення їх класифікації та дослідження сильних та слабких сторін кожного типу моделей.

Ми виділяємо вузьке та широке коло домінуючих суб'єктів ринку. У широкому розумінні до них можна віднести державу, в особі її органів, установ та організацій, державних підприємств, наукових та науково-дослідних закладів; суб'єктів великого бізнесу: корпорацій, фінансові установи, їх афілійовані структури; суб'єктів малого та середнього підприємництва, міжнародні організації тощо. У вузькому сенсі, виділяємо два основні типи домінуючих суб'єктів: держава та приватний сектор. Саме в контексті останнього розуміння ми аналізуємо моделі розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності.

В залежності від ступеню впливу та домінування держави та приватного сектору ми виділяємо: модель Державного Моноцентризму, Ринок Імпорту, Приватний Поліцентризм, Приватний Моноцентризм, Інтелектуальний Соціалізм.

Рис.1. Матриця моделей розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності

Державний моноцентризм (рис.2.) - ринок, в якому держава єдина відіграє роль регулятора та найчастіше в одноосібному порядку визначає напрямки наукових досліджень та шляхи впровадження їх результатів. Даному ринку притаманна державна монополія на об'єкти інтелектуальної власності, та відсутність можливості їх приватизації. Розвиток та поширення інтелектуальної власності здійснюються державними підприємствами, а саме: основні розробки ведуться в державних науково-дослідних установах, технологічних парках, а основна торгівля об'єктами інтелектуальної власності здійснюється на державному рівні.

Використовуючи SWOT аналіз, наводимо основні слабкі та сильні сторони, загрози та можливості моделі Державного Моноцентризму:

Рис.2. SWAT Аналіз моделі Державного Моноцентризму

ринок інтелектуальний власність вплив

Найбільш яскравим прикладом даної моделі розвитку та регулювання є колишній Радянський Союз, де всі створені діячами мистецтв твори належали державі - фільми, мультфільми, музичні твори, втілені в грамплатівки, тощо. Але у зв'язку з тим, що Радянський Союз був учасником Бернської Конвенції, Всесвітньої конвенції з авторського права 1952 року автори все ж таки отримували винагороду за використання своїх творів і виконань в загальному розмірі приблизно 7% від тих сум, які сплачували визначені користувачі на користь держави. Всі інші кошти отримані у вигляді доходу від використання творів держава спрямовувала на виробництво нових творів. Механізм застосування цих законодавчих норм був встановлений постановою Ради Міністрів УРСР від 29 березня 1989 р. N92 "Про ставки авторської винагороди за створення та публічне виконання творів літератури і мистецтва", Інструкцією по застосуванню цієї Постанови та постановою Ради Міністрів УРСР від 24 лютого 1989 р. N 61 Про ставки авторської винагороди за видання творів науки, літератури і мистецтва.

Торгівля інтелектуальною власністю також здійснювалась через державні органи. Так, право представлення та продажу Пепсі-Коли на ринку СРСР та передача права на виробництво «Столичной» компанії «PepsiCo» було результатом зустрічі президента «PepsiCo» Дональда Кендалла саме з Головою Ради Міністрів СРСР Олексієм Косигіним та подальшою міждержавною угодою між СРСР та США у 1972р.

Ще одним яскравим прикладом потужного впливу держави на технологічний і економічний розвиток є історія Китаю. Сучасні дослідники саме державу вважають винною в тому, що Китай Нового часу був технологічно відсталим. Адже на початку XIV ст. Китай був найрозвинутішою технологічною цивілізацією світу. Ключові винаходи розроблялися в Китаї на століття, навіть на півтора тисячоліття раніше, ніж в інших країнах. Наприклад, металургію китайці освоїли ще в 200 р. до н. є. У 1086 р. у Китаї було винайдено водяний годинник значно точніший від європейського механічного годинника того часу. У VI ст. стали використовувати залізний плуг, а двома сторіччями пізніше його пристосували до оброблення заливних рисових плантацій. Освоєння енергії води відбувалося паралельно з Європою: у VIII ст. було освоєно гідравлічний молот, до 1280 р. широко застосовувалися вертикальні водяні млини. Морську навігацію китайці удосконалили раніше, ніж європейці. У військовій техніці вони, окрім винайдення пороху, розвинули хімічну промисловість, здатну виготовляти потужні вибухові речовини. У медицині такі техніки, як голковколювання, давали виняткові результати, що тільки недавно стало загальновизнаним. Виробництво паперу було освоєно в Китаї на 1000 років раніш, ніж на Заході, а друкарство з'явилося наприкінці VII ст. Однак технологічна революція у Китаї не відбулася.

Вирішальним фактором технологічного занепаду була зміна державної політики. Правителі боялися руйнівного впливу технологічних змін на соціальну стабільність. Поширенню технології перешкоджали численні сили, особливо в міських гільдіях.

Бюрократів влаштовувало сформоване статус-кво, і вони боялися соціальних конфліктів. До контактів з іноземцями, окрім контрольованої торгівлі і придбання зброї, ставилися або як до непотрібних, або як до небезпечних, оскільки невідомими були їх результати. Бюрократична держава без зовнішньополітичної ініціативи і з внутрішнім дестимулюванням технологічної модернізації обрала шлях обережного нейтралітету, фактично розірвавши ту технологічну траєкторію, якою Китай протягом багатьох століть рухався саме під державним керівництвом.

І лише через чотири століття у Китаї зрозуміли, що ізоляція не може вберегти країну від поганих наслідків технологічної відсталості. А ще через століття китайська держава змогла заново побудувати розвинуту технологічну базу в ядерній технології, ракето-будуванні, запуску супутників та електроніці [5].

Приватний Моно- та Поліцентризм (рис.3.) характеризуються низьким рівнем державного втручання в процеси створення інтелектуальної власності та її подальшої долі, найчастіше обмежуючись лише питаннями захисту прав інтелектуальної власності, основною рушійною силою виступає винахідник та підприємець, що на приватних засадах створює та комерціалізує об'єкти інтелектуальної власності.

Регулювання такого ринку відбувається при поліцентризмі через механізми попиту та пропозиції, при моноцентризмі - лідером галузі через нав'язування своїх правил ведення бізнесу інтелектуальною власністю.

Рис.3. SWAT Аналіз моделі Приватного Моно- та Поліцентризму

Прикладом даної моделі є капіталістичні ринки ХІХ - початку ХХ століття. Розвиток такого ринку відбувається за рахунок підприємницького хисту. Усі плюси та мінуси можна прослідити за історією винайдення фонографу. Перші праці, якими ознаменувалися роботи по винайденню цього пристрою були висвітлені у 1867 р. в Парижі відомим у колах богеми талановитим літератором, шансоньє і художником Шарльем Кро, що продемонстрував власноручно розроблений і виготовлений автоматичний телеграф. Двома роками пізніше він видав наукову працю: "Загальне рішення проблеми кольорової фотографії" та "Огляд можливих зв'язків з планетами". У 1872-у Шарль Кро почав свою дослідницьку роботу з слухового сприйняття, що увійшла до його фундаментальної праці "Принципи механіки мозку". І нарешті у 1877 років Кро подав до Академії наук Франції опис апарата для запису і відтворення людського голосу, який назвав "палефоном". Це сталося в квітні, а вже у жовтні того самого року в одному популярному журналі було опубліковано докладний опис цього винаходу. До того ж апарат було перейменовано більш благозвучно в "фонограф". А 10 грудня 1877 р. Томас Едісон одержав перший патент США на "Вдосконалення інструменту для контролю та відтворення звуків". А далі рух подій прискорюється. 11 грудня в журналі "Rappel" з'являється замітка про апарат Кро. 17 грудня Едісон подає до Парижської академії заявку на фонограф і 15 січня 1878 року отримує патент, і дивні речі: у Французькій академії наук забули про раніше подану заявку Кро, а він сам з вражаючою байдужістю поступається своєю першістю [6].

Державне регулювання фактично було обмеженим і найчастіше було результатом лобіювання своїх інтересів саме приватними компаніями, найчастіше зацікавлених у захисті своїх ринкових позицій та закріпленні статус-кво через відповідні закони. Насправді ж розвиток та регулювання здійснювалося приватними компаніями, з еволюційним переходом від поліцентризму до моноцентризму. Так, винахідник парової машини Джеймс Ватт\James Watt і творці першого літака брати Орвілл і Уїлбур Райт прославилися не тільки своїми досягненнями на науковому терені, але і як успішні комерсанти, що активно заважали іншим покращувати виготовлені ними продукти і робити їх дешевшими. І, як зазначають Мішель Болдрін і Девід Ліайн у книзі "Проти Інтелектуальної Монополії", як наслідок відбувалося не тільки нерозповсюдження нових ідей і зростання прибутків, а, навпаки - технологічний застій і фінансові пертурбації (у ряді випадків винахідники серйозно страждали самі). А у сфері культури, в 19 столітті англійська література стала шалено популярною в США і увійшла до всіх шкільних програм, хоча в ті часи успішно творили блискучі автори з Франції, Іспанії, Німеччини, Росії та ін., чиї твори оперативно перекладалися англійською мовою. Причиною цього було "піратство": американські видавці, що не турбувалися про захист авторських прав своїх британських колег і британських літераторів, буквально наповнили США загальнодоступними книгами.

Третьою моделлю є Ринок Імпорту (рис.4.), що характеризується мінімальною зацікавленістю держави в питаннях регулювання процесами створення інтелектуальної власності та стимулювання їх виникнення, та порівняно незначними ініціативами приватного сектору у даних питаннях. Як результат - відсутність національного інтелектуального капіталу, і як наслідок панування імпортних компаній та їх продуктів, лобіювання умов ведення бізнесу по правилам інших держав та проактивність іноземних урядів у питаннях захисту інтелектуальної власності на національному ринку.

Рис.4. SWAT Аналіз моделі Ринку Імпорту

Прикладом ринку імпорту інтелектуальної власності є частково післявоєнна Японія 60-70х років. Так, довгий час вона була лише імпортером наукових досягнень. Проте, це є гарним прикладом того, як країна вдало використала усі плюси доступу до світових розробок для розвитку власних галузей. І як наслідок, наразі Японія є однією з основних експортерів наукомісткої продукції.

Іншим прикладом є частково країни Латинської Америки, що здебільшого є імпортерами інтелектуальної продукції, та відчувають високий рівень втручання з боку розвинутих країн з питань дедалі більшого захисту своїх прав коштом споживачів. Країни--експортери контенту (фільмів, програмного забезпечення) диктують свої умови практично не дискутуючи стосовно вигод й витрат для країни-імпортера. Такий дисбаланс у законах про охорону інтелектуальної власності та загроза інтересам споживачів і громадян призвели до кампанії за міжнародний договір про захист доступу до знань. У серпні 2004 року Аргентина і Бразилія включили проект угоди про доступ до знань у ширший пакет пропозицій під назвою Програма розвитку Всесвітньої організації з охорони інтелектуальної власності (ВОІВ). У ньому наголошується на свободах, а не обмеженнях, і йдеться про доступ до інформації, освіти, ресурсів для навчання, досліджень, культури та розваг. Пропонується новий погляд на винятки та обмеження в авторському й патентному праві, зокрема для бібліотек, сліпих і людей зі слабким зором, дистанційної освіти; на відкритий (вільний) доступ до дослідницької літератури; на засади реагування на зловживання правами, зокрема контроль за практикою підриву вільної конкуренції у договірному ліцензуванні; на системи управління цифровими правами та системи застереження від неправомірного подолання технічних засобів захисту цифрових прав; на бази даних патентів, які стосуються суспільного добробуту; на вільне програмне забезпечення та відкриті стандарти.

Остання група моделей, так званий Інтелектуальний Соціалізм (рис.5.) характеризується високим рівнем активності як держаного так і приватного секторів в питаннях розвитку та регулювання ринку інтелектуальної власності. Основною характеристикою такого ринку є проведення капіталомістких досліджень державним коштом, чи при сприянні держави, та подальший перехід отриманих досягнень у приватну власність.

Рис.5. SWAT Аналіз моделі Інтелектуального Соціалізму

Проблемі введення до господарського обороту об'єктів інтелектуальної власності, їх комерційному використанню і впливу на добробут громадян приділяється багато уваги державою в країнах з моделлю «інтелектуального соціалізму», зокрема щодо ролі інтелектуальної власності у функціонуванні малих і середніх підприємств та участі держави в регулюванні процесу створення та використання об'єктів інтелектуальної власності такими підприємствами.

Цікавим у цьому аспекті є досвід Фінляндії. У цій країні діє принаймні шість організацій, що займаються консалтинговою та посередницькою діяльністю у сфері комерціалізації інтелектуальної власності. Вони діють на території всієї країни. Серед них є приватні організації, такі як, наприклад, Фонд винаходів Фінляндії. Є також і регіональні представництва центральних органів виконавчої влади, наприклад регіональні служби трьох міністерств: Міністерства торгівлі і промисловості, Міністерства сільського господарства і лісівництва та Міністерства праці. Завданнями цих організацій є забезпечення сприятливих умов для створення і введення до господарського обороту об'єктів інтелектуальної, насамперед, промислової власності. Це досягається шляхом створення регіональних консультаційних пунктів, надання допомоги в оформленні прав інтелектуальної власності, сприяння формуванню ринку споживачів цієї власності, залучення ризикового (венчурного) капіталу для фінансування заходів з комерціалізації прав інтелектуальної власності тощо.

У досвіді Фінляндії цікавим є те, що незалежно від форми власності цих посередницьких організацій держава бере безпосередню участь у їх діяльності шляхом безповоротного фінансування. Так, у 2000 році Фонду винаходів Фінляндії, заснованому на приватній власності Міністерством торгівлі і промисловості, було виділено близько $5 млн. Протягом року Фонд отримав близько 15000 звернень підприємств, 2500 інвестиційних пропозицій, з яких фінансувалися понад 900. Чисельність фонду - 22 чоловіка у центральному апараті і 25 регіональних менеджерів. Протягом 2000 року Фондом для фінансування 420 проектів було залучено близько $400 млн. інвестицій венчурного капіталу, з них 89% приватного капіталу і 11% - вклад Уряду і громадських організацій. Безповоротно витрачено понад $130 млн. Інші вкладення дали $600 млн. прибутку, що згідно з податковим законодавством Фінляндії забезпечило понад $100 млн. надходжень до державного бюджету [8].

Крім того, цікавим є досвід ФРН. У цій країні центри, подібні до Фонду винаходів Фінляндії, знаходяться, як правило, при Земельних університетах. Фінансування діяльності центрів відбувається з бюджету цих університетів. Діяльність центрів, схожа з діяльністю Фонду винаходів Фінляндії, сприяє максимальному зближенню приватних винахідників і зацікавлених в їхніх розробках фірм та залученню приватного капіталу для інвестиції введенням до громадського обороту винаходів, створених фізичними особами, чим забезпечує зростання їхнього добробуту і тим самим зростання і укріплення середнього класу Німеччини.

Таким чином, підводячи підсумок, зазначимо, що хоча модель «інтелектуального соціалізму» є останньою, найбільш розвиненою системою, що функціонує в провідних економіках світу, наразі для України немає ні фінансових, ні правових, а тим більш ментальних передумов для її створення. Моделі Ринку Імпорту є найбільш ризикованими та найменш перспективними, проте приклад Японії показує як при вдалому стратегічному плануванні та використанні досягнень інших можна створити власну конкуренту продукцію. Так чи інакше, в будь-якому випадку, необхідність створення в Україні національної моделі розвитку і регулювання ринку інтелектуальної власності на базі гармонійного поєднання та співпраці державного та приватного секторів, поруч із проведенням стратегічного плануванням та розвиток інтелектуальної інфраструктури є очевидною.

Список використаних джерел

1. Блинов А. Дорогие работники - крепкая страна. Интервью с Э.М. Либановой // Эксперт Украина. - 2007. - № 1-2. - С.33-35.

2. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / За ред. Л.І. Федулової. - К.: Основа, 2005. - 552 с. - С. 31-32.

3. Геєць В.М.,Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України. - Харків: Константа, 2006. - 271 с. - С.8.

4. Ажажа М.А. Інтелектуалізіція Економіки: інноваційний і людський потенціал в умовах глобалізації , http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Ekonomika/2008_628/02.pdf

5. http://www.gi.edu.ua/content/_f04_k01/material/e_o_i_d/L9.pdf

6. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності; Хмельницький: ТУП, 2003. - 135 с.

7. Кучма І. Кому належить свобода?, Дзеркало Тижня, № 45 (624), 2006

8. Паладій М.В. Середній клас та його роль у формуванні інтелектуального капіталу суспільства; Світ інтелектуальної власності № 4 (89), 2003р

Размещено на Allbest.ru