Сучасні підходи до розробки та реалізації антикризової стратегії розвитку промисловості регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класичний приватний університет

Сучасні підходи до розробки та реалізації антикризової стратегії розвитку промисловості регіону

к.е.н. О.А. Ковтун

Анотація

Визначено сучасний стан промисловості, розглянуто теоретичні підходи до антикризової стратегії розвитку промисловості регіону, запропонована послідовність розробки антикризової стратегії розвитку промисловості регіону.

Ключові слова. Антикризова стратегія розвитку промисловості регіону, регіональні органи державного управління, розвиток промисловості, промислове відставання.

У руслі інтеграційних процесів, що відбуваються у сучасному суспільстві, розуміння регіонального управління та статусу регіону як системи зазнає значних змін. У зв'язку з наданням регіонам більшої самостійності, делегуванням повноважень з організації процесу соціально-економічного розвитку підвищується рівень складності управління регіоном як системою. Це вимагає, з одного боку, формування таких методів регіонального управління, які б цілком відповідали не тільки новому статусу регіону як соціально-економічної системи, але й умовам зовнішнього середовища, яке характеризується високим ступенем нестабільності. В умовах прискореної глобалізації економіка України розвивається під впливом складних світових фінансово-економічних процесів. Тому наслідки світової фінансово-економічної кризи, яка почалася з осені 2008 р., позначилися на реальному секторі економіки, у тому числі промисловості.

Саме тому дослідження процесу формування антикризової стратегії розвитку промисловості регіону, як однієї з важливих складових механізму державного управління, з метою пошуку найбільш адекватних підходів до управління регіоном є у теперішній момент актуальним для України.

Постановка завдання. Розробити підходи розробки до антикризової стратегії розвитку промисловості регіону та організаційно-інформаційного забезпечення її реалізації.

Результати. Світова фінансова - економічна криза висвітлила, що в Україні протягом ряду років при позитивній ціновій кон'юнктурі не здійснено структурних змін у промисловості, а також заходів щодо модернізації виробництва. Основною проблемою промисловості України є відсутність як у власників підприємств, так і у владних структур антикризового арсеналу інструментів, заходів і досвіду протидіяти негативним зовнішнім потрясінням. Саме неконкурентоспроможні як за собівартістю, так і за якістю й асортиментом продукції виробництва у періоди різкого згортання попиту та обвалу цін опиняються поза ринком. Слабкою ланкою в національній економіці виявилася і банківська система, що потрапила в повну залежність від зовнішнього кредитування й виявила нездатність до ефективного господарювання.

Так, обсяги виробленої промислової продукції 2009 р. порівняно з 2008 р. скоротилися на 21,9%, у тому числі в переробній промисловості - на 26,6%. Найбільшого спаду зазнали галузі, орієнтовані на виробництво продукції виробничого та інвестиційного призначення: машинобудування (- 45,1%), виробництво неметалевої мінеральної продукції (- 38,4), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (- 26,6), хімічна і нафтохімічна промисловість (- 23,2%). Значною загрозою для конкурентоспроможності національної економіки з погляду її спроможності до інвестиційного зростання та проведення модернізації є збереження найбільш глибокого спаду виробництва в машинобудуванні, яке за 2009 р. втратило майже половину обсягів продукції порівняно з 2008 р. Найбільшого спаду зазнало виробництво транспортних засобів устаткування, яке скоротилося проти 2008 р. на 58%.

Для ефективного розвитку вітчизняної промисловості, ураховуючи відсутність ринкового механізму міжгалузевого перерозподілу ресурсів і слабкість вітчизняного фінансового сектору, неспроможного фінансувати великі інвестиційні проекти, необхідно повернутися на певний період до практики прямого перерозподілу ресурсів державою. Слід визначити низку галузевих пріоритетів, які мають конкурентні переваги й забезпечать модернізацію промислового виробництва. Держава має стати ініціатором розробки та реалізації масштабних інвестиційних проектів у пріоритетних галузях та спрямувати на їх здійснення як власні ресурси, так і ресурси бізнесу, залучаючи їх на вигідних для нього умовах. Серед інструментів підтримки розвитку пріоритетних галузей доцільно практикувати бюджетне кредитування, надання державних гарантій, податкових пільг тощо.

Таким чином, системний характер поточної кризи потребує розробки стратегії подолання кризи і побудови більш прогресивного типу ринкової економіки, створення умов для якісних структурних змін і тривалого зростання промислового виробництва.

Антикризова стратегія промислових регіонів, полягає в реструктуризації економічної системи регіону - перепрофілюванні з традиційного індустріального розвитку на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції. Для цього необхідно здійснити наступні першочергові заходи. промисловість антикризовий стратегія регіон

1. Терміново виробити довгострокову структурну стратегію, основний акцент зробити на інноваційний прорив, серцевиною якого стане розповсюдження останніх поколінь п'ятого технологічного укладу (комп'ютери, ракети, авіа- і електронна промисловість) і освоєння перших поколінь шостого укладу (інформаційні, біо- та нанотехнології).

2. Провести антикризовий менеджмент на окремих підприємствах регіону. Для проблемних і низькорентабельних виробництв пропонується проведення комплексу заходів з поетапного їх виведення з кризового тренду в режим стійкого функціонування шляхом амортизаційних заходів [1]. Для неефективно працюючих виробничих потужностей рекомендованими є програми диверсифікації підприємства, ліквідація або так звана "поміркована" націоналізація здешевілих активів стратегічних підприємств (металургія, машинобудування, транспорт, будівництво тощо) та окремих банків.

3. Здійснювати цільову підтримку структуроутворюючих підприємств регіону, які мають виробничий апарат і трудові ресурси, здатні забезпечити випуск конкурентоздатної продукції на внутрішньому ринку. Очевидно, що перевагу необхідно віддавати локальним проектам і програмам з невисокими показниками капіаломісткості, підвищеною оборотністю коштів, які забезпечують додаткові робочі місця.

4. Диверсифікувати місцеву економіку моногалузевих міст. У даному напрямку вважаємо доцільним орієнтувати діяльність регіональних органів державного управління на формування підприємницьких груп взаємодіючих підприємств (фірм) як ключового економічного напрямку виходу із кризи (а далі економічного розвитку). Мова йде про так звані «точки росту» місцевої економіки.

5. Започаткувати створення мережі інноваційних кластерів з виробництва конкурентоспроможної продукції.

Розробка антикризового механізму подолання промислового відставання базується на наступних принципах:

1. Антикризовий механізм повинен одночасно охоплювати:

- за функціональною ознакою - області й райони, що відносяться до економічного району;

- за галузевою ознакою - галузі комплексу в традиційному розумінні, а також сукупність підприємств (суб'єктів господарювання), що випускають продукцію з однаковими або схожими якісними та функціональними показниками.

2. Враховуючи, що досить значка кількість регіонів відноситься до старопромислових районів, процес реформування промислових укладів повинен бути перманентним і не перетворюватися на обвальний, який пов'язаний із закриттям підприємств і масовим безробіттям, спрямований на збереження спеціалізації виробничого й науково-технічного потенціалу регіону.

3. Наявність різних техніко-економічних укладів у кожній галузі через загальне лімітування ресурсів у ході реформування вимагає директивного державного регулювання, пов'язаного з “балансуванням” сукупної потреби стратегічних ресурсів (“переливу” мобільних ресурсів з прив'язкою до економічної ефективності).

4. Основа концепції антикризового механізму полягає у використанні й розвитку регульованого внутрішнього потенціалу й зміні акценту від мілітаризованого й “тяжкого” виробництва до гнучкої спеціалізації із взаєморозвитком усіх сфер життєдіяльності базуючись на власних природних ресурсах й трудовому потенціалі.

5. Врахування регіональних особливостей визначається загальними тенденціями реструктуризації й сформованими регіональними диспропорціями в економічному районі.

6. Пожвавлення регіональної інвестиційної політики можливо тоді, коли реформування господарського комплексу регіону йде в рамках загальної реформи в Україні.

7. Відсутність керуючого координуючого регіонального органу змушує зробити акцент в основному на економічні принципи в реалізації антикризового механізму. Антикризовий механізм може й повинен працювати в єдності з головною метою реформування в регіоні: мінімізація плати за реформи й скорочення термінів досягнення результатів, спрямованих на перехід у нове становище (інноваційно-ефективну регіональну економіку) з одночасним створенням внутрішнього імунітету й зовнішньої захищеності від дестабілізуючих впливів.

Антикризова стратегія розвитку промисловості регіону повинна враховувати особливості економічного району і містити в собі наступні напрями:

1. Реструктуризація промислового виробництва з метою наповнення ринку високоякісною продукцією, згортання неефективного (особливо екологічно шкідливого) виробництва.

2. Модернізація виробничого апарату й усієї промислової інфраструктури на новій високоефективній базі.

3. Підвищення рівня природоохоронної діяльності й екологічної безпеки регіонів.

4. Підвищення конкурентоспроможності як рівня технологічного процесу, так власне і продукції, що виробляється.

5. Підвищення комплексності й глибини переробки сировини, зниження енерго- і матеріалоємності продукції.

6. Підвищення експортного потенціалу регіону.

7. Пріоритетний розвиток галузей споживчого і забезпечуючого призначення, на основі існуючого та новостворюваного промислового потенціалу. Переорієнтація виробництва на вирішення першочергових проблем забезпечення продуктами харчуванням, житлом, товарами легкої промисловості, медикаментами тощо[2, с. 514.].

8. Диверсифікованість обробної промисловості регіону, яка має прояв у формуванні багатопрофільної, багатогалузевої орієнтації суб'єктів господарювання на випуск конкретних видів продукції, що задовольняє потреби людини.

9. Локалізація й нейтралізація наслідків трансформації промисловості регіону і конверсії оборонної промисловості.

10. Адаптація проведення регіональної промислової політики до ринкових реформ.

Основні цілі антикризової стратегії розвитку промисловості регіону взаємно доповнюють пріоритети загальної селективної стратегічної політики, до якої можна віднести:

- орієнтацію на випуск інноваційної продукції і освоєння в суспільних цілях технологій подвійного призначення;

- прискорений розвиток галузей життєзабезпечення й збільшення частки споживчого сектору [2, с.280].

Система галузевих пріоритетів як складових антикризової стратегії розвитку промисловості регіону включає:

- паливно-енергетичний комплекс: енергопостачання й розвиток нетрадиційних джерел теплопостачання;

- підвищення паливної безпеки регіонів на основі розвитку системи енергозабезпечення (конденсаційні електростанції, атомна енергетика із замкненим ядерно - паливним циклом тощо.);

- реконструкція й модернізація існуючих потужностей; обмін електроенергією в рамках територій;

- створення диверсифікованих територіально - виробничих структур енергетичних об'єктів по типах, видах палива й районам розміщення;

- хіміко-металургійний комплекс: підвищення якості продукції з доведенням до більш високого ступеня готовності, підвищення коефіцієнта використання металу, створення матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, більш повна утилізація й переробка відходів виробництва при прискореному впровадженні природоохоронних заходів, перехід на біосферосумісні технології; перепрофілювання потужностей по виплавці високоміцного металу й виробництву спеціальних видів прокату.

- машинобудування й металообробка: забезпечення потреби в сучасному обладнанні переробного комплексу, АПК, торгівлі, громадського харчування, медицини й охорони здоров'я, ліквідації існуючої невідповідності в технічному рівні розвитку між технологічно взаємопов'язаними галузями виробництва;

- здійснення переходу ( відповідно до світових тенденцій) до нового технологічного укладу на основі розробки, впровадження й функціонування інновацій, вихід і закріплення на світових ринках товарів і послуг;

Виходячи із орієнтирів антикризової стратегії розвитку промисловості регіону, особливості територіальної, науково-технічної, інвестиційної, промислової політики, фінансових і кредитно-грошових відносин можна концентровано представити в наступному виді:

1. Багаторівневість стратегії (в ув'язуванні регіонального підходу із загальнодержавним).

2. Диференціювання стратегічних орієнтирів залежно від рівня промислового відставання й перспектив розвитку продуктивних сил і типологій регіонів.

3. Переорієнтація регіональної промислової політики на розв'язання життєво важливих проблем у регіоні з наступним виходом на прогнозовані масштаби й структуру промислового потенціалу.

4. Перехід від адміністративного керування в сфері науки й техніки до економічно індикативного регулювання.

5. Перехід до різноманіття джерел фінансування науки й техніки й збереження цільової (адресної) орієнтації, з постійним збільшенням питомої ваги місцевого (регіонального) бюджету й позабюджетних фондів.

6. Залучення іноземного капіталу для підтримки науки й розвитку регіонів.

7. Пріоритетна підготовка науково-дослідних шкіл у регіоні, а також напрямків досліджень проривного характеру й необхідних для виконання й реалізації загальнодержавних і міжрегіональних програм.

8. Інтеграція академічної, галузевої й вузівської науки в напрямку скорочення інвестиційного циклу, підвищення якісного рівня й конкурентоздатності розробок.

9. Усунення монополізму окремих наукових шкіл та поширення конкурсної системи при одержанні замовлень на дослідження.

Рис.1. Механізм реалізації цілей і задач антикризової стратегії розвитку промисловості регіону

Пропонується два сценарії подолання кризи в промисловості регіону:

1 - й: інерційне стримування кризи з поступальним підвищенням промислового рівня регіону, підвищення стійкості економіки регіону на основі адресного стимулювання розвитку промислового потенціалу.

Основний зміст і напрями реалізації сценарію: на основі критичного аналізу промислового відставання регіону з урахуванням різних сфер життєдіяльності (екологія, соціальна сфера, продовольча безпека тощо) виявляються пріоритети державної підтримки з метою:

- збереження й підтримки нормативно мінімальних умов проживання в регіоні;

- збереження навколишнього середовища ;

- індикації прожиткового мінімуму;

- визначення галузевої спеціалізації виробництва;

- здійснення першочергової соціальної допомоги регіонам;

- збереження й підтримка наукомістких і високотехнологічних виробництв;

- поступової асиміляції оборонних підприємств;

- збереження форми держвласності, особливо на підприємствах, що забезпечують національну безпеку;

- збереження стандартів по охороні навколишнього середовища, перманентного згортання екологічно небезпечних виробництв.

Основний акцент повинен здійснюватися на підтримку науково - технічної безпеки, збереження виробничої й соціальної інфраструктури з акцентом на життєзабезпечуючи галузі й районо - і містоутворюючи підприємства. Передбачається пряма участь виконавчих органів різних рівнів у наданні бюджетних гарантій при інвестуванні у технічне й технологічне переобладнання галузей і їх безпосереднє сприяння у формуванні або зміні структури виробництва.

Сценарій 2. “Підвищення стійкості економіки регіонів на основі адресного стимулювання розвитку промислового потенціалу”.

Основний зміст і напрями реалізації сценарію: оптимізація обсягів фінансової підтримки кризових регіонів у частині адресного (на основі конкурсного відбору) стимулювання по всім ланцюжкам “наука - виробництво - споживання” незалежно від форми власності:

- при гарантованій державній підтримці регіонального промислового розвитку;

- відмова від прямого фінансування науково-дослідних проектів, що не відповідають сучасному рівню і які не реалізуються в рамках загальнодержавних або регіональних програм;

- виявлення наукових й технічних резервів, складання реєстру інститутів і організацій сфери науки й наукового обслуговування з метою закриття й перепрофілювання безперспективних;

- двухваріантний відбір напрямків досліджень, розробки й реалізації проектів, життєвоважливих для кризових регіонів і пілотних як для розвитку державного, так і регіонального науково-технічного потенціалу;

- підвищення ролі всіх регіональних факторів підтримки й функціонування;

- цілеспрямоване формування реального стійкого ринку з його елементами інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб'єктів регіональних науково-технічних програм і формування баз даних по соціально-орієнтованим інноваціям;

- організація постійного економічного й технологічного моніторингу в регіоні з метою визначення пріоритетів участі науки у вирішенні регіональних проблем.

При реалізації сценаріїв подолання кризи в промисловості регіону перевагу слід віддавати сценарію 2. Але при всій привабливості цей сценарій у більшості залежить від політичної кон'юнктури й державної фінансової підтримки, з одного боку, а з іншого сторони, є більш хворобливим для суб'єктів регіональної промислової політики, тому що тривалий загальний процес реформ і очікувань “стомив” його учасників.

Для забезпечення постійного і дійового контролю за виконанням завдань і заходів антикризової стратегія розвитку промисловості регіону доцільним є створення в межах органів регіонального управління координаційної ради, головними завданнями якої мають бути наступні: аналіз стану виконання встановлених завдань за досліджуваний період; визначення причин відхилення від прогнозованих показників; підготовка пропозицій щодо усунення виявлених відхилень, корегування показників реалізації цільовоїстратегії; пошук додаткових фінансових і матеріальних ресурсів для забезпечення виконання завдань стратегії.

Висновки

Антикризова стратегія розвитку промисловості регіону є нормативним документом локального характеру. Підвищення дієвості реалізації антикризових стратегій різних рівнів залежить від якнайшвидшого створення необхідної державно-правової основи реалізації регіональної політики. Впровадження наведених підходів дозволить забезпечити стійкість еволюційного процесу і проведення інноваційної модернізації промисловості регіонів.

Література

1. Національна стратегія розвитку «Україна - 2015».- К., 2009, 116 с. - С. 55.

2. Соціальний розвиток України: сучасні трансформації та перспективи / С.І. Бандур, Т.А. Заяць, В.І. Куценко та ін. - Черкаси: Брама-Україна, 2006. - 620 с.

3. Сардак С.Е. Перспективні напрями соціально-економічного розвитку України // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму, 2010, № 1 (3). Том 2. - С. 277-285.

Размещено на Allbest.ru