Державно-приватне партнерство як механізм активізації модернізаційних процесів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.3

Ефективна економіка № 10, 2011

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК МЕХАНІЗМ АКТИВІЗАЦІЇ МОДЕРНІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

М. Й. Гедз,

к. е. н., доцент, Черкаський інститут банківської справи

Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

У статті розглянуто теоретичні основи взаємодії бізнесу та владних структур в умовах ринкової економіки. Запропоновано заходи, що необхідні для активізації державно-приватного партнерства в Україні, як ефективного механізму залучення приватних інвестицій у вирішення завдань економічної модернізації країни.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, економічна модернізація, регіон, соціально-економічний розвиток.

ринковий економіка приватний інвестиція

В статье рассмотрены теоретические основы взаимодействия бизнеса и властных структур в условиях рыночной экономики. Предложены меры, необходимые для активизации государственно-частного партнерства в Украине, как эффективного механизма привлечения частных инвестиций в решение задач экономической модернизации страны.

Ключевые слова: государственно-частное партнерство, экономическая модернизация, регион, социально-экономическое развитие.

The article examines the theoretical foundations of collaboration between business and authorities in a market economy. The measures needed to enhance public-private partnership in Ukraine as an effective mechanism to attract private investment to meet the challenges of economic modernization.

Keywords: public-private partnerships, economic modernization, region, socio-economic development.

Постановка проблеми. Однією з важливих умов успішного здійснення соціально-економічної модернізації як на національному, так і на регіональному рівні виступає розвиток ефективних інститутів взаємодії держави і бізнесу. Така взаємодія дозволяє збільшити темпи зростання ВВП, підвищити ефективність бюджетного сектора з погляду відповідності потребам розвитку економіки, знизити витрати всіх рівнів при реалізації інфраструктурних проектів. Разом з цим, вона забезпечує підвищення якості і зростання доступності соціально-економічної інфраструктури та факторів виробництва, капіталу, робочої сили, технологій, а також розвиток міжфірмових коопераційних зв'язків, сприяє експорту продукції і залученню іноземних інвестицій.

Залишаючись досить новим явищем, державно-приватне партнерство в Україні має значні шанси стати інституціональним інструментом оновлення спільного виробництва на підставі об'єднання активів держави з інвестиційними, управлінськими та іншими ресурсами приватного сектору.

Аналіз останніх джерел досліджень і публікацій. Вітчизняними вченими-економістами приділяється багато уваги дослідженню інституціональних умов існування державно-приватного партнерства. Питанням співпраці влади та бізнес-структур присвячені праці Данилишина Б.М. [1], Качали Т.М. [2], Павлюка К.В., Павлюка С.М. [3] та ін.

Мета роботи. Метою роботи є розробка практичних рекомендацій щодо активізації сучасних механізмів державно-приватного партнерства як механізму залучення приватних інвестицій у вирішення завдань економічної модернізації країни.

Виклад основного матеріалу. Взаємодія бізнесу і влади є важливим індикатором стану суспільства в цілому. Відносини між ними впливають на характер влади, стиль і технології управління.

Останнім часом усе більшого розвитку набуває така форма взаємодії влади і бізнесу, як державно-приватне партнерство (ДПП) (Public-Private Partnership - РРР). У розвинених країнах світу воно розглядається як необхідна умова розвитку ефективної ринкової економіки.

Термін “державно-приватне партнерств” з'явився в США, спочатку у зв'язку з впровадженням спільного фінансування освітніх програм з державного та приватного секторів, а згодом, в 1950-х рр. - для такого ж фінансування за комунальні послуги. Проте більш широкого контексту цей термін набуває в 1960-х рр. для позначення співпраці партнерів із державного і приватного секторів у процесі оновлення міст, розвитку інфраструктури територій та надання соціальних послуг [4].

На сьогодні практика впровадження державно-приватного партнерства в Україні перебуває на досить ранній стадії становлення.

Експерти інституту стратегічних досліджень вважають, що саме зараз, в умовах післякризового розвитку, зростає інтерес бізнесу до державної підтримки, яка дасть можливість знизити ризики приватних інвестицій та підвищити надійність інвестиційних проектів [5].

Дослідження теоретико-методологічних основ дає можливість зробити висновок, що єдиної точки зору на визначення ДПП як особливого механізму взаємодії влади і бізнесу немає.

Так, науковці Павлюк К.В. та Павлюк С.М. вважають, що в широкому розумінні трактування поняття державно-приватного партнерства включає конструктивну взаємодію держави, приватного сектору, громадянських інститутів в економічній, політичній, соціальній, гуманітарній та інших сферах суспільної діяльності. У зв'язку з цим державно-приватне партнерство можна розглядати як суспільно-приватне партнерство, визначаючи його як конструктивне співробітництво держави, суб'єктів підприємницької діяльності і громадянських інститутів в економічній, політичній, соціальній, гуманітарній та інших сферах суспільної діяльності для реалізації суспільно значимих проектів на засадах пріоритетності інтересів держави, її політичної підтримки, консолідації ресурсів сторін, ефективного розподілу ризиків між ними, рівноправності і прозорості відносин для забезпечення поступального розвитку суспільства [2, с. 11].

На думку Данилишина Б.М. саме механізм державно-приватного партнерства, як одна з форм взаємодії держави та приватного сектору економіки, дає кращі можливості отримати бажаний рівень ефективності під час реалізації важливих для всієї країни масштабних проектів [1].

У Законі України “Про державно-приватне партнерство” державно-приватне партнерство визначене як система відносин між державними та приватними партнерами, побудована на принципах рівності партнерів та узгодженості їх інтересів, при реалізації яких можливості обох партнерів об'єднуються, з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та отримання позитивного кінцевого результату для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі [6].

Цей закон також визначає нові підходи до співпраці держави, органів місцевого самоврядування та приватного бізнесу у реалізації інвестиційних і інфраструктурних проектів, які є важливими для розвитку економіки, забезпечення належного рівня життєдіяльності суспільства, підвищення якості життя громадян.

При наявній різноманітності визначень під ДПП найчастіше розуміється взаємовигідна середньо- і довгострокова співпраця між державою і бізнесом, що реалізовується в різних формах (починаючи з контрактів на виконання робіт, акціонування і закінчуючи консультаціями держави і бізнес-асоціацій) і ставить за мету вирішення політичних і суспільно значущих завдань на національному, регіональному і місцевому рівнях.

Участь суб'єктів у проектах державно-приватного партнерства здійснюється з метою створення, реконструкції, модернізації і (або) експлуатації об'єктом суспільної (соціальної) інфраструктури:

1) природних ресурсів (корисні ресурси, рослинні, тваринні);

2) економічної інфраструктури (автомобільні дороги і залізниці, трубопровідний транспорт, штучні транспортні споруди, енергетичні підприємства і лінії електропередачі, гідротехнічні системи, морські, річкові і повітряні порти, лінії зв'язку і комунікації, інформаційні системи і т.д.);

3) об'єктів, що обслуговують сферу матеріального виробництва (об'єкти сфери охорони здоров'я, освіти, культури, туризму);

4)об'єктів у сфері суспільних послуг: громадський транспорт, міське господарство, комунальні послуги, зони виробництва громадських робіт, різного роду місцеві служби, в т. ч. соціальні (зайнятості, професійної підготовки і набору робочої сили, облаштування грантів тощо), об'єкти екології та ін.;

5) об'єктів державного і муніципального управління;

6) інших об'єктів суспільної (соціальної) інфраструктури.

У світовій практиці склалися різноманітні моделі, форми, типи і конкретні варіанти реалізації партнерських відносин між державою і бізнесом. Найбільш поширеними формами ДПП є: контракти, договори оренди, зокрема у формі лізингу, концесійні угоди, угоди про поділ продукції, спільні підприємства.

Якщо проаналізувати досвід державно-приватного партнерства у країнах з різним рівнем соціально-економічного розвитку (Італія, Франція, Німеччина, Австрія, Бразилія, Мексика), то найбільш активно в таких країнах застосовується така форма державно-приватного партнерства як концесія. Такі партнерства є ефективними в транспортній (автодороги, залізниці, аеропорти, порти, трубопровідний транспорт) і соціальній інфраструктурі (охорона здоров'я, освіта, індустрія розваг, туризм), ЖКГ (водопостачання, електропостачання, очищення води, газопостачання й ін.), в інших сферах (в'язниці, оборона, об'єкти військової сфери). При цьому лідируючі позиції займає транспортна інфраструктура, далі - соціальна інфраструктура [7].

Вибір з базових моделей здійснює держава на підставі того, в яких сферах і якого роду послуги можуть стати предметом державно-приватного партнерства. При цьому слід враховувати, що зазначені базові моделі в чистому вигляді практично не зустрічаються, а частіше використовуються всілякі змішані форми.

Масштаби передачі повноважень власника приватному підприємству залежать від вибраної правової форми партнерства. Крайніми варіантами є прості контрактні відносини (контракти на роботи і послуги) з повним збереженням кожним партнером усіх повноважень власності, з одного боку, і повною приватизацією, тобто передачею назавжди прав власності від держави приватному підприємцеві, - з другого. А між цими полюсами знаходиться безліч можливих варіантів і форм державно-приватних партнерських відносин, що базуються на різному ступені передачі тих чи інших повноважень власника від держави приватному підприємцеві: контракти на управління і експлуатацію, концесії на виробництво і експлуатацію, концесії на будівництво, експлуатацію і передачу.

Різноманітність механізмів, форм і методів державно-приватного партнерства дозволяє достатньо широко використовувати можливості приватного капіталу у вирішенні державою багатьох проблем, пов'язаних з публічним інтересом, зокрема з питань модернізації економіки.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що для реалізації партнерства, в першу чергу, потрібні розуміння і підтримка держави, без яких застосування даного механізму приречене на провал. Результатом готовності держави прийняти ідею партнерства є створення нормативно-правової бази для реалізації таких проектів і зведення їх у ранг державних [2, с. 222].

У сфері партнерства з приватним бізнесом держава організовує свою регулюючу діяльність за трьома основними напрямами:

- виробляє стратегію і принципи, на яких діють відносини бізнесу з суспільством в цілому і з публічною владою;

- формує інституційне середовище для розробки і реалізації партнерських проектів;

- безпосередньо займається організацією і управлінням державно-приватним партнерством, розробляє форми і методи, а також його конкретні механізми.

Щодо практики впровадження ДПП в Україні, то варто відзначити, що воно знаходиться на досить ранній стадії становлення. Сьогодні існує багато проблем, які перешкоджають розвитку державно-приватного партнерства у Україні, основними з яких є [7]:

1) відсутність досвідчених кадрів, які могли б рухати державно-приватне партнерство - як з боку бізнесу, так і держави;

2) відсутність проектів, привабливих і відповідних до вимог банків (bankableprojects);

3) неготовність приватного сектору: невелика кількість приватних операторів у вкрай невеликій кількості секторів. Сприйняття в середовищі українського бізнесу державно-приватного партнерства і концесій як проектів із украй високими ризиками й низькою прибутковістю, невизначеністю щодо майбутніх умов;

4) неготовність органів влади до партнерських відносин і реалізації проектів державно-приватного партнерства;

5) прогалини й обмеження законодавства (зокрема, концесійного), відсутність правозастосовної практики;

6) недостатня регіональна активність в ініціюванні проектів та їх виконанні;

7) неготовність інвестувати в довгострокові проекти й ін.

Слід також відзначити, що реалізація проектів, які ґрунтуються на взаємодії органів влади і бізнесу, - це важливий крок на шляху усунення інфраструктурних обмежень зростання, створення нових або модернізації (технічного, технологічного оновлення) існуючих виробництв, формування нових центрів зростання з метою підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів, розширення спектра і підвищення якості послуг.

При всій важливості прийнятих урядом заходів, можна констатувати, що процес створення і використання механізмів ДПП в Україні, а також діалог держави і бізнесу з цього питання тільки розпочаті. Потрібна активізація процесів у цьому напрямі. Основним завданням державної влади і бізнесу залишається вироблення конкретних процедур застосування розглянутих інструментів взаємодії.

У бізнесі акумульовані значні ресурси ринкового розвитку. Причому не тільки традиційні, але й такі, що займають важливе місце, як професійні кадри, що володіють високою компетенцією, передовими управлінськими, організаційними і фінансовими технологіями. Пошук і вибір шляхів їх найбільш раціонального використання багато в чому зумовлює можливості розвитку економіки регіонів і країни в цілому, вирішення їх соціальних проблем.

Разом із заходами, що реалізуються та стимулюють бізнес до ефективного інвестування, дуже важливі й практичні кроки по розвитку інститутів державно-приватних консультацій, формуванню планів партнерства, розширенню активності загальнонаціональних, галузевих і регіональних об'єднань підприємців. Виходячи з цього, партнерські відносини між державою і бізнесом слід розвивати як на територіальному, так і на галузевому рівнях.

Розвитку співпраці бізнесу і влади у сфері модернізації економіки на галузевому і регіональному рівні сприятиме вирішення таких завдань:

- подолання інфраструктурних обмежень економічного зростання;

- розвиток високотехнологічних виробництв обробної промисловості;

- підтримка експорту високотехнологічної продукції промислового призначення;

- розкриття інноваційного і виробничого потенціалу малого та середнього підприємництва.

Вирішення цих завдань можливе за допомогою формування і подальшого розвитку особливих економічних зон, промислових парків, механізмів субконтрактації, виробничих кластерів і т. д.

Розвиток механізмів субконтрактації дозволить оптимізувати коопераційні зв'язки підприємств, залучить додаткові замовлення і поліпшить підприємницький клімат.

Розвиток виробничих кластерів спростить доступ до нових технологій, збільшить можливості для організації НДДКР, знизить транзакційні витрати за рахунок збільшення довіри між учасниками кластеру.

Формуванню і розвитку промислових парків, що виступають найважливішим елементом виробничої інфраструктури, забезпечують прискорений розвиток малого і середнього бізнесу у виробничій сфері, сприяють: поширенню кращої практики розвитку цього інституту; методологічній підтримці їх діяльності, включаючи реалізацію заходів щодо зниження ризиків для інвестування коштів компаніями; співфінансуванню проектів тощо.

Найважливішими напрямами державно-приватного партнерства в сфері інновацій повинні стати цілеспрямована реалізація заходів щодо залучення до інноваційного процесу вузів, розширення участі бізнесу у визначенні пріоритетів державного фінансування фундаментальних і прикладних досліджень через формування загальнонаціональних, галузевих і регіональних рад і т. д.

Як пріоритетні заходи по активізації інноваційного потенціалу вищих навчальних закладів слід виділити сприяння формуванню на їх базі високотехнологічних підприємств і трансферу технологій у діючі підприємства (включаючи забезпечення кадрового супроводу трансферу технологій), в т.ч. через реалізацію таких заходів, як:

- введення освітніх курсів, спрямованих па формування у студентів і викладачів навиків створення і ведення інноваційного бізнесу;

- цілеспрямована підтримка і моніторинг створення на базі вузів елементів інноваційної інфраструктури, організація і фінансування створюваних на базі вузів венчурних підприємств;

- реалізація системи заходів кадрового супроводу трансферу технологій, що припускає фінансування державою НДДКР і спеціалізованої підготовки кадрів в університетах у рамках проектів, відібраних на конкурсній основі.

Також важливою умовою підвищення ефективності державної інноваційної та науково-технічної політики є залучення до процесу розробки її пріоритетів представників бізнесу. Ефективною формою взаємодії держави й бізнесу в цій сфері є формування консультативних рад з технологічної політики.

Висновки

Таким чином, державно-приватне партнерство виступає ефективним механізмом залучення приватних інвестицій у вирішення завдань економічної модернізації країни. Враховуючи потенціал цього інституту, можна констатувати, що подальший розвиток взаємовигідної співпраці може стати базою для підвищення ефективності використання ресурсів і вирішення завдань соціально-економічного розвитку територій.

Необхідною умовою успішної модернізації є підвищення ролі і місця інституту державно-приватного партнерства в реалізації завдань модернізації регіональних соціально-економічних систем, розробка відповідних механізмів партнерства держави і бізнесу.

Література

1. Данилишин Б. Державно-приватне партнерство - стратегічна форма взаємодії влади і бізнесу // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://news.yurist-online.com/news/kmu/2

2. Качала Т. М. Розвиток державно-приватного партнерства в житлово-комунальному господарстві регіону: проблеми та перспективи / Т. М. Качала // Формування ринкової економіки : [зб. наук. праць]. - Київ, 2010. - № 23. - С. 218-223.

3. Павлюк К. В. Сутність і роль державно-приватного партнерства в соціально-економічному розвитку держави / К. В. Павлюк, С. М. Павлюк // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки. - 2010. - Вип. 17. - С. 10-19.

4. Yescombe E. R. Public-Private Partnerships: PrinciplesofPolicyandFinance / E. R. Yescombe [UK Firstedition]. - London: Yescombe Consulting Ltd, 2007. - 368 p.

5. Щодо розвитку державно-приватного партнерства як механізму активізації інвестиційної діяльності в Україні. Аналітична записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України [сайт]. - Електронні дані. Київ. - Режим доступу: [http://www.niss.gov.ua/articles/816/].

6. Закон України “Про державно-приватне партнерство” від 1 липня 2010 року № 2404-VI / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: [http://www.nau.ua/druk.php?name=332930-01072010-0.txt].

7. Павлова Г.О. Державно-приватне партнерство: аналіз світового досвіду та шляхи розвитку в Україні [Електронний ресурс] / Г. Павлова. - Режим доступу: [http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/2011-3/doc/3/02.pdf].

Размещено на Allbest.ru