Розробка кластерної моделі розвитку регіону: методологічний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 334.78:332.1/045

Розробка кластерної моделі розвитку регіону: методологічний підхід

Г.В. Іванченко,

аспірант Львівської комерційної академії, м. Львів

В статті визначені переваги і недоліки кластеризації, визначено роль держави у формування кластера. Наводяться основні передумови створення регіонального інноваційного кластера та наслідки створення даного виду мережевого об'єднання. Автор пропонує концепцію 7К, як основу кластера, визначає основні структурні елементи інноваційного кластера.

Ключові слова: управління, економічна політика, економічний розвиток, кластер, конкуренція. кластер регіональний інноваційний

The article deals with finding the advantages and disadvantages of clustering,and the role of the state in cluster formation. The article describes the basic preconditions for the creation of regional innovation clusters and the consequences of this type of network svorennya association. The author suggests the concept of 7K as a root of cluster, defines the basic structural elements of the innovation cluster.

Key words: management, economic policy, economic development, cluster, competition.

Вступ. На сьогоднішній день кластерні об'єднання є однією з найефективніших форм організації інноваційних процесів в регіоні, за якої на ринку конкурують вже не окремі підприємства, а цілі комплекси, які скорочують свої витрати завдяки кооперації діяльності. Такі об'єднання сприяють підвищенню продуктивності праці, прискорюють темпи впровадження інновацій на виробництві, сприяють підвищенню конкурентоспроможності різних галузей економіки, не вимагають значних коштів і складаються з різних ініціатив, спрямованих на стимулювання учасників для співпраці. Створення кластера дозволяє сформувати специфічний економічний простір, метою якого є розширення сфери вільної торгівлі, збільшення обсягів експорт продукції кластера, вільного переміщення капіталу та людських ресурсів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення питань кластеризації, наукового обґрунтування кластерних механізмів та ініціатив знайшло відображення в працях таких вчених, як М. Портер [7], А. Брувер [1], А. Шаститко [9]. Важливий вклад в теорію і практику формування кластерної моделі внесли українські вчені С. Соколенко [8], М. Войнаренко [2]. Інноваційні кластери стануть інституціональним механізмом реалізації відповідних інноваційних пріоритетів. Разом з тим, методологія формування інноваційних кластерів на регіональному рівні у вітчизняній літературі представлена недостатньо.

Постановка завдання. Визначити переваги і недоліки кластерного підходу. Дослідити основні передумови формування інноваційного кластера, його основні структурні елементи.

Результати. Офіційне визначення інноваційного кластеру вперше з'явилося в 2000 р. в рамках Міжнародної конференції з інноваційної політики та технологіям. Класичним визначенням кластеру є визначення М.Портера, який розглядав кластер як «сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов'язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств по стандартизації, торговельних об'єднань) в певних областях, що конкурують, але разом з тим і проводять спільну роботу» [7, c. 127].

Відмінність кластера від інших форм організації підприємств, наприклад територіально-виробничих комплексів, полягає в наявності внутрішнього конкурентного середовища та сильних конкурентних позицій на глобальному ринку. Тобто, кластер являє собою поєднання кооперації та конкуренції, які доповнюють один одного і створюють передумови для розвитку інноваційних процесів. Взаємозв'язок з внутрішніми потребами споживачами кластера базується на конкуренції, з зовнішніми - на кооперації. Також, в рамках взаємодії в кластері відбуваються комунікаційні процеси, які сприяють формуванню всередині кластерів формальних і неформальних, особистих взаємозв'язків між його учасниками, що є ведення бізнесу та сприяє ефективній координації зусиль для пристосування до умов зовнішнього середовища. Розвиток інформаційних та маркетингових зв'язків між підприємствами кластера на основі сучасних технологій, формування в рамках міжрегіональної економічної інтеграції певних ланок ланцюжка створення вартості, загальних стандартів виробництва, поставок і управління, активний розвиток кластерних брендів. Таким чином, кластеризація сприяє зміцненню компетентності регіону та підвищує його конкурентоздатність.

Отже, кластер являє собою сукупність 7К: концентрація, кооперація, конкуренція, комунікація, координація, конкурентоздатність, компетенція (рис. 1). Створення кластера в регіональній економіці має на меті забезпечення концентрації виробництва та реалізації продукції, кооперації зусиль над поширенням інноваційних процесів, забезпеченню конкуренції, комунікаційних процесів в рамках кластерного утворення та спільної координації діяльності. Компетенція підприємств, організацій та установ об'єднаних у кластер дає можливість правильного вирішення поставленого завдання, успішно діяти на основі практичного досвіду, умінь та знань при вирішенні поставлених професійних завдань Ці чинники в сукупності підвищують конкурентоздатність регіону, створюючи нові умови та вимоги до ведення бізнесу.

Рис. 1. Концепція 7К - основа кластера

Функціонування кластерів ґрунтується на створенні мереж, співпраці, координації спільної діяльності та конкуренції. Їхні центри розташовуються в географічних центрах регіонів, спеціалізуються в конкретних галузях, пов'язаних спільними технологіями чи видами діяльності. Формування такої мережі може відбуватися з ініціативи влади різних рівнів або йти «знизу», тобто бути незалежною ініціативою приватних компаній. У першому випадку існує готовність місцевих адміністрацій інвестувати в розвиток кластера, у другому випадку такої готовності немає, однак на відповідному етапі інвестиції можуть бути необхідні, та у випадку, коли кластер важливий для розвитку регіону, він має розглядатися як одна з «точок росту», на якій має бути сконцентрована інвестиційна активність.

Таким чином, державна підтримка має велике значення для первинного розвитку кластера, т. як створює передумови для поєднання національного бачення, стратегії економічного розвитку та регіонального потенціалу, який може вплинути на реальний розвиток. Кластерна політика та процес кластеризації національної економіки займають одне з центральних місць у сучасній економічній науці. Кластери розглядаються в якості інтеграційних форм організації виробництва, що забезпечують швидкі темпи економічного розвитку, а сам процес кластеризації розглядається як ринковий механізм якісного перетворення регіональних економічних систем. Перспективи кластерної організації регіональної економіки залежать від макроекономічних тенденцій в економіці, домінуючих на певній території. Кластер сприяє формуванню зв'язків між учасниками кластеру, створенню конкурентного середовище, сприяє забезпеченню розвиток у регіональної економіки [8, с. 67].

Традиційно вважалося, що зростання регіональної економіки заснований на базових для регіону галузях. Ці галузі, як правило, є основними експортерами та підтримують інші сфери і виробництва. В даний час відмінність між традиційною промисловою політикою та кластерної політикою полягає в тому, що цільова група зрушилася від вертикальних секторів до більш широкого поняття «вартісного ланцюжка». Згідно М.Портера, галузі окремо взятої нації або регіону мають конкурентну перевагу в тому випадку, якщо вони залучені в мережеві потоки [7, с. 204]. Добре розвинена мережа складається не тільки з зв'язків бізнес-партнерів з конкретною галуззю, але і з низкою суміжних та пов'язаних галузей, науково-дослідних центрів, освітніх установ, інноваційних компаній та прямих зв'язків з клієнтами. Увага вчених і фахівців до кластеризації економіки як інструменту підвищення конкурентоспроможності пояснюється ефективністю та гнучкістю кластерів, але кластерний підхід має і ряд недоліків (табл. 1).

Таблиця 1. Переваги та недоліки кластеризації України

Збільшення інноваційної активності учасників кластера пов'язано з тим, що кластер виступає в ролі своєрідного «концентратора» знань, навичок і досвіду талановитих людей, які є фахівцями в сфері основної діяльності кластеру. Накопичуючись і концентруючись, нові знання стають загальноприйнятими та підштовхують учасників до генерації нових ідей, створенню нових розробок, що значно прискорює здійснювані в кластері інноваційні процеси, що в свою чергу сприяє формуванню всередині кластерів не лише формальних, але і неформальних, особистих взаємозв'язків між учасниками, полегшує ведення бізнесу та допомагає більш ефективно координувати зусилля для пристосування до умов зовнішнього середовища.

Однак, необхідно звернути увагу на той факт, що кластер має дві яскраво виділені складові - галузеву та територіальну. Виходячи з цього вирізняють [6, с. 98]:

- промисловий кластер - група споріднених взаємопов'язаних галузей промисловості та сфери послуг, що успішно спеціалізується на міжнародному поділі праці;

- регіональний кластер - це просторова агломерація схожих і взаємопов'язаних форм економічної діяльності, яка становить основу місцевого середовища, сприяє обміну знаннями, стимулює різні форми навчання і адаптації. Такі кластери звичайно складаються з малих і середніх підприємств. Центральний елемент їх успіху зосереджений у силі соціального капіталу і географічній близькості. Підприємства в даному випадку менше пов'язані між собою, ніж у промисловому кластері.

Складніше визначитися з поняттям «інноваційний кластер», тому що в силу традиційного підходу інноваційність прийнято вважати властивістю технологічного або галузевого кластера. В економічній літературі інноваційний кластер визначається як [2; 5; 8; 9]:

- група географічно сусідніх взаємопов'язаних компаній та організацій, що діють у сфері інновацій, безвідносно технологічної спеціалізації, взаємодоповнюють один одного і сприяють розвитку як кожного елемента кластера, так і інноваційного потенціалу регіону в цілому;

- концентрація підприємств, наукових, освітніх, громадських організацій, пов'язаних між собою мережами співробітництва в інноваційній сфері з метою забезпечення максимально можливої ефективності та конкурентоспроможності;

- неформальне об'єднання зусиль різних організацій (промислових компаній, дослідницьких центрів, вузів, державних наукових установ та ін.), Здатних здійснювати трансферт нових знань, наукових відкриттів і винаходів, перетворюючи їх в інновації, затребувані ринком;

- стійке партнерство взаємопов'язаних підприємств, установ, організацій, окремих осіб з переважаючим інноваційним ефектом;

- особливий вид кластеру, що володіє властивостями, які дозволяють прискорити процес генерації, виробництва та комерціалізації інновацій.

На основі аналізу представлених визначень слід виділити особливості інноваційного кластеру, що дозволяють визначити систему його сутнісних характеристик:

1. Інноваційний кластер є надсистемою, оскільки може охоплювати найрізноманітніші типи кластерів в регіоні (будівельний, нафтогазовий, медичний, туристичний та ін.), об'єднані процесом інноваційної діяльності, яка передбачає створення і поширення інновацій в даному середовищі.

2. Результатом діяльності учасників інноваційного кластеру є інновації не тільки в сфері виробництва, але і в області управління, організації, соціальної роботи тощо.

3. Учасниками інноваційного кластеру є на перший погляд «різнорідні» підприємства, проте вони мають єдину концепцію свого розвитку та пов'язані єдиним інноваційним процесом, в якому кожен з них виконує певні функції.

4. Для формування інноваційного кластеру недостатньо лише наявності критичної маси підприємств в інноваційній сфері, необхідна наявність компетенцій, технічних можливостей, логістичних шляхів і каналів зв'язку, системи відносин, які передбачають здійснення перманентного інноваційного розвитку.

5. Взаємовідносини між учасниками кластеру будуються на основі поєднання кооперації та конкуренції, що в підсумку призводить до успішної співпраці та можливості використання ключових компетенцій та досягнень партнерів для досягнення загального результату.

Рис. 2. Основні структурні елементи інноваційного кластера

Інноваційний кластер є найбільш ефективною формою досягнення високого рівня конкурентоспроможності, являє собою неформальне об'єднання зусиль різних організацій (промислових компаній, науково-дослідних центрів, вузів, індивідуальних підприємців, органів державного управління, громадських організацій та ін.). Мета створення інноваційного кластера полягає в концентрації сильних сторін регіону для вирішення складних завдань. Визначальну роль у створенні та функціонування даної мережі відіграють місцеві науково-дослідні інститути, що досліджують відповідні тематичні сфери. Об'єднання в кластер забезпечує систему розповсюдження нових знань, технологій, інновацій. При цьому формування мережі стійких зв'язків між усіма учасниками кластеру є найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій - в конкурентні переваги (рис. 2).

Найбільш успішні інноваційні кластери формуються там, де здійснюється або очікується прорив у галузі техніки та технології виробництва з подальшим виходом на нові ринкові ніші. Тому, багато країн все активніше використовують кластерний підхід у формуванні та регулюванні своїх національних інноваційних програм. Наприклад, завдання формування і зміцнення регіональних інноваційних кластерів в США була поставлена в число найважливіших національних пріоритетів. Особлива увага приділяється визначенню та підтримці тих інновацій, які забезпечують довгостроковий розвиток. Велика увага в США приділяється створенню національної мережі центрів впровадження промислових технологій на базі університетів, що має особливе значення для розвитку малого бізнесу, який отримує можливість до одержує доступ до сучасних технологій. При цьому практика розвинених країн в області кластеризації регіональних економік довела, що кластери виконують роль точок зростання внутрішнього ринку, в результаті відбувається підвищення конкурентоспроможності регіону.

Вивчення методологічних підходів, передового зарубіжного та вітчизняного досвіду формування інноваційних кластерів дозволяє стверджувати, що для здійснення цього процесу потрібно ряд передумов, а саме:

1. Наявність сукупності підприємств, що взаємодіють у рамках бізнес-процесів, що використовують конкурентні преваги території та орієнтовані, на ті сегменти ринку, що мають динамічний розвиток;

2. Функціонування значного числа малих і середніх підприємств, що використовують різні, але з деякими загальними рисами технології та / або спеціалізуються на випуску одного чи декількох видів виробів.

3. Наявність наукових організацій (з високою підприємницькою культурою), кваліфікованої робочої сили, вільних виробничих приміщень та інфраструктури, необхідних для організації бізнесу.

4. Добре розвинена інфраструктура, що підтримує промисловий розвиток (технопарки, бізнес-інкубатори, інформаційно-технічні центри, промислові зони, інноваційно-промислові комплекси, агентства з розвитку субконтрактних відносин). Можливість використання існуючої та побудови інноваційної транспортно-логістичної системи взаємодії всіх учасників кластера.

5. Торгово-промислові палати та професійні асоціації, які надають компаніям можливість зустрічатися і обмінюватися досвідом.

6. Атмосфера довіри та творчості, що є наслідком тих взаємних преваг, якими користуються підприємства, розташовані на певній території.

7. Політика регіональних органів влади та управління, спрямована на підтримку та розвиток кластерів. Роль органів влади полягає в тому, що б підтримувати розвиток позитивних факторів і сприяти подоланню перешкод, використовуючи всі можливі заходи для поліпшення загальноекономічного клімату в регіоні. Постійна взаємодія фірм в середині кластера сприяє формальному та неформальному обміну знаннями, професійними навичками. Утворення так званої «критичної маси» компаній в кластері є стимулом для залучення нових компаній, інвестицій, послуг, постачальників, а також підтримує процеси формування власних професійних кадрів. Регіональна інноваційна політика по формуванню попиту на інноваційну продукцію підприємств кластеру, а також по стимулюванню збуту інноваційної продукції як усередині регіону, так і поза його межами;

До позитивних умов, що впливає на формування інноваційних кластерів, відносяться перш за все розвинену технологічну культуру та психологічну готовність до кооперації. У той же час можна виділити ряд факторів, що перешкоджають розвитку кластерів рів, а саме:

- низька якість бізнес-клімату та рівня розвитку інфраструктури;

- неадекватність освітніх та науково-дослідних програм потребам економіки;

- слабкі зв'язки між виробничим сектором, освітніми та науковими організаціями;

- низька ефективність галузевих та професійних організацій;

- короткостроковий горизонт планування, в той час яку разі кластерного управління реальні вигоди від розвитку кластера з'являються не раніше ніж через 5-7 років.

Для створення інноваційних кластерів необхідно сформувати інструменти кластерного розвитку, створити інфраструктуру підтримки, розробити методику проведення моніторингу кластерного розвитку, визначити систему стимулювання інноваційної активності підприємств, що входять до складу кластер. До інструментів кластерного розвитку відносять:

- підтримка розвитку мереж та трансферу знань і технологій;

- сприяння формуванню спеціалізованих підприємств;

- формування програм перепідготовки кадрів;

- розвиток брендингу;

- сприяння технологічному переозброєнню підприємств;

- розвиток міжрегіонального та міжнародного обміну інноваціями;

- організація централізованого залучення інвестицій та субсидування інноваційних проектів.

Висновки. Отже, розвиток інноваційних кластерів, асоційованих мереж, технологічних парків став найбільш популярною у світовому співтоваристві концепцією як на міжнародному, на національному та регіональному рівнях. У розвинених країнах та країнах, що розвиваються, а також у країнах з перехідною економікою, політичні лідери та економісти все більше орієнтуються на стратегію розвитку кластерів, головним чином, з метою повторення успіху, якого досягли країни і регіони, що зуміли сформувати найбільш конкурентоспроможні виробничі системи.

Література

1. Брувер А., Руденко Н., Грищенко С. Стратегічне планування місцевого розвитку: розробка та впровадження проектів: Навч. посіб. - К.: Європ. комісія, 2006. - 168 с.

2. Войнаренко М.П. Кластери в інституційній економіці: монографія / М.П. Войнарен¬ко. - Хмельницький: ХНУ, ТОВ «Тріада-М», 2011. - 502 с.

3. Державне управління: плани і проекти економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. О. Ю. Кучеренка, І. В. Запатріної. - К.: ВІП, 2006. - 624 с.

4. Заец А. Инновационные кластеры станут институциональным механізмом реализации соответствующих инновационных приоритетов [Електронний ресурс] / А. Заец; Сайт «Express-release». - Режим доступу: <http://express-release.com/release/9968>.

5. Карапетян Е. Модернізація типології промислових кластерів [Електронний ресурс] / Е. Карапетян //Соціально-економічні проблеми і держава. - 2011. - Вип. 2 (5). - Режим доступу до журн. : http://sepd.tntu.edu.ua/images/stories/pdf/2011/11keetpk.pdf

6. Печаткин В. В. Теоретические и практические аспекты формирования конкурентоспособных кластеров в регионах России [Електронний ресурс] / В.В. Печаткин, С.М. Гаймалова // Проблемы современной экономики. - 2009. - № 3 (31) - Режим доступа к журналу: http://www.m-economy.ru/art.php?nArtId=2785

7. Портер М. Конкуренция / М.Портер; [пер. с англ.] - М: Издательский дом «Вильямс». 2005. - 608 с.

8. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці / С. І. Соколенко. - К. : Логос, 2004. - 848 с.

Размещено на Allbest.ru