Безпека олієжирової продукції як основна складова забезпечення конкурентоспроможності олієжирової продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний економічний університет

Вінницький інститут економіки

Безпека олієжирової продукції як основна складова забезпечення конкурентоспроможності олієжирової продукції

В.М. Пилявець

Анотація

В статті розглядаються основні проблеми якості продукції олієжирових підприємств, пропонуються модель механізму проведення експертизи олієжирової продукції.

Ключові слова: харчові продукти, експертиза, ідентифікація, стандартизація, органи контролю.

Annotation

The main quality problems of oil and fat companies' production are regarded, a model of the mechanism of the oil and fat products examination is offered.

Keywords: food products, quality, examination, identification, standardization, control authorities.

Постановка проблеми Виробництво і продаж якісної та безпечної харчової продукції з максимально збереженими незамінними харчовими речовинами - це проблема не тільки споживча, технічна, але й економічна, соціальна та політична. У зв'язку з цим гостро постають проблеми, пов'язані з підвищенням відповідальності за ефективність та об'єктивність контролю якості сировини, дотримання правил ведення технологічних процесів переробки, пакування, зберігання сировини, та нормативів зберігання і реалізації готових продуктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій Дослідженню вітчизняного і ринку олієжирової продукції, її безпеки зокрема, присвятили наукові праці такі відомі вітчизняні науковці, як С.В. Аранчій С.В., Марюха Н.С., Л.І.Лукінов, В.І. Ємцев, В.П.Осадчук, О.П.Сологуб, П.Т.Саблук, Л.В.Страшинська, Л.Г.Чернюк та інші вчені. Проте на сьогодні ще недостатньо вивченими залишаються питання стосовно якості продукції олієжирової галузі

Мета статті Метою цієї публікації є дослідження складових формування безпеки олієжирової продукції

Виклад основного матеріалу. Олійно-жировий підкомплекс є одним основою галуззю харчової промисловості України. Станом на початок 2013 року вона включає близько 50 великих переробних підприємств які за підсумками 2012 року переробили 8820019 тон олійного насіння, з них насіння соняшнику 95,4 %, сої - 4,4 %, льону - 0,009 %, гірчиці - 0,04 % , ріпаку - 0,02 % [2]

Продукція олієжирового під комплексу в основному представлена рафінованою та нерафінованою олією, кулінарними жирами, майонезами і соусами, маргарином, макухою (шротом), саломасом та ін.

Олії і жири рослинного походження у структурі харчування населення займають значне місце і, з року в рік їх питома вага в харчовому кошику пересічного українця зростає. Все це зумовлено наступними чинниками: по - перше рослинні жири є більш дешевшими в порівнянні з тваринними; по друге вони є вагомою альтернативою тваринним жирам через свою калорійність та високі дієтичні властивості.

Велике значення на даний час має вирішення питань щодо покращення споживчих властивостей олієжирової продукції, підвищення її якості, а також удосконалення методів контролю.

Створення ефективної системи контролю повинно базуватися на сертифікації виробника в першу чергу, а вже потім, на контролю якості продукції, яку він виробляє. Така практика розвинених країн. Сертифікації піддається ґрунти, де вирощується сировина, власне сировина, обладнання, технологічне обладнання, кадри, транспортування, торгівельна мережа та багато інших аспектів діяльності підприємства. Отже, діє ефективний контроль на всьому ланцюжку від виробництва до реалізації. Слід відмітити, що в деяких країнах ЄС, наприклад, у Великобританії підприємство не має права брати участь у державному замовленні, якщо воно не сертифіковане, а до сертифікації у більшості країн Європейського Союзу долучаються вітчизняні організації. якість олієжировий фальсифікація експертиза

Практика державного замовлення може послужити ефективним прийомом підвищення якості продукції в Україні та збільшить конкурентоздатність українських продовольчих товарів на світовому ринку.

Проблеми ідентифікації та фальсифікації харчових продуктів.

Ця проблема вперше гостро постала під час Великої промислової революції в Європі, коли, у зв'язку із значною концентрацією робітників на промислових підприємствах Західної Європи, навмисно підроблялись харчові продукти. Реакцією на це стало проведення інтенсивних досліджень, особливо у Німеччині, направлених на викриття фальсифікації харчових продуктів.

В середині XX ст. А. В. Рейслером і А. І. Штенбергом було опубліковано першу книгу з експертизи харчових продуктів, у якій обґрунтовано методику та основні етапи проведення харчової експертизи, правила виїмки проб харчових продуктів, проведення комплексу лабораторних досліджень та оформлення акта експертизи з висновками (рис.1).

В наш час проблема харчової експертизи знаходиться в центрі уваги міжнародних організацій: ВООЗ, ФАО, ЮНЕП, ІSО та ін.

Сучасні методи досліджень дозволили встановити такі дози забруднення продуктів харчування, про які раніше не підозрювали навіть науковці, що дозволило зробити висновок про те, що абсолютно безпечних продуктів не існує, оскільки практично не існує жодного їхнього компонента, який не був би безпечним для тієї чи іншої категорії населення. В свою чергу це дозволило перепровірити рівні ризику і встановити інші допустимі концентрації забруднюючих речовин.

Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» №44(371) від 5 листопада 2002 року регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення харчових продуктів на митну територію України, їх закупівлю, використання, споживання та утилізацію. Згідно із Законом, основними засадами державної політики є:

- пріоритетність збереження і зміцнення здоров'я людини та визнання її прав на належну якість і безпеку харчових продуктів і харчової сировини;

- створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, споживання, утилізації або знищення харчових продуктів та продовольчої сировини;

- державний контроль і нагляд за їх виробництвом, переробкою, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, використанням, утилізацією або знищенням, які забезпечують збереження навколишнього природного середовища, ввезенням в Україну, а також наданням послуг у сфері громадського харчування;

- стимулювання впровадження нових безпечних науково обґрунтованих технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів;

Рис. 1. Організаційний механізм проведення експертизи олієжирової продукції

- підтримка контролю якості харчових продуктів з боку громадських організацій;

- координація дій органів виконавчої влади в ході розробки і реалізації політики щодо забезпечення належної якості та безпеки харчових продуктів І продовольчої сировини;

- встановлення відповідальності виробників, продавців (постачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів за забезпечення їхньої належної якості та безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, транспортування, зберігання та реалізації, а також за реалізацію цієї продукції у разі її невідповідності стандартам, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам.

У 70-х роках XX ст. під егідою ФАО/ВООЗ створена міжнародна програма розробки стандартів харчових продуктів. Головним її органом є комісія «Кодекс Аліментаріус», до якої входить 117 країн. Крім комісії «Кодекс Аліментаріус», міжнародні стандарти розробляє ЄС, а також Міжнародна організація стандартів (180). В Україні питаннями контролю якості та безпеки харчових продуктів займається Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт) та Міністерство охорони здоров'я.

За сучасних умов у всьому світі вимоги до якості харчових продуктів стали жорсткішими. Важливо, щоб якість харчових продуктів була ідентична тим вимогам, які закладено в державних стандартах і технічних умовах на їх виробництво. Ідентифікація харчових продуктів - це виявлення відповідності їхніх характеристик, указаних при маркуванні, у супровідних документах чи в інших засобах інформації, висунутим до них вимогам. Як засоби ідентифікації харчових продуктів використовують нормативні, технічні та товарносупровідні документи, а також маркування.

Складність ідентифікації полягає в тому, що в більшості випадків відсутні або не дуже надійні її критерії. Так, майже неможливо встановити ідентичність пшеничного борошна вищого ґатунку, виготовленого одним хлібозаводом, але різними змінами та (або) виготовленого із борошна, одержаного від різних постачальників. За кордоном роблять спроби вносити у маркування харчових продуктів певну інформацію про їх приналежність до конкретної товарної партії. В Україні маркування, яке ідентифікує конкретну товарну партію, використовується лише для продукції консервної промисловості (консерви, пресерви).

За даними Комітету охорони прав споживачів, в Україні близько 80% харчової продукції фальсифіковано за одним або кількома показниками. Найпоширенішою є асортиментна фальсифікація, тобто підробка, яка здійснюється шляхом повної або часткової заміни харчового продукту його замінником іншого виду або найменування із збереженням подібності однієї або кількох його характерних ознак.

Серед асортиментної фальсифікації найпоширенішими є: часткова заміна водою, додавання до харчового продукту низькоякісного замінника і повна заміна натурального продукту імітатором. Замінники, які використовують в разі асортиментної фальсифікації, бувають харчовими - це дешевші, меншої цінності харчові продукти, але подібні до натуральних за однією або кількома ознаками.

В наш час набула поширення якісна фальсифікація харчових продуктів, тобто їх підроблення за допомогою харчових і нехарчових добавок, які імітують для покращення органолептичних характеристик, або заміна продукту вищого ґатунку більш низьким. Поширеними способами якісної фальсифікації є використання добавок, які імітують покращення якості, а також пересортування.

Однією з проблем України є відсутність процедури сертифікації органічної продукції.

Підписання угоди з країнами ЄС є безальтернативною передумовою забезпечення подальшого розвитку економічної системи України. Реалізація впровадження актів acquis communautaire у законодавство України матиме істотний плив на всі сфери суспільно-економічного життя в Україні, у зв'язку з чим, посиленої уваги потребує комплекс впливу наслідків.

Негативні наслідки впровадження актів acquis communautaire у законодавство України не можуть бути повністю усуненими (наприклад, ліквідація неконкурентоспроможних підприємств), однак, відсутність змін може завдати значно більше втрат для економіки, ніж зазнають окремі сектори вітчизняного бізнесу.

Сьогодні в Україні проведено низку комплексних досліджень наслідків реалізації розширеної угоди з вільної торгівлі Україна-ЄС, серед яких слід відзначити розроблені Міжнародним центром перспективних досліджень (МЦПД) за фінансової підтримки Шведської агенції з міжнародного розвитку (SIDA) та Ініціативи реформування місцевого самоврядування і державних послуг Інституту відкритого суспільства (LGI/OSI), а також МЦПД спільно з Центром європейських політичних досліджень (СЕРS) та Інститутом світової економіки (IfW). Серед досліджень перспектив розвитку економічних відносин між Україною та ЄС можна також виокремити аналітичний огляд Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова та в меншій мірі Українсько-європейської бізнес ради.

Враховуючи комплексність наслідків впровадження актів acquis communautaire у законодавство України, важливо класифікувати їх згідно основних груп інтересів, базових сфер впливу та терміну здійснення. Групи інтересів не обмежуються тільки економічними агентами і включають державу, уряд, регіони, бізнес, споживачів, виробників, посередників, наукову спільноту, політичні організації та недержавні громадські організації тощо. Однак, основні сфери впливу можна чітко визначити та розглядати в рамках окремих розділів acquis communautaire.

Україна: результати дослідження щодо впливу технічних бар'єрів на виробництво нових видів товарів.

На сьогодні система технічного регулювання в Україні залишається одним з основних бар'єрів і на шляху інноваційного розвитку, оскільки робить процедуру розробки і виведення на ринок нового продукту або впровадження нової технології надто складною і дорогою (як із боку фінансових витрат, так і витрат часу). Саме це перешкоджає впровадженню новітніх технологій, використанню сучасних матеріалів та методів і виробництву інноваційних товарів, що обмежує асортимент продукції для споживачів. Так, починаючи з 2000 р., частка підприємств, що розробляють або впроваджують інновації в Україні, неухильно зменшується.

Технічні умови (ТУ) містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником або виробником і кінцевим користувачем (споживачем) товарів. Держспоживстандарт встановлює розмір збору, що стягується за державну реєстрацію технічних умов і змін до них.

У ринковій економіці технічні умови для товарів не потребують державної реєстрації - виробники вільні їх змінювати, адаптуючи до ринкових умов.

Вимога, за якою усі нові продукти повинні базуватися на нових стандартах або (за їх відсутності) на нових технічних умовах, не є реальною гарантією безпечності продукції. Натомість, це накладає значний тягар на підприємства, що хотіли б впроваджувати інновації.

Технічні умови є чималим тягарем для підприємств. Загальна вартість процесу реєстрації технічних умов, включаючи лабораторну експертизу, а також інші офіційні та неофіційні витрати, становила $2000 на підприємство. Підготовка усіх документів, необхідних для реєстрації або зміни технічних умов в органах Держспоживстандарту, на одному підприємстві тривала в середньому місяць. Потім ще один місяць, в середньому, підприємець був змушений чекати (відкладаючи впровадження нового продукту) на отримання технічних умов. Таким чином, підприємству потрібно, в середньому, два місяці, щоб підготувати та отримати необхідні технічні умови.

57% підприємств скаржилися на складність та нечіткість вимог державних стандартів та інших технічних норм. Процедури технічного регулювання - серед найскладніших регуляторних процедур у країні. До цього також варто додати значні часові витрати на проходження перевірок Держспоживстандарту.

З огляду на складність виконання регуляторних процедур та надмірні повноваження надані посадовцям через плутанину щодо функцій ДССУ, багато підприємців обрали корупцію як найпростіший спосіб вирішення проблем. Це означає, що чесні підприємці, які провадять свою діяльність за принципами прозорості, наражаються на штрафи, що їх накладає на них існуюча система. Загалом, 72% респондентів визнали, що так чи інакше застосовували певні неофіційні методи вирішення питань, пов'язаних із технічним регулюванням.

Представники ж Держспоживстандарту стверджують, що скасування обов'язкової сертифікації харчових продуктів призведе до знищення найбільш ефективного механізму захисту вітчизняного ринку від контрафактних імпортних харчових продуктів та ускладнить їх оцінку встановленим вимогам щодо якості та безпеки. Вже котрий рік тривають уперті намагання паралізувати або навіть зруйнувати нехай не зовсім досконалу, але діючу систему захисту ринку, яка існує на сьогодні в Україні. Зокрема, пропонується скасувати чинну систему обов'язкової сертифікації, а також відмінити всі стандарти, посилаючись на європейську практику оцінки відповідності за технічними регламентами. Така активність мотивується тим, що чинна система технічного регулювання та споживчої політики нібито гальмує розвиток підприємництва в Україні і суперечить вимогам СОТ та ЄС, створюючи невиправдані технічні бар'єри в торгівлі.

Слід зазначити, що Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, яка набула чинності за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів у 1994 році, визнається, що жодній країні не повинно бути заборонено вжиття заходів, необхідних для захисту її важливих інтересів безпечності.

Цим правом користуються країни - члени СОТ, в яких існують переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації. В Європейському Союзі також діють органи з сертифікації харчових продуктів (в тому числі в Англії - 23, в Німеччині - 10, в Іспанії - 10 та ін.). Жорсткий контроль за імпортованими харчовими продуктами на законодавчому рівні встановлений у США, Канаді, Австралії та Японії.

Мотивуючи свою позицію, Держспоживстандарт неодноразово наголошував на тому, що, окрім очевидних ризиків, пов'язаних із руйнуванням системи захисту прав споживачів, з відміною сертифікації харчових продуктів спрощується в односторонньому порядку доступ в Україну продукції країн, з якими укладено Угоди про взаємне визнання робіт із сертифікації на основі взаємовигідних умов для двох країн з урахуванням їх імпортно-експортної спроможності. З відміною сертифікації харчових продуктів вітчизняний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію за кордоном, залишаючи там свої кошти та сприяючи створенню за кордоном додаткових робочих місць, тобто для експорту власної продукції необхідно буде сертифікувати продукцію окремо в кожній країні СНД.

Таким чином, скасування системи обов'язкової сертифікації харчової продукції не гарантує покращання її якості та споживчих властивостей, а в подальшому не забезпечить відповідність продукції вимогам нормативних документів, чинних в Україні. Без проведення відповідного контролю за харчовою продукцією створяться умови для ввезення контрафактної продукції за демпінговими цінами, в результаті добросовісні товаровиробники не зможуть конкурувати на споживчому ринку з такою продукцією. Внаслідок цього відбудеться гальмування процесів розвитку вітчизняного виробництва, що зіграє негативну роль в процесі становлення української економіки та надовго зробить неконтрольованими шляхи надходження до споживчого ринку України низькосортної,неякісної, фальсифікованої та небезпечної продукції.

Держспоживстандарт визнає, що механізм обов'язкової сертифікації необхідно замінювати іншими схемами оцінки відповідності, що передбачені у директивах ЄС. І такі кроки разом з відповідними органами виконавчої влади вже здійснені. Достатньо сказати, що на цей час прийнято 20 технічних регламентів на певні види продукції, які розроблені на основі відповідних директив ЄС. В цьому році передбачається розроблення 31 технічного регламенту, поетапне впровадження яких і дозволить промисловості застосовувати вимоги директив ЄС, гармонізовані стандарти та модульні схеми оцінки відповідності продукції із застосуванням декларації про відповідність. Але на сьогодні іншого затвердженого механізму захисту ринку від небезпечної, неякісної та фальсифікованої продукції немає, отже відмовитися від нього, нічого не запропонувавши взамін, не можна. І ми переконані, національний бізнес від цього не виграє, оскільки з його відміною ринок безконтрольно накриє вал сумнівної продукції за демпінговими цінами, якість якої ніхто не контролюватиме.

Перехід від обов'язкової сертифікації до європейської (міжнародної) моделі оцінки відповідності має супроводжуватися скоординованою роботою щодо створення на законодавчому, нормативному та інфраструктурному рівні ефективної системи контролю за якістю та безпекою продукції, в тому числі і харчової. Тому ми так наполягаємо на необхідності розробки та впровадження Закону України «Про державний ринковий нагляд», який має враховувати положення директив Євросоюзу про загальну безпеку продукції та щодо юридичної відповідальності за дефектну продукцію.

В Європі діють куди більш жорсткі, ніж наша обов'язкова сертифікація, механізми, просто вони інакше називаються. Це справедливо і щодо добровільності стандартів: серед європейських виробників немає майже жодного, хто б не користувався ними - такі сміливці просто не мають перспектив. І нам потрібно працювати над тим, аби, використовуючи досвід розвинених країн, вдосконалювати власні механізми захисту ринку, розумно користуючись ними як нетарифними важелями підтримки позицій національного виробника в умовах відкритого ринку

Висновки

Для збереження свого положення на ринку та розвитку конкурентоспроможності, підприємствам олієжироової галузі варто враховувати вимоги щодо якості, безпеки і екологічності продукції та виробництва при формуванні своєї подальшої стратегії.розвитку

Літературні джерела

1. Статистичний довідник України [Электрон. ресурс]. - Режим доступу: www.ukrstat .gov.ua

2.Олійно-жирова галузь України. Інформаційно-аналітичний бюлетень олійно- жирової галузі України та Російської Федерації. Показники роботи за 2001 - 2012 роки. - Харків: УКРНДІОЖ.

3. Основи експертизи продовольчих товарів : навчальний посібник для студентів вузів / Валентина Малигіна [та ін.]. - К. : Кондор, 2009. - 295, с

4.Методи визначення фальсифікації товарів : підручник / А. А. Дубініна [та ін.]. - К. : Професіонал : Центр учбової літератури, 2010. - 270 с.

Размещено на Allbest.ru