Удосконалення організаційно-економічних відносин за збуту сільськогосподарської продукції

* У зв'язку з тим, що ця інформація є комерційною таємницею відповідно до ЗУ «Про комерційну таємницю», назви сільськогосподарських підприємств змінено.

Причинами невиконання договорів, на думку респондентів, були нестабільність економічної ситуації, недосконалість законодавства, фінансові проблеми покупців, форс-мажорні обставини. За результатами опитування найбільш ефективним інструментом отримання коштів сільськогосподарськими підприємствами є неофіційні методи впливу, якими користуються близько 58 % респондентів у разі порушення умов договору.

Підтвердженням результатів опитування є відчутне зниження витрат на врегулювання спорів у судових органах в господарстві № 1 у 2011 р. проти 2010 р. в 2,7 рази, у господарстві № 3 - 7,8 рази. Проте в господарстві № 2 витрати по судових справах зросли на 91 %.

До витрат на транспортування і страхування готової продукції належать витрати на збереження її на сертифікованих елеваторах і транспортування до них. Як свідчать дані аналітичного обліку, витрати на транспортування зросли у господарствах № 2 і № 3 відповідно у 5,1 та 2,2 рази. Водночас у господарстві № 1 виявлено зниження витрат за цією статтею на 13,6 %. Ця обставина пояснюється тим, що транспортування здійснюється із залученням сторонніх організацій та за рахунок покупця, але при цьому вартість транспортних послуг компенсується постачальником сільськогосподарської продукції.

Як свідчать результати опитування, майже половина підприємств (47 %) вивозять продукцію транспортом організації, 33% опитаних керівників сільськогосподарських підприємств користуються послугами сторонніх транспортних організації, решта (20 %) - власним транспортом.

Варто зазначити, що винагороди стороннім особам за професійні послуги мають тенденцію до зростання у вартісному вимірі по всіх трьох господарствах. До цієї статті належать витрати на виплату грошових винагород, у першу чергу, адвокатам і нотаріусам, консалтинговим компаніям тощо. Так, у господарстві № 2 ці витрати зросли на 55 %, господарстві № 3 - у 18 разів, у господарстві № 1 вони зменшились на 12 %, проте у 2011 р. було витрачено 89 тис. грн.

Отже, проведений аналіз складу й обсягу трансакційних витрат у сільськогосподарських підприємствах доводить, що рівень їх вищий у самостійно працюючих підприємствах і нижчий у господарствах, які входять до інтегрованих структур. Така тенденція пояснюється тим, що великі організації знижують внутрішні трансакційні витрати, тобто витрати на утримання служб і відділів, які відповідають за просування продукції, транспортного підрозділу, власних складських приміщень. Також скорочуються витрати у вигляді втраченої вигоди (втрати доходу): втрати доходів через неплатоспроможність контрагентів, пошкодження продукції у процесі реалізації. Через значні обсяги трансакційних витрат зменшується прибуток підприємства.

На оптимізацію трансакційних витрат за укладання договорів впливає вибір партнера. На цьому етапі витрати становлять третину всіх витрат на пошук інформації, ведення переговорів. Це витрати на телефонні переговори, Інтернет, транспортні послуги, купівлю періодичних видань, на відрядження й представництво, юридичні та консультаційні послуги, на обслуговування комп'ютерної мережі, утримання відділу з управління якістю й технічної підтримки, транспортні витрати, витрати, пов'язані з вивченням іміджу контрагента тощо.

Багато підприємств, переважно великі, мають у своєму архіві реєстр партнерів, де відображено всю договірну історію по кожному з них. Такий підхід дозволяє скоротити тимчасові та фінансові витрати на вибір партнера. Однак часто окремі підприємства вибирають партнерів з огляду на економічну вигоду й налагодження довгострокових партнерських зв'язків. У найбільш вразливому становищі перебувають підприємства, що виробляють і реалізують сільськогосподарську продукцію, тому що в них відсутні договірні історії партнерів, кваліфіковані фахівці, а отже, практично немає вибору [3, с. 131].

Проведений нами аналіз відповідей в анкетах щодо оцінки договірних відносин показав, що з опитаних головних фахівців сільськогосподарських підприємств 84% займаються виробництвом сільгосппродукції (24 % - переробкою, 18 - заготівлею і 8 % - торгівлею), причому підприємства можуть займатися не лише виробництвом, а й іншими видами діяльності, тому під час укладання договорів слід звертати увагу на контрагента і його вид діяльності для оптимізації трансакційних витрат. Переважна частка (понад 96 %) зайняті у сфері виробництва основних продуктів (зерно, м'ясо, молоко).

Аналіз учасників договору передбачає визначення статусу контрагента за договором, що впливає на правильну організацію податкового й бухгалтерського обліків. Із договору має бути чітко зрозуміло, хто є стороною в договорі (юридична особа, відособлений підрозділ юридичної особи, підприємець, громадянин, іноземна юридична особа тощо). Наявність цих умов і чітке встановлення правового статусу учасника договору дають змогу визначити певний податковий момент: чи є контрагент платником податку на додану вартість.

У процесі опитування також було виявлено, що договори укладають, як правило, з постійними партнерами (74 %), а на укладення угод з разовими й випадковими партнерами припадає 18 і 8 % відповідно. Очевидно, формування стабільної кількості партнерів зумовлює те, що витрати на їх пошук знижуються, переговори по спірних питаннях проводяться в основному в неформальній обстановці, на оформлення договору витрачається менше часу й засобів.

Більше половини підприємств (54 %) відправляють продукцію транспортом організації-замовника, при цьому витрати на транспортні послуги знижуються, така ж ситуація складається, якщо доставку проводить організація-постачальник (26 %), але в цьому разі постачальник здійснює націнку на продукцію у сумі коштів, витрачених на транспортні витрати. Виникають витрати й на доставку продукції із залученням послуг сторонніх організацій. Ці витрати здійснюють 20 % з усіх опитаних підприємств. У цьому разі витрати можуть бути мінімальними, якщо підприємства взаємозалежні, тобто належать до інтегрованих формувань, а також в організації-покупця транспортних послуг є бонуси або знижки.

Зазначимо, що під час анкетування представників сільськогосподарських підприємств нами з'ясовано, що вони витрачають на укладання й узгодження угоди близько 10-40 днів, причому основна частина часу припадає на узгодження всередині підприємства між відділами. Узгодження може бути неодноразовим, і це викликає транспортні витрати, витрати на послуги зв'язку та ін. Звичайно, такі договори дають змогу убезпечити господарюючого суб'єкта від виникнення непередбачених втрат.

Питання оформлення обґрунтованих договорів є особливо проблемними для сільськогосподарських підприємств, тому що в них немає спеціалізованих служб, що займаються такими питаннями, відсутній реєстр партнерів і аналіз їх діяльності. Тому саме такі підприємства потрапляють у зону особливого ризику, що викликає значне зростання трансакційних витрат. Найчастіше вони укладають договори на продаж своєї продукції з контрагентами, що пропонують більш вигідні цінові умови та потрапляють в «пастку», з якої вихід є або складним-витратним, або зовсім неможливий.

Нами розроблений та запропонований як експериментальний класифікатор витрат п'яти типовим для зернової галузі сільськогосподарським підприємствам Білоцерківського району Київської області, які укладали різноманітні форми контрактів зі збуту зерна, придбання мінеральних добрив і пального та зацікавлені в удосконаленні договірних відносин. Протягом року на підприємствах частина витрат була врахована бухгалтерами як прямі витрати з укладання договорів (представницькі витрати, пов'язані з попередніми переговорами; оплата послуг торгових агентів; витрати на відрядження), а частина витрат одержана емпіричним шляхом із загальної суми змішаних витрат. Зазначимо, що два досліджуваних господарства застосували довгостроковий тип контракту з реалізації зерна. З урахуванням прогнозних обсягів протягом 5 років нами були розраховані трансакційні витрати, виходячи із фактичних витрат підприємства в основному до укладення договору. В результаті рівень трансакційних витрат у досліджуваних сільськогосподарських підприємствах після впровадження рекомендацій з оптимізації типу контракту та подовження тривалості контрактних відносин із постійними партнерами знижується на 5,42 %.

Для зниження невизначеності та ризику в збутовій діяльності сільськогосподарських підприємств необхідно сформувати систему, яка сприятиме інформаційному забезпеченню товаровиробників і раціоналізації трансакційних витрат. Для вирішення цього завдання доцільно сформувати «карту трансакцій», що являє собою інтернет-майданчик, на якому відображається структура зв'язків учасників агропродовольчого ринку, умови й історія їхніх угод, канали руху продукції, відображені на карті регіону в режимі онлайн. Кожне підприємство, що знаходиться на карті, має свій профіль, який містить коротку інформацію (назва, місцезнаходження, вид діяльності, продукція, поточний обсяг виробництва, поточна закупівельна і реалізаційна ціна, рейтинг, дата останнього оновлення) і повну інформацію (історія операцій з цінами, обсягами, контрагентами, датами, контакти, історія підприємства, персонал і будь-яка інша інформація на розсуд керівництва).

Використовуючи ресурси карти трансакцій, підприємство має можливість відправити комерційну пропозицію (купівля-продаж продукції, надання послуг).

У разі згоди агентів оформляється електронний договір, бланк якого представлений на сайті. Інформація про укладені договори знаходиться на базі сайту в режимі конфіденційності (доступ до цієї інформації є тільки у підприємств і адміністрації сайту). Однак підприємства можуть включити їх в індивідуальний профіль для перегляду іншими контрагентами.

З першого погляду можна виявити суперечність між достовірністю, відкритістю й актуальністю інформації та мінімальними витратами збору і розміщення її, а також інтересами деяких учасників ринку. Це визначає необхідність створити систему, що дозволяє учасникам самостійно відображати достовірну інформацію після кожної угоди.

Таким чином, карту трансакцій можна розглянути як каталізатор ринкового механізму, адже значно зменшуючи невизначеність та асиметрію інформації, вона наближає ринок до типу досконалої конкуренції. Це забезпечує більш швидке й ефективне виконання функцій ринку, що сприятливо позначиться на його кон'юнктурі. Для забезпечення таких умов необхідний взаємозв'язок карти трансакцій з електронною біржею.

Цей взаємозв'язок полягає в тому, що інформація з біржі автоматично потрапляє на карту, а через карту, вибравши конкретне підприємство, можна зробити йому пропозицію на біржі, що дасть змогу збільшити можливості цих інструментів. Ефективність, простота і надійність укладання угод через електронну біржу сприятиме тому, що більшість угод на ринку буде відбуватися через неї, що дасть можливість реалізувати статистичну та інформаційно-аналітичну функції біржі. Отже, забезпечується актуальність (у базі даних біржі фіксується кожна угода) і достовірність інформації (всі угоди закріплюються документально) на карті трансакцій.

Слід забезпечити право вибору для кожного підприємства, тобто показувати інформацію про укладені угоди. Також підприємство може вибрати, яким учасникам ринку (міністерству, визначеним підприємствам, усім користувачам) і які дані (кількість, ціна, контрагент, рейтинг) можуть бути доступні. Більшу відкритість можна стимулювати зменшенням комісії на біржі або збільшенням рейтингу для більш відкритих підприємств.

Карта трансакцій надає нові можливості дрібним формам господарювання у веденні сільськогосподарської діяльності. Як відомо, багато сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання й особистих селянських господарств мають низьку матеріально-технічну базу. Існують труднощі із поширенням інформаційних технологій в цій сфері, оскільки підприємства не мають навіть комп'ютерної техніки.

Відсутність достатніх коштів на транспортування продукції і низька інформованість про канали реалізації продукції призводять до того, що дрібні товаровиробники змушені за низькими цінами збувати продукцію перекупникам. Найчастіше продукцію в таких умовах реалізують за цінами, які ледь перевищують собівартість продукції, що погіршує фінансовий стан сільськогосподарських підприємств дрібних форм господарювання. Особливістю карти трансакцій є те, що вона сприяє розвитку споживчої кооперації сільськогосподарських організацій малих форм господарювання. Підприємство може залишити повідомлення, що йому потрібно, наприклад, здійснити транспортування певного обсягу продукції. На карті над маркером підприємства з'являється знак, що показує цю потребу. Якщо підприємств із таким знаком буде кілька і вони територіально наближені одне до одного, то їм доцільно скооперуватися і разом оплатити послугу, знизивши витрати на транспортування. Подібним чином можна купувати і брати в лізинг сільськогосподарську техніку.

Вибравши підприємство на карті трансакцій, можна простежити його продуктовий ланцюг. Графічне відображення продуктових ланцюгів дозволяє зробити пропозицію не одному, а відразу кільком учасникам, що відкриває нові можливості в кооперації, інтеграції та впровадженні нових систем реалізації продукції, включаючи факторинг.