Теоретико-методологічне підґрунтя економіки добробуту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Калінеску Т.В., Алєкса О.М.

Означено теоретичне та методологічне підґрунтя зіткнення і розмежування нормативних і позитивних складових економіки добробуту, що дозволило обґрунтувати відмінності між областю реальних фактів і цінностей в сучасному суспільстві. Доведено, що заходи урядів різних країн, які спрямовані на досягнення економіки добробуту, проявляються в реформах соціального захисту і державній підтримці населення. Ці дії носять нормативний характер та не сприяють розвитку духовної складової населення. Обґрунтовано, що головним завданням держави має стати створення можливостей для розвитку кожної людини.

Калинеску Т.В., Алекса О.Н. Теоретико-методологическое основание экономики благосостояния

Отмечены теоретические и методологические основы сходства и разграничения нормативных и позитивных составляющих экономики благосостояния, что позволило обосновать отличия между областью реальных фактов и ценностей в современном обществе. Доказано, что мероприятия, предлагаемые правительствами разных стран, направленные на достижение экономики благосостояния, проявляются в реформах, связанных с социальной защитой и государственной поддержкой населения. Эти действия носят нормативный характер и не содействуют развитию духовной составляющей населения. Подчеркнуто, что главной задачей государства должно стать создание возможностей для развития каждого человека.

Ключевые слова: социальная защита, государственная поддержка, экономика благосостояния, реформы.

Calinescu T., Aleksa O. Teoretical and methodologocal basis of wetfare economy

At article was marked theoretical and methodological soil of collision and differentiation the normative and positive constituents of welfare economy that allowed to ground differences between the area of the real facts and values in modern society. It is well-proven that the measures of governments of different countries, what sent to achievement of welfare economies, show up in reforms of social defense and state support of population. These actions have normative character and do not assist to development of spiritual constituent of population. It was underline that creation of possibilities for development of everybody must become the main task of the state.

Keywords: social defense, state support, welfare economy, reforms.

Постановка проблеми

Зростання динамізму соціальних процесів вимагає від суспільно-політичних наук постійного осмислення логіки змін в соціальному устрої країн, впливу держави на соціально-економічні процеси в країні, пошуку основних напрямів і принципів побудови так званої «економіки добробуту».

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Теорія «економіки добробуту» і пов'язана з цим питанням діяльність держави щодо соціального захисту і підтримки розглядаються у роботах багатьох відомих економістів сучасності:Ж. Бодріяра [1], Дж. Мілля [2], Г. Мюрдаля [3, 4], Куна [5], Е. Нагеля [6], Д. Юма [7] і інших, зокрема в авторських роботах [8, 9, 10, 11, 12].

Головним чином у більшості робіт реалізація соціальних питань державного регулювання розглядається з практичної сторони, а саме - визначені показники добробуту, ефективності конкретних соціальних заходів, даються відповідні рекомендації як їх досягти і т. п. Проте питання щодо важливості розвитку духовної складової людини, основ її благополуччя та участі у цьому держави - все ще потребують свого теоретичного підґрунтя. Висновки, які вже зроблені і вченими, і практиками носять, якщо не суперечливий, то дискусійний характер. Тому є необхідність залучитись до більш глибокого дослідження методологічних основ «економіки добробуту».

Ретроспективний аналіз певних думок і тверджень багатьох наукових діячів, провідних економістів, філософів з приводу визначення нормативних і позитивних характеристик економіки добробуту показав, що наразі не існує певної думки. Кожне припущення щодо цієї теми має право на своє існування в науковому середовищі. Так, наукові діячі другої половини XIX сторіччя [2] стверджувати про існування позитивної та нормативної економіка добробуту: перша - відноситься до фактів, а друга -- до цінностей. У першій половині ХХ сторіччя, виникла вже нова економічна теорія добробуту, що заперечувала вплив на нормативну економіку добробуту суб'єктивних оцінок та виявили відмінності між позитивною і нормативною економікою добробуту шляхом зіставлення безперечних фактів, з одного боку, і спірних цінностей -- з іншого [2, с. 22 - 23]. В результаті сфера традиційної позитивної економіки добробуту була розширена за рахунок включення до неї чистої економіки добробуту. До сфери досліджень нормативної економіки стали відносити тільки специфічні питання економічної політики, про які дискутують державні діячі. Виникла нова ідея, що допускала вільну від цінностей позитивну економіку добробуту. Проте єдиним твердження, на якому збігались різні точки зору, стало визнання в позитивній і нормативній економіці добробуту безперечної участь держави, яка проявлялась у вигляді соціального захисту і підтримки. Тобто попри існуюче розмежування нормативної і позитивної економік добробуту, з'явилися спроби наблизиться їх одну до одної. Саме цьому були присвячені роботи Г. Мюрдаля [3, 4], Т. Куна [5], Т. Хатчисона [13].

Так, Г. Мюрдаль [3, с. 55] вказував на те, що «можна погодитися, що не існує абсолютно чіткої відмінності між позитивною і нормативною економічною теорією, так само як не існує абсолютно чіткої відмінності між цілями і засобами, але якщо заявляється про загальну наявність і неминучість ціннісних думок, то становиться очевидним, що будь-які думки з економічних питань є справою особистих пристрастей. Звідси робиться висновок, що неможливо відрізнити позитивну економіку добробуту від нормативної, а думка про можливість - це лише самообман. На підтвердження цьому є цікавим вираз Хатчисона Т. [13, р. 121] про те, що відмінність між нормативним і позитивним повинна витримуватися настільки, наскільки це можливо, а, іноді, навіть зі шкодою для особистих переконань.

При визначенні точок розмежування нормативних і позитивних основ економіки добробуту можна припустити, що головною метою нормативної економіки добробуту є розроблення критерію оцінки бажаності або небажаності того або іншого стану економіки держави, державної підтримки і захисту. При цьому йдеться про добробут не окремого суб'єкта, а всього суспільства, всіх його членів. Основними передумовами нормативної економіки є, швидше за все, ціннісні думки, які будь-хто може прийняти або спростувати, оскільки не існує способу підтвердити або спростувати їх. Що ж до припущень і висновків, використовуваних позитивною економікою, то вони можуть бути перевірені, підтверджені або спростовані. Іншими словами, позитивна економіка добробуту може бути сфальсифікована [5, с. 45]. Г. Мюрдаль [2, с. 56], довів, що єдиним способом усвідомлення об'єктивності наших думок - це відкрито заявити про них і дозволити їм визначати подальші теоретичні дослідження. Тобто, в основі нормативної і позитивної економік добробуту лежать ціннісні наукові думки, що мають відношення до конкретної державною політики та підтримуються нею.

Тому метою цієї статті - є означення підходів щодо успішної співпраці на ниві об'єднання теоретико-методологічних та науково-практичних аспектів нормативної та позитивної сторін економіки добробуту.

Виклад основного матеріалу дослідження

Полеміка навколо економіки добробуту точиться вже майже століття. Ще й досі викликає певні дискусії принцип Юма («гільйотина Юма»), згідно с з яким стверджується неможливість переходу від думок із зв'язкою «є» (описових) до думок із зв'язкою «повинен» (що містять розпорядження) виключно на підставі логіки. Д. Юм [7, с. 148 - 149] помітив, що в кожній етичній теорії, з якою доводилося зустрічатися, замість звичайної зв'язки, що вживається в пропозиціях, а саме «є» або «не є», немає жодної пропозиції, в якій не було б як зв'язка «потрібно» або «не повинно». Підміна ця відбувається непомітно, але вона надзвичайно важлива. Тому раз «повинно» або «не повинно» виражає деяке нове відношення або твердження, останнє необхідно взяти до уваги і пояснити, і в той же час повинно бути вказано підставу того, що здається зовсім незрозумілим, а саме того, яким чином це нове відношення може бути дедукцією до абсолютно відмінних від нього. Іншими словами, Юм вказував на те, що він помітив у міркуваннях авторів всіх відомих йому етичних теорій постійний і непомітний перехід від пропозицій із зв'язкою «є» до пропозицій із зв'язкою «повинно», при цьому жоден автор не вказав підставу для цього переходу. До принципу Юма звертаються не випадково, бо йому відводиться центральна роль в справі побудови наук, що намагаються обґрунтовувати деякі норми і цінності суспільства. Саме логічна відмінність між областю фактів і цінностей знаходить своє втілення у вислові Д. Юма [7, с. 153] про те, що неможливо вивести те, що повинне бути, з того, що є. Тобто описові твердження самі по собі можуть мати на увазі лише інші описові твердження, але у жодному випадку не ціннісні норми або розпорядження що-небудь зробити. Прямуючи за Юмом, можна зробити висновок, що наука має справу з тим, що не залежить від людей та існує наявно. Самими людьми визначається те належне, яке не підвладно науці.

Аналізуючи відмінність між областю реальних фактів і цінностей в суспільстві можна допустити, що існують науки, в яких цінності відсутні, а присутні тільки реальні факти, що мають описовий характер. Маються на увазі науки про природу, природознавство. Але більшість наук про суспільство, всі їх закони, поняття і принципи - є ціннісними. У найбільш розвиненому виді цінності можуть бути представлені і об'єктами, і процесами. Тому неважко побачити нормативні ціннісні заходи в діях урядів, спрямовані на активну державну підтримку і соціальний захист незахищених верств населення. Саме більшість ціннісних думок, що висловлюються з соціальних питань, носять змішаний характер, а значить піддаються впливу шляхом переконання людей. Це ще раз підкреслює, що факти (реальність) відрізняються від того, як вони передбачалися. Таким чином, визначення і адаптація реальних фактів і цінностей в суспільстві знаходить свій прояв у економічній теорії добробуту, що узяла за основу існуючий розподіл на нормативну і позитивну економіку як задане, не роблячи тим самим ніяких ціннісних зауважень до тих пір, поки не виникає в цьому необхідність. Це підтверджує і М. Вебером [14, с. О 491], який вбачає, що суспільна наука може бути вільною від ціннісних думок. А гіпотези, що висуваються на основі спостережуваних фактів, випробовують на собі вплив особливого роду цінностей та практичних поради, які дають представники наук з питань проведення тієї або іншої державної політики, швидше націлені на те, щоб переконати, ніж просто порадити.

Визначити логічну відмінність між областю реальних фактів і цінностей в суспільстві намагався і Г. Мюрдаль [4, 76 - 78]. З цією проблемою пов'язані його роботи з питань про «програму» і «передбачення». Під «програмою» мається на увазі намічений план дій - реальний факт, а під «передбаченням» - прогноз майбутніх подій (ціннісна думка). «Програма» є рішення про образ дій, і оскільки її намагаються здійснити. Тому програмі властиво й «передбачення», яке фактично забезпечує її втілення в життя. Але ціннісні думки впливають на зміст «програми», припускають раціональне рішення, а іноді з порушенням господарських процесів. Тобто, соціальні і економічні дослідження можуть ставитися у такі рамки, коли враховується лише обмежений досвідом. Мюр- даль Г. підкреслював, що як тільки вдасться викоренити з економічної науки приховані в ній ціннісні передумови, можна буде надзвичайно легко вирішити суспільні проблеми: для цього знадобиться лише поєднати знання щодо фактів з системою цінностей. Проте не існує абсолютної упевненості, що такий підхід виявиться ефективним. Оскільки неможливо обмежитися простим спостереженням, потрібно володіти системою теоретичних поглядів, тобто методологією, що завжди припускає наявність інших думок про систему цінностей в суспільстві, діях урядів у сфері соціального захисту і державної підтримки. Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що науковий прогрес відбувається тільки тоді, коли є прагнення максимізувати роль фактів і мінімізувати роль цінностей. Якщо є мета, пов'язана з успішним розвитком економіки, то наукові діячі повинні надавати абсолютний пріоритет завданням щодо генерування, перевірки чи спростування існуючих економічних теорій.

Сьогодні спостерігається така ситуація, коли населення, у більшості країн усунено від реальної можливості впливати на хід подій [15, с. 104 - 105]. Люди реально є об'єктом управління і маніпулювання. Поведінка мас і окремих індивідів планується, і програмується. Причому реальна пасивність сучасної людини, при граничній зовнішній активності, практично не залежить від типу державного устрою, оскільки кожний, по-своєму, усуває людей від реального впливу на загальні процеси в суспільстві та особистого, духовного розвитку. Навіть демократичні режими, завдяки державній політиці, що проводиться, відрізняються ще більшою витонченістю відчуження людини від управління ситуацією.

Глобалізація в певному значенні робить замах на сутність людини - бути відповідальним творцем свого життя. А ті горизонти розвитку, які сучасні процеси залишають людині, є примітивними. Населення, кожен громадянин, дедалі більш втрачає особливу специфіку, виступає супротивником глибоко духовного різноманіття, яке зумовлене єством людини. Звичайно, не можна не відзначити, що глобалізація, несе в собі багато позитивних можливостей, основна з яких - інтеграція у світову спільноту. Але цей інтеграційний розвиток, хоча б, наприклад тільки розвиток засобів комунікації, приводить до втрати головної символічної основи - людського спілкування. На зміну індивідуальності, живій культурі приходить ритуалізація безглуздих знаків, кліше, що не мають змістовного наповнення. Формується якийсь мінімум, обов'язковий для кожної «культурної» людини [1, с. 76 - 79], який і визначає загальну культуру націй та закріплює в масовій свідомості значення подібного «свідоцтва культурного громадянина».

Аналіз дій різних урядів на різних етапах історичного розвитку суспільства, які проявлялись у соціальному захисті та державній підтримці населення, довів, що переважно подібні реформи носили нормативний характер, не давали можливість розвивати духовну складову населення. Історія XX століття має яскраві приклади того, коли відмова від принципу недоторканності приватної власності, заміна вільної конкуренції державним регулюванням і підтримкою в ім'я соціального захисту і стабільності, привела до обмежень особистої свободи громадян (сталінський СССР, маоістский Китай, КНДР, Куба нацистська Німеччина і т.п.) [16, с. 101]. Втративши право приватної власності, громадяни дуже скоро втратили і інші найважливіші права: вільного вибору місця мешкання і роботи, що супроводжувалося впровадженням тоталітарної ідеології і посиленням ролі репресивних органів правопорядку. Значна частка населення примушувалася до безкоштовної праці в умовах ув'язнення. Однією з головних причин соціальних заходів держав є боротьба робітників, сила і масштаби якої зростають. Вибір того або іншого шляху залежить від конкретних обставин як внутрішнього, так і міжнародного характеру. Примушені загостренням класової боротьби і проблемами виробництва і ринку до соціальних реформ, державні діячі розуміють, що чим вищий духовний розвиток людини, тим ширше його уявлення про процеси розвитку суспільства, тим ближче він до сприйняття ідей соціалізму. Звідси витікає і прагнення ідеологів держави добробуту на перший план поставити саме матеріальну сторону справи. Тільки деякі з них, вказують на важливість духовної сфери [17, с. 84 - 85], хоча в державі добробуту робиться немало, щоб загальмувати духовне зростання населення, відвернути населення від виникнення ідей відстоювання власних думок.

Епізодичний характер соціальних реформ, їх залежність від «критичних точок» підтверджується історією розвитку законодавства США. Обов'язок держави піклуватися про благо своїх громадян був записаний ще в Конституції 1787 р. Проте перша хвилю соціальних реформ у вигляді «нового курсу», що започаткував Рузвельт для подолання наслідків кризи 1929 - 1933 рр. Надалі низка законодавчих заходів у соціальній сфері здійснювалась або у зв'язку з кризовими явищами в економіці країни, або для об'єднання нації перед настанням внутрішньо і зовнішньополітичних труднощів. А у 80 роки і зовсім здійснювалося згортання соціальних програм. Не дивлячись на збільшення розміру соціальних витрат в державних бюджетах розвинених країн за останні десятиліття, економічна природа цих витрат не міняється. Вони є частиною або вартості робочої сили, вилученої у вигляді різного роду податків, або додаткової вартості, виробленої населенням.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Кожна з країн, яка будує власну «державу добробуту», вимушена шукати компроміс між економічною ефективністю і соціальною справедливістю, свій рецепт узгодження індивідуальних і суспільних інтересів, щоб забезпечити благополуччя не тільки нинішнього, але і майбутніх поколінь. Не дивлячись на популярність думок, вказуючих на зростаючу роль держави, визначальним напрямом в теорії добробуту залишається індивідуалістичне уявлення про суспільний добробут, згідно якому він залежить тільки від рівня добробуту членів цього суспільства. Велике значення при цьому має ступінь соціальної свободи особи, її можливість самостійно вибирати вид діяльності, в якій найбільшою мірою вона може реалізувати свої прагнення; ефективність соціального захисту і державної підтримки у разі втрати працездатності; умови не тільки праці, але і побуту, дозвілля, загальний соціальний клімат в суспільстві і т.п. В таких умовах головним завданням держави є не тільки задоволення потреб населення в матеріальних і культурних благах, але і соціальні умови, що забезпечують створення можливостей для збереження і зміцнення здоров'я, духовного зростання, фізичного і розумового розвитку кожної людини.