Проблеми фінансового забезпечення суб’єктів національного господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми фінансового забезпечення суб'єктів національного господарства України

А. В. Кулінська

У статті розглянуто і з'ясовано основні проблеми фінансового забезпечення суб'єктів національної економіки та запропоновано рекомендації, спрямовані на розвиток національного господарства на основі вдосконалення фінансово-кредитного механізму державного управління.

Ключові слова: фінансова система, фінансові ресурси, фінансово-кредитний механізм, національна економіка, позитивні та негативні аспекти.

The article describes and clarifies the main problems of financial support of subjects of national economy and offers recommendations aimed at the development of the national economy by improving financial and credit mechanism of state administration.

Keywords: financial system, financial resources, financial-credit mechanism, national economy, positive and negative aspects.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими або практичними завданнями. Обсяг бюджетного фінансування суб'єктів національного господарства на сьогодні складає приблизно 12 % від загального обсягу фінансування [1]. Збереження існуючого обсягу бюджетного фінансування галузей національного господарства буде негативно впливати на функціонування і розвиток національної економіки або її руйнувати. Особливо, якщо не відмовитися від залишкового принципу бюджетного фінансування суб'єктів підприємництва, та не забезпечити перехід від витратної до результативної або цільової моделі фінансування. фінансовий кредитний державне управління

Окрім того, для створення сучасної інфраструктури в господарському комплексі національної економіки треба залучати фiнансовi ресурси. Головним джерелом фінансування суб'єктів національного господарства, особливо малого підприємництва, є власні фінансові ресурси. Але багато підприємств відчувають нестачу грошей для забезпечення господарської дiяльностi, а сподіватися на збільшення фінансування за рахунок держави не приходиться через дефіцитність державного бюджету, особливо в передумовах фінансової нестабільності. Тому розв'язання проблем фінансування суб'єктів національної економіки обумовлює потребу ґрунтовного аналізу фундаментальних категорій фінансово-кредитного механізму державного управління.

Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття. Нарощування темпів та підвищення ефективності суб'єктів національного господарства стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного управління або підтримки виконавчих органів влади. В економічній лiтературi вітчизняні вчені-економісти такі як О. В. Гаврилюк, М. М. Єрмошенко, С. В. Міщенко, С. В. Науменкова, В. Л. Плескач, Л. М. Стрельбицька і А. І. Шевцов єдині того, що фінансування галузей як виробничої, так й невиробничої сфери господарства, яке стихійно сформувалося в період перетворень, не вiдповiдає сучасним вимогам забезпечення суб'єктів фінансовими ресурсами.

Зокрема, С. В. Міщенко, В. Л. Плескач та А. І. Шевцов відзначають, що існують обставини, які заважають адаптуватися фінансово-кредитному механізму до сучасної економіки [3]:

- існування стійкої та яскраво вираженої тенденції державного фінансування суб'єктів національної економіки, особливо малого підприємництва, за залишковим принципом і позбавлення їх пріоритетності при формуванні бюджетної політики;

- слабке сприяння залученню ресурсів на потреби суб'єктів підприємництва через недосконалу структуру фінансової системи та нераціональне використання фінансових інструментів;

- недостатньо чітке фінансове законодавство, котре впливає на управління ресурсами суб'єктів національного господарства України;

- процес інтеграції України до світового співтовариства супроводжується збільшенням заборгованості, яка використовується як засіб політичного тиску на країну або обмеженням присутності держави на зарубіжних фінансових ринках;

й, останнє, держава повинна змінити свій статус із кредитора або спонсора окремих суб'єктів національної економіки на роль стимулятора, регулювальника та контролера в справі сприяння розвитку підприємництва в Україні.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). У зв'язку з тим, що в економіці фінансове забезпечення суб'єктів підприємництва як виробничої, так і невиробничої сфери набуває щораз більшого значення, потрібно розробити рекомендації, що спрямовані на розвиток державного управління національним господарством на основі вдосконалення фінансово-кредитного механізму. Для виконання мети ставиться завдання розглянути проблеми фінансово-кредитної політики, які гальмують розвиток національної економіки України.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Ефективність функціонування суб'єктів як виробничої, так й невиробничої сфери національного господарства в економiцi залежить від реалізації регулятивних функцій механізму фінансування. Основу фінансового забезпечення суб'єктів підприємництва формують такі компоненти: амортизація, інвестування, оподаткування, страхування, лізинг, валютний курс. Природно, що амортизаційні відрахування, інвестиції, податки, страхові внески, лізингові платежі, валютні цінності є інструментами реалізації фінансово-кредитних методів [7].

Одним з перспективних напрямків вдосконалення фінансування суб'єктів як виробничої, так і невиробничої сфери національного господарства, особливо в період фінансової нестабільності, є інвестування. В теперішній час інвестування стає більше необхідністю, чим розкішшю або допоміжним джерелом прибутку тому, що Україні з новою економікою та політикою, необхідно планувати по-новому, інвестувати та йти по шляху розвинених країн. Коли є пристойна сума фінансів, яку витратити немає на що, однак й втратити страшно, то необхідно їх вкладати, причому вкладення ці можуть бути самі різні. Існує безліч варіантів, куди в країні можна інвестувати капітал. Найпоширеніший варіант інвестування - це акції перспективних підприємств, організацій або корпорацій.

Активний розвиток інвестування суб'єктів підприємництва залежить від такого елементу фінансово-кредитного механізму як оподаткування, безпосередньо в період фінансової нестабільності. Аналізуючи процес формування бюджету в країні, не можна не відзначити той факт, що сьогодні на частку податків припадає 75-80 % бюджетних надходжень [4]. Головним джерелом мобiлiзації і формування фінансових ресурсів є оподаткування.

Основними видами оподаткування суб'єктів національного господарства є система оподаткування, обліку та звiтностi на загальних підставах й спрощена система оподаткування, обліку та звiтностi для суб'єктів малого підприємництва, передбачена Податковим кодексом України. Податкова система більшості країн світу, в тому числі України, включає прямі та непрямі податки. Непрямі податки вiдiграють головну роль, їх частина у формуванні дохідної частини бюджету складає приблизно 60 %. До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний податок, мито; до прямих - податок на прибуток підприємств, податок із власників транспортних засобів, податок на нерухоме майно, податок за землю, податок на промисел.

Але, в України ні податок на прибуток, ні податок на додану вартість не стимулюють збільшення кiлькостi підприємств малого або середнього бізнесу та темпів збільшення їх виробництва, не зміцнюють їхньої фінансової стiйкостi. Більш того, у випадку надмірного оподаткування підприємства щоб вижити, спочатку «ідуть у тінь», а надалі їх закривають. До наслiдкiв приводять не стільки надмiрнi податки, скільки система штрафних санкцій [2].

За таких умов, збільшення рівня оподаткування порівняно з державами-конкурентами, породжує вiдтiк iнвестицiй з національного господарства країни, зменшення бази оподаткування або зниження обсягу грошових ресурсів, які мобiлiзуються до бюджетів різних рiвнiв. Тому у зв'язку з такою ситуацією, особливо в період фінансової нестабільності, українські підприємці, представники малого і середнього бізнесу протестують проти прийняття додаткових податкових законопроектів, які передбачають суттєве збільшення податкового навантаження.

Доведено, щоб припинити спад галузей як виробничої, так й невиробничої сфери економіки, стабiлiзувати виробництво й сприяти розширенню, неможливо без зниження податкового тиску на підприємців, без скорочення кiлькостi або запровадження реальних податків, котрі би не тільки виконували фіскальну функцію, а насамперед, стимулювали пiдприємницькi структури до розширення господарської дiяльностi. Тому виникає необхідність у перегляді та ефективному впровадженні економічного механізму регулювання підприємництва України.

Основу економічного механізму державного регулювання формують важелі та інструменти як прямого, так й непрямого впливу. Механізм прямих заходів передбачає такі форми і методи: надання субсидій, дотацій, позик; фінансування за рахунок бюджетних коштів; залучення фінансових ресурсів місцевих бюджетів; забезпечення умов щодо створення й діяльності недержавних фондів підтримки підприємництва. Заходи непрямого впливу включають: податкові знижки чи повне звільнення від деяких податків, податкові пільги, прискорену амортизацію.

Крім того, в роботі доведено, що серед напрямків активізації інвестиційних процесів, влада виділяє необхідність централізації амортизаційних відрахувань. Для суб'єктів національного господарства необхідно встановлення контролю над централізацією амортизаційних відрахувань [5]. Через оборотні засоби фіктивних організацій відбувається «відмивання», не залишаючи нічого для підтримки виробничого потенціалу. Покриваючи недоліки оборотних засобів підприємств, занижені амортизаційні нарахування тимчасово ховають дійсний стан підприємств або просто «відтягають» той час, який неминуче настане, але наслідки будуть катастрофічними. Масове банкрутство підприємств національного господарства приведе не тільки до погіршення економічної ситуації, але й до політичної або соціальної напруги.

Тому дослідження показало, що діяльність підприємств як виробничої, так і невиробничої сфери, має бути спрямована на досягнення зниження собівартості та збільшення прибутку. Однак при наявності твердих рамок оподатковування у підприємств з'являється інтерес до приховання позитивних результатів роботи або завищенню валових витрат. Саме дане протиріччя стало причиною того, що в Україні норми амортизації затверджені в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств». Амортизаційна політика стала частиною податкової політики, яка зробило її недосконалою та привело до зниження ефективності виробництва чи гальмування розвитку національної економіки. Недосконалість амортизаційної політики виявляється у відсутності диференційованого підходу до нарахування амортизації [4].

Також існує проблема правильного використання ресурсів амортизаційного фонду. Амортизаційні відрахування є основним джерелом фінансування інвестицій на підприємствах. Кошти амортизаційного фонду, що формується за рахунок відрахувань, носять цільовий характер та повинні використовуватися для таких цілей - здійснення капітального ремонту основних засобів або придбання нових. Зосередження вартості основних засобів в амортизаційному фонді і перетворення накопичених коштів у нові засоби роботи є функцією, яку повинна виконувати амортизація як головне джерело відтворення виробництва.

Отже, в умовах економічної кризи, коли практично зупинилося фінансування відновлення основних засобів через занепад виробництва і, як наслідок, зниження прибутковості суб'єктів підприємництва лізинг стає найбільш доцільним методом фінансування. Лізинг сприяє збереженню ліквідності підприємства. Ефективність лізингових угод полягає в інтенсифікації інвестиційного процесу, поліпшенні фінансового стану підприємств-лізингоодержувачів і прискоренні розвитку малого або середнього бізнесу. Доведено, що лізинг - це підприємницька діяльність, яка полягає в наданні лізингодавцем у користування на строк лізингоодержувачу частину майна. Об'єктом лізингу може бути будь-яка річ, яка не споживається (автомобілі та побутова техніка), окрім земельних ділянок або інших природних об'єктів. Лізингоодержувач сплачує авансовий платіж (від 5 до 20 % вартості предмету) і стає повноправним користувачем обладнання [1].

Розвиток лізингу є особливо актуальним для України, враховуючи такі обставини. По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому підприємства як виробничої, так й невиробничої сфери економіки змушені фінансувати інвестиції з власних ресурсів, оскільки банківські кредити, кошти інвестиційних фондів і інші джерела становлять невеликий відсоток від обсягу капітальних вкладень в національній економіці. По-друге, в Україні є недостатньо розвиненим сектор малого або середнього підприємництва особливо через ускладнений доступ до фінансування. Активне впровадження лізингових операцій буде сприяти відновленню фондів, завдяки збільшенню доступу до зовнішніх джерел фінансування порівняно з іншими фінансовими інструментами.

Не дивлячись на цілий ряд перешкод на шляху здійснення лізингових операцій, в силу тих або інших обставин, в Україні існують переваги розвитку лізингу порівняно з іншими фінансовими інструментами. Для лізингоодержувача, тобто суб'єкта підприємництва [6]: більш прості схеми виконання зобов'язань, оскільки майно, що передається в лізинг є заставою, з цієї причини лізингодавці менш вимогливі щодо попередньої кредитної історії лізингоодержувача; лізинг є однією з найбільш доступних форм довгострокового фінансування, тому й не обмежує можливості підприємства в отриманні кредитів; гнучкість платежів, тобто за договором лізингу платежі можна здійснювати відповідно очікуваного грошового потоку лізингоодержувача.

Для лізингодавця: менші ризики порівняно з кредитами, оскільки майно, що є предметом лізингу, виступає забезпеченням виконання зобов'язань і позичені засоби лізингоодержувачі використовують за цільовим призначенням; менш жорстке державне регулювання та сприятливий податковий режим, зокрема у багатьох країнах світу при лізингових операціях застосовують прискорену амортизацію, яка зменшує базу оподаткування.

Також розвиток зовнішньоекономічних відносин країни вимагає особливого інструмента, за допомогою якого суб'єкти, які діють на міжнародному ринку, могли б підтримувати фінансову взаємодію. Таким фінансовим інструментом виступають банківські операції з обміну іноземної валюти. Найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою є валютний курс. Валютний курс необхідний для обміну валютами при торгівлі товарами або послугами, при руху капіталів чи кредитів. Експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну тому, що валюти інших країн не можуть обертатися в якості купівельного чи платіжного засобу на території країни. Імпортер обмінює національну валюту на іноземну для оплати товарів і послуг, куплених закордоном.

Існує ринкове і державне регулювання величини валютного курсу. Ринкове регулювання, засноване на конкуренції або дії законів вартості, а також попиту або пропозиції, здійснюється стихійно. Державне регулювання спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин, зокрема, на забезпечення стійкого економічного росту, рівноваги платіжного балансу або зниження росту інфляції в Україні. До головних заходів впливу на величину валютного курсу відносять [5]: валютні інтервенції, дисконтна політика та протекціоністські міри.

Ефективність регулювання валютного курсу країни залежить від впливу як структурних (довгострокове коливання курсу), так і кон'юнктурних (короткострокове коливання курсу) чинників. Що стосується структурних, то до них відносять: конкурентоздатність товарів або послуг виробничої та невиробничої сфери на світовому ринку; стан платіжного балансу держави; купівельна спроможність грошових одиниць і темпи інфляції; ступінь відкритості національної економіки. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичними обставинами, прогнозами або стихійними лихами.

Отже, проведене дослідження дозволило визначити, що оподатковування, амортизація, інвестування, лізинг і сукупність таких інструментів як стимули та санкції, дотації та субсидії, відрахування та внески - це важливіші структурні елементи фінансово-кредитного механізму національної економіки ринкового типу - вимагають вдосконалення, звідси, без формування фінансово-кредитного механізму управління національним господарством, що не пригнічує діяльність та дозволяє проводити ефективну політику, неможливо повноцінне перетворення економіки України в цілому.

Держава, будучи головним інститутом суспільства, покликана забезпечувати організацію фінансово-кредитного механізму, виконувати функції управління його справами, упорядкувати відносини. Тому у напрямку підтримки підприємництва на загальнодержавному рiвнi можливо проведення наступних заходів, здатних нормалізувати дієздатність існуючого фінансово-кредитного механізму [4]:

- субсидування передбачає безповоротне надання коштів підприємству для покриття ним витрат та збільшення прибутків. Але використання субсидування обтяжливе для бюджету країни та є найменш ринковим елементом фінансової підтримки, оскільки воно стримує ринковий механізм регулювання суспільного виробництва і може застосовуватися тільки до тих підприємств, існування яких є доцільним та виправданим з погляду держави;

- кредитування забезпечує надання кредитів на пільгових умовах суб'єктам середнього та малого бізнесу національного господарства України. Суб'єктами державного кредитування мають бути ті підприємства, які не в змозі отримати кошти на фінансовому ринку чи використати власні нагромадження;

- пайове фінансування припускає фінансування лише певної частини потреб в ресурсах підприємства за рахунок ресурсів бюджетів або державних цільових фондів. Інша частина фінансується за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб;

- стимулювання підтримки суб'єктів національного господарства з боку підприємницьких структур: банків, страхових компаній або корпорацій.

Таким чином, для отримання суттєвого результату на практиці необхідно здійснювати реальні заходи. Це одне з завдань держави, яка повинна змінити свій статус із кредитора та спонсора окремих суб'єктів підприємництва на роль стимулятора, регулятора і контролера у справі сприяння розвитку підприємництва.

Висновки

На підставі проведеного дослідження можна зробити висновок, що для створення сучасної інфраструктури національного господарства України треба залучати фiнансовi ресурси. Головним джерелом фінансування діяльності суб'єктів підприємництва є власні фінансові ресурси. Однак багато підприємств відчувають нестачу власних грошей для забезпечення господарської дiяльностi, а сподіватися на збільшення фінансування за рахунок держави не приходиться через дефіцитність державного бюджету, особливо в передумовах фінансової нестабільності.

Тому у статті розглянуто проблеми фінансового забезпечення суб'єктів підприємництва, що обумовлює потребу ґрунтовного аналізу фундаментальних категорій фінансово-кредитного механізму державного управління національним господарством України.

При розгляді проблем фінансово-кредитної політики, що гальмують розвиток національної економіки і заважають адаптуватися фінансово-кредитному механізму державного управління національним господарством до сучасної економіки з'ясовано особливості фінансування суб'єктів підприємництва та розроблено рекомендації, спрямовані на ефективний розвиток управління підприємницькою діяльністю на основі вдосконалення фінансово-кредитного механізму.

Література

1. Гаврилюк О. Інвестиційний імідж і інвестиційна привабливість країни / О. Гаврилюк // Фінанси України. - 2012. - № 3 (168). - С. 79-93.

2. Єрмошенко М.М. Визначення загрози національним інтересам держави у фінансово-кредитній сфері / М.М. Єрмошенко // Економіка України. - 2013. - № 1. - С. 124-132.

3. Міщенко С.В. Критерії і показники оцінки стабільності функціонування фінансового сектору / С.В. Міщенко // Вісник НБУ. - 2012. - № 6. - С. 36-45.

4. Науменкова С.В. Розвиток фінансового ринку в умовах формування фінансової архітектури: [монографія] / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко. - К.: ЦНД НБУ, 2012. - 484 с.

5. Плескач В.Л. Методологічні засади державного регулювання фінансово-економічного розвитку / В.Л. Плескач, А.В. Кулик // Фінанси України. - 2011. - № 10 (179). - С. 77-85.

6. Стрельбицька Л.М. Основи безпеки банківської системи України та банківської діяльності: [монографія] / Л.М. Стрельбицька, М.П. Стрельбицький. - К.: Кондор, 2011. - 598 с.

7. Шевцов А.І. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової фінансової кризи / А.І. Шевцов, Г.І. Мерніков // Стратегічні пріоритети. - 2013. - № 1. - С. 80-85.

Размещено на Allbest.ru