Постановка проблеми. Економіка є багаторівневою системою суспільних відносин. При цьому основним є макрорівень. На цьому рівні розглядається функціонування складних великих самостійних економічних систем, найчастіше з яких є національні економіки. На мікрорівні вивчається функціонування простих однорідних систем та суб'єктів, що складають макроекономічні структури. Такими суб'єктами є фірми та домогосподарства. І, нарешті, не менш важливим є мезорівень, який формують складні підсистеми, що є складовими національних економіки, наприклад, регіони та галузі.

Аналіз останніх досліджень. Дослідження певних аспектів проблеми економічної безпеки знайшли відображення в працях провідних українських та російських науковців: Л.І. Абалкіна, А.І. Архипова, О.М. Бандурки, І.Я. Богданова, З.С. Варналія, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, О.М. Головченко, В. Є. Духова, Я.А. Жаліла, Г.А. Пастернак-Таранушенка, В.Л. Тамбовцева, Л.С. Шевченко М.М. Єрмошенка та ін. [3-9].

Формулювання цілей статті. Основною метою статті є дослідження особливості формування мезоекономічного рівня економічної безпеки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний етап розвитку українського суспільства, що характеризується пошуком парадигми стійкого соціально орієнтованого зростання, супроводжується якісною трансформацією інституційного середовища, що має свій прояв в перерозподілі прав власності та загостренні протиріч між діючими, реформованими та імпортованими інститутами, у зростанні масштабів інтеграційних процесів при одночасній активізації відцентрових тенденцій у регіонах. Подібні зміни ускладнюються незавершеністю структурних перетворень, відсутністю цілісної концепції довгострокового розвитку держави, загостренням внутрішніх і зовнішніх факторів ризику для системи національної безпеки в умовах активізації глобалізаційних процесів. Це спричиняє нестійку динаміку основних макроекономічних показників.

При цьому активізується опортуністична поведінка економічних агентів, що є спробою скорочення податкового навантаження, блокування конкуренції на товарних та фінансових ринках, способом одержання незаконного доступу до бюджетних ресурсів та державної власності, перерозподілу національного доходу, вивозу капіталу за кордон.

Зараз українське суспільство потребує нової наукової парадигми, яка у відповідності у викликами постіндустріальної економіки в умовах посткризового розвитку надасть якісно нове трактування принципів інституційного проектування системи національної безпеки та її атрибутивного елемента - системи економічної безпеки. Вплив формальних і неформальних інститутів на зміст та принципи функціонування системи економічної безпеки характеризується суперечливістю: ринкові інститути можуть одночасно виступати як засобом її забезпечення, так і чинником загроз. Характер впливу визначається змістом форм та методів інституційного проектування, при цьому роль держави в реалізації позитивного потенціалу інститутів економічної безпеки як джерела поступальної макроекономічної динаміки є першорядною, що обумовлене її гетерогенністю внаслідок суперечливості інституційних утворень, масового та швидкоплинного імпорту ринкових інститутів, здійсненого "зверху". Цим визначається необхідність реалізації державного регульованого варіанта ринкової інституціоналізації відносин економічної безпеки на основі модернізації існуючих формальних та легалізації неформальних інститутів в процесі цілеспрямованого інституційного проектування.

Забезпечення економічної безпеки має досить важливе значення для формування стратегії соціально-економічного розвитку України. Проблема економічної безпеки України обумовлена лібералізацією економіки та зовнішньоекономічної діяльності, глобалізацією світового господарства, процесами регіональної економічної інтеграції, формуванням механізмів співробітництва та взаємодії України з іншими країнами СНД, Європейського союзу, а також факторами міжнародного співробітництва із країнами, що мають високий рівень розвитку економіки. Необхідно відзначити, що в цей час регіони України, підприємства, організації, корпорації, окремі підприємці є учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

У сучасних умовах особливої важливості набуває забезпечення економічної безпеки України та її регіонів. При цьому необхідно національну безпеку розглядати як стан держави, що дозволяє її забезпечити захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, зберегти свою цілісність і статус. Самостійність суб'єкта системи міжнародних відносин, містить у собі економічну, політичну, екологічну, військову, інформаційну та гуманітарну безпеки. У сучасних умовах стан національної безпеки багато в чому залежить від стану економічної безпеки регіонів.

На наш погляд, мезорівень економічної безпеки припускає не стільки галузеву приналежність об'єктів захисту, скільки регіональний рівень безпеки. Для сучасного стану системи управління характерна відсутність галузевої ієрархії, це обмежує застосування механізмів забезпечення економічної безпеки. Крім того, галузь являє собою сукупність незалежних і самостійних господарюючих суб'єктів, що свідчить про їх приналежність до мікрорівня. Варто також враховувати, що інтереси господарських суб'єктів в основному потребують вирішення проблем власної безпеки у коротко-, середньо - і довгостроковій перспективі, і лише опосередковано стосуються проблем забезпечення економічної безпеки країни.

Незалежно від рівня концентрації власності господарський суб'єкт має бути елементом сукупності учасників економічних відносин, і в цьому зв'язку його економічна безпека розміщена на мінірівні.

Цілком обґрунтованим є питання щодо можливої підміни поняття "регіональна економічна безпека" формулою "мезорівень економічної безпеки". З погляду регіональної економічної безпеки як об'єкта захисту виступає економіка регіону, а для мезорівня - це сукупність регіональних економік регіонів. На цьому рівні можуть вирішуватися проблеми взаємодії регіонів у рамках єдиної економічної системи, співробітництва із суб'єктами іноземних держав, лобіювання інтересів на рівні держави. Також варто підкреслити неправомірність ототожнення мезорівня з економічною безпекою країни у вигляді відмінностей у повноваженнях, що охоплюють більш значний перелік завдань, розв'язуваних на державному рівні управління.

Безпека регіону має свої особливості у формуванні та функціонуванні регіональних систем забезпечення економічної безпеки, тобто тих інститутів і механізмів, які покликано захистити економічні інтереси та власність особистості, населення господарських суб'єктів регіону.

До завдань регіональних інститутів та структур щодо забезпечення економічної безпеки входить не лише боротьба із правопорушеннями податкового законодавства, виявлення, запобігання та припинення порушень валютного і фінансового законодавства, але і забезпечення дотримання вимог законів, регулювання відносин в галузях підприємницької та іншої економічної діяльності, а також відносин власності.

В сучасних умовах регіони України сформувалися як цілісні економічні системи, мають свої особливості та економічну політику, самостійність у виборі стратегії економічного розвитку.

Регіональні умови та фактори визначають не лише розвиток економічних систем регіонів, але і поширення тіньової економічної діяльності в регіонах і територіальних утвореннях, на підприємствах, в організаціях та у підприємницькій діяльності України.

Корпоративний характер управління обмежує можливості регіонів у регулюванні діяльності великих компаній, холдингів, що мають корпоративні привілеї. Втрата контролю над регіональною економікою пов'язана також з вільним рухом фінансових ресурсів, з їх концентрацією у великих центрах економіки.

Специфічним фактором виникнення загроз економічній безпеці регіонів України є їх місце у загальному економічному просторі, зосередження на їх території природних сировинних ресурсів, виробничого потенціалу, транспортних коридорів, що пов'язують регіональні економіки.

Формування регіональної системи економічної безпеки повинне спиратися на обґрунтування системи економічних інтересів регіону, яка взаємодіє та витікає, практично, із системи національних економічних інтересів.

В системі економічних інтересів пріоритет надається національним інтересам, іноді мова йде про систему національно-державних інтересів в структурі економічної безпеки.

Одним з аспектів дослідження проблем економічної безпеки, особливостей її забезпечення на регіональному рівні є збереження адміністративного устрою держави. Не завжди враховується і неоднорідність завдань, що вирішуються на різних рівнях економічної системи країни, значна сировинна спрямованість економіки України в умовах вичерпності та непоновлюваності природних ресурсів. Зокрема, Т.Ю. Феофілова зазначає, що економічна безпека країни являє собою такий стан економіки, який в умовах обмеженості природно-ресурсного потенціалу та навіть під впливом негативних факторів дозволяє державним органам влади і органам місцевого самоврядування виконувати покладені на них функції та забезпечувати потреби суспільства, не підриваючи при цьому основ держави та не загрожуючи її суверенітету [12].

Економічні інтереси регіону - це, насамперед, ефективне використання виробничого потенціалу та природних ресурсів при забезпеченні сприятливих умов життєдіяльності та соціальних умов населення. Виходячи з інтересів регіону, має формуватися регіональна стратегія забезпечення економічної безпеки.

У регіональній системі забезпечення економічної безпеки доцільно виокремити такі основні види безпеки як інвестиційна, виробнича, фінансова, зовнішньоекономічна, науково-технічна, продовольча.

Базовим елементом безпеки регіону є соціальна безпека, яка складається з: демографічної безпеки, безпеки сфери життя та ринку праці. Тому пропонується за головні індикатори стану економічної безпеки регіону прийняти соціальні індикатори.

Економічна та соціальна види безпеки перебувають у тісному взаємозв'язку, передбачають формування своєрідної інфраструктури у вигляді сфери правопорядку, протидії загрозам та економічним злочинам. Тому доцільно ці сфери включити в систему забезпечення економічної безпеки регіону.

Безсумнівно, що в забезпеченні економічної безпеки регіонів України особливу роль відграють інститути та механізми обміну інформаційними ресурсами, захисту інформації. Щоб забезпечити економічну безпеку необхідно залучити інституційний механізм активізації економічного зростання та конкурентоспроможності економіки як факторів економічної безпеки країни. Конкуренція є ключовим інституційним фактором для нової парадигми суспільного розвитку та формування нового суспільного ладу.

Економіка суб'єкта господарювання є залежною від прийнятих рішень політичного та соціального характеру. Вивчення цих обставин дозволяє зрозуміти склад інституційних змін, які включають сукупність правових і економічних методів управління та сприяють виявленню небезпек у сфері економіки.

Ефективна інституційна система, реалізуючи суспільні інтереси, організовує та гармонізує їх у напрямку забезпечення національних інтересів вищого порядку, у тому числі національної безпеки. Цим досягається ефективність суспільного розвитку країни в умовах модернізації її економіки.

При перехід до інноваційної та постіндустріальної економіки основою національної безпеки стає нова якість економічного зростання, при якому дефіцитні та не відтворювані природні ресурси заміщаються ефективним використанням наукових знань. При цьому виокремлюються 5 основних рівнів структури господарства та його економічної безпеки: мега-, макро-, мікро-, міні - та нано-. Економічна безпека розглядається як багаторівнева система забезпечення безпеки всіх взаємодіючих рівнів галузевих, міжгалузевих, територіальних комплексів, підприємств, їх підрозділів та працівників. Особлива роль мезорівней полягає в тому, що вони виконують роль буферів при активізації загроз стабільності для основних рівнів господарської системи та слугують резервами при надлишку або нестачі факторів, ресурсів та умов сталого розвитку [2].

Економічна безпека, що визначає сталий розвиток всіх рівнів господарства, згідно з інституціональною теорією, пов'язана зі створенням і функціонуванням організаційних структур, законів та правил поведінки, що забезпечують ефективну участь у глобалізації та інформатизації економіки, інноваційну та ділову активність, міжфірмова та соціальна співпраця. Спеціальний розподіл стратегії був присвячений механізму забезпечення економічної безпеки, основним напрямком державної економічної діяльності по захисту національних інтересів України в сфері економіки.

Стратегія безпеки - основа довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку країни, а не навпаки. На наш погляд, довгострокову стратегію не можна сформувати без визначення національних інтересів країни. Саме вони виражають субстанцію сутності країни, суверенітет і основні її характеристики у світовому геополітичному просторі.

Стосовно організаційного аспекту стратегії безпеки, то слід зазначити слабість координації в економічній і соціальної сферах наших рішень. Ринок, звичайно, вирішує це завдання, але лише частково. Необхідно забезпечити єдність системи управління у вирішенні стратегічних завдань. Потрібен орган управління, який на науковій основі визначив би обсяги наших ресурсів, оцінив можливості науки, налагодив систему натуральних та вартісних балансів. На цій основі можлива побудова комплексної стратегії довгострокового розвитку країни.

економічна безпека мезоекономічний рівень

Висновки