Формування стратегії соціального розвитку регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 332.1.477 (045)

Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ

Формування стратегії соціального розвитку регіону

С.В. Матусяк,

к. е. н., доцент кафедри менеджменту та адміністрування

Анотація

соціальний економічний мультиплікативний стимулювання

Запропоновано стратегію соціального розвитку регіону, що передбачає його зростання, перетворення соціальної системи у самодостатній економічний механізм продукування соціальних гарантій та включає застосування мультиплікативного інструменту стимулювання економіки, і подальшу конвертацію кількісно-якісних змін у соціальні гарантії населення, а також підвищення урбанізації територій з метою перетворення ефектів екстенсивного відтворення сільських територій у інтенсивне відтворення соціальних гарантій міських поселень; механізм управління соціальним розвитком на основі поєднання мультиплікативного інструменту трансформації економіки регіону в самодостатню систему продукування соціальних гарантій та стимулювання урбанізації територій для підвищення якості соціального забезпечення сільського населення, за одночасного реінвестування зекономлених коштів у розвиток соціальної сфери з традиційним адмініструванням соціального забезпечення для компенсації населенню соціальних гарантій під час системного перетворення економіки регіону.

Ключові слова: соціальний захист, соціальні гарантії, соціальний розвиток, стратегія, соціальна політика регіону.

Annotation

The strategy of social development in the region, providing its growth, social transformation of an autonomous economic mechanism of production of social security and includes the use of the multiplier tool to stimulate the economy, and the subsequent conversion of quantitative and qualitative changes in the social security of the population and increasing urbanization of areas to transform effects play extensive rural areas in the intensive reproduction of social security in urban areas, the management mechanism of social development through a combination of multiplicative instrument of transformation in the region's economy self-sufficient production system of social guarantees and encouraging urban areas to improve the quality of welfare of the rural population, simultaneously reinvesting savings in the development of social scope of traditional social security administration to compensate the public social security system during the transformation of the economy of the region.

Keywords: social security, social development, strategy, social policy area, the management mechanism of social development.

Особливе місце у механізмах та стратегії реалізації соціального розвитку регіону займає соціально-економічна політика на етапі посилення та домінування транзитивних тенденцій у соціально-економічному розвитку країни з характерним руйнуванням усталених норм, появою нових, глобальних, тенденцій, порушенням послідовності та зміною ролі складових формування соціального розвитку регіону. Особливість України полягає у включенні в глобальні зміни світової економічної системи та одночасно неповному завершенні реформування економічної системи, що представляє собою залишки командно-адміністративної системи господарювання. Подібного роду накладання транзитивних тенденцій призводить до розвитку механізмів перехідного періоду, за яких зміни ключових чинників організації регіональної економічної системи виступають причиною неефективності існуючого механізму та необхідності структурних реформ, реорганізації бюджетної системи, місцевих фінансів, пошуку нових джерел для реалізації соціальних проектів.

Тому дослідження проблеми стратегії соціального розвитку є актуальним науковим завданням, яке вимагає теоретичного, методологічного та практичного вирішення, пошуку стратегій розвитку регіональних економічних систем та нових підходів до побудови механізмів управління соціальними процесами.

Постановка завдання

Окремі напрями стратегії розвитку регіону та їх соціальної складової розроблені в дослідженнях Е.Б. Алаєва, П.М. Аламп'єва, М.Т. Агафонова, М.М. Баранського, В.Я. Брича, В.К. Бугаєва, Б.М. Вінярського, С.Й. Вовканича, П.В. Волобоя, І.О. Горленка, М.І. Долішнього, Р.Н. Думанського, Я.І. Жупанського, Ф.Д. Заставного, С.М. Злупка, В.Г. Ізарда, Т.М. Калашнікової, В.В. Кістанова, М.М. Колосовсь-кого, П.О. Масляка, М.Ж. Месаровича, В.П. Нагірної, В.М. Нижника, Н.В. Павліхи, М.М. Паламарчука, В.Д. Пістуна, В.А. Поповкіна, В.П. Руденка, Я.В. Регульського, Л.К. Семів, Є.Д. Силаєва, А.В. Степаненка, О.В. Степанової, Д.М. Стеченка, О.І. Шаблія, М.Д. Шаригіна, Л.Т. Шевчук, А.Т. Хрущова та ін. В них обґрунтовано понятійно-методологічний апарат, соціальні складові економічної політики, управлінські та регуляторні засади соціальної політики, проте не приділено достатньої уваги питанням інтегрованості соціальної політики у регіональну економічну систему.

Доводиться констатувати невирішеність великого комплексу проблем формування системи соціального розвитку регіону через наявність великого числа обмежень в регуляторній політиці органів самоврядування, відсутність дієвих важелів впливу на соціально-економічний розвиток, недостатнє ресурсне та кадрове забезпечення.

Мета статті - проаналізувати регіональні аспекти реалізації соціальної політики, потенціал формування стратегії соціального розвитку регіону, обґрунтувати механізми управління соціальним розвитком в комплексі загальних стратегій регіону.

Результати

Згідно традиційних підходів, аналізованою стратегією, як формою довготривалих орієнтирів, слід вважати вироблення ключових характеристик механізму організації соціального розвитку регіону.

Формування соціальної політики на рівні регіону - відносно нове явище, оскільки регіон не є достатньо самостійним носієм соціально-політичних відносин і практично не виступає суб'єктом регіональної політики, хоча регіональні проблеми соціального розвитку існували завжди і на рівні регіону здійснювалася реалізація соціальної політики за сформованими Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Президентом України правилами. В умовах реформування і демократизації суспільства регіональні органи державної влади і управління стають головним суб'єктом соціальної політики. Трансформація соціально-політичної системи країни супроводжується зміною самої моделі соціальної політики і її оптимізацією.

Характеристика системи соціального захисту, на сучасному етапі визначається прийнятими раніше рішеннями, які в свою чергу, можна вважати, елементами соціальної політики, виробленими на різних етапах та наслідками реалізації різного роду концепцій. Різна спрямованість, мета та цілі створення елементів соціальної політики спричиняють низьку її ефективність, нездатність передбачити перспективні соціальні проблеми та виробити інструменти їх реалізації. Поряд з цим, соціальна політика залишається відірваною від економічної системи та не інтегрованою в неї, спрямованою на забезпечення соціальних гарантій кризової економіки зразка кінця 90-х років минулого століття.

Регіональна соціальна політика і система заходів з управління функціонуванням соціальної сфери гіпотетично спрямовані на стійкий соціальний розвиток в регіоні як процесу, в ході якого відбуваються істотні кількісні і якісні зміни в соціальній сфері або окремих її компонентах - соціальних відносинах, соціальних інститутах, соціально-групових і соціально-організаційних структурах тощо. Проте не всякі зміни в соціальних явищах є їх розвитком, а лише такі, при яких одні соціальні явища переходять на вищі (за об'єктивними законами соціального прогресу) ступені свого стану (прогресивний соціальний розвиток регіону), або, навпаки, - на ступені нижчого рівня (регресивний соціальний розвиток регіону).

Завданням соціальної сфери стає, з однієї сторони, усунення соціальних елементів гальмування розвитку регіону. З іншої сторони, вітчизняна практика регулювання соціального розвитку територій ототожнювала окремі елементи споживчого ринку з соціальною сферою. До них традиційно відносились газо-, водо- та електропостачання. На відміну від вітчизняного трактування соціальної сфери світова практика визначає ці елементи як ринкову інфраструктуру. Тобто, логічним є їх відтворення на комерційній основі, а попереднє трактування соціальної сфери втрачає своє значення разом зі зміною поняття соціального розвитку.

На територіальному рівні у концепції управління соціальним розвитком знаходять чітке віддзеркалення регіональні аспекти соціальної політики, оскільки економічні перетворення і структурна перебудова супроводжується посиленням міжрегіональних відмінностей в рівні життя і зайнятості населення, розшаруванням регіонів за основними соціально-економічними параметрами (рис. 1).

Рис. 1. Регіональні аспекти соціальної політики

Традиційні підходи неспроможні підвищити ефективність реалізації механізму соціального розвитку, сам механізм носить номінальний характер, а соціальний розвиток виступає похідною від піднесення національної економіки. За оптимістичного сценарію - зростання економіки, відповідно до виражених чинників, для соціального розвитку регіону спостерігається розрив, виражений неспроможністю перетворити економічне піднесення у зростання соціальних стандартів, формування соціальних інститутів та інфраструктури. Як наслідок, традиційні механізми, інструменти та підходи, що ґрунтуються на делегуванні права реалізації соціальної політики через складання та затвердження планів, залишаються неефективними, а відсутність регуляторних повноважень та управлінських механізмів залишається перепоною підвищення ефективності, формування та реалізації стратегій соціального розвитку регіону.

На даному етапі можливий виключно опосередкований вплив регіональних органів влади на соціальний розвиток через перетворення наявних повноважень у дієвий чинник-інструмент соціального зростання. В першу чергу, до повноважень регіональних органів влади, що здатні вплинути на економічне піднесення, та, як наслідок, на стимулювання економіки до продукування соціальних стандартів та гарантій, а також до формування повноцінного ринку соціальних послуг, належить бюджетний процес в межах визначеної території, дозвільна система та система державних замовлень і закупівель. На рівні теоретичного обґрунтування, що знайшло практичне впровадження на макрорівні, до такого роду чинників-інструментів належить поняття мультиплікатора - здатність до розширеного відтворення внаслідок приросту економіки за рахунок додаткових ін'єкцій резервів, як правило інвестиційних, які виникають за рахунок перерозподілу бюджету регіону на користь статей, що мають більший мультиплікативний ефект.

Отримання економічного ефекту та його конвертація в соціальний забезпечується за рахунок комплексного застосування усіх видів мультиплікативного відтворення. Серед них, мультиплікатор інвестицій визначає приріст доходу регіональної економіки на кожну додаткову одиницю інвестицій, мультиплікатор державних витрат, визначає приріст доходу регіональної економіки на кожну додаткову одиницю державних витрат, податковий мультиплікатор, визначає приріст доходу регіональної економки на кожну одиницю зменшення податкового навантаження.

Використовуючи зазначені елементи в якості бази економічного зростання слід звернутись до формування стратегії соціального розвитку регіону. Пропонована стратегія орієнтована на подолання комплексу негативних тенденцій, що виступають бар'єрами, і носить вибірковий адаптивний характер з чітким виділенням у структурі основних напрямків соціального розвитку регіону. Напрямками реалізації стратегії соціального розвитку виступають:

- перетворення соціальної сфери у окремий сектор регіональної економіки з його прирівнянням до статусу економічної сфери;

- концентрація населення в урбанізованих територіях;

- комерціалізація соціальних послуг.

У процесі перетворення соціальної сфери регіону у вид економічної діяльності пропонується формалізувати комерціалізацію соціальних послуг. На практиці, комерціалізація соціальної сфери вже фактично відбулась на рівні надання освітніх послуг, медичного забезпечення, дитячих оздоровчо-спортивних закладів, культури та відпочинку. Останнє, гарантує сприятливі стартові умови для реалізації стратегії соціального розвитку в частині комплексного, системного формування соціальної сфери, оскільки ринок соціальних послуг навіть за наявного рівня недосконалості переходить під регулювання ринкових механізмів, попиту та пропозиції, вартості, ціноутворення тощо. Як наслідок, слід передбачити зростання якості послуг та структурної перебудови соціальної сфери, зниження в ній впливу людського суб'єктивного чинника.

Зростання соціальної сфери передбачено на основі мультиплікативного відтворення економіки. У стратегії соціального розвитку мультиплікативний інструмент забезпечує розширення економіки та зростання матеріального рівня населення, і лише із задоволенням потреб, в першу чергу фізіологічних, згідно ієрархії потреб, населення регіону переорієнтовується на споживання у соціальній сфері послуг нематеріального характеру, чим, на основі мультиплікатора споживання, спричинить другу хвилю мультиплікативного цілеспрямованого зростання у напрямку соціального розвитку розваг, культури, побутового обслуговування, із наступним збільшенням у них кількості робочих місць, доходів та привабливості для інвесторів.

Зростання масштабів економіки та доходів громадян за рахунок мультиплікативного ефекту має природне завершення через насичення споживчих ринків. Проте збільшення масштабів економіки та доходів населення перетворює регіон у привабливого реципієнта інвестицій, де на насичених товарних ринках зростання конвертується у структуризацію ринку послуг, формування високорозвиненої соціальної сфери та швидкий соціальний розвиток, розвиток соціальної інфраструктури та новий рівень соціальних відносин.

Очевидно, що на цьому етапі реалізації стратегії соціального розвитку насичення регіонального ринку за рахунок мультиплікативного ефекту досягає можливого оптимального максимуму де зростання завершується, а сформований ринок послуг та товарів перетворюється у самодостатній механізм, спроможний продукувати соціальні гарантії без постійного надходження фінансових ресурсів на соціальне забезпечення. В такому випадку, потреба у витратах на соціальну сферу знижується, а регуляторний ефект від бюджетного фінансування обраного напряму соціальної сфери незначний, і логічним є перерозподіл бюджетних ресурсів із метою стратегічного вдосконалення інших сфер соціального розвитку. Тобто, відбувається ремультиплікація досягнутих результатів соціального розвитку, яка за своєю процедурою повторює зростання соціальної сфери на основі мультиплікативного ефекту.

Результативність запропонованої стратегії поряд з вказаними чинниками визначальною мірою залежить також від концентрації населення в межах незначних урбанізованих територій, що формують територіальну економічну систему. На відміну від сукупності нерозвинених територій, що ототожнюються з сільськими поселеннями, урбанізована територія - міста та мегаполіси за масштабами економіки, розвитком соціальної сфери, доходами громадян перевищують сукупність економік неурбанізованих територій за порівняно однакового людського потенціалу. Очевидний соціальний ефект від урбанізації економіки полягає у перетворенні екстенсивного економічного зростання територіально розкиданих поселень у інтенсивне зростання міських поселень. В такому випадку ефект від активізації міграційних процесів до міських поселень на економічному та соціальному рівнях є очевидним.

Для отримання синергітичного ефекту, міграційна складова стратегії соціального розвитку інтегрується у зростання соціальної сфери на основі мультиплікативного ефекту через мультиплікатор споживання на товарі та послуг, а також через ринок житла.

Разом із ефектом від розвитку соціальної сфери, міграція в урбанізовані території вирішує проблему безробіття сільського населення та ефективності витрат на освітню сферу, незабезпечення медичними послугами, фактичної відсутності сфери відпочинку та розваг, низької якості освіти.

У міру складності досліджуваної проблеми, деталізація запропонованої стратегії відбувається у механізмах управління соціальним розвитком регіональної економічної системи (рис. 2).

Механізм поточного управління соціальною сферою у запропонованій загальній стратегії забезпечує надання необхідних гарантій до початку повноцінного функціонування новоствореної системи за допомогою підсистеми реформування та стимулювання соціального розвитку регіону. Вона виступає компенсатором, можливого на етапі реформування, зниження соціального забезпечення та гарантує уникнення волатильності соціальної сфери.

Якісні зміни у соціальному розвитку за рахунок імпульсу економічного зростання та, як наслідок, соціального розвитку досягаються за рахунок підсистеми реформування та стимулювання, де кожний управлінський захід, зокрема - комерціалізація соціальної сфери, мультиплікація економічної бази соціального розвитку, залучення у соціальну сферу інвестицій, проведення мультиплікації в іншому секторі соціальної сфери, працевлаштування сільського населення у містах, збільшення споживання за рахунок сільського населення забезпечують поліпшення соціального забезпечення та додаткові ресурси соціального розвитку, продукує соціальні гарантії.

Рис. 2. Механізми управління соціальним розвитком регіону в загальній стратегії її реалізації

Логіка максимізації ефекту від мультиплікації полягає у наданні початкового імпульсу через споживання кінцевих продуктів, яке тягне за собою зростання та розширення виробництва, інвестицій, розширення виробництва у галузях, що виробляють засоби праці, та набутті циклічного характеру спровокованого процесу з включенням найбільш можливої кількості економічних суб'єктів. Як наслідок, запропонований механізм соціального розвитку перетворює соціальну систему у самодостатню з продукуванням соціальних гарантій.

Висновок

Сучасний стан соціального розвитку територій та регіональних економік характеризується неадекватністю та неефективністю існуючих механізмів реалізації соціальної політики, через що витрати на неї знаходяться на високому рівні без відчутних ефектів для суспільства. Існуюча система соціального розвитку повною мірою ототожнюється із системою соціального захисту, де здійснювана політика обмежується наданням допомоги найменш забезпеченим. Відсутні стратегічні засади реалізації соціальної політики, а на рівні регіону недостатньо регуляторних механізмів для управління соціальними процесами.

Соціальна політика регіону є недосконалою. З однієї сторони, причиною цього виступає відсутність методологічної бази та застосування традиційних методик регулювання соціальних відносин та управління соціальним розвитком без урахування ринкової кон'юнктури, тенденцій спровокованих транзитивними процесами в період переходу до ринкових механізмів та залучення до глобальних економічних процесів. З іншої сторони, обсяг наданих для регіонів повноважень недостатній для регулювання розвитку економічних систем. Тому у розпорядженні територій залишається виключно дозвільна система та стимулювання регіональної економіки, як напряму зниження соціальної напруги через збільшення робочих місць, переведення соціальної сфери на комерційну основу із зростанням якості послуг, зокрема, медичних, освітніх, побутових, спортивно-оздоровчих тощо.

Загалом пропонована система формування стратегії та механізмів реалізації соціального розвитку регіональних економічних систем представляє комплекс заходів, спрямованих на досягнення стратегічних цілей через застосування економічних регуляторних інструментів та перетворення економіки регіону у самодостатню систему продукування соціальних гарантій.

Перспективи подальших досліджень слід намітити в руслі практичної реалізації запропонованих механізмів та стратегії.

Література

1. Артеменко В. Основи вимірювання регіонального розвитку з використанням концепції якості життя // Регіональна економіка. - 2003. - №2. - С. 11-16.

2. Благов Г. Підходи до розробки стратегії сталого розвитку міст України / Г. Благов, Г. Зiнов'єв // Економічний Часопис-XXI. - 2003. - № 6. - С. 22-28.

3. Вовканич С. Й. Регіоналізм і відродження України // Регіональна економіка - 1998. - №. 1. - С. 27-35.

4. Долішній М.І. Актуальні завдання політики інвестиційно-інноваційного розвитку регіонів // Інтелектуальна власність. - 2004. - №12. - С. 20-22.

5. Садова У. Я. Проблеми регулювання зайнятості та безробіття на регіональному ринку праці / У. Я. Садова, Л. К. Семів // Регіональна економіка - 2000. - №. 2. - С. 207-212.

6. Семів Л. К. Стратегія розвитку людських ресурсів урбанізованих територій // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізми реалізації: Вип. 5 (ХХХVI) / НАН України. Інститут регіональних досліджень; Редкол.: відп. ред. академік НАН України М.І. Долішній - Львів, 2002. - С. 333-342.

7. Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики: монографія / Науково-дослідний центр індустраільних проблем розвитку НАН України; Харківський національний економічний ун-т ; Харківська обласна держ. адміністрація. - Х. : ВД "ІНЖЕК" ; ФОП Александрова К.М., 2008. - 304 c.

Размещено на Allbest.ru