Особливості впровадження стратегічного управління на машинобудівних підприємствах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НА МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

А.В. Кравець,

магістрант, Донецький національний технічний університет, Донецьк

У даній статті проведений аналіз сучасного стану стратегічного управління на підприємствах машинобудівної галузі України, виявлені основні фактори, які перешкоджають впровадженню стратегічного управління на машинобудівних підприємствах, визначені особливості машинобудіництва як об'єкта стратегічного управління, запропоновані перспективні напрями розвитку підприємств машинобудівництва.

Ключові слова: стратегічне управління, машинобудівні підприємства, ефективність, життєвий цикл, конкурентоспроможність, ефективність.

стратегічний управління машинобудівний

In this article the conducted analysis of the modern state of strategic management in Ukraine machine-building enterprise, basic factors which hinder to introduction of strategic management on machine-building enterprises are educed, certain features of engineering as an object of strategic management, perspective directions of development of machine-building enterprises are offered.

Keywords: strategic management, machine-building enterprises, efficiency, life cycle, competitiveness, efficiency.

Постановка проблеми. В Україні галузь машинобудування визначає науково-технічну політику країни, інноваційну активність галузей промисловості, забезпечує економічну безпеку держави. Ефективна діяльність машинобудівних підприємств завжди знаходиться в центрі уваги органів управління країни. Оскільки в будь-яких умовах ефективна діяльність багато в чому визначається станом системи управління, серйозна увага приділяється якості управління машинобудівною галуззю і її підприємствами.

Машинобудівні підприємства України, що забезпечують науково-технічний прогрес і конкурентоспроможність української продукції під впливом кардинально збільшеної нестабільності зовнішнього середовища потрапили в скрутне, кризове становище. Серед багатьох чинників, що впливають на положення цих підприємств, рівень стратегічного управління частенько грає вирішальну роль і може бути найдієвішим засобом виходу з кризових ситуацій.

Аналіз досліджень і публікацій. Питання стратегічного управління розроблялися багатьма зарубіжними (І. Ансофф, Дж. А. Пірс, А.А. Томпсон, А. Дж. Стрикленд, Дж. М. Хіггінс, Р.В. Робінсон, Д.У. Шендел, К. Дж. Хаттен, А. Чандлер та ін.) і російськими вченими (Виханський О. С., Волков А.Т., Гольдштейн Г. Я., Коротков Е. М., Круглов М. І., Зуб А. Т., Румянцева З. П. та ін.).

Українськими вченими (Мартиненко М.М., Ігнатьєвою І.А., Оборською С.В. Шершневою З.Є.,) досліджено теоретичні та практичні основи стратегічного менеджменту як важливішого напряму менеджменту організацій в Україні. В той же час, незважаючи на глибокі наукові дослідження в цій сфері знань деякі питання вимагають подальшого глибокого вивчення з урахуванням особливостей функціонування українських підприємств.

Постановка завдання. Метою дослідження є виявлення особливостей впровадження механізму стратегічного управління на машинобудівних підпримствах.

Основна частина. Стійкий розвиток економіки країни повинен базуватися на ефективному функціонуванні великих промислових підприємств переважно машинобудівного профілю. Незважаючи на процеси розукрупнення, які нерідко йшли за приватизацією підприємств, провідна роль у формуванні економічної системи залишилася, за великими підприємствами і організаціями.

На період становлення незалежності України в 1991 р. машинобудування було провідною галуззю в структурі промислового комплексу, його частка становила понад 30% виробництва. Україна забезпечувала в структурі виробництва колишнього СРСР 45% металургійного устаткування, 97% магістральних тепловозів, близько 50% вантажних вагонів і цистерн, 26% сільськогосподарського машинобудування. На Україну доводилося виробництво 40% вартості продукції машинобудування військово-промислового комплексу колишнього СРСР [1].

Нинішня частка вітчизняної машинобудівної продукції в обсязі реалізації усієї промислової продукції (11%) - невеликий показник як для країни, що позиціонує себе індустріально розвинутою державою. В економічно розвинутих країнах частка машинобудування зазвичай сягає від 30% до 50% загального обсягу промислової продукції. У Німеччині цей показник становить 53,6%, Японії - 51,5%, Китаї - 35,4%. Саме такий рівень розвитку машинобудування забезпечує технічне переоснащення всієї промисловості кожні 7-10 років [2, с. 70].

У формуванні економічного базису держави традиційно визначають галузі високотехнологічного машинобудування. Саме такі підприємства є найтехнологічніше оснащеними, наукомісткими, забезпеченими спеціально підготовленими для наукової, виробничої та управлінської діяльності кадрами, конкурентоздатні на внутрішньому і зовнішньому ринках. Стан підприємств високотехнологічного машинобудування, що часто є градоутворювальними, визначає рівень життя, якість соціального і екологічного середовища не лише їх співробітників, але і регіонів їх розташування. Усе це зумовлює високу соціально-економічну значущість їх інноваційної діяльності, що має істотні в порівнянні з іншими галузями особливості.

Виходячи з вищесказаного, очевидно, що машинобудування повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України.

Аналіз стану машинобудівних підприємств дозволив виявити основні причини зниження ефективності діяльності підприємств галузей машинобудування:

? відсутність підтримки інновацій на рівні держави, регіонів, підприємств, що привело до руйнування зв'язків між науковими і виробничими підприємствами, до ліквідації наукових підрозділів в науково-виробничих об'єднаннях;

? акцент на пріоритетне придбання зарубіжних товарів машинобудування в збиток українському виробництву;

? недостатнє державне фінансування програм модернізації основних фондів;

? скорочення чисельності персоналу, зниження рівня кваліфікації персоналу, його інноваційного потенціалу;

? втрата рівня конкурентоспроможності продукції машинобудування на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Для підвищення конкурентоспроможності машинобудівних підприємств необхідно розглядати їх як об'єкти особливої науково-технічної, організаційної, економічної і соціальної складності, і як відкриті системи, область взаємодії яких з оточенням постійно розширюється, коли особливо актуальним стає якнайповніший і своєчасніший облік особливостей зовнішнього середовища.

Вищесказане підтверджує, що адаптація підприємств машинобудування до зовнішнього мінливого середовища прямим чином пов'язана з рівнем розвитку стратегічного управління. Неприйняття, запізнювання, невисока якість стратегічних рішень, що приймаються керівництвом галузі і підприємств, визначаються передусім недостатнім методичним забезпеченням. Питання дослідження стратегічного управління розвитком машинобудівних підприємств в нових умовах, створення нового методичного інструментарію і оснащення ними фахівців і керівників, стали дуже актуальними. Особливу значущість придбавають в сучасний час ті методи, які дозволяють підприємствам вирішувати стратегічні завдання в максимально стислі терміни, швидко готувати стратегічні рішення, здійснювати стратегічну реструктуризацію галузі і розвивати свій потенціал в реальному режимі часу.

В той же час, незважаючи на різноманітність вживаних методів, стратегічне планування на українських машинобудівних підприємствах нерідко не використовує накопичений вітчизняний досвід в області планування і досвід зарубіжних країн.

Дослідження особливостей діяльності підприємств машинобудування як об'єкту стратегічного управління дозволило виділити її характерні відмінності:

? життєвий цикл вироблюваного підприємствами машинобудування товару пов'язаний і перетинається з життєвим циклом технологічної системи (життєвими циклами технологічного устаткування як частини технологічної системи і технологій);

? для більшості підприємств машинобудування характерна наявність виділених в стандартах ISO 9000 усіх етапів життєвого циклу товарів, аж до його повної утилізації;

? за останніх 15 років в 2-3 рази скоротилася тривалість життєвого циклу товарів високотехнологічного машинобудування (з 10-15 років до 3-5 років). В цей час включені тільки етапи розробки, виробництва і продажу товару, тоді як контроль необхідно встановити за його повним життєвим циклом, включаючи експлуатацію, модернізацію і утилізацію;

? як правило, машинобудівні підприємства мають складну організаційну структуру;

? діяльність машинобудівних підприємств має високий рівень ризику, що вимагає обов'язкового застосування стратегічного управління з метою виживання в умовах жорстокої конкуренції.

Для визначення основних напрямів впровадження стратегічного управління в машинобудуванні, необхідно відмітити, що ця галузь знаходиться на етапі зрілості, що вимагає урахуванняособливостей вибору і реалізації стратегії відповідно до життєвого циклу галузі. Особливості життєвого циклу підприємств машинобудівної галузі наведено на рис. 1.

Для збереження своєї стратегічної позиції машинобудівним підприємствам слід усвідомлювати, що на цьому етапі розвитку важливо виділити ключові чинники успіху і проаналізувати основні проблеми, які ускладнюють процес отримання прибутку.

Машинобудування відносяться до таких галузей, де конкурентними перевагами можуть бути економія на масштабі виробництва, висока кваліфікація працівників, відносно дешева сировина.Вельми привабливим напрямком підвищення конкурентоспроможності є стратегія розширення ринку. В контексті стратегічного управління можна запропонувати такі напрями підвищення конкурентоспроможності машинобудівних підприємств.

1. Зміна структури управління та виробництва. Слід зазначити, що на жаль, більшість українських підприємств досі реалізують у своїй діяльності жорсткі типи структур, що не враховують динамічність зовнішнього оточення. Вибираючи той чи інший тип організаційної структури, доцільно дотримуватися таку послідовність:

? виділити основні види діяльності і покласти їх в основу побудови організації;

? виявити, які завдання і функції вимагають нового підходу;

? визначити коло повноважень, необхідних для керівництва кожної структурної одиницею;

? визначити ступінь самостійності кожної структурної одиниці;

? з'ясувати, чи можна менш важливі види діяльності виконати сторонніми організаціями [3].

Рис. 1. Особливості життєвого циклу підприємств машинобудівної галузі

При виборі структури машинобудівного підприємства важливе місце повинно відводитися автономізації діяльності структурних ланок, створенню необхідних структурних ланок для підтримки процесу підготовки і прийняття стратегічних рішень, насамперед за рахунок залучення складу кваліфікованих експертів і підвищення якості проведення експертизи та обробки їх результатів.

2. Посилення фінансового контролю. Так як більшість машинобудівних підприємств переживає фінансові труднощі, то на цьому етапі керівництво підприємства повинно скласти програму формування фінансових ресурсів і капітальних вкладень за рахунок власних і залучених коштів та розробити критерії їх розподілу між корпоративними, діловими і функціональними стратегіями.

3. Диверсифікація діяльності. Стратегія диверсифікації діяльності є одним з напрямків стратегічного розвитку, оскільки дозволяє підвищити фінансову стійкість підприємства за рахунок отримання прибутку з альтернативних джерел. Диверсифікація також дасть можливість проведення демпінгових заходів на ринках інших галузей, тим самим погіршуючи конкурентну позицію вузькоспеціалізованих підприємств.

Висновки. Таким чином, ефективне функціонування машинобудівних підприємств вимагає від керівників підприємств застосування стратегічного управління. Вибір і реалізація стратегії повинні здійснюватися з урахуванням особливостей підприємства і особливостей життєвого циклу галузі. Враховуючи, що машинобудування знаходиться на стадії зрілості, доцільно рекомендуватитакі напрями поліпшення конкурентної позиції підприємств як застосування адаптивних структур виробництва та управління, посилення фінансового контролю та диверсифікація діяльності.

Перелік використаних джерел

1. Економіка України: навч. посіб. / А.П. Голіков, Н.А. Казакова. - К.: Знання, 2008. - 286 с. ISBN 978-966-346-541-8

2. Селезньова К.В. Аналіз використання експортного потенціалу машинобудівного комплексу України в контексті світових інтеграційних процесів / К.В. Селезньова // Економічний часопис - ХХІ. Економіка та управління підприємством. - 2010. - №11-12. - С. 68-73.

3. Перевозчикова Н.А. Основные направления реализации стратегического управления на предприятиях. «Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах соціально-економічних трансформацій»: Серія «Економіка». - Т. ХІІІ, вип. 252, Донецьк. - 2012.

Размещено на Allbest.ru