Удосконалення механізму державного регулювання процесів екологізації гірничо-збагачувальних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Г.О. Швиданенко, к. е. н. проф. кафедри економіки підприємств,

ДВНЗ Київський національний економічний університет ім.. Вадима Гетьмана

Д.Г. Матукова, асистент кафедри економіки підприємств,

ДВНЗ Київський національний економічний університет ім.. Вадима Гетьмана

Досліджено особливості державного регулювання процесів екологізацїї у діяльності вітчизняних промислових підприємств. Проаналізовано теоретичні засади та законодавче підґрунтя регулювання та контролю у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища. Акцентовано увагу на необхідності удосконалення механізму державного регулювання процесами екологізації на підприємствах гірничо-збагачувальної галузі.

Ключові слова: екологізація, процеси екологізації, державне регулювання, природокористування, промисловість, охорона навколишнього середовища, виробничі процеси.

екологізація гірничий збагачувальний державний контроль

The features of state regulation of activities in ekolohizatsiyiyi domestic industry. Theoretical framework and legal basis for the regulation and control in the field of Natural Resources and Environment. Attention is focused on the need to improve the mechanism of state regulation of greening on mining and processing industry.

Keywords: greening, ecological processes, government regulation, environmental, industry, environment, industrial processes.

Існуючі умови навколишнього середовища і екології на Україні є критичними, в тому числі і в зв'язку з розвитком підприємств гірничодобувної галузі. Інтенсивне використання надр із значними обсягами вилучення корисних копалин і порід з їх наступною переробкою не могло не відобразитись на екологічному стані довкілля України. На сучасному етапі економічного розвитку держави успішне вирішення проблем, пов'язаних з використанням, охороною та відтворенням природних ресурсів, навколишнього середовища в цілому, значною мірою визначається досконалістю форм та методів фінансування та кредитування природоохоронних заходів, стимулювання раціонального природокористування з боку держави. Відсутність протягом останніх десятиріч ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів регулювання екологізації виробництва, захисту навколишнього природного середовища, низька економічна свідомість суспільства, високий рівень концентрації промисловості, непродумане, екологічно необґрунтоване розміщення й нарощування виробничих потужностей, фінансування і здійснення природоохоронних заходів за залишковим принципом призвели до високого техногенного навантаження на природне середовище, до його деградації, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, земель, нагромадження у величезних кількостях відходів виробництва.

Значний вклад у дослідження теоретико-методологічних і практичних аспектів раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів та екологічних проблем зробили відомі вчені-економісти: А.С. Даниленко, Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, О.Л.Кашенко, В.С. Міщенко, В.М. Шестопалов, Є.О. Яковлєв та інші. Проблема обмеженості природних ресурсів, особливо гостро постала перед підприємствами видобувної промисловості. Що зумовлює крайню необхідність державного регулювання процесів екологізаціїї, зокрема на гірничо-збагачувальних підприємствах. Проблеми, пов'язані з дослідженням процесів екологізаціїї сучасних промислових підприємств розглядались багатьма вітчизняними вченими, такими як Андреєва Н.Н., Буркінський Б.В., І.К.Бистряковим, Т.П.Галушкіною, Данилишин Б.М., Ковальова Н.Г., Рассаднікова С.І., Л.Г.Руденко, В.М.Степановим, Харічков С.К., Хлобистов Є.В., В.О.Шубравською, М.Г.Чумаченко та ін.

Під поняттям «екологізація» Л.Г. Мельник пропонує розуміти «постійне відтворення наукових ідей, інформаційних матеріалів, технічних засобів і технологічних рішень з метою попередження порушень природи». На думку Каталенця А.І. і Томчука А.А. [5, с.158], зміст функціонування названого механізму управління еколого-економічною діяльністю промислового підприємства являє собою сукупність суспільних, виробничих і соціальних відносин.

Метою статті є діагностика ефективності механізму державного регулювання діяльності гірничо-збагачувальних підприємств аспекті зменшення негативного впливу на навколишнє середовище та обґрунтування пропозицій щодо його удосконалення.

На сучасному етапі екологічна та економічна ситуація в гірничодобувних регіонах України знаходиться в критичному стані. Це зумовлено значними втратами обсягів та якості мінеральної сировини в процесах її видобування та перероблення, значними обсягами техногенних відходів та високим рівнем порушення довкілля. Незбалансована експлуатація природних ресурсів негативно впливає на навколишнє середовище і призводить до погіршення перспектив економічного розвитку регіонів через зростання витрат на екологічний захист територій та необхідність ліквідації наслідків техногенного навантаження. Особливо загрозлива екологічна обстановка спостерігається в районах із великою концентрацією гірничих підприємств, до яких безпосередньо відноситься Криворізький регіон де гірничі підприємства займають більш ніж 340 км² природних земель.

Однак загальновідомо, що всі виробничі ресурси є обмеженими і рідкісними. Особливо гостро ця економічна проблема стоїть перед підприємствами видобувної промисловості. Саме тому державне регулювання процесів екологізацїї гірничо-збагачувальних підприємств є необхідним в сучасних умовах. Виникає крайня необхідність розширювати дослідження теоретико-методичних і прикладних аспектів удосконалення системи державного управління та регулювання процесами відновлення екологічно небезпечних територій, які зазнали впливу діяльності підприємств гірничої промисловості, з метою запровадження засад сталого регіонального розвитку і підвищення якості життя місцевого населення.

Серед науковців до цього часу не існує повної погодженості поглядів стосовно економічної сутності та природи виникнення організаційно-економічного механізму управління процесами екологізації виробництва.

Найчастіше можна зустрічається визначення поняття екологізації, як процес безупинного і послідовного розроблення та впровадження у виробничі процеси нових технологічних і управлінських заходів, які дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів зі збереженням чи поліпшенням якості довкілля. Актуальність питання екологізації процесів виробництва вітчизняних підприємств зумовлена значним техногенним впливом на довкілля в країні.

В умовах порушення природного середовища гірничим виробництвом відбуваються зміни, які можна визначити, як елементи еколого-економічного збитку: втрачений продукт (втрата цінної сировини з промисловими відходами), недовироблений продукт (зниження потужності виробничого устаткування внаслідок роботи екологічної технології, продуктивності праці з причин забруднення довкілля), компенсаційні витрати (витрати на зниження негативного впливу забруднювачів).

Проблеми збереження довкілля в гірничопромислових регіонах стали об'єктами досліджень не тільки екологів, а й економістів, насамперед що стосується оцінки економічної ефективності екологічних систем, оскільки саме економічні можливості підприємств обумовлюють той чи іншій рівень техногенного забруднення. Промислові підприємства, і, передусім, підприємства гірничодобувної галузі, у своїй господарській діяльності не можуть керуватися цільовою функцією лише досягнення вищих показників прибутковості. [3, с.930 ]

Видобуток корисних копалин супроводжується накопиченням великої кількості твердих відходів - розкривних порід та відходів збагачення. Обсяг заскладованих розкривних порід відображено на рис. 1. Найбільші обсяги заскладованих розкривних порід характерні для ВАТ «ПівнГЗК» - на рівні 21 млн.м³, друге місце за цією позицією займає ВАТ «ІнГЗК» - 10 млн.м³. Загальний обсяг за складованих розкривних порід за 2009 рік становив 40,8 млн.м³.

Вміст заліза у руді разом з існуючими технологіями збагачення корисних копалин впливає на обсяг відходів збагачення (рис. 2).

Рис. 1. Обсяг за складованих розкривних порід, тис.м³

Рис. 2. Обсяг заскладованих відходів збагачення, тис.т

Зменшення обсягів за складованих відходів збагачення у 2009 році не можна визнати позитивною тенденцією, тому що це зменшення зумовлене скороченням обсягів виробництва на всіх, без винятку, ГЗК в цей період.

Обсяг утворених відходів внаслідок функціонування ГЗК за 2009 р. представлений на рис. 3.

Рис. 3. Обсяг відходів внаслідок функціонування ГЗК за 2009 рік, т

Лише за 2009 рік сумарний обсяг відходів склав 21,8 тис.т, при цьому частка твердих відходів майже вдвічі перевищує частку рідких. Загальний обсяг твердих відходів за 2009 рік за всіма ГЗК становив 14,7 тис.т, рідких - 7,1 тис.т. Запилення і загазованість повітряного басейну призводить до попадання в природну сферу життя людини (у води, ґрунти, повітря) шкідливих хімічних сполук важких металів, сірки, азоту, вуглецю, оксидів заліза, кремнію та ін. Окремим інтенсивним джерелом пилоутворення є масові вибухи, які проводяться при використанні систем розробки з обрушенням руди. Проблемою впливу пилових викидів залізорудних шахт на довкілля є також вторинне пилоутворення відвалів.

Стосовно відходів добавимо, що гірничовидобувна та збагачувальна галузі становлять головне джерело відходів в Україні. В цілому, у відвалах, териконах та інших формах складування накопичено біля 25 млрд. т відходів, в Криворізькому регіоні - 8,1 млрд.т.

Негативним наслідком впливу на навколишнє середовище низького рівня використання є порушення земель, найнятих під відвали та хвостосховища. Ці землі, придатні для сільськогосподарського використання, на даний час використовуються неефективно. Показники, що характеризують обсяг порушених земель внаслідок роботи ГЗК, представлені на рис.4.

Рис. 4. Обсяг порушених земель внаслідок функціонування ГЗК станом на 01.01.2010 р., га

Сумарно земельний відвід за всіма ГЗК становить 20, 1 тис.га, а обсяг порушених земель - 14,7 тис.га. Варто відзначити, що впродовж 2008-2009 рр. витрати на рекультивацію були здійснені лише у ВАТ «ІнГЗК»: 959,1 тис.грн. у 2008 році та 592,6 тис.грн. у 2009 році. На інших комбінатах рекультивація земель не проводилася.

Безпосередньо у межах Криворізького залізорудного басейну негативний вплив на стан геологічного середовища справляють і зворотні процеси - осушення водоносних горизонтів як необхідний засіб створення безпечних умов відпрацювання залізних руд на глибинах до 1300 м. Це призвело до формування потужної регіональної депресійної воронки та цілого комплексу техногенних процесів - зсувів, стиснення, просідання, суфозії, змін фізико-механічних властивостей ґрунтів. Внаслідок відпрацювання залізорудних родовищ Криворізького рудного району утворилися кар'єрні та шахтні ємності обсягом 5-6 млрд.м³ специфічної видовженої форми [3, с.929].

Вагомим фактором, який здатний різко підсилювати вплив на довкілля всіх інших факторів є порушення водного режиму території. При видобутку залізних руд у Криворізькому басейні щорічно відкачується близько 40 млн.м³ кар'єрних та шахтних вод з мінералізацією від 5 до 95 г/л при середній мінералізації 30 г/л. Кількість водопритоків по гірничим підприємствам Кривбасу коливається у великих межах (від 88 м³/год до 942 м³/год по кар'єрах, та від 59м³ /год до 532 м³ /год по підземним виробкам).

За підрахунками О. Криворучкіної на територію Криворізького залізорудного басейну за період роботи гірничо-збагачувальних комбінатів надійшло 24, 1 млн.т солей, видалено з концентратом -1,8 млн.т, видалено з водами річок Інгулець та Саксагань - 1,47 млн.т, накопичено солей на території - 20,8 млн.т., в т.ч. у хвостосховищі - 8,9 млн.т. [3, с. 930] Динаміка обсягів скидів зворотніх вод до поверхонь водних об'єктів наочно відображена на рис. 5.

В процесі досліджень виявлено, що заходи, які використовують у Криворізькому басейні для поліпшення стану навколишнього середовища не завжди ліквідують тяжкі наслідки впливу гірничорудних підприємств, їх багаторічне накопичення призвело басейн до стадії екологічного лиха, коли звичайних механізмів урівноваження екологічного стану та забезпечення екологічної безпеки вже недостатньо.

Рис. 5. Обсяг скидів зворотніх вод до поверхонь водних об'єктів, тис.м³

Протягом 120 - річної експлуатації Криворізьких залізорудних родовищ держава, суспільство споживали залізорудну сировину за ціною, як мінімум, на 20-25% меншою від її вартості з урахуванням витрат на охорону навколишнього природного середовища.

На сучасному етапі економічного розвитку успішне вирішення проблем, пов'язаних з використанням, охороною та відтворенням природних ресурсів, навколишнього середовища в цілому, значною мірою визначається досконалістю форм та методів фінансування та кредитування природоохоронних заходів, розрахунків між природокористувачами та державою, формування, розподілу та витрачання фондів грошових коштів, стимулювання раціонального природокористування.

Ймовірність подальшого погіршення становища на гірничодобувних підприємствах Кривбасу значно зростає з високим рівнем зношування основних засобів, їх недостатнім оновленням, швидким старінням, посиленням виробничої аритмії. Оздоровлення і збереження навколишнього природного середовища потребує фронтального оновлення виробництва і перетворення прямих витрат на екологічні потреби в одну з головних складових навантаження на економіку.

Аналіз проблем, пов'язаних із станом довкілля і попереднє порівняння витрат та екологічних вигод від виконання різних інвестиційних програм показують, що майбутня конкурентоспроможність та попит на продукцію різних підприємств невизначені.

Зарубіжний досвід показує, що уряди країн посилюють свою підтримку та втручання у сировинні галузі й ринки для зміцнення сировинної безпеки країни.[ 4, с.153 ]

Головним органом виконавчої влади України з питань раціонального використання природних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України (МЕПР). До центрального апарату міністерства входять департаменти: з питань ядерної безпеки, з питань екологічної безпеки, з питань охорони довкілля та природних ресурсів, з питань координації та системного розвитку. МЕПР відповідає за розроблення екологічної політики України та визначення стратегічних завдань для впровадження її через свої місцеві підрозділи. Регіональні представництва МЕПР здійснюють державну екологічну експертизу, екологічний та економічний аналіз, моніторинг стану довкілля, забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, а також контроль за виконанням вимог екологічного законодавства. Обласні органи МЕПР підпорядковуються не лише міністерству, а й обласним державним адміністраціям.

Сучасний механізм стягнень за забруднення і збиток, що наноситься навколишньому природному середовищу, не враховує всіх аспектів економічних і соціальних втрат суспільства внаслідок господарської діяльності, розмір цієї платні не забезпечує, в повному обсязі, покриття природоохоронних потреб і свідчить про недостатню ефективність системи примусового стягнення екологічних платежів.

Для ефективного регулювання екологізаціїї виробничих процесів на підприємстві першочергове значення має вибір правильної методики та інструментарію регулювання.

На початкових стадіях екологічного регулювання діяльності підприємств , яке ґрунтувалося на ідеології обмежуючого зростання забруднення (пасивне регулювання), застосовувались в основному адміністративно-розпорядчі (регламентаційні) інструменти, екологічні стандарти й норми, дозвільні процедури. Під час переходу до нової ідеології в державній політиці охорони навколишнього середовища, орієнтованої на послідовне зменшення забруднення (активне регулювання), застосовувались деякі економічні регулятори -- емісійні нормативи поетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди і т. п. У країнах з розвинутою ринковою економікою в структурі механізмів прямого регулювання (адміністративно-правового примушення) з'явились нові й перспективні як адміністративно-розпорядчі, так і економічні інструменти.

Сьогодні більшість науковців, аналізуючи результати діяльності урядів розвинених країн світу, вважають, що державне втручання не тільки можливе, але й необхідне. “На уряд покладаються такі функції:

1) алокативна (виправлення викривлень у розподілі ресурсів);

2) розподільча або перерозподільча (турбота про справедливість);

3) регуляторна (введення в дію законів та інших видів регулювання для того, щоб економіка функціонувала ефективно);

4) стабілізаційна (контроль за макроекономічними показниками).

У прийнятій Конференцією ООН з питань навколишнього середовища та розвитку Програмі дій “Порядок денний на ХХІ століття” (“Agenda 21”) зазначається, що, оскільки причини дуже багатьох ресурсно-екологічних, соціальних й економічних проблем та їх вирішення залежать від характеру місцевих умов, участь і співробітництво місцевих органів управління слід віднести до вирішальних чинників у досягненні поставлених у ній цілей. Адже саме регіональні та місцеві органи створюють економічну, соціальну й екологічну інфраструктуру, управляють нею, підтримують її, визначають у регіонах політику і норми в галузі охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів, надають допомогу в реалізації національних, регіональних і місцевих ресурсно-екологічних пріоритетів.

Основні нормативно-правові акти екологічного регулювання в Україні ухвалені впродовж 1991--1995 рр. Основними з них є: Закони України «Про охорону навколишнього середовища» (1991 р.), «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Про тваринний світ» (1993 р.), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.), «Про екологічну експертизу» (1995 р.); Кодекси України -- земельний, лісовий, про надра, водний; ратифіковані міжнародні екологічні угоди тощо. Ці нормативно-правові акти визначають засади та рамки діяльності підприємств щодо захисту довкілля, використання різноманітних природних ресурсів, підтримання екологічної безпеки, збереження унікальних територій та природних об'єктів, які є частиною історико-культурної спадщини України. [2 ]

Фактично система має дві основні частини:

- систему екологічних платежів (за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами та транспортними засобами; за скидання стоків; за складування твердих відходів; за використання прісної води; за використання корисних копалин ; за використання лісових ресурсів; за рослинні і тваринні ресурси);

- систему накопичення і витрати фінансових коштів.

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища, проголошеними в Законі України «Про охорону навколишнього середовища», є:

* пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

* гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей;

* запобіжний характер заходів з охорони навколишнього природного середовища;

* екологізація матеріального виробництва на засаді комплексності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

* збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних об'єктів і комплексів;

* науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства.

В Україні для регулювання платежів за забруднення була введена система лімітів, тобто величин гранично припустимого викиду. Для управління платежами за природні ресурси застосовувалася система ліцензій, тобто дозволів на використання певної кількості природного ресурсу. До основних важелів державного регулювання відносять також екологічне страхування; підвищені норми амортизації основних природоохоронних виробничих фондів; договори на комплексне природокористування; оренду, передачу в постійне користування природоохоронних об'єктів та ін. В Україні до цього часу законодавчо не затверджена концепція, перелік критеріїв та індикаторів для оцінки еколого-економічних і соціальних систем з метою оптимізації процесів сталого розвитку. Це обумовлює необхідність розробки інструментарію щодо оцінки екологічно безпечного, стабільного розвитку держави та її регіонів, формування управлінських рішень, необхідних для реалізації його принципів.

Стосовно експлуатації залізорудного родовища корисної копалини екологізація виробничих процесів повинна бути визначена як реалізація заходів, що попереджають зміни рівня якості та обсягів використаних природних ресурсів, унаслідок впливу цих процесів на навколишнє природне середовище, шляхом впровадження відповідних природоохоронних засобів у техніку й технологію виробництва залізорудної продукції.

Екологічне законодавство повинно виконувати низку наступних заходів:

- визначення нормативів природокористування (скидів та викидів шкідливих речовин та їх захоронення);

- розрахунку нормативів плати та розмірів платежів за природні ресурси, викиди, скиди забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище;

- розробки системи штрафів за залпові аварійні та інші не санкціоновані викиди та скиди забруднюючих речовин у довкілля; попередження аварій і аварійних ситуацій, максимально швидке реагування на них та їх ліквідація;

- введення системи пільг за використання маловідходних екологічно чистих та ресурсозберігаючих технологій, проведення робіт по очищенні викидів та скидів від шкідливих речовин, а також інші природоохоронні заходи;

- організація екологічного контролю інспекцій та управлінь;

- організація робіт по покращенню екологічної ситуації в районах, містах, областях України;

- проведення екологічної сертифікації, ідентифікації.

Доцільно приділити увагу формуванню організаційно-економічного механізму екологізації процесів виробництва на загальнодержавному рівні.

Екологізація видобувної промисловості вітчизняних підприємств допоможе зменшити суперечності між економічним зростанням та збереженням і охороною природних ресурсів, дасть можливість підвищити ефективність ресурсоспоживання, вийти на нові ринки «екологічної продукції» та забезпечити конкурентоспроможність української економіки.

Література:

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41.

2. Закон України «Про проведення економічного експерименту на підприємстваї гірничо-металургійного комплексу України» // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - 10. - С. 22.

3. Плотніков О.В., Криворучкіна О.В., Буричка О.М. Економічні проблеми розвитку залізорудної мінерально-сировинної бази України // Економіка підприємства: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: Наука і освіта.- 2003. - вип. 185. - т. 4. - С. 918-932.

4. Тимошенко Л.В. Методичні засади управління економічною ефективністю екосистем при експлуатації залізорудних родовищ / Л.В.Тимошенко // Прометей: регіональний збірник наукових праць з економіки / Донецький економіко-гуманітарний інститут МОН України. - Донецьк: ДЕГІ, 2010. - Вип. 2(32). - С. 154-160.

5. Тимошенко Л.В. Рівень якості металургійної продукції гірничо-збагачувальних комбінатів як показник еколого-економічної ефективності / Л.В. Тимошенко // Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2009. - Вип. 254. - Т. 1 - С. 196-206.

Размещено на Allbest.ru