Кластерний аналіз інвестиційного клімату у різних регіонах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСТЕРНИЙ АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ У РІЗНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

В.Є. Момот,

доктор економічних наук, професор, Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля

М.О. Іванова,

аспірантка, Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля

В статті визначено сутність понять “інвестиційний клімат” та “інвестиційний процес”, розглянуті особливості впровадження інвестиційного процесу в різних регіонах України та проведений порівняльний аналіз, здійснено динамічну ієрархічну кластерізацію регіонів України за параметрами, що визначають інвестиційну привабливість та якість інвестиційного процесу. Зроблені висновки щодо можливості впровадження стійких міжрегіональних інвестиційних проектів, що використовують сприятливі економічні закономірності розвитку різних регіонів.

Ключові слова: інвестиційний процес, інвестиційний клімат, інвестиційна привабливість, державна інвестиційна політика, регіональний аспект, ієрархічний кластерний аналіз.

інвестиційний клімат кластерізація регіон україна

The article determines the purpose of the concepts of “investment climate” and “investment process”, the features investment process implementation in different regions of Ukraine are studied and the comparative analysis is done by dynamic hierarchical clustering regions of Ukraine by the parameters that determine the investment attractiveness and quality of the investment process. Conclusions are done regarding the possibility of implementing sustainable regional investment projects that use favorable legal economic conformity of the development of different regions.

Keywords: investment process, investment climate, investment attractiveness, public investment policies, the regional dimension, hierarchical cluster analysis.

Постановка проблеми. Після проголошення незалежності в Україні між регіонами виникла велика диспропорція в економічному та соціальному розвитку, яка за роки незалежності не тільки не зникла, а навпаки ще збільшилась. Це викликано низкою об'єктивних і суб'єктивних факторів: особливостями історичного господарського розвитку регіонів, відмінністю наявності природо-ресурсного та людського потенціалу, довготривалими економічними кризами, загальною стагнацією економіки, відсутністю виваженої регіональної політики де переважає вузькогалузевий підхід над цілісно-територіальним підходом, політичною нестабільністю, особливостями регіональної галузевої структури та направленості промисловості, яка залишилась ще з часів Радянського Союзу, відсутністю ефективних міжрегіональних господарських зв'язків, недосконалою нормативно-правовою базою.

Диспропорції на мезорівні гальмують економічний та соціальний розвиток не тільки окремого регіону, але і країни в цілому, що приводить до довготермінової стагнації економіки. Зберігання диспропорцій між регіонами загрожує не тільки економічною, а також і соціально-політичною кризою для всієї України.

В цій ситуації перед державою виникає проблема забезпечення відносної однорідності територіального простору в економічному і соціальному розвитку, забезпечення єдиних соціальних стандартів на всій території країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. За останні десятиліття проблемам інвестиційного розвитку регіонів присвячено достатня кількість наукових публікацій [2,7]. Проте питання інвестиційної привабливості та якості інвестиційного процесу потребують більш ґрунтовного дослідження.

Формулювання цілей статті. Виходячи з вищенаведеного, можна сформулювати наступну мету дослідження: проаналізувати відмінності в умовах реалізації інвестиційного процесу в регіонах України та визначити можливості організації стійких міжрегіональних угруповань, що здатні забезпечити сприятливі інвестиційні умови. Це у власну чергу зумовлює необхідність вирішення наступних задач:

· визначити сутність понять “інвестиційний клімат” та “інвестиційний процес”, спільності та розбіжності між цими категоріями;

· визначити систему факторів, що необхідно враховувати при оцінці якості інвестиційного процесу;

· провести порівняльний аналіз та здійснити динамічну ієрархічну кластерізацію регіонів України на основі параметрів інвестиційного процесу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інвестиційний клімат - це узагальнена характеристика сукупності соціальних, економічних, організаційних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що зумовлює привабливість і доцільність інвестування в ту або іншу господарську систему (економіку країни, регіону, корпорації).

Зауважимо, що по відношенню до територіальних економічних систем, якими є країни, регіони, поняття “інвестиційний клімат” застосовується поряд з категорією “інвестиційна привабливість”. Ці поняття подібні, оскільки вони враховують максимальну кількість факторів, що впливають на процес прийняття інвестиційних рішень та подальшу реалізацію інвестиційних проектів. Інвестиційний клімат регіону, є поєднанням інвестиційної привабливості і інвестиційної активності, яке формує платоспроможний попит на інвестиції.

Виділяють п'ять груп чинників, під впливом яких формується інвестиційний клімат, а саме:

- рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку;

- політична воля влади та правове поле держави;

- стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників;

- статус іноземного інвестора;

- інвестиційна активність населення.

Досить поширеною у вітчизняній практиці є методика, розроблена І.Бланком у співпраці з інвестиційною компанією “Омега-Інстер” [1]. Вони запропонували здійснювати оцінювання інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості регіонів на підставі узагальнення таких даних:

- рівень розвитку економіки регіону (значущість 35%);

- рівень розвитку інвестиційної інфраструктури (15%);

- демографічна характеристика регіону (15%);

- рівень розвитку ринкових відносин та ринкової інфраструктури (25%);

- наявність екологічного, інвестиційного, політичного, кредитного, комерційного, валютного ризиків (10%).

Інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості регіонів при цьому визначається як сума добутків значень кожного синтетичного показника на його вагомість у загальній оцінці.

Спираючись на ці теоретичні узагальнення та враховуючи задачі даного дослідження, проведемо аналіз інвестиційного клімату України в регіональному розрізі.

Для подолання диспропорцій між регіонами в Україні використовується політика «вирівнювання» регіонального розвитку, котра жорстко регулюється з центру. Це виражається в перерозподілі державних фінансових та інвестиційних потоків з економічно стабільних регіонів в депресивні регіони та інших державних дотацій, так зване «парето- вдосконалення», яке передбачає загальне вище задоволення потреб всіх верст суспільства, більші вигоди економіки в цілому, ніж втрати окремих учасників ринку. Зрозуміло, що ця політика стосовно різних економічних процесів впроваджується в різних масштабах і до різних груп таких параметрів, але у всіх випадках має форму прямого чи опосередкованого регулювання регіонального розвитку з боку держави, яке спрямоване на активне корегування природного протікання економічних процесів (в тому числі - інвестиційних), що відбуваються у регіонах.

На початку трансформаційних перетворень в економіки України коли існують різні форми власності така політика держави виправдана і може дати позитивні результати, але тільки в короткотерміновому періоді, в довготерміновому періоді жорстке штучне втручання з боку держави в економічні процеси може привести до непередбачених негативних наслідків:

1. Виникає повна залежність економіки депресивних регіонів від надходжень з центру;

2. Збільшується незадоволеність економічно стійких регіонів перерозподілом фінансових потоків і як наслідок нестабільна ситуація в суспільстві;

3. Виникає загроза державного дефіциту;

4. Здійснюється відволікання коштів від загальноукраїнських завдань; в першу чергу завдання економічного та соціального розвитку;

5. Виникає лобіювання власних інтересів деяких економічних груп через державні гілки влади різних рівнів, звідси корупція і нерівноправні умови для суб'єктів підприємницької діяльності тощо.

В. Ойкен довів, що у результаті державного втручання в економіку і втягнення держави у бізнес виникає так звана «економічна держава», яка обслуговує інтереси могутніх фінансових груп, які не зацікавлені в створенні середовища вільної конкуренції і впровадження ліберальної моделі економіки.

В той же час, як свідчить світовий досвід, зберігання диспропорційного економічного розвитку у середині країни негативно впливає не тільки на розвиток самих депресивних регіонів, але і тенденції економічного і соціального розвитку цілої країни.

Яскравим прикладом є об'єднана Німеччина: могутньо промислово розвинута інфраструктура західних земель, які століттями адаптована до ринкових умов та вузько регіонально спрямована промисловість східних земель, які за останні двадцять років зазнають великі трансформаційні перетворення, але так до кінця і не адаптувалися до ринкових умов після планово-командної економіки. В часи існування соціалістичного «табору» стабільність експорту та імпорту колишньої НДР забезпечували довготермінові торгівельні угоди між країнами РЕВ (71% експорту та 65% імпорту товарів), що привело до значних відставань промислової продукції східних земель від світових стандартів та вимог [2, с. 74]. Через низьку сучасну технологічну озброєність підприємств, продукція підприємств східних земель більш трудомістка і менш конкурентоспроможна. І хоча пройшло вже більше двадцяти років після об'єднання Німеччини диспропорції в економічному розвитку між західними та східними землями все ще зберігаються. Економіка та соціальні програми східних регіонів тримаються майже повністю на дотаціях з центру та Євросоюзу, в 2008 році сума дотацій склала майже 12 млрд. доларів. Причому три чверті цих коштів бюджетні кошти, і тільки 16% приходиться на промислові інвестиції приватного сектора. Згідно щорічного «Докладу про стан німецької єдності» Міністерства внутрішніх справ Німеччини рівень безробіття у східних землях (14,8%) майже в двічі більший ніж у західних (7,1%), що привело до масової міграції молоді з території східних земель, населення яких, скоротилося за період з 1990 - 2008 р р. на 11,7% [3].

Якщо економіка Німеччини в 70 роки минулого століття мала один із самих високих темпів економічного розвитку 11,4%, то в 1992 році приріст ВВП складав всього 7,3%, а з 1995 по 2008 рік темп росту ВВП склав всього 10,2%, тоді як в середньому по ЄС він складав 18,1%. В 2003 році темп зростання дорівнював тільки 1 %, найбільший приріст ВВП за останні роки зафіксовано в 2007 році - 4,4%, а в 2012 році він знизився до 0,9% [4].

Доходи населення в східних землях на 18% нижче ніж у західних, а виробництво ВВП на душу населення на 38% менше ніж у західних землях [5, с. 25]. В 2009 році середня заробітна плата німецького працівника склала 30,9 євро за годину, це восьмий показник по Європі після Данії, Бельгії, Люксембургу та інших. Інвестиційна квота в Німеччині сьогодні знаходиться на низькому рівні - 17,8% ВВП і має тенденцію до зниження. Німеччина входить в десятку лідируючих країн по рівню ВВП (3194 млрд. доларів) в світі в 2012 році, але по рівню ВВП на душу населення(по якому ведеться градація економічного розвитку країн ) Німеччина входила в трійку лідерів в Європі в 80 роках, то в 2012 році вона опустилася на 11 місце в Європі і на 26 місці серед 226 країн світу з показником ВВП на душу населення 39,100 ти с. доларів [5].

Можна вважати, що проблеми розвитку українських регіонів є віддзеркаленням європейських регіональних проблем, які підсилюються ще: не адаптованістю української економіки до ринкових умов, значним моральним і фізичним зносом основних фондів (74,9% зносу) [4], низькою конкурентоздатністю промислової продукції, значним скороченням внутрішньо і зовнішньо економічних зв'язків і т.п.

Велика увага вирішенню цієї проблеми приділяється українським урядом. На законодавчому рівні прийнято низка нормативних документів, яка окреслює правові засади стимулювання розвитку регіонів. А саме: Концепція державної регіональної політики, яка затверджена указом президента України № 341/2001 від 25.05.2001 року, передбачала стимулювання розвитку транскордонних та міжрегіональних зв'язків; стимулювання розвитку депресивних регіонів шляхом надання їм дотацій та субвенцій. Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів»від08.09.2005 № 2850-IV сформульовано правові, економічні та організаційні принципи, що до збалансованого, динамічного розвитку регіонів та подолання стану депресивності територій. Пізніше Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року за №1001 відповідно до статті 3 Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» була затверджена «Державна стратегія регіонального розвитку до 2015 року», в якій зазначено: «Основною метою Стратегії є створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення» [6].

Досягнення цієї мети не можливо без впровадження виваженої державної та регіональної інвестиційної стратегії тому, що саме інвестиції є джерелом оновлення основних фондів, технологічного переоснащення підприємств, покращення якості людського капіталу, здійснення соціальних та екологічних програм.

Інвестиційна стратегія держави, регіону - це стратегія стимулювання інвестиційної активності внутрішніх і зовнішніх інвесторів через важелі монетарної, фіскальної політики, створення привабливого інвестиційного клімату з метою збільшення інвестиційних потоків в економіку держави (регіону), в пріоритетні сектора економіки, в розвиток інфраструктури, в розвиток людського капіталу, в підвищення рівня і якості людського життя.

Саме «привабливий інвестиційний клімат» сприяє залученню внутрішніх і зовнішніх інвестицій. В науковій літературі зустрічається багато методик аналізу і оцінки інвестиційного клімату, які використовують різні концептуальні підходи і аналізують різні набори факторів, але в більшості методик використовуються наступні основні елементи:

- стабільна макроекономічна і політична ситуація;

- стабільна законодавча інвестиційна база протягом досить тривалого часу;

- високий рівень виконавчої влади, що забезпечує дотримання виконання чинного законодавства, суддівських рішень та забезпечення умов здорової конкуренції;

- необхідний рівень розвитку інвестиційної інфраструктури та інвестиційного бізнес середовища;

- існування високого внутрішнього попиту на інвестиційні ресурси та рівень ефективності інвестицій (прибутковість інвестицій, соціальний ефект і т.п.);

Негативним фактором, який впливає на інвестиційну привабливість країни є високий рівень корумпованості чиновників в усіх гілках влади. За даними Berlin-based organization Transparency International, в 2012 році Україна займає 144 місце за рівнем корумпованості серед 174 країн світу, поряд з такими країнами, як: Бангладеш, Камерун, Сирія, Конго.

Непривабливою є і якість людського капіталу в Україні. Хоча народ в Україні дуже трудолюбивий і робоча сила є значно дешевша ніж в країнах Східної Європи, але відзначається низький кваліфікаційний рівень персоналу сучасних професій. Особливо це стосується робітничих професій, через зруйнування системи середньо - професійної освіти; і як наслідок низька продуктивність праці, робить непривабливим ринок праці України для іноземних інвесторів, одночасно низька заробітна плата створює нижчу покупну здатність населення, що значно скорочує ринки збуту продукції.

Одночасно, як зазначають майже всі фахівці, законодавча база регулювання інвестиційної діяльності в Україні також є нестабільною. Так в Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91. в період з 2003 - 2007 було внесено 9 змін, а за весь час його існування внесено до 18 змін, а в Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 було внесено 5 поправок. Законодавчі акти з питань діяльності іноземних інвестицій змінюються дуже часто; численні постанови КМУ, листи НБУ та ДПА, вносять численні поправки, які інколи взаємно виключають одна одну, або суперечать одна одній, що вносить плутанину між прийнятими законодавчими актами. В деяких нормативних актах немає чіткого визначення, що дає змогу чиновникам по різному тлумачити їх.

Перейдемо до результатів кластерного аналізу. На мезорівні (регіональному) з метою оцінки інвестиційного клімату кожному регіону присвоюється рейтинг інвестиційної привабливості. За методикою І.О. Бланка [1, с. 35], що вже згадувалася вище, виділяють чотири групи регіонів (пріоритетної інвестиційної привабливості, достатньо високої інвестиційної привабливості, середньої інвестиційної привабливості, регіони низької інвестиційної привабливості.

В зв'язку з великим об'ємом статистичних даних, які необхідні для нашого дослідження, обмежимо його розглядом утворення кластерів за інвестиційним кліматом на прикладі восьми областей України: Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Полтавської та Чернівецької. Науковий інтерес нашого дослідження даних областей полягає в тому, щоби дослідити, як формувалися сприятливі умови інвестиційного клімату на мезорівні в регіонах з різними природно-географічними та національно-традиційними особливостями. За умов раптових змін тенденцій економічного розвитку, що властиві кризовому етапу, можливість реалізації інвестиційних проектів, що об'єднують регіони з різними властивостями підсилює загальну економічну усталеність країни. Дійсно, за умов впливу несприятливих тенденцій регіони, що були лідерами розвитку можуть потерпати більше, ніж регіони, що були аутсайдерами. У такому разі може скластися ситуація, коли булі аутсайдери набувають змогу “ділитися” позитивними елементами з минулими лідерами, та таким чином зберігати стійкість розвитку.

Тому спостереження за формуванням та трансформаціями кластерів з регіонів, що є близькими за позитивними чи негативними тенденціями розвитку дає дуже важливий матеріал з міркувань створення інвестиційних проектів, що забезпечують ефективний перерозподіл ресурсів між регіонами та призводять до збереження конкурентоспроможності держави у цілому. У роботі, як вже вказувалося на матеріали 8 областей зі заздалегідь різними особливостями економічного розвитку був проведеній моніторинг формування кластерів за останні 16 років, тобто за період, що охоплює різни фазі трансформації національної економіки.

Вихідними даними для кластерного аналізу були взяті показники соціально-економічного розвитку регіонів за 1995-2011 роки.

Відповідно до міркувань, що наведені вище відносно даних, які повинні враховуватися при аналізі інвестиційного клімату регіону, були відібрані наступні групи показників: капітальні інвестиції, інвестиції в основний капітал, витрати, пов'язані з поліпшенням об'єкту, інвестиції в нематеріальні активи, земля, існуючі будівлі та споруди, незавершене будівництво. Також до розгляду були взяті наступні макроекономічні показники: інфляція, безробіття, транспорт сільське господарство, послуги, житло, промислове виробництво, прямі іноземні інвестиції, ВРП на душу населення, основні фонди, грошові доходи населення, роздрібний товарообіг, експорт, імпорт, інвестиції на душу населення, кількість населення, середньомісячна заробітна плата. Крім того при аналізі були враховані:

- структура інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності;

- структура інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування.

Аналіз дозволяє побудувати три класифікаційні групи, до яких входять регіони з близькими параметрами, що характеризують різні аспекти інвестиційної діяльності, соціально-економічний розвиток та добробут населення в цих регіонах (див. табл. 1). Якщо з 1995 року до 1997 року одна і таж область потрапляла спочатку в одну групу, а наступного року в другу, то з 1998 року визначилась чітка тенденція розподілу регіонів за групами, так до першої групи з низьким значенням інвестиційної привабливості та рівнем соціальних стандартів входять: Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області; до другої - з високим рівнем цих параметрів: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька і до третьої Полтавська та Кіровоградська. В період з 1995 року по 1998 рік нестабільність змістового наповнення тої, чи іншої групи (наприклад в 1995 році до однієї групи потрапили Донецька, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області, то в 1996 році ці області вже потрапили до різних груп; так Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області утворили одну групу, а Донецька та Дніпропетровська іншу), це пояснюється тим, що на початку трансформаційних перетворень економіки України по характеру та рівню розвитку економіки регіони були дуже близькими та мали рівні можливості для подальшого розвитку, але ряд регіонів скористалися своїми конкурентними перевагами, тоді як інші, не використали всіх своїх можливостей і опинилися в гіршому соціально-економічному становищі, що позначилось на їх інвестиційному кліматі.

Таблиця 1.

Результати кластерного аналізу

Дані: розрахунки авторів

Слід зауважити, що наведені лише результати кластерізації за 1995-1999 роки тому, що у подальшому періоді не відбувалося зміни складу кластерів по обраним регіонам.

Послідовність формування кластерів на основі використання пакету статистичної обробки даних SPSS v. 21 наведено на рис. 1 на прикладі даних за 2012 рік. Для проведення процедури статистичної обробки даних було використано метод ієрархічної кластерізації на основі мінімізації міжгрупової відстані.

Рис. 1. Сценарій формування кластерів з регіонів з різними економічними параметрами розвитку

Виділення кластерів регіонів дає можливість більш глибокого пізнання особливостей протікання інвестиційних процесів в регіонах з різним інвестиційним кліматом, визначити складні області і перспективні напрямки інвестиційного процесу для різних класифікаційних груп регіонів, стати основою інвестиційних регіональних стратегій і міжрегіональних програм, оптимізувати структуру інвестицій, як в межах одної групи, так і для кожного регіону окремо [7].

Зрозуміло, що аналіз, який проведено на матеріалі лише 8 областей України з 25-ти не може претендувати на остаточну завершеність, але зважаючи на досить значну трудоємність збору детального статистичного матеріалу по регіонам, слід визнати його задовільним, особливо зважаючи на той факт, що були відібрані області з досить відмінними особливостями економічного розвитку, котрі можна розглядати у якості основи кластерів, до яких приєднаються інші регіони України. Використання саме процедури ієрархічного формування кластерів є запорукою тому, що такі розширені кластери сформуються автоматично навколо вже побудованих навколо найбільш показових регіонів.

Слід зауважити, що спостереження за самокерованим процесом формування міжрегіональних кластерів, що був відтворений за допомогою ієрархічного кластерного аналізу було проведено у перше, тому висновки, отримані на підставі такого підходу є дуже цікавими.

Висновки. Головнім висновком, який можна зробити на підставі проведеного аналізу, полягає у тому, що формування кластерів з регіонів з близькими закономірностями економічного розвитку є динамічним самокерованим процесом, на який (у випадку України) держава не чинить помітного впливу. Регіони з поганим інвестиційним кліматом, несприятливими тенденціями економічного розвитку самоізолюються та невпинно віддаляються від регіонів з позитивними інвестиційними перспективами. Кількість областей у кластері з позитивними перспективами розвитку стабілізувалася, але загальна кількість кластерів, яка відповідає певним градаціям у якості економічного розвитку (позитивним, нейтральним, негативним) може зменшитися, тобто в Україні може не залишитися регіонів, що потребують досить незначної підтримки для переходу на позитивний сценарій економічного розвитку, - зостанеться лише обмежена кількість регіонів з позитивними тенденціями розвитку та зростатиме кількість регіонів, що потребують значної підтримки в плані створення передумов для пожвавлення інвестиційної діяльності. Найбільш вірогідно, що така підтримка буде спиратися на перерозподіл відповідних ресурсів, що ініціюється державою.

З точки зору задач даного дослідження, а саме - з погляду формування оптимальної інвестиційної політики держави на регіональному рівні це значить, що держава майже зовсім не проводить діяльності, яка спрямована на вирівнювання умов впровадження інвестиційної діяльності на рівні окремих областей чи більш крупних регіонів. Це головний висновок, що можна зробити на підставі проведеного аналізу.

В той же час досвід таких країн, як насамперед Німеччина, де з історичних причин сформувався значний міжрегіональний розрив у рівні економічного розвитку, свідчить про те, що держава повинна постійно коригувати ці складні процеси, причому спираючись перш за все на формування міжрегіональних кластерів, котрі побудовані з регіонів, які характеризуються різною якістю економічного розвитку.

Література:

1. Бланк И.А. Управление инвестициями предприятия: для руководителей, фин. менеджеров предприятий, преподавателей, аспирантов, студентов экон. вузов / И.А. Бланк. - К.: Эльга; Ника-Центр, 2003. - 469 с. - (Б-ка фин. менеджера; вып. 3).

2. Екатерина Романова. Германия и расширение ЕС на восток/ Екатерина Романова// Современная Европа - Институт Европии РАН 2006. -№2. - С. 72-83

3. Толстоног В. Экономические результаты и просчеты при объединении Германии [Електронний ресурс] / Толстоног В. // Социально-экономический портал. - Режим доступу: http://de.exrus.eu/object-id4e70cf766ccc1925630041a5 Заголовок з екрану.

4. Svendsen G. The Political Economy of the European Union./ Svendsen G. - Cheltenham, Edward Elgar Publishers, 2003. - 250 pp.

5. Цедилин Л. Расширение ЕС на восток и перспективы восточногерманских земель / Цедилин Л. // Вопросы экономики. - 2005. - №4 - С. 23-42

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» від 21 лип. 2006 р.№1001: за станом на 16 трав. 2007/ Кабінет Міністрів України. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi - Заголовок з екрану.

7. Іванова М.О. Інвестиційна стратегія в умовах асиметричного розвитку регіонів [Електронний ресурс] / Іванова М.О. // Ефективна економіка. - Дніпропетровськ, ДДАУ, 2011. - №5, режим доступу http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?nomer_data=5&year_data=2011

Размещено на Allbest.ru