Фінансова глобалізація – альтернативи і перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансова глобалізація - альтернативи і перспективи

Усвідомлення важливості розуміння процесу фінансової глобалізації і намагання перевести її з ентропічної фази у ранг керованого процесу, спонукало багатьох дослідників до вивчення цього економічного феномену сучасності. Формування концепції фінансової глобалізації відбувалося у період загальної ейфорії від стійкого економічного зростання, а питання її розвитку у період глобальної кризи залишалися по за увагою.

Природа фінансової глобалізації досліджується у роботах таких видатних вітчизняних і зарубіжних дослідників як В. Базилевич, Б. Бернанке, О. Білоус, О. Василик, Т. Вахненко, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Грінспен, Г. Капріо, Д. Клінгебіел, В. Кочетков, А. Крокет, А. Ламфолуссі, Р. Левайн, Д. Лукяненко, І. Лютий, Ф. Мішкін В. Міщенко, А. Павленко, Л. Примостка, Дж. Сорос, Д. Стігліц, Д. Тобін, Г. Фішер та інші. Однак, поза межами академічних досліджень довгий час залишалися питання пов'язані з розвитком фінансової глобалізації у посткризовому періоді.

Проаналізувати поточний стан розвитку процесу фінансової глобалізації і визначити шляхи її розвитку у посткризовий період.

Світові фінансові активи - або ж вартість капіталізації фінансових ринків - виросла з приблизно 12 трл. дол. США у 1980 році до 206 трл. дол. США у 2007, а глибина фінансової системи, яка вимірюється співвідношенням цих активів до ВВП, виросла з 120 до 355% глобального ВВП за той самий період. Але від початку глобальної економічної кризи таке стрімке зростання почало гальмувати. Станом на другий квартал 2012 року вартість фінансових активів світу оцінювалася у близько 225 трл. дол. США, - що перевищує передкризові значення (табл.). Величина глобальних фінансових активів зменшилася на 43 проценти по відношенню до ВВП порівняно з 2007 роком, а якщо не враховувати недавнє зростання обсягів державних запозичень-то на всі 54 проценти.

Структура і динаміка глобальних фінансових активів з 1990 по 2012 рік, трл. дол. США

фінансовий глобалізація урядовий інвестор

У період з 1990 по 2007 роки величина середньорічного приросту активів становила 7,96%, а з моменту настання кризи це зростання призупиняється і становить трохи менше 2% (табл.).

Середньорічні темпи приросту глобальних фінансових активів за періодами дослідження з 1990 по 2012 рік, %*

Транскодонні потоки капіталу - включаючи кредитування, прямі іноземні інвестиції і купівлю акцій і облігацій - відображають рівень інтеграції в глобальну фінансову систему. У той час як частина цих потоків відображає взаємозв'язок між кредиторами і інвесторами - з однієї сторони, і позичальниками реального сектору - з іншої, значна їх частина припадає на міжбанківське кредитування. За останні десять років фінансова глобалізація знайшла своє відображення у різкому зростанні транскордонних потоків капіталу з 0,5 трлн. дол. США у 1980 році до свого піку - 11,8 трл. дол. США у 2007. Але це зростання перервалося під час кризи, а у 2012 році їх величина зменшилася більше ніж на 60% порівняно з максимальним докризовим значенням (табл.).

Обсяги і питома вага транскордонних грошових потоків у глобальному ВВП у період з 1990 по 2012 рік, трлн, дол. США

Подальша дифузія фінансової кризи на усіх рівнях, у поєднанні з намаганнями модернізувати існуючу систему регуляторних стандартів, створюють ситуацію за якої як регулятори, так і світова спільнота постають перед вибором одного з двох можливих варіантів перебігу подій. Сутність першого варіанту - інерційного - полягає в тому, що світ залишається на вже існуючій траєкторії, яка характеризується низьким рівнем зростання фінансового ринку і загальним пригніченням глобального руху капіталу. Хоча наслідком такого вибору буде зменшення ймовірності настання фінансової кризи у майбутньому, однак це, у свою чергу, змушує нас змиритися з думкою, що низькі темпи економічного зростання стануть новою економічною реальністю. Альтернативний сценарій передбачає «перезавантаження» фінансової системи з врахуванням помилок, яких було допущено у минулому і забезпечити необхідний суспільству рівень економічного зростання.

Сценарій 1: згортанні фінансової глобалізації. За збереження існуючих тенденцій, відношення вартості фінансових активів до ВВП буде залишатися сталим упродовж доступного періоду спостереження і стабілізується до 2020 року (рис.). У розвинених країнах наслідком реалізації такого сценарію буде поступове заміщення позичкового капіталу власним, як на рівні фінансового і виробничого секторів та домогосподарств у поєднанні з постійним зростанням державного боргу. У країнах, що розвиваються це призведе якщо не до зупинки, то до суттєвого уповільнення процесу поглиблення фінансової системи, яке може бути оцінене за співвідношенням «грошова маса М3 / номінальна величина ВВП».

Прогноз динаміки показника «глобальні активи / глобальний ВВП»

Згортання глобальної діяльності банків може призвести до зменшення конкуренції, падіння показників фінансового сектору окремих країн, економіки яких перебувають в залежності від доступності зовнішніх джерел фінансування, а у розвинутих країнах банківський кредит, як джерело фінансування, почне втрачати свою провідну роль. За відсутності потужних транскордонних грошових потоків, ринку корпоративних облігацій і сек'юритизації, які можуть слугувати альтернативними джерелами фінансування, позичальники можуть зіткнутися з проблемою стиснення кредиту.

За такого сценарію транскордонні грошові потоки не зможуть досягти передкризового рівня упродовж багатьох років. Європейська економіка буде розвиватися в обраному нею напрямку - без якихось ознак розпаду, потроху втрачаючи тенденцію до уніфікації банківської системи, а континентальна транскордонна активність продовжуватиме спадати. Банки у своїй діяльності перенесуть акцент на національні економіки або ж на ті регіони, де вони мають очевидні конкурентні переваги. Інвестори відчують обмеження у виборі стосовно інвестицій в економіки країн, що розвиваються, з тих, що мають значний потенціал росту; іноземний капітал буде уникати «мілких» ринків у цих країнах з огляду на їх непрозорість і зарегульованість. У свою чергу, власники заощаджень по всьому світу відчують трудності з географічною диверсифікацією своїх портфелів, що негативно вплине на прибутковість інвестиційної діяльності.

Доступність капіталу сприятиме виникненню чіткої регіональної диференціації. Регіони з більш високим рівнем заощаджень відчують на собі тиск надлишку заощаджень - потенціальним наслідком обмеженості переліку привабливих інвестиційних можливостей у цих країнах буде нижчий рівень доходності для інвесторів і вкладників. І навпаки, країни, що розвиваються, відчуватимуть на собі нестачу капіталу, що призведе до обмеження економічного зростання.

Криза виразно засвідчила гостру потребу у розсудливості і врівноваженості при прийнятті рішень національними урядами і національними і міжнародними регуляторними агенціями. Однак, на нашу думку, проблема полягає в тому, що б у тактичній боротьбі не залишити поза увагою нові загрози, що очікують попереду світову економіку. Така економічна перспектива містить у собі ризик відмови від фінансування необхідного для інвестицій у розширення бізнесу, інфраструктури, домогосподарств, дослідно-конструкторських робіт і освітніх програм. У новому світі з обмеженими кредитними можливостями, усі без винятку компанії повинні будуть вирішувати питання стосовно того де і як можна запозичити капітал[3].

Сценарій 2: «перезавантаження» фінансової глобалізації. Якщо фінансові інститути і політики будуть приймати правильні, стратегічно виважені рішення, світова спільнота може отримати нові більш збалансовані підходи до розвитку фінансових ринків і просування політики глобалізації, які дадуть змогу досягти бажаних темпів економічного росту. В основі цього сценарію лежить розробка базових засад глобального регулювання, які дадуть змогу подолати ексцеси передкризових років. Для цього потрібні банки з високим рівнем капіталізації, чітка і здійсненна програма вирішення транскордонних суперечностей, покращення макропруденційного нагляду у поєднанні з взаємною довірою і співробітництвом між національними регуляторами. Перебудована система має спиратися на здорову конкуренцію між існуючими напрямками спеціалізації у сфері фінансового посередництва і інститути, які однаково перейматимуться як проблемами позичальників, так і проблемами власників заощаджень. Іноземний капітал буде рухатися туди де в ньому є потреба.

За такого сценарію країни будуть весь час знаходитися у пошуку можливостей для поглиблення фінансової системи, як, наприклад, розширення ринків корпоративних облігацій: у багатьох країнах навіть найбільші компанії отримують левову частку фінансування від банків, а не з ринків капіталу. А оскільки банки зменшують свій леверидж і, в окремих випадках, навіть вимушені зменшувати розміри своїх балансів, перенесення попиту на капітал від банків на ринки облігацій може змінити ситуацію на краще.

З'являться можливості для поглиблення фінансової системи і у країн, що розвиваються. В середньому капіталізація ринку цінних паперів у цих країнах складає 44% від ВВП, у той час як для розвинених економік цей показник становить 85%. Прикладом може бути динаміка капіталізації українського фондового ринку (табл.)

Коефіцієнт капіталізації фондовою ринку України, 1998-2011 роки, %

Кредити домогосподарствам і заборгованість корпорацій разом складають тільки 76% від ВВП у країнах, що розвиваються, у той час як у країнах з розвиненою економікою цей показник становить 176%. За оцінками міжнародної консалтингової компанії McKinsey & Company величина незадоволеного попиту на кредити з боку малих та середніх підприємств на ринках країн, що розвиваються, становить приблизно 2 трлн. дол. США. Якщо країни, що розвиваються, досягнуть середнього показника рівня фінансової глибини, який зараз можна спостерігати у розвинених країнах, то упродовж найближчих 20 років їх фінансові активи можуть зрости з теперішніх 43 трлн. дол. США до 125 трл. дол. США у 2020 році [6].

За даного сценарію перебігу подій транскордонні грошові потоки будуть стабільно зростати. Проте, на зміну повеневому спекулятивному фінансуванню і міжбанківським позикам - як головних складової міжнародних потоків капіталу - мають прийти портфельні потоки від купівлі акцій і облігацій і ПІІ, що сприятиме підтримці стабільності фінансової системи на глобальному рівні. Інвестори отримають більше можливостей для росту ділової активності і диверсифікації на ринках країн, що розвиваються.

Результатом реалізації позитивного сценарію має бути створення нової глобальної фінансової системи, яка буде в змозі забезпечити зростання фінансування інновацій і інвестицій не принісши в жертву стабільність - якщо суб'єктами процесу глобалізації буде віднайдено баланс між цими двома цілями. Без створення нових регуляторних засад повернення до «старої» політики швидкого зростання фінансових активів і транскордонних грошових потоків за будь яку ціну, знову поверне нас до вразливого до ризику світу, який буде існувати в остраху до майбутніх криз з усіма їх супутніми втратами.

Не залежно від обраного сценарію, економічна реальність потребує нових дієвих підходів у сферах державної політики, банківської справи і інвестування. Не дивлячись на все ще пануючу посткризову невизначеність, нами пропонується розглянути декілька можливих вихідних напрямків реформування глобальної системи фінансового регулювання.

Органи регулювання і нагляду: переформатування фінансової глобалізації. Реалізація позитивного сценарію для оздоровлення глобальної фінансової системи вимагатиме узгоджених зусиль як урядів так і міжнародних регуляторних агенцій. Наступні пропозиції могли б допомогти у процесі відновленню довіри до фінансових ринків і посприяти полегшенню доступу до капіталу.

Завершення розробки прядку денного глобальної регуляторної реформи. Фінансова криза 2008 року з її прямими і супутніми втратами призвела до усвідомлення загроз, які містять у собі глибина фінансової системи і грошові потоки. Оздоровлення фінансової глобалізації не може бути продовжене без запровадження стійкої і узгодженої системи заходів безпеки, яка зможе забезпечити впевненість і стабільність. Багато в чому це буде залежати від успішності впровадження нових принципів і положень, які містить у собі реформа регулювання. Це передбачає, насамперед, доопрацювання і введення в дію Базелю ІІІ, уніфікацію підходів до роботи з іноземними проблемними банками і їх санації, побудову дієвої системи макропруденційного нагляду, а для банків Єврозони - створення банківського союзу[7], який передбачає функціонування в рамках єдиних правил банківського нагляду, страхування депозитів, єдиного органу по роботі з проблемними банками.

Врахування непрямих втрат від запровадження політики «закритих дверей». Відкритість для іноземних інвестицій і потоків капіталу, як показала криза, завжди супроводжується ризиком, але безспірними є і вигоди. Запровадження жорстких обмежень на діяльність іноземних банків і приток капіталу, звісно, може призвести до зменшення ризику фінансового зараження або раптової втечі капіталу, але це також позбавляє тих вигод, які можуть принести у фінансовий сектор іноземні учасники, а саме - розширення доступу до капіталу і конкуренція. Правильна відповідь - для кожної окремо взятої країни - буде залежати від розміру і складності організації національної фінансової системи, дієвості системи регулювання і нагляду. Однак, задача побудови конкурентного, різностороннього, розвиненого, відкритого фінансового сектору заслуговує дій на центральне місце у переліку першочергових заходів.

Побудова таких ринків капіталу, що задовольнять потребу у кредиті. Ринки капіталу є хорошими джерелами довгострокового фінансування і вони мають розглядатися як гідна альтернатива - у випадку скорочення банківського кредитування. Більшість країн має базову ринкову інфраструктуру і регуляторну систему, однак процедури контролю і нагляду не завжди є досконалими. Стандартизовані рейтингові системи, системи розрахунків і взаємозаліку, базові регуляторні засади мають розглядатися у якості необхідних передумов. В основі успішного розвитку як ринку боргового капіталу, так і ринку акціонерного капіталу має лежати енергійний розвиток корпоративного управління, систем і стандартів фінансової звітності у поєднання з відкритістю компаній, які мають намір здійснювати інвестиційну діяльність на цих ринках. Коли цим елементам буде приділено достатньо уваги, фінансова система зможе значно ефективніше виконувати свою функцію з залучення і розміщення ресурсів.

Створення нових механізмів проектного фінансування. В умовах процесу делевериджу банків, у багатьох країнах фінансування великих інвестиційних проектів, розвитку інфраструктури, малого і середнього бізнесу може зіткнутися з проблемою нестачі фінансування. Для її вирішення урядові агенції мають посприяти розвитку нових фінансових посередників і появі нових фінансових інструментів, які зможуть заповнити цей розрив у фінансуванні. Інститути державно-приватного кредитування, інноваційні фонди, банки регіонального розвитку, програми кредитування малого бізнесу, інтернет-платформи однорангового кредитування і інвестування (Р2Р) без участі, у якості посередника, традиційних фінансових посередників, дадуть змогу розширити доступ до капіталу тим секторам, які не можуть його отримати у традиційний спосіб. В умовах обмеження кредитних можливостей банків потреба у таких інститутах буде лише зростати.

Сприяння стабільності міжнародних фінансових потоків. Зараз регуляторні зусилля фокусуються на питаннях обмеження загроз, які несе в собі міжнародний кредит. Але, з іншого боку, варто зауважити, що у випадку розблокування міжнародного кредитування, останнє могло б виступити у ролі основного джерела стабільного довгострокового капіталу, яке забезпечить більші рівні доходності і менші рівні ризику для власників заощаджень і інвесторів, відповідно. Багато інституціональних інвесторів запроваджують жорсткі обмеження на регіональну диверсифікацію своїх інвестиційних портфелів; запровадження таких заходів призводить до концентрації інвестицій обмежених рамках національних економік, одночасно обмежуючи потенційну дохідність від інвестицій, яку можна було б віднайти у рамках програм диверсифікації на ринки країн, що розвиваються. У своїх намаганнях обмежити ризики, в дійсності, вони лише концентрують їх в рамках національних економік. Дії влади по лібералізації політики міжнародної диверсифікації мають супроводжуватися усуненням законодавчих обмежень у питаннях права власності іноземних інвесторів і прямих іноземних інвестицій, створенням нових моделей участі у транскордонних інвестиціях фізичних осіб (наприклад, через пайові інвестиційні фонди), створенням для фінансових інститутів і компаній міжнародних механізмів врегулювання суперечок.

Розширення бази даних для покращення якості інформаційних потоків і моніторингу ринку. Низька якість інформації, її обробки і представлення негативно вплинули на спроможність фінансових інститутів і регуляторів у сенсі розуміння і прийняття заходів у в умовах безпрецедентного зростання рівня заборгованості і погіршення її якості, зростання левериджу, непрозорості системи взаємозв'язків між фінансовими інститутами і концентрації ризику. Створення сильних, більш глибоких і більш відкритих ринків потребує значно вищого рівня деталізації і актуальності інформації, що має надходити від учасників ринку. Урядові органи регулювання і нагляду мають розробити нові аналітичні моделі і інструменти і запровадити їх у практику діяльності фінансового сектору, що має забезпечити збирання і на наліз великого обсягу інформації і ретельний моніторинг ринкових ризиків.

Глобалізовані банки: у пошуках нової бізнес-моделі. Майбутнє глобальної фінансової системи до певної міри залежить від рішень, які приймаються урядовцями і реалізація яких потребує років. Однак окремі тенденції у формуванні нового економічного ландшафту проглядаються вже прямо зараз і це, в свою чергу, потребує нових підходів.

Перше, на що необхідно звернути увагу, це регіональна де-диверсифікація і нові моделі діяльності за кордоном. Останні регуляторні нововведення у поєднанні з тиском зі сторони акціонерів свідчать проте, що під сумнів поставлено саму ідею створення системи глобального банкінгу: банки вже почали процес виходу з окремих регіонів.

Для операцій за кордоном може виникнути потреба у нових моделях організації банківського бізнесу. Проблеми раптової зупинки, які асоціюються з іноземними кредитами - зокрема ризики іноземного «човникового» кредитування - тепер вже чітко усвідомлені країнами-реципієнтами, а національні регулятори прикладають максимум зусиль для встановлення нових нормативів достатності капіталу і інших заходів контролю за діяльністю іноземних банків у своїй юрисдикції. Незалежно від того чи працюють іноземні банки через свої філії або ж через дочірні компанії, основний наголос буде робитися на місцевих депозитах, місцевих джерелах фінансування і на співпраці з національними регуляторами.

В умовах низьких темпів росту, які зараз є характерними для країн з розвиненою економікою, економічна ефективність починає відігравати першочергове значення. На цьому напрямку існує широкий вибір напрямків діяльності як між банками в одній країні, так і між різними країнами. Вирішення цієї проблеми не може просто бути зведене до простого урізання бюджетів усіх департаментів, а має знаходити своє відображення у процесі наскрізної перебудови, що має на меті модернізувати і раціоналізувати функції і операції бек-офісу.

У країнах з розвиненою економікою обсяги кредитування не можуть зростати швидше ніж ВВП, але кредитування залишається основним продуктом банків - у такій ситуації вони можуть отримати вигоду від перегляду існуючих засад кредитної політики. Це, звісно, потребуватиме перебудови концепції оцінки кредитоспроможності позичальників, яка зазнала суттєвих деформацій на піку економічного зростання. Власне, кредитування також містить у собі значні можливості для економік країн, що розвиваються, особливо для тих кредитних інститутів, які зможуть створити життєздатні моделі, що дадуть змогу працювати за такими напрямками як іпотечне кредитування, кредитування малого і середнього бізнесу, споживче кредитування.

Крім того, у банків є можливість розвивати власний бізнес виступивши більшою мірою у ролі кондуїтів капіталу, а не шляхом збільшення левериджу власних балансів для надання капіталу. Такий зсув у концепції банківського бізнесу може призвести до переміщення акцентів на андерайтинг, консультаційні і дорадчі послуги та інші види комісійної діяльності. Нові можливості для банків несе участь у діяльності глобального ринку облігацій. На цьому ринку банки можуть виступити у якості брокерів між інституціональними інвесторами і позичальниками, пропонуючи свої вміння з оцінки кредито - та платоспроможності позичальників та пошуку контрагентів для укладання угод. Вони також можуть вийти на передній край у процесі формування і функціонування нових онлайнових інформаційних платформ для однорангового залучення і інвестування капіталу (Р2Р).

Крім того фінансові інститути, які не зазнали критичних втрат у період кризи, зможуть відкрити для себе нові можливості для збільшення долі ринку у той час коли великі банки ці ринки полишають.

Інституціональні інвестори: працювати і отримувати прибуток у двошвидкісному світі. Найближчими роками інституціональні інвестори будуть вирішувати задачі пов'язанні з невизначеністю і волатильністю фінансових ринків і пошуком нових джерел прибутку. Низька дохідність і мляве зростання є реаліями для розвинутих економік, у той час як згідно прогнозів, економіки, що розвиваються до 2025 року вже будуть виробляти до 70 відсотків глобального ВВП [8]. Однак, мілкі і неліквідні фінансові ринки у цих країнах можуть відлякувати інституціональних інвесторів. Інвестування в акції, що не котуються на фондовій біржі або ж партнерська співпраця з місцевими банками і інвесторами допоможуть, на нашу думку, перебороти ці труднощі. Для пенсійних фондів існує можливість укладати угоди безпосередньо з іноземними компаніями; але для цього фондам необхідно розвивати нові навики управління і оцінки в контексті нових моделей ведення бізнесу.

У розвинутих економіках інституціональні інвестори будуть весь час у пошуку нових джерел альфа-доходу (від активного управління інвестиційним портфелем) або намагатимуться зробити так, щоб показники дохідності їх діяльності мінімально корелювали зі змінами на ринку. Цього можна досягти декількома шляхами: наприклад, намагаючись дотримуватися нейтральних до ринку стратегій, які дали б змогу хеджувати, по можливості, усю множину як коротких, так і довгих позицій; або ж розвивати «просунуті» системі збору, обробки і аналізу інформації стосовно окремих підприємств або галузей, що забезпечить можливість виявлення серед них недооцінених або дасть змогу визначитися з можливостями зростання останніх у майбутньому. Надбання таких вмінь слід розглядати як грандіозну задачу, вирішення якої, очевидно, потребує суттєвих обсягів інвестицій.

Не дивлячись на важкість поставлених задач, зміни фінансового середовища все ж надають інституційним інвесторам і нові можливості. Оцінки показують, що до 2020 року дев'ять провідних економік світу, для досягнення помірковано-бажаних рівнів зростання, потребуватимуть фінансових вкладень в довгострокові інвестиції в обсязі 18,8 трлн. дол. США [9]. За обставин коли банки знаходяться у стані делевиджу, це може стати центральним моментом для прориву інституціональних інвесторів, чиї довгострокові кошти підуть на фінансування інфраструктурних проектів і інших видів інвестицій. За відповідних змін у регуляторній політиці такі інвестори як пенсійні і державні інвестиційні фонди, з їх довгостроковими горизонтами фінансового планування, самі зможуть визначатися з преміями за ліквідність, забезпечуючи дійсно бажаний рівень дохідності по довгостроковим інвестиційним вкладенням.

З моменту настання кризи фінансові ринки опинилися на роздоріжжі, яке пропонує лише два варіанти дій. Перший шлях веде до подальшої балканізації глобальних фінансових ринків яка передбачає, що формування капіталу відбуватиметься за рахунок внутрішніх фінансових джерел і супроводжуватиметься концентрацією ризиків у рамках національних банківських систем і подальшим згортанням фінансування інвестицій. Альтернативний варіант передбачає рух у напрямку розробки більш життєздатної економічної моделі фінансової глобалізації, яка дасть змогу перебороти ексцеси, що виникли у передкризовий період і забезпечить стабільно високі темпи економічного зростання у майбутньому. Однак досягнення бажаних результатів можливе лише за умови узгодженості у діях держаних органів регулювання і нагляду з фінансовими інститутами.

Література

1. Global Financial Stability Report [Електронний ресурс]/International Monetary Fund // World Economic and Financial Surveys - 2013. - Режим доступу: http://www.imf.org/external/pubs/ft/gfsr/2013/01/index.htm (Станом на 23 серп. 2013 р.)

2. Rethinking the Role of the State in Finance: Global Financial Development Database (GFDD) [Електронний ресурс]/ World Bank // Global Financial Development Report -2013. - Режим доступу: http://econ.worldbank.org/WBSITE/EXTERNAL/EXTDEC/EXTGLOBALFINREPORT/0, contentMDK:23269602~pagePK:64168182~piPK:64168060~theSitePK:8816097,00.html (Станом на 25 серп. 2013 р.)

3. Hale Galina. Evidence on Financial Globalization and Crisis: Capital Raisings [Електронний ресурс]/ Galina Hale // Federal Reserve Bank of San Francisco Working Paper Series -2011. - №4 - Режим доступу до журн.: http://www.frbsf.org/economic-research/files/wp11-04bk.pdf (Станом на 28 серп. 2013 р.)

4. Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс]/ Державна служба статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ (Станом на 28 cерп. 2013 р.)

5. Підсумки торгів [Електронний ресурс]/ ПФТС Фондова біржа. - Режим доступу: http: //www.pfts.ua/en/trade-results/ (Станом на 1 вер. 2013 р.)

6. The emerging equity gap: Growth and stability in the new investor landscape [Електронний ресурс]/ McKinsey Global Institute - December, 2011. - Режим доступу: http://www.mckinsey.com/insights/global_capital_markets/emerging_equity_gap (Станом на 3 вер. 2013 р.)

7. Banking union [Електронний ресурс]/ European Commission: The EU Single Market: Financial Services - 2013. - Режим доступу: http://ec.europa.eu/internal_market/finances/banking-union/index_en.htm (Станом на 3 вер. 2013 р.)

8. Winning the $30 trillion decathlon: Going for gold in emerging markets [Електронний ресурс]/ McKinsey & Company - August 2012. - Режим доступу: httр://www.mckinsey.com/insights/strategy/winning_the_30_trillion_decathlon_going_for_gold_in_emerging_markets (Станом на 6 вер. 2013 р.)

9. Long-term finance and economic growth [Електронний ресурс]/ The Group of Thirty: Working Group on Long-term Finance. - February 2013. - Режим доступу: http://www.group30.org/images/PDF/Long-term_Finance_lo-res.pdf (Станом на 7 вер. 2013 р.)

Размещено на Allbest.ru