Теоретичні та прикладні аспекти впливу знань та інновацій на продуктивність праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні та прикладні аспекти впливу знань та інновацій на продуктивність праці

Л.К. Семів

Анотації

Уточнено наукові позиції щодо тлумачення продуктивності та продуктивності праці в умовах переходу до економіки знань. Використовуючи напрацьовані світовою практикою індикатори, які відображають рівень розвитку сектору підвищеного попиту на знання і в цілому економіки знань, запропоновано підходи до оцінки впливу знаннєвих факторів на продуктивність праці, які базуються на використанні інструментарію кореляційно-регресійного моделювання.

The scientific positions regarding the interpretation of productivity and labour productivity in the transition to a knowledge economy were clarified. The approaches to assessing the impact factors of knowledge on labour productivity, which is based on the use instruments correlation and regression modeling, were proposed. It was done using the indicators, that are elaborated by world practice, that reflect the level of development of the sector of increased demand for knowledge and the knowledge economy as a whole.

Ключові слова: продуктивність праці, економіка знань, інноваційна активність, інтелектуальна праця.

Keywords: labour productivity, economy of knowledge, innovative activity, labour. економіка продуктивність праця

Постановка проблеми. Прогресивний поступ економічно розвинутих країн світу засвідчує про стійкі позиції п'ятого технологічного укладу та формування відтворювальної системи нового - шостого технологічного укладу, характерною ознакою яких є зростаюча інтелектуалізація виробництва, перехід від індустріальної до постіндустріальної, знаннєвої економіки. Домінування сфери послуг, діяльності, збагаченої інформаційними технологіями, постійне науково-технологічне вдосконалення виробництва, перехід його на вищий рівень розвитку [1] змінює, якісно оновлює організацію діяльності й праці та продуктивність праці. Поняття "продуктивності", яке в контексті теорії трудової вартості є синонімом ефективності виробництва та діяльності, нині набуває нових рис, трактується як інтелектуальна продуктивність або продуктивність інтелектуальної праці [2, с.100].

Ідеї інноваційного розвитку, вивищення ролі інтелектуально-інноваційної праці задекларовані у документах на світовому та національному рівнях, наприклад, у Звіті ЮНЕСКО "До суспільств знань", проекті "Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів", Концепції розвитку національної інноваційної системи тощо. Кінцевий результат інноваційної діяльності - певне нововведення, виникненню якого завдячують упровадженню досягнень науки, техніки передового досвіду, має бути використане для потреб розвитку країни та регіонів. Реалізувати курс на інноваційну модель розвитку неможливо без високої якості професійної підготовки працівників, без розуміння професіоналізму і високої професійної культури як важливої цінності суспільства в умовах глобалізації. Лише за сформованості корпусу спеціалістів якісно нового рівня можливо: досягти високої результативності функціонування економічних систем країни, регіонів, високої продуктивності інтелектуальної праці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика результативності використання трудового потенціалу, продуктивності праці, в останні 20 років минулого століття перебувала в полі зору досліджень науковців українських економічних шкіл, науково-дослідних установ. Теоретико-методологічним проблемам підвищення продуктивності праці в перехідний період та в умовах ринкових відносин присвятили роботи відомі вчені-економісти: Б.М. Андрушків, В.М. Данюк, М. І. Долішній, Г.Т. Завіновська, В.А. Єременко, А.П. Єськов, Г.В. Іванченко, О.А. Грішнова, В.П. Мікловда, С.Р. Пасєка, М.І Пітюлич, У.Я. Садова, І.М. Тимош, Л.Т. Шевчук та інші. Проте пріоритетність в сучасному економічному зростанні інформаційно-інтелектуального чинника, націленість членів суспільства продукувати нові знання та інновації, вимагає конкретизації теорії продуктивності.

В епоху переходу до суспільства знань, яке будується і розвивається навколо процесів виробництва, розподілу, використання, генерування наукових знань, глобальні зрушення відбуваються у сфері трудової діяльності. В положеннях концепцій та теорій "постіндустріального суспільства" (Д. Белл), "інформаційного суспільства" (М. Порат, Р. Катц, Й. Масуда і ін.), "технотронного суспільства" (З. Бжезинський), "постмодернізму" (Л. Мейер, Э. Гідденс, Л. Фідлер, С. Крук), "третьої хвилі цивілізації" (О. Тоффлер), "посткапіталістичного суспільства" (П. Друкер) червоною ниткою проходить ідея щодо визначального чинника прогресивного розвитку суспільства, яким є знання, інтелект, інновації. Новий контекст суспільного розвитку вимагає уточнення наукових позицій щодо продуктивності, продуктивності праці, яка за своїм змістом і характером є інтелектуальною та інноваційною.

Формулювання цілей статті. Метою статті є конкретизація наукових положень щодо тлумачення продуктивності та продуктивності праці в умовах переходу до економіки знань; визначення підходів до оцінки впливу знаннєвих факторів на продуктивність праці, які базуються на використанні інструментарію кореляційно-регресійного моделювання.

Виклад основного матеріалу. Безвідносно до того чи іншого соціально-економічного контексту з поняттям продуктивності пов'язано ефективне використання ресурсів - землі, праці, капіталу, інформації, знань для виробництва товарів та послуг. Власний погляд на продуктивність має Міжнародна організація праці. У 1959 р. МОП визначили продуктивність як ментальну характеристику, як відношення до світу, яке означає безперервне удосконалення всього існуючого, передбачає безперервність зусиль щодо пристосування економічної діяльності до постійно змінюваних умов через застосування нових теорій та методів [3, с.10]. Дане визначення в повній мірі можна поширити й на продуктивність інтелектуальної праці. Це випливає з означення інноваційного типу розвитку як безперервного і цілеспрямованого процесу участі людини у пошуку, підготовці й реалізації нововведень. Останнє має забезпечити підвищення ефективності суспільного виробництва, задоволення потреб населення, покращання життєдіяльності всіх сфер суспільства.

Праці фундаторів концепцій постіндустріалізму відзначають наступні прикметні ознаки революційної ролі знань та їх впливу на людський капітал та організацію праці.

1. Заміна праці знаннями, яка знаменує перехід від суто технічних навиків до інтелектуальних. Трудова теорія вартості заміщається теорією "вартості, створюваної знаннями". Економіка перетворюється в нову, постіндустріальну економіку, в систему, яка функціонує на основі обміну не товарами, а знаннями та їх взаємної оцінки.

2. Випереджувальний розвиток живого знання порівняно із уречевленим.

За оцінками західних вчених, співвідношення вартості інтелектуальних фондів компаній (не уречевленого багатства - інформації, знання, інтелекту) порівняно із матеріальними ресурсами оцінюється на рівні між 5:1 та 6:1. Кожен долар, авансований на дослідження і розробки, приносить у 8 разів більший прибуток, ніж вкладення в розвиток техніки [4]. Отже, вкладення у НДДКР є найважливішим і найефективніший (поряд з освітньою підготовкою) видом інвестицій, а патентна справа є традиційним інструментом розповсюдження технічної інформації, інструментом передачі знань від винахідника до споживача інтелектуальної продукції.

3. Перехід від технократичної до антропоцентричної організації виробництва і праці означає заміну вузької спеціалізації працівників універсалізацією діяльності. Антропоцентрична система виробництва характеризується: інтеграцією в систему виробництва висококваліфікованих та ініціативних працівників; неперервністю процесу збагачення знаннями і кваліфікації; делегуванням відповідальності зверху вниз; партнерськими відносинами між учасниками виробництва.

4. Виконання знаннями статусу одного із основних ресурсів влади. Успіх у політиці і бізнесі визначається умінням керівників використовувати цінну інформацію, маніпулювати нею. Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток засад громадянського суспільства, інтеграція України в Європейське співтовариство, проведення адміністративної реформи вимагають, щоб чинник знань та інформації відігравали пріоритетну роль у діяльності органів державного та регіонального управління.

5. Економіка знань формує нову мотивацію до праці, а також новий тип соціальної взаємодії. Суб'єкт-об'єктні взаємовідносини між людиною та матеріальним і природним світом, характерні для індустріального типу суспільства, заміщуються інтерперсональною взаємодією, в процесі якої народжуються нові знання[5].

Таким чином, означені вище риси, ознаки "нового соціального устрою" нової постіндустріальної цивілізації показують, що теорія постіндустріалізму містить теоретичні положення щодо наукового обґрунтування продуктивності інтелектуальної праці. Сутність цих змін розкрив ще П. Друкер, який визначав, що досягнення завдань менеджменту у ХХІ ст. пов'язано з підвищенням продуктивності розумової, інтелектуальної праці [6, с.41]. У цій же праці П. Друкер вказав на наступні фактори визначення продуктивності інноваційної праці: характеризується безперервною інноваційною діяльністю, постійним навчанням працівника; вимірюється не кількісними показниками, а якісними; для її підвищення людину слід розглядами не як витрати, а як капітал. "Розумова праця, якщо ми хочемо зробити її продуктивною, має розглядатися як (основний) капітал" [6, с.41].

Доцільність та необхідність використання поняття продуктивності інтелектуальної праці слідує з теорій інтелектуального та людського капіталів.

З початку 1990-х років поняття інтелектуального капіталу в Україні набуло поширення завдяки працям як зарубіжних вчених (Т. Стюарт, Е. Брукінг, Л. Едвінссон, М. Мелоун, П. Саллліван, ін.), так і вітчизняних авторів (О. Бутнік-Сіверський, А. Гапоненко, В. Геєць, О. Грішнова, Л. Федулова, А. Чухно, ін.). В їхніх концепціях дефініція "інтелектуальний капітал" представляє поєднання людського (реальні і потенційні інтелектуальні здібності, а також відповідні практичні навички працівників компанії) зі структурним (програмні засоби ЕОМ, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, організаційні механізми, що забезпечують продуктивність працівників та функціонування компаній) та споживчим капіталом (майбутня продукція компанії та її спроможність задовольнити запити споживачів) [7]. Активне використання структурних компонент в економіці, в окремих організаціях забезпечуватиме отримання переваг перед конкурентами через забезпечення високого рівня продуктивності інтелектуальної праці.

Продуктивність праці в інноваційній стратегії розвитку є індикатором зростання обсягу суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та соціального прогресу у державі, що відбувається переважно через використання нових знань, реалізації конкурентних переваг, які полягають у науково-технологічному потенціалі та людському капіталі країни. В інноваційному типі розвитку чільне місце займає особистість з інноваторським духом, яка прагне до самовдосконалення, збагачення знаннями.

Визначаючи інтелектуальний капітал нації, проф. Вовканич С.Й. вмотивовано розкриває суть поняття інтелектуальної праці та її продуктивності. Він стверджує, що "інтелектуальний капітал - це не просто сума його складових, а багатовекторний феномен різних якісних рис, талантів і потенціалів насамперед людини - культурно-освітніх, науково-технічних, соціально-економічних, духовно-інтелектуальних - щодо креативного і ефективного використання наявних ресурсів та їх трансформації в процесі діяльності у відповідний потенціал, де продуктивність живої праці детермінується кількістю і якістю створеного інтелектуального продукту за одиницю робочого часу. І в процесі творення такого продукту (і не тільки) відділити знання, навички, досвід від їх носія - людини - неможливо і не потрібно. У цьому процесі людина, незалежно від того є вона раціоналізатором, винахідником, шукає нові рішення - єдиний і безальтернативний носій ідеї розробки інтелектуального продукту за відповідний термін" [7].

Проблеми відтворення національного багатства - професійних інтелектуальних здібностей працівників, а відтак оцінки продуктивності інтелектуальної праці мають бути в центрі уваги соціальної та інноваційної політик, політики зайнятості - державної та регіональних, потребують розроблення відповідних методів відображення їхнього впливу на продуктивність праці на всіх рівнях управління: макро-, мезо-, мікроекономічному, індивідуальному.

У доповіді Європейської комісії зазначається, що стрижнем знаннєвої економіки та суспільства є комбінація чотирьох незалежних елементів: виробництва знань, їх передачі через освіту, розповсюдження знань через ІКТ, використання знань в технологічних інноваціях[8]. Розмежування процесу створення нового знання (виробництво і передача знань, розповсюдження знань, їх використання) розкриває нові грані дослідження його впливу на продуктивність праці в умовах переходу до економіки знань. Зазначимо, що у працях [2, 9] досліджується вплив на продуктивність праці окремих знаннєвих факторів, але вони не згруповані за етапами творення знань.

Для дослідження нових процесів і явищ, які притаманні знаннєвій економіці, світовою практикою напрацьована система індикаторів, які відображають рівень розвитку сектору підвищеного попиту на знання і в цілому економіки знань. Зокрема, світовою організацією OECD запропоновано відповідну систему індикаторів, яка формує своєрідну основу, "шкалу" порівняння рівнів і динаміки розвитку країн-учасниць цієї організації [10]. До них належать: 1. Розвиток високотехнологічного сектора, його питома вага у продукції обробної промисловості та послугах; інноваційна активність; 2. Розмір інвестицій в сектор знань (суспільний і приватний), включаючи витрати на вищу освіту, наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, а також в розробку програмного забезпечення; 3. Розробка і випуск інформаційного й комунікаційного обладнання, програмного продукту та послуг; 4. Зростання чисельності зайнятих у сфері науки та високих технологій; 5. Об'єм і структура венчурного капіталу, який поки що зберігає роль основного джерела фінансування нових високотехнологічних фірм; 6. Участь приватного капіталу у фінансуванні НДККР; 7. Структура витрат на НДДКР за стадіями наукових досліджень; 8. Міжкраїнові потоки знань, а також міжнародна співпраця в галузі науки та інновацій; 9. Посилення кооперації між фірмами, науково-дослідними організаціями й університетами; 10. Міжкраїновий обмін результатами винахідницькою діяльністю; 11. Мобільність вчених та інженерів, особливо студентів, які виїжджають вчитися в інші країни; 12. Збільшення об'єму фінансових операцій, в т.ч. прямих іноземних інвестицій; 13. Розповсюдження інформаційно-комп'ютерних технологій, широке використання персональних комп'ютерів; 14. Частка високотехнологічних галузей обробної промисловості і високотехнологічних послуг; 15. Рівень розвитку ринкових послуг з підвищеним попитом на знання; 16. Зростання частки високотехнологічної продукції у товарообміні між країнами, позитивне сальдо провідних країн у торгівлі високотехнологічною продукцією; 17. Прискорене патентування результатів нових розробок і винаходів в сфері високих технологій.

Дослідження [11] є прикладом нового підходу до вивчення продуктивності праці на мезорівні. В ньому здійснено оцінку впливу знаннєвих факторів, згрупованих за етапами відтворення знань, на продуктивність праці на мезорівні. Застосувавши інструментарій кореляційно-регресійного аналізу, автори побудували відповідні регресійні моделі впливу знаннєвих факторів на продуктивність праці за етапами відтворення знань. За коефіцієнтами рівняння регресії оцінено вплив факторних ознак на продуктивність праці. Отримані результати (табл.1) можна потрактувати як оцінку знаннєвої складової продуктивності праці в економіці України на сучасному етапі розвитку.

Таблиця 1.

Статистичні оцінки для визначення зв'язку суспільної продуктивності праці (валовий регіональний продукт на 1 особу, грн.) з показниками сектора підвищеного попиту на знання

*наведені значення коефіцієнтів множинної детермінації (RІ) показують, що варіація продуктивності праці обумовлена змінами досліджуваних факторів на певний відсоток.

За побудованими моделями та розрахованими коефіцієнтами регресії робимо висновок, що процеси створення нового знання за етапами виробництва і передачі знань, розповсюдження та їхнього використання неоднаково впливають на суспільну продуктивність праці. Аналіз табл.1 показує, що відносно у більшій мірі на продуктивність праці впливають індикатори етапів виробництва та розповсюдження знань, що підтверджується значенням коефіцієнтів множинної детермінації (більше 50%). Тоді як передача знань та його використання у національній економіці практично не чинять вплив на продуктивність праці, що вимагає посиленої уваги не тільки до оцінки ситуації в цих сферах, але й до формування реалізації заходів державного впливу, які задекларовані у відповідних програмних документах Уряду.

Висновки

В умовах інноваційного вектору розвитку національної економіки теоретичне та практичне значення має формування та використання інтелектуально-ресурсного потенціалу українського суспільства, в основі якого є розкриття й розвиток сутнісних потенцій людини, її творчих якостей, що актуалізує введення у теорію і практику управління поняття продуктивності інтелектуальної праці.

Продуктивність праці є важливим показником, який характеризує здатність економічної системи функціонувати з належною ефективністю. Суспільство знань висуває суттєво нові вимоги до продуктивності праці, оскільки змінюється кінцевий продукт який виставляється на ринок. Він найчастіше носить не матеріальну, а знаннєво-інформаційну форму. Тому не тільки та теоретичному, але й на практичному рівні необхідно вести мову про продуктивність інтелектуальної праці, розроблення методології та інструментів її виміру. Оскільки застосування традиційних методів обчислення продуктивності праці із використанням показників, які описують лише матеріальну складову кінцевого продукту, є недосконалим та неповним.

Невисокий рівень "знаннєвої продуктивність праці" (за коефіцієнтами рівнянь регресії) засвідчує, що у трудовій діяльності знаннєвого типу інноваційна активність працівників належно не використовується. Для зростання її рівня необхідно, з одного боку, забезпечувати постійне інвестування в розвиток людського капіталу (через освіту, семінари, тренінги), підвищення кваліфікації, оновлення знань та пошук доцільних методів матеріальної і моральної підтримки творчості. З другого боку, на національному та регіональному рівнях необхідно задіяти організаційно-економічний механізм ефективного функціонування системи "освіта - наука - виробництво". Встановлення нового рівня партнерства освіти та науки з вітчизняним бізнесом має охопити вирішення триєдиної проблеми: створення нових технологій на базі досліджень; підготовка кадрів нової генерації, що володіють цими технологіями; створення інноваційного продукту, що в цілому має забезпечити зростання суспільної продуктивності.

Список використаних джерел

1. Гончаренко О.В. Постіндустріалізація та розвиток національної економіки / О.В. Гончаренко // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. - 2010. - №1(3). Том 2. - С. 59-64.

2. Трудовий потенціал України: оцінка стану, ефективність використання, стратегічні напрями розвитку: Монографія / О.А. Грішнова, С.Р. Пасєка, А.С. Пасєка; за наук. ред. д-ра економічних наук, проф. О.А. Грішнової. - Черкаси: видавництво ТОВ "МАКЛАУТ", 2011. - 360 с.

3. Еременко В.А. Управление производительностью в условиях экономики переходного периода: Монография / В.А. Еременко, А.Л. Еськов; НАН Украины, Ин-т экономики пром-ти. - Донецк, 2003. -- 292 с.

4. Гуманітарна сфера: питання теорії і практики: Монографія / В.І.Куценко, Л.Г. Богуш, О.А. Комарова, Я.В. Остафійчук; за ред. В.І.Куценко. - К.: Наук. світ, 2002. - 386 с.

5. Иноземцев В.Л. Наука, личность и общество в постиндустриальной действительности / В.Л. Иноземцев // Российский химический журнал. - 1999. - №6 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/ECCE/ETHICS/INOZEM.HTM.

6. Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке: Учеб. пособие / П.Ф. Друкер. - М., 2000 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ototsky.com/khipu/lib/druker_managementXXI_ru.pdf.

7. Вовканич С. Людський та інтелектуальний капітали в економіці знань / С.Вовканич, Л. Семів // Вісник НАНУ. - 2008. - №3. - С.13-22.

8. Сайт Європейської Комісії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.eur.ru.

9. Антонюк В.П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: монографія / В.П. Антонюк; Нац. акад. наук України, Ін-т економіки пром-сті. - Донецьк: ІЕП, 2007. - 347 с.

10. Макаров В.Л. Экономика знаний: Уроки для России / В.Л. Макаров [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cprf.info/library/reports/6853.shtml.

11. Семів Л.К. Трудова діяльність в економіці знань: підходи до оцінки впливу знаннєвих факторів / Л.К. Семів, У.Є. Гузавр // Регіональна економіка. - 2011. - №3. - С.131-140.

References.

1. Honcharenko, O.V (2010), "Postindustrialization and development of the national economy", Biuleten' Mizhnarodnoho Nobelivs'koho ekonomichnoho forumu, vol. 1(3), pp. 59-64.

2. Hrishnova, O.A., Pasieka, S.R. and Pasieka, A.S. (2011), Trudovyj potentsial Ukrainy: otsinka stanu, efektyvnist' vykorystannia, stratehichni napriamy rozvytku [The labour potential of Ukraine:assessment, efficiency, strategic development], TOV "MAKLAUT", Cherkasy, Ukraine.

3. Eremenko, V.A. and Es'kov, A.L. (2003), Upravlenye proyzvodytel'nost'iu v uslovyiakh ekonomyky perekhodnoho peryoda [The management of productivity in the economic conditions the transition period], NAN Ukrayny, Yn-t ekonomyky prom-ty, Donetsk, Ukraine.

4. Kutsenko, V.I., Bohush, L.H., Komarova, O.A. and Ostafijchuk Ya.V.(2002), Humanitarna sfera: pytannia teorii i praktyky [The humanitarian purview: Theory and Practice], Nauk. Svit, Kyiv, Ukraine.

5. Ynozemtsev, V.L. (1999), "Science, society and identity in the post-industrial reality", Rossyjskyj khymycheskyj zhurnal, [Online], vol. 6, available at: http://vivovoco.rsl.ru/VV/PAPERS/ECCE/ETHICS/INOZEM.HTM (Accessed 4 Sept 2013).

6. Druker, P.F. (2000), "The tasks management in the twenty-first century", available at: http://ototsky.com/khipu/lib/druker_managementXXI_ru.pdf (Accessed 5 Sept 2013).

7. Vovkanych, S. and Semiv, L.(2008), "Human and intellectual capital in the knowledge economy", Visnyk NANU, vol. 3, pp. 13-22.

8. The official site of the European Commission (2013), available at: www.eur.ru (Accessed 9 Sept 2013).

9. Antoniuk, V.P. (2007), Formuvannia ta vykorystannia liuds'koho kapitalu v Ukraini: sotsial'no-ekonomichna otsinka ta zabezpechennia rozvytku, [Formation and use of human capital in Ukraine: social-economic assessment and provision the development], Nats. akad. nauk Ukrainy, In-t ekonomiky prom-sti, Donets'k, Ukraine.

10. Makarov, V.L. (2003), "Knowledge economy: Lessons for Russia", available at: http://www.cprf.info/library/reports/6853.shtml (Accessed 10 Sept 2013).

11. Semiv, L.K. and Guzavr, U.E. (2011), "Labour activity in the knowledge economy: approaches to assessing the impact factors of knowledge", Rehional'na ekonomika, vol.3, pp.131-140.

Размещено на Allbest.ru