Інтеграційна складова у контексті формування нової парадигми дослідження економічних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНТЕГРАЦІЙНА СКЛАДОВА У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ПАРАДИГМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

О.О. Джалілов,

аспірант, Київський Національний Економічний Університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ

Стаття присвячена авторському баченню формування нової парадигми дослідження економічних систем з урахуванням ростучої вагомості впливу інтеграційної складової. Спираючись на досвід видатних науковців та враховуючи сучасні умови господарювання, були обґрунтовані основні передумови зміни парадигми. Аналізуючи, систематизуючи і узагальнюючи наукові праці багатьох учених був запропонований авторський підхід до методології дослідження та основного інструментарію його проведення.

Ключові слова: парадигма, передумови зміни парадигми, методологія дослідження, інструменти економічного дослідження, економічна система, інтеграція.

парадигма економічний система суспільство

The article is devoted to the author's vision of building a new paradigm of research of economic systems based on the weight of the growing impact of the integration component. Based on the experience of prominent scientists and given the current economic conditions were reasonable basic premise paradigm shift. Analyzing, organizing and summarizing the scientific work of many scholars was proposed architectural approach to research methodology and basic tools for its implementation.

Keywords: paradigm, a paradigm shift prerequisites, research methodology, tools of economic research, economic system integration.

Постановка проблеми. У сучасних умовах світової економічної невизначеності усе більше економічних явищ та процесів не піддаються опису, аналізу та поясненню. Кожна нова неординарна криза, а більшість криз останніх кількох десятиліття належить саме до таких, призвели до того, що основні засади економічної політики, основна методологія й інструментарій дослідження економічних явищ та процесів частково або повністю не відповідають сучасним умовам господарювання та епосі узагалі. Як результат, значна кількість проведених досліджень носить необ'єктивний характер, що й призвело до необхідності формування нової економічної парадигми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З огляду на практичну важливість відповідності теоретичних основ пізнання та дослідження кожному конкретному відрізку часу (епосі), розробці зазначеної проблематики приділяли увагу такі відомі науковці як Салихов Б.[2], Іншаков О. [7,20], Гурова І. [8], Орєхов А. [9], Резник Ю. [11], Вальрас Л. [12], Шумпетер Й. [13], Норт Д. [15], Вебер М. [16], Портер М. [17], Маршалл А. [19] та багато інших.

Формулювання цілей статті. Основним завданням проведення даного дослідження виступає визначення основних передумов зміни парадигми дослідження економічних систем, окреслення контурів нової парадигми, а також визначення відповідних методології та інструментарію проведення дослідження.

Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасній економічній літературі парадигма дослідження розглядається як «сукупність базисних теоретичних поглядів, класичних зразків виконання досліджень, методологічних засобів, що визнаються і приймаються як керівництво до дії усіма членами наукового економічного співтовариства» [1, c. 46-88]. Парадигма спирається на адекватну часу та предмету методологію дослідження. М. Блауг зазначає, що методологія виступає «додатком філософії науки до її певної галузі, наприклад, до економіки» [2, с. 35]. К.А. Хубієв аргументовано представляє методологію як єдність філософського світоглядного і парадигмального підходу до економічних досліджень і поясненню їх результатів [3, с. 41].

Визнання в якості пріоритетної тієї чи іншої наукової парадигми обумовлює домінування конкретно визначеної методології дослідження, формування теоретичних моделей загальнолюдського буття і опису економічних явищ, що задає напрямок руху і накладає «належний» характер господарювання. З одного боку, це дозволяє проникати в глибину соціально-економічних явищ, виявляти і обґрунтовувати особливості та закономірності розвитку дійсності, а у подальшому - вибудовувати програму організації «оптимальної» поведінки. З іншого - абсолютизація висновків і теоретико-методологічних рекомендацій, що розміщують емпірію у своєрідну колбу теоретичних уявлень з заданою, найчастіше, абстрактною від реальності практикою, яка відбивається на характері і швидкості оновлення знань про сучасну економіку, народжує протиріччя між теорією, емпірією та практикою діяльності. Як наслідок, домінуюча парадигма стає нездатною надати системне, адекватне епосі уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, джерела, фактори і умови господарювання, пропонувати до реалізації всебічно обґрунтовані програми соціально-економічного розвитку.

Оскільки основним імперативом сучасного суспільства виступає установка на розвиток, то остання висуває необхідність формування методологічних передумов наукового дослідження розвитку суспільства. Під розвитком суспільства ми пропонуємо розуміти у першу чергу розвиток його економічної системи, оскільки саме остання відображає господарські, економічні, соціальні, інституційні, політичні аспекти його структури. Питання визначення домінуючої, адекватної сучасній епосі, парадигми дослідження, зокрема дослідження економічних систем, у наукових колах завжди викликало дискусію. Особливо гостро дискусія набрала обертів у останні кілька десятків років. Зміни, що відбуваються у сучасній економічній системі, дозволяють говорити про становлення якісно нового суспільства, яке вже прийнято називати постіндустріальним, інформаційним і навіть постекономічним [4]. Для подібного суспільства характерні значні зміни в усіх сферах життя, викликані перш за все структурними зрушеннями у рівні розвитку продуктивних сил, які сьогодні знову потребують трансформації виробничих відносин, а також перетворень в усіх видах соціальних відносин.

Відтак, виходячи з висновків відомого російського науковця Р.С. Грінберга, який зазначав, що сьогодні «економіка і соціологія зійшлися в одному: устрій та функціонування навколишнього світу стає все менш зрозумілим, у ньому все більше нелогічності, а, отже, невизначеності» [5, с. 9], численні парадигми, які формували провідні науковці з усього світу, сьогодні частково або повністю не відповідають сучасній економічній дійсності.

До таких парадигм можна віднести:

- чотири економічні парадигми, які виділяє Д. Хаусман - дедуктивне дослідження Дж. С. Мілля, позитивістське дослідження М. Блауга, предикціоністське (прогнозне) М. Фрідмана, еклектичне Д. Макклоскі [6, с. 35-42];

- чотири парадигми, які виділяє О. І. Ананьїн. В основу структурування покладено об'єкт дослідження кожної з них. Світ багатства вивчається в парадигмі класичної політичної економії; економічні інститути - в історико-інституціоналістичній парадигмі; господарюючі суб'єкти - в маржиналистской парадигмі; внутрішньо не пов'язані явища і процеси - в еклектичної парадигмі [7 , с. 52-68];

- три економічні системи, що реалізують основні принципи економічних парадигм, які виділяє І. П. Гурова: теоретична економічна система лібералізму (монетаризм, неокласика), теоретична економічна система активізму (кейнсіанство, історична школа, інституціоналізм та неоинституционализм ), теоретична економічна система тоталітаризму (марксистська політекономія) [8 , с. 75-76];

- п'ять революцій в історії економічної думки, які виділяє А. М. Орєхов та які сформулювали сміто-рікардіанську, марксистську, маржиналістську, кейнсіанську, консервативно-монетаристську програми [9 , с. 91 - 92];

- неокласичну економічну теорію, австрійську школу, інституційно - історичну школу, кейнсіанство, марксизм і неоінституціоналізм, які виділяють І. В. Філатов і А. Е. Шаститко виходячи з взаємозв'язку між «індивідом» та «суспільством» [10 , с. 72], та багато інших.

Така тенденція пов'язана у першу чергу з тим, що в сучасних умовах господарювання посилилася роль інтеграції як ключового фактору економічного розвитку. Це, у свою чергу, пов'язано з тим, що вже наприкінці XIX - початку XX століття рамки національних ринків більшості держав стали занадто вузькими і тісними для розвиненої індустрії. Особливо чітко така тенденція проявилася з переходом до багатосерійного, масового виробництва. У конкурентній боротьбі за ринки збуту продукції, сфери вкладення капіталів, доступ до природних ресурсів, дешевої робочої сили сформувалася система міжнародного поділу праці . Звичайно, теоретично багато країн зберегли можливість забезпечити зростання рівня життя населення за рахунок внутрішніх ресурсів розвитку, однак автаркія виявилася економічно невигідною і нераціональною. Набагато ефективніше було йти шляхом міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва. З прискоренням темпів науково-технічного прогресу, розвиток якого вимагав значних капіталовкладень у створення науково-виробничої бази, стало очевидно, що жодна країна у світі не в змозі власними силами утримувати передові позиції на всіх напрямках розвитку науки і нових технологій. Фактично з прагнення національних держав до гегемонії на світовому ринку розвинулась ситуація, коли у конкурентній боротьбі найбільших успіхів досягає той, хто знаходить можливості співпраці зі своїми конкурентами, що перетворюються в партнерів. З розвитком і вдосконаленням військової техніки взаємозалежність поширилася на сферу військової безпеки. В умовах, коли жодна держава окремо не в змозі надійно забезпечити свою безпеку, зросло значення колективних дій - військово-політичних союзів, опори на силу права, а не право сили. З часом безпека набула ще одного ракурсу, який пов'язаний з необхідністю гарантувати збереження середовища існування людини, вберегти людей від катастроф породжених аваріями на АЕС, нещасними випадками на міжнародних морських і повітряних комунікаціях, тощо. Все це також вимагало співпраці, прийняття єдиних, міжнародно визнаних стандартів безпеки в сфері енергетики, екологічно небезпечного виробництва, транспорту, та багатьох інших аспектах людської діяльності та існування. Фактично, інтеграція охопила усі сфери життєдіяльності людини. Така трансформація знайшла відображення у створенні цілих сіток транснаціональних корпорацій, створенні міждержавних і наддержавних інститутів й механізмів співпраці та кооперації між окремими національними економічними системами. У першу чергу, така співпраця організувалася на регіональному рівні, що пояснюється ментальною та культурною близькістю народів, а також оптимальністю витрат на логістику. З посиленням інтеграційних процесів, розвитком їх багатовекторності та всеохопності відбулась поляризація економічних відносин, у рамках якої було сформовано кілька світових регіональних економічних центрів. І хоча взаємозв'язки між останніми з часом лише посилюються, сьогодні інтеграція на регіональному рівні виступає провідним напрямом розвитку економічних систем. На думку автора, такі трансформації дають підставу говорити про необхідність формування якісно нової парадигми дослідження економічних систем, яка б враховувала у першу чергу посилення регіональних інтеграційних взаємозв'язків між окремими національними економічними системами.

Передумови до зміни парадигми автор вбачає у глобальній економіці з її новими підходами до розвитку країн на основі сучасних інформаційних технологій . У першу чергу це :

* посилення регіоналізації країн. Нові можливості в інформаційному забезпеченні товарних потоків дозволяють виділити регіон як окрему самостійну одиницю на світових ринках і розширити можливості його участі у світовому розподілі праці;

* поява нових можливостей у міжгалузевій взаємодії. Набуваючи самостійності, регіони укладають все більше міжрегіональних договорів про взаємодію в окремих областях: економіки, культури, туризму і т. д., розширюючи при цьому міжкультурний та економічний простір;

* розширення інтеграційних процесів на регіональному рівні в результаті конкуренції, що загострюється на світовому ринку. Для збереження конкурентоспроможності регіонального продукту на регіональному рівні розвиваються сучасні форми організації виробничої діяльності, такі як мережеві та кластерні структури, які сприяють зниженню витрат;

* активний розвиток міграційних процесів у різних формах їх прояву. Відкритість регіональних економік сприяє переміщенню трудових ресурсів з цільовою орієнтацією як на освітні технології, так і на робочі місця з кращими умовами оплати та утримання сімей у місцях проживання;

* збільшення проблеми сировинного забезпечення окремих національних економічних систем енергетичними, водними та іншими ресурсами в умовах збільшення потреби у зв'язку з розвитком групи країн БРІКС та інших країн, що розвиваються;

* пошук рішень щодо захисту національних ринків при дотриманні міжнародних угод. Значні диспропорції в інноваційному розвитку регіонів світу ставлять проблему забезпечення конкурентоспроможності регіональних економік через створення механізмів захисту своїх ринків.

На думку автора, власний апарат дослідницьких методів парадигма розвитку може сформувати за рахунок точкового залучення методологічних прийомів, апробованих у різних економічних парадигмах. В основу розроблення наукового підходу до дослідження розвитку нами може бути покладена ідея про складноорганізованість економічної системи. Складноорганізованість пов'язана з функціональною, структурною та еволюційною сутністю економічної системи. Рішення парадигмальної задачі багатокритеріального розвитку економіки обумовлюється взаємним переходом функціональних, структурних і еволюційних станів національної економічної системи.

Пошук точкових методів дослідження розвитку економічної системи автор пропонує зробити за допомогою відомого прийому компаративістики. Сукупність стійких правил дослідження, прийнятих у відомих економічних парадигмах, являють собою стандарти чи традиції економічної науки. До них слід віднести математичний, аналітичний, індуктивний, дедуктивний, синтетичний, історичний, еволюційний, емпіричний та статистичний методи.

Керуючись метою досягнення практично значущого результату, проведемо диференціювання методів за принципом відповідності критеріям функціоналізму, структуралізму та еволюціонізму. Такий підхід забезпечує «цілісний розгляд організованої сукупності об'єктів, за якого виконується умова, коли взаємозв'язок такої сукупності призводить до виникнення нових, інтегративних властивостей цілого, які відсутні у складових частин» [11, с. 328].

Дослідження економічної системи у такому випадку набуває необхідну наукову абстрактність: можуть бути зафіксовані універсальні закономірності в економічних явищах, що відбуваються в умовах обмеженості ресурсами. Розширюється базове типологічне знання про економічну систему, уточнюються типові об'єкти та їх характеристики. Методологічна компаративістика сприяє виявленню закономірностей функціонування і розвитку економічної системи.

Функціональна природа економічної системи полягає в перетворенні ресурсів у економічні блага. Кількісне вимірювання виробничої функції стає можливим при застосуванні математичного методу. Як зазначає Л. Вальрас, математичний метод є найбільш раціональний метод дослідження суспільного багатства [12, с. 23]. З практичної точки зору «математизацію можна визначити як специфічний метод заснований на використанні процедур вимірювання, порівняння та проведення розрахунків» [9, с. 243]. Отож, математизація виробничої функції суспільного буття зводиться до кількісних, чисельних процедур вимірювання, порівняння та проведення розрахунків ресурсів, залучених у виробництво.

Математичний метод в області обліку шкали вартостей власних продуктів, шкали вартостей засобів виробництва, шкали створених споживчих вартостей дозволив Й. Шумпетеру представити економічну систему як систему актів обміну [13, с. 108]. А вже Л. Вальрас виявив, що «обмін речами має математичний характер і його можна виразити рівнянням» [12, с. 22].

Поряд з методом математичного розрахунку виробничої функції найважливішим кількісним методом є статистичний метод. Його застосування дозволяє досліджувати не лише функціональну, але і структурну природу економічної системи. Такі напрямки статистичного аналізу як демографічна статистика, статистика трудових ресурсів, статистика виробництва, статистика природних ресурсів, статистика товарного та грошового обігу, кредиту, тощо, вирішує завдання кількісної оцінки економічних ресурсів суспільної системи та можливості їх відтворення. Тим самим «статистичний аналіз можна трактувати як кількісне дослідження різних способів ведення господарської діяльності» [9, с. 268].

Статистика економічних суб'єктів дозволяє виділити структурні рівні економічної системи з точки зору форм власності, організаційних форм виробництва, конкурентності ринку. Статистика фондового ринку, статистика торгівлі, статистика окремих галузей розкривають сформовану структуру суспільного виробництва .

Статистичний метод еволюційний за своєю природою. Він дозволяє виявити закономірний зв'язок між попередніми і наступними станами системи [14, с. 459]. Статистичний метод як елемент у системі методів дослідження економічної системи забезпечує необхідну формалізацію функцій і структури економічної системи. Його застосування дозволяє здійснити верифікацію і перевірку теоретичних моделей розвитку суспільного господарства. Цінність статистичного методу вбачається у підвищенні якості планування розвитку системи за рахунок можливостей моделювати і прогнозувати економічні процеси. Статистичний метод привносить необхідне динамічне обґрунтування національної економічної системи, доводить її еволюційну природу.

Економічна система характеризується не лише специфічними кількісними ознаками і динамічними характеристиками, вона зберігає генетичні риси господарства, соціальної організації, інституційної структури. Тому аналіз проблеми різнобічного розвитку системи вимагає застосування історичного та еволюційного методів .

Історичний метод розвиває потенціал математичного та статистичного методу в частині динамічного аналізу економічних явищ, процесів та подій. За твердженням Д. Норта, історія має значення, оскільки необхідно вивчати уроки минулого, а також виявляти зв'язок минулого, теперішнього та майбутнього [15, с. 12]. Свого часу Й. Шумпетер зазначав, що кожний наступний історичний стан може бути адекватно зрозумілий з попереднього, а будь-який конкретний процес розвитку спочиває на попередньому розвитку [13, с. 149, 155]. Не викликає сумніву й теза М. Вебера згідно з якою історія господарства утворює грунт , без розуміння якого немислиме сучасне плідне дослідження [3, с. 22].

Еволюційний метод в свою чергу виступає логічним продовженням і доповненням історичного методу, що сприяє розгляду загальної логіки розвитку національної економічної системи та виявленню закономірностей розвитку. Отож, можна зробити висновок, що його природа універсальна.

Метод історичного порівняння дозволяє встановити подібності та відмінності як у змісті, так і в розвитку економіки в часі та просторі. Це дає можливість зробити обґрунтований висновок про роль традиційного та мінливого в суспільному розвитку.

Історичний метод широко використовує прийом хронологічного опису та хронологічної реєстрації явищ. Практика застосування можливостей даного прийому, на погляд автора, може бути представлена ??ретроспективою реєстрації сигналів, що подаються економічними акторами в процесі своєї діяльності. Ці сигнали М. Портер назвав «ненавмисними» [17, с. 129]. Їх ідентифікація може не лише розширити знання про розвиток економічної системи, але і поліпшити якість цього розвитку.

Використання історичного методу в дослідженні еволюції економічної системи дозволяє виявити можливості для забезпечення її поступального розвитку. Сукупність можливостей може бути нами передставлена ??таким чином: інформаційна, що відображає події еволюції економічної системи; інструментарна, що забезпечує пошук дослідних прийомів, за допомогою яких поглиблюється розуміння механізму розвитку економіки; рефлексивна, що дозволяє виділити історично вивірені механізми відтворення економіки; критична оцінка методології, що застосовується до перетворення економіки; прогностична, що сприяє формулюванню обґрунтованих висновків про перспективи розвитку національної економічної системи.

Еволюційний метод володіє великим аналітичним потенціалом. Аналіз суспільства з діалектичних позицій дозволяє виділити властиві йому суперечливі тенденції. Методологічна опора пошуку полягає у відомих законах діалектики, які витлумачують процеси розвитку економічної системи через виявлення стійких зв'язків між елементами системи, що зумовлюють їх впорядковану зміну. Вони дозволяють виявити функціональний взаємозв'язок економічної та соціальної підсистем суспільства на основі оцінки стадій розвитку або їх стану. Принципові особливості еволюційного методу дозволяють виділити найбільш значущі історичні закономірності, визначити внутрішній зміст процесу розвитку економічної системи; виявити результати економічної, соціальної, господарської селекції; перевірити істинність оцінки ступеня ефективності організації економічної системи. Положення еволюційного методу визнані та широко використовуються сучасними вченими-економістами.

Методологічний прийом структуралізму виступає конкретизацією принципів руху і розвитку стосовно дослідження, проектування та конструювання економічної системи. Сутність сукупної цілісності найбільш повно відображає структура економічної системи, обумовлена просторово організованою формою виробництва, споживання, обміну, різноманітними формами здійснення економічної, соціальної, господарської діяльності, складною системою виробничих, соціальних та трудових відносин. Поінформованість про порядок не лише економічної, а й психологічної, соціальної та правової взаємодії індивідів представляється суттєвою обставиною пояснення організації сучасного економічного суспільства індивідів. У цих умовах дослідження організаційної структури національної економічної системи вимагає застосування синтетичного методу. Синтетичний метод забезпечує багатоаспектний структурний аналіз за допомогою міждисциплінарного прийому.

Ідея застосування міждисциплінарного підходу в економічному дослідженні пройшла серйозну апробацію. Так, наприклад принцип міждисциплінарності охарактеризований А. Маршаллом як процес, який досліджує «економічні аспекти та умови політичного, суспільного і особистого життя людини» [18, с. 100, 212]. Розвиваючи свою думку, він робить наступний висновок: «володіючи знаннями про релігійні та моральні, інтелектуальні та етичні, політичні та соціальні умови, фахівець з економічної історії може розширити межі наших знань і висунути нові ідеї». Іншими словами, звертається увага на роль елементів соціально політичного порядку, які дозволяють економічному дослідженню встановлювати загальні закономірності причинних співвідношень суспільних явищ. Дослідженню і поясненню в такому випадку піддається не окрема економічна проблема, а сукупність проблем, що мають спільну основу у вигляді наукової бази, пропонованої філософією, соціологією, юриспруденцією, політологією, культурологією, а також вузькоспеціалізованими напрямками економічної науки. Відповідно, міждисциплінарний підхід у сучасному його вигляді дозволяє виявляти більш суттєві, але при цьому латентні особливості економічних явищ і процесів, визначати загальні закономірності серед множини другорядних рис та ознак. Міждисциплінарний підхід дозволяє бачити об'єкт дослідження - економічні процеси в єдності різноманіття форм їх проявів та взаємодії .

Таким чином, сумарна множина методів формує методологічний простір нової парадигми. Їх диференціювання за принципом відповідності функціональній, еволюційній та структурній природі економічної системи дозволяє розкрити складноорганізованість суспільства та вивчити складну траєкторію його розвитку.

Ще однією конструкцією нової парадигми є розробка власного підходу до дослідження процесу економічного розвитку. Автор вважає, що повнота дослідження економічного розвитку може бути забезпечена завдяки застосуванню сукупності трьох взаємопов'язаних дослідницьких векторів функціонального, структурного та еволюційного аналізу. Загальна теорія систем побудована на множинності можливостей функціоналізму, структуралізму та еволюціонізму. Опора на функціональність, структуру та еволюцію дозволяє вийти дослідженню за межі конкретного характеру елементів системи, вивчити їх з точки зору організованості або неорганізованості; об'єднати на основі загальної будови соціальні, економічні та суспільні явища, процеси і події.

Функціональний аналіз економічної системи можна розглядати в якості інструмента дослідження ресурсів, залучених у процес суспільного виробництва і взаємодіючих один з одним при створенні економічного блага. Необхідною операбельністю в цьому зв'язку володіють відомі елементи виробничої функції суспільного буття. Поєднання і взаємне розташування пов'язаних один з одним факторів виробництва, що склалися в кожний конкретний історичний момент часу, обумовлюють особливості, характер, спрямованість та ефективність господарства. Виникаючий при цьому продукт реальної економічної системи може бути виражений в якості виробничої функції [19, с. 42-52].

Структурний аналіз економічної системи передбачає специфіку розміщення ресурсів і факторів суспільного виробництва. Просторово організована форма виробничої функції породжує дисфункціональні ефекти концентрації та алокації ресурсів. Суспільний поділ праці , його спеціалізація і концентрація дозволяють застосувати інструмент структурного аналізу у вивченні галузевого та рівневого устрою економічної системи .

Еволюційний аналіз економічної системи фокусується на проблемі зворотно-поступальних тенденцій суспільного розвитку та процесах систематичного оновлення, реструктуризації, занепаду економічних і соціальних компонентів, що їх супроводжують. За допомогою еволюційного аналізу з'являється можливість досліджувати механізми відтворення ресурсів і факторів виробництва. Безумовний пріоритет має проблема збереження та розширення продуктивного знання та його носія, елементу виробничої функції - людського капіталу.

Характерними ознаками еволюції економічної системи є ефекти відставання, запізнювання, інерції, асинхронності, прискорення, гальмування, нерівномірності розвитку. Розуміння суспільного розвитку як незбалансованого процесу призводить до пошуку причин, які знаходяться в економічній, соціальній, психологічній, екологічній та інших площинах суспільного буття. Накопичення кількісних і якісних змін в елементах економічної системи призводить до зміни системи в цілому.

Синергія функціонального, структурного та еволюційного аналізу в рамках системного підходу, на думку автора, дозволить представити економічну систему як цілісний, організований порядок суспільного відтворення здатний до саморозвитку.

Висновки з даного дослідження. Отже, регіональна парадигма розвитку економічних систем як методологічна основа сучасних економічних досліджень, на думку автора, значно розширює дослідницьку базу наукового пошуку, а знання її основних положень відкриває можливість для ґрунтовного наукового аналізу функціонування та розвитку суспільства в цілому, окремих його підсистем і сфер, дослідження їх генезису, еволюції та сучасного стану через методологічний контур парадигми, який складає, по-перше - точкове застосування сумарної множини методів економічного дослідження, по-друге - використання функціонального, структурного та еволюційного векторів системного підходу.

Література

1) Салихов Б.В. Экономическая теория: учебник.- 2-е изд., перераб.и доп. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2008. - 724 с.

2) Блауг М. Методология экономической науки или как экономисты объясняют. - М.: Наука, 2004. - 379 с.

3) Материалы Ломоносовских чтений экономического факультета МГУ имени М.В. Ломоносова за 2005-2006 гг.: Методология экономической науки и методика преподавания экономической теории: часть 1 / под ред. К.В. Папенова, М.М. Крюкова, К.А. Хубиева. - М.: Грант Виктория ТК, 2006. - 560 с.

4) Евстигнеева Л., Евстигнеев Р. От стандартной экономической теории к экономической синергетике// Вопросы экономики.2001.№10

5) Глобализация, трансформация, кризис - что дальше? / Г.В. Колодко, Ввод. глава Р.С. Гринберг. М.: Магистр, 2012. С. 176

6) Хаусман Д. Экономическая методология в двух словах // МЭиМО. - 1994. - № 2. - С. 35-42.

7) Иншаков О. В. Потенциал эволюционного подхода в экономической науке современной России // Экономическая наука современной России. - 2004. - № 4. - С. 42-52.

8) Гурова И. П. Конкурирующие экономические теории. - Ульяновск : УлГУ, 1998. - 95 с.

9) Орехов А. М. Методы экономических исследований. - М. : Инфра - М, 2006. - 392 с.

10) Филатов И. В., Шаститко А. Е. Неоинституциональная теория. - М. : Инфра-М, 2000. - 184 с.

11) Резник Ю. М. Введение в социальную теорию. Социальная системология. - М. : Дело, 2003. - 406 с.

12) Вальрас Л. Элементы чистой политической экономии. - М. : Изограф, 2000. - 448 с.

13) Шумпетер Й. Теория экономического развития. - М. : Прогресс, 1982. - 355 с.

14) Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. - М. : Политиздат, 1987. - 590 с.

15) Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. - М. : Начала, 1997. - 180 с.

16) Вебер М. История хозяйства. - М. : Дело, 2001. - 239 с.

17) Портер М. Конкурентная стратегия: Методика анализа отраслей и конкурентов. - М. : Альпина Бизнес Букс, 2005. - 454 с.

18) Маршалл А. Принцип экономической науки. Т. 1 - М. : Прогресс, 1993. - 415 с.

19) Иншаков О. В. Потенциал эволюционного подхода в экономической науке современной России // Экономическая наука современной России. - 2004. - № 4. - С. 42-52.

Размещено на Allbest.ru