Адміністративно-олігархічні суб’єкти підприємництва як тіньовий інструмент монополізації влади і ресурсів підприємництва, розвитку системної корупції

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 338.242

Адміністративно-олігархічні суб'єкти підприємництва як тіньовий інструмент монополізації влади і ресурсів підприємництва, розвитку системної корупції

М.М. Дудін,

канд. екон. наук, доц., Харківський національний університет внутрішніх справ

Розглянуті адміністративноолігархічні суб'єкти підприємництва як тіньовий інструмент монополізації влади і ресурсів підприємництва, розвитку системної корупції. Центральною категорією теорії підприємницької безпеки в умовах тінізації є використання державою та інтегрованим з нею адміністративноолігархічним сектором переважно позаправових, тіньових (в значній мірі позаекономічних) тіньових методів перерозподілу власності та влади як способу реалізації адміністративноолігархічного підприємництва.

Ключові слова: початкове нагромадження капіталу. адміністративноолігархічні суб 'єкти, системна корупція, тінізсщія, політична корупція, паразитарна елітна економіка

бізнес тіньовий адміністративний олігархічний

Рассмотрены административноолигархические субъекты предпринимательства как теневой инструмент монополизации власти и ресурсов предпринимательства, развития системной коррупции. Центральной категорией теории предпринимательской безопасности в условиях тенизации является использование государством и интегрированным с ней административноолигархическим сектором преимущественно внеправовых, теневых (в значительной степени внеэкономических) теневых методов перераспределения собственности и власти как способа реализации административноолигархического предпринимательства.

The administrative oligarchic business entities as shadow tool to monopolize power and resources of business, development of systemic corruption. Central category of business theory in security conditions shadowing is to use the state and integrated with her administrative oligarchic predominantly extralegal sector, shadow (largely noneconomic) shadow methods of redistribution of property and power as a way to implement administrative oligarchic business.

Однією із складової вихідного відношенім підприємництва до інституційної структури кризи в умовах її тінізації в Україні є девіантнокорупційне відношення суб'єктів девіантної гібридизації влади і елітного бізнесу до інтересів суспільства. На нашу думку, це зв'язано з двома головними причинами:

протиріччями початкового нагромадження капіталу в Україні;

утворенням глибокого міжсекторного розриву та розламу між елітними і периферійними структурами.

Разом ці причини обумовлюють дію стійкого негативного вихідного відношення елітного підприємництва до інтересів суспільства.

Початкове нагромадження капіталу (ПНК) це масштабний історичний процес перебудови суспільного організму, змістом якого є перерозподіл власності позбавлення власності безпосереднього виробника (перш за все селянина), перетворення його в найманого робітника, з одного боку, узурпація суспільних засобів виробництва, інших суспільних елементів національного багатства вузькою групою новітніх суб'єктів власності, перетворення ними цих засобів на капітал; відбувається, як правило, у здебільшого тіньових, позаправових, силових, у тому числі, и кримінальних формах, передує встановленню капіталістичного способу виробництва.

У розвинутих, адекватних своїй сутності формах, процеси ПНК притаманні провідним, локомотивним для даного історичного періоду країнам. Такими у свій час були Нідерланди, потім Велика Британія, у XX початку XXI ст. СІЛА. У залежних країнах країнах селянської цивілізації, до яких належать Росія, Україна, процес ПНК набуває модифікованих, ірраціональних, перетворених форм, розтягнутий у часі, має властивості періодичного повторення та інверсії, як правило, набуває більш гострих протиріч, зокрема, тінізаційних. У цих країнах процеси ПНК та їх протиріччя виявляються у формі протиріч хвиль незвершеної модернізації, періодичного реформування.

Безпосередніми соціальноекономічними засобами сучасного вітчизняного початкового нагромадження капіталу виступають роздержавлення державної власності і приватизація, так звана «шокова терапія» масштабне запровадження квазіліберальних моделей ринкового розвитку, широке використання розподільчих засобів перерозподілу власності, в тому числі інфляційного зростання, фінансовокредитних, бюджетних, цінових ножиців, контрабанди, використання квазіринкових інструментів бартерних схем, фінансових пірамід тощо. Важливими засобами забезпечення ПНК є соціальноекономічні конфлікти, громадянські міжнаціональні, міжконфесійні війни, які прискорюють процеси перерозподілу власності і поляризації суспільства.

У сучасній літературі досить широко досліджується циклічна природа процесів модернізації, фактори та етапи її економічної динаміки [1, с. 7882]. Хвильовоциклічний процес модернізації східнослов'янських суспільств відбиває двоєдино гомеорезногомеостазний механізм розвитку залежного (малого) суспільства, його намагання, з одного боку, не відстати від більш передової на даний час цивілізації, а з другого зберегти свою тотожність серед вимушено швидкоплинних соціальноекономічних процесів модернізації [2, с.6978].

Одним із базових атрибутів економічної структури країн селянської цивілізації є відсутність в ній ряду блоків, необхідних для синхронного розвитку, а звідси і потреба у періодичній модернізації. Критична маса господарських блоків, необхідних для синхронного розвитку, визначається наявністю такої ситуації, коли всі елементи економічної структури функціонують і підтримують процес розширеного відтворенім, не маючи потреби у підтримці ресурсами, що надходять до системи централізованого безеквівалентного перерозподілу. Таку критичну масу господарських блоків С.В. Онищук та М.В. Білоусенко називають цілісною індустріальною структурою (ЩС) [3, с.95]. Особливо велике значення в умовах ЦІС має інфраструктура. Якщо за обсягами виробництва валового внутрішнього продукту на душу населення залежні країни відстають від розвинутих у десятки разів, то щодо рівня інфраструктурної щільності у сотні та тисячі разів.

Якщо у розвинутих країнах за наявності ЦІС структурні розриви виникають тільки всередині економічних блоків, то у залежних країнах вони мають міжблоковий характер, що призводить до глибокої деформації всього відтворювального механізму. Відсутність в економічній структурі залежних країн ряду необхідних господарських блоків призводить до різкого зниження ефективності функціонування сусідніх блоків, неможливості здійснювати відтворення без широкого використання централізованого позавартісного перерозподілу на їх користь виробничих ресурсів суспільства, які вилучаються з інших секторів економічної структури.

Стан економічної структури, при якому відсутність будьякого блоку економічної структури, необхідного для структурного розвитку, призводить до неможливості для сусідніх блоків функціонувати без перманентного централізованого позавартісного перерозподілу на їх користь суспільних ресурсів, що вилучаються із інших блоків, має назву структурного розламу. Останній є якісно новим явищем, яке має суттєві відмінності за наслідками для розвитку тінізаційних процесів від структурного розриву, його існування призводить до виникнення глибокої інтеграції влади та елітних підприємницьких блоків наступної основи потужної їх тінізації.

Поєднання двох провідних тінізаційних факторів трансформаційних процесів у вітчизняних умовах утворення глибокого міжсекторного розламу та гібридизація влади обумовили виникнення особливої соціальноекономічної сфери елітної підприємницької економіки [4, с.217234].

Сучасна елітна економіка це базовий, системоутворюючий сектор народногосподарської структури, як правило, за межами реального сектора, який визначає головне спрямування, статичну та динамічну її якість, а разом з тим і систему головних інтересів та протиріч економічного розвитку, характер зв'язку між базовим та периферійними секторами. Конкретна соціальноекономічна форма елітного сектора залежить від відповідних функцій історичного етапу розвитку всієї економічної структури суспільства. В умовах деградації останньої елітний сектор не може не набувати підприємницької форми, адміністративноолігархічного утворення.

Сучасний елітний підприємницький сектор (адміністративноолігархічні утворення) це закрита сфера народного господарства, що монополізована олігархічними структурами, які мають на меті отримання надвисоких доходів за допомогою використання значною мірою спекулятивного фінансового капіталу [5, с. 10]. Існуюча як пануюча тіньова структура, елітна економіка утворює, відповідно до своїх потреб, і тіньову політичну, соціальноекономічну інфраструктуру, яка обумовлює тіньовий режим функціонування рядових суб'єктів господарювання. Адміністративноолігархічний сектор з огляду на вищевикладене є базовим елементом всепоглинаючої системної корупції.

Головним видом монополії, яка є системоутворюючим атрибутом для функціонування елітного сектора, виступає монополія на експлуатацію адміністративного ресурсу органів державної влади на свою користь. Існування елітної економіки за межами впливу, регулювання та контролю державної влади замість цього зрощення її з владою, виведення зпід контролю суспільства перетворює її на наймогутнішу частину сучасної тіньової діяльності на основний двигун, каталізатор поширення тінізації економічного життя через перекладання фіскального тягаря на плечі пересічної економіки. Боротьба за всіляке обмеження інтеграції (гібридизації (зміщування)) влади і бізнесу є нормальною проблемою діяльності західних демократій. Натомість розставлення суб'єктів олігархічної діяльності на вузлових місцях у системі влади, конкуренція олігархічних кланів за ці ключові посади є типовою практикою сучасної української влади. Поява елітного сектора як головного тінізатора економіки ділить тіньовий підприємницький простір на три основні частини тіньовий елітний сектор; тіньовий ординарний (сектор середнього та малого бізнесу); тіньовий архаїзований (неформальний) сектор.

Адміністративноолігархічна елітна економіка, з огляду на своє домінуюче становище в економічній структурі, виступає як один із головних механізмів, які є підсилювачем деградації та архаїзації суспільних відносин через тиск західного способу економічного життя на економіку селянського (традиційного) суспільства, посилення в ній процесів тінізації та криміналізації.

У зв'язку з тим, що елітний сектор підприємництва є альянсом (гібридизацією) великого (переважно) олігархічного бізнесу та влади на її вищих поверхах державновладної вертикалі, то вихідним девіантнокримінальним засобом його (елітного сектору) реалізації є політична корупція.

Політична корупція визначається особливостями мотивації її суб'єктів. Розрізняють дві головні групи цілей політичнокорупційних дій. У першому випадку метою політичної корупції є особисте чи групове збагаченім. Суб'єкти політичної корупції використовують політичну владу для привласнення публічних чи приватних ресурсів у спосіб, який може бути або не бути формально протизаконним, але є порушенням моральних норм і зобов'язань цих суб'єктів перед суспільством. Такий різновид політичної корупції в міжнародному обігу визначається термінами «накопичення» (accumulation) і «вилучення» (extraction).

Корупційні засоби акумуляції і вилучення охоплюють: хабарі, «комісійні» та винагороди (гонорари), які беруться з приватного бізнесу; неналежне вилучення при здійсненні оподаткування та митних зборів; отримання державних пільг та економічна злочинність; політично створені можливості для отримання ренти; політично створені ринкові переваги для бізнесу, який перебуває у володінні політичних еліт; позабюджетні трансферти, маніпулювання у процесі приватизації; вилучення коштів на фінансування політичних партій і виборчих кампаній з публічних (державних) фінансів, приватного сектору та виборців [6].

У другому випадку метою політичної корупції є здобуття, збереження та/або розширення політичної влади. Суб'єкти політичної корупції можуть використовувати для досягнення таких цілей як цілком законні, так і незаконні та корупційні засоби, що охоплюють, зокрема: купівлю політичної підтримки та лояльності (купівля голосів, фаворитизм, клієнталізм, кооптація, «патронажна політика»); маніпулювання контрольними, наглядовими, правоохоронними інституціями для забезпечення власної безкарності; купівлю певних рішень органів влади; використання публічних коштів для фінансування політичних партій і виборчих кампаній, використання для цього приватних коштів в обмін на обіцянку створення переваг для бізнесу чи доступу до публічних ресурсів у разі отримання влади та ін.

У цьому випадку політично корупційні дії здійснюються не лише суб'єктами, які мають політичну владу, але й тими, що прагнуть її отримати. Це може здійснюватися на етапі виборчих кампаній, а також для «кооптації» позавладних суб'єктів в існуючу систему влади через купівлю посад та ін.

Політично корупційні дії можуть містити обидва компоненти і створюють та званий «повний корупційний цикл». Його суть полягає в тому, що вилучені через застосування корупційних схем публічні і приватні ресурси спрямовуються на збереження та/або розширення влади суб'єктів політичної корупції. Іншими словами, «повний цикл» виникає тоді, коли влада слугує меті здобуття багатства, а багатство утриманню (розширенню) владних повноважень. Слід зазначити, що можливості створювати «повний корупційний цикл» мають суб'єкти, наділені політичною владою, тоді як позбавлені її можуть використовувати скоріше лише другу його складову.

Питання співвідношення першого і другого компонентів, обов'язковості кожного з них для визначення корупційних дій саме як політично корупційних, є дискусійними. Зокрема, на думку окремих західних дослідників, наявність елементу матеріальної зацікавленості, вимірюваної у грошовому еквіваленті, є обов'язковим елементом політичної корупції [6].

Натомість багато вітчизняних дослідників переважну увагу надають політичному компоненту, визначаючи політичну корупцію, наприклад, як «сукупність різних за своїм характером та ступенем суспільної небезпеки корупційних правопорушень, які вчиняються для досягнення політичних цілей (щонайменше, такі цілі повинні мати пріоритет над іншими)» [7, с.ЗЗ].

Література

1. Філіпенко А. С. Економічний розвиток сучасної цивілізації/ А. С. Філіпенко. Київ : Знання, 2000.

2. Рязанов В. Реформы и циклы модернизации российской экономики / В. Рязанов // Российский экономический журнал. 1992. № 10.

3. Онищук С. В. Исторические типы общественного воспроизводства: политэкономия мирового исторического процесса / Онищук С. В., Белоусенко М. В. 2е изд. Донецк : РИА Дон ГТУ, 1999.

4. Предборський В. А. Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів. Питанім теорії та методології : монографія / В. А. Предборський. Київ : Кондор, 2005.

5. Потемкин А. Элитная экономика / А. Потемкин. М. : ИНФРАМ, 2001.

6. What is political corruption? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. wisegeek.com/whatispoliticalcorruption.htm.

7. Мельник М. І. Корупція корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії) / М. І. Мельник. К. : Юрид. думка, 2004.

Размещено на Allbest.ru