Державне регулювання розвитку дрібного сільськогосподарського виробництва

Розглянуто механізми державного регулювання та економічної підтримки дрібних сільськогосподарських товаровиробників за допомогою цінових, податкових та кредитних інструментів, до яких відносяться заставна, цільова, інтервенційна, контрольна та орієнтовна ціни. Пільгові оподаткування і кредитування фермерських господарств, а також прямі дотації з бюджету як субсидії та субвенції використано з метою державної підтримки малих аграрних підприємств. Застосовано програмно-цільовий метод організаційного та економічного механізмів державного управління розвитком аграрного виробництва.

Ключові слова: дрібні сільськогосподарські товаровиробники, державні регулювання та підтримка, дотації, субсидії, субвенції, пільгові оподаткування і кредитування. кредитний фермерський оподаткування

Постановка проблеми. З метою попередження економічних кризових ситуацій держави з ринковою економікою здійснюють антимонопольну політику, надають матеріальну підтримку малозабезпеченим верствам населення та допомогу суб'єктам господарської діяльності, особливо дрібнотоварним сільськогосподарським виробникам. Державне управління стало важливою складовою соціально орієнтованої ринкової економіки.

Державна політика в управлінні соціально орієнтованої ринковою економікою спрямована передусім на компенсацію негативних впливів ринку, попередження небажаних соціальних наслідків. У ринкових умовах сільськогосподарські виробники, особливо дрібнотоварні, часто потрапляють під негативну дію різних природних, економічних чи соціальних чинників, що потребує їх державного захисту. На ринку продуктів аграрного виробництва конкуренція у чистому вигляді давно перестала відігравати вирішальну роль. Ринок як основний регулятор виробництва продуктів агропромислового виробництва став суб'єктом управління з боку держави з метою досягнення успіхів у соціальній сфері. Ці два механізми регулювання економіки сільськогосподарського виробництва доповнюють один одного і сприяють підвищенню виробництва і споживання населенням харчових продуктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Суперечності, що пов'язані з розвитком ринкової економіки в сільськогосподарському виробництві, а також шляхи їх нівелювання в сучасних умовах, розглянуто в багатьох працях вчених [1-8]. Однак ще недостатньо уваги приділено впливу державного регулювання на розвиток дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва під час глибоких ринкових трансформацій на селі, що і стало темою цієї роботи.

У соціально орієнтованій ринковій економіці застосовуються економічні методи регулювання з боку держави, що здійснюються за допомогою таких важелів, як ціни та тарифи, податки, кредити, цінні папери, пільги, державне замовлення, субсидії, субвенції, державне мито тощо. Вони використовуються державою як прямі та опосередковані чинники управління і забезпечують умови для саморегуляції економічних взаємовідносин. Якщо такі заходи не дають бажаних результатів, то застосовуються адміністративні методи регулювання ринкових відносин щодо використання землі, захисту довкілля, соціальних гарантій працівникам, захисту вітчизняних товаровиробників, реалізації державних і регіональних програм, стабілізації валютного курсу тощо.

Багато питань регулювання і підтримки дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва з боку держави залишаються не до кінця вирішеними, що потребують подальших досліджень.

Внаслідок трансформаційних процесів у суспільстві на сільськогосподарську продукцію ціни повністю вийшли з-під державного контролю, що пов'язано з різким зростанням цін на засоби виробництва і предмети праці. При цьому темпи зростання цін на промислові товари були значно вищими, порівняно з темпами зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Тому сільськогосподарське виробництво стало нерентабельним і занепадало.

Перші закони, якими підтримані доходи сільськогосподарських виробників, були Закони України "Про фіксований сільськогосподарський податок" [6] і "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" [2]. Останнім законом були визначені принципи правової державної цінової політики на цукровий буряк і цукор, чим забезпечувалась рентабельна робота цукрових заводів і не допускалось перевиробництво цукру.

Важливе значення у ціновій політиці держави мав Указ Президента України " Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників" від 11.06.1998 р. [4]. Цим Указом передбачено повернення сум податку на додану вартість, що сплачувався переробними підприємствами за реалізацію молока і м'яса до державного бюджету, як дотація виробникам товарної сировини. І це стало однією з форм субсидій з державного бюджету збитковим сільськогосподарським товаровиробникам.

Підвищенню дієвості державного регулювання цін і доходів аграрного виробництва сприяли вжиті державою заходи щодо регулювання ринку зерна, які вирішували не лише економічні, а й політичні проблеми, що забезпечує соціальну стабільність суспільства [5; 7, с. 22-26].

Головною метою регулювання ринку зерна державою є оптимізація сезонних змін ціни та обсягів його продажу, що підтримує доходи продуцентів зерна. Для цього застосовується механізм заставних цін і фінансових інтервенційних закупівель зерна, що виконує стабілізуючу функцію на його ціну, а також гарантує певну дохідність аграріям, а не посередникам на ринку цього сільськогосподарського продукту.

Заставна ціна на зерно сприяє продажу його на внутрішньому ринку, чому також сприяє експорт зерна виключно через біржові торги з реєстрацією біржових контрактів. Заставні ціни на зерно поєднуються з товарними інтервенціями зерна, що сприяє недопущенню неконтрольованого зростання цін на цей продукт. А це захищає інтереси споживачів зерна та хліба, що забезпечує продовольчу безпеку країни.

Збірник науково-технічних праць

Інтервенційна ціна - це гарантована державою мінімальна ціна, за якою держава та закупівельні організації зобов'язані закуповувати сільськогосподарську продукцію у фермерів за умови, що реальні ринкові ціни існують у країнах ЄС і підтримують кон'юнктуру ринку, не даючи змоги ринковим цінам зменшуватись нижче від межі, за якою нормально працюючі підприємства не можуть вести розширене відтворення.

Цільові ціни (контрольні та орієнтовні) встановлюються у країнах ЄС з метою визначення бажаного рівня ринкових цін. Контрольні ціни встановлюються на продукцію, яка не є дефіцитною у країнах Спільного ринку, що експортуються в інші країни, з урахуванням цін, які діють у регіонах з переважними умовами їх виробництва.

За кордоном застосовується також фінансова підтримка малих сільськогосподарських підприємств у вигляді податкових пільг. Невеликі фермерські господарства з низькими доходами сплачують менші податки. Пільгове оподаткування встановлюється також у тих випадках, коли фермери беруть участь у виконанні державних програм, дотримуючись певних вимог під час їх виконання. Можуть застосовуватись податкові пільги також при реінвестиціях - на прибуток, який вкладається у розвиток виробництва.

З метою визначення активності державної підтримки малих сільськогосподарських товаровиробників розраховуються спеціальні показники відношення цінових і позацінових державних дотацій на виробництво сільськогосподарської продукції до її фермерської ціни. У багатьох країнах цей індикатор досягає 20-40 %, а інколи - навіть до 70 % [1, с. 611].

Висновки та перспективи подальших досліджень

Державне регулювання та економічна підтримка доходів дрібнотоварних сільськогосподарських виробників системно реалізуються за допомогою економічних важелів, до яких відносяться ціновий, податковий та кредитний. Однак масштаби такої підтримки не є достатніми. Сфера сільськогосподарського виробництва може бути ефективною та конкурентоспроможною лише тоді, коли вона не виконуватиме функцію донора для інших галузей національної економіки, а буде сама отримувати належні державні субвенції.

Ефективність економічного механізму державного регулювання та підтримки дрібнотоварних сільськогосподарських виробників може бути впливовою, коли ресурси, пільги, дотації, субвенції та інші засоби державної підтримки виділяються під державні, регіональні чи локальні цільові програми сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарськими товаровиробниками дотримуються умови, що передбачаються затвердженими програмами; визначається частка державної підтримки опрацьованих програм. Однак питання щодо застосування програмно-цільового методу організаційного та економічного механізмів державного управління розвитком аграрного виробництва загалом та його дрібного підприємництва зокрема потребує подальших наукових досліджень.

Література