Основні джерела фінансування та ризики в інвестуванні аграрних підприємств

Анотація

ризик інвестування агролізинг прибутковість

Розглянуто сутність понять "ризики фінансового інвестування", "інвестиційний клімат" та "лізинг". Зазначено основні джерела фінансування інвестицій та окреслено їх переваги і вади. Виділено основні форми та ознаки інвестиційних ризиків. Надано характеристику інвестиційному механізму. Визначено чинники, які формують інвестиційний клімат. Наведено фактори, які впливають на прибутковість в аграрному виробництві. Розглянуто й обґрунтовано сутність амортизаційного фонду. Обґрунтовано переваги та недоліки агролізингу. Наведено трактування поняття "інвестиційна привабливість аграрного підприємства".

Ключові слова: інвестиційна діяльність, ризики, аграрні підприємства, інвестиційний механізм, агролізинг, фінансування, інвестиційна привабливість.

Аннотация

ФурсинаА.В. Основные источники финансирования и риски в инвестировании аграрных предприятий

Рассмотрена сущность понятий "риски финансового инвестирования", "инвестиционный климат" и "лизинг". Указаны основные источники финансирования инвестиций и очерчены их преимущества и недостатки. Выделены основные формы и признаки инвестиционных рисков. Дана характеристика инвестиционного механизма. Определены факторы, которые формируют инвестиционный климат. Приведены факторы, влияющие на доходность в аграрном производстве. Рассмотрена и обоснована сущность амортизационного фонда. Обоснованы преимущества и недостатки агролизинга. Приведена трактовка понятия "инвестиционная привлекательность аграрного предприятия".

Ключевые слова: инвестиционная деятельность, риски, аграрные предприятия, инвестиционный механизм, агролизинг, финансирование, инвестиционная привлекательность.

Annotation

FursinaA.V. The Main Sources of Financing and Risks in Investing Agricultural Enterprises

The essence of such concepts as "the risks of the financial investment", "investment climate" and "leasing" is studied. The main sources of investment financing are substantiated; their advantages and disadvantages are outlined. The main forms and signs of investment risks are defined. The description of the investment mechanism is provided. The factors that create the investment climate are described. The factors affecting the profitability of the agricultural production are observed. The essence of an amortization fund is considered and justified. The advantages and disadvantages of leasing in agriculture are outweighed. The above interpretation of the concept of "investment attractiveness of the agricultural enterprise" is given.

Key words: investment activity, risks, agricultural enterprises, investment mechanism, agricultural leasing, financing, investment attractiveness.

Актуальність теми. Визначення об'єму, структури і величини джерел фінансування інвестицій, або інвестиційних ресурсів, є однією з найважливіших проблем інвестиційної діяльності. Інвестиційними ресурсами є всі види фінансових активів, що залучаються для інвестування. Склад джерел інвестиційних ресурсів в умовах ринкової економіки досить багатообразний. Від структури джерел фінансування залежить не тільки життєздатність інвестиційної діяльності, але і розподіл кінцевих результатів, ефективність використання авансованого капіталу, фінансова стійкість аграрного підприємства.

Проблема інвестування в аграрні підприємства не обмежується питаннями можливого залучення фінансових капіталів з інших галузей державної економіки. Вона є також проблемою переливу капіталів усередині галузей сільського господарства. Адже, аграрне виробництво є багатогалузевим, воно характеризується структурою продуктових підкомплексів, для яких, водночас, є характерними притаманні їм технології і техніки, організація виробництва.

Стан дослідження. Проблемам державного регулювання, матеріального, фінансового, інформаційного забезпечення інвестиційного розвитку аграрного виробництва приділяли увагу Я. Білоусько, А. Гальчинський, О. Дацій, М. Дем'яненко, В. Зіновчук, Т. Зінчук, М. Зубець, М. Малік, А. Малиновський, Л. Масловська, Г. Підлісецький, П. Саблук, О. Скидан, В. Топіха, О. Ульянченко, О. Шебаніна, В. Юрчишин. Проблему ефективності інвестицій в аграрну сферу досліджено у працях вітчизняних вчених: В. Андрійчука, С. Гуткевич, П. Канінського, М. Кіселя, М. Коденської, М. Кропивки, Є. Ланченка, Ю. Лупенка, К. Пріб, О. Шестопаля та ін.

Узагальнення досягнень економічної думки засвідчує, що, незважаючи на значну кількість наукових досліджень щодо інвестиційної діяльності в аграрній сфері, вона поки що залишається не вирішеною остаточно. Подальшого розвитку потребує комплекс питань, пов'язаних із поглибленням методологічних засад інвестиційної діяльності аграрних підприємств, удосконалення методичних підходів до оцінювання інвестиційної привабливості аграрних підприємств, удосконалення організаційно-економічного механізму інвестиційної діяльності аграрних підприємств.

Результати дослідження. В інвестиційному процесі використовуються різноманітні інвестиційні ресурси. Роль інвестиційних ресурсів виконують грошові ресурси, фінансові, частка матеріальних і нематеріальних активів, які виражаються у грошовій формі. Вони акумулюються суб'єктами підприємництва з різних джерел, щоб забезпечити економічні умови здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Однак ресурс інвестування на макроекономічному рівні консолідується у процесі багатовекторної системи взаємозв'язків між державою, промислово-виробничими структурами та фінансовими установами для забезпечення доступності та швидкості обігу, а також для зручності використання та отримання прибутку. У законі Україні "Про інвестиційну діяльність" визначено та перелічено їхнє загальне коло.

Інвестиційний механізм поєднує в собі певну сукупність елементів, через які відбувається передавання і перетворення регулюючого імпульсу, тобто вони є сукупністю ресурсів і шляхів їх організації. Інвестиційний механізм вступає в дію з моменту початку взаємовідносин суб'єктів інвестування на ринку. Вкладник зазвичай має недостатньо власного капіталу, щоб самостійно запровадити проект, тому він намагається залучити, на його думку, найвигідніші інструменти.

Через відсоткову ставку кредитний ринок визначає вартість капіталу. Для забезпечення максимального доходу вкладник прагне, забезпечивши власний капітал, залучити якнайбільше можливих інвестиційних ресурсів із інших джерел [2]. Таким чином, він намагається структуризувати капітал так, щоб інвестиційні ризики розподілялись між усіма сторонами, які беруть участь в інвестиційному проекті.

Для ефективного керування системою інвестиційної безпеки, незалежно від її рівня, потрібно використовувати наукову систему оцінювання інвестиційних ризиків. Питання ризику та доходу залишаються вагомими в концепції інвестиційної діяльності суб'єктів підприємництва. В основі ризику є можливість втрати вкладником частки його ресурсів та недоотримання запланованих доходів, а також під час проведення фінансової та виробничої стратегій появи додаткових затрат. Однак інвестиційний ризик це не тільки ризик втрат, але й ризик неодержання додаткового прибутку. Але варто зазначити, що ризик може мати як позитивне, так і негативне відхилення. Отже, "ризик як елемент господарського рішення може бути визначений у такий спосіб це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, у тому числі інвестора, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху)".

Оскільки інвестиційна діяльність пов'язана з майбутнім, то вона відповідно пов'язана і з ризиками. Інвестиційні ризики проявляються через невизначеність у майбутньому економічної ситуації та поведінки індивідуумів, через об'єктивний і/або суб'єктивний вплив на інвестиційні проекти [3]. Тому, якщо розглядати інвестиційний ризик з точки зору економічної складової, то він виступає як можливість недосягнення наміченої мети капіталовкладення і втрати грошової вигоди. Тому для максимально можливого уникнення ризику його варто завчасно оцінити, розрахувати, спланувати та описати. Такі дії варто робити не тільки під час розроблення проекту інвестування.

Переглядаючи методичні підходи до визначення видів інвестиційних ризиків, ми погоджуємось з В.І. Любімовим. За визначенням В.І Любімова, видів інвестиційних ризиків є достатньо багато і їх класифікують за узагальнюючими ознаками. Для інвестиційного ризику характерною ознакою є поділ за сферами прояву: економічний, політичний, правовий, соціальний, управлінський, екологічний та інші. Інвестиційні ризики розрізняють за формами самого процесу інвестування: реальне інвестування, фінансове інвестування.

Ризики реального інвестування, які виникають через невдалий вибір місця розташування будівництва об'єкта інвестування, перебої в постачанні матеріально-технічних ресурсів, невдалий вибір постачальника інвестиційних товарів, зростання їх цін, чинники, що впливають на економічні характеристики експлуатації реальних інвестицій та інші чинники, які впливають на зниження прибутку.

Ризики фінансового інвестування це ризики, що виникають через невдалий вибір фінансових інструментів, фінансові проблеми емітентів цінних паперів, непередбачені зміни умов інвестування, недобросовісність відносно інвесторів як торговців, так і емітентів цінних паперів. Інвестиційні ризики розрізняють за причинами виникнення і можливостями їх усунення та/або компенсацій: комерційні, некомерційні.

Комерційному ризикові притаманний прояв на рівні окремого суб'єкта господарювання чи на рівні комерційного проекту. Він пов'язаний зі специфікою як самого підприємства, так і проектів, що провадяться на ньому та його економічною діяльністю. Некомерційні ризики не залежать від інвестора. Вони пов'язані із зовнішнім станом та умовами інвестування, які є в певній країні і таким чином впливають на інвестиційні проекти загалом. Некомерційні ризики можуть впливати як на загальні для країни, так і на регіональні або галузеві інвестиційні проекти, що реалізуються на підприємствах цих сфер.

Окрім зазначених вище інвестиційні, ризики поділяють за джерелами виникнення: систематичні, несистематичні. Систематичні (ринкові) ризики обумовлені загальними змінами, що відбуваються в економіці циклом розвитку економіки країни, кон'юнктури інвестиційного ринку. Несистематичні (специфічні або корпоративні) ризики властиві конкретному об'єкту інвестування через некваліфіковане управління підприємством-реципієнтом, посилення конкуренції в окремому сегменті інвестиційного ринку, неоптимальну структуру активів і капіталу підприємства тощо.

Погоджуємось з думкою, що ринок інвестування підводить економічних суб'єктів господарювання до певного компромісу. Цей компроміс є у статутах підприємств, кредитних договорах, угодах про заснування, де визначається вартість капіталу відповідно до джерел фінансування.

Попит та пропозиція виконують функцію визначника на ринку інвестицій, оскільки саме вони визначають вартість капіталу. В умовах ринку завжди виконується закон, у якому інвестиційний суб'єкт бажає залучити (придбати) позичкові кошти з мінімальними затратами, кредитор (продавець) бажає продати за максимально високою ціною. Аналізуючи джерела фінансування інвестиційного ринку відповідно до його кон'юнктури, чітко можна визначити внутрішні (власні кошти суб'єктів господарювання) та зовнішні (кошти резидентів та нерезидентів).

Для залучення до капіталовкладення певного фінансового ресурсу потрібно провести ґрунтовне методичне дослідження порівняльний аналіз.

Отже, джерелами фінансування інвестицій є:

1. Внутрішні: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; сальдо позареалізаційних доходів; виторг від списання активів; іммобілізація залишкових поточних активів; акціонерний капітал. Переваги: оперативність використання; додаткові пільги; високий ступінь моніторингу. Вади: заморожування коштів; зниження рівня ліквідності; відсутність зовнішнього контролю; додаткові витрати на консалтинг та аудит; низький коефіцієнт оборотності капіталу;

2. Зовнішні: А) Вітчизняні: довгостроковий банківський кредит; державні субсидії; додаткова емісія цінних паперів; прямі інвестиції; інвестиційний лізинг; цільове державне кредитування. Переваги: ефект фінансового левериджу; скорочення термінів реалізації проекту; можливість структуризації боргу; розподіл інвестиційних ризиків; наявність зовнішнього контролю. Вади: боргова залежність від кредиторів; можливість втрати частини власності; послаблення менеджменту; часткове обмеження самостійності. Б) Іноземні: прямі іноземні інвестиції; портфельні іноземні інвестиції; технічна допомога (гранти); кредити іноземних банків; позички міжнародних фінансових інституцій. Переваги: більш високий захист від інфляції; залучення нових технологій; захист з боку держави; надійне страхування; наявність зовнішнього контролю. Вади: тривалий період залучення; необхідність гарантування; висока вартість; високі витрати на техніко-економічне обґрунтування.

Досліджуючи українські економічні джерела, а саме того періоду, коли наша держава була у перехідній економіці, можна спостерігати певні кризові явища. Ці кризові явища досить серйозно вплинули на зниження економічних процесів, зокрема інвестиційних.

Інвестиційний клімат у країні тих років був досить слабким, оскільки державі не вдавалося повною мірою підтримати інвестиційну діяльність, а саме в процесі її регулювання. Тому інвестиційні цільові програми, зокрема і програми підтримки аграрних підприємств, були весь час не дофінансовані [5]. На жаль, прогалини державних вкладень не компенсувались іншими інвестиційними джерелами. Саме тому тоді відбулось стрімке падіння вкладання інвестиційних ресурсів як у тваринництво, так і в рослинництво.

В інвестиційній діяльності, а саме в процесі визначення джерел фінансування, мав би застосовуватися системний підхід. Система оподаткування суб'єкта господарювання, збутова діяльність, структура та стан активів це ті чинники, які впливають на процес визначення джерел фінансування.

Інвестиційні ресурси за своїм складом є різнобічними. Але попри це, сільськогосподарський виробник, зокрема і аграрні підприємства, мають недостатньо високу інвестиційну привабливість, а тому не можуть одержати великі об'єми інвестиційних ресурсів. У цій ситуації підприємства можуть розраховувати здебільшого на власні фінансові інвестиційні ресурси. Як відомо, прибуток відносять до власних джерел фінансування інвестицій. Він посідає особливе місце серед внутрішніх джерел. Як зазначають світові економічні літературні джерела, на прибуток припадає приблизно 27-30 % поточних і капітальних витрат суб'єкта підприємництва.

Для нашої держави характерним є те, що прибуток майже не розглядається як джерело інвестицій, тим паче інвестицій в аграрні підприємства. На прибутковість в аграрному виробництві впливають певні фактори. Серед них можна відзначити диспаритет цін на аграрну продукцію тваринного та рослинного походження, низьку купівельну спроможність та низку інших факторів, які провокують появу кризових явищ. Як відомо, достатньо велика частка аграрних підприємств потерпає від збитків, а для оновлення техніки і технологій потребуються значні залучення джерел фінансування інвестиційної діяльності.

Найбільш вагомим джерелом власних ресурсів інвестування для суб'єктів господарювання є амортизаційний фонд. Державна амортизаційна політика є достатньо вагомим інструментом активізації процесів інвестування. Вона забезпечує надійне внутрішнє джерело фінансування інвестиційних процесів. Амортизаційний фонд це кошти, призначені для відновлення вартості зношування основних фондів та їх розширення на якісно новій технічній основі [8]. Амортизаційний фонд створюється за рахунок періодичних амортизаційних відрахувань відповідно до законодавчо встановлених норм амортизації.

У сільському господарстві, як показує світова практика, використовують кілька методів нарахування амортизації залежно від того, яку мету ставить перед собою виробник. Адже амортизація впливає й на величину прибутку, що обкладається податками, а отже, й на розмір податків і чистий прибуток, а також на балансові рахунки. При цьому вплив цей може бути різний, а іноді можуть виникати й суперечності між поставленою метою й отриманими результатами після її досягнення. Так, якщо виробник хоче зменшити суму податків, збільшивши амортизаційні відрахування й занизивши прибуток, це може призвести до заниження поточної вартості товарно-матеріальних цінностей, значно послабити фінансовий стан господарства й знизити можливості отримання кредитів.

Враховуючи певну недостатність законодавчої бази, яка б стимулювала інвестиційні процеси в Україні, в умовах сьогодення можна стверджувати, що кошти з амортизаційних відрахувань використовують не за призначенням [6]. Виходячи з цього, амортизаційну політику варто спрямувати на стимуляцію підприємницької діяльності, а зокрема: зняти обмеження з використання і формування фондів амортизації; запровадити постійний моніторинг за системою амортизацій з метою майбутньої кореляції її параметрів та адекватного оцінювання стану основного капіталу; скасувати оподаткування частини амортизаційних коштів, використаних в інвестиційній діяльності.

Підвищенню інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності сприяє ухвалений у грудні 1997 р. Закон України "Про лізинг". Він дає змогу значно прискорити процес оновлення виробництва, оздоровити фінансовий стан підприємств. Відповідно до ст. 1 Закону України " Про лізинг", лізинг це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Перевагами агролізингу можна вважати таке: відносини власності жорстко регламентовані нормативно-правовими актами; право власності належить лізингодавцю до погашення останнього платежу; відносини лізингової угоди виникають за згодою сторін на добровільних засадах; гнучка система погашення лізингових платежів; податкові пільги для лізингодавця (на об'єкт лізингу нараховується амортизація, за рахунок цього зменшується розмір податку на прибуток); лізингові платежі не відносять статті витрат виробництва; можливість придбання сучасного обладнання аграрними підприємствами тощо.

При цьому дослідженням встановлено недоліки агролізингу: високі ставки послуг лізингових компаній; користувачами лізингових послуг є великі підприємства тощо. Також варто зазначити, що господарства, які виробляють значну частку продукції у структурі виробництва аграрної продукції, мають обмежені фінансові можливості і придбання ними необхідних технічних ресурсів практично неможливе. Тому розвиток лізингових відносин повинен бути спрямований таким чином, щоб лізинг став доступним для селян.

Одним із важливих економічних елементів, які впливають на механізм інвестиційної підтримки розвитку підприємств агросфери, серед яких знаходяться аграрні підприємства, є інвестиційна привабливість аграрного підприємства. Інвестиційна привабливість підприємства залежить від величини собівартості продукції і відзначається зовнішніми чинниками (сировина, матеріали, паливо, електроенергія) і внутрішніми (система оплати праці, кількість робітників, амортизаційна політика, виробничий потенціал) чинниками. Для інвестиційної привабливості аграрних підприємств є характерними фактори, які формують інвестиційний клімат. Серед науковців та підприємців є достатня кількість варіантів визначення поняття "інвестиційний клімат". Так, переважна більшість економістів трактує інвестиційний клімат як: сукупність соціальних, природних, економічних, політичних або інших передумов, які характеризують доцільність інвестування в ту чи іншу діючу господарчу систему і погоджується з тим, що це комплексне економіко-політичне явище, що формується під впливом значної кількості чинників. Інвестиційний клімат це узагальнена характеристика сукупності соціальних, економічних, організаційних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що зумовлює привабливість і доцільність інвестування в ту або іншу господарську систему. Отже, чинниками, які формують інвестиційний клімат (відповідно до рівня розвитку галузей), є: державні пільги для інвесторів; рівень інвестиційної привабливості; страхування ризиків; можливість одержання технічних коштів за лізингом; наявність власних ресурсів; фінансовий стан галузі; технічний рівень організації виробництва; ефективність використання інвестиційних коштів.