Теоретико-методологічні основи формування кластерної моделі розвитку в економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний інститут стратегічних досліджень, м. Київ

Теоретико-методологічні основи формування кластерної моделі розвитку в економіці

старший консультант, аспірант

А.В. Шевченко

Анотація

У статті описано еволюцію теоретико-методологічних підходів до формування кластерної моделі розвитку в економіці. Автором проаналізовано вплив окремих напрямів економічної теорії на формування сучасної концепції кластерної організації економіки. На основі аналізу різних підходів до визначення поняття «кластер» в економічній теорії, виходячи з регіональних, соціальних, зовнішньоекономічних, інноваційних та інших ефектів кластеризації та ролі промислових кластерів у забезпеченні регіонального та національного соціально-економічного розвитку автором визначені специфічні риси та ключові переваги кластерної моделі економічного розвитку.

Ключові слова: кластер, кластерна теорія, мережева організація економіки, економічна система, економічне зростання.

Annotation

The article dwells on the evolution of theoretical and methodological background of cluster model of economic development. The author analyzes the influence of different schools of economic theory on the development of modern concept of cluster organization of economy. On the basis of analysis of different approaches to the definition of the term “cluster” in economic theory in terms of regional, social, foreign economic, innovative and other effects of clusterization and role of industrial clusters in ensuring regional and national social-economic development, the author defines specific features and key advantages of cluster model of economic development.

Key words: cluster, cluster theory, network organization of economy, economic system, economic growth.

Постановка проблеми. Розгортання в Україні системної економічної кризи, зумовленої загостренням соціально-економічної ситуації в окремих регіонах, нарощуванням структурних деформацій в економіці та збереженням неефективної моделі організації виробництва, вимагає пошуку нової моделі економічного зростання, заснованої на використанні конкурентних переваг регіонів та поєднанні промислового, наукового та управлінського потенціалу вітчизняної економіки. Успішне застосування кластерної моделі організації виробництва у розвинутих країнах світу та значні перспективи її застосування в Україні вимагають ретельного дослідження теоретико-методологічних засад формування промислових кластерів. кластерний модель економіка

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам формування сучасної кластерної теорії присвячені теоретико-прикладні дослідження багатьох зарубіжних вчених, серед яких слід згадати М. Портера, Е. Бергмана, Е. Фезера, Б. Лундвала, С. Розенфелда, Г. Клейнера, Н. Смородинську. Крім того, значний внесок у формування сучасної касетної теорії зробили такі вітчизняні вчені як О. Амоша, П. Бубенко, З. Варналій, В. Геєць, С. Соколенко. Зважаючи на те, що сучасна кластерна теорія перебуває у стадії активного становлення та розвитку, дослідження теоретико-методологічних основ її формування становить значний теоретичний та практичний інтерес для подальшого розроблення в Україні успішної моделі кластерної політики.

Метою статті є дослідження та узагальнення теоретичних та методологічних засад розвитку кластерної моделі організації економіки.

Виклад основного матеріалу. Сучасна концепція кластерної організації економіки розвивається на перехресті декількох напрямів економічної теорії. Її формування відбувається насамперед під впливом теорій регіональної економіки та просторової організації економіки, теорій інноваційного розвитку, інституціональної теорії, економічної соціології та стратегічного менеджменту.

Фундамент кластерної теорії в економіці було закладено дослідженнями у галузі економічної географії, які сформували потужний напрям економічної теорії - теорію розміщення продуктивних сил. Поняття економічного простору вперше запровадив І. фон Тюнен, який у своїй роботі «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства та національної економіки» (1826 р.) сформулював закономірності розміщення сільськогосподарського виробництва залежно від величини транспортних витрат, запропонувавши оптимальну схему розміщення сільського господарства у вигляді концентричних кілець.

Вагомий вплив на формування кластерної теорії мали роботи засновника неокласичної економічної школи А. Маршалла «Економіка промисловості» (1879 р.) та «Принципи економічної науки» (1890 р.). А. Маршалл запровадив поняття промислового району - скупчення підприємств, які використовують зовнішню економію від масштабів виробництва та описав переваги територіальної концентрації виробників всередині певної галузі. Таким чином, він продемонстрував вплив мікроекономічних взаємозв'язків підприємств на економічне зростання на мезорівні завдяки формуванню так званих «локалізованих галузей» - концентрації малих виробництв певної галузі, що спеціалізуються на окремих стадіях виробничого циклу у межах певної місцевості.

Початком нового етапу розвитку теорії розміщення продуктивних сил можна вважати виникнення теорії просторової економічної рівноваги, викладеної у роботі А. Льоша «Просторова організація господарства» (1940 р.). Взявши за основу гексагональну модель розміщення продуктивних сил, розроблену учнем А. Вебера В. Кристаллером, він узагальнив існуючі на той час теорії, значно розширивши перелік чинників, що впливають на розміщення компаній в конкурентних умовах. Концепція А. Льоша передбачала необхідність урахування особливостей податкової системи, конкуренції, державних кордонів, впливу технічного прогресу тощо.

Значним внеском до теорії розміщення продуктивних сил стали концепції економічного районування та територіально-виробничих комплексів (ТВК), сформульовані у 1960-ті рр. радянським вченим М. М. Колосовським, який сформулював принципи ефективної взаємодії виробничих підприємств у межах певного регіону на основі запровадження комбінованих технологічних процесів перероблення сировини, використання робочої сили та обладнання, спільного використання інфраструктури, що призводять до створення регіональних ТВК та отримання синергетичного ефекту. Попри наявність багатьох спільних рис ТВК і промислових кластерів, суттєвою відмінністю ТВК є відсутність конкуренції через їх функціонування в умовах планової економіки, жорстке державне регулювання та переважно вертикальний характер зв'язків всередині ТВК. Крім того, на відміну від кластерів, які зазвичай утворюються у старопромислових та густонаселених районах та агломераціях, моделі ТВК переважно застосовувалися у районах нового освоєння з низькою щільністю населення та, як правило, складними кліматичними умовами [1, с. 6-7].

Натомість, західні економісти у своїх дослідженнях робили акцент на особливостях формування та розвитку економічних систем в умовах ринкової економіки, характерними рисами якої є наявність жорсткої конкуренції та виражених диспропорцій економічного розвитку регіонів.

Дослідження рушійних сил, що сприяють формуванню конкурентних переваг та пояснюють нерівномірність економічного зростання регіонів, призвели до виникнення нової теорії регіонального розвитку - теорії кумулятивного зростання, яка увібрала в себе елементи теорії інноваційного розвитку та інституціональної теорії, та стала альтернативою неокласичній теорії, протиставивши неокласичній моделі економічної рівноваги тезу про поглиблення регіональних диспропорцій у процесі економічного розвитку.

Згідно з неокласичною теорією регіонального розвитку покращення економічного становища депресивних регіонів відбувається завдяки переміщенню капіталу з високорозвинених регіонів внаслідок дії закону спадної граничної продуктивності та скорочення рентабельності капіталу, тоді як міграція трудових ресурсів спрямована з менш розвинених регіонів до високорозвинених, які мають більш високий рівень оплати праці. Кінцевим результатом переміщень мобільних виробничих факторів стає вирівнювання прибутковості інвестицій, продуктивності праці та ВРП на одну особу у різних регіонах. Збереження стійких диспропорцій регіонального економічного розвитку у неокласичній теорії пояснюється повільністю дії автоматичних ринкових механізмів.

Натомість, автори кумулятивної теорії дотримувалися протилежної позиції, згідно з якою дія ринкових сил призводить до поглиблення регіональних диспропорцій економічного розвитку, що пов'язано насамперед з привабливістю агломерацій для розміщення продуктивних сил завдяки істотній економії на виробничих та трансакційних витратах [2, с. 9-11]. Їхні роботи стали основою для формування фундаментальних концепцій економічної політики, спрямованої на зменшення диспропорцій економічного розвитку регіонів.

В основоположних працях кумулятивної теорії Г. Мюрдаля «Економічна теорія і слаборозвинені регіони» (1957 р.) та «Сучасні проблеми «третього світу» (1972 р.) та А. Хіршмана «Стратегія економічного розвитку» (1958 р.) стверджується, що початкові переваги певних регіонів призводять до прискорення їхнього розвитку та, як наслідок, до ще більшого відставання нерозвинених регіонів. Проте, попри нерівномірність економічного зростання та неможливість повного вирівнювання економічного розвитку регіонів, авторами робиться висновок щодо можливостей скорочення такого відставання завдяки державному втручанню та створенню точок (або полюсів) зростання [3].

Теорія полюсів зростання отримала формалізацію у роботах французьких економістів Ф. Перру та Ж.-Р. Будвіля. Ключові принципи теорії, викладені у праці Ф. Перру «Економіка ХХ століття» (1961 р.), базувалися на нерівності як основоположному принципі господарського життя, що спричиняє деформації економічного простору внаслідок формування домінуючих та підлеглих макроодиниць. Домінуюча макроодиниця (фірма, галузь, галузевий комплекс) є полюсом зростання, що створює потужний стимул розвитку у регіоні або в країні загалом завдяки поширенню ефекту на суміжні макроодиниці та створенню мультиплікативного ефекту. Важливим висновком теорії є посилення ролі державної економічної політики у зменшенні регіональної неоднорідності економічного зростання шляхом запровадження індикативного планування та забезпечення гармонізованого зростання [4, с. 96-98].

Розвиваючи теорію полюсів зростання, учень Ф. Перру Ж.-Р. Будвіль виокремив декілька видів полюсів зростання, ієрархізувавши їх від дрібних «класичних» міст, що спеціалізуються на галузях третинного сектора, до полюсів інтеграції, що охоплюють декілька місцевих систем [3].

Нового поштовху розвитку кластерної теорії у 1970-1980-х рр. надали дослідження у сфері теорії організацій та економічної соціології, у яких було описано мережеву форму організації бізнесу. Вперше поняття мережевої організації було запропоновано японським вченим К. Імаї, який визначив її як сукупність або систему одиниць, між якими у рамках певних відносин підтримуються більш чи менш постійні зв'язки. Пізніше на основі теорії соціального обміну американські соціологи Х. Уайт та М. Грановеттер побудували нову економічну соціологію, в основу якої покладалося розуміння сучасного світового господарства як сукупності соціальних мереж - стійких формальних та неформальних зв'язків між індивідами і фірмами [5, с. 14-17].

У 1984 р., проаналізувавши діяльність італійських промислових районів у своїй роботі «Другий індустріальний розкол: перспективи економічного добробуту», американські соціологи М. Піоре та Ч. Сейбл обґрунтували переваги гнучкої спеціалізації компаній та розподілу виробництва завдяки формуванню диверсифікованих міжфірмових зв'язків між постачальниками, субпідрядниками й кінцевими споживачами. На думку М. Піоре та Ч. Сейбла, здатність мереж швидко реагувати на зміни ринкового попиту та займати ринкові ніші з виробництва високоякісної продукції, орієнтованої на споживача, зробило їх реальною альтернативою капіталізму великих корпорацій та масовому виробництву [6, с. 15-16].

Ідею про зростання ролі мережевої форми організації економіки на тлі кризи моделі вертикальної корпорації розвинув М. Кастельс у своїй монографії «Інформаційна епоха: економіка, суспільство, культура» (1996-1998 рр.), визначивши специфічними особливостями мережевих структур їхню високу здатність генерувати знання й ефективно обробляти інформацію; адаптуватися до змін ринкового середовища; швидко змінювати організаційно-економічні інструменти під дією культурних, технологічних та інституційних змін; запроваджувати інновації як головну перевагу у конкурентній боротьбі [7].

Автором сучасної кластерної теорії вважається М. Портер, який одним з перших застосував технічний термін «кластер» для пояснення економічних процесів. У своїй теорії М. Портер узагальнив та розвинув ідеї, сформовані декількома напрямами економічної науки - неокласичним, соціальним, інституціональним, доповнивши їх результатами досліджень у сфері стратегічного менеджменту.

В узагальнюючому збірнику своїх робіт «Конкуренція» (1998 р.) М. Портер розглядає кластери з позицій теорії конкуренції та визначає їх як сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у споріднених галузях, а також пов'язаних з їхньою діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств зі стандартизації, торговельних об'єднань) у визначеній сфері, які конкурують, але при цьому здійснюють спільну діяльність [8, с. 256].

Базова концепція кластерів, сформульована М. Портером, отримала значного розвитку у подальших дослідженнях багатьох науковців, які пропонували власні визначення поняття «кластер», виходячи з регіональних, соціальних, зовнішньоекономічних, інноваційних та інших ефектів кластеризації.

Австрійський дослідник Е. Бергман та американський дослідник Е. Фезер вважають, що кластерний підхід до вивчення економіки окремої території дозволяє найбільш точно визначити комплексну картину економічної ситуації та притаманних певному регіону особливостей та зв'язків, що є підґрунтям для формування ефективної економічної політики. У своєму визначенні економічної сутності кластера вони наголошують на його ролі у формуванні виробничо-збутових ланцюгів. Промисловий кластер визначається як група комерційних підприємств та некомерційних організацій, пов'язаних угодами купівлі-продажу, спільними технологіями та каналами розподілу [9].

Дослідженню переваг кластерів з точки зору акумуляції у їх межах значного соціального капіталу присвячені роботи датського вченого Б. Лундвала та пізніше американського вченого С. Розенфелда. Так, Б. Лундвал описав зростаючу важливість некодифікованих (неявних) знань у глобальному економічному просторі, що швидко змінюється, визначивши обмін такими знаннями як важливу перевагу кластеризації фірм [10, с. 6].

С. Розенфелд визначає кластери як своєрідні екосистеми, які складаються з взаємозалежних груп фірм, що мають близьке географічне розташування, причому локалізація кластерів не обмежується адміністративними кордонами держав чи регіонів, а визначається відстанню та часом, які робітники та керівництво компаній-учасників вважають прийнятними для забезпечення життєдіяльності компаній [11, с. 8].

Цінним внеском у формування сучасної кластерної концепції стали дослідження у сфері еволюційно-інституціональної теорії російського вченого Г.Б. Клейнера. Він розглядає кластер як багатофункціональну та багатоаспектну економічну систему, яка сприяє налагодженню взаємодії учасників на основі коопераційно-коеволюційних домовленостей, що забезпечує баланс між самостійністю учасників кластера та їх координацією [12].

На відміну від М. Портера, який наголошував на визначальній ролі конкуренції між компаніями у забезпеченні ефективності організації економіки, Г.Б. Клейнер не менш важливим чинником вважає коеволюцію економічних систем та агентів - їх взаємозбагачувальний скоординований еволюційний розвиток. На його думку за сучасних умов значно зростає важливість забезпечення безпеки та цілісності функціонування економічних систем. У цьому контексті кластери можуть стати своєрідними «парасольками» для підприємств-учасників, що забезпечуватимуть їх безпеку та збільшуватимуть конкурентоспроможність [12].

Найновіший етап становлення кластерної теорії, що розпочався після 2000 р., був пов'язаний зі зростаючою глобалізацією економічного простору, переходом від поступального економічного розвитку до нелінійного, заснованого на інноваційних стрибках. Це спричинило цілу низку досліджень щодо ролі кластерів у динамізації економічного зростання завдяки формуванню у них середовища, сприятливого для створення та комерціалізації інновацій.

Існує багато визначень поняття «інноваційний кластер» залежно від підходу різних дослідників до розуміння інновацій. Так, деякі визначають інноваційний кластер як цілісну систему підприємств та організацій з виробництва готового інноваційного продукту, що включає весь інноваційний ланцюг - від розвитку фундаментальної наукової ідеї до виробництва та дистрибуції готової продукції [13, с. 10 Шовкалюк]. Натомість, інші розглядають інноваційність кластерів у більш широкому розумінні, що передбачає участь компаній кластера у процесах технологічних, комерційних і організаційних інновацій [14, с. 34].

Переважна більшість дослідників розділяють думку про те, що інноваційні ефекти кластерів реалізуються завдяки співробітництву трьох провідних інституціональних секторів - науки (університетів), бізнесу та влади. При взаємодії ці три агенти втягуються у процес коеволюції, зближуючи свої функціональні сфери, та забезпечують динамічний саморозвиток кластера.

Цей механізм, що колись спонтанно склався у Силіконовій долині, пізніше був описаний соціологами як модель потрійної спіралі («Triple Helix Model» Іцковіца-Лейдесдорфа). Він полягає в тому, що області функціонального зчеплення трьох секторів стають універсальною інституціональною матрицею для інноваційного зростання [15].

Висновки

Сучасна кластерна теорія увібрала в себе результати багаторічних досліджень з теорії регіональної економіки та просторової організації економіки, теорії інноваційного розвитку, інституціональної теорії, економічної соціології та стратегічного менеджменту. Дослідниками зроблено значний внесок до формування сучасного розуміння кластерів як точок економічного зростання - осередків технологічного, інноваційного та промислового розвитку, які сприяють економічному розвиткові окремих регіонів та країни загалом, а також до розуміння ролі держави у формуванні таких точок зростання. Зважаючи на значні напрацювання зарубіжних та вітчизняних вчених та враховуючи динамічний розвиток сучасної кластерної теорії, подальші дослідження у цьому напрямі дозволять визначити пріоритети та сформулювати завдання для успішної реалізації кластерної політики в Україні.

Література

1. Пилипенко И. В. Принципиальные различия в концепции промышленных кластеров и территориально-производственных комплексов. // Вестник Московского Университета. Серия 5. География. - 2004, №5. - С. 3-9.

2. Мельников Р. М. Проблемы теории и практики государственного регулирования экономического развития регионов: Монография. - М.: Изд-во РАГС, 2006. - 209 с.

3. Гаджиев Ю. А. Неоклассические и кумулятивные теории регионального экономического роста и развития / Ю. А. Гаджиев // Корпоративное управление и инновационное развитие Севера. - № 1. - 2008. Режим доступу: http://koet.syktsu.ru/vestnik/2008/2008-1/1/1.htm

4. Глух Н. А. Институционально-социологическая традиция во Франции. Ф. Перру История экономических учений: (современный этап). Под ред. А. Г. Худокормова. М.: Инфра-М. 1998. - 733 c.

5. Научно-инновационные сети в России: опыт, проблемы, перспективы: Монография. - М.: ИНФРА-М, 2012. - 254 с.

6. Корчагина, Н. А. Кластерная политика - технология повышения эффективности управления компаниями [Текст] : монография / Н. А. Корчагина. - Астрахань : Издательский дом «Астраханский университет», 2009. - 117 с.

7. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура. http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/kastel/03.php

8. Портер Майкл Конкуренция: Пер. с англ. -- М.: Издательский дом "Вильямс", 2005. -- 608 с.

9. Bergman, Edward M., Feser Edward J. Industrial and Regional Clusters: Concepts and Comparative Applications. Web Book in Regional Science. Morganton, WV: Regional Research Institute, West Virginia University, 1999.

10. Lundvall, B. From Fordism to the globalising learning economy-implications for innovation policy. Paper presented at the International Seminar on Learning Economy: Innovation-Qualification-Employment, Renner Institut, Vienna, June 21, 1999.

11. Rosenfeld S. Industry Clusters: Business Choice, Policy Outcome, or Branding Strategy? / S. Rosenfeld // Journal of New Business Ideas and Trends. - 2005. - № 3 (2). - P. 4-13.

12. Клейнер Г. Б. Синтез стратегии кластера на основе системно-интеграционной теории / Г. Б. Клейнер, Р. М. Качалов, Н. Б. Нагрудная // Отраслевые рынки. - 2008. - № 5-6 (18).

13. Шовкалюк, В. С. Кластери та інноваційний розвиток України. Створення та функціонування інноваційних кластерів / В. С. Шовкалюк // Інформаційно-аналітичні матеріали Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.dknii.gov.ua/images/stories/Stvor_ta_funk_klasteriv.pdf

14. Andersson T., Schwaag-Serger S., Sцrvik J., Wise Hansson E. The Cluster Policies White Book / Andersson T., Schwaag-Serger S., Sцrvik J., Wise Hansson E. - IKED, 2004. - 266 p.

15. Cмородинская Н. Территориальные инновационные кластеры: мировые ориентиры и российские реалии / Н. Смородинская [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://regconf.hse.ru/uploads/ede481990d3d34e296401e66fdf53518aa7e6ce6.pdf

Размещено на Allbest.ru