Тенденції та перспективи інституційного регулювання фондових ринків в Україні в умовах становлення інформаційної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції та перспективи інституційного регулювання фондових ринків в Україні в умовах становлення інформаційної економіки

Відсутність у держави на сучасному етапі адекватної інвестиційної політики та стратегії розвитку передових технологій, що дозволять перейти до принципово нової інноваційно-орієнтованої бази виробництва, унеможливлює стабільне економічне зростання. Формування ефективного фондового ринкуможе змінити цю ситуацію. Сучасний стан фондового ринку України потребує негайної модернізації та застосування передових інформаційних технологій. Фондовий ринок є головним інструментом залучення інвестицій у реальний сектор.

Велика кількість досліджень, як зарубіжних так і вітчизняних, була присвячена аналізу мобілізації фінансових:Л.Зінгалес, В. Іноземцева, С. Каплан, Д. Норткотт, М. Портер, Дж. Стиглиць, З. Луцишин, О. Мозговий, В. Новицький, О. Сльозко, О. Сніжко, Ю. Пахомов, О. Плотніков, Краснова І.І.

Не зважаючи на велику кількість досліджень стосовно механізмів регулювання діяльності фондових ринків України в умовах становлення інформаційної економіки, все ж таки це питання залишається вивченим не досконально. Існує проблема створення функціонуючого фондового ринку як механізму залучення інвестицій, а не лиши як інструменту оцінки власності.

Метою статті є висвітлення можливостей створення ефективно функціонуючого фондового ринку. Обґрунтування роліфондового ринку України як інструменту акумулювання фінансових ресурсів в умовах інформатизації та глобалізації економіки.

Вплив тенденцій та перспектив інституційного регулювання фондових ринків в Україні не може здійснюватися поза загального контексту оптимізації ролі регулятивних інститутів, критичної оцінки наявного досвіду - як власного, так і зарубіжного. Адже в усьому світі відбувається створення принципово нових систем неринкового типу: створюються інституційні каркаси, в які вкладаються елементи ринкової системи, і які так чи інакше відтворюють планову економіку. Як відзначають експерти, це не повернення до радянського планування, застосування механізмів, які використовують США, Європейський Союз, Японія; такі системи вже відтворюються в Росії, їх не руйнував Китай[1].

Держава є інститутом, який покликаний забезпечувати довгостроковий добробут суспільства. Відповідно, забезпечення цього благополуччя і має бути сенсом існування держави, визначати його головну мету. Але, на жаль, як відзначає О. Кендюхов, «держава на сьогоднішній день не може дати суспільству відповідь на питання, якою буде економіка України через 25-30 років, наскільки якісним буде життя українців». Причому «інститут держави ні вчора, ні сьогодні не в змозі реалізовувати функцію цілепокладання в системі забезпечення довгострокового добробут українського суспільства» [2].

Можна погодитися із думкою щодо того, що державна політика розвитку фондового ринку має бути спрямована на постійне підвищення рівня капіталізації економіки, запровадження ефективної системи захисту прав інвесторів, забезпечення прозорих правил і процедури діяльності учасників фондового ринку, використання надійних та ліквідних інструментів ринку цінних паперів [3, c. 431]. Більше того, фондовий ринок може та повинен розглядатися як важливий важіль якісного удосконалення інвестиційного процесу в державі. Адже у початковий період існування української держави структура інвестицій була більшою мірою прив'язаною до застарілих технологічних укладів, що актуалізує на сьогодні питання оптимізації механізмів регулювання відкритого фондового ринку в державі.

В цьому контексті лежить і проблема оптимізації інвестування національної економіки у зв'язку з міжнародним кредитуванням, і передусім - співробітництвом з провідними міжнародними фінансовими організаціями. Йдеться саме про інвестиційну складову такого співробітництва, оскільки кредитування само по собі не вирішує жодної структурної проблеми, не сприяє, як показує практика, покращенню режиму функціонування реального сектору економіки. Тому варто приділити увагу саме «реальним» параметрам взаємодії з організаціями, що контролюють кредитно-інвестиційний потенціал.

За дев'ять місяців 2014 року в Україну надійшло 48522,6 мільйонів доларів США у вигляді прямих іноземних інвестицій. Основними інвесторами були Кіпр - 15119,6 млн. длр. США, Німеччина - 57696 млн.длр. США та Нідерланди -5209,2 млн. длр. США.

Водночас варто враховувати специфіку фондового ринку як інституту та феномену соціально-економічного життя. Так, від товарних ринків ринки фондові відрізняються підвищеною ризикованістю навіть ажіотажністю. Це пов'язано як із нестабільністю кон'юнктури саме ринків цінних паперів, так і з їх різнохарактерною суб'єктністю. Адже учасниками фондового ринку є як професіонали, так і широкі верстви населення, які особисто залучаються до ринкових операцій (відомо, що поширення акціонерної форми управління підприємствами інколи приводить до того, що більшість населення певної держави формально представляє «клас власників», що, однак, не змінює природи ринкового суспільства). Крім того, вплив на фондовий ринок з боку звичайних зловживань і махінацій, відсутність необхідного регулювання, заходів із запобігання цим та іншим негативним явищам ставлять країну та її населення під загрозу часткової або навіть повної втрати капіталів і заощаджень під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних обставин, до яких можна віднести постійну зміну економічної кон'юнктури, банкрутство підприємств, що емітували акції або облігації тощо.

Українська економіка, як відзначає В. Поліванов, «потребує значних інвестиційних ресурсів в тому числі і за рахунок надходження портфельних інвестицій», у зв'язку з чим «надзвичайно важливою проблемою є інтеграція вітчизняного фондового ринку у світовий», що «надасть Україні можливість отримати так необхідні їй інвестиції» [4, c. 38-41].

Відзначимо, що такі інвестиції з необхідністю пов'язані і з процесами міжнародного руху капіталів, а результативність національної участі у них значною мірою зумовлюється правильністю обраних геоекономічних пріоритетів.

Очевидними цілями стимулювання розвитку та забезпечення стабільності фондового ринку в Україні є підвищення рівня його капіталізації, підвищення, також, надійності самого механізму фондового ринку та ліквідності таких ринків. Реалізація цих головних та великої кількості технічних завдань потребує поліпшення системи державного інституційного впливу на фондовий ринок, вироблення послідовного впровадження комплексної, системної державної політики на ринку цінних паперів, вироблення стратегії розвитку самого фондового ринку у комплексі усіх провідних його закладів та суб'єктів. При цьому слід радикально підвищити рівень ринкової конкуренції як в цілому в економіці країни (що б оздоровило й фондовий ринок), так і якість конкурентних відносин та кооперації між безпосередніми інститутами ринку цінних паперів.

Можна сказати, що перші кроки к модернізації діяльності фондового ринку України були зроблені. У 2012 р. з прийняттям закону України «Про депозитарну систему України» відбулася реформація вітчизняної депозитарної системи, що дозволило централізувати депозитарний облік та розрахунки, а також дала змогу сформувати чіткі та прозорі механізми здійснення розрахунків поточних операцій за правочинами щодо цінних паперів. Така практика відповідає стандартам ЄС та сприяє створенню надійної і прозорої інфраструктури фондового ринку шляхом:

- Централізації депозитарного обліку через створення єдиного Центрального депозитарію;

- Створення ПАТ «Розрахунковий центр з обслуговування угод на фінансових ринках»;

- Удосконалення діяльності клірингових установ, а також виконання ними функцій центрального контрагенту [5].

Ключовою функцією капіталовкладень є забезпечення ефективних інновацій. Так, сьогодні вже стало реальністю формування конгломерату тісно взаємно пов'язаних інвестиційного й інноваційного ринків, що реально допомагає та навіть постає безальтернативною умовою ресурсно-фінансового забезпечення насущних видів інноваційної діяльності.

У зв'язку з фінансовими труднощами, які слід пов'язувати не стільки з проблемами так званих «перехідного періоду», скільки із невдалою структурною політикою, вітчизняні державний і місцеві бюджети абсолютно не в змозі забезпечити потрібні фінансово-інвестиційні кошти на довгострокові цілі інноваційно-технічного переозброєння виробництв, що діють, формування прогресивних відтворювальних систем. Тому за умов, коли існує потреба у проведенні цілеспрямованої національної інноваційної стратегії: стрижнем якої є фондовий ринок, основна тяжкість фінансування цієї діяльності лягає на самих безпосередніх власників капіталу і товаровиробників.

Інтегрований інвестиційно-інноваційний процес насправді є дуже складним, і він зачіпає не тільки сферу економіки та технології, але й соціальні, політичні і культурні відносини. При цьому, можна погодитися із думкою, що висловлюється в економічній літературі, про те, що оскільки інформація в мережі розповсюджується дуже швидко, для мережевої економіки характерна майже миттєва динаміка попиту і пропозиції, причому цінність ряду товарів виявляється не стільки в їх рідкості, скільки, навпаки, в їх масовості, а саме інформаційне суспільство, яке ще зовсім недавно сприймалося як футуристичне, у новому тисячолітті все виразніше стає об'єктивною реальністю [6, с. 40]. Відтак націленість на передові технологій та здатність їх ефективно продукувати та впроваджувати постає неодмінною умовою глобально-конкурентного розвитку, і ця теза є особливо разючою на фоні «стурбованості» України лише цілями виживання, коли приділяється надзвичайно мало уваги орієнтованим на високі технології виробничим інвестиціям та масштабним нововведенням, які виходять за вузькі межі її найближчих тактичних інтересів.

Для того, щоб докорінно змінити таку негативну ситуацію, слід створювати як для товаровиробників, так і власників капіталів сприятливі умови для розміщення фінансових ресурсів. Причому така «сприятливість» повинна не тільки базуватися на детальному вивченні міжнародної ринкової кон'юнктури, але й на знаходженні, мобілізації внутрішніх резервів з метою інноваційно-інвестиційного поступу, на залученні потенціалу вітчизняних, і значно меншою мірою - міжнародних кредитово-інвестиційних інститутів. Це дозволить не тільки розв'язати локальні завдання зниження собівартості продукції, що виробляється, але й опанувати нові ринкові ніші, реально розширити спектр експортного збуту товарів та послуг.

Саме за таких умов вітчизняний фінансово-інвестиційний сектор буде розвиватися, не як «мильна бульбашка», яка рано або пізно має лопнути, коли маніпулювання цифрами постає критерієм успішності, а як здоровий організм. Кредитна політика фінансових інститутів в Україні завжди відзначалася безвідповідальністю і тільки пришвидшувала високу інфляцію, призводила до негативного зовнішньоекономічного сальдо, неврегульованості структурних проблем, підкреслюючи відсутність справжніх реформ.

Зарубіжні ж інвестиції можуть представляти економічний інтерес для розвитку інноваційного процесу, причому інтерес достатньо великий, лише тоді, коли будуть створені умови для формування кваліфікованої робочої сили, розвитку інноваційних секторів відтворювальної моделі. Іноземні фінансові ресурси, кредити та інвестиції слід розглядати не як «початковий» фактор розвитку вітчизняного фондового ринку, а як органічний наслідок функціонування кредитів та інвестицій, роботи страхових організацій в цілях національного товаровиробника, навіть використання вітчизняних авуарів у закордонних банках.

Ще однією рисою сучасного фондового ринку в Україні є відсутність позитивних прикладів щодо використання підприємствами облігаційних позик, які могли б допомогти їм вирішувати проблеми поточного фінансування технологічної модернізації та навіть залучення додаткових обігових коштів.

Розвиток фондового ринку в Україні відбувається у відповідності до тих тенденцій, які проявляють себе у світі в цілому, водночас, із «накладанням» на ситуацію певних національних особливостей. Причому окремі періоди кризового розвитку України інколи позначаються позитивними макроекономічними показниками та незначною, але удаваною стабілізацією економіки. Ця «стабілізація» не постає результатом ефективних дій, спрямованих на оптимізацію становища українських підприємств, із впровадженням нової стратегії інформатизації соціально-економічної сфери, а з такими «новаціями», як «дисциплінізація» грошово-кредитного сектору, перехід на бартерні розрахунки, вимушеним пошуком нових ринків збуту своєї продукції та сприятливої світової кон'юнктури цін на експортні українські товари.

Можна виділити дві основні групи чинників, які впливають на фондовий ринок України.

Зовнішні чинники:

- Кон'юнктура фондових ринків економічно розвинених країн;

- Вплив динаміки процентних ставок у розвинених економіках;

- Кризові явища на суміжних ринках, що розвиваються (вплив політики інвестиційних фондів, орієнтованих на «еmergingmarkets»);

- Інвестиційні рейтинги.

Внутрішні чинники:

- Політичні чинники;

- Макроекономічні параметри;

- Лібералізація ринку банківських акцій;

- Перегляд підсумків приватизації;

- Конкуренто-спроможність фондового ринку порівняно з іншими сегментами українського фінансового ринку.

Ринок цінних паперів в Україні повинен розвиватися відповідно до кращої світової практики і в цілях його повноцінного включення у всі сфери інвестування і налагодження фінансових потоків залучення засобів населення для вирішення перспективних завдань соціально-економічного розвитку суспільства [7].

В Українї повинна бути єдина фондова біржа, оскільки саме така концентрація торгівлі сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості за рахунок потенціалу цього інституту, що збільшується, а також успішнішому просуванню цінних паперів емітентів України на міжнародні ринки капіталу. Зусилля державного органу з регулювання ринку цінних паперів мають бути зосереджені на виробленні шляхів інтеграції наявних організаторів торгівлі.

Необхідне також ухвалення комплексу заходів, що забезпечують розширення кола інституційних інвесторів в особі пенсійних та інвестиційних фондів, а також страхових компаній, що створюють середовище, яке підштовхує комерційні банки ставати учасниками ринку цінних паперів [8, с. 125].

Для досягнення вказаної мети урядові потрібно вжити додаткові заходи для рішення трьох ключових завдань:

- зниження рівня інвестиційних ризиків на ринку через забезпечення відповідного захисту законних прав та інтересів інвесторів;

- активне формування портфельного інвестора через розвиток колективних форм заощаджень і забезпечення належних принципів їх інвестування;

- проведення реформи в законодавстві і державному управлінні, направленої на створення реальних умов для регулювання фінансового ринка і його інститутів [9, с. 88-94].

Необхідно серйозно задуматися про стимулювання залучення іноземного капіталу і вільних засобів населення через цінні папери.

У цьому питанні слід забезпечити звільнення доходу по облігаціях від податку і відновлення пільг по звільненню від податків доходів від інвестицій в державні цінні папери. Така міра не здійснить істотного впливу на доходи державного бюджету, але дозволить зробити сферу ринку цінних паперів привабливою і збільшити притік інвестицій в реальний сектор економіки, що зрештою приведе до зростання бази оподаткування в цілому.

Цей процес можливий, якщо зменшиться невизначеність у довгостроковій державній політиці на внутрішніх фінансових ринках, в т.ч. по відношенні до приватних вкладників (щодо рівня процентних ставок з банківських депозитів).

Природно, обсяги мобілізації фінансового капіталу в міру становлення ринку зростатимуть за рахунок вітчизняних інвесторів, але ця група інвесторів, яка є найперспективнішою, є слабо прогнозованою і важко піддається адекватній оцінці.

Таким чином бачення інноваційних, високотехнологічно орієнтованих процесів оптимізації відтворювальних систем висуває абсолютно нові вимоги до державного регулювання, а також інноваційної політики макро - та мікрорівня. Причому в регулятивній практиці державі, яка націлена зокрема на оптимізацію роботи фондових ринків акцент переноситься з виправлення так звані «ринкового фіаско» на докорінну ліквідацію системних проблем ринкової економіки, як такої. І зокрема йдеться про вибіркову на науково обґрунтовану підтримку державами інститутами найбільш перспективних, інформаційно містких секторів відтворювальної діяльності, і зокрема венчурних проектів.

Отже, український фондовий ринок, з одного боку, складається з цінних паперів потужних компаній і має великі обсяги, а з іншого боку, оборот цінних паперів незначний і має малий вплив як на мобілізацію капіталу, так і на зростання капіталовкладень у країні в цілому. Фондовий ринок до сих пір не орієнтований на обслуговування реальних потреб української економіки, він є інвестиційно-орієнтованим, а його учасники використовують фондовий ринок швидше за все для оцінки власного капіталу.

Розвиток українського фондового ринку в середньостроковій перспективі безпосередньо пов'язаний як із загальним станом національної економіки і реалізацією економічних і адміністративних реформ, так і з еволюцією внутрішніх фінансових ринків і банківської системи.

Розвиток українських фінансових ринків і банківської системи покликаний сприяти фінансовій стабілізації, поступовому розвитку національної економіки та її захисту від несприятливих зовнішніх впливів. Прибутковість вкладень в акції українських компаній буде в значній мірі визначатися політичною стабільністю в Україні, фундаментальними економічними показниками, рівнем розвитку корпоративних стосунків, а також розвитком і реформуванням фінансової сфери.

Література

фондовий ринок кредитування інвестування

1. Новицкий В. Состояние Украины - это постоянный кризи [электр. ресурс] / В. Новицкий. - режим доступа: http://dozor.kharkov.ua/interview/1046771.print.

2. Кендюхов О. Куди пливе корабель під назвою «Національна економіка»? [Електр. ресурс]/ Олександр Кендюхов // Українська економіка. Погляд вченого-економіста / Всенародний фронт порятунку України. - 2010/03/17. - режим доступу: http://www.lalak.org.ua/node/2205.

3. Хрупов Є. Стратегія виходу українських компаній на міжнародний ринок капіталів у контексті глобалізаційних процесів / Є. Хрупов // Тенденції розвитку національних фінансових систем за умов глобалізації: Збірник матеріалів II Міжнародного науково-експертного симпозіуму - круглого столу УДУФМТ, 29 листопада 2007 року. - К.: УДУФМТ, 2007 - С. 431-441.

4. Поліванов В.Є. Шляхи інтеграції України в світовий фондовий ринок (геоекономічний аспект)./А. Поливанов // Тенденції розвитку національних фінансових систем за умов глобалізації: Збірник матеріалів II Міжнародного науково-експертного симпозіуму - круглого столу УДУФМТ, 29 листопада 2007 року - К.: УДУФМТ, 2007 - С. 38-41.

5. Офіційний сайт Національного банку України. [Електр. ресурс].-Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

6. Матюшок В.М. Сетевая экономика и глобализация экономической деятельности / В.М. Матюшок // Информационное общество. - 1999. - Вып. 6. - С. - 46-47.

7. Трифонова О.Д. Міжнародний досвід розвитку фондових ринків на сучасному етапі/ О.Д. Трифонова // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право). - 2009. - Вип.3. - С. 126 - 131.

8. Кузнєцова Н.С. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування / Н.С. Кузнєцова, І. Р. Назарчук. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 125

9. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник./ О.М. Мозговий - К.: КНЕУ, 2004. - 420 с.

10. Матеріали Державного комітету статистики України [Електр. ресурс].-Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

Размещено на Allbest.ru