Трансформація соціально-економічної моделі розвитку України: параметри, умови і перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 330.34.014-044.922(477)(045)

Трансформація соціально-економічної моделі розвитку України: параметри, умови і перспективи

Р.П. Козаченко,

аспірант кафедри міжнародних відносин, Національний авіаційний університет, м. Київ

В статті розглядається соціально-економічна модель розвитку України. Проводиться аналіз особливостей соціально-економічної моделі, її параметрів, умов і перспектив, а також аналізуються чинники та вектори трансформації соціально-економічної моделі України. Визначається місце інноваційної моделі як складової сучасної соціально-економічної моделі, аналізується роль технологій, інновацій та технологічна укладність в контексті трансформації соціально-економічної моделі розвитку України. Розглядається соціально-економічна модель розвитку як першооснова життєдіяльності суспільства, яка має забезпечувати його загальний добробут, соціальну справедливість й захищеність. Також аналізуєтьсясоціально-економічна модель розвитку як результат економічної активності держави, спрямованої на стабілізацію соціально-економічного розвитку суспільства. Аналіз проводиться беручи за основу наступні критерії: механізм розподілу ресурсів, форма власності, особливості системи планування, види стимулів, метод перерозподілу доходів і характер соціального захисту, а також політична та ідеологічна система.

Визначається ефективність управління соціально-економічними процесами та як результат ефективність самої соціально-економічної моделі.

Ключові слова: соціально-економічна модель, інноваційна модель, міжнародний трансфер технологій, індикативне планування, технологічний уклад, ПІІ (прямі іноземні інвестиції).

інновація соціальний економічний

In the article the socio-economic model of Ukraine is identified. The socio-economic characteristics of the model and its parameters, conditions and prospects are analyzed. The factors and vectors of transforming socio-economic model of Ukraine are reviewing. The role of innovative model as a part of modern social and economic model is defined, examines the role of technology and innovation and technological transformation in the context of socio-economic model of Ukraine.

The socio-economic model of development is determined as a fundamental principle of society, which should ensure its overall prosperity, social justice and security. We analyze the socio-economic development model as a result of the economic activity of the state, aimed at stabilizing the socio-economic development. The analysis is carried out taking as a basis the following criteria: a mechanism for resource allocation, ownership, characteristics of planning, types of stimuli, the method of income redistribution and the nature of social protection, political and ideological system.

The effectiveness of management of socio-economic processes is characterized as a result the efficiency of the socio-economic model.

Keywords: socio-economic model, the innovative model, international technology transfer, indicative planning, technological way, FDI (foreign direct investment).

Постановка проблеми. Соціально-економічну модель розвитку України важко назвати ефективною: рівень життя населення низький, зростання ВВП незначне, низька частка високотехнологічного експорту, використання застарілих виробничих технологій, висока частка тіньового сектору економіки тощо. Однак варто зазначити, що в модель соціально-економічного розвитку закладені вірні напрямки, інструменти, принципи та особливості розвитку, але вони не знаходять вірного використання та потребують певної зміни. Сучасна соціально-економічного модель розвитку України повинна сприяти подоланню технологічного відставання та визначення науково-технічного прогресу як основи подальшого розвитку економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Переважна частина світового наукового доробку у сфері дослідження соціально-економічних моделей належить М. Шнітцеру, И. Валлерстайну, В. Ойкену, К. Фріман, Д. Норт, А.Ослунд. Середу українських вчених варто виділити роботи В. Геєця, Б.Гаврилишина, О.Білоруса, А.Філіпенко. Продовжують працювати в цьому напрямку Г.Башнянин, Б.Кульчицький, О.Шубін, Л.Федулова, Л.Шаблиста. Однак, процес трансформації соціально-екномічної моделі постійно набуває нових характеристик та векторів розвитку які варті висвітлення.

Метою дослідження є визначення особливостей трансформування соціально-економічної моделі розвитку України, характеризуючи її умови, параметри та перспективи, а також оцінка та аналіз особливостей інституційного середовища, яке характерне для різних моделей соціально-економічного розвитку в розрізі його ефективності в сфері розбудови системи міжнародного трансферу технологій.

Виклад основного матеріалу. Україна з моменту набуття суверенності знаходиться у стані пошуку дієвої соціально-економічної моделі розвитку. Розпад СРСР - відображення неефективності запропонованої соціально-економічної моделі, її невідповідності тогочасним реаліям. Відповідно новоутворена держава потребувала визначення пріоритетів, власного шляху пошуку та нової моделі розвитку, яка б відповідала викликам зовнішнього середовища, сприяла б розбудові країни та задоволенню потреб населення. Однак, реальних кроків з побудови ефективної моделі за усі роки суверенності України зроблено так і не було.

Для визначення пріоритетів та принципів побудови, і, як наслідок, формування дієвої соціально-економічної моделі України необхідно детально дослідити вихідні параметри вже існуючої, фактично діючої моделі. Розпочати слід з аналізу наступних критеріїв: механізм розподілу ресурсів, форма власності, особливості системи планування, види стимулів, метод перерозподілу доходів і характер соціального захисту, а також політична та ідеологічна система.

Розпочати аналіз параметрів соціально-економічної моделі України необхідно з механізму розподілу ресурсів, так як безпосередньо від якості наявних ресурсів та їх вдалого розподілу залежить ефективність функціонування національної економіки країни.

На сьогодні система класифікації ресурсів є добре розробленою: існує велика кількість як вже традиційних, так і авторських методик та підходів відповідно до різноманітних економічних теорій та сучасних авторських концепцій. Для даного дослідження важливим є не те яку з запропонованих методик класифікації використовувати, а загальний підхід до розподілу ресурсів. Тобто за вихідні умови пропонується прийняти наступні факти та наукові твердження:

- наявність в Україні певної кількості ресурсів;

- скінченність більшості ресурсів (виняток складають енергія сонця, вітру тощо);

- постійне протиріччя між попитом на ресурси та фактичною можливістю його задоволення;

- необхідність ефективного розподілу наявних ресурсів для повноцінного розвитку національної економіки країни;

- право власності Українського народу на ресурси (закріплене ст. 13-14 Конституції України) [1];

- наявність економічної системи України у межах якої відбувається розподіл ресурсів;

- розподіл ресурсів - розміщення ресурсів з метою досягнення певної цілі, яка зазвичай має економічне забарвлення.

Враховуючи викладені вищі умови та їх аналіз відповідно до українських реалій та затверджених законодавством України положень, національна економіка країни функціонує на основі ринкового розподілу ресурсів. У 2006 року ринковий статус економіки України визнало Міністерство торгівлі США [2]. Таке рішення свідчить про визнання США того факту, що національна економіка України, зазнавши значних перетворень, функціонує на засадах, характерних для ринкової економіки, за яких саме ринок є механізмом розподілу ресурсів.

Але незважаючи на визнання провідної ролі ринку та враховуючи, що ринку досконалої конкуренції фактично не існує у сучасному світі, необхідно розуміти, що більшою мірою Україна відноситься до країн змішаних систем розподілу. Тобто за ринком закріплена провідна роль, але держава тою чи іншою мірою впливає на розподіл ресурсів, у тому числі частково шляхом встановлення цін. Сучасною проблемою ефективного розподілу ресурсів є фактична відсутність дієвого механізму реалізації права власності на них.

Питання щодо економічної системи України у межах якої відбувається розподіл ресурсів зумовлює необхідність розгляду наступного параметру соціально-економічної моделі розвитку України - форми власності. Але економічна система також знаходиться у тісній кореляції й з іншими параметрами моделі.

Україна відноситься до числа капіталістичних систем, так як в країні превалює приватна власність на засоби виробництва. Поряд з цим також дозволеною відповідно до ст. 167 та ст. 169 Цивільного кодексу України є державна та комунальна власність [3]. Але кількість підприємств, що перебувають у державній та колективній власності значно менша, ніж зареєстрованих підприємств державної форми власності. Так відповідно до Постанови Кабінету міністрів України «Про перелік підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики» число таких підприємств, установ та організацій складало 621 станом на 7 листопада 2011 року [4].

Але підприємства приватної форми власності значно переважають чисельно підприємства державної та комунальної форми власності

Наступним параметром фактично діючої соціально-економічної моделі розвитку України є система планування. Загалом країна має великий досвід планової економіки, яка була характерною для УРСР, і перейшла від директивного до більш гнучкого індикативного планування. За таких умов планування фактично перетворюється за загальну стратегію розвитку країни.

У найбільш типовому вигляді нині планування зберігається у вигляді бюджетного та соціального планування. Хоча такі види планування мають яскраво виражені риси прогнозування. Зокрема у монографії під ред. О.О. Шубіна [5] макроекономічне планування розвитку країни розглядається саме у контексті його прогнозування, у тому числі й прогнозування інноваційного розвитку. У науковому дослідженні Л.М. Шаблисти [6] також підкреслюється послаблення регулюючого та координуючого впливу держави на розвиток національної економіки України.

Л.М. Шаблиста у контексті дослідження ролі державного регулювання в Україні на сучасному етапі вперше запропонувала класифікацію інструментів державного регулювання, якапобудована за структурно-функціональними та системними ознаками, виходячи із змісту поняття «державне регулювання», взявши за основу його основні елементи: вироблення соціально-економічної політики, визначення та результативне застосування організаційних й економічних механізмів її реалізації, регламентація господарського життя, формування системи державних та недержавних організаційно-економічних структур. Відповідна класифікація передбачала поділ інструментів державного регулювання на стратегічні (контрольно-орієнтуючі і нормативно-режимні) та кон'юнктурні (нормативно-розподільчі, стимулюючі, організаційні й розпорядчі інструменти) [6, с. 5].

Запропонована Л.М. Шаблистою класифікацію інструментів державного регулювання економіки України та місце у ній індикативних планів є обґрунтованою та раціональною, відповідно до чого можна зробити висновок про відсутність інструменту жорсткого планування, характерного для адміністративно-командної економіки, та прихід на заміну директивним планам прогнозування та розробки загальних стратегій розвитку країни.

Іншими словами це свідчити про наявність в Україні індикативного планування. Так стратегії розвитку національної економіки України, її окремих галузей тощо, фактично є комплексом рекомендацій та планом дії та не мають обов'язкового характеру виконання, більшість зазначених показників використовуються для донесення ситуації та інформування суспільства щодо поточного стану економіки, пріоритетів та напрямків трансформації. На підтвердження відсутності директивного підходу до планування в Україні є те, що жодного разу за всю історію незалежної України, навіть, на папері не було досягнуто показників, закладених у стратегії розвитку України.

Наступний параметр соціально-економічної моделі розвитку України, який розглянуто у межах даного дослідження, - види стимулів. Зокрема даний параметр уже було розглянуто у контексті класифікації інструментів державного регулювання економіки, запропонованої Л.М. Шаблистою. Так до видів стимулів, що використовуються у межах державного забезпечення функціонування та розвитку національної економіки України можна навести пільги, а саме податкові, амортизаційні та кредитні, дотації з бюджету, державні гарантії, можливість участі у програмах державних закупівель та замовлень.

Про методи перерозподілу доходів та характер соціального захисту в Україні можна говорити тільки після дослідження методів формування національного доходу країни. Так у ст. 2 Конституції України зазначено, що Україна є унітарною державою [1], саме тому за рахунок стягнення податків та зборів формуються державний та місцевий бюджети. Таким чином, перерозподіл доходів здійснюється за допомогою системи доходи-витрати, тобто дохідну частину бюджетів різних рівнів складають податки та збори, які потім перерозподіляються та спрямовуються на статті, визначені урядом та затверджені Верховною Радою України як такі, що потребують фінансування.

Сучасна система соціального захисту в Україні знаходиться у процесі трансформації, але у кінцевому результаті буде побудована на основі використання адресної соціальної підтримки слабозахищених верств населення з боку держави.

Політична система України є нестабільною та такою, що час від часу втрачає керованість. Так політичні кризи протягом багатьох років супроводжують мирне життя населення, а критерій «політична нестабільність та можливість здійснення державного перевороту» відлякують потенційних інвесторів не один рік. Згідно Конституції України держава є парламентсько-президентською демократичною республікою.

Ідеологічна система України характеризується відсутністю панівної ідеології та превалюванням плюралізму ідей та поглядів. Основній масі населення притаманна витримка та толерантність.

Узагальнити характеристики параметрів сучасної соціально-економічної моделі розвитку України можна схематично (див. Рис. 1).

Рис. 1. Сучасна соціально-економічна модель розвитку України

Джерело: розроблено автором

Важливою складовою соціально-економічної моделі розвитку України є її інноваційна модель. Так структурною диспропорцією економіки України є застарілість технологічного укладу виробництва та економіки у цілому. Загалом технологічний уклад являє собою конгломерат сполучених виробництв, об'єднаних у стійку цілісність, що самовідтворюється за допомогою технологічних ланцюгів, яка охоплює замкнутий відтворювальний цикл - від видобутку природних ресурсів та професійної підготовки кадрів до невиробничого споживання. На сьогоднішній день у розвинених країнах переважають технології 5-го укладу і формуються технології 6-го укладу. У промисловості України переважають технології 3-го та 4-го укладу (див. Рис. 2).

Рис. 2. Динаміка технічної багатоукладності економіки України [7, с. 7]

Загалом 58% виробленої в Україні продукції припадає на найнижчий, 3-й технологічний уклад (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38% - на 4-й. У сфері фінансування науково-технічних розробок близько 70% коштів припадає на 4-й ТУ, а 23% - на 5-й ТУ. Інноваційні витрати розподіляються наступним чином: 60% - 4-й ТУ і 30% - 3-й ТУ, 8,6 % - 5-й ТУ. Середньострокові інвестиції направляються переважно у 3-й ТУ, що становить 75 % від їх загального обсягу, і значно менше, тобто 20% та 4,5% - у 4-й і 5-й ТУ відповідно. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переозброєння та модернізація) 83% припадає на 3-й ТУ і лише 10% - на 4-й ТУ [7, с. 9].

Так на думку українських експертів до 75% наукового потенціалу України використовується тільки для підтримання вже досягнутого науково-технічного рівня економіки, а не його розвитку [8, с. 6]. За таких умов варто відзначити необхідність використання міжнародного трансферу технологій як інструменту підвищення рівня модернізації та ефективності національної економіки.

Враховуючи стан нині існуючої соціально-економічної моделі розвитку України та необхідність її удосконалення за рахунок включення сучасних технологій варто здійснити перехід від сучасної неоліберальної моделі, яка формувалася протягом багатьох років, до більш державнокерованої моделі. Так ситуацію, що склалася навесні 2014 року можна розглядати як точку біфуркації українського суспільства. В умовах затвердження вектора на остаточну європейську інтеграцію та готовності суспільства до змін є необхідність, а головне і можливість для зміни усієї соціально-економічної системи.

В умовах загострення політичних відносин з найбільшим партнером України - Російською Федерацією, єдиним варіантом виходу України на новий виток розвитку є активізація інноваційної діяльності та модернізація економіки шляхом негайного переходу до використання нових сучасних технологій, що може бути здійснено через інструмент трансферу технологій. На підтримку даної тези доцільно розглянути економічні відносини України з Російською Федерацією та України з Європейським Союзом. Російська Федерація є основним споживачем українських товарів та послуг у світі, але традиційно співробітництво розглядають у контексті економічної співпраці на теренах СНД. Відносини між Україною та Росією є складними, однак, динамічними. Так, частка Росії в українському експорті серед країн СНД у 2005-2012 рр. змінювалася у діапазоні 69%-78% [9].

Конкурентоспроможність української продукції на ринку Російської Федерації, у першу чергу, визначається близькістю технологічного рівня країн, а також низкою конкурентних переваг, основними з яких є наявність тісних виробничо-коопераційних зв'язків, висококваліфіковані кадри, наявність сировинних ресурсів, науково-дослідні розробки та здатність до інновацій, подібність національних економік країн. Саме такий тісний взаємозв'язок із містким ринком Російської Федерації зумовив наздоганяльну модель соціально-економічного розвитку, оскільки фактично Україна не мала необхідності для дійсного розвитку технологій.

Торговельні відносини між Україною та Європейським Союзом є динамічними. Однак, партнерство - нерівнозначне. Так ЄС другий за обсягом зовнішньоторговельного обороту партнер України, тоді як частка України у сукупному імпорті товарів та послуг ЄС у 2012 році становила 0,8%, а у експорті - 1,4% [10]. У цілому, сальдо зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС у 2012 році було від'ємним, що продовжило динаміку попередніх років. Динаміка сукупного експорту України до країн ЄС змінювалася з року в рік Такі тенденції відповідали періодам загальносвітового пожвавлення та скорочення ділової активності, тобто торговельні відносини між сторонами розгорталися у рамках загальносвітових економічних тенденцій. У 2012 році обсяг українського експорту до країн ЄС склав 20,92 млрд. дол. США [9].

Враховуючи незначну частку України в імпорті ЄС, можна зробити висновок, що українська продукція є неконкурентоспроможною на ринках товарів та послуг країн-членів ЄС чи її конкурентоспроможність можна оцінити як низьку. Така ситуація обумовлена недостатнім рівнем її технологічності та інноваційності, високою енегромісткістю та матеріалоємністю виробництва, що визначає високу собівартість продукції при її низькій доданій вартості. Отже, зміна структури торгівлі України з ЄС можлива тільки шляхом підвищення рівня технологічності продукції, що швидко можливо здійснити виключно шляхом трансферу сучасних технологій.

Однією з форм міжнародного трансферу технологій є ПІІ, якщо їх здійснення супроводжується надходженням технологій в країну. За даними Державної служби статистики України сукупний обсяг ПІІ з країн ЄС в Україну зростав у 2004-2012 рр. і за результатами 2012 року склав 42,94 млрд. дол. США [9]. Однак, незважаючи на те, що в національну економіку України найбільше ПІІ надійшло з країн-членів ЄС, тобто можна сказати, що країна конкурентоспроможна в питаннях залучення європейських інвестицій, є кілька зауважень. Так за даними ЮНКТАД експорт ПІІ ЄС у 2012 році склав 323,131 млрд. дол. США [11], тоді як до України надійшло тільки 3,57 млрд. дол. США, тобто частка європейських інвестицій, що припадає на Україну є надзвичайно малою, тобто бізнес-середовище країни недостатньо привабливе для європейських інвесторів. Основними причинами непривабливості є: невідповідність законодавчої бази України законодавчій базі ЄС, недостатньо розвинуте законодавство у сфері інвестиційної діяльності, корупція, бюрократія та політична нестабільність.

Висновки. Таким чином, трансформацію соціально-економічної моделі розвитку України необхідно здійснювати шляхом усунення причин, що роблять національну економіку України непривабливою для європейських інвесторів, які можуть стати потенційними джерелами для здійснення трансферу технологій на міжнародному рівні, а також на основі загального інноваційно-технологічного рівня країни.

Доцільно визначити наступні вектори формування дієвої соціально-економічної моделі розвитку України:

1. Вироблення дієвих механізмів реалізації моделі соціально-економічного розвитку України та взаємодії між усіма її елементами.

2. Внесення коректив у модель шляхом імплементації принципу децентралізації влади.

3. Визнання інноваційного розвитку як двигуна національної економіки країни.

Вироблення механізмів реалізації моделі соціально-економічного розвитку та взаємодії між усіма елементами системи лежить у площині більше політичної волі представників органів державної влади різних рівнів, а не є дослідницькою проблемою. Так більшість механізмів або вже є задекларованими, але не діють, або є відомими із загальносвітової практики, але не імплементовані Україною. Наявність елементів корупції та відсутності ефективної державної політики розвитку окремих регіонів зумовлює необхідність децентралізації влади. Зокрема закріплення принципу виборності представників до органів місцевої влади, збільшення кола питань, що входять до місцевої компетенції, зростання самостійності регіонів у питаннях податкової та соціальної політики, залучення інвестицій, формування власної політики регіонального розвитку, у тому числі підвищення інноваційної активності у регіонах, тощо.

Але два вищезазначених вектори формування сучасної соціально-економічної моделі розвитку України мають більш локальний характер у порівнянні із інноваційним розвитком країни, який повинен стати основним пріоритетом України.

Отже, трансформація сучасної соціально-економічної моделі розвитку України та побудова на її основі нової більш дієвої моделі можлива у випадку підвищення ролі технологій та інновацій у розвитку національної економіки країни. Це можливо здійснити тільки у випадку подолання залежності системи фінансування науки від державного бюджету країни, тобто фактична відсутність повноцінних НДДКР, здійснюваних за рахунок приватного капіталу та безпосередньо кадрами підприємств; припинення поступового скорочення обсягів інвестування у розвиток науки.

Література

1. Конституція України: за станом на 02 березня 2014 р. / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

2. Україні надано статус країни з ринковою економікою [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=29340565.

3. Цивільний кодекс України: за станом на 23 березня 2014 р. / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page4.

4. Про перелік підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики: за станом на 07 листопада 2011 р. / Кабінет Міністрів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/453-98-%D0%BF.

5. Прогнозування та макроекономічне планування в системі державного управління національною економікою: теорія і практика: монографія / під ред. О.О. Шубіна. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2010. - 148с

6. Державне регулювання структурних зрушень в економіці України: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.02.03 / Л.М. Шаблиста ; НАН України. Ін-т екон. прогнозування. - К., 2003. - 32 с.

7. Чирва О.В. Необхідність зміни структури промислового комплексу України за технологічними укладами // Вісник Хмельницького національного університету. - 2011. - №2. - Т.1. - С. 7-10.

8. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів (проект) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article;jsessionid=526491E20C659BE3929D50228D66B8B2?art_id=47920&cat_id=46017

9. EU Bilateral Trade and Trade with the World [Eлeктронний рecурc]. - Рeжим доcтупу: http://trade.ec.europa.eu/doclib/docs/2006/september/tradoc_ 113459.pdf.

10. Офіційний сайт Державної служби статистики України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

11. Офіційний сайт ЮНКТАД. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://unctad.org.

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (2014), " The Ukrainian Constitution ", available at: http://zakon4.rada.gov.ua/lavs/shov/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (Accessed 29 May 2014).

2. The official site of Ukrainian Government (2006). “Ukraine was granted the status of a market economy”, available at: http://vvv.kmu.gov.ua/tsontrol/publish/artitsle?art_id=29340565 (Accessed 29 May 2014).

3. The Verkhovna Rada of Ukraine (2014) , The Civil Code of Ukraine, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/lavs/shov/435-15/page4 (Accessed 27 May 2014).

4. Cabinet of Ministers of Ukraine (2011), “The list of companies, institutions and organizations belonging to the Ministry of Industrial Policy on November 7, 2011”, available at:http://zakon2.rada.gov.ua/lavs/shov/453-98-%D0%BF (Accessed 27 May 2014).

5. Shubin, O.O. (2010), Prohnozuvannia ta makroekonomichne planuvannia v systemi derzhavnoho upravlinnia natsional'noiu ekonomikoiu: teoriia i praktyka [Prediction and macroeconomic planning in the system of state management of national economy: theory and practice], DonNUET, Donetsk, Ukraine.

6. Shablysta, L.M (2003) “Government regulation of structural changes in the economy of Ukraine” Ph.D. Thesis, Organization, management, planning and regulation of the economy, Institute for Economic Forecasting, Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, Ukraine.

7. Chyrva, O.V. (2011) “The necessity of changing the structure of the industrial complex of Ukraine on the technological way” ,Visnyk Khmel'nyts'koho natsional'noho universytetu, vol №2, pp. 7-10.

8. The official website of The Committee on Science and Education “The strategy of innovative development of Ukraine for 2010-2020 in terms of globalization challenges (draft)”, available at: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article;jsessionid=526491E20C659BE3929D50228D66B8B2?art_id=47920&cat_id=46017 (Accessed 16 May 2014).

9. The official website of the European Commission “EU Bilateral Trade and Trade with the World”, available at: http://trade.ets.europa.eu/dotslib/dotss/2006/ september/tradots_ 113459.pdf. (Accessed 24 May 2014).

10. The official website of the State Statistics Service of Ukraine (2014), available at: http://vvv.ukrstat.gov.ua (Accessed 21 May 2014).

11. Baranovs'kyj, O. “Difficult path to EU market”, available at: http://vvv.razumkov.org.ua/ukr/artitsle.php?nevs_id=323 (Accessed 4 Aug 2013).

12. The official website of United Nations Conference on Trade and Development, available at: http://untstad.org (Accessed 05 May 2014).

Размещено на Allbest.ru