Значення екологічних інновацій у формуванні конкурентної політики підприємств регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Значення екологічних інновацій у формуванні конкурентної політики підприємств регіону

Здійснено оцінку ролі екологічних інновацій у конкурентній політиці підприємств як індикатору регіональної конкурентоспроможності та визначено ознаки екоінноваційних підприємств як суб'єктів господарювання, охарактеризовано положення формування конкурентної політики екоінноваторів в умовах функціонування державних програм підтримки розвитку регіонів, запропоновано систему оцінки екоінноваційності підприємства як конкурентної переваги регіону на основі показників екоінноваційності Європейського співтовариства.

Постановка проблеми. В умовах господарювання на засадах сталого та зрівноваженого розвитку конкурентна політика підприємства стає рушійною силою економічного зростання регіону.

Сталий та зрівноважений розвиток економічної системи визначає інноваційну та маркетингову конкурентні переваги найбільш вагомими, оскільки вони формують передумови одночасного вирішення екологічних і економічних проблем регіонального розвитку, відтак конкурентна політика суб'єктів господарювання повинна екологічні інновації реалізувати як конкурентну перевагу.

Методичні підходи до оцінки впливу екологічних інновацій, як конкурентної переваги вітчизняних підприємств на розвиток регіону, визнано напрямком досліджень формування регіональної конкурентоспроможності з огляду на численні нормативно-законодавчі документи державного, галузевого та регіонального значення прийнятих і розроблених за ініціативою Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України та міжнародної спільноти, зокрема таких як Програма конкурентоспроможності і інновацій Європейської комісії (CIP) на 2007 - 2013 р., рапорт „Measuring Eco - Innovations”, який обумовлює результати досліджень в рамках Шостої рамкової програми досліджень (MEI Project 26), Рапорт „Eco - Innovation Observatory” («Екоінноваційне табло») [16].

Виявлені тенденції показників ефективності екоінноваційної діяльності країн - членів ЄС в контексті сталого розвитку та аналітична оцінка впливу екофакторів на конкурентні позиції країн-учасників євроринку знайшли відображення у численних працях іноземних та вітчизняних науковців, оскільки розвиток теоретико-методологічних засад комерціалізації екологічних інновацій на етапі соціально-економіко-екологічного розвитку регіонів став актуальним питанням сучасності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Міжнародний досвід оцінки ролі екологічних інновацій для підприємств як основи формування конкурентної переваги регіону, представлений в роботах таких іноземних авторів як M.M. Andersen, C. Fussler, T. James, D. Pujari, Arimura T.H., Hibiki A. i Johnstone N. [15].

Польські дослідники A. Szpor, A. Њniegocki в рамках проекту «Екоінновації-шанс для Польщі» на основі міжнародного досвіду та науково-практичних розробок таких науковців як R. Kemp, L. Soete, M.T. Gladwin, R.B. Freeman, оцінювали стан, перешкоди розвитку та можливості використання екоінновацій як інструменту «озелення» ринку. В розвиток методики формування та реалізації конкурентної переваги суб'єктів господарювання на основі екоінноваційного підходу внесли такі дослідники Woџniak L., Strojny J., Wojnicka E., зокрема організаційний механізм формування конкурентоспроможності регіону у взаємозв'язку з екоінноваційністю економіки регіону запропоновані в роботах K. Araszkiewicz [17].

Проблеми реалізації конкурентної політики суб'єктів господарювання та виявлення конкурентоспроможності регіонів у системі формування регіональної інноваційної системи, досліджували вітчизняні науковці Безугла В.О., Василенко В.Н., Герасимчук З.В., Дубницкий В.І., процедури формування конкурентної політики підприємств, які в основу стратегій господарської діяльності заклали інноваційну концепцію, розглядали такі дослідники як Вергал К.Ю., Ілляшенко С.М., Ковтун О.І., Рогоза М.Є. Питання застосування екологічних інновацій як ефективного методу управління економікою підприємства у системі екологічного маркетингу вивчали такі вчені як Бєлякова О.В., Карпіщенко Т.О., Махнуша С.М. та Косолап Н.Є., Ілляшенко С.М., Фостолович В.А., роль інноваційної діяльності як конкурентної переваги досліджували науковці Кубіній Н. Ю., Ціцак Л. М., Рега І. І.

Результати досліджень проблем конкурентоспроможності підприємства як складової результативності регіональної стратегії розвитку, здійснені науковцями Мікловдою В.П., Брітченко І.Г., Кубіній Н.Ю., Колодинським C.Б., Ціцаком Л.М., виявили інноваційну та маркетингову конкурентну переваги як найбільш вагому, і трактують конкурентну перевагу регіону як процес впровадження сучасних моделей інноваційного розвитку, а саме інтеграцію інтелектуальної, управлінської, політичної технологій [12].

Аналогічні питання піднімає у своїх роботах Жиляєва Н.М. розглянувши організаційно-економічний механізм управління конкурентоспроможністю регіонів і виділивши інструменти впливу на процеси підвищення регіональної конкурентоспроможності, доводить, що суттєвим недоліком діючих інструментів регіональної політики є відсутність чіткого розмежування видів інструментів, та пропонує спрямувати регулювання регіонального розвитку на посилення конкурентних відносин [6]. Фостолович В.А. та Білик О.С. впровадження екологічних інновацій на підприємствах визначають як ефективний метод управління ними, що сприятиме формуванню «зеленої» економіки, як перспективний та ефективний метод їх оздоровлення та забезпечення їх конкурентоспроможності [2,14].

Теоретико-методологічні та методичні засади розвитку маркетингу екологічних інновацій викладено колективом науковців під керівництвом Ілляшенко С.М., зокрема охарактеризовано його функції, які створюють передумови переходу до розвитку в конкурентному середовищі [9]. Так, Кашуба Я.М. обґрунтовує механізм конкурентної політики підприємництва, що базується на сполученні інституційних важелів управління та внутрішніх процесів самоорганізації [7], Богацька Н.М., Шмерхльов Р.О. визначали особливості формування конкурентної політики вітчизняних підприємств в умовах ризику та невизначеності [3].

Однак, незважаючи на наявність значної кількості наукових праць, присвячених питанням екоінноваційного розвитку підприємств для забезпечення конкурентоспроможності регіону, слід зазначити недостатнє висвітлення питань формування та реалізації конкурентної політики екологоінноваційних підприємств, яка би узгоджувала можливості та потреби як екоінноватора так і регіону, що і зумовлює актуальність та необхідність даного дослідження.

Постановка цілей. Мета дослідження полягає у розкритті та обґрунтуванні положень формування та реалізації конкурентної політики еколого-інноваційних підприємств в регіоні, що базується на екоінноваційності підприємства як індикатора конкурентоспроможності регіону. В процесі дослідження заплановано вирішити такі завдання: оцінити роль екологічних інновацій у конкурентній політиці підприємств як індикатору регіональної конкурентоспроможності та визначити ознаки екоінноваційних підприємств як суб'єктів господарювання; охарактеризувати положення формування конкурентної політики екоінноваторів в умовах функціонування державних програм підтримки розвитку регіонів; розробити систему оцінки екоінноваційності підприємства як конкурентної переваги регіону на основі індикаторів екоінноваційності Європейського співтовариства та запропонувати шляхи формування інформаційної бази оцінки екоінноваційності регіону.

Виклад основного матеріалу. Зміцнення економіки регіону, побудова його конкурентної переваги на основі інновацій та знань, здатність до співпраці державних та приватних структур регіону, визнано напрямками сучасної політики розвитку ділового партнера України - Європейського Союзу, представлені в новій стратегії розвитку економіки «Еuropa 2020», змушують вітчизняного виробника адаптуватися до «зеленої економіки» [16].

Впровадження сучасних природоохоронних технологій стає нагальною потребою для виробників як засіб виживання на ринку, оскільки дозволяє втримати конкурентні позиції на вимогу сучасності, зокрема, на рівні регіонів як учасники транскордонного співробітництва.

Одним з інструментів, які сприяють впровадженню європейських стандартів у економіку регіонального природокористування, визнано екологічні інновації, як індикатор сталого і зрівноваженого розвитку в умовах конкуренції.

Екоінноваційна концепція пов'язана з вирішенням проблеми зростання загрози господарської діяльності стану та відновленню природного середовища та ролі інновацій для сталого розвитку економіки, що підтверджують міжнародні програмні документи та статистичні звіти (див. OECD 2012, EIО 2011, КE 2011), у яких екологічні інновації трактують як інновації, що підвищують ефективність використання природних ресурсів з економічної точки зору, зниження негативного впливу діяльності людини на навколишнє середовище або підвищення стійкості екологічної системи до навантаження A. Szpor, A. Њniegocki].

Отже, в більшості розвинених країн світу конкурентна перевага досягається за рахунок знань, вмінь та інноваційних рішень, відтоді акцент на інновації в конкурентній боротьбі визнається детермінантою розвитку регіональної конкурентоспроможності, що доводять результати даних Звіту про конкурентоспроможність регіонів України за 2012 рік [4].

Сприяння державних інституцій впровадженню екоінновацій дозволяє формувати конкурентну перевагу регіону на основі зрівноваженого та сталого розвитку в наслідок таких гіпотез:екологічні інновації можуть бути важливим чинником зростання конкурентної переваги регіону, а між ефектами екологічних інновацій, які сприяють зменшенню тиску підприємницької діяльності на середовище і конкурентоспроможністю регіону існує істотна статистична залежність; підприємства, які впроваджують екологічні інновації, при сприятливому інституційному середовищі, долучаються до побудови конкурентоспроможності регіону; особлива роль у цих процесах припадає на сектор промислових державних підприємств та житлово-комунальні послуги, про що доводить дослідження K. Araszkiewicz [15].

Отже, теоретичні підходи дозволяють трактувати формування конкурентної політики суб'єктами господарювання у розрізі екологічних потреб та екологічних товарів, робіт та послуг на регіональних ринках екологічних інновацій, як спосіб трансформації парадигми традиційної економіки у напрямку зрівноваженого та сталого розвитку враховуючи конкурентні умови та потенційні сили середовища і інтереси суспільства.

Екологічні інновації таким чином відіграють істотну роль в «озелененні» регіональної інноваційної системи, екологізуючи ринок, господарські процеси і економіку загалом, забезпечуючи систему природоохоронної діяльності новаціями. Так, в дослідженнях С.М. Ілляшенко екологічних потреб та товарів систематизовано основні напрямки формування і розвитку ринку екологічних товарів в Україні за такими сферами: технології виробництва продуктів харчування; розробка нових та вдосконалення існуючих технологій для хімічної промисловості, інформатизація виробництва та збуту, використання нетрадиційних джерел енергії, переробка відходів [8].

Тенденції виробництва екологічних товарів, виробів та послуг характеризують інтенсивність екологізації інновацій лише вибірково і опосередковано, оскільки в Україні лише двічі з 2011р. проводилося обстеження інноваційної діяльності за період 2008-2010рр. відповідно до програми CIS (перше - у 2009р. за період 2006-2008рр.), і показники екологічно орієнтованої інноваційної діяльності у вітчизняних статистичних звітах ще не встановлені. Поштовхом до формування інформаційної бази оцінки стану та динаміки екологічних інновацій в Україні можуть стати аналітичні дані Звіту про конкурентоспроможність України та її регіонів за 2012 рік, що дозволить виявити тенденції ринку екологічних товарів та послуг як ознаки конкурентної переваги національної економіки.

Так, у 2011р. інноваційною діяльністю займалися 1679 вітчизняних промислових підприємств, або 16,2% загальної кількості (у 2010р. - 1462 підприємства, або 13,8%), серед яких переважали підприємства із виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (34,9% підприємств виду діяльності), машинобудування (24,5%), а також хімічної та нафтохімічної промисловості (24,0%) у Запорізькій, Івано-Франківській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областей, місті Києві та Севастополі [11].

Відповідно до аналітичної інформації проекту оцінки конкурентоспроможності України та її регіонів, який здійснюється Фондом «Ефективне управління» у партнерстві із Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ), в п'ятірку лідерів за рівнем конкурентоспроможності входять наступні регіони (області) України: Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Київська області та м. Київ, найнижчі показники регіональної конкурентоспроможності представили такі регіони, як Херсонська, Кіровоградська, Житомирська, Чернігівська та Тернопільська області [4].

Співставлення конкурентоспроможності регіонів та регіональної інноваційної активності підприємств доводить, що регіональна інноваційна політика залишається на стадії розвитку ігноруючи потенціал інновацій як конкурентну превагу регіону, що пояснюється тим фактом, що у 2012 році ВЕФ уперше оцінив Україну як країну з економікою, орієнтованою на ефективність, якій не притаманні ознаки факторів розвитку та інноваційного потенціалу (рівень розвитку бізнесу та інновації) характерні інноваційно-орієнтованим економікам, а екологічна складова інновацій практично залишається завуальованою.

Всесвітній економічний форум, як незалежна міжнародна організація, яка залучає керівників ділових, політичних, наукових та інших сфер суспільства з метою формування глобальних, регіональних та галузевих програм, надалі планує корегувати значення Глобального Індексу конкурентоспроможності залежно від успішності країни за складовою «стійкість навколишнього середовища» трьома категоріями показників: політика щодо навколишнього середовища, використання поновлюваних ресурсів, погіршення якості навколишнього середовища [16]. З огляду на вищезазначене, екологізацію інновацій необхідно розглянути як фактор регіонального розвитку, потенціал конкурентоспроможності регіону і стратегічний напрямок формування конкурентної політики підприємства.

Зазначимо, що екологічні інновації згідно класифікації „Eco- Innovation Observatory” - це інновації потоків сировини, продуктів та процесів, організаційні, маркетингові та суспільні, які несуть в собі потенціал поліпшення природокористування чи зменшення антропо-техногенного навантаження на нього, або за визначенням Рамкової програми щодо конкурентності та інновацій європейської комісії (CIP) на 2007 - 2013 рр., екоінновації - кожна форма інновації мета якої значний та очевидний поступ у напрямку зрівноваженого розвитку, за рахунок редукції (послаблення) впливу господарської діяльності на середовище або ефективніше використання природної сировини та енергії.

Таким чином, у світовій практиці екоінноваційність пов'язана з впровадженням системи екологічного менеджменту, екологічного маркетингу, екотехнологій, що дозволяє забезпечити взаємодію між економічним розвитком і захистом навколишнього середовища на рівні підприємства, при цьому екоінноватори здебільшого добровільно демонструють активність впровадження екоінновацій в господарську діяльність, яка мотивується раціональними стратегічними цілями в процесі пошуку нереалізованого екологічного попиту, що виникає у міру зростання якості життя для більшої кількості споживачів при меншому навантаженні на навколишнє середовище.

Результатами теоретичного дослідження виявлено, що конкурентну політику екоінноваційних підприємств як систему принципів, фундаментальних правил та законів конкуренції, що формуються відповідно до характеру конкурентного середовища та внутрішнього потенціалу підприємства, доцільно формувати у системі регіональної конкурентоспроможності як конкурентну перевагу (рис.1).

Рис. 1. Формування конкурентної політики екоінноваційного підприємства як конкурентної переваги регіону (отримано в процесі дослідження)

Численні дослідження взаємозв'язку конкуренції та інноваційної активності доводять їх взаємозалежність. Так, в умовах недосконалої конкуренції (монопольна) інноваційна активність знижується, оскільки потреба в завоюванні прихильності споживача не виникатиме, і навпаки, якщо ринок функціонує за моделлю досконалої конкуренції, то інноваційна активність зростатиме, оскільки конкурентна боротьби спонукатиме підприємства до стабілізації конкурентної позиції.

Отже конкуренція стимулює інноваційну активність, в тому числі екологічну, при цьому державна інноваційна політика повинна регулювати конкуренцію на ринку.

Ринок екологічних інновацій головним чином насичує сектор наукових досліджень і розробок (R&D), як елемент інноваційної інфраструктури регіону, що відповідно стимулюється, наприклад, шляхом дофінансування або держзамовленнями, та регулюється екологічними нормами та податками. З'ясовано, що для дифузії екоінноваціі на регіональному ринку необхідна підтримка регіонального інституційного середовища та відповідна інформація, маркетинг екоінновацій і ринковий попит, що пов'язано з процесом узгодження інтересів виробника, споживача і суспільства в процесі формування і реалізації регіональної конкурентної політики.

Екологічні інновації виступаючи новим економічним поняттям що формується і розвивається, отримали в економічній науці і в міжнародній практиці інтерпретацію своїх властивостей: знижують емісію забруднення, сприяють зростанню продуктивності природних ресурсів, в тому числі енергетичних; носять цільовий характер (свідоме рішення про впровадження); здійснюють позитивний ефект на середовище, незалежно від мети нововведення; здійснюють суспільний ефект; корисні для середовища у порівнянні з альтернативними інвестиційними рішеннями; прибуткові для підприємця; вигідні для консумента; системно змінюють життєвий цикл продукту або послуги.

На підставі аналітичних оцінок чинників, які сприяють розвитку екоінноваційності підприємств або ускладнюють (детермінують), їх поділяють на групи: чинники попиту, пропозиції та зовнішні чинники, пов'язані з інституційним середовищем, які відображають політику інноваційнго розвитку регіону. Оцінка вказаних чинників становить зміст базового положення формування конкурентної політики підприємства-екоінноватора.

Наступним етап пов'язаний з визначенням детермінанти розвитку як сукупності чинників, що формують конкурентні переваги підприємства-екоінноватора чи створюють для цього необхідні передумови. Це зумовлюється вимогами законодавства або інтересами громадськості у випадку, якщо підприємство - «забруднювач» примусово вимушене впроваджувати екоінновації як засоби захисту довкілля від небезпечних забруднювачів довкілля, зокрема: оксид карбону або чадний газ, двооксид сульфату, шкідливі вуглеводні, оксиди нітрогену, аерозолі, поверхнево активні речовини і синтетичні поверхнево активні речовини, пестициди, важкі метали, нафтопродукти, поліхлорфеніли; полібромні біфеніли; поліциклічні ароматичні вуглеводні.

Крім того, підприємство вимушено впроваджувати екоінновації як джерела антропогенного забруднення навколишнього середовища, якими визнано промислове та транспортне підприємство, підприємства комунального та сільського господарства. Тобто, якщо державне підприємство - забруднювач впроваджує екоінновації з'являється можливість їх впровадження в процесі реалізації Державних науково-технічних та інноваційних програм за допомогою інструментів регіональної інноваційної політики: регіональні інноваційні програми; погодження щодо регіонального розвитку; домовленості між Державним агентством України з інвестицій та управління національними проектами в Україні і місцевими органами влади, які координують Держінформнауки, Держекоінвестагентство України та Держінформнауки України. Стратегічним орієнтиром цих програм визначено затверджені Комітетом з економічних реформ пріоритети «Національних проектів» (нова енергія, якість життя, інфраструктура; олімпійська надія - 2022; агроперспектива) носять екоінноваційний характер і становлять інтерес як для підприємств так і регіонів, де вони функціонують, оскільки фінансуються державою.

Зокрема, одним із основних завдань Держінформнауки з реалізації державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є формування та виконання державних цільових науково-технічних програм та державного замовлення на розроблення новітніх технологій за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, які у 2012 профінансовано на 28,4938 млн. грн. (49,6913 млн. грн. разом з Програмою проведення досліджень в Антарктиці), загальний обсяг фінансування робіт за державним замовленням у 2012 році складав 35728,5 тис. грн., а саме виконувалося 50 науково-технічних робіт, спрямованих на розробку новітніх технологій за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки з розподілом за напрямами: інформаційні та комунікаційні технології; енергетика та енергоефективність; раціональне природокористування; науки про життя, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань; нові речовини і матеріали [11].

Реалізацію державної політики у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання вимог рамкової конвенції ООН про його зміну та Кіотського протоколу до неї забезпечує Державне агентство екологічних інвестицій України (Держекоінвестагентство України). З цією метою ним схвалені та знаходяться в реалізації (станом на 27.06.2013) згідно Проекту цільових екологічних (зелених) інвестицій, проекти з капітального ремонту (теплосанація об'єктів соціальної сфери) - 529 проектів, за іншими категоріями (крім теплосанацій) - 7 проектів, всього - 536 проектів, вартість проектів склала 3 813 474 924,2 грн., де 66 проектів станом на серпень 2013 року завершено.

Вищенаведена інформація засвідчує практичну реалізацію державної політики щодо виконання Плану першочергових заходів щодо інтеграції України до Європейського Союзу на 2013 рік, затвердженого розпорядженням КМУ від 13.02.2013 № 73-р станом на 16.08.2013 рік та завершення, здійснення та виконання Україною міжнародних правових норм Меморандуму разом з експертами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) для проведення Дослідження територіального розвитку в Україні.

Науково-виробниче підприємство - екоінноватор може долучитися до Державних програм, тим самим врахувати особливості та складності функціонування підприємств в сучасних умовах господарювання як одне з положень його конкурентної політики.

Вибір сучасних інструментів та шляхів досягнення конкурентних переваг екоінноватором пов'язаний з оцінкою його екоінноваційності як елементу інноваційної системи регіону на основі міжнародної статистики ОЕСР, ЄС та Екоінноваційного табло членів ЄС-27 (2010 рік), яке містить індекс інноваційності як ситему 13 показників у 5-ти галузях: екоінноваційні витрати, екоінноваційні доходи, екоінноваційні результати, природоохоронна ефективність екоінноваційна та соціально-економічна ефективність екоінновацій. Це дозволить підприємству зарекомендувати себе як активно екоінноваційне, спроможне вирішувати питання екологічної безпеки регіону, тим самим забезпечити економічне благополуччя в регіоні, з розрахунку на сприяння еколого-інноваційній діяльності як пріоритетній сфері діяльності що формує конкурентну перевагу регіону.

Міжнародні статистичні джерела містять результати оцінки екоінноваційності країн при відсутності регіональнаї оцінки, що зумовлює потребу запропонувати систему показників екоінноваційності регіону для вітчизняної науки та практики за міжнародними стандартами, а відтоді оцінювати екоінноваційність підприємства як складової інноваційності регіону для отримання порівняльних оцінок на Європросторі.

Функцію координації дій по розробці методичного забезпечення інформаційної бази індикаторів екоінноваційності регіону доцільно покласти на Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України (Держінформнауки України) у співпраці з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державним агентством екологічних інвестицій України ( Держекоінвестагентство України), які безпосередньо формують і втілюють політику сталого розвитку на засадах інноваційної концепції. Загалом, формальні процедури сприяння екоінноваційному розвитку підприємств в процесі реалізації конкурентних стратегій регіонального розвитку виконуються, і перебувають під контролем законодавчої та виконавчої влади задіяних структур.

Вагомим фактором активізації підприємств - екоінноваторів слід зазначити створення та розвиток Української інтегрованої системи трансферу технологій (веб-сайт http://untt.com.ua/), на сторінках якого розміщено 74 технологічні пропозиції та підписано 13 «Договорів про приєднання до Інтегрованої системи трансферу технологій». Як учасник, екоінноваційне підприємство може долучитися до системи трансферу технологій об'єднаних у мережу на рівні робочих контактів, єдиної методології, стандартів та робочої електронної платформи. Це дозволяє отримати та надавати послуги з пошуку партнерів для технологічної кооперації не тільки у своєму регіоні, а й в інших регіонах України та здійснювати обмін інформацією з учасниками інших мереж трансферу технологій, у т.ч. зарубіжних, зокрема EEN.

Узагальнюючи вищенаведене, можна стверджувати, що реалізація конкурентної політики екоінноваційним підприємством здійснюється як власна у стратегії регіонального розвитку, тобто цесукупність послідовних кроків поведінки, що дозволяють йому позиціонувати себе на регіональному ринку, а зміни в стратегії можуть розглядатися як реакція на зміни зовнішніх умов, тобто потреб ринку. Вищевказане доводить, що приєднання суб'єкта господарювання, який відповідає критеріям екоінноватора за індикаторами екоінноваційності до Інтегрованої системи трансферу технологій, дозволить формувати інформаційну базу оцінки екоінноваційності регіону, а відтоді сконцентрувати усі зусилля зацікавлених учасників процесу реалізації конкурентної регіональної політики.

конкурентний регіон політика

Висновки

1.Еколого-інноваційну діяльність підприємств визнано інструментом забезпечення економічного зростання та екологічного добробуту держави та її регіонів та потенційною силою конкурентоспроможності. Впровадження екологічних інновацій у формі мало- та безвідходних технологій із високим рівнем економічності та екологічної безпеки, сприяє формуванню екологічно зорієнтованого напрямку розвитку економіки, що надає можливість Україні бути сприйнятою на ринку Європейського співтовариства як партнер і конкурент.

2.Конкурентна політика екоінноваційного підприємства забезпечує його конкурентоспроможність, яка характеризує можливість задоволення конкретної потреби порівняно з аналогічними підприємствами за рахунок поєднання особливих якостей, які відрізняють її від суперників, і з причини більш високої продуктивності, яка забезпечує їй перевагу у витратах за рахунок екоінноваційності. Оскільки впровадження екоінновацій вимагає координації зусиль як підприємства так і усіх контрагентів його ринкового середовища, необхідно залучити до цього процесу регіональні чинники впливу на конкурентну перевагу регіону - екоінноваційність, як умову розвитку факторно-орієнтованої економіки у напрямку до орієнтованої на інновації.

3.Вітчизняна практика не володіє інформаційною базою яка б визначала активність екоінноваторів, а відтоді і регіону, тому в дослідженні запропоновано адаптувати індикатори екоінноваційності країн ЄС до існуючих даних Держстату України, як необхідний крок у напрямку координації зусиль державних, галузевих та регіональних структур виконавчої влади на шляху до реалізації національних проектів стосовно їх екоінноваційного наповнення в ринковому середовищі

Перспективи подальших досліджень. Оскільки інституції та технологічна готовність Звітом про конкурентоспроможність України за 2012 рік визнано стримуючими факторами на шляху переходу України до економіки «орієнтованої на інновації», впровадження інформаційної бази екоінноваційності України за методикою Еco-innovation observatory, як складова інформаційно-комунікативних технологій в уряді, дозволить оцінювати результативність діяльності державних інституцій країни в екоінноваційній сфері, що і становить напрямки подальших досліджень.

конкурентний регіон політика

Література

1.Бєлякова О. В. Екологічні інновації - шлях розвитку ринку екологічно чистих товарів // Маркетинг і менеджмент інновацій, 2011, № 4, Т. ІІ . Електронний ресурс. [Режим доступу]:http://mmi.fem.sumdu.edu.ua.

2. Білик О.С. Напрями підвищення конкурентоспроможності еколого-економічного розвитку регіону . //Економічний форум. 3/2011. Електронний ресурс. [Режим доступу]:http://archive.nbuv.gov.ua.

3. Богацька Н.М., Шмерхльов Р.О. Формування конкурентної політики вітчизняних підприємств в сучасних умовах господарювання. Електронний ресурс. [Режим доступу]:http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=22573 .

4. «Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2012. Назустріч економічному зростанню та процвітанню» Фонд «Ефективне управління», Україна. Копірайт © 2012 Фонд «Ефективне управління». - 208 с.

5. Короговний О.А. Особливості формування конкурентної політики підприємства. Електронний ресурс. [Режим доступу]: http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/12188.

6. Жиляєва Н.М. Механізм підвищення конкурентоспроможності регіону в умовах глобалізації.//Сталий розвиток економіки. 2011.-№1(4). - с.124-127.

Размещено на Allbest.ru