Система технічного регулювання як складова інноваційного розвитку економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система технічного регулювання як складова інноваційного розвитку економіки України

У статті розглянуті питання розвитку системи технічного регулювання України та важливішої з її складових - системи стандартизації з позиції забезпечення ними інноваційного розвитку економіки країни та зниження технічних бар'єрів при виході на світові ринки в зонах високих технологій. Визначено категорію «система технічного регулювання», показана необхідність прийняття Закону України «Про технічне регулювання» та розмежування, згідно вимог ЄС, функцій формування та реалізації політики у сфері технічного регулювання між різними центральними органами виконавчої влади. Піднято питання про координацію роботи державних органів виконавчої влади у двох напрямах: технічне регулювання та сприяння інноваційній діяльності. Розглянуто визначення інновації та вказано, що якість змін, які відбуваються при впровадженні інновацій, повинна слугувати головним критерієм віднесення явища до інноваційного. Показано, що Україні потрібно направити зусилля на створення національної системи технічного регулювання, що буде більш гнучною, дозволить активно впроваджувати інноваційні технології та брати активну участь у міжнародній та регіональній стандартизації у сферах високих технологій.

Розвиток системи технічного регулювання є базовою вимогою інтеграції країни у світовий економічний простір та підвищення конкурентоспроможності її економіки. Ефективна робота системи технічного регулювання є вкрай важливою для динамічного інноваційного розвитку економіки країни - відставання любого з її секторів може стати нездоланим бар'єром при виході на світові ринки, особливо, у зонах високих технологій. Вивчення питань системи технічного регулювання як складової інноваційного розвитку країни є найактуальнішою темою. Рівень розвитку системи технічного регулювання - це якісний показник готовності економіки країни до впровадження інновацій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найбільш комплексно система технічного регулювання розглядається у підручниках, посібниках, методичних вказівках [1;2;3;4;5;6]. Автори докладно викладають наукові, нормативні, технічні і організаційні основи з стандартизації, метрологічного забезпечення, управління якістю, сертифікації та акредитації. Але, з нашої точки зору, розглядаючи складові технічного регулювання вони не дають розуміння її як цілосної системи, спрямованої на досягнення кінцевого результату.

В українській науковій літературі широко висвітлюються відомості про міжнародне співробітництво України в галузі метрології, стандартизації, сертифікації [3, с.363-390; 4, с. 302 - 318]. Велика увага приділяється проблемам гармонізації вітчизняних стандартів з міжнародними та регіональними [7, с.60-67; 8, с.11-17].

Більшість авторів розглядають суто технічні аспекти технічного регулювання та зосереджені на питаннях науково - технічних принципів та методів стандартизації [4, с. 302 - 318; 2].

Другий аспект нашого дослідження - проблеми інноваційного розвитку - досить широко обговорювана в науковій літературі тема, що розглядається в багатьох напрямках. Інноваційні перспективи розвитку економіки України в цілому розглядають у своїх працях В.М. Геєць, В.П.Семиноженко [9], С.С. Арутюнян [10, с.253-257], В.А. Гросул [11, с.76-82], Н.В.Данік [12, с.36-39], І.В. Терон, В.В. Онікієнко, Л.М.Ємельяненко, М.Г.Дмитренко. Можливості адаптації європейського досвіду інноваційного розвитку до реалій української економіки вивчають Є.С.Єгоров, І.А.Жукович, Ю.О.Рижкова. Питаннями управління інноваційним розвитком займаються С.М.Ілляшенко, О.А.Біловодська. Стимулам та перешкодам інноваційної діяльності присвячені роботи І.Л.Петрової, Т.І.Шпильової, Н.П.Сисоліної. Широке висвітлення обох проблем, тім не менш, не торкається найбільш болючої, на наш погляд, проблеми - відставання системи технічного регулювання України від провідних країн світу. Це унеможливлює впровадження інноваційних технологій, консервує відставання економіки країни у стратегічних напрямках розвитку та є нездоланим бар'єром для виходу української продукції на регіональні та світові ринки.

Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз системи технічного регулювання як складової інноваційного розвитку економіки України. Система технічного регулювання має декілька складових та являє собою досить складну систему. Ми зосередим зусилля, перш за все, на стандартизації як складової системи технічного регулювання. Систему стандартизації треба розглядати з точки зору підвищення інновативності та скорочення відставання української економіки у сфері високих технологій від лідерів світового ринку. У контексті досягнення мети нами були поставлені наступні завдання:

- визначити категорію «система технічного регулювання»;

- розглянути нагальні завдання, що стоять перед системою стандартизації України в зонах високих технологій;

- проаналізувати роботу технічних комітетів України з точки зору забезпечення ними можливостей впровадження інновацій.

Виклад основного матеріалу. Термін «технічне регулювання», крім законодавчих та нормативних документів, все частіше зустрічається як у спеціальній літературі, так і в засобах масової інформації. Цей термін широко вживається в документах міжнародних організацій зі стандартизації (ISO, IEC), Світової організації торгівлі, регіональних організацій зі стандартизації (CEN,CENELEC, МДР). Але, для наукового використання, більше значення має термін «система технічного регулювання», який не визначений у документах перелічених організацій. Розглядаючи основи державної політики в області технічного регулювання українські автори не дають визначення системи технічного регулювання [1;2;3;4;5;6].

В українському законодавстві також не дається визначення терміну «система технічного регулювання». Визначення категорії «технічне регулювання» надано у ст 1 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»: «…технічне регулювання - правове регулювання відносин у сфері встановлення, застосування та виконання обов'язкових вимог до продукції або пов'язаних з нею процесів, систем і послуг, персоналу та органів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінки відповідності та/або ринкового нагляду» [13]. Навіть у законі не вдалось уникнути протирічь у трактуванні категорії - стаття 2, що визначає сферу дії закону, виносить за рамки технічного регулювання один з головних її елементів - стандартизацію: «Цей Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації, технічного регулювання, у тому числі оцінки відповідності …» [13]. У проектах законів України «Про стандартизацію» [14], «Про метрологію та метрологічну діяльність» [16] - на момент написання статті ці проекти законів з 13.06.2014 року були на підписанні у президента, законах України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», термін «технічне регулювання» не використовується взагалі і ці сфери не розглядаються як елементи єдиної державної системи технічного регулювання. Закону «Про технічне регулювання» Україна не має взагалі.

Прикладом для наслідування законодавства у сфері технічного регулювання, на наш погляд, є Республіка Казахстан. Республіка має закон «Про технічне регулювання», в якому є (ст.1, п.13) чітке визначення системи технічного регулювання [15].

Важливим для України є положення про принципи технічного регулювання - єдність та цілісність державної системи технічного регулювання [15]. Цей базовий принцип, на наш погляд, слід відобразити в українському законодавстві. У статтю 4 проекту закону «Про стандартизацію» необхідно додати положення про те, що система стандартизації є елементом системи технічного регулювання України. Пункт 1 статті 4 «Метрологічна система України» необхідно сформулювати наступним чином: Метрологічна система України як складова системи технічного регулювання…[16]. Статтю 2 «Сфера дії закону» Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» треба сформулювати наступним чином: «Цей Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері технічного регулювання, у тому числі системі стандартизації, підтвердження відповідності…» [13]. Статтю 2 Закону України «Про підтвердження відповідності» слід викласти наступним чином: «Цей Закон регулює відносини у секторі технічного регулювання, що відповідає за підтвердження відповідності …».

Якщо систему технічного регулювання розглядати як систему, то в ній необхідно виділяти суб'єкти та об'єкти. В українському законодавстві існує плутанина та повтори - це стосується як об'єктів так і суб'єктів системи. Щоб цього уникнути необхідно, на наш погляд, прийняти Закон України «Про технічне регулювання», в якому визначитися, перш за все, з суб'єктами системи технічного регулювання. Треба назвати центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ), що формує політику у сфері технічного регулювання (секторах: стандартизація, метрологія, підтвердження відповідності), центральний орган виконавчої влади, що реалізує політику у сфері технічного регулювання, юридичні та фізичні особи, що є суб'єктами системи технічного регулювання.

Розглянемо більш детально існуючу ситуацію в Україні. У проектах законів «Про стандартизацію» [14] та «Про метрологію та метрологічну діяльність» [16] говориться про центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ), що формує політику та ЦОВВ, що реалізує політику у визначених законами сферах. Департамент технічного регулювання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України виконує функції ЦОВВ, який формує і, одночасно, реалізує державну політику у сферах стандартизації, метрології та підтвердження відповідності [18]. Це протирічить, перш за все, вимогам ЄС та світовій практиці та призвело, фактично, до паралізації роботи сфери технічного регулювання України.

Якщо розглянути проблеми впливу системи технічного регулювання на інноваційний розвиток економіки України, то перш за все, повстає питання про координацію роботи державних органів виконавчої влади у двох напрямках: технічне регулювання та сприяння інноваційній діяльності - між Департаментом інвестиційно-інноваційної політики та розвитку державно-приватного партнерства Мінекономрозвитку та Департаментом технічного регулювання того ж міністерства [18]. Департаменту технічного регулювання необхідно розробити проект програми «Усунення технічних бар'єрів у торгівлі та підтримка міжнародної конкурентоспроможності української продукції у зонах високих технологій через гармонізацію міжнародних та регіональних стандартів», а Департаменту інвестиційно-інноваційної політики - забезпечити управління проектом як стратегічно важливим. Важливість цього напряму добре розуміють європейські фахівці, які анонсували проведення у жовтні 2014 року у Брюселі міжнародної конференції «Стандарти - ваш інноваційний міст» [19] у рамках реалізації програми «Горизонт 2020».

Незадовільна робота Департаменту технічного регулювання призвела до того, що із 169 технічних комітетів України, за даними Відділу науково-методичного забезпечення діяльності в міжнародній та європейській стандартизації ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (станом на 01.01.2014 року), тільки 61 технічний комітет (ТК) співпрацював з технічними комітетами Міжнародної організації стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (IEC) чи отримував інформацію з європейських організацій по стандартизації ( CEN, CENELEC); 39 технічних комітетів, взагалі, не відповіли на запроси про співпрацю з міжнародними та регіональними організаціями із стандартизації, а один із них - ТК 119 «Технічна кераміка» - самоліквідувався.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» інновації визначаються як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [20]. У «Господарському кодексі України» інноваційною діяльністю у сфері господарювання називається діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя [21]. Тобто, наголос робиться, перш за все, на необхідність інвестування при реалізації інноваційних програм. Тривалий строк їх окупності - це спірне питання, яке, на наш погляд, не може виступати у якості критерію. У ст.327 «Господарського кодексу України» при описанні видів інноваційної діяльності сформульовано, що інновації спрямовані на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій [21]. Саме якість змін, що відбуваються при впровадженні інновацій, повинна слугувати, на наш погляд, головним критерієм віднесення явища до інноваційного.

Система технічного регулювання повинна вдосконалюватись, перш за все, у пріоритетних напрямках інноваційної діяльності. Вони визначені у п.2 ст.327 «Господарського кодексу України» [21]; у ст.4 Закону України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні» на 2011-2021 роки визначено сім стратегічних пріоритетних напрямів [22]. Слід зазначити, що ні в одному з вище названих законодавчих актів до переліку стратегічних пріоритетних напрямів не віднесено удосконалення системи технічного регулювання, що забезпечує впровадження в національну економіку світових досягнень у сфері високих технологій. Фахівцям всіх рівнів слід розуміти, що шлях до впровадження у виробництво, без якого не може бути мови про проникнення на світові ринки, лежить через гармонізацію українських стандартів з міжнародними, європейськими, міждержавними стандартами у сферах високих технологій. Це повинно стати в Україні пріоритетним інноваційним проектом.

Проблему суттєвого відставання української стандартизації від світових тенденцій розвитку інновацій можна продемонструвати на декількох прикладах.

Українські фахівці добре розуміють, що вихід на світові ринки не можливий без упаковки, що відповідає вимогам міжнародних стандартів, але з відповідним підкомітетом - ISO/IEC JTC 1/SC31 «Методи автоматичної ідентифікації і збору даних», що займається штрих-кодами, не співпрацює ні один український технічний комітет.З підкомітетом ISO/IEC JTC 1/SC 22«Мови програмування, їхнє операційне середовище та інтерфейси системного програмного забезпечення» не дуже активно співпрацює (в якості активного члена або спостерігача) український ТК 20 «Інформаційні технології». Відсутність у складі технічного комітету колективних членів - провідних фірм - розробників та постачальників на український ринок програмних продуктів та обладнання, на наш погляд, консервує відставання у сфері інноваційних технологій. На захист роботи за цим напрямком слід сказати про досить активну співпрацю з двома підкомітетами ISO/IEC JTC 1 «Інформаційні технології» українського ТК105 «Банківські та фінансові системи і технології».

За даними Відділу науково-методичного забезпечення діяльності в міжнародній та європейській стандартизації ДП «УкрНДНЦ» на початок 2014 року з ISO/IEC JTC1/SC 38 «Розподілені платформи прикладних програм і послуги» не один з підкомітетів українського ТК 20 «Інформаційні технології» не співпрацював - це «заганяє» українську економіку у прірву відставання з такого важливого напрямку впровадження інноваційних технологій як «хмарні обчислення».

Для забезпечення безпеки: забезпечення конфіденційності, цілісності і доступності інформації та програмних систем українському ТК 20 / ПК 27 «Методи та засоби безпеки в інформаційних технологіях» треба прийняти участь у роботі ISO/IEC JTC 1/SC 27 «Методи забезпечення захисту IT». Технічним комітетам та підкомітетам необхідно, на наш погляд, розробити національну програму стандартизації з інформаційних технологій та пропонувати на розгляд Державному агентству з питань науки, інновацій та інформатизації України, Департаменту інвестиційно-інноваційної політики та розвитку державно-приватного партнерства та Департаменту технічного регулювання для включення у стратегічні пріоритетні напрямки інноваційної діяльності.

Україні потрібно започаткувати технічний комітет - «дзеркальний» технічному комітету CEN/TC 389 «Управління в галузі інноваційної діяльності».

економічний технічний співробітництво

Висновки

Розглянувши проблеми вдосконалення системи технічного регулювання як складової інноваційного розвитку економіки України ми дійшли наступних висновків.

Україні треба прийняти Закон «Про технічне регулювання», який буде охоплювати стандартизацію, метрологічну діяльність, підтвердження відповідності. В законі потрібно визначити суб'єкти та об'єкти системи технічного регулювання та розділити, згідно з вимогами міжнародного та європейського законодавства функції формування та реалізації державної політики у кожній сфері технічного регулювання.

Ні в одному законодавчому акті України до переліку стратегічних пріоритетних напрямків інноваційного розвитку країни не віднесено удосконалення системи технічного регулювання та стандартизації як її складової в напрямку забезпечення впровадження в національну економіку світових досягнень у сфері високих технологій.

Україні потрібно направити зусилля на створення національної системи технічного регулювання, що буде більш гнучкою, дозволить українській економіці активно впроваджувати інноваційні технології та брати активну участь у міжнародній та регіональній стандартизації у сферах високих технологій.

Гармонізація міжнародних та регіональних стандартів у сфері високих технологій повинна стати в Україні пріоритетним інноваційним проектом.

Література

економічний технічний співробітництво

1. Основи взаємозамінності, стандартизації, сертифікації, акредитації та технічні вимірювання: Підручник / М.С. Когут, Н.М. Лебідь, О.В. Білоус, І.Є. Кравець. - Львів: Світ, 2010. - 528 с.

2. Мельничук С.Д., Боровиков О.Я., Баль-Прилипко Л.В. Основи системи державного технічного регулювання: Навчальний посібник / С.Д. Мельничук, О.Я. Боровиков, Л.В. Баль-Прилипко. - К.: НУБІП, 2012. - 283 с.

3. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підручник / Р.В. Бичківський, П.Г. Столярчук, П.Р. Гамула. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2002. - 560 с.

4. Сергеев А.Г., Латышев М.В., Терегеря В.В. Метрология, стандартизация, сертификация: Учебное пособие. - М.: Логос, 2003. - 536 с.: ил.

5. Цюцюра С.В., Цюцюра В.Д. Метрологія, основи вимірювань, стандартизація та сертифікація: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2005. - 242 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

6. Дивнич М.П. Стандартизація, сертифікація та управління якістю: метод. рек. до практ. занять / М.П. Дивнич. -- Нац. авіац. ун-т. -- К., 2007. -- 64 с.

Размещено на Allbest.ru