1.1 Сутність і складові, принципи функціонування пенсійного забезпечення

Одним із найважливіших завдань нормального функціонування будь-якого суспільства є турбота про людей літнього віку. Сукупність різних форм забезпечення людей у старості або в разі втрати працездатності за рахунок коштів держави називається соціальним забезпеченням.

Найважливішою його складовою є пенсійне забезпечення. Згідно з Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим законом (ст.1). [3]

Загальновизнано, що забезпечення в старості є одним з основних обов'язків держави. Останнє повинно зумовити створення системи пенсійного забезпечення, що охоплює всіх громадян. Йдеться про те, що метою такої системи є не тільки система благодійності, спрямована на запобігання бідності в старості, а й також державні і приватні системи, за якими пенсії надають відповідно до сформованого рівня життя громадян.

Люди часто недооцінюють свої майбутні потреби. У результаті такого недооцінювання, яке дуже важко скоригувати на пізніх стадіях, виникає небезпека, що вони можуть зробити в період свого трудового життя недостатні запаси для задоволення своїх потреб після припинення трудової діяльності.

Обов'язок держави щодо забезпечення літніх громадян полягає в тому, щоб змусити людей визначати такі потреби, а також створити умови, аби люди докладали власні зусилля для забезпечення в старості і не залежали від державної благодійності.[6]

Організація фінансування пенсійних витрат для різних верств населення має важливе значення в структурі державних фінансів. Система пенсійного обслуговування є складною і має різні форми фінансування. Крім державних установ у наданні послуг з мобілізації фінансових ресурсів і організації виплати пенсій беруть участь і недержавні юридичні особи.

Практика розвитку пенсійного забезпечення виявила також доцільність використання обов'язкового і добровільного формування пенсійних фондів. В умовах недостатності фінансових ресурсів держава має забезпечити виплату громадянам мінімальних доходів із виходом на пенсію.

Пенсійним забезпеченням являється матеріальне забезпечення, яке надається з Пенсійного фонду України та Державного бюджету відповідно до встановлених державою правил особам пенсійного віку і непрацездатним громадянам, а також тим, які втратили годувальника з огляду на визнану суспільством об'єктивно існуючу необхідність надавати таким громадянам утримання за рахунок коштів, асигнованих на ці цілі державою. [13, c.180]

Це поняття є достатньо повним, так як визначає суб'єктів та об'єктів пенсійного забезпечення. Пенсійне забезпечення є основною складовою державної системи соціального захисту населення і безумовно, відображає характерні ознаки цієї вищої системи, яка представляє собою систему взаємопов'язаних грошових фондів, органів та установ, суб'єктів забезпечення, видів забезпечення та правових актів .

На основі наведених визначень до основних характерних ознак пенсійного забезпечення належать:

· регулярні грошові платежі;

· кошти на виплату пенсій виділяються із спеціально створених для цього фондів;

· розмір пенсії визначається індивідуально для кожного громадянина;

· пенсії призначаються з настанням пенсійного віку, досягненням трудового стажу або з непрацездатністю громадянина чи втратою годувальника.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів (Рис.1.1.). Трирівнева пенсійна система дозволяє розподілити між трьома її складовими ризики пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволяє зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застраховує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них. [16, c. 132]

Рис. 1.1. Система пенсійного забезпечення України

Перші два рівні належать до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками одночасно різних рівнів пенсійної системи.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Солідарна пенсійна система передбачає забезпечення мінімальної та гарантованої пенсії, яка надається державою. Її метою є гарантування кожному громадянину отримувати мінімальний дохід після виходу на пенсію. Така система належить до соціального захисту. Кошти для фінансування пенсійних виплат мобілізуються до Пенсійного фонду України шляхом обов'язкових відрахувань від заробітної плати громадян. [15, c.312]

Пенсія нараховується тільки за ті роки, коли працівник фактично сплачував пенсійні внески. Розрахунок величини пенсії проводиться не за трудовим, а за страховим стажем, тобто за період, коли громадянин виплачував обов'язкові платежі до Пенсійного фонду. У випадках, коли з тих чи інших причин пенсійні виплати громадянину не досягають прожиткового мінімуму, передбачається здійснення адресних виплат малозабезпеченим громадянам за рахунок коштів Державного бюджету.

Проте солідарна система забезпечує лише мінімальні виплати пенсіонерам. Як правило, вони досягають не більше 30-35% від середнього доходу працівника, що він одержував до виходу на пенсію.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. [27, c.97]

Для формування обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення створюється Накопичувальний пенсійний фонд. Це - цільовий позабюджетний фонд, що акумулює страхові внески застрахованих осіб, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, з метою інвестування та одержання доходів на користь застрахованих осіб. Адміністративне управління Накопичувальним пенсійним фондом здійснює виконавча дирекція ПФУ, управління активами цього фонду проводять компанії з управління активами. Така компанія визначається Радою Накопичувального фонду за результатами тендеру. [34, c.38]

Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є:

- страхові внески застрахованих осіб;

- інвестиційні доходи;

- суми від фінансових санкцій.

За рахунок коштів Накопичувального фонду забезпечуються такі виплати:

- довічна пенсія з установленим періодом, що підлягає виплаті протягом життя пенсіонера, але не менше 10 років з дня її призначення;

- довічна обумовлена пенсія, що виплачується протягом життя пенсіонера;

- довічна пенсія подружжя, яку виплачують протягом життя пенсіонера, а після його смерті - дружині;

- одноразова виплата, що надається у разі виїзду застрахованої особи за кордон, смерті до досягнення пенсійного віку та ін.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Третій рівень пенсійної системи, що формується в Україні може утворюватись роботодавцями, профспілками, об'єднаннями громадян та іншими суб'єктами. Найпоширенішими в іноземних країнах є пенсійні фонди, створені роботодавцями. Світовий досвід свідчить, що приватні пенсійні компанії нерідко виконують функції пенсійних фондів краще, ніж державні установи. [36, c.6] Конкуренція між фондами, як правило, призводить до забезпечення ефективної пенсійної системи. З метою стимулювання розвитку недержавних пенсійних фондів передбачається прийняти пільговий податковий режим для проведення інвестування і розміщення пенсійних накопичень громадян. Добровільне накопичення передбачає виключно добровільні внески громадян на індивідуальні пенсійні рахунки, що відкриваються у недержавних пенсійних компаніях. Такі внески вкладатимуться в цінні папери та інші фінансові активи (акції, державні облігації, ощадні (депозитні) сертифікати комерційних банків та ін.). Після виходу на пенсію громадянин зможе одержати додаткові виплати з недержавних пенсійних фондів. Джерелами їх будуть внески громадян, а також ті доходи, які фонди одержують в процесі інвестиційної діяльності. [33, c.6]

Відносини у сфері пенсійного забезпечення є самостійним видом суспільних відносин. Вони є простими та конкретними, оскільки обов'язки та права розподілені між усіма суб'єктами. Економічна теорія і світовий досвід дають змогу сформулювати головні принципи, на яких повинна бути побудована система пенсійного забезпечення. Вони зводяться до таких принципів:

· принцип законності (забезпечує функціонування системи пенсійного забезпечення на основі законодавчої бази даної країни);

· принципи стабільності (пенсійні виплати виплачуються періодично у визначений термін, що забезпечує стабільний дохід пенсіонерам);

· принцип обов'язкової участі у системі (кожен працездатний громадянин повинен сплачувати пенсійні внески та вибирати систему, якщо це передбачено законодавством);

· принцип прозорості;

· принцип загальнодоступності (інформація про систему пенсійного забезпечення та її використання є доступними для усіх громадян);

· принцип справедливості;

· принцип достойного рівня у випадку непрацездатності;

· принцип диверсифікації (інвестування коштів у різні види цінних паперів, а також розширення переліку послуг з метою мінімізації ризику);

· принцип відповідальності держави за організацію пенсійного забезпечення.

Отже, на сьогодні система пенсійного забезпечення є важливою та необхідною ланкою економіки будь-якої держави. Завдяки їй забезпечується матеріальний захист населення за рахунок самих працівників, роботодавців та держави на випадок втрати працездатності.

1.2 Завдання та функції Пенсійного фонду України

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Пенсійний фонд України. [41]

Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України на нього покладені наступні завдання:

1) реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску;

2) внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

3) керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

4) призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати;

5) забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;

6) ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів;

7) забезпечення надходжень від сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, ведення обліку цих надходжень, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою, забезпечення ведення реєстру застрахованих осіб;

8) виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. [30, c.363]

Функції Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань наступні: 1) бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України; 2) планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України; 3) прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів для забезпечення соціальних виплат; 4) розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; 5) організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо:

· забезпечення дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне страхування;

· повного та своєчасного обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

· стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

· забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

· проведення перевірок правильності сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

6) здійснює у межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України;

7) здійснює перерозподіл коштів Пенсійного фонду України між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів;

9) здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказ пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

10) співпрацює у межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного страхування, готує пропозиції та бере участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України у цій сфері;

11) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

12) інформує громадськість про свою діяльність.

Отже, основною задачею Пенсійного фонду є збір, акумулювання засобів (страхових внесків) і фінансування витрат по виплаті пенсій і допоміг, тобто формування і цільове використання бюджету Фонду.

1.3 Види та загальне поняття пенсії

У Конституції України (ст. 46) зазначено, що "громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом."

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. [3]

Традиційно пенсія (від латинського слова "рєтіо" - платіж) - це регулярні грошові виплати як форма матеріального забезпечення непрацездатних. Пенсії - регулярні грошові виплати з державних, громадських чи приватних фондів соціального забезпечення або страхування особам похилого віку, інвалідам, утриманцям і сиротам, а також заслуженим та привілейованим особам.

А.І. Якимів у монографії "Формування і розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні" дає визначення, що пенсія - це форма надання матеріальних благ непрацездатним громадянам з огляду на соціальний фактор.

Функціональне призначення пенсійних виплат полягає не лише у наданні засобів для існування у випадку настання непрацездатності (хвороба, нещасний випадок, інвалідність, тощо), але й для підтримки певного рівня життя на період непрацездатності. Отже, соціальні виплати, а у першу чергу пенсії, мають подвійну природу.[14, c.65]

По-перше, пенсія - це грошова винагорода, яка забезпечує достойний рівень життя громадян пенсійного віку і є еквівалентною до попередніх заробітків. Тобто до рівня доходів, які отримував громадянин протягом трудової діяльності. По-друге, пенсія - це грошова допомога в розмірі мінімального прожиткового мінімуму за рахунок державного бюджету для непрацездатних громадян.

Загалом пенсії можна класифікувати за багатьма ознаками (рис. 1.3.)

Рис. 1.3. Класифікація пенсій за різними критеріями

Пенсії поділяються за:

• джерелом фінансування - кошти на виплату пенсій виділяються за рахунок державного бюджету (державні), внесків на державне пенсійне забезпечення (страхові) або виплати з бюджету підприємства, на котрому працювала особа (приватні);

• економічним значенням - система пенсійного забезпечення у кожній країні своя і пенсія може виплачуватися з декількох джерел, а тому носитиме характер основної або додаткової;

• способом призначення - пенсії призначені у разі наявності пенсійного віку та трудового стажу (трудові), при настанні певного страхового випадку (страхові);

• формою виплати - пенсії виплачуються у грошовій формі, у випадках, коли є фінансові труднощі, пенсії можуть виплачуватися у натуральній формі.

• тривалістю отримання - пенсії призначаються на певний термін (до повноліття у випадку пенсії по втраті годувальника або до закінчення лікування - пенсія по інвалідності) або довічно (пенсій по віку);

• способом виплати - виплата пенсії має разовий або періодичний (кожного місяця) характер.

Отже, пенсію можна визначити як регулярну грошову виплату непрацездатним громадянам як матеріальна допомога за похилим віком, з інвалідності, за вислугу років, у разі втрати годувальника.

2. Аналіз пенсійного забезпечення в Україні

3. Шляхи вдосконалення і перспективи реформування пенсійного забезпечення в Україні

На сучасному етапі розвитку України пенсійне забезпечення є одним із найактуальніших питань в державі. Це пов'язано із кризою пенсійного забезпечення. До основних причин незадовільного пенсійного забезпечення відносяться:

1) неспроможність існуючої солідарної системи забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів;

2) низький рівень заробітної платні;

3) демографічна причина - рівень старіння населення України є найвищим у СНД (хоча й нижчим, ніж у більшості економічно розвинутих країн, але питома вага пенсіонерів у складі населення країни перевищує не тільки східноєвропейські, а й західноєвропейські стандарти).

Недооцінка внеску заходів пенсійної реформи у стабілізацію ситуації в пенсійній системі значною мірою пов'язана з відсутністю прогнозно-аналітичної інформації щодо досягнутого і майбутнього ефектів. Оцінка цих ефектів має бути спрямована не тільки на задоволення внутрішніх потреб соціального управління, а й на інформування широких кіл громадськості. [28, c.5]

В ідеалі, оцінка ефективності має здійснюватися окремо за кожним реформаторським заходом, щоб можна було порівняти дієвість різних інструментів. Однак для цього потрібна повна й докладна інформація, яка знаходиться в персоніфікованій базі Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, але недоступна для незалежних експертиз.

За браком вихідних даних, мій аналіз обмежується оцінкою ефективності (і відповідно, можливих втрат у разі їх скасування) трьох найбільш масових за колом охоплення і резонансних за суспільним сприйняттям заходів щодо:

I) поступового підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років;

II) підвищення необхідного страхового стажу для жінок з 20 до 30 років, для чоловіків - з 25 до 35 років;

III) зміни зарплатної бази у формулі розрахунку пенсії - переходу від заробітної плати, з якої сплачено пенсійні внески в минулому році, до заробітної плати, з якої сплачено пенсійні внески у три попередні роки.

Актуарні розрахунки виконані за допомогою моделі пенсійної системи України, розробленої фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України за сприяння Світового банку. [40]

При розрахунках використовувалися дані середнього варіанту демографічного прогнозу Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України та макроекономічні прогнозні припущення (табл. 3.1.).

Таблиця 3.1. Демографічний прогноз

Так, за прогнозами Міжнародного центру перспективних досліджень (за умов збереження сучасного пенсійного віку) в середині нашого століття на 1000 осіб працездатного віку припадатиме близько 900 пенсіонерів. А якщо збережеться нинішня практика надання пільгових пенсій і вік виходу на пенсію та підтвердяться прогнози щодо очікуваного рівня безробіття, то вже в середині 20-х років нинішнього століття кількість пенсіонерів дорівнюватиме кількості працюючих, а в 40-х роках перевищить її [12].

Сьогодні фахівці обговорюють багато варіантів удосконалення системи пенсійного забезпечення. Головними з них є: підвищення пенсійного віку для жінок; збільшення ставки внесків до пенсійного фонду; обмеження максимальних розмірів пенсій і пенсій працюючим пенсіонерам, дочасний вихід на пенсію тощо (Додаток Б). Проте жоден з них не є досконалим, саме тому і перебуває тільки на стадії обговорення.

Так, підвищення пенсійного віку допоможе зменшити кількість пенсіонерів та збільшити обсяги надходження внесків, але водночас можуть виникнути проблеми з працевлаштуванням молоді та й абсолютно зрозуміло, що від такого кроку не в захваті будуть самі пенсіонери.

Збільшення ставки внесків також не вихід, адже демографічні прогнози свідчать, що через 40 років на одного працюючого в Україні припадатиме два пенсіонери і збільшення ставки не тільки не забезпечить Пенсійний фонд необхідною сумою надходжень, а ще й посилить «тінізацію» оплати праці та трудових відносин загалом

Заборона працювати після досягнення пенсійного віку може спричинити істотну втрату кадрів, адже в Україні працює п'ята частина пенсіонерів і здебільшого це працівники галузі освіти та охорони здоров'я.

Крім того, існують й такі проблеми, які ускладнюють процеси її модернізації: недосконалість старої пенсійної системи; непослідовність в пенсійному законодавстві; відсутність правового поля додаткового пенсійного забезпечена; незначна різниця розмірів пенсій залежно від стажу роботи і величини заробітної плати; високе податкове навантаження на працівників і роботодавців; дуже високі пенсійні внески при низьких розмірах пенсій; недостатні обсяги страхових внесків для пенсійного забезпечення [12, с.94].

Фактором, який ускладнює ситуацію у сфері пенсійного забезпечення є наближення рівня кількості працюючих з пенсіонерами. Враховуючи наявні проблеми, пенсійне забезпечення в Україні потребує значного удосконалення. Для покращення пенсійного забезпечення в Україні доцільно:

- продовжувати роботу із вдосконалення пенсійного законодавства, особливо в частині впровадження нагромаджувального рівня пенсійного страхування;

- зменшити кількість пільг, створюючи окремі пенсійні програми для працівників шкідливих професій. Потрібно стимулювати працедавців покращувати умови праці для запобіганням втрати здоров'я та продовження тривалості активного періоду життя працівників, ніж давати змогу виходу на пенсію раніше встановленого віку;

- вдосконалити механізм індексації пенсій з метою підтримки купівельної спроможності доходів та запобігання бідності пенсіонерів;

- скасувати мінімальні гарантовані пенсії, що стимулюватиме громадян відмовлятись від нелегальних зарплат;

- заборонити раптове збільшення обсягу пенсій у час передвиборчої кампанії.

Подолання зазначених проблем в сфері пенсійного забезпечення можна буде досягнути за рахунок: по-перше, підвищення фінансової платоспроможності пенсійної системи; по-друге, істотного зменшення неофіційної зайнятості та зменшенням прихованого безробіття; по-третє, підвищення рівня заробітної плати та зменшення рівня безробіття; по-четверте, підвищення рівня пенсійного віку, враховуючи демографічну ситуацію в країні; по-п'яте, заборони впровадження нових пільг, не підкріплених належним фінансуванням; по-шосте, раціонального перерозподілу видатків між Пенсійним фондом, Державним бюджетом та недержавними соціальними фондами. [7]

Наразі необхідним є звернутися до зарубіжного досвіду формування систем пенсійного забезпечення. Так, опитування показало потребу в ефективній інформаційно-освітній роботі з пенсійних питань.

Компанія Aon Consulting провела опитування більше, ніж 7500 працівників із 10 Європейських країн: Бельгії, Данії, Франції, Німеччини, Ірландії, Нідерландів, Норвегії, Іспанії, Швейцарії та Великої Британії.

Опитування показало, що урядові структури та роботодавці в усіх європейських країнах приділяють недостатньо уваги інформуванню громадськості про важливість пенсій у довгостроковій перспективі. Тільки 12% опитаних у Великій Британії цікавляться пенсією. Французи та голландці також байдужі до пенсій. Це порівняно з 37% у Німеччині, що є найвищим показником у Європі, та третиною населення Бельгії (34%) та Швейцарії (33%).

«Багато людей просто сліпо наражаються на бідну старість, якщо вони не будуть більш активно цікавитись пенсіями», - сказав Олівер Роландс, керівник пенсійного напрямку у країнах Європи, Близького Сходу та Африки компанії Aon Consulting в інформаційному повідомленні. Пан Роландс наголосив, що урядові установи та роботодавці повинні краще інформувати людей «про необхідність брати на себе більше відповідальності за власну пенсію».

Інвестиційні аналітики компанії Mercer порівняли одинадцять провідних пенсійних систем з точки зору достатності пенсійних виплат, довгострокової стабільності, а також професійної добропорядності компонента приватного сектора. Це було розраховано на основі 40 показників, причому жодна система не отримала «оцінку А» (або величину індексу більше 80%).

Пенсійним системам Нідерландів, Австралії, Швеції та Канади було поставлено «оцінку В», зважаючи на те, що їх системи мають «ефективну структуру, але мають й елементи, які потребують удосконалення». Велика Британія, США та Сінгапур отримали в середньому «оцінку С». [37]

Згідно зі звітом Mercer це означає, що згадані системи мають певні хороші властивості, але водночас вони мають і недоліки, які необхідно усунути для забезпечення довгострокової стабільності. Німеччина, Китай та Чилі зайняли найнижчі місця, продемонструвавши «серйозні слабкості», які можуть наразити на небезпеку стабільність, якщо не приділити увагу вирішенню цих проблем. Жодна система не отримала «оцінки F».

Це оцінювання було поділено на три підкатегорії: визначення достатності, стабільності та професійної добропорядності. У найбільшій мірі результати коливалися з точки зору професійної добропорядності. Австралія, Велика Британія, Нідерланди та Чилі отримали більш ніж 80 балів за добропорядність, продемонструвавши ефективні стандарти розкриття та передачі інформації. З іншого боку, Китай та Німеччина отримали з точки зору добропорядності оцінку F (менше 35 балів).

Чинники, включені в дослідження, коливалися від тих, що відносилися безпосередньо до пенсійної системи (такі як рівень обов'язкових внесків до пенсійної схеми), до тих, що відображали загальну культуру заощаджень (ставка чистих заощаджень домашніх господарств).

Політика, направлена на зміцнення пенсійної системи -- зосередження уваги на стабілізації 1-го рівня -- поділяється на три категорії.

Перша, підвищення пенсійного віку, те що здійснюється в багатьох країнах.

Друга, в багатьох країнах реформи солідарної системи спрямовані на те, щоб більш тісно пов'язати пенсійні виплати з внесками, зробленими протягом трудової діяльності, які сплачує працівник, замість того, щоб рахувати роки в кінці трудової діяльності.

Швеція, Італія, Польща, Латвія, Росія та Киргизстан намагаються запровадити системи з умовними визначеними внесками, які базуються на внесках, зроблених протягом трудової діяльності. Інші країни такі, як Болгарія, Хорватія, Румунія та Словаччина, приймають німецьку модель взаємозв'язку пенсійних виплат та внесків.

Мінімізація ризиків, пов'язаних з приватними пенсіями, є другою проблемою. Більшість регіональних пенсійних фондів зазнали великих втрат під час світової фінансової кризи і компенсували їх поки що частково.

У той час як схеми з визначеними внесками втрачають пенсійні заощадження, схеми з визначеними виплатами наражаються на ризик невиконання своїх наступних зобов'язань. У деяких країнах уряди заморожують або зменшують частину внесків, яка спрямовується до 2-го рівня, спрямовуючи їх назад до 1-го рівня. Такі заходи ефективно знімають фінансовий тиск на 1-й рівень фінансування, але в той же час створюють нові фінансові проблеми для схем з визначеними внесками та їх учасникам. Заходи для мінімізації ризиків також заохочуються населенням [37].

Серйозним стратегічним кроком було вдосконалення інформації про ризики та оповіщення про потенційну небезпеку певних дій для оточуючого середовища та більше розкриття інформації. Наразі в Угорщині приватні фонди повинні розкривати причину отримання низьких доходів, а Австрія запровадила нове законодавство з розкриття інформації про винагороди керівництва фондів.

Підвищення вимог до пенсійних фондів також включає такі заходи, як підвищення рівня професійної підготовки членів правління (Німеччина), нові методи оцінки платоспроможності фондів (Норвегія), а також спробу вирішення такого давнього питання, як висока вартість адміністрування пенсійних фондів. Запроваджено (або пов'язано з результатами діяльності керівника фонду) максимальний розмір його винагороди в Бельгії, Польщі, Латвії, Литві, Іспанії та Словаччині [38].

Підвищення мінімальних пенсій в країнах, де бідність залишається соціальною проблемою серед пенсіонерів, є також політичним питанням, особливо, серед працівників та жінок з низькими доходами, оскільки вони можуть мати менший стаж роботи для кумуляції прав на отримання пенсії. Казахстан повторно запровадив мінімальну державну пенсію, Росія збільшила фіксовану частину пенсій, а кілька інших країн підвищили мінімальні пенсії.

Однак, ці рішення підкреслюють «характерний конфлікт між забезпеченням достойних мінімальних пенсійних виплат та уникненням такої ситуації, коли відсутні стимули до праці». Одним із способів протидії втраті стимула до продовження трудової діяльності може бути впровадження мінімальних пенсій, розмір яких зростає в результаті подовження трудового стажу (Франція, Греція, Латвія, Литва, Нідерланди).

Відповідно до Програми економічних реформ України на 2014-2017 роки визначають такі завдання:

· стабілізувати солідарну пенсійну систему;

· запровадити загальнообов'язкове накопичувальне й розвивати добровільне накопичувальне пенсійне страхування;

· поліпшити адміністрування пенсійної системи.

Для стабілізації солідарної пенсійної системи необхідно:

— підвищити мінімальну тривалість страхового стажу для одержання пенсії за віком з поточних 5 до 15 років;

— вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків (поступово з кроком 0,5 року протягом 10 років);

— наблизити пенсійний вік до європейських стандартів (65 років) для учасників II рівня пенсійної системи (Додаток Д);

— стимулювати більш пізній вихід на пенсію шляхом підвищення нормативної тривалості стажу з 20/25 років до 30/35 років з одночасним збільшенням коефіцієнта обліку кожного року наднормативного стажу або кожного року відтермінування виходу на пенсію;

— звільнити солідарну систему від невластивих для неї виплат (дострокові й пільгові пенсії);

— обмежити максимальний розмір пенсій, що виплачуються з солідарної системи й/або за рахунок коштів державного бюджету;

— здійснювати виплату пенсій за віком для всіх пенсіонерів, які працюють, у розмірах, визначених Законом про обов'язкове пенсійне страхування;

— поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;

— визначення умов участі самозайнятих осіб у соціальному страхуванні, відокремлення внеску на соціальне страхування від єдиного податку;

— створення рівних умов індексації пенсій незалежно від закону, за яким призначена пенсія;

— скорочення пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків.

Для введення й розвитку накопичувальних складових пенсійної системи необхідно:

— уточнення умов запровадження II рівня (у т.ч. розмір внеску, оцінювання величини одного року стажу в солідарній системі для учасників дворівневої системи тощо);

— передання Пенсійному фонду України функцій збирання й адміністрування коштів

II рівня пенсійної системи, ведення системи єдиних пенсійних рахунків;

— забезпечення можливості залучення приватних компаній для управління активами й спрямування внесків II рівня до недержавних пенсійних фондів за бажанням і вибором застрахованих осіб;

— забезпечення виплат дострокових (підвищених) пенсій для особливих категорій професій, пов'язаних з ризиком для життя, за рахунок запровадження корпоративних (професійних) пенсійних схем;

— диверсифікованість схем приватного недержавного пенсійного страхування.

Для поліпшення адміністрування пенсійної системи необхідними є: