Соціальна політика держави: сутність та основні напрямки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

Факультет менеджменту і маркетингу

Кафедра економічної теорії та економіки сільського господарства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Соціальна політика держави: сутність та основні напрямки»

Студент(ки) 1-го курсу МР-1-15 групи

напряму підготовки 6.030507

Спеціальності «Маркетинг»

Латиш А.О.

Керівник Васильєв С.В.

Дніпропетровськ-2016



План

Вступ

1. Теоретичні засади

1.1 Суб'єкт і принципи реалізації соціальної політики

2. Соціальна політика України

2.1 Напрямки соціальної політики в Україні

2.2 Реалізація сучасної соціальної політики України

2.3 Демографічна та трудоресурсна політика

3. Перспективи розвитку соціальної політики України

3.1 Проблеми соціальної політики України

3.2 Шляхи удосконалення соціальної політики України

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури



Вступ

соціальний політика демографічний трудоресурсний

З самого початку ведення господарства людство поступово покращувало свої знаряддя праці, щоб облегшити процес забезпечення себе життєвими запасами. Розвиток індустріалізаційного процесу в XIX ст. спричинив швидкий стрибок в розвитку техніки та технології, яка полегшує роботу людини в різних сферах та допоміг їй більш ефективно використовувати ресурси. Повноцінна розробка трактора в 1896 році, продемонструвала його універсальність та корисність в різних сферах діяльності людини, різноманіть комплектацій забезпечила його успішну діяльність не тільки в сільському господарстві, а й в будівництві, ремонті, комунальному господарстві та ін.

Предметом дослідження курсової роботи є ПАТ «Харківський тракторний завод». Підприємство було засновано в 1930 році та є найбільшим в Україні та країнах СНД підприємством з виробництва уніфікованих гусеничних і колісних сільськогосподарських тракторів в загальному призначенні. Вироблена заводом техніка використовується в сільському господарстві, житлокомунгоспі, будівництві, промисловому виробництві, для транспортування великих вантажів. Значна частина техніки йде на експорт.

На прикладі даного підприємство розглянемо значення товарної політики , прослідкуємо її формування і практичне застосування. На практиці організації часто під товарною політикою розглядають маркетингову діяльність, пов'язану з плануванням і здійсненням сукупності заходів і стратегій по формуванню конкурентних переваг і створенню таких характеристик товару, які роблять його постійно цінним для споживача і тим самим задовольняють ту чи іншу його потребу, забезпечуючи відповідний прибуток фірмі. Вона вирішує такі важливі завдання, як питання оптимізації асортименту, співвідношення часток між старими і новими продуктами компанії, необхідність внесення оновлень в характеристики вже виробленої продукції, визначення термінів зняття з виробництва застарілих товарів, які втрачають свої ринкові позиції; розробку і виведення на ринок нових товарів.

Питання товарної політики неможливо розглядати без урахування реальних умов діяльності підприємства та специфіки його профілю і галузі.

Метою даної курсової роботи є проведення аналізу ринку, як внутрішнього так і зовнішнього, щоб визначити фактори впливу на діяльність підприємства і формування його товарної політики та розроблення висновків та рекомендацій.

Основними завданнями є розкриття низки питань:

· Опис торгівельної політики та торгівельного асортименту підприємства;

· Аналіз економічної діяльності, її вплив на торгівельну політику;

· Визначення оптимальної ціни та концепції товару;

· Розроблення рекомендаційного проекту діяльності підприємства, а саме щодо формування каналів збуту, просування товар;

· Виведення загальних висновків, щодо проведеного аналізу і обробки теоретичної інформації.

Об'єктом дослідження є процеси реалізації продукції підприємства сільськогосподарського машинобудування ПАТ «Харківський тракторний завод».

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань були використані загальнонаукові та прикладні методи дослідження: системний - для визначення структури збутової політики підприємства-виробника; економіко-статистичного аналізу - для вивчення та інтерпретації даних при дослідженні збутової діяльності підприємства; графічний метод - для наочного зображення процесу формування і реалізації системи збуту підприємства; якісного аналізу і синтезу - для сегментування споживачів, визначення їх потреби та платоспроможного попиту; методи прогнозування - при розробці моделей організації відбору споживачів для формування мережі збуту та формування цінової політики виробників сільськогосподарської техніки.



1. Теоретичні засади

Товарна політика - маркетингова діяльність, яка пов'язана з плануванням та здійсненням сукупності заходів та стратегій формування конкурентних переваг та створення таких характеристик товару, які роблять його постійно цінним для споживача та задовольняють ту чи іншу його потребу, забезпечує відповідний прибуток фірмі [1].

Суть товарної політики в маркетингові підприємстваполягає в тому, що ця діяльність спрямована на орієнтацію виробництва, створення видів продукції, яка відображає вимоги ринку. Під нею розуміють, насамперед, вивчення поточного і перспективного попиту на продукцію на певному ринку і вимог споживачів до таких характеристик товару, як якість, новизна, техніко-економічні й естетичні показники, ціна. Виходячи з комплексного врахування ринкового попиту, складається програма маркетингу товару; встановлюється верхня межа ціни і рентабельності його виробництва. Далі на основі програми маркетингу розробляється інвестиційна політика підприємства, проводиться розрахунок повних витрат виробництва і визначається кінцевий результат господарської діяльності підприємства (валовий прибуток і чистий прибуток).

Для досягнення високої ефективності розвитку маркетингової товарної політики підприємства актуальним стають питання її формування. В умовах адаптації торговельних підприємств до ринку прийняття обґрунтованих управлінських рішень в області товарної політики ускладнюється, що обумовлено рядом проблем[2]:

· нестабільність законодавства;

· низька платоспроможність населення;

· слабка орієнтація діяльності підприємств на маркетинг;

· насичення внутрішнього ринку імпортними товарами;

· наявність товарів-підробок низької якості;

· відсутність проведення діагностики конкурентоспроможності товарів;

· недосконалість інформаційного забезпечення процесу управління товарною політикою;

· наявність слабкого контролю та регулювання процесу управління товарною політикою;

· відсутність висококваліфікованих спеціалістів.

Дані проблеми знижують як ефективність діяльності підприємства в цілому, так і ефективність товарної політики. Це в свою чергу, обумовлює необхідністю нового підходу до процесу формування товарної політики торговельних підприємств.

Предметом вивчення товарної політики підприємства є товар, який є джерелом комерційного успіху або невдачі.

Трактування поняття товару з точки зору економічної та маркетингової теорії відрізняються між собою. У якості економічної категорії товар розглядається, як продукт праці, який вироблено не для власного споживання, а для обміну. Це є справедливим і в маркетингу. Але в системі маркетингу товар має більш широке поняття[4].

Комерційний успіх фірми на ринку залежить, насамперед, від особливостей товарів

Товарна політика передбачає формування товарного асортименту фірми.

Товарний асортимент - група товарів, тісно зв'язаних між собою схожістю функціонування. Асортиментна політика підприємства є важливим параметром впливу на збут. Кожен товарний асортимент вимагає особливої стратегії. У більшості підприємств роботу з кожною асортиментною групою товарів доручають окремій особі. Він приймає ряд рішень щодо широти товарного асортименту і товарів, його що уособлюють.

Якщо підприємство випускає кілька асортиментних груп товарів, то мова йде про товарну номенклатуру [5].

Товарна номенклатура - сукупність всіх асортиментних груп і товарних одиниць, пропонованих покупцям продавцем.

1.1 Суб'єкт і принципи реалізації соціальної політики

Харкiвський тракторний завод розпочав виробництво продукцiї першого жовтня 1930 року як державне пiдприємство. У груднi 1994 року пiдприємство перетворено у ПАТ "Харкiвський тракторний завод iм. С. Орджонiкiдзе". ПАТ "ХТЗ" являє собою виробничий комплекс, основнi виробничi, складськi та допоможнi об'єкти якого розташованi на земельнiй дiлянцi площею близько 140 га. На пiдприємствi встановлено бiльш 13 тис. одиниць металорiзального, ковальсько-пресового, ливарного, зварювального та iншого обладнання.

Основними споживачами продукції є сільськогосподарські підприємства та фермери України та країн СНД. Продаж продукції здійснюється переважно за допомогою торгового партнера "Торговий дім ВАТ "ХТЗ"

Товариство створено з метою:

- здійснення підприємницької діяльності для одержання прибутку в інтересах акціонерів та працівників Товариства, максимізації добробуту акціонерів у вигляді зростання вартості акцій Товариства, а також отримання акціонерами дивідендів;

- розвитку тракторного машинобудування на Україні шляхом залучення інвестицій для провадження найбільш перспективних технологій з виробництва конкурентоспроможної техніки;

- розширення можливостей у виробничому і соціальному розвитку ПАТ «ХТЗ» , підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі сумісної діяльності, розподілу праці та кооперації;

- об'єднання сил і засобів у науково-технічному розвитку для якісного задоволення потреб народного господарства та населення.

- проведення проектних, конструкторських, експериментальних, технологічних робіт у різних галузях та впровадження їх у виробництво;

- зовнішньоекономічна діяльність відповідно до законодавства України;

- надання населенню, працівникам товариства та підприємствам різних послуг, у тому числі житлово-комунальних, готельних, громадського харчування, лікувально-оздоровчих, консультативних, експертних, правових та оформлення документів на право власності на квартири житлового фонду;

- виробництво литва з кольорових металів, штампувань, виконання робіт (послуг) виробничого характеру, відновлення та реалізація запасних частин, спецінструменту та оснастки;

- послуги по трансформації електроенергії, теплової енергії та інших енергоносіїв.



2. Соціальна політика України

2.1 Напрямки соціальної політики в Україні

В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють негативні обставини -- жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; Європейська інтеграція; висока ціна на тарифи; зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації, поширенням територіального егоїзму спричиненого анексією Криму та станом Донбасу, проблеми учасників АТО та переселенців зі Сходу, як наслідок дезінтеграція єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору, розгул злочинності, особливо у сфері економіки; постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства й тими, хто стоїть за змішану, соціально орієнтовану економіку, не рівноправні форми власності на засоби виробництва та регулювання ринкових відносин.

Загалом основні напрямки соціальної політики, як підвищення рівня життя населення, зростання пожиточних мінімумів для всіх верств населення, покращення якості медичного обслуговування, залучення інвестицій в культурну, освітню сферу - є пріоритетними протягом багатьох років, проте враховуючи політичну та економічну ситуацію в країні за останні роки додались такі проблеми - біженців з Донбасу, учасників АТО, загострення етнічного питання, розкол єдності в Україні, зависока ціна на тарифи та інше. Унеможливлює розвиток в соціальній сфері, а головне завдання соціальної політики на даний момент є підтримання поточного стану.

Відповідно постанови Верховної Ради України «Про Основні напрями бюджетної політики на 2016 рік» [4] виділено основні напрямки діяльності соціальної політики України:

- утримання граничного обсягу дефіциту державного бюджету в межах 3 відсотків валового внутрішнього продукту;

- збереження з урахуванням податкового законодавства частки перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет на рівні не вищому, ніж враховано у Державному бюджеті України на 2015 рік;

- фінансування дефіциту загального фонду державного бюджету переважно шляхом здійснення внутрішніх запозичень; створення системи щодо управління ризиками державного боргу з метою запобігання піковим навантаженням на державний бюджет, розвитку вторинного ринку державних облігацій за рахунок проведення активних операцій з державним боргом з вільними коштами на єдиному казначейському рахунку;

- встановлення граничного обсягу надання державних гарантій на бюджетний період не більш як 5 відсотків доходів загального фонду державного бюджету за рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі міжнародних договорів України для кредитування проектів інвестиційного характеру на об'єктах, що мають загальнодержавне значення;

- фінансування дефіциту спеціального фонду державного бюджету за рахунок кредитів (позик), що залучаються Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для виконання інвестиційних програм (проектів);

- надання державних (місцевих) гарантій для реалізації інвестиційних, інноваційних, національних та інших проектів розвитку за договорами, укладеними з іноземними державами, банками і міжнародними фінансовими організаціями; забезпечення економічно обґрунтованого підвищення розміру мінімальної заробітної плати та посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки з урахуванням фінансових можливостей бюджету;

- встановлення розміру прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення на основі зростання показників реального сектору економіки та індексу споживчих цін; оптимізації видатків державного бюджету на утримання органів влади з урахуванням зменшення контрольних функцій і приведення кількості контролюючих органів та їх повноважень у відповідність з європейськими стандартами, перегляду системи органів виконавчої влади за результатами функціонального аналізу; забезпечення здійснення заходів з ліквідації перехресного субсидування пасажирських перевезень за рахунок вантажних;

- визначення потреби у видатках державного бюджету, що спрямовуються Пенсійному фонду України, з урахуванням розроблення нової редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено єдині принципи нарахування пенсій в Україні; запровадження державного стратегічного планування як передумови для забезпечення переходу на середньострокове бюджетне планування;

- визначення стратегічних цілей та показників результату діяльності головних розпорядників бюджетних коштів, у тому числі показників ефективності надання державних послуг, відповідно до пріоритетів державної політики; посилення відкритості та прозорості публічних фінансів шляхом оприлюднення головними розпорядниками бюджетних коштів інформації про стратегічні цілі та досягнуті результати;

- внесення відповідних змін до державних програм, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони; затвердження програми соціальної реабілітації та адаптації учасників антитерористичної операцій; підвищення рівня використання потенційних можливостей міжнародних організацій для забезпечення інтересів України, проведення реформ та подальшої інтеграції України до міжнародної спільноти;

- відновлення зруйнованої інфраструктури східних регіонів України шляхом отримання та використання донорської допомоги для відбудови територій, зруйнованих внаслідок проведення антитерористичної операції; удосконалення механізму надання державної підтримки закладам та установам культури; розроблення нормативів для планування обсягів фінансової підтримки театрів, художніх колективів, концертних, циркових організацій, затвердження критеріїв надання такої підтримки;

- продовження поетапної ліквідації перехресного субсидіювання та вирівнювання цін і тарифів на природний газ, електричну енергію, водопостачання і водовідведення; удосконалення мережі фізкультурно-спортивних закладів, насамперед дитячо-юнацьких спортивних шкіл, та проведення роботи з поліпшення ефективності їх діяльності;

- залучення позабюджетного фінансування для забезпечення розвитку і задоволення потреб вітчизняного спорту.

2.2 Реалізація сучасної соціальної політики України

До загальних конституційних гарантій належать: проголошення України соціальною державою [1, ст. 1], а людини - її найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [1, ст. 3]

Виділені кошти в 2016 році для фінансування соціальної політики України - 153,2 млрд. грн. , що на 45,4% більше ніж в 2015 році.

Відповідно до законодавства, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Державний бюджет України на 2016 рік". В бюджеті-2016 закладені основні соціальні показники, на основі яких розраховуються розміри соціальних гарантій (мінімальний розмір оплати праці, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х або 6-ти років та багато інших): мінімальна заробітна плата та прожиткові мінімуми. Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" в бюджеті на 2016 рік закладені такі розміри прожиткових

мінімумів. Відповідно до статей 46 і 48 Конституції України держава гарантує кожному рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входять і витрати на утримання житла.

Аналогічна норма закладена і у статті 25 Загальної декларації прав людини. Конституція гарантує, що пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Для працездатних осіб: з 1 січня 2016 року - 1378 гривень;з 1 травня 2016 року - 1450 гривень; з 1 грудня 2016 року - 1550 гривень. В середньому на одну особу: з 1 січня 2016 року - 1330 гривень;з 1 травня 2016 року - 1399 гривень; з 1 грудня 2016 року - 1496 гривень. Для дітей віком до 6 років:з 1 січня 2016 року - 1167 гривень; з 1 травня 2016 року - 1228 гривень; з 1 грудня 2016 року - 1313 гривень. Для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2016 року - 1455 гривень; з 1 травня 2016 року - 1531 гривня; з 1 грудня 2016 року - 1637 гривень. Для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні; з 1 травня 2016 року - 1130 гривень; з 1 грудня 2016 року - 1208 гривень.

Податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку. Ця норма чітко прописана в тексті ПКУ.

Таблиця 1. Кількість продуктів харчування , що можна придбати за мінімальну заробітну плату 2012-2015 рр.

Назва продукту	Рис	Яловичина	Сало	Гречка	Олія соняшникова	Картопля	Курка	Хліб
2012р.	492 кг.	77 кг.	166 кг.	374 кг.	189 л.	839 кг.	136 кг.	745 шт.
2015р.	208 кг.	56 кг.	115 кг.	209 кг.	136 л.	652 кг.	111 кг.	400 шт.
У скільки разів зменшилась купівельна спроможність українців.	2,4 %	1,5 %	1,4 %	1,8 %	1,4 %	1,3 %	1,2 %	1.9 %



Крім того, вказаним законом визначено розміри мінімальної заробітної плати у 2016 році. Мінімальна заробітна плата у 2016 році буде такою.

У місячному розмірі: з 1 січня 2016 року - 1378 гривень;з 1 травня 2016 року - 1450 гривень; з 1 грудня 2016 року - 1550 гривень. У погодинному розмірі:з 1 січня 2016 року - 8,29 грн.; з 1 травня 2016 року - 8,69 грн.; з 1 грудня 2016 року - 9,29 грн.

В поточному році відбудеться і зміна деяких статей проекту Трудового кодексу. За пропозицією Мін. Соц. Політики до: статті 29 включено норми відповідно до яких відмова у прийнятті на роботу осіб, запрошених на роботу, молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу до роботодавця, інших осіб, з якими роботодавець відповідно до закону зобов'язаний укласти трудовий договір, забороняється; статті 43 включено норми відповідно до яких на вимогу роботодавця під час укладення трудового договору до нього може включається умова про нерозголошення та/або використання таємниці або інформації в період трудових відносин і протягом визначеного сторонами строку після їх припинення, а також попередження про відповідальність за її порушення, встановлену законом, з виплатою працівникові грошової компенсації у розмірі та в порядку, визначеному трудовим договором; статей 127, 255 включено норми відповідно до яких чітко визначається характеристика роз'їзного характеру праці, та гарантії, компенсації працівникам, робота яких має роз'їзний характер; статті 287 включено норми відповідно до яких чітко визначається поняття «одинока мати», «одинокий батько», що удосконалить застосування на практиці трудових прав та гарантій до зазначеної категорії працівників.

У 2016 році будуть вводити накопичувальну пенсійну і пенсійне страхування.

Актуальність таких рішень стає все більш очевидним: в Україні підвищено пенсійний вік, і при поточному стані справ людина ризикує все життя працювати на пенсійний фонд, а потім не встигнути скористатися пенсією. Пенсійна реформа не передбачає підвищення пенсійного віку. Передбачається запровадження професійної пенсійної програми для окремих категорій працівників шкідливих виробництв: шахтарів, металургів, хіміків, аграріїв та інших за існуючими списками. Так розмір пенсії теж зросте на 12% з 01 січня 2016 -1074 грн. ; з 01 травня - 1130 грн.; з 01 грудня - 1208 грн. З Держбюджету виділено 144,9 млрд. грн. до Пенсійного Фонду, що на 52,8% більше ніж в 2015 році [3].

Охорона здоров'я. У зміні цієї галузі чітко простежуються два вектора. Перший - впровадження страхової медицини. Очевидно, процес пройде нелегко, оскільки це питання є для суспільства одним з найболючіших. Безкоштовне медичне обслуговування - один із ключових концептів радянського минулого, за яким жалкують люди «тієї» формації.

Корупція і хабарництво і так фактично зробили ці послуги платними. Однак перспектива офіційного переходу на страхову медицину цілком передбачувано викликає у зазначених колах (а літніх людей в Україні більше, ніж молодих) хвилі обурення.

Другий вектор - поліпшення якості існуючих послуг. Для цього планується навести порядок у фармацевтичній галузі, налагодити процес ліцензування лікарських засобів, проведення держзакупівель передоручити міжнародним організаціям, розробити стандарти мед послуг та тарифи на них, забезпечити пацієнтам можливість самим вибирати лікарів, а зарплати останнім визначати, виходячи з їх завантаженості.

Видатки для Міністерства охорони здоров'я України,становлять-12,1млрд.грн., у тому числі за загальним фондом - 9,4млрд.грн., за спеціальним - 2,7млрд.грн. Це на 6,2% більше порівняно з 2015. Видатки включають у тому числі витрати-апарату Міністерства охорони здоров'я-12,1 млрд. грн.; Державної служби України з лікарських засобів-6,7 млрд. грн.; Державній службі України з контролю за наркотиками - 919,2 тис. грн. Збільшено і на 5,1% видатки за стратегією"Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру" - 4,1 млрд. грн. [11].

Освіта. У перспективі 2016 року в Україні збираються перейти на 12-річну систему шкільного навчання , при якій в останніх класах діти зможуть отримувати профільну освіту. При цьому для першого атестата буде досить не 11 а дев'яти років - після закінчення цього терміну учень зможе покинути школу.

Експерти відзначають, що користь від такого кроку дійсно може бути. Однак, щоб відчути її, доведеться зачекати кілька років: систему треба реформувати акуратно і дбайливо. Крім того, залишається відкритим питання про педагогічний склад, якому належить вчити українських дітей по-новому.

Соціальна політика стосовно молоді буде продовжувати реалізовуватись за державно цільовою соціальною програмою «Молодь України» на 2016-2020 роки , що базується на необхідності повноцінного розвитку та самореалізації молоді, що є однією із суспільних цінностей, а соціальна підтримка молоді є одним з основних пріоритетів державної політики. Видатки на виконання програми здійснюватимуться за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших не заборонених законодавством джерел. ЇЇ основні цілі: 1) підтримка молоді у сфері освіти та виховання; 2) Підтримка економічного розвитку молодих сімей, забезпечення зайнятості молоді; 3) Житлова політика; 4) Підтримка молоді у складних життєвих ситуаціях; 5) Профілактика асоціальної поведінки, небезпечних захворювань та формування здорового способу життя; 6) Покращання репродуктивного здоров'я молодого покоління.

Щодо останнього постає проблема його вирішення за останні 2 роки чисельність населення українців зменшилось на 250 тисяч чоловік, однією з головних причин криза інституту сім'ї - це поширення абортів, розлучень, зміна сімейних цінностей та інше. Проте просвітницька діяльність що ведеться в цьому напрямку, на жаль мало ефективна.

За останні роки постали і нові питання для вирішення, такі як проблема переселенців. Діяльність органів державної влади, попри існуючу критику, залишається головним компонентом у питанні розв'язання проблем переселенців. Зокрема, можна відмітити оперативну діяльність українських парламенту та уряду, які, реагуючи на значний потік переселенців, прийняли ряд нормативних актів, а саме: Постанови Кабінету Міністрів України «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» та «Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», а також Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Слід зазначити, що ці документи не є статичними, до них постійно вносяться зміни, що допомагає законодавчо врегульовувати ново виявлені проблеми внутрішньо переміщених осіб.

Водночас слід відзначити вклад вітчизняних і зарубіжних волонтерів, фондів, організацій, у тому числі й міжнародних, які надають посильну допомогу переселенцям. Заслуговує на увагу реалізація проекту ЄС «Центр адаптації переселенців та підприємців із зони АТО та Криму», де підприємцям і власникам малих та середніх підприємств із зон конфлікту пропонується ряд можливостей і переваг, які дадуть їм змогу швидко й ефективно організувати чи відновити підприємницьку діяльність .

Розробкою програм реабілітації учасників АТО займається безпосередньо український уряд. Не залишилися осторонь і волонтери: вони збирають кошти на придбання протезів для тих, кого війна зробила інвалідами. За інформацією різних джерел, на сьогодні в збройному конфлікті на Сході України беруть участь близько 50 тис. українських солдатів, причому за останній час значно побільшало тих, хто повертається додому інвалідами не тільки у фізичному, а й у психологічному плані. Створено: основних програм щодо допомоги учасникам АТО: 1) Санітарно-курортне лікування; 2) Надання статусу учасника бойових дій; 3) Забезпечення житлом; 4) Протезування; 5) Психологічна реабілітація; 6) Соціальна і професійна адаптація. На ці цілі і оборону в цілому планується витратити близько 100 млрд. грн., або майже 4,5% ВВП.

Ще один напрям реалізації - антикорупційна діяльність, активно реалізується і в соціальній сфері можна констатувати, що в Україні фактично була відсутня ефективна стратегія протидії корупції, яка б враховувала гостроту проблеми та актуальність ситуації. 14 жовтня 2014 р. Верховна Рада України в другому читанні прийняла закони України «Засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про запобігання корупції», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодо набувачів юридичних осіб та публічних діячів».

Крім того, 16 вересня 2014 р. було прийнято Закон України «Про очищення влади», який передбачає механізми люстрації посадових осіб органів державної влади й місцевого самоврядування. 23 жовтня 2015 р. усі закони щодо боротьби з корупцією були підписані Президентом України П. Порошенком. Проте їх реалізація малопомітна більшістю верствами населення. На їх реалізацію виділено в загальній сумі 99 млн. грн.



2.3 Демографічна та трудоресурсна політика

Демографічна політика -- це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій. У широкому сенсі демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі -- розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення [6].

Основні елементи демографічної політики :

- вплив на умови праці (визначення меж працездатного віку, масштабів зайнятості працездатної частини населення, тривалість робочого дня і робочого тижня, турбота про охорону праці, кваліфікаційна і спеціальна підготовка, профорієнтація і ін.);

- поліпшення життєвих умов всіх верств населення (підвищення реальної заробітної плати або рівня доходів, поліпшення житлових умов, забезпечення можливості користуватися побутовими послугами і досягненнями культури, медичним обслуговуванням; збільшення вільного часу і ін.);

- дія на відтворення населення (природне відновлення поколінь, міграційна рухливість, соціальна мобільність).

Останній елемент трактувався більшістю учених (і трактується досі) як, власне, демографічна політика. В сукупності заходів, що впливають на демографічні процеси, пропонувалося виділяти два основні напрями:

- зміна характеру процесів природного відновлення поколінь (народжуваності, одружень, розлучень, вікової структури, смертності) в їх тісному взаємозв'язку;

- вплив на міграцію населення (міграція, імміграція, еміграція, географічний розподіл, щільність населення і так далі); міграційна.

Демографічна політика є комплексом різних заходів: економічних (оплачувані відпустки і різна допомога при народженні дітей; допомога на дітей залежно від їх числа, віку, типу сім'ї; позики, кредити, податкові і житлові пільги і так далі); адміністративно-правових (законодавчі акти, що регламентують укладання шлюбу, розлучення, положення дітей в сім'ях, аліментні обов'язки, охорону материнства і дитинства, аборти і використання засобів контрацепції, соціальне забезпечення непрацездатних, умови зайнятості і режим праці працюючих жінок-матерій , внутрішню і зовнішню міграцію і тому подібне); виховних і пропагандистських мір, покликаних формувати громадську думку, норми і стандарти демографічної поведінки, певний демографічний клімат в суспільстві.

Широкий або вузький підхід до змісту основних понять пов'язаний в основному з поглядами на предмет демографії і межі що вивчаються цією наукою явищ. З інших, близьких за змістом термінів найбільшого поширення набули контроль народжуваності і планування сім'ї, а останнім часом -- сімейна політика. Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.

Концепція сімейної політики України включає:

1. створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтації молоді;

2. необхідність перегляду чинного законодавства відносно різних пільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічною ситуацією в країні;

3. врахування не лише материнства і пов'язаних з ним проблем, але й батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінного дитинства;

4. вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем.

Необхідність послідовного розв'язання проблем молоді сприяє зосередженню демографічної політики на молодих сім'ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких не беруть участі в суспільно-корисній праці та громадському житті.



3. Перспективи розвитку соціальної політики України

3.1 Проблеми соціальної політики України

Вважається, що обмежене коло цілей при визначенні завдань соціальної політики забезпечує більшу гарантію їх досягнення, а якщо кількість цілей перевищує кількість засобів, то виникають цільові конфлікти. Прикладами суперечності цілей є прагнення одночасно забезпечити високі соціальні гарантії і підвищити ефективність виробництва або збільшити державні трансферти і скоротити дефіцит бюджету тощо.

Надмірна кількість цілей пояснюється нагромадженням невирішених проблем структурної перебудови економіки; тривалим спадом виробництва; безробіттям та масовою злиденністю населення; виникненням специфічних ситуацій, спричинених залишками адміністративно-командної системи.

Недостатність засобів соціальної політики обумовлена слабко розвинутою ринковою інфраструктурою, відсутністю традицій регулювання ринкової економіки, недовірою населення до державних інституцій.

Ще однією з найголовніших проблем здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є:

- безпосередні бюджетні видатки;

- «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;

- страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;

- усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов'язання щодо виконання соціальних функцій;

- благодійність приватних осіб, фірм та організацій;

- громадські ініціативи, різного роду фонди та збори;

- особисті кошти та зобов'язання громадян;

- кредити;

- надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.

Починаючи з дев'яностих здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х рр. XX ст., відродження " тіньової " економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері що й досі не вирішені :

- зниження рівня життя значної частини населення ;

- значну частку прихованого безробіття;

- різку поляризацію населення за рівнем доходу;

- майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

- посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

- формування маргінальних груп населення, готових до суспільно-деструктивних дій.

За останні 2-3 роки беручи до уваги останні події на території України, такі як розбіжності в політичних поглядах населення, агресія з боку Російської Федерації, криза та інші , вдарило і на розвиток у соціальній сфері що додала їй ще низку не вирішених питань.

Незважаючи на підвищення прожиткового мінімуму та піднята зарплат і пенсій, це аж ніяк не покращує життя українців, а швидше підтримує поточний стан, адже не тільки соціальні стандарти зросли на 12% , а й інфляція на 12,5% ,та ціна на тарифи.

Міжнародна соціологічна служба Gallup на початку 2016 р. опублікувала дослідження рейтингу життя в Україні. За десятибальною шкалою українці оцінили рейтинг свого життя у 2015 р. на рівні 4.0, а очікування на подальші п'ять років не перевищували позначки в 5.2. Тобто більшість українців вкрай не задоволенні соціальною політикою України [11].

За умов переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас посилюється роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Зрештою економічне зростання і підвищення народного добробуту - взаємопов'язані процеси. Проблема залишається в тому що соціальна сфера фінансується лише державо, без залучення додаткового капіталу. По-суті держава не створила ні досконалого механізму в процесі оподаткування ні законодавчої бази з привабливими умовами для приватного капіталу . Звідси випливає низка «Ахіллесових» п'ят соціальної політики.

Загальними причинами, які перешкоджають формуванню ефективної соціальної політики, є низький рівень соціального управління, виконавчої дисципліни, недодержання правопорядку та криміналізація суспільства в усіх сферах, у тому числі в соціальній. Всі причини, що ускладнюють проведення ефективної соціальної політики на сучасному етапі, виділяються за окремими сферами:

1. В політичній сфері це: відсутність національної моделі розвитку громадянського суспільства, втрата властивих українському народові соціальних цінностей; незбалансованість функціонального розподілу повноважень між органами влади різних рівнів; намагання використати в політичних цілях про декларовані соціальні норми, без їх фактичної реалізації.

2. В правовій сфері це: невідповідність законодавчо визначених прав соціальним гарантіям і можливостям їх реалізації; орієнтація вітчизняного законодавства на міжнародні стандарти без необхідного врахування можливостей їх використання та специфіки їх дії в Україні; відсутність у законодавстві критеріїв оцінки діяльності органів державної влади, пов'язаних із рівнем добробуту народу, та відповідальності за зниження рівня життя громадян; недосконалість структури, розмірів і умов надання національних соціальних, економічних, правових, екологічних та інших норм і нормативів (стандартів); закріплення у суспільстві стереотипів орієнтації на неправову поведінку.

3. В соціальній сфері це: відсутність необхідних умов для забезпечення відтворення та розвитку людського, трудового та інтелектуального потенціалу суспільства; незахищеність значної частини населення від соціально-економічних загроз безпечній життєдіяльності; погіршення якості, доступності освіти для різних верств населення України; несприятливі, небезпечні умови праці, високий рівень виробничого травматизму і професійної захворюваності; незадовільна організація системи державного та колективно-договірного регулювання оплати та охорони праці, низька ефективність соціального партнерства; поглиблення диференціації доходів, розшарування населення за рівнем матеріального забезпечення, поширення бідності, зокрема серед працюючого населення; відсутність умов формування середнього класу в Україні; професійно-кваліфікаційна незбалансованість попиту та пропозиції робочої сили; постаріння населення; значні трудові міграції кваліфікованої робочої сили, у тому числі нелегальні; погіршення стану здоров'я населення; відсутність профілактичної спрямованості охорони здоров'я; несформованість мотивації населення до здорового способу життя, низький рівень культури самозбереження; моральна та духовна деградація суспільства, погіршення криміногенної ситуації в суспільстві; недостатня моральність, духовність та етичне виховання населення.

4. В економічній сфері це: зростання економічних злочинів, тіньової економіки, криміналізація економічних відносин, корупція; структурно-технологічна деформованість економіки; неконтрольоване і нелегальне вивезення за межі України матеріальних, фінансових ресурсів; незбалансований соціально-економічний розвиток регіонів; низький рівень інвестиційної та інноваційної діяльності суб'єктів господарювання; значна залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, обмеженість доступу до них, низькі темпи розширення внутрішнього ринку; неефективність валютно-фінансового регулювання; високий рівень державного внутрішнього і зовнішнього боргу України; недостатність фінансування науково-технічного прогресу, соціальної політики України, недосконалість бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем, політики ціноутворення.

5. В екологічній сфері це: значний антропогенний і техногенний вплив на людину, висока ймовірність виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, техногенних аварій і катастроф; переважне ігнорування екологічних факторів при проведенні господарської діяльності, забруднення навколишнього середовища; нераціональне використання природних ресурсів; нерозвиненість екологічного державного контролю; неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів; низький рівень екологічної освіченості, відповідальності людини за результати своєї діяльності.

Більш детально про деякі з проблем. Законом «Про прожитковий мінімум» регіонам дано право затверджувати розміри прожиткового мінімуму. Сьогодні в Україні затверджується єдиний показник прожиткового мінімуму, який відповідає різниці рівня життя, рівня доходів і рівня споживання по регіонах. Результати бюджетних досліджень Державного комітету статистики вказують на значні їх розходження. Наприклад, у Києві рівень прибутків і споживання на 68-69% вищий від середньо українського, а в областях, як Волинська і Сумська, -- на 30% нижчий. Тобто діапазон рівня споживання і рівня прибутків по регіонах коливається майже у 2 рази. При використанні єдиного показника прожиткового мінімуму для визначення права на соціальну допомоги і її розмірів одні області, умов-кажучи, будуть вигравати, тому що їх реальний рівень життя об'єктивно нижчий, а інші будуть програвати.

Деякі наукові працівники висловлюють думку, що вагомим недоліком методики розрахунку прожиткового мінімуму є те, що в ньому не враховуються особливості вартості життя в селі і місті.

Не можна не враховувати існуючих тенденцій у нашому житті, зокрема тенденції до оплати деяких видів «безкоштовних» послуг (медичне обслуговування, освіта та ін.). Нині при визначенні розмірів прожиткового мінімуму ці фактори не враховуються, тому що нібито безкоштовність цих послуг гарантується Конституцією України. Також виходячи зі сказаного для порівняння визначимо прожитковий мінімум України у євро порівняно з іншими країнами Європи. Так в Україні 1496грн.- це 53€ , Польща-400€, Німеччина - 720€, Великобританія-1010€, Франція - 1400€.

Пенсійна система України є недосконалою та малоефективною, адже, ставки податків високі, а рівень пенсій низький. Головні проблеми - це велике число пенсіонерів, що отримують пенсію за рахунок працюючих , із чого витікає нестача у Пенсійному. При цьому, в більшості населення пенсія заледве досягає 1500 грн., тоді як у декого (чиновників, держслужббовців, депутатів, суддів) - може становити десятків тисяч гривень. Так порівнюючи і середню пенсію українців з іншими у євро виходить: Україна-43€, Польща-419€, Німеччина-748€, США- 1012€. Низький рівень і зарплат українців якщо в середньому українці отримують 50-100€ то в середньому цей показник по Європі вище у 5 разів.

Щодо освіти - мережа навчальних закладів не розширюється так кількість шкіл починаючи з 2004 року з 22,2 тис. зменшилась до 19,3 тис. 2014 року. Понад 90% державних інвестицій в галузь освіти в Україні спрямовується на утримання - заробітну плату, сплату комунальних послуг, харчування та інше , тобто переважна частина коштів, що витрачаються на систему освіти, йде на підтримання поточного стану, а не на розвиток. Проблеми присутні і в розвитку науки фінансування якої ігнорується як і державою так і приватним капіталом як наслідок застій в науковому прогресі України відтік науковців і молоді до інших країн. Соціальна політика передбачає і запобігання деградації населення, проте на даний момент культурна сфера фінансується лише державою, та держава не проводить ні яких заходів з питання культурного просвітлення людей.

Гострі проблеми назріли в Україні у справі охорони здоров'я. На сьогоднішній день Україна не забезпечена низькою лікарських засобів для прикладу як ліки від сказу. Лікарське обладнання в основну залишилось від радянських часів. Кількість медичних закладів з 90-х. років від 3,9 тис. до 2014 зменшилась до 2,2 тис. [11]. Багато лікарень, пологових будинків, поліклінік, амбулаторій розміщено в старих, не пристосованих будинках. У 2016 році з державного бюджету на загальні витрати з охорони здоров'я виділено кошти у розмірі 44027млр.грн. Проте ця сума усі затрати покрити не зможе,лише підтримує її поточний стан.

Протягом останніх десятиріч в Україні склалася катастрофічна екологічна ситуація. На сьогодні її поточний стан не до кінця не відомий українцям, а відкрита інформація досить неправдоподібна.

Перехід до ринкових принципів організації економіки не призвів до радикального реформування системи соціального захисту з суттєвим підвищенням адресності надання допомоги громадянам. На тлі згортання соціальних програм у сфері освіти, охорони здоров'я, культурній і соціальній політиці відбувається фактичне заміщення видатків на розвиток цих сфер, що забезпечують формування людського капіталу постійним збільшенням кількості видів соціальної допомоги та пільг. На даному етапі проблемою залишається і законодавче питання учасників АТО та переселенців з окупованих територій, пільги яких потребують законодавчого роз'яснення.

Загалом держава несе зобов'язання щодо надання 156 видів соціальних пільг, гарантій і компенсацій 230 категоріям населення; право на пільги мають 19,5 млн. громадян, що становить понад 40% населення України.

За офіційною статистикою за межею бідності в Україні проживає 28% населення, 3% громадян країни живуть менше, ніж на 1 дол. США на день, а 46% - менше, ніж на 2 дол. США на день. Це значно більше, ніж, наприклад, у Білорусі, Казахстані чи Росії. Відповідно до прийнятих міжнародних стандартів рівень життя, за яким на одну людину на день витрачається 2 дол. США, є абсолютною бідністю. Це негативно позначається на сукупному трудовому потенціалі країни, а відтак спричиняє уповільнення темпів економічного зростання. Тому політика подолання бідності повинна сприяти не тільки поліпшенню якості життя незаможних верств населення, а й зростанню економіки в цілому.

Соціальна підтримка населення, яка сьогодні здійснюється у трьох основних формах (соціальних пільг, соціальної допомоги й субсидій), є надто складною й непрозорою. Проблемами чинної системи соціальної підтримки є:

- низький рівень охоплення бідного населення соціальною підтримкою. Усього 56,8 % бідних (згідно з критерієм прожиткового мінімуму) отримують принаймні один вид соціальної підтримки;

- низька адресність при наданні соціальної підтримки. Розподіл державних соціальних трансфертів є несправедливим: менше 23 % від їх загальної суми потрапляють до бідних, інші (майже 17 млрд. грн. щороку, тобто близько 6 % доходів бюджету) надаються небідному населенню;

- механізм надання житлових субсидій та пільг з оплати житлово-комунальних послуг побудований на завищених нормативах споживання цих послуг, що призводить до неефективного використання коштів бюджету.

Діяльність держави у соціальній сфері майже виключно в формі соціального захисту, її відрив від інших складових соціально-економічної політики, і навпаки, здійснення економічної політики без урахування потреб соціального розвитку, як це відбувалося в Україні, закономірно призводять до руйнування як економіки, так і соціальної сфери

3.2 Шляхи удосконалення соціальної політики України

Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності, формування численного середнього класу, який стане гарантом стабільності. Економічне зростання створює необхідне підґрунтя для зниження безробіття та підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд з реформуванням системи оплати праці необхідно забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, стимулювання малого й середнього бізнесу, легалізацію тіньової діяльності і незареєстрованих доходів. Наслідком цього стане не тільки зростання рівня життя основної частини населення, а й зниження масштабів бідності.

Політика модернізації соціальної підтримки має бути спрямована на пошук шляхів щодо більшого охоплення допомогою саме бідного населення. Для цього необхідно:

- реорганізувати інститут соціальної інспекції шляхом розширення повноважень та функцій соціальних інспекторів;

- забезпечити зворотний зв'язок між клієнтами та органами соціального захисту; удосконалити критерії оцінювання нужденності отримувачів соціальної допомоги;

- уніфікувати правила надання різних видів допомоги; впровадити дієву систему моніторингу та оцінювання соціальних програм;

- удосконалити методологію визначення нужденності (з використанням прямих та непрямих методів визначення доходів, а також з урахуванням власності).

Перебудова економіки охорони здоров'я повинна починатися перш за все з укріплення фінансової основи галузі, із зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення. Три основні види фінансування охорони здоров'я (державне, обов'язкове, добровільне медичне страхування та змішана форма) у відокремленому вигляді практично не використовуються ні в одній державі, але в деяких державах вони займають домінуюче положення. Так, в Англії, Ірландії, Італії та Данії домінує державна система фінансування В таких країнах як Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Швеція та Японія система обов'язкового медичного страхування, в той час, як у США має перевагу змішана форма фінансування медичної допомоги, де біля 90% американців користуються послугами приватних страхових компаній. Одним із засобів поліпшення стану соціальної сфери є привернення до нього приватного капіталу, звісно він не вирішить низку питань, але не одна країна реформами в цьому напрямі довела його ефективність. Приватний капітал здатен знаходити цінні сегменти ринку, особливо в галузі високотехнологічного амбулаторного й стаціонарного лікування пацієнтів. Створення спеціального режиму при інвестуванні в будівництво медичних закладів,наприклад пільгові режими оподаткування для тих хто будував лікарні. Державні фонди соціального страхування могли б сплачувати деякі послуги приватних клінік щоб полегшило тягар соціальної політики.

...