У розрахунках необхідно диференціювати потребу підприємства за основними напрямами витрат, беручи до уваги їхнє значення та переважання питомої ваги в загальному обсязі потреби підприємства.

Потребу в матеріально-технічних ресурсах розраховують різними методами, серед яких найширше застосовують метод прямого розрахунку (детермінований), що ґрунтується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції.

До методів прямого розрахунку відносять:

- подетальний;

- на виробничу одиницю;

- за аналогами;

- за типовими представниками;

- рецептурний.

За подетального методу потребу в матеріалах визначають як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.

Потрібно звернути увагу на те, що потреба на основне виробництво полягає насамперед у потребі у виробництві готової продукції. Нехай П_і - потреба в і-х матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми підприємства.

Тоді

(1.1)

де n - кількість видів виробів, на які розраховують матеріал і-го найменування;

A_j - виробнича програма з виробництва j-ї продукції, шт. (м, м² і т. ін.);

НВ_іj - норма витрат і-го матеріалу на виробництво одиниці j-ї продукції.

Цей метод можна також використати для розрахунку потреби в матеріалах на одиницю продукції або її частину - вузол, деталь тощо. Необхідність у таких розрахунках постає в разі масового та серійного виробництва.

За багатономенклатурного виробництва (електротехнічне, підшипникове, інструментальне тощо) потреба у виконанні виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю віддзеркалює середню витрату матеріалів на дану групу (партію продукції). Розрахунок потреби в матеріалі (П_м) виконують за формулою:

(1.2)

де НВ_тп - норма витрат на типовий представник;

А - програма випуску всіх виробів даної групи.

За відсутності норм потреба в матеріалах на плановий період може бути знайдена методом динамічних коефіцієнтів, тобто виходячи з фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів за формулою

(1.3)

де ВМ_ф - фактичні витрати певного матеріалу минулого періоду;

І_а - індекс програми виробництва;

І_н - індекс норм витрат матеріалів.

У таких галузях, як металургійна, харчова, виробництво будівельних матеріалів, скляна для визначення потреби в матеріальних ресурсах використовують метод рецептурного складу. Спочатку розраховують обсяг придатної продукції, необхідної для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломасу за формулою

(1.4)

де П_пр - продукція, придатна для оброблення;

ВЧ_j - чорнова вага j-го виробу (деталь);

А_j - програма виробництва j-х виробів.

Потребу в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначають на підставі рецептури, що зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції й обчислюється так:

(1.5)

де К_і - компонент;

ПВ_к - питома вага конкретного компонента в шихті, %;

П_пл - плановий вихід придатної продукції, %.

Потрібну кількість палива на технологічні та енергетичні цілі знаходять прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлено на одиницю продукції або робіт:

(1.6)

де Р_і - потреба в і-му виді палива в натуральних одиницях;

А_j - план виробництва j-ї продукції;

НВ_уп - норма витрат умовного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продукції);

КЕ - калорійний еквівалент і-го палива.

Під час освоєння випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують за аналогами. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.

Потребу в ресурсах для створення запасу незавершеного виробництва (П_нзв) обчислюють за формулою:

(1.7)

де , - обсяг незавершеного виробництва по j-му виду продукції, у який входить і-й ресурс на кінець і початок планового періоду, натур. од.

Потребу в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції й не виробляються підприємством, визначають згідно зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.

Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини тощо) розраховують за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт.

В остаточному вигляді план забезпечення - це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямами споживання та джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах.

Баланс розробляють як у натуральному, так і грошовому вираженні.

Баланс матеріально-технічного забезпечення підприємства охоплює потребу в матеріалах:

- на виробництво продукції Р_п;

- упровадження нової техніки Р_н.т;

- ремонтно-експлуатаційні потреби Р_р.-е;

- утворення залишків незавершеного виробництва Р_нзв;

- утворення перехідних запасів Р_з.

Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:

- очікувані залишки на початок планового періоду З_о;

- матеріали в незавершеному виробництві на початок планового періоду З_нзв;

- мобілізація внутрішніх ресурсів М_вн;

- придбання і завезення матеріалів зі сторони З_с.

Отже, матеріальний баланс можна подати в такому вигляді:

(1.8)

Наведений баланс матеріально-технічного забезпечення слугує інструментом логістичного управління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.

1.3 Особливості регулювання розміру запасів

Річна потреба підприємства в матеріальних ресурсах у значній мірі залежить від потреб на утворення виробничих запасів сировини й матеріалів.

Запаси - це матеріальні активи, які:

- утримуються для подальшого продажу;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції.

Класифікуються запаси за такими видами: виробничі запаси. незавершене виробництво, готова продукція.

В.Г. Герасимчук визначає, що виробничі запаси - це придбані або самостійно виготовлені запаси, які підлягають подальшій переробці на підприємстві або утримуються для споживання в ході операційного циклу.

Вони поділяються на:

- сировину - придбані або отримані іншим чином продукти (матеріали), які призначені для подальшої переробки;

- основні й допоміжні матеріали;

- комплектуючі вироби, покупні напівфабрикати та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, обслуговування виробництва та адміністративних потреб;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не більше одного року або операційного циклу, якщо він більше року (інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг тощо).

Наявність запасів залежить від періодичності доставки матеріалів до споживача, територіального віддалення підприємств одного від другого, можливістю чи неможливістю організувати безперервний потік усіх матеріальних ресурсів.

Ефективне використання запасів досягається шляхом правильної організації управління ними. Воно включає: розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню.

При нормуванні виробничих запасів враховують призначення та фактори, які визначають їхню величину. Для цього всі запаси умовно поділяють: на поточні, страхові та підготовчі. Поточний - забезпечує виробництво в інтервалах між поставками; підготовчий - дозволяє здійснювати підготовку матеріалів до виробничого застосування; страховий - забезпечує виробництво у випадках відхилення від запланованих умов поставки. Розрахунок кожної частини ведеться окремо.

Поточний запас - це основна частина виробничого запасу, яка витрачається у виробництві між двома поточними поставками матеріалів. Величина його залежить від трьох факторів: величини щоденного споживання, характеру витрат (ступінь рівномірного споживання) та часу між двома послідовними поставками.

Максимальний поточний запас визначається за формулою:

Z_{max пот} = М_{ср доб}*Т_пост (1.9)

де М_{ср доб} - середньодобові витрати матеріалу, натур, один.:

Т_пост - період між двома поточними поставками, дні.

Нормування страхового запасу має на меті визначення такої величини матеріалів, яка забезпечить безперебійність виробництва у випадках порушення графіка їх поставки. Планова величина цього запасу постійна, а фактично вона може зменшуватись при затримці одержання чергової партії матеріалів. У подальшому вона поповнюється за рахунок надходження наступної партії.

Страховий запас на практиці планується в розмірі 25% від потреби при максимальному відхиленні між фактичними і плановими термінами поставки. Необхідно відмітити, що на підприємствах можуть бути й інші підходи до формування страхового запасу з урахуванням специфіки їх діяльності. Так, на підприємствах водопровідного господарства формують страховий запас, що дозволяє працювати впродовж двох тижнів.

Потреба в підготовчому запасі матеріалів виникає при здійсненні підготовчих операцій (розвантаження, приймання, сортування, сушка та інші) для підготовки матеріалів, які надійшли від постачальника, і передачі їх у виробництво. Величина підготовчого запасу може бути визначена за формулою:

Z_підг = М_доб*Уt_опер (1.10)

де Уt_опер - сума часу на всі підготовчі операції.

У сумі поточний, страховий, підготовчий запаси складають загальні виробничі запаси.

Потрібно звернути увагу на те, що існують різні методи контролю за рівнем запасів.

Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів може здійснюватись з використанням різних систем, наприклад двобуркерної або за допомогою ЕОМ. У любому випадку при організації конролю необхідно враховувати вимоги підходу, що засновані на системі АВС.

Потрібно мати на увазі, що для підприємств також важливо максимально скорочувати виробничі запаси із урахуванням мінімізації витрат на їхнє транспортування та збереження.

Існує багато оптимізаційних моделей виробничих запасів різної складності. Найбільш простою є модель Уілсона, що використовується при поставках ресурсу однаковими партіями. Так, оптимальний розмір партії (ОП) може бути визначений як

(1.11)

де Опл - обсяг потреби в ресурсі, нат. од;

ВО - витрати на організацію постачання однієї поставки, грн.;

ВЗ - витрати на збереження одиниці ресурсу, грн.

2. Аналіз матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Гріко»

2.1 Техніко-економічний аналіз ТОВ «Гріко»

Обєктом дослідження обрано ТОВ «Гріко». Місце знаходження товариства є м. Чернівці, вул. Миколаївська, 40. ТОВ «Гріко» було засновано громадянином України Гринюком С.М. в 1998 році в місті Чернівці.

ТОВ «Гріко» є юридичною особою, має самостійний баланс і є власником свого відокремленого майна. Товариство має рахунки в банках, необхідні печатки, штампи та бланки із своїм найменуванням, герб та інші реквізити юридичної особи.

Товариство «Гріко» здійснює зовнішньоекономічну діяльність на підставі валютної самоокупності та самофінансування у встановленому законом порядку.

Метою діяльності товариства є задоволення потреб споживачів у високоякісних будівельних, оздоблювальних матеріалах та новітніх технологіях їх застосування з урахуванням місцевих традицій та особливостей будівництва.

Предметом діяльності товариства є:

- продаж будівельних та оздоблювальних матеріалів;

- надання послуг ознайомлення з використання цих матеріалів;

- організація та участь у виставках, в тому числі і міжнародних;

- організація навчальних семінарів, майстер-класів із застосування матеріалів;

- будівельно-монтажні та ремонтно-будівельні роботи;

- відкриття магазинів, кіосків, складів та ін. обєктів роздрібної та оптової торгівлі;

- розвиток власної мережі об'єктів роздрібної торгівлі в різних регіонах України;

- виробництво та торгівля будівельними матеріалами.

Для реалізації статутних завдань як на території України так і за кордоном товариство «Гріко» має наступні права:

- володіти, користуватися та розпоряджатися майном на правах власності у відповідності з його призначенням та цілями своєї діяльності, проводити по відношенню до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону;

- будувати, купувати, брати та здавати в займ на Україні та за кордоном будинки, споруди, інше нерухоме і рухоме майно, устаткування, а також володіти, користуватись та розпоряджатися різного роду немайновими правами;

- створювати у встановленому порядку свої філії, відділення, представництва, інші структурні підрозділи на території України та за кордоном;

- виконувати у повному обсязі інші права юридичної особи, які відповідають статутним цілям, завданням товариства та чинному законодавству.

Майно товариства з обмеженою відповідальністю «Гріко» складається з майнових і немайнових прав, фінансових коштів. Статутний фонд товариства становить 500000 гривень. Прибуток товариства розподіляється згідно майнових внесків у статутний фонд, якщо інший порядок не передбачено рішенням зборів учасників на момент розподілу.

Зовнішньоекономічна діяльність є однією з складових частин діяльності товариства і здійснюється на принципах валютного самозабезпечення самофінансування. Товариство «Гріко» може у встановленому порядку створювати спільні підприємства, міжнародні обєднання та організації із закордонними особами. Валюта, що одержана від діяльності після відрахувань може бути використана по рішенню зборів учасників, або у порядку встановленому для реалізації цільових програм товариства. Товариство несе відповідальність за ефективність зовнішньоекономічної діяльності та раціональне використання вільно конвертованої валюти.

Учасники товариства мають права та обовязки, які зазначені у статуті товариства з обмеженою відповідальністю «Гріко».

Товариство самостійно планує свою діяльність на підставі підписаних угод та виходячи з прогнозування конюнктури ринку. Воно самостійно визначає потреби у ресурсах, сировині, матеріалах і купує їх у порядку оптової торгівлі у підприємств, організацій, громадян за готівку і за безготівковими розрахунками без обмеження витрат. Товариство «Гріко» реалізує продукцію (послуги) за угодами підприємствам, організаціям, а також громадянам. Основним показником господарської діяльності товариства є чистий прибуток, який за підсумком 2010 року склав 1116 тисяч гривень, а в 2009 році - 1660 тисяч гривень, що на 48,7% більше від попереднього періоду.

На кінець звітного періоду 31 грудня 2010 року баланс ТзОВ «Гріко» склав 7801 тисячі гривень, що на 29,31% більше від попереднього періоду (6041 тис. грн.). У складі активів 341 тис. грн. займають необоротні активи і 7460 тис. грн. - оборотні. До складу пасивів входить власний капітал, який на кінець звітного періоду дорівнює 3910 тис. грн., та поточні зобов'язання, сума яких 3891 тис. грн.

Відповідно до звіту про рух грошових коштів за 2009-2010 роки основними джерелами грошових надходжень є:

1. прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, що склав 1495 тис. грн. та 2234 тис. грн. відповідно (^ 49%);

2. прибуток від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах, сума якого 1845 тис. грн. та 2643 тис. грн. (^ 43%);

3. витрати на сплату відсотків - 216,3 тис. грн. та 243 тис. грн. (^12,5%);

4. збільшення (зменшення) поточних зобов'язань - 668 тис. грн. у 2007 році;

5. грошові кошти від операційної діяльності - 553 тис. грн. та 885 тис. грн. (^ 60%)

6. отримані позики - 506,2 тис. грн. та 62 тис. грн. (v 88%)

До структури видатків за 2009-2010 роки увійшли:

1. зменшення (збільшення) оборотних активів, сума яких 1959,7 тис. грн. та 1749 тис. грн.

2. сплачені відсотки - 216,3 тис. грн. та 243 тис. грн.

3. сплачені податки на прибуток - 378,7 тис. грн. та 527 тис. грн.

4. придбання необоротних активів - 193, 8 тис. грн. та 177 тис. грн.

5. погашення позик - 500 тис. грн. у 2007 році [додаток В].

Залишок на кінець року у структурі власного капіталу, сума якого за 2009 рік склала 2250 тис. грн., включає: статутний капітал (500 тис. грн.) і нерозподілений прибуток (1750 тис. грн.), а у 2010 році - 3910 тис. грн. (^73%), з них статутний капітал - 500 тис. грн., нерозподілений прибуток - 3410 тис. грн.

Запаси підприємства на кінець 2010 року склали 4916,2 тис. грн., до складу яких входить сировина і матеріали вартістю 15 тис. грн. і товари вартістю 4901,2 тис. грн., а у 2008 році - 7142 тис. грн. (^ 45%) [додаток Д]

Управління товариством здійснює генеральний директор. Найвищим органом управління товариством є Рада директорів, до них входять керівники відділів або їх представники. Головою зборів є генеральний директор. Збори приймають рішення про господарські та внутрішні справи товариства.

Учасники зборів, тобто керівники відділів товариства беруть участь у голосуванні. Таким чином, тут проявляється один із принципів мотивації, а саме участь в управлінні. У випадку розподілу голосів навпіл, голос голови є визначальним. Директор самостійно вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції Зборів учасників. Збори учасників можуть прийняти рішення про надання частки належних їм прав у компетенцію директора.

Загальна чисельність працюючих в апараті управління товариством з обмеженою відповідальністю «Гріко» становить 80 працівників. [Додаток Е].

У складі відділу матеріально-технічного забезпечення діють слідуючи структурні підрозділи:

1) планова група;

2) диспетчерська група;

3) група складів.

2.2 Особливості матеріально-технічного забезпечення ТОВ «Гріко»

ТОВ «Гріко» залежно від системи забезпечення й особливостей руху матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів використовує транзитну та складську форми матеріально-технічного забезпечення.

Транзитна форма займає значну частину в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань. Вибір транзитної форми постачань продиктовано насамперед обсягом споживаних ресурсів і встановленою для нього транзитною чи замовленою нормою постачань.

За цієї форми матеріально-технічні ресурси постачаються споживачу безпосередньо від виробника. При цьому є можливість скоротити витрати на розвантажувальні операції та на зберігання продукції на складі.

Транзитну норму визначають як мінімально припустиму загальну кількість матеріалів, відвантажених постачальником на адресу споживача за одним замовленням. Замовлену норму розраховують як найменшу кількість матеріалів за однією позицією замовлення, узяту постачальником до виконання за обов'язкового замовлення на одночасну доставку кількох однорідних видів (типорозмірів) матеріалів на адресу одного споживача.

Ця форма постачання ефективна за постачання однорідного асортименту ресурсу та у великій кількості.

Застосування сучасної транзитної форми постачання дає змогу зменшити величину партії поставок. Головна її суть - своєчасність.

На відміну від транзитної, складська форма постачання передбачає доставку ресурсів підприємству через посередників. За цієї форми обсяг партії та строки поставок не лімітовані, але споживачі ресурсів несуть додаткові витрати за зберігання продукції на складах посередників тощо.

Вибираючи дану форму постачання, ТОВ «Гріко» враховує специфіку споживаних ресурсів, обсяги їх використання у виробництві, можливі витрати на їх доставку.

Вибір постачальника є основою створення стійкої бази постачання будь-якого підприємства. Рішення розмістити замовлення в конкретного постачальника залежить від низки факторів. Постачальник повинен задовольняти за якістю та обсягами продукції, що поставляється, умовами доставки продукції, ціною та рівнем обслуговування. Важливим під час вибору постачальника є його технічний стан, розвиненість інфраструктури, фінансове становище, трудові відносини й місцезнаходження.

Рішення про вибір постачальника можна розглядати як вибір в умовах невизначеності, що пов'язано з досить високим ризиком. Ризик зростає під час закупівлі невідомих видів сировини чи виробів, устаткування. Тому ТОВ «Гріко» звертається і до додаткових джерел інформації. Це каталоги, торгові журнали, різного роду рекламні оголошення та Інтернет.

Усе це свідчить про те, що оцінювання постачальника - невпинний процес відстежування діяльності наявних постачальників.

ТОВ «Гріко» підприємства-замовники поділяють на дві групи.

До першої входять нові постачальники, надійність яких ще не перевірено, до другої - постачальники, що вже зарекомендували себе в минулі роки. Ці постачальники постійно оцінюються з формальних і неформальних позицій.

Неформальна охоплює оцінку особистих контактів з постачальником і працівниками його підрозділів. Замовник акумулює всю інформацію про постачальника, важливо встановити особисті контакти звідділом закупівель.

Також ТОВ «Гріко» проводить рейтинги постачальників, застосовуючи бальну систему оцінки за кожним фактором. Проте, коли постачальників забагато, їх вибір проходить у два етапи. На першому етапі здійснюють попередній відбір постачальників. Критерії відбору наведено в табл. 2.1.

Після аналізу постачальників частину з них, що не відповідає вимогам, вилучають із таблиці. На другому етапі залишаються найбільш привабливі постачальники.

Таблиця 2.1. Критерії попереднього відбору постачальника (ТОВ «Еластомір»)

ТОВ «Гріко» стежить за діяльністю основних постачальників набагато уважніше, ніж за другорядними постачальниками. При цьому застосовують модель АВС для розподілу постачальників аналогічно розподілу запасів за обсягами й ціною закуповуваних партій матеріалів. Мета такого розподілу на категорії полягає в тому, щоб оцінити кожну категорію за відповідною схемою оцінювання постачальників.

Важливою є оцінка діяльності не тільки наявного постачальника, а й потенційного. Для перевірки діяльності потенційного постачальника часто необхідні значні затрати часу й засобів. Під час оцінювання потенційних постачальників найважливішими факторами є такі, як технічні та інженерні можливості постачальника, його виробничий і фінансовий план та здатність ефективно керувати виробництвом. Необхідно також відповісти на запитання, чи здатний цей постачальник цілком задовольнити потреби замовника в короткостроковому й довгостроковому періоді та чи є передумови так вважати.

Важлива оцінка фінансової сторони постачальника. Серед інших показників перевіряють його кредитний рейтинг, структуру капіталу, рентабельність, оборотний капітал, стан запасів, коефіцієнт ліквідності, прибутковість інвестицій і т. ін. Усі ці показники характеризують фінансову стабільність і конкурентоспроможність продукції постачальника.

Крім зазначених факторів, вибираючи постачальника, для ТОВ «Гріко» важливим є й рішення, де купувати продукцію - у виробників чи дистриб'юторів. Для прийняття цього рішення підприємство досліджує фінансове становище, що склалося, репутацію, якість продукції, що постачається, і обслуговування, надійність постачань і обґрунтованість ціни.

Також ТОВ «Гріко» використовує і криву Парето. Так, у 2008 році підприємство закупило вироби за обсягом і сумою витрат розміщеною в такому співвідношенні (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Групування постачальників за АВС-аналізом

Це процентне співвідношення не завжди може бути однаковим. Для його перебування визначають частку окремих видів сировини і матеріалів у загальній вартості з матеріалів, що закуповуються. Так, за 2008 рік ТОВ «Гріко» із загальним річним обсягом закупівель на суму 30,4 тис. грн. мало певне співвідношення товарів (табл. 2.3)

Таблиця 2.3. Співвідношення товарів ТОВ «Гріко»

З даних табл. 2.3. видно, що вироби групи А становлять лише 10%, а за вартістю річного обсягу закупівлі - понад 70%; вироби групи В є проміжними між А і С. Тому під час закупівлі найбільшу увагу приділяють виробам групи А як найдорожчим. Однак через специфіку окремих видів виробів ставлення до кожної групи має бути однаковим.

Метод АВС - це аналіз, за допомогою якого визначають ступінь розподілу конкретних характеристик між окремими елементами якої-небудь безлічі. З погляду постачання аналізують кількісну й вартісну структуру сировини, що здобувається, і матеріалів.

Під час планування поставок матеріальних ресурсів ТОВ «Гріко» передбачає такі дії:

вибір постачальника певного виду ресурсу;

укладання договору на поставку;

вибір форми постачання ресурсу;

складання плану-графіка завезення партій ресурсу.

Отже, процес матеріально-технічного постачання є складним багатогранним механізмом, в якому важливу роль відіграють не лише економічні закони та принципи, а й добре налагоджені взаємини між сторонами, що беруть безпосередню участь у цьому процесі. За умов ринку кожне підприємство мусить адаптувати систему МТЗ до його вимог, а тому більш успішними будуть ті підприємства, що краще пристосувалися до ринкових реалій.

3. Розробка рекомендацій щодо вдосконалення організації матеріально-технічного забезпечення ТОВ "Гріко"

Створення запасів матеріальних ресурсів - основне питання планування для ТОВ «Гріко».Управління запасами є проблемою, загальною для підприємств і фірм будь-якого сектору системи господарювання.

Існує багато причин, з яких фірми йдуть на створення запасів. Основним доказом є те, що на підприємстві має бути певна кількість матеріальних ресурсів для підтримання виробничого процесу. За відсутності необхідного запасу підприємство може зазнати значних збитків. Є й інша причина для створення запасів, зокрема для ТОВ «Гріко» - сезонність, тобто тільки в певний сезон (весінньо-осінній) є можливість завозити окремі види ресурсів (заготівля річкового піску для виготовлення залізобетонних виробів).

Створюючи запас, необхідно враховувати, що розширення асортименту товарів на ринку приводить до скорочення життєвого циклу товару, а також впливає на поведінку партнерів, покупців і конкурентів. Запаси - це оборотний капітал; чим їх менше, тим ефективніше виробництво. Критерієм оптимізації запасів слугують витрати зберігання закупівель; утримання запасів тощо. Витрати закупівель охоплюють:

- витрати на оформлення замовлення;

- витрати на оформлення угоди з поставок;

- транспортні витрати;

- витрати на складування та зберігання.

Деякі витрати фіксуються в замовленні й не залежать від його обсягу, інші, наприклад транспортні та складські, перебувають у прямій залежності від величини замовлення.

Перспективним методом управління запасами для ТОВ «Гріко» є управління запасами «точно в строк».

«Точно в строк» - це філософія, яка може бути застосована в логістиці до всіх аспектів підприємництва, у тому числі виробництва, відвантаження та закупівлі товарів. Основою цієї філософії є те, що всі небажані запаси потрібно довести до мінімуму. Традиційна політика передбачає, що продукція має бути «про всяк випадок», щоб можна було задовольняти непередбачені потреби в ній. Однак така практика дорого коштує, адже запаси необхідно зберігати. У процесі діяльності фірми постійно виникають питання - чи будувати на наявних площах складські приміщення для зберігання запасів чи спрямовувати грошові кошти на розширення виробничої потужності, а відповідно - на збільшення випуску продукції. Нині підприємства дедалі частіше обирають другий підхід, оскільки метод «точно в строк» пов'язує всю діяльність у процесі виробництва та розподілу. Мета цього методу - виробляти та відвантажувати продукцію точно в строк для її подальшого використання. Особливе значення для реалізації принципу «точно в строк» мають такі аспекти, як закупівля та виробництво разом з контролем якості.

Принцип «точно в строк» застосовують для скорочення або ліквідації запасів. Передбачається наявність потрібного матеріалу у відповідному товарно-розподільчому центрі в потрібний час та доставка його на наступний день після замовлення, причому в належному стані й без втрат.

Принцип «точно в строк» передбачає наявність кількох надійних постачальників на тривалий термін з гарантією високої якості обслуговування. Для успішної реалізації цього методу велике значення має спосіб транспортування вантажів. За використання методу «точно в строк» на деяких компаніях спостерігається тенденція до скорочення кількості постачальників та їх географічного наближення до споживачів.

Під час управління запасами будь-якого товару потрібно відповісти на два запитання - коли поповнювати запас та який повинен бути розмір замовлення на поповнення? По суті кожне рішення, яке приймають під час управління запасами будь-якої організації незалежно від складності системи забезпечення, так чи інакше пов'язано з питанням про те, скільки замовляти й коли замовляти. Для вирішення цих питань існують певні системи управління запасами:

- з фіксованим розміром замовлення;

- фіксованим інтервалом між замовленнями (з постійним рівнем запасу).

Решта систем є собою різновидами цих двох систем.

Система з фіксованим розміром запасу є простою, класичною. У цій системі розмір замовлення є постійною величиною, і повторне замовлення подають у разі зменшення наявних запасів до певного критичного рівня «точки замовлення».

Ця система ґрунтується на виборі розміру партії, який мінімізує загальні витрати управління запасами, що складаються з витрат виконання замовлення й витрат зберігання запасів.

Витрати виконання замовлення - це накладні витрати, які пов'язані з реалізацією замовлення й залежать від розміру замовлення.

Залежність річних витрат виконання замовлення від його розміру показано на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Витрати виконання замовлення залежно від розміру партії поставки

Річні витрати виконання замовлення зменшуються в разі збільшення розміру партії, також змінюються витрати виконання замовлення, які припадають на одиницю товару (рис. 6.1).

Витрати зберігання запасів охоплюють витрати, пов'язані з фізичним зберіганням товарів на складі, та можливі відсотки на капітал, укладений у запаси. Ці витрати виражають у відсотках від закупівельної ціни за певний час.

Якщо ЦЗ - закупівельна ціна одиниці товару, ВЗб - витрати зберігання, виражені як частка цієї ціни, то ЦЗ • ВЗб - річні витрати зберігання товару.

Рис. 3.2. Залежність витрат на зберігання запасу від розміру партії поставок

Витрати зберігання визначаються середнім рівнем запасів. За постійної інтенсивності збуту річні витрати зберігання запасів становлять:

. (3.1)

На рис. 3.2 видно, що витрати у разі збільшення розміру партії поставок зростають лінійно.

Загальні річні витрати управління запасом - це сума річних витрат виконання замовлення та річних витрат зберігання запасів, тобто

(3.2)

Залежність річних витрат управління запасами від розміру замовлення подано на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Залежність річних витрат на управління запасами від розміру замовлення: 1 - витрати на зберігання запасів; 2 - витрати на виконання замовлення; 3 - загальні витрати на управління запасом

Крива загальних річних витрат є пологою близько точки мінімуму. Це свідчить про те, що біля точки мінімуму розмір запасу може коливатися в деяких межах без їх істотної зміни.

Значення розміру партії, яка мінімізує річні витрати управління запасами, називають найбільш економним розміром замовлення.

Оптимальний розмір партії (РПопт) розраховують виходячи із загальних витрат, за формулою Уілсона:

(3.3)

За системи з фіксованим інтервалом між замовленнями витрат на управління запасом немає. Через постійні інтервали часу з'ясовують стан запасів і залежно від цього подають замовлення.

Висновки

матеріальний технічний запас

Забезпечення сталої ритмічної роботи підприємства визначає процес матеріально-технічного забезпечення.

Матеріально-технічне забезпечення на підприємстві, як процес забезпечення потреб підприємства матеріально-технічними засобами виробництва та організація їх раціонального використання.

Функції матеріально-технічне забезпечення класифікують на основні й допоміжні.

До основних функцій відносять:

- визначення потреби в матеріальних ресурсах (сировині, матеріалах, паливі, енергії, обладнанні);

- закупівлю матеріальних ресурсів;

- оренду матеріальних ресурсів, що супроводжується зміною форми власності;

- доставку матеріальних ресурсів;

- складування матеріальних ресурсів;

- розподіл матеріальних ресурсів;

- доведення матеріальних ресурсів необхідної кількості та якості до робочих місць;

- визначення потреби заводу в матеріальних ресурсах для виконання різнотермінових інноваційних планів;

- укладання договорів з постачальниками, складання специфікацій;

- контроль графіків постачання й виконання договірних обов'язків;

- організацію оперативного обліку руху матеріалів, централізованої доставки матеріалів у цехи й на ділянки;

- аналіз витрат і рівня використання матеріалів, реалізацію відходів.

Однією з важливих функцій відділу матеріально-технічного постачання є вирішення завдань щодо залучення до господарського обороту вторинної сировини й матеріалів (за можливості використання останньої).

Допоміжні функції матеріально-технічне забезпечення:

- маркетингові;

- юридичні.

Провівши аналіз матеріально-технічного забезпечення на ТОВ «Гріко» було визначено, що під час планування поставок матеріальних ресурсів необхідно передбачати такі дії:

вибір постачальника певного виду ресурсу;

укладання договору на поставку;

вибір форми постачання ресурсу;

складання плану-графіка завезення партій ресурсу.

Перспективним методом управління запасами для ТОВ «Гріко» є управління запасами «точно в строк».

«Точно в строк» - це філософія, яка може бути застосована в логістиці до всіх аспектів підприємництва, у тому числі виробництва, відвантаження та закупівлі товарів. Основою цієї філософії є те, що всі небажані запаси потрібно довести до мінімуму. Традиційна політика передбачає, що продукція має бути «про всяк випадок», щоб можна було задовольняти непередбачені потреби в ній. Однак така практика дорого коштує, адже запаси необхідно зберігати. У процесі діяльності фірми постійно виникають питання - чи будувати на наявних площах складські приміщення для зберігання запасів чи спрямовувати грошові кошти на розширення виробничої потужності, а відповідно - на збільшення випуску продукції. Нині підприємства дедалі частіше обирають другий підхід, оскільки метод «точно в строк» пов'язує всю діяльність у процесі виробництва та розподілу. Мета цього методу - виробляти та відвантажувати продукцію точно в строк для її подальшого використання. Особливе значення для реалізації принципу «точно в строк» мають такі аспекти, як закупівля та виробництво разом з контролем якості.

Отже, процес матеріально-технічного постачання є складним багатогранним механізмом, в якому важливу роль відіграють не лише економічні закони та принципи, а й добре налагоджені взаємини між сторонами, що беруть безпосередню участь у цьому процесі. За умов ринку кожне підприємство мусить адаптувати систему МТЗ до його вимог, а тому більш успішними будуть ті підприємства, що краще пристосувалися до ринкових реалій.

Список використаних джерел

1. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ. 2003 р. - 524 с.