Використання механізмів стандартизації як засіб державного регулювання якості

В статье рассматривается использование механизмов стандартизации как средства государственного регулирования качества товаров и услуг. Освещаются основные нормативно-правовые акты, регулирующие систему обеспечения качества продуктов питантя в Украине.

Trokhymets O. Implementation of Standartization Echanisms as Means of Quality State Regulation

The article examines the use and implementation of mechanisms of standardization as means of state regulation of goods and services. The article describes the main legal acts which regulate the system of providing of food quality in Ukraine.

Вступ

Для підтримки іміджу країни на міжнародному ринку та забезпечення належної конкурентоспроможності продукції й послуг загалом державне регулювання повинно мати особливе значення в забезпеченні належних стандартів якості продукції та життя населення [13, с. 191].

Як зазначає О. Покатаєва, саме з метою регулювання якості продукції розроблена система стандартизації. У розвинутих країнах світу якість продуктів харчування та послуг є національною ідеєю. Насамперед, це стосується якості продуктів харчування та послуг, які є соціально значущими (орієнтованими) для населення. Вимоги до якості продукції та послуг є рушійною силою конкурентоспроможності товарів і послуг на національному та міжнародному ринках.

Згідно з твердженнями вчених М. Маренич, С. Аранчій, Н. Марюха, на відміну від європейських країн, головним критерієм для бізнесу та споживача є не якість товару в цілому і продуктів харчування зокрема, а ціна. Норми безпеки, які повинні міститися в державних стандартах, залишаються незмінними вже тривалий час, державні інститути ігнорують зусилля вітчизняних стандартизаторів і споживачів. Державний контроль не в змозі припинити як випуск вітчизняної низькоякісної продукції, так і ввіз на територію України товарів сумнівної якості, що стосується, насамперед, продуктів харчування та напівфабрикатів. Усе це відбувається на тлі існування досить розвинутої системи стандартизації, метрології й сертифікації та наявності відповідних кадрів.

Така ситуація може призвести до істотного погіршення здоров'я населення, зростання соціальної напруги, зниження рівня вітчизняного виробництва. Ще одна причина невисокої якості деяких продуктів харчування - використання дешевої сировини для їх виробництва, скорочення технологічного циклу та використання високотехнологічного обладнання (забезпечення безперебійного масового виробництва).

Питання, пов'язані з управлінням якістю продукції, відображено в працях вітчизняних і зарубіжних авторів: Л. Бадалова, В. Власова, Глічева, Д. Джурана, К. Ісікави, В. Качалова, М. Круглова, В. Лапідуса, Ф. Ніксона, Огвоздіна, В. Окрепілова, О. Покатаєвої, А. Робертсона, С. Стасіневич, А. Фейгенбаума та ін. [14, с. 3]. Питання щодо гарантій безпеки харчових продуктів досліджували С. Белінська, Н. Орлова, Ю. Мотузка.

Важливу роль у вивчені проблем підвищення якості продукції шляхом її стандартизації й сертифікації відіграють праці М. Андрієнка, М. Брусенка, Я. Жаліло, Т. Кисєльової, В. Максимович, С. Полнарьова, В.М. Степанова, С. Юшина та ін.

Проблема вдосконалення управління якістю є об'єктом та предметом наукових досліджень. Різні її аспекти розглядали такі вчені, як О. Аристов, Л. Басовський, А. Богатирьов, Варакута, В. Гіссін, О. Глудкін, А. Заїнчковський, А. Ковальов, В. Окропилов, В. Протасьєв, В. Спіцнадель, В. Федюкін, С. Фомічов.

У сучасних умовах глобалізації та можливості обирати з-поміж виробників продукції споживачі стають дедалі вимогливішими щодо якості продуктів харчування та продукції загалом. Сучасний споживач має право обирати з-поміж представлених товарів (різних країн-виробників) однієї категорії більш якісний товар. Тому в сучасних умовах міжнародної торгівлі успіх підприємств, які проводять ЗЕД, залежить від того, наскільки їх продукція відповідає стандартам якості.

Постановка завдання

Мета статті - теоретичне обґрунтування механізмів стандартизації та сертифікації як засіб державного регулювання якості.

Результати

Відповідно до Закону України "Про стандартизацію" від 05.06.2014 р. № 1315-VII, стандартизація це - діяльність, що полягає в установленні положень для загального та неодноразового використання щодо наявних чи потенційних завдань і спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері [8]. У чинному Законі визначено основні функції стандартизації, які узагальнені в меті стандартизації:

1) забезпечення відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню;

2) керування різноманітністю, застосовність, сумісність, взаємозамінність об'єктів стандартизації;

3) забезпечення раціонального виробництва шляхом застосування визнаних правил, настанов і процедур;

4) забезпечення охорони життя та здоров'я;

5) забезпечення прав та інтересів споживачів;

6) забезпечення безпечності праці;

7) збереження навколишнього природного середовища й економія всіх видів ресурсів;

8) усунення технічних бар'єрів у торгівлі та запобігання їх виникненню, підтримка розвитку й міжнародної конкурентоспроможності продукції.

Об'єктами стандартизації є матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність; правила, процедури, функції, методи, діяльність чи її результати, включаючи продукцію, персонал, системи управління; вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування тощо [8].

Результатом стандартизації є нормативні документи в цій сфері. Вони встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Такими нормативними документами є стандарт, кодекс усталеної практики та технічні умови.

Стандарт - це документ, що встановлює для загального й багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній галузі, та розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу (загальної згоди) [8].

В Україні процедура забезпечення конкурентоспроможності товарів та послуг регламентована такими нормативно-правовими актами: Законом України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 р. № 2408-Ш, Законом України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" від 01.12.2005 р. № 3164-ІУ, Законом України "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 23.12.1997 р. № 771/97-ВР зі змінами від 04.07.2013 р., ВВР (регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і спожи - вачами під час розробки, виробництва, ввезення харчових продуктів на митну територію України, їх закупівлю, використання, споживання та утилізацію) [7], Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" [3]; Законом України "Про підтвердження відповідності" № 2406-14, редакція від 02.12.2012 р. [9]; Правилами обов'язкової сертифікації нафти та нафтопродуктів, затвердженими наказом Держспоживстандарту України від 16.01.1997 р. № 19 (зареєстровані Мін'юстом України 26.02.1997 р. за № 52/1856).

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.1993 р. № 46-93, на Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики покладено створення та забезпечення функціонування державної системи сертифікації. Також, згідно з Декретом, нормативні документи із стандартизації поділяються на державні стандарти України - ДСТУ; галузеві стандарти - ГСТУ; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок - СТТУ; технічні умови - ТУ; стандарти підприємств - СТП. Товари, які перебувають у роздрібній торгівлі, повинні відповідати цим стандартам [3].

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики є національним органом України із сертифікації.

Згідно з дослідженням М. Маренич, С. Аранчій, Н. Марюха, в Україні якість і безпека продуктів харчування є питанням, яке хвилює не лише спеціалістів, а й пересічних громадян. Деякі речовини, які потраплять в організм людини з продуктами харчування, викликають руйнівні процеси для здоров'я людини. Модернізація систем безпечності і якості харчових продуктів тваринного й рослинного походження дасть змогу забезпечити продовольчу безпеку країни в умовах євроінтеграції аграрного сектора економіки, підвищити конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції на міжнародному ринку. В Україні для цього напрацьована певна законодавча база, а саме Закони: "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 06.09.2005 р. № 2809-IV; "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р. № 361-V; "Про карантин рослин" від 19.01.2006 р. № 3369-IV. Вони є гармонізованими з міжнародними вимогами, Угодою СОТ про застосування санітарних та фітосанітарних заходів, Санітарним кодексом наземних тварин Міжнародного епізоотичного бюро; урядом схвалено Концепцію Загальнодержавної цільової економічної програми проведення моніторингу залишкових кількостей препаратів та забруднюючих речовин у живих тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, а також у харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі, на 2008-2013 рр. На сьогодні в харчовій промисловості розроблено понад 400 національних стандартів на харчову продукцію, гармонізованих з міжнародними і європейськими стандартами.

У процесі забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції Україна приєдналась до міжнародних систем сертифікації:

- системи міжнародної електротехнічної комісії (МЕК) з випробувань електрообладнання на відповідність стандартам безпеки;

- системи сертифікації компонентів електронної техніки МЕК.

В Україні діє державна система сертифікації продукції УкрСЕПРО, яка була створена Держспоживстандартом України. Головною організацією в системі Держспоживстандарту України з розробки науково-методичних та організаційних засад сертифікації продукції, послуг, систем управління якості є Державне підприємство Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості (УкрНДНЦ). УкрНДНЦ здійснює інформаційне забезпечення підприємств і організацій з питань сертифікації.

Згідно із Законом України "Про безпечність та якість харчових продуктів", "особи, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів, повинні: застосовувати санітарні заходи та належну практику виробництва, системи HACCP та/або інші системи забезпечення безпечності та якості під час виробництва та обігу харчових продуктів" [7].

В Україні з 01.07.2003 р. діє національний стандарт ДСТУ 4161-2003 "Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги", 01.08.2007 р. набув чинності національний стандарт ДСТУ ISO 22000:2007 (ідентичний ISO 22000:2005) [6].

Система міжнародних стандартів ISO серії 22000 включає:

- ISO 22000:2005 "Системи управління безпечністю харчових продуктів - Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга".

- ISO/TS 22003:2007 "Системи управління безпечністю харчових продуктів - Вимоги до органів, що здійснюють аудит та сертифікацію систем управління безпечністю харчових продуктів".

- ISO 22004:2005 "Системи управління безпечністю харчових продуктів - Настанова щодо застосування ISO 22000:2005".

- ISO 22005:2007 "Простежуваність у ланцюгу кормів і харчовому ланцюгу - Загальні принципи та настанова щодо проектування та розроблення системи".

У зв'язку з певними труднощами виконання українськими підприємствами вимог стандарту ДСТУ ISO 22000 (наприклад, орендовані, а не власні виробничі приміщення), деякий час ці два стандарти будуть діяти паралельно. Процес упровадження ДСТУ ISO 22000 для підприємств, на яких функціонує система управління безпечністю харчових продуктів відповідно до ДСТУ 4161-2003, буде легше, ніж для підприємств, які розпочинають цю роботу з нуля, оскільки в основі цих стандартів закладені єдині принципи. Стандарт ISO 22000:2005 максимально узгоджений з ISO 9001 для уможливлення їх комбінованого застосування [5].

ISO 22000:2005 "Food safety management systems - Requirements for any organization in the food chain" ("Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга") гармонізований зі стандартами менеджменту якості, екологічного менеджменту та пристосований до сертифікації перший стандарт, який був опублікований у 2005 р. і встановлює єдині вимоги до систем HACCP. Система аналізу небезпечних чинників і критичних точок контролю (у латинській абревіатурі - НАССР - Hazard Analysis and Critical Control Point) є науково обґрунтованою системою, що дає змогу гарантувати виробництво безпечної продукції шляхом ідентифікації та контролю за небезпечними чинниками. Система НАССР є єдиною системою забезпечення безпечності харчової продукції, що довела свою ефективність і прийнята міжнародними організаціями. Використання системи НАССР дає змогу перейти від випробувань кінцевого продукту до розробки запобіжних методів забезпечення безпечності харчової продукції.

Запровадження системи управління безпечністю харчових продуктів на базі концепції НАССР дає змогу підприємству:

- забезпечити випуск безпечної продукції за рахунок системного контролю на всіх етапах виробництва;

- належним чином керувати всіма небезпечними чинниками, які загрожують безпечності харчових продуктів: запобігати, усувати чи мінімізувати їх;

- гарантувати, що харчові продукти є безпечними на момент їх вживання в їжу;

- забезпечити належні гігієнічні умови виробництва відповідно до міжнародних норм;

- демонструвати відповідність застосовуваним законодавчим та нормативним вимогам щодо безпечності харчових продуктів;

- зміцнити довіру споживачів, замовників і органів нагляду до продукції, що виробляється, і підвищити імідж підприємства;

- розширити мережу споживачів продукції та вийти на закордонні ринки;

- підвищити відповідальність персоналу за випуск безпечної продукції та забезпечити розуміння всіма робітниками підприємства першорядної важливості аспектів безпечності продукції.

Принципи HACCP:

1) з'ясування небезпек, яких слід уникати або зводити до мінімуму;

2) обладнання контрольних пунктів на етапах;

3) встановлення критичних меж у критичних контрольних пунктах;

4) розробка ефективних процедур спостереження;

5) планування коригувальних дій на випадок зниження ефективності контролю;

6) встановлення процедур перевірки ефективності контролю;

7) створення документів і баз даних, вказаних у пп. 1-6.

В Україні система НАССР не є обов'язковою процедурою та застосовується суб'єктами господарювання на добровільних засадах, які самостійно вирішують: сертифікувати відповідно до міжнародних вимог чи ні.

На думку С. Белінської, Н. Орлової, Ю. Мотузки, основні недоліки вітчизняної системи державного контролю за безпечністю харчових продуктів зумовлені низкою чинників, серед яких: дублювання функцій органів контролю, відсутність чіткої організаційної структури на національному рівні, повільне впровадження ризик-орієнтованої системи управління безпечністю - системи НАССР [2, с. 177].

Слід зазначити, що в Україні діє Міжнародний інститут безпеки та якості продуктів харчування. Він заснований як урядова консалтингова організація у межах Програми міжнародного партнерства з розвитку харчової галузі (PFID), що підтримується Американським агентством з міжнародного розвитку (USАID), яке надає навчальну, методичну та консультативну допомогу підприємствам, що мають намір упровадити в себе на виробництві сучасні методи управління безпечністю харчових продуктів на основі принципів НАССР. Основне завдання Інституту - сприяння виходу вітчизняної продукції переробної галузі на міжнародні ринки.

Як зазначив В. Місячний, заступник директора зі стандартизації та наукової діяльності "ДП "Укрметтестстандарт"", коли ми говоримо про якість продукції, маємо на увазі, що її виготовлено відповідно до норм і стандартів. Вступ України до СОТ та її інтеграція в Європейський простір зобов'язують країну провести адаптацію національної системи технічного регулювання до європейської [17].

Прийняття Закону України "Про стандартизацію" є кроком до створення нової системи стандартизації, що зробить прозорішими процедуру стандартизації. якість товар стандартизація

Висновки

Таким чином, існують певні види стандартів, які гарантують безпеку та якість продуктів харчування. Україна також намагається брати участь у процесі вдосконалення та забезпечення якості продуктів харчування.

Отже, можна погодитись із твердженнями В. Максимович стосовно головних напрямів розвитку стандартизації й сертифікації товарів для підприємств, а саме: вдосконалення процедур розробки стандартів, упорядкування їх складу й гармонізація вимог із світовими. Крім того, використання обов'язкової сертифікації продукції як інструмента конкурентної політики держави сприятиме формуванню прагматичної зовнішньоекономічної політики держави.

Список використаної літератури