Перспективні стратегічні напрямки розвитку внутрішнього ринку АПК в контексті продовольчої безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспективні стратегічні напрямки розвитку внутрішнього ринку АПК в контексті продовольчої безпеки

Митяй О.В., к.е.н., доцент

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Анотація. В статті розглянуто заходи підвищення конкурентоспроможності продукції; виокремлено чинники кон'юнктури світового продовольчого ринку; окреслено комплекс заходів для реалізації стратегічної мети аграрної політики; розкрито шляхи вирішення проблеми продовольчої безпеки; зазначено аспекти аграрної політики, що характеризують інноваційний розвиток, а тому і підвищення ефективності та конкурентоспроможності виробництва.

Ключові слова: продовольча безпека, конкурентоспроможність, сільське господарство, АПК, кон'юнктура, аграрна політика.

Mytyay O. Perspective strategic directions of internal market of development agroindustrial complex are in the context of food safety

Abstract. The article deals with measures to improve the competitiveness of products; factors singled out state of the world food market; outlines a range of measures to implement the strategic goals of agricultural policy; series solutions to the problem of food security; mentioned aspects of agricultural policy, describing the innovative development, and therefore increasing the efficiency and competitiveness.

Keywords: food security, competitiveness, agriculture, agribusiness, environment and agricultural policy.

Митяй О.В. Перспективные стратегические направления развития внутреннего рынка АПК в контексте продовольственной безопасности

Аннотация. В статье рассмотрены мероприятия повышения конкурентоспособности продукции; выделены факторы конъюнктуры мирового продовольственного рынка; очерчен комплекс мероприятий для реализации стратегической цели аграрной политики; раскрыты пути решения проблемы продовольственной безопасности; отмечены аспекты аграрной политики, которые характеризуют инновационное развитие, а потому и повышение эффективности и конкурентоспособности производства.

Ключевые слова: продовольственная безопасность, конкурентоспособность, сельское хозяйство, АПК, конъюнктура, аграрная политика.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Успішне вирішення проблеми продовольчого забезпечення припускає необхідність максимального збереження основних напрямів спеціалізації сільського господарства, що якнайповніше відповідають природним і економічним умовам країни. В той же час, широке поширення можуть і повинні отримати вдосконалення внутрішньогалузевих пропорцій і оптимізація галузевої структури, обумовлені кон'юнктурою світового і регіональних ринків, орієнтацією на самозабезпечення продовольством, раціональним використанням ресурсів і необхідністю підвищення ефективності виробництва.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Значний внесок в концепцію і практику гарантування продовольчої безпеки України привнесли такі науковці, як В.Р. Андрійчук, В.І. Богачова, П.П. Борщевський, В.С. Балабанов, Ю.Д. Білик, І.Ю. Гришова, Б.М. Данилишин, Л.В. Дейнеко, О.І. Гойчук, С.М. Кваша, І.О. Крюкова, В.В. Кужель, М.Й. Малік, П.Т. Саблук, В.Г. Ткаченко, І.Б. Хома, О.М. Чечель, Т.С. Шабатура, В.В. Щекович, О.С. Юрчишина та ін [1-10].

Негативні тенденції світового ринку вказують на проблеми, які мають бути на постійному контролі, вимагаючи вжиття відповідних заходів. В першу чергу це відноситься до економічної доступності продовольства, підвищення якості продуктів, їх безпеки, до пропаганди здорового харчування, підвищення рівня і якості життя населення, що і визначає актуальність даної проблеми.

Цілі статті: розглянути заходи підвищення конкурентоспроможності продукції; виокремити комплекс заходів для реалізації стратегічної мети аграрної політики; розкрити шляхи вирішення проблеми продовольчої безпеки та Перспективні стратегічні напрямки розвитку внутрішнього ринку АПК. стратегічний конкурентоспроможність продовольчий безпека

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Враховуючи експортну орієнтацію національного АПК, її відносну моноспрямованість і відповідно можливі складнощі в реалізації продукції, в країні необхідно передбачити відповідні заходи підвищення конкурентоспроможності продукції, розширення місткості внутрішнього ринку і його захисту. Виходячи з оцінки сучасного стану продовольчого ринку, комплекс заходів повинен сприяти збалансованості продовольчого ринку по попиту і пропозиції з урахуванням максимально можливого заміщення імпорту продукцією власного виробництва.

Тенденції розвитку АПК свідчать, що агропромислове виробництво країни стабільно забезпечує продовольчу безпеку. Постійно росте виробництво продукції на душу населення. Рівень виробництва, що забезпечує з розрахунку на душу населення майже по тонні зерна, і перехідні запаси, які складають майже третину річної потреби в цій продукції при нормативі 17%, є високою гарантією продовольчої незалежності країни. Враховуючи, що наявність зерна і його перехідні запаси є одним з критеріїв оцінки продовольчої безпеки на глобальному рівні, а також те, що виробництво сільськогосподарської продукції перевищує потребу внутрішнього ринку, країна вносить істотний вклад в подолання світової продовольчої кризи. Цьому ж сприяє зростання обсягів виробництва і продуктивності у галузі тваринництва. Нарощування об'ємів продукції, достатність ресурсів дозволили збалансувати внутрішній продовольчий ринок в основному за рахунок власного виробництва. Доля імпорту не перевищує 20 %, основна частина його доводиться на продукцію, що підвищує якість раціону населення (риба і тропічні продукти).

В країні склалася стійка структура посівних площ сільськогосподарських культур, що дозволяє забезпечити достатні обсяги виробництва зерна, картоплі, цукрового буряка, льону і інших культур. Подальше нарощування обсягів виробництва повинне забезпечуватися в основному за рахунок підвищення врожайності.

Основою експорту є тваринницька галузь, що припускає необхідність формування стійкої кормової бази. Заготівлю кормів необхідно довести до 15,5 млн т кормових одиниць. На вирощування кормових культур можуть бути виділені додаткові площі сільськогосподарських угідь за рахунок залучення до обороту нераціонально використовуваних лугів і пасовищ, а також меліорованих земель. Інтенсивний розвиток тваринництва на основі стабільної кормової бази і низької собівартості трав'янистих кормів сприятиме зростанню конкурентоспроможності продукції.

Нарощування об'ємів тваринницької продукції створює сприятливі умови для розвитку провідних галузей переробної промисловості - м'ясної і молочної, питома вага яких в загальному обсязі виробництва складає понад 42 %, формуючи до 90 % експортних постачань галузі. Основні виробники сільськогосподарської продукції - великотоварні господарства. Дрібнотоварні - 2100 селянських (фермерських) і більше 1200 тис особистих підсобних господарств, маючи в розпорядженні сільськогосподарські угіддя площею в 1,3 млн га (14,7 % від загальної площі по країні), роблять 35 % валовій продукції сільського господарства, у тому числі близько 8 % зерна, 90% - картоплі, 86% - овочів, 20% - молока, і реалізують близько 17 % м'яса худоби і птиці [11].

Проблема підвищення конкурентоспроможності переробної промисловості і нарощування експортного потенціалу є одним з пріоритетних в модернізації АПК. У галузях переробної промисловості використовується значна частина морально застарілого устаткування, що знаходиться в експлуатації понад 10-15 років. Тільки близько чверті його відповідає світовому рівню. Продуктивність праці в два-три рази нижче зарубіжних аналогів. У режимі автоматичних ліній працює тільки 8-10% діючого устаткування, матеріаломісткість продукції на 20-25 % вища, ніж в розвинених країнах.

В цілях стабільного забезпечення населення продуктами харчування, підвищення конкурентоспроможності переробної промисловості потрібне здійснення модернізації виробничо-технічної бази переробної промисловості, прискорення інноваційного розвитку, підвищення конкурентоспроможності, що забезпечує, і вирівнювання зовнішньоторговельного балансу. Впровадження нової техніки і прогресивних ресурсо- і енергозберігаючих технологій дозволить збільшити виробництво продуктів харчування, розширити їх асортимент, понизити витрати виробництва, підвищити конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і зовнішніх ринках.

Переозброєння галузі слід здійснювати за допомогою реалізації комплексу програм, спрямованих на підвищення її конкурентоспроможності. Перехід на інноваційний шлях розвитку вимагає великих об'ємів інвестицій. Активізація інвестиційної діяльності можлива за рахунок поліпшення фінансового стану організацій, державної підтримки проведення НДДКР, стимулювання інвестицій в інновації і високі технології, залучення приватних і іноземних інвестицій. Одній з форм інвестування в технічне переоснащення і модернізацію виробництва переробної промисловості може бути придбання суб'єктами господарювання високоефективного технологічного устаткування на основі довгострокової оренди (лізингу) з розстрочкою платежів.

Важливо забезпечити прискорене створення великих і найбільших корпорацій та фірм, домінуючих на внутрішньому ринку, що впевнено просувають продукцію на зарубіжні ринки, стійко закріплюючись в найпривабливіших і перспективніших регіонах. Таких компаній і корпорацій не повинно бути багато, по 1-3 в кожній галузі. Вони повинні формувати політику розвитку відповідної галузі всередині країни і маркетингової діяльності за кордоном, працювати на принципах самоокупності і самофінансування, вирішувати завдання технічної і технологічної модернізації виробництва підприємств, що входять в об'єднання на основі власного капіталу. Основна мета - динамічне зростання маси доходів і прибутку, тобто, пряма орієнтація виробництва на ринок, ринковий збут і споживчий попит.

Одночасно необхідно формувати резерв продовольчих товарів для недопущення їх дефіциту (навіть тимчасового і несуттєвого), або різкого підвищення роздрібних цін, використовуючи механізм товарних централізованих закупівель і інтервенцій, передбачених чинним законодавством. Особливо це стосується товарів, значні об'єми яких формуються за рахунок імпорту (олія рослинна, фрукти, риба та ін.).

Разом з цим важливо орієнтувати вітчизняних товаровиробників на забезпечення приросту виробництва і реалізації продукції, яка традиційно є переважно імпортною (рибопродукти, фрукти і т.п.), забезпечивши відповідне стимулювання, включаючи гарантії закупівель за цінами, що забезпечують стійке розширене відтворення. Це має принципове значення для зміцнення потенціалу продовольчої незалежності країни.

Економічно доцільні обсяги виробництва відповідно до Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, в основному задовольняючи попит внутрішнього ринку при нормативному споживанні і достатній платоспроможності населення, дозволяють створити запаси і базу для нарощування експортних постачань при сприятливій кон'юнктурі ринку. В той же час необхідно переглянути нормативи запасів найважливіших видів продукції і привести їх у відповідність з коефіцієнтами нестабільності, що перевищують в окремі роки 30 %. Особливе значення належить приділяти збереженню, раціональному використанню продукції.

Пріоритетний розвиток повинні отримати галузі, орієнтовані на експорт, працюючі на місцевих сировинних ресурсах (м'ясна, молочна, картоплеперероблююча, первинна обробка льону) і імпортозаміщуючі (масложирова, плодоовочева, виробництво продуктів дитячого харчування). При цьому імпортозаміщуючі виробництва мають бути конкурентноздатні на світових ринках.

Оснащення організацій високопродуктивним устаткуванням і новітніми технологіями дозволить розширити асортимент продукції, затребуваної на ринку. Велике значення слід надавати випуску нових видів продукції з поліпшеними споживчими властивостями, збагаченими білками, вітамінами, мікроелементами, а також продукції функціонального призначення.

Потенціал експорту основних видів продукції в 2015 р. може скласти: зерно - близько 700 тис т, картопля - не менше 600, цукор - 130, м'ясо і м'ясопродукти - 180 тис т, молоко і молокопродукти - 2,7 млн т. В умовах світової економічної кризи реалізація потенціалу - завдання дуже проблематичне. Вона вимагає чіткого уявлення про кон'юнктуру світового продовольчого ринку (зовнішні умови), яка визначається багатьма чинниками, включаючи тенденції, найважливіші з яких :

> концентрація і монополізація експорту сировини і продовольства провідними країнами-експортерами, посилення на ринку їх домінуючих позицій;

> зростаючі вимоги до якості харчових продуктів, визначувані правовими актами, орієнтованими на національні пріоритети;

> поглиблення переробки продукції. Підвищення міри її готовності (реалізація у вигляді сировини ніколи не відрізнялася високою ефективністю).

До внутрішніх умов, стримуючих реалізацію експортного потенціалу сільського господарства, слід віднести: низький рівень стабільності виробництва; підвищена міра ризиків, обумовлена природними умовами, попередження яких вимагає великих перехідних запасів; недостатній рівень інноваційного розвитку галузі, її ефективності, а відповідно і конкурентоспроможності.

У цих умовах необхідно особливу увагу звернути не лише на збереження, але і на розширення місткості внутрішнього ринку. Необхідність заміщення імпорту ряду продуктів і диверсифікації виробництва також можна віднести до чинників, стримуючих реалізацію потенціалу експорту. В першу чергу це стосується олії рослинної, виробництво якої з власної сировини в два рази нижче критичного рівня продовольчої безпеки. Важливість цього напряму заміщення посилюється погіршенням кон'юнктури ринку кормів з підвищеним вмістом білку.

Диверсифікація може торкнутися цукрового виробництва. На ринку тростинного цукру спостерігається нестабільність, що посилюється організацією виробництва біопалива на його основі і зростанням цін на сировину. Враховуючи, що вітчизняна сировина (цукровий буряк) є досить дорогою, то при несприятливій кон'юнктурі не можна унеможливлювати скорочення виробництва цукру до рівня місткості внутрішнього ринку. Але доки світовий ринок цукру не насичений і попит підвищується, побоювання з приводу його надвиробництва передчасні.

Разом з нарощуванням об'ємів експорту сировини і продовольства доцільно здійснити його диверсифікацію на інноваційній основі. Необхідно йти від моноекспорту (продукції або галузі). У країні це стосується продукції тваринництва. Абсолютно недостатньо реалізується потенціал експорту рослинництва (картоплярство, овочівництво, плодівництво, льонарство), особливо по реалізації продукції з високою мірою переробки, тобто готовою до споживання. Це пріоритетна тенденція на світовому ринку, і ігнорувати її не слід. Реалізація експортного потенціалу вимагає не лише нарощування обсягів виробництва і підвищення її якості, але і вдосконалення всієї системи збуту стосовно конкретних видів продукції. В той же час слід враховувати загальне правило: на зовнішньому ринку успішно працюють тільки великі компанії.

Для стабілізації економіки, досягнення збалансованості попиту і пропозиції продовольства і сільськогосподарської сировини на внутрішньому ринку, проведення активної міжнародної діяльності у сфері АПК потрібна система заходів, що визначають державну аграрну політику. Мета аграрної політики - створення ефективного виробництва, що забезпечує населення продовольством, промисловість сировиною в об'ємах, необхідних для економічного зростання і соціальної стабільності. Досягнення стратегічної мети припускає реалізацію комплексу заходів :

- реалізація конкретних програм відновлення і розвитку агропромислового виробництва з виділенням короткострокових і середньострокових державних і міждержавних заходів;

- введення ефективного механізму формування продовольчих і сировинних ресурсів, заснованого на економічному стимулюванні продуцентів і розвитку ринкової інфраструктури, перегляд зовнішньоекономічної політики і забезпечення захисту вітчизняних товаровиробників;

- розробка механізму регулювання цінових відносин на сільськогосподарську і промислову продукцію, досконаліших податкових, кредитних, страхових і інших регуляторів; створення сучасної системи планування і прогнозування агропромислового виробництва;

- стимулювання розвитку кооперації і інтеграції всіх типів підприємств різних форм власності і виробництва;

- інноваційний розвиток виробництва, зберігання, переробки і збуту продукції та вдосконалення системи управління;

- соціальне перетворення села, створення економічних умов для підвищення життєвого рівня сільського населення;

- посилення ролі регіонів у вирішенні продовольчої проблеми на основі реалізації регіональних програм відновлення і розвитку АПК;

- відновлення і розвиток наукового потенціалу, застосування механізму економічного стимулювання вчених і фахівців;

- державна фінансова підтримка науково-технічних програм.

Умовою досягнення продовольчої безпеки є: потенційна фізична доступність продуктів харчування населенню; економічна можливість придбання продовольства всіма соціальними групами шляхом підвищення життєвого рівня і заходів соціального захисту; споживання продуктів високої якості в кількості, достатній для раціонального харчування по енергетичній цінності, і збалансованого по найважливіших елементах життєзабезпечення.

При обґрунтуванні місткості внутрішнього ринку в певних видах продукції слід враховувати економічну доступність продовольства, що визначає попит або купівельну спроможність населення, а також потенціал експорту з урахуванням формування необхідних запасів. Ці показники повинні забезпечувати зростання рівня споживання до нормативних параметрів, конкурентоспроможність продукції і підвищення якості харчування. Їх доцільно враховувати як при обґрунтуванні стратегії продовольчої безпеки, так і при формуванні продуктових програм. Досягнення споживання в межах раціональних норм при освоєнні експортного потенціалу припускає вжиття заходів підтримки попиту. Друга складова продуктових ринків - пропозиція, яка формується під впливом тенденцій розвитку вітчизняного виробництва і економічно доцільного імпорту.

Формування продуктових ринків, що відповідають концепції стабільного постачання країни, повинно охоплювати всі сторони діяльності АПК, що зажадає подальшого проведення соціально орієнтованої політики, яка підтримує доходи виробників на рівні, достатньому для мотивації виробництва. Система заходів по розвитку галузей спеціалізації, достатніх для збалансованості ринків, повинна враховувати необхідність зниження витрат, оновлення асортименту продукції, поліпшення упаковки, розвитку маркетингу, тобто забезпечувати конкурентоспроможність продукції.

Стратегія продовольчої безпеки припускає досягнення ефективного рівня розвитку економіки, у тому числі і АПК, забезпеченого відповідними ресурсами, потенціалом, при якому населенню гарантується стабільне постачання продовольства в кількості, що відповідає науково обгрунтованим параметрам, і створюються умови для підтримки раціонального споживання продуктів незалежно від стану міжнародних відносин або кон'юнктури світового ринку. Враховуючи світовий досвід, досягнення АПК країни в минулі роки, достатню забезпеченість земельними, трудовими ресурсами, кадрами фахівців і масових професій, курс національної політики на самозабезпечення продовольством - реальний і єдино вірний. Разом із забезпеченням продовольчої безпеки держави, потенціал аграрної сфери дозволяє мати експортну орієнтацію.

Поновлюваність продовольчих ресурсів і наявність умов для їх виробництва в перспективі, при несприятливій ціновій ситуації на енергоносії, разом з вирішенням продовольчої проблеми можуть сприяти поповненню енергетичних ресурсів на основі сировини сільськогосподарського походження. Це означає, що продовольча безпека, підвищуючи якість життя населення, може взаємодіяти з енергетичною, сприяючи зміцненню незалежності держави.

Успішне вирішення проблеми продовольчого забезпечення припускає необхідність максимального збереження основних напрямів спеціалізації сільського господарства, що якнайповніше відповідають природним і економічним умовам країни. В той же час широке поширення можуть і повинні отримати вдосконалення внутрішньогалузевих пропорцій і оптимізація галузевої структури з урахуванням кон'юнктури світового і регіональних ринків, орієнтація на самозабезпечення продовольством, раціональне використання ресурсів і підвищення ефективності виробництва.

Досягнення АПК, потенціал аграрної сфери, у тому числі забезпеченість ресурсами, дозволяють не лише орієнтуватися на продовольчу безпеку, але і сприяють розвитку експорту. Альтернативна стратегія, розрахована на імпорт, неприйнятна, оскільки, з одного боку, знижує економічну безпеку, негативно впливає на валютні резерви держави, обумовлюючи зростання зовнішньої заборгованості, а з іншою, формуючи ринок продуктів і внутрішні ціни за рахунок імпорту, - чинить депресивну дію на економіку.

Структурно економіка країни розвивається з орієнтацією на самодостатність продовольства. По суті, потрібно вирішити два завдання - забезпечити країну продовольством і створити умови для підвищення якості життя населення. Рішення завдань передбачає дві альтернативи: або держава захистить національне сільське господарство і виробників, посиливши свою економічну спроможність, або потрапляє в залежність від імпорту.

Вирішуючи проблему продовольчої безпеки на національному рівні, не можна ігнорувати посилюючі тенденції глобалізації світової економіки, швидкорозвиваючі зв'язки і лібералізацію торгівлі сільськогосподарською продукцією у рамках правил ГАТТ/СОТ. В той же час відношення держав, що базуються на взаємодії економік, обумовлені, в першу чергу, створенням у сфері національного господарства внутрішніх можливостей стійкого і ефективного розвитку. Найважливіші складові стійкості - соціальна, економічна і екологічна сфери, в їх раціональній взаємодії - представлені тріадою "людина - економіка - довкілля".

У Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року [12] визначені завдання, рішення яких сприяє формуванню умов стійкого розвитку. На це орієнтовані пріоритети аграрної політики, включаючи її найважливіші аспекти - продовольчий, сільськогосподарський, агропромисловий і зовнішньоторговельний, а також показники, що характеризують інноваційний розвиток, кінцева мета якого - підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва. Це припускає освоєння нових технологій, видів продукції, ухвалення організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, сприяючих просуванню товарів і послуг на ринок. Інновації в продовольчій сфері повинні сприяти переорієнтації стратегічної мети її розвитку з виробництва, що забезпечує попередження загроз голоду і недоїдання (продовольство заради життя), на виробництво продуктів, що підвищують якість життя і зміцнюючих здоров'я населення.

Сільськогосподарський аспект інноваційного розвитку включає виробничо-технологічні нововведення, які, будучи результатами наукових розробок, знаходять своє практичне застосування у виробництві нових видів сільськогосподарської продукції, забезпечуючи істотне поліпшення її якості і підвищення ефективності сільського господарства.

Реалізація агропромислового аспекту пріоритетів політики припускає інноваційний розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства, переробної промисловості і створення сучасної маркетингової сфери. Досягнення конкурентних переваг вітчизняної продовольчої системи на внутрішньому і зовнішньому ринках обумовлено рівнем інноваційного розвитку усього АПК, а не тільки його структурних елементів - галузей і організацій.

Інноваційний розвиток АПК і його продовольчої сфери забезпечується системою заходів, передбачених Програмою, виконання яких підтверджує реальність намічених заходів. Переозброєння технічної бази сільськогосподарських організацій включає постачання 18 тис. тракторів, майже 11 тис. зернозбиральних і кормозбиральних комбайнів і інших машин. Додаткові вкладення знадобляться на підтримку родючості і збереження угідь.

Інноваційний розвиток матеріально-технічної бази сільськогосподарських організацій припускає відповідну модернізацію і технічне переозброєння переробної промисловості і сфери збуту. Інакше ефективність нововведень в аграрній галузі буде недостатньо реалізована.

Ринковий механізм не в змозі забезпечити рівновагу попиту і пропозиції на ринку продовольства і сировини навіть при цінах і доходах, паритетних з іншими галузями. Тому, захист внутрішнього ринку і вирівнювання умов виробництва - неминучі компоненти економічної політики. В зв'язку з цим агропромисловий комплекс повинен мати відносно високий рівень захисту, здійснюваний на основі комплексного підходу до рішення соціально-економічних проблем. Основний напрям підтримки в економічно розвинених країнах - це підтримка ринкових цін (75-80 %). Прямі платежі сільським товаровиробникам складають 18-20 % загального об'єму фінансування сільського господарства, інші форми фінансової підтримки - 15-20 %.

Висновки. Розвиток АПК в період реалізації Програми забезпечить зростання виробництва продукції майже в півтора рази, що зажадає активізації зусиль із просування її на зовнішній ринок. Зростає актуальність пошуку торгових партнерів, розвитку форм просування товарів до споживача. Товари АПК завжди мали попит на ринку, але проводити торгову політику тільки на іміджі минулих років неправомірно. Враховуючи світові тенденції, стратегія продовольчої безпеки має бути орієнтована на рішення завдань збалансованого соціально орієнтованого, економічно ефективного і еколого-захисного розвитку країни, задоволення необхідних потреб нинішніх і майбутніх поколінь.

Досягнення стратегічної мети пов'язане з можливостями кооперації і інтеграції галузей, підприємств і організацій, вдосконаленням виробничих і економічних зв'язків. У аграрній сфері повинні продовжитися соціально-економічні перетворення у напряму розвитку багатоукладної економіки на основі різних форм власності і господарювання та становлення підприємництва.

Список використаних джерел

1. Гойчук О.І. Продовольча безпека. Монографія. / О.І. Гойчук. - Житомир: Полісся, 2004. - 348 с.

2. Кваша С.М. Зовнішньоекономічна діяльність АПК України: стан, стратегія і тактика розвитку / С.М. Кваша. - К.: ЗАТ --НІЧЛАВАІІ. - 2000. - 252 с.

3. Пасхавер Б. Й. Продовольча доступність // Пасхавер Б. Й. - Економіка України. 2001. - № 7. - С. 69 -77.

4. Саблук П.Т. Глобалізація і продовольство: монографія / Саблук П.Т., Білорус О.Г., Власов В.І. - К.:ННЦ --ІАЕІ, 2008. - 632 с.

5.Чечель О.М. Регулювання формуванням та розвитку економіки агропромислового комплексу як основи продовольчої безпеки території//Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія --Економіка та менеджменті, - 2005, - № 6-7 (18-19), - с. 81-87.

6. Гришова І.Ю Зміцнення фінансової складової економічної безпеки підприємства /І.Ю Гришова, Т.С. Шабатура // Облік і фінанси №1, 2013. - С.99-105

7. Малік М.Й. Конкурентоспроможність аграрних підприємств : методологія і механізми: [монографія ] / М.Й. Малік,О.А.Нужна. - К.: ННЦ ІАЕ, 2007. - 270с

8.Shabatura T. Financial mechanism of economic security company / I. Grishova, A. Galitsky, T. Shabatura, S. Stoyanova- Koval, V. Zamlynsky, M. Shcherbata, T. Butenko // The collection includes material reports 3rd International Scientific and Practical Conference "Science and Society" held SCIEURO in London 20-21 March 2013. - p. 160-180

9. Крюкова І.О. Формування фінансової безпеки агропромислових підприємств / І.О. Крюкова // Облік і фінанси АПК. - 2012. - № 4 (58). - С. 41-45.

10. Хома І.Б. Механізм структурно-функціональної діагностики рівня економічної безпеки підприємства / І.Б. Хома // Збірник наукових праць «Вчені записки Університету економіки та права «КРОК»: «Держава та суб'єкти підприємництва: актуальні виклики та економічна безпека» - Серія «Економіка». - К.: Дорадо-Друк, 2011. -Вип. 27. - Т.2. - С. 104-108.

11. Україна в цифрах у 2013 році : стат. зб. - К. : Державна служба статистики України, 2014. - 251 с.

12. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року [Электронный ресурс] : http: //www.minagro.gov.ua/page/?3800.

Размещено на Allbest.ru