Вплив державного управління на розвиток інтеграції України до світового фінансового простору

У статті проаналізовано теоретичні та прикладні аспекти державного управління розвитком інтеграції України до світового фінансового ринку, основні фактори, ключові глобальні тенденції. Досліджено рівень економічного розвитку України за міжнародними рейтинговими системами та її перспективи. Визначено стратегічні завдання розвитку фінансового ринку України. економічний фінансовий ринок управління

Ключові слова: державне управління, світовий фінансовий простір, фінансова глобалізація, європейська інтеграція, фінансові ринки, національний фінансовий ринок.

В статье проанализированы теоретические и прикладные аспекты государственного управления развитием интеграции Украины в мировой финансовый рынок, основные факторы, ключевые глобальные тенденции. Исследован уровень экономического развития Украины в соотвествии с международными рейтинговыми системами и ее перспективы. Определены стратегические задачи развития финансового рынка Украины. Ключевые слова: государственное управление, международное финансовое пространство, финансовая глобализация, европейская интеграция, финансовые рынки, национальний финансовый ринок.

In the article the theoretical and applied aspects of state administration of development of integration of Ukraine are investigational in a world financial market, basic factors, key global tendencies. The level of economic development of Ukraine is investigational concordantly by the international ratings systems and its prospects. The strategic tasks of financial market of Ukraine development are certain.

Key words: state administration, international financial space, financial globalization, European integration, financial markets, nacional'niy financial market.

Постановка проблеми. На сьогодні особливого розмаху набувають процеси міжнародної фінансової лібералізації, фінансової інтеграції та структурних змін у глобальних ринках. Фінансова глобалізація, з одного боку, дає змогу державам отримати необхідні їм ресурси (гроші та капітал), а корпораціям - здобути додаткові прибутки від ефективного інвестування вільних ресурсів. З другого боку, вона сприяє появі глобальних криз, приховує потенційну небезпеку збільшення глобальної фінансової нестабільності, а отже, - значних втрат для всіх суб'єктів, що діють у глобальному фінансовому середовищі [3]. Унаслідок політичної нестабільності Україна перебуває на узбіччі глобальних фінансових потоків. Отже, якщо враховувати особливості та специфіку впливу фінансової глобалізації на розвиток фінансової системи нашої країни, можна виділити основні напрями її реструктуризації: інтеграція України до міжнародних фінансових відносин, взаємини з міжнародними фінансово-кредитними установами та інтеграція до світового ринку фінансів, залучення в Україну іноземного капіталу та співпраця з іноземними партнерами [2]. Спрямованість, характер та інтенсивність міжнародних фінансових потоків потребують посилення інституціональних обмежень та вищого рівня глобальної координації. Відповідно для України, економічна та фінансова системи якої розвиваються в умовах прискореної лібералізації, актуальним є моніторинг новітніх тенденцій розвитку глобальної економіки та світового фінансового ринку, що дасть змогу здійснювати необхідне коригування національної економічної політики.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематика сучасних тенденцій розвитку світового фінансового ринку, впливу фінансової глобалізації на ринки країн, що розвиваються, наслідків інтеграції економіки України до глобального економічного простору є доволі поширеною в наукових дослідженнях. Її визначено в роботах відомих вітчизняних та зарубіжних науковців і дослідників: М.Е.Коуз, Д.Лук'яненка, З.Луцишин, О.Мозгового, І.Прасад, О.Рогача, К.Рогофф, Я.Столярчук, Н.Стукало, І.Юдіної та ін. Однак недостатньо висвітленими залишаються деякі аспекти взаємозв'язків між трансформаційними процесами посткризового глобального розвитку, посиленням тенденцій міжнародного регулювання фінансового простору та розвитком національного фінансового ринку.

Метою статті є узагальнення особливостей розвитку фінансового ринку України в структурі європейського фінансового простору за умов посилення глобалізації, а також формулювання стратегічних напрямів економічної політики країни з урахуванням новітніх тенденцій розвитку міжнародного фінансового ринку.

Виклад основного матеріалу. Основним завданням кожної країни є забезпечення сталого економічного розвитку, фінансової стабільності та зростання рівня життя населення шляхом реалізації зваженої політики в усіх галузях життєдіяльності держави й суспільства з урахуванням особливостей національних економічних, політичних й соціальних систем.

Досвід багатьох країн свідчить про значну роль у забезпеченні процвітання країни, адекватної макроекономічної політики, обсягів інвестування (особливо прямих іноземних інвестицій), наявність стабільних фінансових інститутів, швидкість поширення технологій та рівень кваліфікації робітників. Крім того, загальною рисою всіх розвинутих країн є активна участь та інтеграція до світового економічного й фінансового простору зокрема. Посилення нестабільності світових фінансових ринків є закономірним наслідком фінансової глобалізації. Інтенсивність її позитивного чи негативного впливу на національні економіки визначається рівнем їх економічного розвитку, ступенем інтегрованості до міжнародних ринків, геополітичною роллю тощо. У цілому фінансова глобалізація активізує низку суттєвих загроз: по-перше, це виникнення глобальних економічних криз; по-друге, небезпека підриву суверенітету країн із невисоким рівнем розвитку з причин їх боргової чи іншої фінансової залежності; по-третє, поглиблення диференціації рівнів фінансового та в цілому економічного розвитку країн; по-четверте, фінансове підпорядкування країн із невисоким рівнем розвитку розвинутим країнам; по-п 'яте, фінансіалізація культурних та інших неречових цінностей [1, с. 10; 2].

Країни з трансформаційними економіками та ринками, що зростають, складають групу підвищеного ризику з погляду небезпек фінансової глобалізації. Термін “ринки, що зростають” (emerging markets) використовувався, насамперед, для фондових ринків країн, що розвиваються, та перехідних економік і було запроваджено експертами Міжнародної фінансової корпорації (МФК) у 80-ті рр. ХХ ст. Спільною рисою цих ринків є потенційно вища, ніж у розвинутих країнах, прибутковість операцій з цінними паперами, що зумовлено прискореними темпами їх економічного зростання, швидким зростанням доходів національних компаній, розширенням фондових ринків. Згідно з дослідженнями економістів Credit Suisse, за останні 25 років середньорічні темпи зростання доходів корпоративного сектору в країнах, що розвиваються, становили 10,5%, це вдвічі вище за показник у розвинутих країнах. За дохідністю акцій зростаючих ринків аналогічне перевищення склало 3,5 раза.

Використання як пріоритетних зовнішньоекономічних факторів зростання, прискорена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності країн, що розвиваються, зумовлюють їх привабливість для світового фінансового капіталу, насамперед спекулятивного. Події світової економічної кризи 2008-2009 рр. та хронічної фінансово-економічної нестабільності наступного періоду увиразнюють необхідність трансформації глобальної системи управління фінансовими ринками. Зміна ролі країн із перехідними економіками та зростаючими ринками в глобальному економічному просторі визначається їх лідерством у світовому економічному розвитку. Об'єктивно зростає потреба в посиленні ролі цієї групи країн у глобальному управлінні та процесах перерозподілу міжнародних фінансових потоків для забезпечення ефективного економічного розвитку та соціального прогресу. Доступність до різноманітних та достатніх джерел фінансових ресурсів розвитку країн з емерджентними ринками є необхідною умовою не тільки стимулювання їх власного економічного розвитку, а й перспективи світової економічної динаміки. Тим самим посилюється дія передумов зростання ринків капіталу в країнах, що розвиваються.

Дослідження актуальної проблематики сучасного розвитку ринку капіталу в країнах із зростаючою та граничною економікою [5] дає змогу сформулювати такі ключові тенденції: 1) необхідною умовою ефективного моніторингу ринків капіталу для визначення спрямованості їх взаємодії з національними економіками є прозорість та достовірність фінансової інформації щодо діяльності її економічних суб'єктів; 2) головною причиною можливого падіння ринків є нестача ліквідності, однак нестабільність може бути спровокована також виходом ліквідності за інституціональні межі. Якщо інституційні умови більш лояльні щодо постачальників ліквідності, ніж до інвесторів, ринок набуватиме ознак нестабільності й відлякуватиме бізнес (емітентів) та інвесторів. Збільшення ліквідності на фінансових ринках через залучення великих учасників (наприклад іноземних інвесторів, пенсійних фондів) також є достатньо суперечливим, оскільки залежно від їх кількості та економічної мотивації, можливі ускладнення щодо дієвості регулювання ринків; 3) додатковою необхідною умовою прибуткової діяльності ринків капіталу є їх позитивна репутація, що формує довіру учасників та їх оптимістичні прогнози. Основним іміджевим чинником у цьому контексті є чітке дотримання норм законодавства щодо функціонування фінансових ринків, їх матеріальної та нематеріальної інфраструктур; 4) розвиток ринків капіталу відбувається на георегіональному рівні, що передбачає розвиток ефективної міждержавної взаємодії. Зближення фінансових ринків сусідніх країн з емерджентними ринками або учасниками інтеграційних об'єднань є цілком закономірним процесом. Взаємна вигода досягається за рахунок нарощування потенціалу фінансових ринків, застосування передових практик і обміну досвіду; 5) інституціональна специфіка ринків капіталу країн, що розвиваються, суттєво відрізняється від практики розвинутих ринків. Так, нормою для них є домінування сімейних фірм та приватизованих державних об'єктів; 6) розвиток ринків країн, що розвиваються, закономірно вимагає часу та напрацювання досвіду як ефективного функціонування, так і регулювання. На відміну від ринків розвинутих країн, де залежно від їх специфіки акцент у регулюванні ставиться на відносини між клієнтами та фінансовими посередниками, у країнах, що розвиваються, часто поширені паралельні системи управління послугами. Це пояснюється закріпленням у практиці управління фінансовими ринками неформальних відносин, коли залучаються фінансові посередники, спроможні контролювати мажоритарних акціонерів, аудиторів, інших постачальників послуг. Успішність їх подальшого розвитку, очевидно, визначатиметься спроможністю запроваджувати апробований досвід регулювання фінансових ринків розвинутих країн; 7) з огляду на прагнення країн, що розвиваються, до підвищення інвестиційної привабливості, прискорення розвитку фінансових ринків як передумови та результату дії сучасних тенденцій економічного зростання, необхідним завданням є максимально можливе розкриття інформації, важливої для інвесторів.

Незважаючи на неоднозначну дію чинників глобального характеру, національну специфіку, динаміка фінансових ринків країн, що розвиваються, відображає зростаючий тренд. Так, показовим є значення фондового індексу MSCI Emerging Markets Index, що об'єднує понад 2,7 тис. цінних паперів з 26 країн із ринками, що зростають. За 2012 р. індекс відобразив дохідність вкладень у 15%, за останні 10 років - 232%. Для порівняння, зростання індексу MSCI World Index, що відображає ситуацію на світовому ринку в цілому, становила 11,9% та 32%; індексу ринку США S&P 500 9,8% та 21,5% відповідно [6]. Українська економіка за період ринкової трансформації досягла високого ступеня зовнішньоекономічної відкритості. Вплив глобалізації на економіку та фінансовий сектор України можна відстежити через міждержавні порівняння та динаміку місця країни у світових економічних рейтингах. Так, показовим є індекс глобалізації, що базується на оцінці рівня міжнародних зв'язків країни, її інтеграції та незалежності за 24 індикаторами в розрізі трьох категорій: економічна, соціальна та політична глобалізація [7]. Україна посідає 47 місце із 207 країн із показником 67,78% бала, зокрема 64 місце за економічною складовою (64,84 бала), 69 - за соціальною складовою (57,78 бала), 42 - за політичною складовою (86,07 бала). Ситуація дещо змінилась щодо попередніх трьох років, коли країна стабільно мала 44-те місце. Сусідами України за індексом глобалізації в 2013 р. стали Латвія, Чорногорія, Бахрейн, Російська Федерація, Ліван, Саудівська Аравія - країни, вище середнього рівня розвитку. Лідерами загального рейтингу є Бельгія, Ірландія, Нідерланди, Австрія та Сінгапур.

Іншим важливим рейтинговим показником місця країни у світовому просторі є індекс глобальної конкурентоспроможності, що розраховується за методикою Всесвітнього економічного форуму з 2004 р. на основі 113 індикаторів, об'єднаних у 12 груп - “Якість інститутів”, “Інфраструктура”, “Макроекономічна стабільність”, “Здоров'я і початкова освіта”, “Вища і професійна підготовка”, “Ефективність ринку товарів і послуг”, “Ефективність ринку праці”, “Розвиненість фінансового ринку”, “Рівень технологічного розвитку”, “Розмір внутрішнього ринку”, “Кількість компаній”, “Інноваційний потенціал” [8]. У рейтингу 2012-2013 рр. Україна посіла 73-те із 144 місць, результат є близьким до Уругваю, Словаччини, Чорногорії. Порівняно із попереднім періодом дослідження та рейтинговим місцем 82 ситуація покращилась. Однак висока зовнішньоекономічна відкритість не єдиний фактор економічного зростання, більше того, без відповідних інституційних та структурних реформ вона може завдавати шкоди національній конкурентоспроможності та соціальному прогресу.

Активізація ендогенних факторів національного економічного зростання передбачає створення чітких та адекватних інституційних умов здійснення економічної діяльності. Досягнення в цьому контексті значною мірою відображаються Індексом ведення бізнесу Світового банку. Методика його визначення базується на моніторингу законодавчо-нормативної бази підприємницької діяльності в країні в розрізі дев'яти показників: “Відкриття бізнесу”, “Робота з дозволами на будівництво”, “Реєстрація майна”, “Отримання кредиту”, “Захист прав інвесторів”, “Сплата податків”, “Міжнародна торгівля”, “Забезпечення контрактів”, “Закриття підприємств” [9]. У рейтингу 2012 р. Україна посіла 137-ме місце серед 185 учасників у сусідстві країн низького та нижчого за середній рівня розвитку - Лесото, Еквадору, Філіппін. Зазначене засвідчує необхідність якісного удосконалення інституціональних умов підприємницької діяльності в Україні для підвищення показників її конкурентоспроможності та зростання.

Одним із найсуттєвіших інституційних обмежень прискореного економічного розвитку України, зокрема її фінансового сектору, є закріплення в економічній системі та суспільстві неформальних відносин та різноманітних проявів тіньової економіки. Серед міжнародних рейтингів ситуацію найкраще відображає Індекс сприйняття корупції [10]. Дослідження здійснюються з 2005 р. організацією Transparency International на основі незалежних опитувань фінансових експертів та правозахисників і вивчення громадської думки. За результатами 2012 р. серед 182 країн Україна посіла 144-те місце, що зіставно із низкою африканських країн низького рівня економічного розвитку (Камерун, Конго, Центрально-Африканська республіка, Сирія, Бангладеш).

Інтегральним показником, що відображає ступінь та інтенсивність державного регулювання економічної діяльності, є Індекс економічної свободи [11], що розраховують експерти журналу Wall Street Journal і Heritage Foundation з 1995 р. Методика розрахунку індексу включає 10 субіндексів - “Свобода бізнесу”, “Свобода торгівлі”, “Податкова свобода”, “Державні витрати”, “Грошова свобода”, “Свобода інвестицій”, “Фінансова свобода”, “Захист прав власності”, “Свобода від корупції”, “Свобода трудових стосунків”. У рейтингу 2012 р. Україна посіла останнє місце в Європі, серед 179 країн наша країна на 163-му місці в групі країн “Репресовані”. Також було відзначено погіршення ситуації з економічною свободою в країні за останні роки.

Таким чином, державне управління розвитком прискореної інтеграції до світових ринків, високий рівень зовнішньоекономічної відкритості не є запорукою прискореного економічного розвитку, підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни. Необхідними умовами стійкого довгострокового економічного зростання та соціального поступу є питання внутрішньої економічної політики і, особливо, інституціонального характеру, здатні стимулювати фактори самопідтримуючого розвитку, зорієнтовані на використання сучасних інноваційних технологій, висококваліфікованого людського потенціалу.

Глобалізація суттєво посилює чутливість національних фінансових ринків до спрямованості, динаміки та інтенсивності міжнародного руху капіталу. З огляду на зростаючу залежність національного фінансового ринку від міжнародних потоків капіталу обмежується вплив національних регуляторів та посилюється вплив міжнародних фінансових інститутів. Країни, що розвиваються, та зростаючі економіки (до цієї групи належить Україна) під впливом глобалізації швидко змінюють свою міжнародну спеціалізацію у напрямі її “спрощення”. Це зумовлено прискореною їх інтеграцією до світових фінансових ринків, швидким зростанням обсягів кредитування та високими цінами на біржові товари (що, як правило, складають основу їх міжнародної спеціалізації). Одночасно наростають внутрішні фактори уразливості, зумовлені диспропорціями макроекономічного розвитку. Так, прискорене зростання банківського кредитування в більшості випадків супроводжується погіршенням його якості. Ціни на біржові товари також характеризуються значною волатильністю, що зумовлює необхідність реформ бюджетно-податкової політики та якісних структурних зрушень у національному економічному розвитку.

Досліджуючи динаміку участі України в міжнародних потоках капіталу за роки економічного зростання, глобальної фінансово-економічної кризи та посткризового відновлення, зазначимо суттєвий вплив процесів глобалізації.

Аналіз міжнародної економічної діяльності України за 2001-2012 рр. засвідчує поступове зростання питомої ваги фінансових послуг у структурі “невидимої торгівлі” рахунку поточних операцій платіжного балансу країни. Так, експорт страхових послуг резидентами зріс від 6 млн дол. США у 2001 р. до 54 млн дол. США у 2012 р. експорт фінансових послуг зріс відповідно з 18 до 249 млн дол. США. Однак таке зростання є несуттєвим з огляду, по-перше, на від'ємне сальдо торгівлі даними послугами упродовж всього періоду дослідження: - 75 млн дол. США за страховими послугами в 2012 р. та - 697 млн дол. США за фінансовими послугами. По-друге, в загальному обсязі експорту послуг України страхові та фінансові становлять усього 1,5%, в імпорті - 7,6%. Отже, незважаючи на формування інституційних засад функціонування фінансового ринку в Україні за час ринкової трансформації, зростання кількості фінансових посередників, їх діяльність не набула достатнього рівня конкурентоспроможності для впевненого виходу на зовнішній ринок. Україна залишається нетто-імпортером фінансових та страхових послуг [14; 15].

Суттєве значення для оцінки впливу глобалізації на економіку країни та її фінансову інфраструктуру має аналіз динаміки іноземних інвестицій, передусім прямих. За весь період незалежності в економіку України було вкладено 54,5 млрд дол. США (на 1 січня 2013 р.) При цьому обсяг валового зовнішнього боргу країни становив 135,0 млрд дол. США, що в 2,5 раза більше за обсяг прямого іноземного інвестування. Показово, що в 2012 р., вперше за період дослідження, так званий “міграційний капітал”, обсяг грошових переказів мігрантів із-за кордону, перевищив чисте сальдо прямих іноземних інвестицій у країну (7,5 та 6,6 млрд дол. США), що є свідченням низької якості інвестиційного клімату в Україні та недовіри зовнішніх інвесторів до економічних перспектив країни [14; 15].

Приріст реального валового внутрішнього продукту України (ВВП) за 2013 р. становив 0,0%. Номінальний ВВП у 2013 р. дорівнював 1 454,9 млрд грн і порівняно з 2012 р. збільшився на 3,1%. У 2013 р. платіжний баланс України було сформовано з профіцитом 2,0 млрд грн дол. США на відміну від 2012 р., коли дефіцит становив 4,2 млрд дол. США. У 2013 р. експорт товарів скоротився на 7,5% - до 65,0 млрд дол. США через зниження зовнішнього попиту та несприятливу цінову кон'юктуру на світових товарних ринках. Імпорт товарів знизився у 2013 р. на 5,7% - до 84,6 млрд дол. США переважно через скорочення імпорту енергоносіїв на низькій внутрішній інвестиційний попит. Чистий приплив прямих іноземних інвестицій у 2013 р. становив 3,4 млрд дол. США [14].

Рівень зовнішньої заборгованості країни набув критичних значень, за сучасного стану принципових протиріч щодо здійснення внутрішньої економічної політики України з основним донором МВФ, подолання ситуації супроводжується нагромадженням не лише суто економічних, а й структурних проблем подальшого зростання. Таким чином, стрімка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності країни в період ринкової трансформації не призвела до автоматичного формування необхідних сприятливих передумов ефективного соціально-економічного розвитку, як і не дала можливості розвитку досконалої фінансової інфраструктури.

Міжнародні потоки капіталу як один із ключових чинників економічного поступу країн, що розвиваються, суттєво скоротились у період глобальної економічної кризи, поглибивши тим самим спад як у конкретних національних економіках, так і в цілому у світі. Період посткризового відновлення також характеризувався крайньою нестабільністю міжнародних потоків капіталу. Причинами такої нестійкості залишаються непевність щодо стабільності державних фінансів єврозони, переведенням їх ресурсів у безпечніші активи, скорочення кредитування країн, що розвиваються, послаблення темпів економічного зростання в провідних зростаючих економіках Бразилії, Індії, Китаї тощо. Зростаючі грошові резерви, деноміновані у валютах провідних країн, набагато перевищують за своїм обсягом приплив капіталу, таким чином, країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою залишаються нетто-кредиторами розвинутих країн. У 2012 р. цей чистий відплив оцінюється в 845 млрд дол. США, хоча це і менше 1 млрд дол. США, зафіксованого в 2011 р. [12].

Перспективи розвитку світової економіки характеризуються незмінним посиленням впливу глобалізації, що зумовлює диференціацію економічної політики в різних групах країн. Втрата ефективності макроекономічного та міждержавного регулювання, що спостерігались у посткризовий період (2009-2012 рр.), зумовлена, насамперед, новою економічною реальністю надвисокою взаємною залежністю суб'єктів міжнародних економічних відносин та протиріччями між цілями досягнення глобального економічного зростання і питаннями національної економічної безпеки. Для країн, що розвиваються, та економік із зростаючими ринками важливо враховувати сукупність зовнішніх та внутрішніх ризиків економічного розвитку. Так, у ситуації великих дефіцитів державних бюджетів та жорсткої грошово-кредитної політики, як у випадку України, основною загрозою залишається підрив ключових чинників економічного зростання.

Посилення загроз фінансової глобалізації потребує подолання ключових причин нестабільності на світових фінансових ринках. По-перше, необхідно досягнути кращої узгодженості політики бюджетного та кредитно-грошового стимулювання. У розвинутих країнах важливим є грошово-кредитне стимулювання економічного зростання, однак паралельно слід обмежити дестабілізуючу побічну дію на потоки капіталу та валютні курси. Для цього на міжнародному рівні мають бути досягнуті домовленості щодо обсягів, темпів та термінів “кількісного пом'якшення” для загальної мети скорочення глобальних дисбалансів. По-друге, необхідне прискорення реформи регулювання фінансового сектору в цілому, включно із “тіньовими” банківськими послугами. Ці заходи є основними для уникнення системних ризиків, що зумовило пастку повільного економічного зростання в розвинутих країнах та волатильність потоків капіталу в країнах, що розвиваються [13].

Отже, враховуючи викладене, можемо зробити такі висновки. Основними результатами змін фінансового ринку в Україні в контексті інтеграції до світового економічного та фінансового простору стали: зростання залежності українського фінансового ринку від глобальних потоків капіталу із відповідним погіршенням показників національної безпеки та послабленням позицій у геополітичному просторі; посилення боргової залежності економіки від зовнішніх джерел фінансування як у державних фінансах, так і підприємницькому секторі, що за умов суттєвих обмежень дії факторів ендогенного економічного зростання призводить до пониження реального життєвого рівня населення та унеможливлює перспективи стійкого довгострокового розвитку; підвищення небезпеки ланцюгової реакції поширення фінансово-економічних криз із подальшими втратами у реальному секторі економіки та обмеженням дії зовнішньоекономічних чинників для подальшого відновлення;

вплив міжнародних фінансових інститутів на здійснення внутрішньої економічної політики, включно із соціально вразливими її складовими тощо.

Із урахуванням ключових тенденцій глобального розвитку для підвищення рівня та якості фінансового ринку України слід вирішити такі завдання: спрямувати економічні реформи в країні на підвищення рівня і якості життя населення, стимулювання заощаджень і, як результат, підвищення потенціалу розвитку фінансового сектору; посилити структурну стійкість бюджету за рахунок диверсифікації національного виробництва і експорту на основі критеріїв інноваційності, довгостроковості, конкурентоспроможності; для підсилення якості фінансової інфраструктури слід чітко дотримуватись виправданих та послідовних умов установлення цін кредитного, валютного, інших ризиків фінансовими посередниками, поширення інформаційної прозорості здійснення діяльності, імплементацію до нормативно-правової бази та запровадження в практику міжнародних стандартів надання фінансових послуг.

Проблема ролі та місця України у світі залежить від ефективності здійснення реструктуризації фінансової системи держави за допомогою державного управління. У зв'язку з цим найважливішим завданням державного управління є дослідження тенденцій на фінансових ринках світу та створення сприятливих умов для входження України в глобальний фінансовий ринок, враховуючі досвід провідних країн світу.