Мотивація ефективності машинобудування у промисловості Вінницької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотивація ефективності машинобудування у промисловості Вінницької області

Вінницька область протягом багатьох років вважалася одним з найбільш промислово розвинених регіонів України. Машинобудівний комплекс займав провідне місце, оскільки підприємства області були задіяні практично в усіх галузях народного господарства. Останні роки свідчать про зменшення ролі машинобудівних підприємств та відсутність чіткої політики щодо розвитку промисловості.

Питання відновлення перспектив машинобудівного комплексу області може бути вирішене лише у випадку мотивації ефективності, що передбачає використання ресурсів виходячи з потенціалу зростання основних виробничих показників. Мотивація ефективності дозволяє визначати необхідні мотиваційні ресурси для розвитку виробництва та створює середовище позиціонування в умовах гіперконкуренції.

Дослідження розподільчої ефективності проводили такі вчені, як А.К. Харбергер, Д. Швартцман, І. Вемельсфельдер, Л.Х. Янссен, Х.Дж. Джонсон, А. Сінгх. Розглядається можливість використання концепції Х-ефективності Х. Лейбенстайна, де ефективність досягається внаслідок мотивації Х - фактором. Машинобудування як комплекс високотехнологічних галузей сьогодні функціонує в умовах особливої конкуренції - гіперконкуренції, основними розробниками якої є Ричард Д'Авені та Манфред Брун. Однак, все ж залишаються не вирішеними питання використання мотиваційного потенціалу та відновлення мотиваційних ресурсів у процесі функціонування машинобудівного комплексу.

Мета роботи полягає у розрахунку ефективності на прикладі машинобудівного комплексу Вінницької області шляхом розгляду варіантів впливу на результат діяльності факторів мотивації, що характерні як підприємствам, так і окремим галузям.

Розвиток промисловості регіону можливий тільки при умові досягнення ефективності. Останні два десятиліття функціонування вітчизняної економіки довели, що відсутні концептуальні підходи стимулювання найбільш важливих галузей. Як наслідок, спостерігається щорічне падінні промислового виробництва та руйнування найбільш важливих підприємств.

Головна проблема полягає у тому, що промислові підприємства розглядалися не як суб'єкти господарювання, а як ресурс, що використовувався для вирішення поточних проблем окремими власниками. Машинобудування являє собою базову галузь у економіці України, оскільки мотивацію підприємств цих галузей не можна розглядати спрощено, виходячи тільки з потреб власників.

Підприємства машинобудування залежать від наявності виробничих та мотиваційних ресурсів, технологій, державної підтримки та стану інших галузей економіки. Як наслідок, будь-яка зміна у економічній системі держави відбивається на розвитку машинобудівних галузей.

Крім того, сьогодні необхідно враховувати особливості гіперконкуренції, що вимагає обов'язковості щодо розвитку наукоємних галузей промисловості. Машинобудування залежить від розвитку інноваційної діяльності, а тому мотивацію ефективності у промисловості необхідно розглядати з точки зору розвитку, тобто як мотивацію в умовах гіперконкуренції.

Гіперконкуренція передбачає, що галузі машинобудування як найбільш технологічні потребують не стійкі переваги, а тимчасові. Як наслідок, інноваційна діяльність, агресивна стратегія та вміння позиціонувати випереджаючи конкурентів дозволять мотивувати підприємства у боротьбі за середовище.

Ричард Д'Авені запропонував стратегію гіперконкуренції розглядати у вигляді наступних чинників [1]: краще задоволення зацікавлених сторін, стратегічне прогнозування, швидкість, несподіваність, зміна правил конкуренції, сигналізування стратегічним цілям, спільна та послідовна стратегічна протидія.

Професор Базельського університету Манфред Брун основні аспекти гіперконкуренції визначив наступним чином [2]:

- для сучасної конкурентної ситуації характерні багатоаспектність інтересів конкуруючих сторін, динамізм, агресивність;

- рушійні сили гіперконкуренції - глобалізація конкуренції, поляризація попиту, розмивання галузевих меж, технізація, дерегуляція ринків;

- факторами успіху стає безперервне оновлення оцінок ринку, створення стратегічних союзів, гнучка адаптація;

- на перший план виходять менеджмент знань, управління конфліктами, складними ситуаціями, протиріччями, зміна фірмової культури.

Наслідками розвитку гіперконкуренції можуть бути два варіанти: або відбувається активний розвиток високотехнологічних підприємств, їх вихід на глобальні ринки, або спостерігається мотивація руйнування, де підприємства легше знищити ніж підтримувати їх функціонування. Експерт Інституту міжнародних відносин Алі Лаіді через газету Le Monde характеризує гіперконкуренцію не стільки як конкуренцію нового типу, скільки як явище, що мотивує економічні війни [3]: «сьогодні у світі розгортається гіперконкуренція, яку деякі навіть називають економічною війною: вона затягує компанії у бурні води економічних битв, примушуючи їх використовувати, м'яко говорячи, «некласичні» засоби».

Механізмами захоплення та дестабілізації ринків автор визначає:

- наступальний бенчмаркинг;

- порушення авторських прав шляхом копіювання продукту, а не процесу виробництва;

- переманювання кадрів у конкурента.

В Україні взагалі та у Вінницької області зокрема спостерігаються руйнівні наслідки гіперконкуренції. Мотивація підприємств ґрунтується як правило не на можливостях до розширення середовища шляхом створення додаткових ресурсів, а на потребах підприємця, що суперечать потребам підприємства.

Негативним наслідком гіперконкуренції є тенденція, коли ресурсом є не тільки виробничі фактори як праця та капітал, чи неявної мотивації, як повнота, використання, підвищення та замінності, а й саме підприємство. Закриття та поступове руйнування більшості машинобудівних підприємств Вінницької області було пов'язано з чинниками гіперконкуренції, де від'єднувалися потреби підприємця від потреб підприємства:

- тимчасова перевага від реалізації технологічного підприємства як брухт;

- тимчасова перевага внаслідок знищення підприємства та розширення середовища позиціонування для інших суб'єктів господарювання;

- тимчасова перевага від отримання за безцінь технологій та висококваліфікованого персоналу;

- тимчасова перевага від зміни ринків як в межах області, так і вплив на регуляторні функції держави.

Таким чином, можна зробити висновок, що мотивація машинобудівних підприємств є складним процесом стимулювання багатьох напрямів їх діяльності, причому ефективність потрібно розглядати не з точки зору мінімізації витрат, а виходячи з декількох показників розвитку галузей. Машинобудівні підприємства функціонують у мотиваційному середовищі, яке є з одного боку поєднанням їх потреб, а з іншого - формуванням вимог ринку та держави.

Виходячи з цього, умовне коло їх потреб можна окреслити потребами у прибутковості, цінової гнучкості, економії енергетичних матеріалів, зростанні обсягу реалізації, капітальних інвестиціях, іноземних інвестиціях, інноваціях та екологізації виробництва. Для оцінки мотивації ефективності проведемо дослідження на прикладі машинобудування Вінницької області шляхом аналізу показників обсягу реалізованої продукції, капітальних інвестицій, рентабельності операційної та всієї діяльності.

Про значення галузей машинобудівного комплексу у промисловості області можна робити висновки виходячи з обсягу реалізованої продукції за період 2004-2013 років.

Відбувається щороку зменшення питомої ваги реалізованої продукції машинобудування у обсязі реалізованої продукції по промисловості Вінницької області. В порівнянні з 2004 р., частка реалізованої продукції машинобудування у 2012 р. зменшилася у 2,5 рази, а якщо враховувати 2013 рік, то питома вага зменшилася у 3,4 рази.

Отримані результати свідчать, що машинобудування у Вінницькій області втрачає перспективи розвитку у промисловості регіону. Це означає, що мотивація ефективності може розглядатися як потреба у ефективності не від оптимізації використання окремих ресурсів (Х-факторів), а як потреба у скороченні впливу всього машинобудування на промисловий потенціал області.

Мотивація ефективності - це потреба у досягненні результату (у даному випадку підвищення обсягу реалізації, зростання рентабельності) шляхом оптимального використання мотиваційних чинників (у даному випадку капітальні інвестиції, вироблена продукція).

Використовуючи концепцію Х-ефективності Х. Лейбенстайна [4], необхідно знайти мотивацію ефективності машинобудування на основі оптимального витрачання ресурсів та максимально можливого позитивного результату. Тому, головними вимірниками мотивації ефективності будуть показники мотиваційного ресурсу та мотиваційного потенціалу.

Проаналізуємо три приклади мотивації ефективності зростання обсягу реалізації продукції та рентабельності всієї діяльності у машинобудуванні, де мотиваційними чинниками є обсяг продукції машинобудування, капітальні інвестиції та рентабельність операційної діяльності.

Наведеними показниками є наступні: ІОРП - індекс обсягу реалізованої продукції; ІПМ - індекс продукції машинобудування; ІКІ - індекс капітальних інвестицій; ІРВД - індекс рентабельності всієї діяльності; ІРОД - індекс рентабельності операційної діяльності. Індекси рентабельності операційної діяльності та всієї діяльності за період 2010-2012 років розраховані згідно КВЕД-2010.

Три варіанти мотивації ефективності, що характеризуються трьома наведеними різницями. Сумарна величина кожної з різниць за вісім аналізованих років наступна:

ІОРП - ІПМ = 4,9+12,7+16,9+18,4+20,0-20,1+1,7-2,9 = 51,6%

ІОРП - ІКІ = 32,5-7,8-90,6+11,8+28,3-108,4-29,1 - 0,8 = -164,1%

ІРВД - ІРОД= -548-58,3-185,7-23,1-314,7+751,7+321,7+44,1 = -12,3%

Окремо можна досліджувати мотивацію зростання рентабельності всієї діяльності та операційної діяльності за рахунок оптимізації обсягу капітальних інвестицій, виробництва та реалізації продукції.

Оцінка мотиваційного потенціалу за 2005-2012 роки передбачає для кожного з варіантів визначення частки мотиваційного потенціалу у сумарній величині різниць (табл.)

Оцінка мотиваційного потенціалу