Світовий досвід функціонування регіональних корпорацій

Мишко О.А., Пушкарчук І.М.

Луцький національний технічний університет

У статті розглянуто світову практику щодо діяльності регіональних корпоративних структур. Досліджено хронологію становлення акціонерної форми бізнесу починаючи з XVIII і до XXI ст. Охарактеризовано порядок створення та основні принципи функціонування корпорацій в країнах з розвинутою економікою.

В статье рассмотрена мировая практика деятельности региональных корпоративных структур. Исследована хронология становления акционерной формы бизнеса, начиная с XVIII и до XXI в. Охарактеризованы порядок создания и основные принципы функционирования корпораций в странах с развитой экономикой.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями.

На сучасному етапі розвитку суспільства визначальну роль у функціонуванні економічних систем, забезпеченні стійкого економічного зростання та підвищенні конкурентоспроможності територій відіграють великі підприємницькі структури - регіональні корпорації, які виступають основою ефективного використання наукового, виробничого, технологічного потенціалу країни.

Відомо, що корпоративна власність володіє властивостями і функціями, реалізація яких зміцнює і розширює економічні можливості великих корпоративних утворень в напрямку їх орієнтації на виведення національного господарства країни та її регіонів на траєкторію пожвавлення та стабілізації. При цьому важливим є не лише підтримка і стимулювання розвитку корпоративного потенціалу за рахунок регіонального економічного зростання, але й визначення ролі корпоративних бізнес-структур в політиці і практиці соціально-економічного розвитку регіональної системи.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Концептуальні основи інституційних перетворень економіки регіонів, створення та функціонування акціонерних структур стали предметом вивчення та аналізу багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Питання становлення корпоративного процесу на регіональному рівні, еволюції форм організації акціонерної власності досліджуються в роботах С.Авдашева, В.Бандурина, Б.Данилишина, Д.Задихайла, Л.Тараша, В. Федчука та ін.

Однак, доцільно відмітити, що питання діяльності корпоративних структур в економіці регіону висвітлені в науковій літературі ще не в повній мірі. Зокрема, недостатньо вивченими залишаються питання дослідження світового досвіду функціонування регіональних корпорацій.

Цілями статті є вивчення та узагальнення світової практики використання регіональних корпорацій як основного інструмента розвитку регіональної економічної системи.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Ефективність і стійкість розвитку регіональних економічних систем визначається дієздатністю їх елементів внутрішнього середовища: великих і малих господарюючих організацій, асоціацій, індивідуальних підприємців та ін. Особливе місце у внутрішньому середовищі регіональних економічних систем займають корпорації.

Форми побудови сучасної корпорації виникли з організації двох незалежних комерційних структур, які традиційно існували в європейських країнах. Перша - це концесійна корпорація, що створювалася на основі урядового чи королівського декрету, та мала такі ознаки як: наявність спеціальної державної “грамоти”, чітке визначення дозволених видів комерційної діяльності і, як правило, право монопольної торгівлі.

Друга традиційна комерційна структура - це акціонерне товариство - підприємство, в яке велика кількість пайовиків вкладали гроші, отримуючи натомість право на володіння власністю. У ХІХ столітті відбулося поєднання цих двох форм ведення бізнесу: спочатку - у Великобританії, потім - у Франції, Німеччині та інших західноєвропейських країнах. Згідно з новим законодавством корпорації отримували: право на реєстрацію без особливого дозволу уряду; дозвіл на діяльність, що не обмежувалася певним видом бізнесу; право на обмежену відповідальність акціонерів, що значно полегшило завдання залучення капіталу; право юридичної особи, включаючи право укладання контрактів, отримання і надання позичок та здійснення відповідної діяльності [8, с.183-184].

Акціонерні товариства виникли на початку XVII ст. в Англії та Голландії, але до 30-х рр. ХІХ ст. це були поодинокі випадки. І тільки після потужних якісних змін у продуктивних силах, які не могли в подальшому розвиватися в рамках індивідуальної капіталістичної власності, формування акціонерних товариств в останній третині ХІХ ст. набуло масового характеру.

Наприклад, у США в 1904 р. акціонерні товариства становили 23,6 відсотка усіх підприємств, а в 1914 р. - 31,6 відсотка. При цьому вони виробляли відповідно 70,6 і 87,5 відсотка всієї продукції, а чисельність зайнятих працівників становила 73,7 і 86,5 відсотка. У Франції за 25 років (1889-1913) було засновано 25 451 акціонерне товариство з капіталом 22 млрд. франків. В Японії в 1916 р. функціонувало 7500 акціонерних товариств. Їх кількість зросла порівняно з 1896 р. на 190, а капітал на 486 відсотків [2, с.46].

Нині акціонерні товариства займають домінуючі позиції в економіці розвинутих країн. Так, в 1975 р. в Англії вже діяло більше півмільйона, в США - більш двох мільйонів акціонерних товариств. В цьому ж році акціонерні компанії виробили 98,8% всієї промислової продукції. У Франції в кінці 60-х років на акціонерних товариствах працювало більше половини всіх зайнятих [4, с.17].

Таблиця 1 Хронологія становлення акціонерної форми бізнесу

Якщо XIX ст. можна вважати століттям масового становлення акціонерних товариств, то ХХ ст. - століттям росту та трансформації підприємницьких об'єднань - корпорацій.

Калин А.А. [3] виділяє наступну хронологію еволюції корпоративних структур у світі (табл. 1). Як видно з таблиці 1, еволюційний процес розвитку суспільства висунув на домінуючі позиції корпоративну форму власності. Нині в економіці країн Заходу корпорації (акціонерні товариства) перетворилися на найбільш динамічну, провідну структуру економіки.

При цьому корпорація не є застиглою формою власності - вона також еволюціонує. За оцінками експертів, світові корпорації забезпечують розвиток технологій і розширення виробництва, а відповідно, і економічний розвиток країн та регіонів. Це свідчить про провідну роль акціонерних компаній в ринковій економіці, їх високу продуктивність та прибутковість [4, с. 17-18].

Наприкінці ХХ - та початку ХХІ століть світове господарство вступає в якісно нову стадію свого розвитку. Процеси глобалізації обумовлюють зростання взаємозв'язків і взаємозалежностей національних економічних систем.

Порядок створення і основні принципи функціонування корпорацій у США визначають на рівні штатів. Особливий клас серед них складають так звані регіональні корпорації, покликані здійснювати комплекс багатоцільових заходів щодо стимулювання регіонального економічного розвитку [7, с. 133]. Слід зазначити, що в сучасних умовах децентралізації державної влади та її регіоналізації в зарубіжних країнах, корпорації виступають важливим інструментом регіональної економічної політики.

Корпорації, будучи одним із вирішальних факторів активізації інвестиційних процесів у регіонах, використовуються регіональними органами влади як джерела акумулювання фінансових ресурсів. Разом з тим проводиться політика підтримки та сприяння розвитку корпоративних підприємств, зокрема на територіях депресивних регіонів.

В США малі фірми з чисельністю не більше 35 акціонерів функціонують як корпорації, але мають право сплачувати податки за шкалою податків на особисті прибутки, ставки якої менші, ніж ставки для корпорацій. Значно менші податки таких фірм і на капітальний дохід, оскільки 60% капітального доходу таких корпорацій як для індивідуальних платників взагалі звільнені від оподаткування. Ще однією перевагою таких корпорацій є те, що їх дивіденди оподатковуються лише один раз. Якщо решта корпорацій сплачують податки перед виплатою дивідендів, то для цих корпорацій подвійного оподаткування немає [6].

Суттєвий досвід стимулювання розвитку депресивних регіонів має Італія зі своїм традиційно відсталим півднем. Для заохочення інвестицій у ці райони корпорації звільняються від сплати податку на прибуток протягом 10 років.

В Канаді при середньому розмірі інвестиційної податкової знижки у 7% корпорації, що здійснюють капіталовкладення в провінціях з особливо суворими природно-кліматичними умовами, мають право на знижку з податку на прибуток у розмірі 20-50% витрат на обладнання і будівництво.

Сьогодні розвиток інфраструктури проблемних регіонів і надання допомоги окремим підприємствам у всіх можливих її видах є основними інструментами державного регулювання економічного розвитку регіонів. Адміністративні заходи, спрямовані на покращення властивостей території використовуються, як правило, в рамках особливих форм регіональної політики.

Щодо субсидій, то вони надаються зазвичай або як частина суми, необхідної для реалізації проекту, або як фіксована сума за одне новостворене чи збережене робоче місце. Домінуючим мотивом надання субсидій за робоче місце є боротьбою з безробіттям.

Субсидії надаються, як правило, компаніям визначених секторів господарства (в більшості випадках субсидії були введені для промислових корпорацій). Перевага часто віддається великим проектам, пов'язаним із будівництвом, модернізацією чи перенесенням виробництва ззовні. Надані субсидії при розширенні потужностей безпосередньо ставлять сучасні галузі в більш вигідне положення.

Рішення про надання субсидій приймається, як правило, за великими проектами центральними органами влади, за невеликими - регіональними органами влади [5, с. 100]. Зокрема, у

Великобританії в 1967-1976 рр. роботодавці отримали у відсталих регіонах компенсацію 7,5% трудових витрат протягом 7 років на підприємствах обробної промисловості. В Бельгії з 1959 р. держава компенсувала 20% витрат корпорацій на будівельні роботи і до 7,5% витрат на встановлення обладнання в проблемних регіонах. В Нідерландах нові фірми можуть отримати 25% від загальної суми капіталовкладень, компанії, які розширюються, - 15%. В окремих країнах інвестиційні субсидії надаються на всій території країни, але в проблемних регіонах ці субсидії значно більші [5, с.101].

Податкові пільги надаються в основному при сплаті регіональних і місцевих податків. Вони полягають у зниженні ставок чи відміні податків на термін від 5 до 10 років з початку діяльності компанії в проблемному регіоні. Пільги стимулюють реінвестування прибутку на місці. Так, в Італії пільги надаються автоматично при дотриманні встановлених законом норм, у Франції це питання вирішується для кожного конкретного підприємства регіональними і місцевими органами влади. Особливим видом податкових пільг є прискорена амортизація, яка застосовується в Німеччині [5, с.102].

У Франції використовують таку систему пільг для новостворених акціонерних товариств: протягом перших двох років роботи нові підприємства цілком звільняють від сплати податку, на третій рік оподатковують 25% їхнього прибутку, на четвертий - 50%, на п'ятий - 75%, на шостий і далі оподатковується 100% прибутку. Під час стимулювання експорту існує податкова пільга для фірм, що створюють філії за кордоном, стимулюють зростання вкладення у науку.

Досвід регіональної політики США цікавий тим, що в цій країні практикується підтримка експортної діяльності штатів. Одним із елементів стимулювання зовнішньоекономічної діяльності є акціонерні товариства закордонних продажів (які об'єднують до 25% компаній). Ці акціонерні товариства покликані полегшити вихід дрібних і середніх фірм на світові ринки і скоротити їх витрати на здійснення зовнішньоторговельної діяльності. Зокрема, в штаті Делавер 15% прибутку від експортних операцій американських фірм, які входять в такі товариства, були звільнені від державного оподаткування. В акціонерні товариства входять експортери з різних штатів, тому звільнення від сплати регіональних і місцевих податків відбувається в залежності від місця діяльності [6].

В Японії серед основних методів проведення регіональної політики можна виділити безпосередні стимули промисловим фірмам, що розміщують інвестиції у визначених районах, які проявляються в наданні податкових пільг і спеціальних прав амортизації.

Для безпосередньої реалізації регіональної політики уряд країни заснував такі спеціальні органи:

- Японську корпорацію регіонального розвитку, яка відповідальна за фінансування витрат, пов'язаних з переміщенням підприємств з районів надконцентрації, із спорудженням промислових зон для приваблювання промисловості у менш розвинені районі;

- Корпорацію розвитку Хоккайдо-Тохоку, яка фінансує фірми, що здійснюють інвестиції у відповідних районах країни, які вважаються найменш привабливими серед районів Японії;

- Японський банк розвитку, який фінансує фірми, що здійснюють капіталовкладення в інших районах країнах.

Висновки

Слід зазначити, що використання досвіду провідних країн світу щодо розвитку корпоративної форми організації бізнесу, безумовно, є корисним для України. Їх ключові моменти доцільно використовувати при розробці вітчизняних схем реалізації корпоративних відносин.

акціонерний регіональний економічний інституційний

Література

1. Данько М.С. Формування корпоративних структур в Україні / М.С.Данько Економіка і прогнозування. - 2005. - №4. - С. 50-66.

2. Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: навч. посіб. / В.А. Євтушевський - К.: Знання-Прес, 2002. - 317 с.

3. Козаченко Г.В., Воронкова А.Е. Корпоративне управління: підруч. для вузів / Г.В.Козаченко, А.Е. Воронкова. - Київ: “Лібра”, 2004. - 368 с.

4. Кузнецова О.В. Экономическое развитие регионов: теоретические и практические аспекты государственного регулирования // О.В. Кузнецова. - М.: Эдитория, 2002. - 308 с.

5. Мальцев А. Местное управление и стимулирование региональной внешнеэкономической деятельности: из опыта США/ А.Мальцев // Вопросы экономики. - 1991. - № 11.

6. Региональная политика в странах рыночной экономики / Учеб. пособ. / Ларина Н.И., Кисельников А.А.- М.: ОАО Издательство “Экономика”. - 2002. 172 с.

7. Сакс Д., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: уроки для України / Д.Сакс, пер. з англ. О.Пивоварський. - К.: Основи, 1996. - 345 с.

Размещено на Allbest.ru