Методологічні підходи до визначення оцінки ефективності управління використанням відновлюваних природних ресурсів у сільському господарстві

Підходи, способи, критерії і показники, що використовуються у процесі математичних розрахунків оцінки ефективності управлінської праці носять дискусійний характер. Оскільки процес управління впливає на багатогранну діяльність господарюючого суб'єкта, то це дає можливість визначити вплив управлінської праці на різнорідні індикатори зазначеної діяльності. При цьому ефективність управління зводиться до економії, одержуваної від впливу управлінського персоналу на виробничу діяльність господарюючого суб'єкта, порівняно з витратами на управління. Економічна ефективність управлінської праці (Еп) (у розрахунку за рік) визначається за формулою [11, с. 539]:

(1.2) де Ee - економічний ефект,

By - сумарні річні витрати на управління.

Економічний ефект (Ey) являє собою приведену за рік суму економії на управлінську діяльність:

Г. - І Ј - Ј ) * Ј.'. ,

де Ei - економія і-го виду робіт,

Ен - нормативний коефіцієнт ефективності (0,15), п - число виконуваних робіт, що дали економію.

Узагальнюючим критерієм економічної ефективності господарюючого суб'єкта може виступати функція обмеженого числа найважливіших показників, що формалізовано виглядає так: де W - узагальнений критерій економічної ефективності суб'єкта господарювання,

Пп.; Ппр; Пуз; Пфзп - показники діяльності суб'єкта господарювання (приріст прибутку, продуктивність праці, умовно-змінні витрати тощо).

У наукових джерелах існує багато підходів щодо визначення ефективності управління. Серед них найбільш поширеними є інтегральний, рівневий та часовий. Інтегральний підхід до оцінки ефективності управління базується на формуванні узагальнюючого (синтетичного) показника, що охоплює кілька часткових індикаторів ефективності управління, тобто

W = f ( Р. . Р, - . . . . Pf.., Р - Рп) ,

де Р1, Р2.. .Рі, ...Рп - часткові показники ефективності управління.

Доцільно відмітити, що в ринкових умовах господарювання та формування конкурентного середовища узагальнюючим критерієм оцінки ефективності управління організацією є її конкурентоспроможність.

Окремі науковці вважають, що необхідним є формування єдиного інтегрального показника [8, 16, 17, 1], інші вказують на певні недоліки відміченого показника через складність їх розрахунку і недостатню теоретичну обґрунтованість порівняння різнорідних величин у процесі їх практичного використання [6, 7, 2].

Рівневий підхід, на якому наголошує С.Я.Салига [14, с. 169], є поділом на індивідуальний, груповий і організаційний рівні з відповідними факторами впливу на них. При цьому ефективність управління формується як інтегрований результат індивідуальної, групової та організаційної ефективності з урахуванням синергічного ефекту. Індивідуальна ефективність керівника відображає певний набір якостей окремого працівника, що створюють підґрунтя для ефективної роботи, але не є показниками ефективності, адже не мають прямого впливу на результат діяльності керівника. Групова ефективність обумовлюється діяльністю менеджерів різних рівнів в організації, що в окремих випадках є простою сумою внесків усіх членів групи. В інших випадках за рахунок спільності і узгодженості дій кожного із членів колективу набуває ознак синергізму. Організаційна ефективність поєднує індивідуальну і групову, перевищуючи при цьому, за рахунок синергічного ефекту, відмічені ефективності.

У процесі здійснення оцінки ефективності управління на коротко-, середньо- та довгострокові періоди застосовується часовий підхід, для кожного з яких можна визначити специфічні критерії оцінки ефективності управління.

Вагомим підходом до оцінки ефективності управління є цільовий підхід, згідно з яким ефективність визначається як ступінь досягнення поставлених цілей, де критерієм ефективності управління виступає ступінь досягнення цілей господарюючого суб'єкта. Цей підхід сприяє виокремленню ієрархії цілей з окресленням їх пріоритетності.

У науковій літературі акцентується увага на концепції процесійного підходу, і як відмічають М.Х.Мескон, М.Альберт і Ф.Хедоури [10, с. 71], цей підхід є суттєвим поворотом в управлінні, який розглядає функції управління як сукупність безперервних взаємопов'язаних дій і широко застосовується у сучасному процесі управління.

Зупинимося більш детально на оцінці ефективності складових системи управління відновлюваними природними ресурсами у сільському господарстві, де управлінський процес, як і в інших сферах діяльності, передбачає виокремлення таких важливих категорій, як функції. Класифікацію функцій управління (принципів управління) вперше узагальнив французький вчений Анрі Файоль, де виокремив кілька етапів адміністрування: передбачення, організацію, розпорядження, узгодження і контроль [15, с. 40], обґрунтувавши при цьому 14 принципів управління, актуальних і донині, дотримання яких суттєво впливає на вдосконалення процесу менеджменту.

Окремі науковців виділяють функції за стадіями процесу управління (менеджменту) і поділяють їх на основні (загальні) і конкретні (спеціальні). До загальних функцій належать ті, які в кожній виробничій системі й на кожному рівні управління забезпечують керованість. Конкретні функції управління розглядаються крізь призму результатів поділу управлінської праці як форма цілеспрямованого впливу лише на частину об'єкта управління для досягнення частини кінцевих результатів. У системі конкретних функцій управління важлива роль належить обліку й аналізу. До функцій управління належать також планування, під яким розуміють вид управлінської діяльності, що визначає перспективу і майбутній стан організації. Планування є головною функцією, за допомоги якої створюється орієнтир майбутньої організації.

Науковці, класифікують загальні функції менеджменту з поділом їх на кілька складових процесу управління, що трактуються Файолем як автономні напрями управлінського процесу, в ході якого відбувається якісна зміна бізнес-процесу. Управлінська доктрина Файоля включає такі напрями (функції): планування, координація, мотивація, контроль і організація [15]. До відмічених функцій Й.С.Завадський включає функцію регулювання [5], С.Роббінс і М.Коултер доповнюють цю доктрину функцією керівництва [13], Г.М.Чорний - функціями обліку і аналізу.

Важливим у процесі здійснення управління (менеджменту) є підбір стилю керівництва, який може бути: авторитарний (керівник нав'язує підлеглим свою волю, не вивчає і не бере до уваги їхньої думки); демократичний (підлеглі беруть участь у прийнятті важливих рішень, наприклад, в управлінні процесом використання природних ресурсів у сфері сільськогосподарського виробництва); змішаний (органічне поєднання автономії, свободи окремих підрозділів, працівників з жорстким централізмом); слабкий (керівник певною мірою дистанціюється від управлінських процесів, його авторитет і вплив у колективі є незначними). У сучасних умовах ринкового господарювання найефективнішим вважається демократичний стиль керівництва, що обумовлює постійний зв'язок керівника з підлеглими, базується на вивченні їх думки, ідей, духовних запитів, прагнень, з максимальним врахуванням їх колективних і особис- тісних інтересів.

Залежно від метода та рівня обліку результативності управлінської праці, науковці І.М.Полтавцев та А.С.Головачов пропонують розрізняти два види ефективності [12, с. 36]: загальну, яка враховує внесок управлінського персоналу у підвищення ефективності виробництва, передусім за показниками, які формуються залежно від завдань оцінки керівників, фахівців та службовців, та індивідуальну, яка обумовлюється виконанням управлінцем власних посадових функцій. Відмічені науковці виокремили три методи оцінки: 1) за результатами; 2) за витратами; 3) шляхом спів- ставлення результатів і витрат, стверджуючи при цьому, що поряд з поняттям «ефективність управлінської праці» у процесі її оцінки можна використовувати поняття «результативність», «продуктивність», «трудомісткість» праці, а також «економічність апарату управління».

З метою здійснення оцінки ефективності управління використовують трудові, вартісні, інформаційні, технічні (технологічні) показники. Серед відмічених показників найбільш загальними є оперативність роботи апарату управління, надійність і оптимальність систем управління. Оперативність роботи апарату управління відображає своєчасність використання постанов, наказів і розпоряджень вищестоящих організацій, керівників і головних спеціалістів підприємства. Коефіцієнт оперативності (Коп) визначають за формулою [11, с. 536]:

де tH - встановлений строк виконання відповідних документів, днів;

tE - відставання від прийнятого строку виконання, днів.

Коефіцієнт ефективності управління (Кеф) відображає ступінь використання потенційних можливостей підприємств (об'єднань) [11, с. 537]:

де Ф - фактичне валове виробництво продукції (валовий доход, прибуток);

П - потенційні можливості виробництва валової продукції (валового доходу, прибутку).

Завдяки вищенаведеним розрахунковим формулам можна оцінити ефективність управління відновлюваними природними ресурсами різних управлінських структур. Оцінка ефективності складових елементів (функцій, методів, показників) системи управління відновлюваними природними ресурсами наведена у табл. 1. Дослідження свідчить, що оцінку ефективності управління відновлюваними природними ресурсами слід здійснювати на макро-, мезо- та мікрорівнях, кожен із яких характеризується специфічними особливостями з позиції реалізації функцій, принципів, методів управління, набором системи оціночних показників тощо. Тому в ринкових умовах господарювання необхідно здійснити чіткий розподіл повноважень за рівнями управління та здійснюваними функціями, що дасть можливість дати більш адекватну оцінку механізму управління ВПР сільськогосподарського виробництва, тому: інтегральний природний ресурс сільський

Таблиця 1. Оцінка ефективності складових елементів (функцій, методів, показників) системи управління відновлюваними природними ресурсами

- економічна оцінка ефективності управління ВПР повинна здійснюватися на рівні сільськогосподарських підприємств, коли в ринкових умовах і при наявності ефективного власника в довгостроковій перспективі неможливо досягти економічного ефекту без ефективного механізму управління сільськогосподарськими ресурсами, де основними показниками будуть конкурентоздатність, рентабельність, собівартість продукції інше;

- екологічну оцінку, як і функцію управління, доцільно зосередити на регіональному рівні, як на найбільш близькому і компетентному щодо використання ВПР певних територій та найбільш мотивованому до збереження та відновлення довкілля, із використанням екологічних показників (рівень забруднення, шкідливі викиди, ін.);

- суспільна оцінка ефективності управління ВПР та формування національних економічних, екологічних та соціальних інститутів повинна здійснюватися на державному рівні з метою забезпечення продовольчої безпеки країни, раціонального та збалансованого використання природних ресурсів, сприяння підвищенню конкурентоздатності вітчизняної сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, аналізуючи соціальні показники.

Висновки

Узагальнення підходів і методів до оцінки ефективності використання відновлюваних природних ресурсів дає підстави стверджувати про необхідність формування механізму оцінки управління ними як важливої складової системи управління в цілому, від факторів впливу якого залежатиме досягнення результатів намічених цілей як суб'єктами господарювання, так і управлінськими структурами.

У процесі дослідження обумовлено необхідність здійснення оцінки ефективності управління відновлюваними природними ресурсами як на макро-, так і мезо- та мікрорівнях із врахуванням специфічних особливостей управлінських підходів з позиції реалізації функцій, принципів, методів, відповідних оціночних індикаторів тощо. Доцільним є окреслення розподілу повноважень, а також виконуваних функцій на різних рівня управління, що сприятиме формуванню механізму достовірної оцінки управління у сфері використання природних ресурсів сільського господарства. Подальші наукові пошуки будуть спрямовані на дослідження удосконалення механізму управління використанням відновлюваних природних ресурсів сільськогосподарського виробництва.

Перелік використаних джерел